Рішення № 138288162, 17.07.2026, Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області

справа № 274/2134/26

провадження № 2/0274/2064/26

Рішення

Іменем України

17.07.2026 року м. Бердичів

Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області у складі: головуючого судді Вдовиченко Т.М., розглянувши в м. Бердичеві Житомирської області в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Позика" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором -

в с т а н о в и в :

Представник позивача Міньковська А.В. звернулася до суду з позовною заявою, згідно якої просить стягнути з відповідача на користь ТОВ "Фінансова компанія "Позика" заборгованість за кредитним договором №49199350 від 12.02.2022 року в розмірі 13840,00 грн.

Вимоги позову обґрунтовано тим, що 12.02.2022 року між ТОВ «Фінансова компанія «Ірбіс» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №49199350, за умовами якого відповідачу перераховані кредитні кошти на картковий рахунок в сумі 4000,00 грн.

01.09.2025 між ТОВ «Фінансова компанія «Ірбіс» та ТОВ «Фінансова компанія «Позика» укладено договір факторингу №01092025/1, у відповідності до умов якого ТОВ «Фінансова компанія «Ірбіс» передало (відступило) ТОВ «Фінансова компанія «Позика» за плату належні йому права вимоги, а ТОВ «Фінансова компанія «Позика» прийняло належні ТОВ «Фінансова компанія «Ірбіс» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників, в тому числі і за кредитним договором №49199350 від 12.02.2022.

Відповідно до розрахунку заборгованості, ТОВ «Фінансова компанія «Позика» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 в сумі 13840 грн., з яких: 4000,00 грн. заборгованість за тілом кредиту; 9840 грн. - заборгованість за відсотками.

На підставі наведеного, просить суд стягнути з відповідача на користь ТОВ «Фінансова компанія «Позика» заборгованість за кредитним договором №49199350 від 12.02.2022 в розмірі 13840 грн., а також понесені судові витрати.

Ухвалою судді Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області від 25.03.2026 року у справі відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення (виклику) сторін. Сторонам роз`яснено права, обов`язки та встановлено строки для вчинення процесуальних дій (а.с.52).

Відповідач повідомлявся про розгляд справи шляхом направлення ухвали суду про відкриття провадження у справі рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу зареєстрованого місця проживання, який повернувся до суду з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою".

У постанові Верховного Суду від 11.12.2018 у справі № 921/6/18 наведено позицію, що у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням, зокрема на відсутність (вибуття) адресата, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Враховуючи, що справа призначена до розгляду у спрощеному позовному провадженні без виклику сторін, ненадходження від відповідача відзиву на позовну заяву, суд вирішив проводити розгляд справи на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши письмові матеріали справи суд прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що 12.02.2022 року між ТОВ «Фінансова компанія «Ірбіс» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту №49199350 (а.с. 9-14).

Згідно п. 3.1. договору сума кредиту складає 4000,00 грн.

Строк дії договору до 13.05.2022, процентна ставка за користування кредитом становить 3%, яка застосовується у межах строку, визначеного п. 4.2 договору та у межах нового стандартного періоду строку кредитування, якщо відбулось продовження строку кредитування за ініціативою клієнта (п. 3.2., 11.1. договору)

Договір підписано електронним підписом позичальника ОСОБА_1 відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора (електронного підпису - "753697"), що був надісланий на вказаний відповідачем мобільний номер телефону, у порядку визначеному ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», що підтверджується довідкою про ідентифікацію від 01.09.2025 (а.с.18).

Додатком №1 до кредитного договору є Графік погашення боргу (а.с.14 зворот - 15).

12.02.2022 року ОСОБА_1 отримав кредит шляхом перерахування коштів на картковий рахунок № НОМЕР_1 , який указаний в довідці про ідентифікацію клієнта у розмірі 4000,00 грн., що підтверджується листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» №3152_251021114645 від 21.10.2025 (а.с. 18,24).

За розрахунком первісного кредитора ТОВ «ФК «Ірбіс», заборгованість за кредитним договором ОСОБА_1 №49199350 від 12.02.2022 станом на 01.09.2025 становить 13840 грн. з яких: 4000,00 грн. заборгованість за тілом кредиту; 9840,00 грн. - заборгованість за відсотками (а.с.26 - 27).

01.09.2025 року між ТОВ «Фінансова компанія «Ірбіс» та ТОВ «Фінансова компанія «Позика» укладено договір факторингу №01092025/01, у відповідності до умов якого, ТОВ «Фінансова компанія «Ірбіс» передало ТОВ «Фінансова компанія «Позика» належні йому права вимоги, зазначені у реєстрі прав вимоги, а ТОВ «Фінансова компанія «Позика» прийняло належні ТОВ «Фінансова компанія «Ірбіс» права вимоги та зобов`язалось сплатити суму фінансування за таке відступлення на умовах визначених вказаним договором (а.с. 19-23,25).

На виконання вимог договору факторингу №01092025/1 від 01.09.2025 року, сторони підписали Акт приймання-передачі реєстру прав вимоги до договору факторингу №01092025/1 від 01.09.2025 року (а.с.16).

Відповідно до Витягу із додатку №1 до договору факторингу №01092025/1 від 01.09.2025 року, ТОВ «Фінансова компанія «Позика» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором №49199350 від 12.02.2022 в сумі 13840 грн. з яких: 4000,00 грн. заборгованість за тілом кредиту; 9840,00 грн. - заборгованість за відсотками (а.с. 17).

Між сторонами виникли зобов`язальні правовідносини на підставі кредитного договору, які регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі ЦК України).

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом.

За приписами ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до частини першої та другої статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, а зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Згідно із ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до вимог ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Судом встановлено, що 12.02.2022 між ОСОБА_1 та ТОВ «ФК «Ірбіс» укладений кредитний договір, відповідно до якого позичальник отримав кредитні кошти в сумі 4000,00 грн. терміном до 13.05.2022.

Перерахування коштів позичальнику згідно умов кредитного договору позивач підтвердив довідкою про перерахунок коштів, що міститься в матеріалах справи.

Згідно договору факторингу №01092025/1 від 01.09.2025 року, витягу з додатку №1 до договору факторингу №01092025/1 від 01.09.2025 року, право вимоги за кредитним договором №49199350 від 12.02.2022 перейшло до позивача ТОВ «ФК «Позика».

Частиною 1 ст. 1077 ЦК України визначено, що за договором відступлення (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно зі ст. 512 ЦК України однією з підстав заміни кредитора у зобов`язанні іншою особою є передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника (ст. 516 ЦК України).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено Договором або законом.

Відтак, суд дійшов висновку, що позивач, як правонаступник кредитора за договором №49199350 від 12.02.2022 щодо позичальника ОСОБА_1 набув право на отримання від останнього кредитної заборгованості.

За приписами ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Оцінивши належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, з`ясувавши в достатньо повному об`ємі права та обов`язки сторін, обставини справи, перевіривши доводи та надавши їм правову оцінку, суд дійшов висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФК «Позика» підлягають задоволенню.

Щодо витрат на правову допомогу.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача витрат на професійну правову допомогу, суд виходить із диспозиції ч.1 ст. 137 ЦПК України, у відповідності до якої, витрати пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Так, згідно ч.2 ст.137 ЦПК України, за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, визначаються згідно з умовами договору про надання правової допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Положеннями ч.3 ст.4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон) встановлено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

При цьому, за визначенням п.6 ст.1 Закону інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення; представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (п.9 ст.1 Закону).

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, викладеної у рішенні у справі «East/West Alliance Limited» проти України»», заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).

Тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх не співмірності.

Витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (п.1 ч.2 ст.137 ЦПК України).

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 15.06.2021 року №159/5837/19.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір про надання правової допомоги №39493634/03 від 02.01.2026, детальний опис робіт (наданих послуг) від 02.01.2026, додаткову угоду №49199350 від 16.02.2026 до договору про надання правової допомоги №39493634/03 від 02.01.2026, Акт надання послуг на підтвердження факту надання правової допомоги від 16.02.2026 (а.с.41-45).

Позивачем зазначено про витрати, понесені на правничу допомогу у розмірі 5500,00 грн.

Справа розглядалася у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін. Будь-яких клопотань, заяв та пояснень від представника позивача під час розгляду справи не надходило.

Таким чином, суд приходить до висновку, що витрати на правничу допомогу у розмірі 5500,00 грн. є співмірними зі складністю справи та часом, витраченим представником позивача на надання правничої допомоги.

Судом враховано категорію та невелику складність даної справи, що не потребує додаткового правового аналізу з боку адвоката для складання документів та формування правової позиції у справі, зміст заявленої позивачем позовної вимоги, предмет спору.

З огляду на вищевикладене, з урахуванням принципу розумності та справедливості, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 5500,00 грн.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З урахуванням положень статті 141 ЦПК України, із відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в розмірі 2662,40грн.

Керуючись ст.12-13,76-81,89,133,137,141,263-265,274-275,279,354 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (місце знаходження: Київська область, м.Бровари, вул.Симона Петлюри, 21/1, ЄДРПОУ 39493634) заборгованість за кредитним договором №49199350 від 12.02.2022 року в розмірі 13840 грн., з яких: 4000,00 грн. заборгованість за тілом кредиту; 9840 грн. - заборгованість за відсотками.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (місце знаходження: Київська область, м.Бровари, вул.Симона Петлюри, 21/1, ЄДРПОУ 39493634) судовий збір в сумі 2662,40 грн та 5500,00 грн витрат на правничу допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Житомирського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 17 липня 2026 року

Суддя: Т.М. Вдовиченко