Рішення № 138286636, 16.07.2026, Лозівський міськрайонний суд Харківської області

Справа № 629/4071/26

Номер провадження 2/629/1773/26

РIШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16.07.2026 року Лозівський міськрайонний суд Харківської області у складі головуючого судді Каращука Т.О., за участю секретаря судового засідання Лукаренко А.Р., розглянувши в місті Лозова Харківської області у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу № 629/4071/26 за позовом представника ОСОБА_1 - адвоката Смірнової Наталії Андріївни до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення матеріальної допомоги при звільненні на пенсію, середнього заробітку за час затримки розрахунку та матеріальної допомоги на оздоровлення, представник відповідача - адвокат Мельник Ксенія Олександрівна, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, в інтересах якого діє представник, звернувся до суду з позовом до АТ «Українська залізниця», третя особа: виробничий підрозділ «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ Вагон-сервіс» АТ «Українська залізниця», про стягнення матеріальної допомоги при звільненні на пенсію, середнього заробітку за час затримки розрахунку та матеріальної допомоги на оздоровлення. У позові просив стягнути з Відповідача одноразову матеріальну допомогу при звільненні працівників з роботи за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком у розмірі трьох середньомісячних заробітків у сумі 49 180 грн 08 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.03.2026 р. по день ухвалення рішення та матеріальну допомогу на оздоровлення до відпусток за 2023 рік у сумі 3 613 грн 31 коп. та за 2024 рік у сумі 4 006 грн 74 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач перебував у трудових відносинах із Відповідачем з 10.01.1995 року по 27.03.2026 рік, маючи загальний стаж у залізничній галузі понад 31 рік. Наказом № 364/ОС від 24.03.2026 р. його було звільнено 27.03.2026 року за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію по інвалідності (III група) на підставі ст. 38 КЗпП України. Згідно з п. 6.30 Колективного договору та Галузевої угоди, Позивач має право на одноразову матеріальну допомогу у розмірі трьох середньомісячних заробітків за стаж понад 10 років, яку в день звільнення виплачено не було. Позивач вважає незаконним призупинення виплат на підставі протоколу правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 № Ц-54/31, посилаючись на постанову Верховного Суду від 05.02.2025 року у справі № 211/7338/23, якою пункт 1.1.4 вказаного протоколу щодо призупинення виплат визнано незаконним та скасовано. Крім того, позивач обґрунтовує вимогу щодо стягнення допомоги на оздоровлення за 2023 рік та 2024 рік, а саме неналежним виконанням Відповідачем зобов`язань щодо виплати коштів, передбачених при наданні щорічних відпусток. Позивач стверджує, що оскільки в день звільнення розрахунок не проведений, відповідач також має виплатити середній заробіток за весь час затримки, починаючи з 28.03.2026 по день ухвалення рішення суду.

Ухвалою суду було відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, надано сторонам час для подання заяв по суті.

Представник відповідача -адвокат Мельник К.О. надала відзив, у якому просила відмовити у задоволенні позову повністю. Свою позицію мотивувала тим, що виробничий підрозділ «Панютинський ВРЗ» філії «УЗ Вагон-сервіс», де працював Позивач, не є юридичною особою, а Колективний договір філії втратив чинність 01.09.2025 у зв`язку з її ліквідацією. Також, відповідач зазначив, що виплата матеріальної допомоги була призупинена рішенням правління АТ «Укрзалізниця» № Ц-54/31 на період дії воєнного стану на підставі ст. 11 Закону № 2136-IX. Щодо середнього заробітку, Відповідач просив застосувати принципи розумності та зменшити суму до 1% через складний фінансовий стан підприємства.

Представник позивача у відповіді на відзив заперечувала проти доводів Відповідача, вказуючи, що трудові відносини фактично продовжилися у структурі АТ «Укрзалізниця», а обмеження прав працівників не можуть застосовуватися автоматично. Також, посилалася на Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2025 від 11.12.2025 р., згідно з яким право на звернення до суду про стягнення належних виплат не обмежене тримісячним строком до моменту фактичного розрахунку.

Інших заяв по суті не надходило.

Зважаючи на вищевикладене, суд вважає за можливе, відповідно до ст.279 ЦПК України, розглянути справу за наявними в матеріалах доказами.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи та викладене в заявах по суті, суд приходить до наступних висновків.

Вирішуючи питання щодо складу учасників справи, суд зазначає наступне.

У позовній заяві третьою особою вказано виробничий підрозділ «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ Вагон-сервіс» АТ «Українська залізниця».

Проте, згідно з нормами ст. 95 ЦК України, філії та представництва не є юридичними особами.

Відповідно до ст. 48 ЦПК України, сторонами та третіми особами в цивільному процесі можуть бути виключно фізичні і юридичні особи.

Враховуючи заперечення відповідача та той факт, що вказаний підрозділ є лише структурною одиницею АТ «Укрзалізниця», він не наділений самостійною цивільною процесуальною дієздатністю.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про розгляд справи за наявного складу сторін -позивача та відповідача (юридичної особи), оскільки саме АТ «Укрзалізниця» несе повну відповідальність за зобов`язаннями своїх підрозділів.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах із відповідачем - Акціонерним товариством «Українська залізниця» (в особі виробничого підрозділу «Панютинський вагоноремонтний завод» філії «УЗ Вагон-сервіс») у період з 10.01.1995 року по 27.03.2026 рік.

Загальний стаж роботи Позивача в залізничній галузі на момент припинення трудового договору становить 31 рік, 2 місяці та 18 днів, що підтверджується копією трудової книжки та відомостями, наведеними у позовній заяві. Остання займана посада електрозварник ручного зварювання 5 розряду ремонтно-інструментального цеху.

Згідно з наказом № 364/ОС від 24.03.2026 року, ОСОБА_1 було звільнено 27.03.2026 року за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію по інвалідності (III група) на підставі ст. 38 КЗпП України. Факт встановлення Позивачу інвалідності підтверджується відповідними медичними документами, долученими до матеріалів справи.

Відповідно до пункту 6.30 Колективного договору, укладеного між адміністрацією і профспілковим комітетом ДП «Укрспецвагон» (правонаступником якого є Відповідач), при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію виплачується одноразова матеріальна допомога в залежності від стажу роботи: понад 10 років - 3 середньомісячних заробітки.

Крім того, згідно з пунктом 3.2.21 Галузевої угоди, для чоловіків при стажі роботи від 30 років передбачена додаткова матеріальна допомога за сумлінну працю у розмірі 3 середньомісячних заробітків. Також внутрішніми положеннями передбачено виплату матеріальної допомоги на оздоровлення при наданні щорічних відпусток.

У день звільнення Позивача, 27.03.2026 року, Відповідач не провів з ним повного розрахунку.

Згідно з офіційною довідкою Відповідача від 16.04.2026 року, виданою на адвокатський запит, сума одноразової матеріальної допомоги (у розмірі 3 середньомісячних заробітків) становить 49 180 грн 08 коп.

Крім того, за Позивачем обліковується невиплачена матеріальна допомога на оздоровлення до відпусток за 2023 рік у сумі 3 613 грн 31 коп. та за 2024 рік у сумі 4 006 грн 74 коп.

Таким чином, загальна сума документально підтвердженої заборгованості відповідача перед позивачем складає 56 800 грн 13 коп.

Представником позивача - адвокатом Смірновою Н.А. направлявся адвокатський запит від 13.04.2026 року щодо причин невиплати коштів.

У відповіді відповідача №ВП-ПВРЗ-19/217 від 21.04.2026 року зазначено, що виплата матеріальної допомоги призупинена на підставі рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022 (протокол № Ц-54/31) через воєнний стан в Україні. Роботодавець визнав нарахування сум, проте вказав, що фактична виплата відбудеться лише після окремого рішення правління.

Вищевикладене повністю узгоджується з матеріалами справи.

Посилання представника відповідача на протокол засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, як на законну підставу для невиплати позивачу належних йому сум при звільненні в період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Законом України «Про правовий режим воєнного стану», суд вважає безпідставним, зважаючи на наступне.

Доказів внесення змін до колективного договору стосовно призупинення на період дії військового стану в Україні нарахувань та виплат належних працівникам додаткових виплат, зокрема одноразової допомоги та матеріальної допомоги на оздоровлення, у зв`язку з виходом на пенсію по інвалідності, до суду не надано.

15 березня 2022 року Верховною Радою України було прийнято Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених статтями 43, 44 Конституції України, та за статтею 11 цього Закону на період дії воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути призупинена за ініціативною роботодавця, однак, вказаний закон набрав чинності лише 24 березня 2022 року, а тому ухвалювати рішення про призупинення додаткових виплат працівникам, посилаючись на правовий режим воєнного стану, 14 березня 2022 року у правління АТ «Укрзалізниця» не було, через відсутність зворотної дії в часі вказаного Закону.

Крім того, суд враховує, що Постановою Верховного Суду від 05.02.2025 у справі № 211/7338/23 пункт 1.1.4 вказаного протоколу в частині призупинення виплат матеріальної допомоги було визнано незаконним та скасовано.

Відтак, вимога про стягнення 56 800 грн 13 коп. є законною та підлягає задоволенню в повному обсязі.

Щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд дійшов таких висновків.

Стаття 55 Конституції України наголошує, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Відповідно до ч. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до ст. 47 Кодексу законів про працю України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення працівника видати йому належно оформлену трудову книжку і провести з ним повний розрахунок по належних йому виплатах.

Згідно з ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, проводиться власником або уповноваженим ним органом в день звільнення. Про нараховані суми належні працівникові при звільненні власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

За правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові Великої Палати

Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 підтверджено, що відповідно до ст.116 КЗпП на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать, в разі невиконання обов`язку - наступає передбачена ст.117 КЗпП відповідальність.

Відповідно до приписів Конституційного Суду, викладених у рішенні № 8-рп/2013 від 15.10.2013 року, надано офіційне тлумачення положення ч.2 ст. 233 КЗпП та ст.ст. 1,12 Закону України «Про оплату праці», роз`яснено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема, й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Згідно статей 5 та 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали. Положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Відповідно до ст. 117 КЗпП, у разі невиплати з вини роботодавця належних сум, підприємство виплачує працівникові його середній заробіток за весь час затримки, але не більш як за шість місяців.

Так, представник позивача просила стягнути середній заробіток за період з 28.03.2026 року по день ухвалення рішення, тобто 16.07.2026 року.

Так, середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Згідно з абзацом третім пункту 2 Порядку № 100 середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

Відповідно до пункту 5 Порядку № 100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

За змістом пункту 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Згідно з п. 3 Порядку № 100, до розрахунку середньої заробітної плати включаються не лише оклад, а й премії (у тому числі річні за підсумками роботи), надбавки за вислугу років та інші виплати, які мають постійний характер. Проста відомість за листопадгрудень може не відображати повний обсяг преміальних виплат, тоді як спеціальна довідка для розрахунку допомоги при звільненні готується бухгалтерією з урахуванням усіх цих нюансів.

Суд проводить розрахунок, виходячи з офіційно визнаної відповідачем бази одного середньомісячного заробітку: 49 180,08 грн / 3 місяці = 16 393 грн 36 коп., що узгоджується з даними довідки про середньоденний заробіток у розмірі 785 грн 77 коп. (при 21 робочому дні на місяць). Оскільки фактична затримка розрахунку з 28.03.2026 по 16.07.2026 року триває понад три місяці, стягненню підлягає сума за фактичний час затримки, яка не перевищує 6 місяців. Так, за 76 робочих днів періоду затримки сума становить: 785,77 грн ? 76 роб. дні = 59 718 грн 52 коп.

З урахуванням вищенаведеного, вимога підлягає задоволенню в повному обсязі.

Оцінюючи доводи відповідача про необхідність зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку до 1% від заявленої суми на підставі принципів розумності,

співмірності та форс-мажорних обставин, суд виходить із того, що положення ст.117 КЗпП України вже містить у собі встановлений законодавцем механізм забезпечення пропорційності та запобігання надмірному майновому навантаженню на роботодавця.

Таким чином, стягнення середнього заробітку в межах визначеного законом періоду є абсолютно правомірним.

Частиною 2 ст.78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 79 ЦПК України встановлено, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

З ч.1 ст.80 ЦПК України вбачається, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч.ч.1, 6, 7 ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Вирішуючи питання стягнення судових витрат, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать у тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до положень ст. 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Статтею 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

Позивач, відповідно до положень ЗУ Про судовий збір, звільнений від сплати судового збору.

Згідно з частиною шостою статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, судовий збір стягується з другої сторони в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Так, оскільки позивач звільнена від сплати збору законом, зважаючи на задоволення позову в повному обсязі, судовий збір підлягає стягненню з відповідача -АТ «Українська залізниця», з урахуванням коефіцієнту за подання позову через підсистему Електронний суд, на користь держави.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про судовий збір», ставка за подання позову майнового характеру фізичною особою становить 1 відсоток ціни позову, тобто 116 518, 65 грн ? 1 % = 1 165 грн 19 коп., але не менше 1 331,20 грн.

Оскільки позовна заява сформована та подана через підсистему «Електронний суд», згідно з частиною третьою статті 4 Закону України «Про судовий збір», до обраної ставки застосовується коефіцієнт 0,8, що становить 1 331,20 грн ? 0,8 = 1064, 96 грн.

Таким чином, беручи до уваги те, що позов задоволено в повному обсязі, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у сумі 1064, 96 грн.

Дослідивши докази, долучені до позову на підтвердження витрат на правничу допомогу,

суд вважає, що сума витрат в розмірі 5000,00 грн є достатньою та обґрунтованою, а також співмірною із складністю справи та виконаними адвокатом роботами, часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт.

З урахуванням вищевикладеного, беручи до уваги відсутність заперечень щодо розміру витрат, суд вважає за можливе стягнути з відповідача на користь позивача, витрати на правничу допомогу у сумі 5 000, 00 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 4, 12, 13, 76-81, 141, 258, 263-265 ЦПК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення матеріальної допомоги при звільненні на пенсію, середнього заробітку за час затримки розрахунку та матеріальної допомоги на оздоровлення- задовольнити в повному обсязі.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу при звільненні у сумі 49 180 грн 08 коп. (сорок дев`ять тисяч сто вісімдесят гривень 08 копійок) з утриманням при виплаті встановлених законом податків та зборів.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 матеріальну допомогу на оздоровлення за 2023-2024 роки у сумі 7 620 грн 05 коп. (сім тисяч шістсот двадцять гривень 05 копійок) з утриманням податків та зборів.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 59 718 грн 52 коп. (п`ятдесят дев`ять тисяч сімсот вісімнадцять гривень 52 копійки) з утриманням податків та зборів.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5 000 грн 00 коп.

Стягнути з Акціонерного товариства «Українська залізниця» в дохід держави судовий збір у сумі 1 064 грн 96 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Інформація про сторони:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Акціонерне товариство «Українська залізниця», код ЄДРПОУ 40075815, адреса: вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, м. Київ, індекс 03150.

Суддя Т.О. Каращук