Рішення № 138286579, 09.07.2026, Берестинський районний суд Харківської області (до 25.04.2025 - Красноградський районний суд Харківської області)

Справа № 626/798/26

Провадження № 2/626/783/2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

Іменем України

09.07.2026 року м. Берестин

Берестинський районний суд Харківської області

в складі: головуючої - судді Рибальченко І.Г.

за участі секретаря Скачко Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Єврокредит" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИВ:

ТОВ "ФК "Єврокредит" звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 у якому просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №99-111-850-2-17-Г від 12.12.2017 р. в загальному розмірі 30890,70 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 12.12.2017 між АТ "Мегабанк" , правонаступником якого є ТОВ "ФК Єврокредит" та ОСОБА_1 укладено договір №99-111-850-2-17-Г (з ануїтетними платежами) приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (індивідуальна частина). На поточний рахунок клієнта банк надав кредит. Банком виконані взяті на себе зобов`язання, проте відповідач взятих на себе зобов`язань не виконав та не повернув кредит, у зв`язку з чим у нього утворилася заборгованість у розмірі 30890,70 грн, яка складається 17683,85 грн заборгованість за кредитом, 963,68 грн відсотки, 12243,17 грн.- комісія. Позивач просить задовольнити позов, стягнути з відповідач заборгованість за кредитом, та судові витрати, які складаються з судового збору 2662,40 грн та витрати на правову допомогу 11200 грн.

Представник позивача та відповідач в судове засідання не прибули. Представник позивача в судове засідання надав заяву, в якій позовні вимоги підтримав, згоден на розгляд справи в його відсутність та винесення заочного рішення.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином. Клопотання про відкладення розляду справи від нього не надходило.

Так як відповідач в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце судового засідання був повідомлений у встановленому порядку, від нього до суду не надходило заяви про розгляд справи за його відсутності, не подавав відзив, згідно ст. 280 ЦПК України, суд вважає необхідним ухвалити заочне рішення по справі на підставі наявних у справі доказів, так як позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи те, що учасники справи належним чином повідомлені про день та час розгляду справи, суд вважає за можливе відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України розглянути справу у відсутності сторін на підставі наявних у справі доказів не здійснюючи фіксування судового процесу.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов слід задовольнити частково з наступних підстав.

Судом встановлено, що 12.12.2017 р. між АТ "Мегабанк" та ОСОБА_1 було укладено Кредитний Договір №99-111-850-2-17-Г (з ануїтетними платежами) приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (індивідуальна частина) (далі Кредитний договір), який складається з публічної частини договору, яким є Договір комплексного банківського обслуговування фізичних осіб, розміщений у місці інформування Клієнта та на сайті АТ "Мегабанк".

Вказаним договором між сторонами погоджено, що кредит надається з 12.12.2017до 11.12.2020, загальний розмір кредиту 22421,52 грн, процента ставка 15%, орієнтовна реальна річна процента ставка 97,417%, загальна вартість кредиту 48967,04 грн, розмір комісійної винагороди за обслуговування кредитної заборгованості 2,5 %, розмір щомісячного платежу 1342,00 грн, процента ставка за користування кредитом понад строк, вказаний у п. 2.2 договору 0,01 %річних. (п. 2.1 -2.9, 2.11 кредитного договору).

Договір підписано ОСОБА_1 власноруч.

Також до суду надано виписку по особовим рахункам ОСОБА_1 ,., сформовану АТ "Мегабанк" за період з 12.12.2017 по 02.12.2022 та виписки з рахунку ОСОБА_1 , сформовані у програмному комплексі Національного банку України за період з 03.12.2022 по 03.09.2024, з яких суд вбачає, що відповідач користувався кредитними коштами, вносив кошти на погашення заборгованості.

Відповідно до цих виписок та довідки розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитом становить 30890,70 грн.

Виписка по рахунку клієнта є тим документом, який підтверджує факт видачі коштів клієнта, так як є тим документом, який відповідає законодавству про бухгалтерський облік та фінансову звітність. А тому може бути належним та допустимим доказом, який підтверджує наявну заборгованість позичальника.

До такого правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах: від 30.11.2022 №214/6975/15-ц; від 25.11.2022 №1512/2-214/11; від 21.09.2022 №381/1647/21; від 01.08.2022 №369/11694/15-ц; від 06.07.2022 №128/2269/20; від 01.06.2022 №172/35/16; від 31.05.2022 №194/329/15-ц; від 25.05.2022 №219/7527/16; від 25.05.2022 №645/59/16-ц; від 20.05.2022 №336/4796/18; від 09.02.2022 №161/5648/20; від 02.02.2022 №205/7751/16-ц.

Долучений банком до позову розрахунок заборгованості від первісного кредитора АТ "Мегабанк" підтверджує розмір заборгованості за кредитним договором, адже містить детальний опис залишку заборгованості за наданим кредитом (тілом кредиту), відсотками та несплаченим комісіям .

Згідно розрахунку заборгованості АТ "Мегабанк", за кредитним договором №99-111-850-2-17-Г від 12.12.2017, заборгованість ОСОБА_1 станом на 03.09.2024 становила у загальному розмірі 30890,70 грн, яка складається 17683,85 грн заборгованість за кредитом, 963,68 грн відсотки, 12243,17 грн.- комісія.

АТ "Мегабанк" свої зобов`язання за кредитним договором №99-111-850-2-17-Г від 12.12.2017 виконало, відповідачу були відкриті рахунки, із встановленням кредитного ліміту, якими відповідач вільно користувалася, про що свідчать виписки за такими рахунками.

Банківська виписка має статус первинного документу, що підтверджено Переліком типових документів, затвердженогонаказом Мін`юсту від 12.04.2012 за №578/5 (далі - Перелік № 578/5), згідно з яким до первинних документів, які фіксують факт виконання госпоперації та є підставою для записів у регістрах бухобліку і в податкових документах, віднесені: касові, банківські документи; повідомлення банків; виписки банків; корінці квитанцій і касових чекових книжок.

03.09.2024 між АТ "Мегабанк" та ТОВ "ФК "Мустанг Фінанс" укладено договір про відступлення права вимоги № GL1N426240. Відповідно до п. 1 договору банк відступає новому кредитору належні банку, а новий кредитор набуває права вимоги банку до дебіторів та/або позичальників, зазначених у додатку № 1 до договору .

Згідно з витягом з Додатку № 1 до договору № GL1N426240, ТОВ "ФК "Мустанг Фінанс" набуло право вимоги в тому числі до відповідача на загальну суму 30890,70 грн.

У подальшому, 27.12.2024 між ТОВ "ФК "Мустанг Фінанс" та ТОВ "ФК "Єврокредит" укладено договір про відступлення права вимоги № 1/12 .

Згідно з витягом з Додатку № 1 до договору № 1/12, ТОВ "ФК "Єврокредит" набуло право вимоги до ОСОБА_1 за договором №99-111-850-2-17-Г на загальну суму 30890,70 грн.

З урахуванням заявлених позовним вимог, станом на 11.03.2026 року заборгованість ОСОБА_1 становить 30890,70 грн, яка складається 17683,85 грн заборгованість за кредитом, 963,68 грн відсотки, 12243,17 грн.- комісія (у тому числі прострочена) .

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

За змістом статей 626,628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 Цивільного кодексу України визначено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до положень статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі статтею 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти. Розмір процентів може встановлюватися договором.

За статтями 512, 514 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відступлення права вимоги за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

За загальним правилом заміна кредитора у зобов`язанні не вимагає згоди на це боржника, якщо інше не передбачено законом або договором.

У відповідності до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до статті 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Згідно до положень статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з частиною 2 статті 517 Цивільного кодексу України боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, чи який вважає, що йому не надано належних доказів на підтвердження відступлення прав вимоги новому кредиту, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору (а не новому) і таке виконання є належним. Інших правових наслідків факт не повідомлення боржника про заміну кредитора чи ненадання йому доказів на підтвердження відступлення прав вимоги новому кредитору законом не передбачено.

Відповідно до частини 1 статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно з частиною першою статті 1078 Цивільного кодексу України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Частиною третьою статті 12 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У пункті 3 частини 2 статті 129 Конституції України закріплено основні засади судочинства, однією з яких є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до статті 81 Цивільного процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Відповідно до частини другої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити, якщо інше не передбачено окремими законодавчими актами України: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, з наведених норм законодавства вбачається, що доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Аналогічні за змістом висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року по справі №755/2284/16-ц, провадження №61-4685св19.

Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року №75, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку, що виписки за картковими рахунками (по кредитному договору) можуть бути належними доказами щодо заборгованості по тілу кредиту за кредитним договором.

До аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 16 вересня 2020 року у справі №200/5647/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі №760/7792/14-ц.

При цьому, у разі заміни первісного кредитора у зобов`язанні, останній повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення, в тому числі і первинні документи, що підтверджують факт виконання свого обов`язку перед позичальником, тобто факт надання коштів у кредит.

Суд зауважує, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку ані АТ "Мегабанк", ані ТОВ "Фінансова компанія "Мустанг Фінанс", а також ТОВ "ФК "Єврокредит" відповідачем не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає, що ТОВ "ФК "Єврокредит" вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Позивач ставить питання про стягнення з відповідача суми заборгованості за кредитним договором №99-111-850-2-17-Г від 12.12.2017, у загальному розмірі 30890,70 грн, яка складається 17683,85 грн заборгованість за кредитом, 963,68 грн відсотки, 12243,17 грн.- комісія (у тому числі прострочена) .

Що стосується нарахування суми заборгованості у розмірі 12243,17 гривень - по сплаті комісії (в тому числі прострочена), то у цій частині слід зазначити наступне.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про споживче кредитування" загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності) для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України "Про споживче кредитування" до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже Закон України "Про споживче кредитування" передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі п. 4 ч. ст. 1 та ч. 2 ст. 8 Закону України "Про споживче кредитування", Правління Національного банку України постановою від 8 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит).

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом - це, серед іншого, витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України "Про споживче кредитування" та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України "Про споживче кредитування" розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Закону України "Про споживче кредитування2 після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства та договором про споживчий кредит.

Згідно з ч. 5 ст. 12 Закону України "Про споживче кредитування" умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування", щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч. 1, 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України "Про споживче кредитування".

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19(провадження № 14-44цс21).

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 (провадження № 61-18751св21) вказано, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів існування, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пунктів 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати комісійну плату за обслуговування кредиту, розрахунково-касове обслуговування є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

При цьому в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позичальнику та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредитної заборгованості.

Ураховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх банком зі споживачем при укладенні договору, то положення щодо обов`язку позичальника щомісяця сплачувати плату за обслуговування кредитної заборгованості є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування".

Визнання судом нікчемного правочину (чи окремих його умов) недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав, адже нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.

Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі № 755/11636/21 (провадження № 61-7098св22), від 8 лютого 2023 року у справі № 168/349/20 (провадження № 61-2223св21) та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі №755/9486/21 (провадження № 61-5581св22).

У постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 6 листопада 2023 року у справі № 204/224/21 (провадження № 61-4202сво22) викладено висновок про те, що якщо в кредитному договорі банк не зазначив та не надав доказів існування переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування), то положення кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування2.

Враховуючи викладене, суд вважає, що заявлена вимога про стягнення заборгованості за комісією в розмірі 12243,17 гривень задоволенню не підлягає.

Як встановлено судом, між АТ "Мегабанк" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір, на підставі якого відповідач отримав та використовував кошти, надані банком, та які у добровільному порядку повернуті не були.

Підсумовуючи вищенаведене суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути заборгованість за кредитним договором №99-111-850-2-17-Г від 12.12.2017, в загальному розмірі 18647,53 грн. яких: 17683,85 грн заборгованість за кредитом, 963,68 грн відсотки.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. ч. 1-4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в додатковій постанові від 30.09.2020 по справі № 201/14495/16-ц.

У постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

На підтвердження понесених витрат на правничу допомоги представником позивача надано: копію ордеру на надання правничої допомоги від 11.08.2025; акт приймання-передачі послуг з правничої допомоги від 05.01.2026 № 12067454 на загальну суму 11200,00 грн.; копію договору про надання правничої допомоги від 01.07.2025 № 1/07 .

Враховуючи обсяг та комплексний характер виконаної адвокатом роботи (правнича допомога надається не в одній справі, а щодо багатьох боржників, обставини за якими є однотипними та не потребують значного часу для підготовки та складання позовної заяви), з огляду на складність даної справи, яка була призначена до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, зважаючи на принципи співмірності судових витрат та співвідношення їх розміру до предмета спору, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення витрат на правничу допомогу та стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача 2000,00 грн. таких витрат.

Згідно 141 ЦПК України з відповідачки на користь позивача слід стягнути судові витрати у виді судового збору пропорційно розміру позовних вимог, у сумі 1607,19 грн. (Розрахунок судового збору: 2662,40 грн. (сума судового збору, сплаченого позивачем) х 18647,53 грн. (сума задоволених позовних вимог) : 30890,70 грн. (сума позовних вимог) =1607,19 грн.).

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 89, 263-265, 280-281 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Єврокредит" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості- задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , яка зареєстрований в АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Єврокредит" (49001, м. Дніпро, пров. Ушинського, 1, офіс 105; код ЄДРПОУ 40932411) заборгованість за кредитним договором №99-111-850-2-17-Г від 12.12.2017 року в розмірі 18647 (вісімнадцять тисяч шістсот сорок сім) гривень 53 коп., судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1607 (одна тисяча шістсот сім) гривень 19 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 (дві тисячі) гривень 00 коп., а всього стягнути 22254 (двадцять дві тисячі двісті п`ятдесят чотири) гривні 72 коп.

В іншій частині позовних вимог- відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуто Берестинським районним судом за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду шляхом подачі в 30 денний строк з дня його проголошення апеляційної скарги.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку, встановленому цивільним процесуальним кодексом України.

Суддя