Рішення № 138284638, 14.07.2026, Шевченківський районний суд міста Києва

Справа № 761/52700/25

Провадження № 2/761/6863/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Фролової І. В.,

секретаря судового засідання - Коломійця А.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві у порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні суду цивільну справу за позовом Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

До Шевченківського районного суду м. Києва надійшла цивільна справа, де Комунальне підприємство Виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго» звернувся з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги у розмірі 117 824, 05 грн. та судового збору у розмірі 3 028, 00 грн.

Позовні вимоги обгрунтовує тим, що у Відповідача утворилась заборгованість за надані житлово-комунальні послуги, яка за період з 01.05.2018 по 31.10.2021 складає 95 196, 04 грн., а саме: за період з 01.05.2018 по 31.10.2021 заборгованість за послуги з централізованого опалення в розмірі 4 705, 96 грн.; заборгованість за послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі 28 240, 43 грн.; за період з 01.11.2021 року заборгованість за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 21 148, 31 грн.; заборгованість за послуги з постачання гарячої води у розмірі 40 696, 64 грн.

Позивач зазначає, що за адресою АДРЕСА_1 у Відповідачів також існує заборгованість: у період до 31.10.2021 заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого опалення у розмірі 0, 00 грн, заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого постачання гарячої води становить у розмірі 0,00 грн.; за період з 01.11.2021 заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг з постачання теплової енергії у розмірі 0, 00 грн., заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг з постачання гарячої води у розмірі 404, 70 грн.

Крім того, позивач вказує, що на підставі Договору №602-18 про відступлення права вимоги (цесії) від 11.10.2018, укладеного між ПАТ «Київенерго» та КП (КМДА) «Київтеплоенерго» прийняв право вимоги до Відповідачів з оплати спожитих до 01.05.2018 послуг з централізованого опалення у розмірі 0, 00 грн. та з централізованого постачання гарячої води у розмірі 0, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 , ОСОБА_2 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 і є споживачем послуг з централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води. Таку послугу надає Комунальне підприємство Виконавчого органу Київради (КМДА) «Київтеплоенерго». Відповідачі своєчасно не сплачували за спожиті послуги, внаслідок чого утворилась заборгованість.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 16 січня 2026 року справу прийнято до свого провадження, розгляд справи вирішено проводити у порядку спрощеного позовного провадження.

24 березня 2026 року через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким ОСОБА_2 вказує на невідповідність предмета позову наданим доказам.

Відповідач у відзиві також просить застосувати наслідки спливу позовної давності до наявної заборгованості та розстрочити виконання рішення суду.

ОСОБА_2 вказує також на відсутність правових підстав для солідарної відповідальності відповідачів, відсутність фактичного споживання послуги гарячого водопостачання та необхідність зменшення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Представник позивача у судове засідання не прибув. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Відповідач у судове засідання не прибув. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що ніщо не перешкоджає особі добровільно відмовитись від гарантій справедливого судового розгляду у однозначний або у мовчазний спосіб. Проте для того, щоб стати чинною з точки зору Конвенції, відмова від права брати участь у судовому засіданні повинна бути зроблена у однозначний спосіб і має супроводжуватись необхідним мінімальним рівнем гарантій, що відповідають серйозності такої відмови. До того ж, вона не повинна суперечити жодному важливому громадському інтересу рішення ЄСПЛ (Hermi проти Італії, § 73; Sejdovic проти Італії § 86).

Окрім того, відповідно до практики Європейського суду з прав людини- в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (Рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України»).

За таких підстав судом визнано за можливе розглядати справу на підставі доказів, наявних у матеріалах справі, та за погодженням сторін, третіх осіб й згідно поданих ними заяв.

Дослідивши подані сторонами документи і матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору суд по суті встановив.

За змістом ч.ч.1, 2, 3,4 ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч.ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст. 15 ЦК України).

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст. 16 ЦК України особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового права або майнового права та інтересу у визначені цією статтею способи. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів передбачений статтею 16 ЦК України.

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 , яка під`єднана до внутрішньо будинкової води у системи теплопостачання, і є споживачами послуг з централізованого опалення та/або централізованого постачання гарячої води, яку постачає позивач.

Судом встановлено, що за розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради від 10.04.2018 року №591 «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

Отже, з 01.05.2018 року постачання теплової енергії здійснює КП «Київтеплоенерго».

При цьому, не було встановлено обставин, які б свідчили про відмову Відповідача від споживання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води.

Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15.

Відповідно до вимог Закону України «Про житлово - комунальні послуги» від 24.06.2004, а також Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання» споживачі послуг з ЦО/ЦПГВ зобов?язані сплачувати внески за обслуговування вузлів комерційного обліку відповідних послуг.

Відповідно до ст. 14 Закону України «Про житлово - комунальні послуги» від 09.11.2017, плата виконавцю за індивідуальним договором про надання послуги з ТЕ/ПГВ включає в себе також й плату за абонентське обслуговування.

Таким чином, за адресою: АДРЕСА_1 у Відповідача також існує заборгованість: у період до 31.10.2021 заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого опалення у розмірі 0, 00 грн, заборгованість зі сплати внесків за обслуговування вузла комерційного обліку послуг з централізованого постачання гарячої води становить у розмірі 0,00 грн.; за період з 01.11.2021 заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг з постачання теплової енергії у розмірі 0, 00 грн., заборгованість з плати за абонентське обслуговування з послуг з постачання гарячої води у розмірі 404, 70 грн.

11.10.2018 р. між ПАТ "Київенерго" та позивачем укладено договір № 602-18 про відступлення права вимоги (цесії) за яким ПАТ "Київенерго" відступило право вимоги, а позивач набув право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб - підприємців , щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитих до 01.05.2018 року послуг з централізованого опалення у розмірі 0, 00 грн. та з централізованого постачання гарячої води у розмірі 0, 00 грн.

Відповідно до додатку № 1 та/або додатку № 2 до договору цесії позивач набув право вимоги заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення та ,або централізованого постачання гарячої води за адресою: АДРЕСА_1 .

Також, як вбачається з матеріалів справи, і не заперечується відповідачем, з 01.05.2018 р. надання послуг з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води здійснює КП «Київтеплоенерго», яке продовжує постачання таких послуг після ПАТ "Київенерго".

Представник позивача вказує, що у зв`язку із неналежним виконанням зобов`язань по сплаті спожитих послуг у відповідача виникла заборгованість.

Так, за наданим представником позивача розрахунком заборгованість за житлово-комунальні послуги, яка за період з 01.05.2018 по 31.10.2021 складає 95 196, 04 грн., а саме: за період з 01.05.2018 по 31.10.2021 заборгованість за послуги з централізованого опалення в розмірі 4 705, 96 грн.; заборгованість за послуги з централізованого постачання гарячої води в розмірі 28 240, 43 грн.; за період з 01.11.2021 року заборгованість за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 21 148, 31 грн.; заборгованість за послуги з постачання гарячої води у розмірі 40 696, 64 грн.

Однак, Відповідачем було здійснено часткове погашення заборгованості з централізованого постачання холодної води та водовідведення у розмірі 1000, 00 грн., що підтверджується чеком №UHeqDYn9DMk від 11.10.2025 року; заборгованості з постачання гарячої води у розмірі 1 000, 00 грн., що підтверджується чеком №ez8WvisV8iU від 11.10.2025 року; пені у розмірі 184, 00 грн., що підтверджується чеком №oiY82FnpT-4 від 11.10.2025 року; заборгованості з абонентського обслуговування з постачання гарячої води у розмірі 382, 00 грн., що підтверджується чеком №vgqvnbURfJo від 11.10.2025 року.

Згідно з п. 5 ч. 1 ст.1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Відповідно до ст. 6 цього Закону учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є: споживачі (індивідуальні та колективні); управитель; виконавці комунальних послуг. Виконавцями комунальних послуг є: послуг з постачання та розподілу природного газу - постачальник, який на підставі ліцензії провадить діяльність із постачання природного газу, та оператор газорозподільної системи, до якої приєднані об`єкти газоспоживання споживача; послуг з постачання та розподілу електричної енергії - енергопостачальник або інший суб`єкт, визначений законом; послуг з постачання теплової енергії - теплопостачальна організація; послуг з постачання гарячої води - суб`єкт господарювання, який є власником (або володіє і користується на інших законних підставах) теплової, тепловикористальної або теплогенеруючої установки, за допомогою якої виробляє гарячу воду, якщо споживачами не визначено іншого постачальника гарячої води; послуг з централізованого водопостачання - суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання; послуг з централізованого водовідведення - суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водовідведення; послуг з поводження з побутовими відходами - суб`єкт господарювання, визначений виконавцем послуг з вивезення побутових відходів у встановленому законодавством порядку.

Відносини між учасниками правовідносин в сфері надання житлово-комунальних послуг, зокрема, в частині надання послуг з центрального опалення врегульовано нормами Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та положеннями Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою КМУ від 21 липня 2005р. № 630.

Відповідно до п. 11 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодних та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення (далі по тексту - Правила) у разі встановлення будинкових засобів обліку води у багатоквартирному будинку, де окремі квартири обладнані квартирними засобами обліку, споживач, який не має квартирних засобів обліку, оплачує послуги згідно з показаннями будинкових засобів обліку, не враховуючи витрати води виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат води за показаннями усіх квартирних засобів обліку. Різниця розподіляється між споживачами, які не мають квартирних засобів обліку, пропорційно кількості мешканців квартири в разі відсутності витоків із загально будинкової мережі, що підтверджується актом обстеження, який складається виконавцем у присутності не менш як двох мешканців будинку.

Відповідно до п. 18, 21, 30 Правил, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата за послуги вноситься не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим, якщо договором не встановлено інший строк. У разі відсутності у квартирі (будинку садибного типу) та на вводах у багатоквартирний будинок засобів обліку води і теплової енергії плата за надані послуги справляється згідно з установленими нормативами (нормами) споживання, з централізованого опалення - з розрахунку за 1 кв. метр (куб. метр) опалювальної площі (об`єму) квартири (будинку садибного типу) та додатково за перевищення розрахункової потужності приладів опалення (радіаторів) згідно з законодавством.

Споживач зобов`язаний: оплачувати послуги в установлені договором строки; забезпечувати доступ до мережі, арматури, квартирних засобів обліку, розподільчих систем представника виконавця за наявності в нього відповідного посвідчення: для ліквідації аварій - цілодобово; для встановлення і заміни санітарно-технічного та інженерного обладнання, проведення технічного і профілактичного огляду, зняття контрольних показників квартирних засобів обліку - згідно з умовами договору; дотримуватися вимог нормативно-правових актів у сфері житлово-комунальних послуг; забезпечувати цілісність квартирних засобів обліку та не втручатися в їх роботу; у разі несвоєчасного внесення плати за послуги сплачувати пеню у встановлених законом та договором розмірі; виконувати інші обов`язки відповідно до законодавства.

Згідно з п.5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Згідно ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, вимог кодексу, актів законодавства, а при відсутності таких вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Отже, з урахуванням наданих відповідачем чеків з оплати заборгованості, загальна сума, що підлягає стягненню солідарно з обох відповідачів складає 115 258, 05 грн.

Зважаючи на викладене вище, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, знайшли своє підтвердження, суд дійшов висновку, що позовні вимоги КП «Київтеплоенерго» підлягають задоволенню частково.

Щодо строків позовної давності суд зазначає наступне.

Так, позивач звернувся до суду з даним позовом у жовтні 2025 року, заявивши вимоги про стягнення заборгованості, яка почала формуватися з травня 2018 року.

У відзиві на позовну заяву представник ОСОБА_2 просив суд застосувати строки позовної давності до вимог про стягнення заборгованості за період з травня 2018 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно з ч. 1 ст. 257 ЦПК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до частини 3 та 4 статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Оскільки обов`язок щодо сплати за послуги з централізованого опалення та послуги з централізованого постачання гарячої води виникає у споживача кожного місяця, позовна давність підлягає застосуванню до кожного з платежів окремо.

30 березня 2020 року був прийнятий Закон України № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)», яким доповнений Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України п. 12, яким визначено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу строки продовжуються на строк дії такого карантину. Вказаний Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Законом № 2120-IX від 15.03.2022 року Розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено п. 19, яким було визначено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.

Так, продовженню підлягали всі строки позовної давності, які не спливли станом на момент запровадження карантинних обмежень, тобто на 12 березня 2020 року. Оскільки трирічний строк позовної давності за первісними щомісячними нарахуваннями позивача (зокрема за травень 2018 року) мав закінчитися у червні 2021 року, станом на 12 березня 2020 року цей строк є таким, що не сплив.

Пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було виключено на підставі Закону № 4434-IX від 14 травня 2025 року.

Відтак, позивач в межах строку позовної давності мав право на стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, яка утворилася починаючи з травня 2018 року.

Пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України було виключено на підставі Закону № 4434-IX від 14 травня 2025 року.

Строки звернення до суду за вимогами позивача про стягнення заборгованості з 01 травня 2018 року, на які поширюється загальна позовна давність у три роки, вважаються продовженими на підставі пунктів 12 та 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до закінчення дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), а також зупиненим на період воєнного стану.

Відтак, суд зауважує про відсутність підстав для висновку про те, що позовні вимоги були заявлені КП «Київтеплоенерго» зі спливом позовної давності.

Стосовно твердження відповідача про те, що безперервне зупинення строків через карантин та воєнний стан на загальний термін понад 5 років порушує принцип правової визначеності, передбачений статтею 6 Конвенції про захист прав людини, суд окремо зазначає наступне.

Так, статтею 9 Конституції України визначено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Так, відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або - тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, - коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Згідно з критерієм якості приписи права мають бути доступними для заінтересованої особи, яка могла б передбачати наслідки їх застосування щодо себе, та не суперечити принципові верховенства права» (рішення у справі "Kruslin v. France" від 24 квітня 1990 року (заява № 11801/85), § 27, рішення у справі "Фельдман проти України (№ 2)/Feldman v. Ukraine (№ 2)" від 12 січня 2012 року (заява № 42921/09), § 23).

Європейський суд з прав людини наголошував на різниці між звичайним очікуванням, яким би зрозумілим воно не було, і легітимним очікуванням, яке повинно бути більш конкретним і базуватися на нормативних приписах законодавства чи усталеній національній судовій практиці» [ухвала щодо прийнятності заяв у справі "Von Maltzan and Others v. Germany" від 2 березня 2005 року (заяви №№ 71916/01, 71917/01, 10260/02), § 112].

Керуючись цим, КСУ в рішенні зробив висновок, що юридичну визначеність в аспекті правомірних (легітимних) очікувань слід розуміти, зокрема, як право особи розраховувати не лише на розумну та передбачувану стабільність приписів актів права, чітке розуміння юридичних наслідків застосування таких приписів, а й на послідовність і системність діяльності Верховної Ради України як єдиного органу законодавчої влади в Україні» (останній абзац пункту 2.2 рішення Конституційного Суду України № 3-р(ІІ)/2025 від 21 січня 2025 року).

Суд зазначає, що запровадження на законодавчому рівні особливого порядку обчислення строків шляхом їх продовження на час дії карантину та воєнного стану спрямоване на захист прав учасників цивільного обороту в період загальнодержавних форс-мажорних обставин. Відтак, посилання Відповідача на статтю 6 Конвенції з мотивів того, що продовження строків суперечить принципу правової визначеності, судом відхиляються.

Законодавче продовження позовної давності в умовах воєнного стану та тривалих інфраструктурних обмежень не порушує балансу інтересів сторін, а навпаки - гарантує, що особа не буде позбавлена права на судовий захист з об`єктивних, незалежних від неї причин. З огляду на це, застосування судом матеріальних норм щодо продовження позовної давності повністю узгоджується з конвенційними стандартами справедливого суду, а будь-які спроби Відповідача трактувати імперативно встановлене законом продовження строків як порушення його прав є безпідставними.

Щодо твердження відповідача стосовно невідповідності предмета позову наданим доказам, суд зазначає наступне.

Відповідач у відзиві на позовну заяву посилається на те, що заборгованість у розмірі 40 696, 64 грн. є безпідставною, оскільки за назвою послуги «гаряче водопостачання» станом на травень 2018 року обліковується нульове сальдо, а за новою назвою послуги «постачання гарячої води», введеною в дію з травня 2018 року, вихідне сальдо також становить 0 грн. На підставі наведеного Відповідач стверджує, що вказана сума боргу сформована за фактично неіснуючу послугу.

З даного приводу суд зазначає наступне.

Зміна найменування комунальної послуги з «гарячого водопостачання» на «постачання гарячої води» була зумовлена введенням у дію Закону України «Про житлово-комунальні послуги» № 2189-VIII, що змінив термінологічне визначення та класифікацію послуг, проте не припинив правовідносин між виконавцем та споживачем щодо забезпечення останнього гарячою водою.

Відповідно до статей 598, 599 Цивільного кодексу України, зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом, зокрема належним виконанням. Чинне законодавство не передбачає такої підстави для припинення грошового зобов`язання, як зміна законодавчого визначення чи назви послуги.

Відображення нульового вхідного сальдо у травні 2018 року за оновленим найменуванням послуги «постачання гарячої води» є внутрішньотехнічною особливістю ведення бухгалтерського обліку позивача, яка засвідчує лише початок хронологічного відліку нарахувань за новими законодавчими змінами. Вказана обставина не є належним та допустимим доказом припинення, списання або погашення заборгованості, яка була нарахована за попередні періоди під попереднім найменуванням послуги.

Оскільки позивачем документально доведено розмір і правомірність заявлених вимог, а Відповідач не надав суду доказів належного виконання зобов`язань або погашення вказаного боргу, доводи відзиву в цій частині є безпідставними та судом відхиляються.

Щодо твердження позивача про відсутність правових підстав для солідарної відповідальності відповідачів, суд дійшов до наступного висновку.

Щодо доводів Відповідача про необхідність застосування до спірних правовідносин часткової, а не солідарної відповідальності, та розподілу боргу по 1/2 частці між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , суд зазначає наступне.

Заперечення ОСОБА_2 зводяться до того, що між ним та ОСОБА_1 відсутні сімейні зв`язки, спільний бюджет і побут, оскільки ОСОБА_1 є колишньою дружиною брата ОСОБА_2 , який, зокрема, вказує, що за адресою АДРЕСА_1 фактично не проживає, а отже, покладення солідарного обов`язку суперечить статті 61 Конституції України щодо індивідуального характеру юридичної відповідальності та може призвести до порушення майнових прав дитини 2009 року народження.

Суд відхиляє вказані доводи з огляду на наступне.

Відповідно до статті 541 Цивільного кодексу України солідарний обов`язок або солідарна вимога виникають у випадках, встановлених договором або законом, зокрема у разі неподільності предмета зобов`язання.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені відповідними договорами.

Відповідно до статті 64 Житлового кодексу України, члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору.

Посилання ОСОБА_2 на відсутність родинних чи сімейних зв`язків між відповідачами судом до уваги не приймаються, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження факту припинення чи відсутності таких відносин. Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх заперечень, тоді як самі лише твердження у заявах по суті справи за відсутності документального підтвердження не є належними доказами.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що він фактично не проживає ума адресою: АДРЕСА_1 , у зв?язку із чим стягнення боргу є безпідставним. Однак, відповідачем не надано суду жодних письмових доказів на підтвердження факту свого проживання за іншою адресою протягом розрахункового періоду.

Щодо фактичного споживання послуги гарячого водопостачання, суд зазначає наступне.

Оцінюючи доводи ОСОБА_2 щодо відсутності обов`язку оплачувати послугу з постачання гарячої води через наявність електричного водонагрівача, перекриття ввідної засувки та фактичне неспоживання послуги, суд виходить з такого.

Відповідно до пункту 5 частини 2 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені договорами.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Встановлення в житловому приміщенні електричного водонагрівача (бойлера) не припиняє правовідносин з виконавцем послуг, оскільки відповідно до розділу III Порядку відключення споживачів від систем централізованого опалення та постачання гарячої води, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 26 липня 2019 року № 169 (далі - Порядок №169), підставою для припинення нарахувань є виключно офіційне відключення квартири від систем централізованого постачання гарячої води.

Так, відповідно до Порядку №169 рішення щодо відключення власників (співвласників) будівель, у тому числі житлових будинків, від ЦО та/або ГВП приймається органом місцевого самоврядування відповідно до законодавства за письмовою заявою власника (співвласників) такої будівлі, в тому числі житлового будинку, з урахуванням рішення Комісії. Рішення органів місцевого самоврядування можуть бути оскаржені в судовому порядку.

Пунктом 11 розділу III вказаного Порядку визначено, що у разі виконання робіт із відключення від ЦО та/або ГВП оператором зовнішніх інженерних мереж або іншим залученим власником суб`єктом господарювання власник будівлі чи уповноважена особа співвласників багатоквартирного будинку письмово повідомляє виконавця послуг з постачання теплової енергії, виконавця послуг з постачання гарячої води про дату і час виконання робіт із відключення не пізніше ніж за 15 календарних днів до дня виконання таких робіт. Неприбуття представників виконавців відповідних комунальних послуг за умови їх повідомлення не може бути підставою для відмови у виконанні робіт із відключення від ЦО та/або ГВП.

Оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів дотримання встановленої процедури відключення житлового приміщення від мереж ГВП, зокрема і належних доказів попереднього письмового повідомлення виконавця про дату і час виконання таких робіт, припинення споживання послуги шляхом перекриття ввідного крана не звільняє від плати за послугу, яка технічно залишається доступною для споживання.

Щодо посилання ОСОБА_2 на право не оплачувати вартість комунальних послуг, передбачене пунктом 6 частини 1 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», суд зазначає наступне.

Так, згідно з п. 6 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач має право: на неоплату вартості комунальних послуг (крім постачання теплової енергії) у разі їх невикористання (за відсутності приладів обліку) за період тимчасової відсутності в житловому приміщенні (іншому об`єкті нерухомого майна) споживача та інших осіб понад 30 календарних днів, за умови документального підтвердження відповідно до умов договорів про надання комунальних послуг.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів тимчасової відсутності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 у житловому приміщенні понад 30 календарних днів, тоді як факт використання відповідачами бойлера у цій квартирі, навпаки, підтверджує їхнє перебування за місцем реєстрації та спростовує право на звільнення від оплати послуги на підставі пункту 6 частини 1 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Щодо зменшення пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов до наступного висновку.

У відзиві на позовну заяву ОСОБА_2 зазначає, що позивач просить стягнути з нього та з ОСОБА_1 санкції за 2024-2025 рр., однак наявність у ОСОБА_2 на утримання малолітньої дитини 2009 року народження та ОСОБА_1 , особи пенсійного віку, 1951 року народження, є підставою для зменшення розміру нарахованих пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Відповідно до частин першої, другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стосовно вимоги про зменшення розміру нарахованої пені, суд зазначає, що згідно з частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Разом з тим, відповідно до статей 12, 81 Цивільного процесуального кодексу України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, і кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

ОСОБА_2 , звертаючись до суду із клопотанням про зменшення розміру пені, не надав суду належних та допустимих письмових доказів на підтвердження неможливості виконання грошового зобов`язання чи скрутне матеріальне становище. Самі по собі твердження про вік зареєстрованих у квартирі осіб, за відсутності документального підтвердження рівня сукупного доходу та майнових витрат сім`ї, не є правовою підставою для зменшення встановленої законом та договором відповідальності за несвоєчасне виконання зобов`язання. З огляду на недоведеність належними доказами обставин, що мають істотне значення, суд відхиляє заперечення ОСОБА_2 в цій частині.

Щодо розстрочення виконання судового рішення суд зазначає наступне.

24 березня 2026 року через підсистему «Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив суд розстрочити виконання рішення суду у зв`язку із скрутним матеріальним становищем.

Відповідно до ч. 1, 3, 5, 6 ст. 435 ЦПК України, за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочка та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Перелік обставин, що можуть бути підставою для відстрочки або розстрочки виконання, зміни чи встановлення способу і порядку виконання рішення, не є вичерпним.

Таким чином, у процесі виконання виконавчого документа державним виконавцем можуть виникнути обставини, що перешкоджають або утруднюють примусове виконання.

До таких належать обставини, які свідчать про те, що матеріальне становище боржника не дає змоги виконати вимоги виконавчого документа у встановлені строки чи є спосіб або порядок виконання більш вигідний для боржника.

Таким чином, питання щодо розстрочення виконання рішення вирішується судом після ухвалення рішення по суті справи на підставі окремої заяви.

Окремо суд зауважує, що посилаючись на скрутне матеріальне становище як на підставу для розстрочення, відповідач, не надав суду жодних належних, допустимих доказів, які б підтверджували неможливість виконання судового рішення або свідчили про двідповідне матеріальне становище відповідача.

Щодо судових витрат суд зазначає наступне.

Крім того, понесені позивачем судові витрати підлягають відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача відповідно до правил ст. 141 ЦПК України.

Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги були задоволені частково, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати пропорційно до розміру позовних вимог, а саме 2 967, 00 грн.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст. 1, 19, 20, 26 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», ст. 525, 526, 530, 611, 625, 629 ЦК України, ст. 162, 179 Житлового кодексу України, ст. 10, 12, 13, 19, 43, 44, 49, 76-83, 133, 141, 258, 259, 263-265, 273, 274-279, 354, 355 ЦПК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позовну заяву Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість за житлово-комунальні послуги у розмірі 115 258, 05 грн.

Стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства Виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» судовий збір у розмірі 2 967, 00 грн.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників справи:

Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго», адреса місцезнаходження - м. Київ, вул. площа І. Франка, буд. 5, код ЄДРПОУ 40538421,

ОСОБА_1 , адреса місця проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,

ОСОБА_2 , адреса місця проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повний текст рішення виготовлений 14 липня 2026 року.

Суддя: