Ухвала суду № 138283202, 17.07.2026, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа №306/9302/24

1-кп/303/257/26

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 року м. Мукачево

Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області у складі судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисниці ОСОБА_5 , потерпілої ОСОБА_6 , представника потерпілої ОСОБА_7 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора Мукачівської окружної прокуратури ОСОБА_3 про продовження запобіжного заходу відносно ОСОБА_4 у кримінальному провадженні, внесеному 29.06.2024 до ЄРДР за №120240711200000345 відносно ОСОБА_4 за обвинуваченням у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України

В С Т А Н О В И В:

Мукачівським міськрайонним судом Закарпатської області проводиться судовий розгляд у кримінальному провадженні №120240711200000345 від 29.06.2024, за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 КК України.

Прокурором ОСОБА_3 подано клопотання про продовження застосування відносно ОСОБА_4 діючого запобіжного заходу - тримання під вартою.

В обґрунтування даного клопотання прокурор вказує на те, що ризики, існування яких було підтверджено при обранні ОСОБА_4 запобіжного заходу, на даний час не втратили своєї актуальності, та не зменшилися. При цьому, застосування альтернативних запобіжних заходів не забезпечать належної процесуальної поведінки обвинуваченого.

В судовому засіданні ОСОБА_3 підтримав клопотання, перебування ОСОБА_4 на волі вважає неможливим, так як останній може перешкоджати встановленню істини у кримінальному провадженні шляхом тиску на свідків, переховуватись від суду, а тому є об`єктивні підстави вважати, що застосований щодо нього запобіжний захід є обґрунтованим.

ОСОБА_4 , його захисниця ОСОБА_5 , кожен окремо, заперечили щодо заявленого прокурором клопотання, вжали за можливе обмежитись застосуванням запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, в нічну пору доби. Захисниця вказала на те, що ризики значно зменшилися, а щодо ризику впливу на свідків зазначила, що єдиний свідок, яка не допита це ОСОБА_8 , яку навіть поліція не може забезпечити в судове засідання, а відтак даний ризик перестав існувати. Зважаючи на довготривале перебування обвинуваченого під вартою (більше двох років) просила відмовити у задоволенні клопотання прокурора, з обранням запобіжного заходу у виді домашнього арешту у нічну пору доби, так як ОСОБА_4 необхідно буде працювати, щоб забезпечувати себе, тому що проживає з матір`ю, яка ніде не працює.

Потерпіла ОСОБА_6 , представник потерпілої ОСОБА_7 клопотання прокурора підтримали.

Вирішуючи клопотання прокурора про продовження ОСОБА_4 запобіжного заходу, суд приходить до наступного.

Так, відповідно до ч.3 ст.331 КПК України до спливу продовженого строку тримання під вартою, суд зобов`язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Згідно з ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п`ятою статті 176 цього Кодексу.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини доцільність продовження строку тримання під вартою ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи зменшуються ризики, які стали підставою для взяття особи під варту на початковій стадії розслідування. Кожне наступне продовження строку тримання під вартою має містити детальне обґрунтування ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстава для втручання в право особи на свободу.

Питання стосовно того, чи була розумною тривалість тримання особи під вартою, не може вирішуватися абстрактно. Наявність підстав для тримання обвинуваченого під вартою має оцінюватися в кожній справі з урахуванням її конкретних обставин. У будь-якій справі тривале тримання під вартою може виявитися виправданим лише за наявності конкретних ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують інтереси забезпечення поваги до особистої свободи (рішення у справі «W. проти Швейцарії»).

За змістом ст.199 КПК України підставою для продовження строку тримання під вартою є обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з`явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.

При вирішенні питання про продовження строків тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 , суд приймає до уваги тривалість його перебування під вартою та зазначає про надмірність такого строку, який складає понад два роки, у зв`язку з чим вважає за необхідне розглянути питання про можливість запобігання зазначеним ризикам при зміні запобіжного заходу на більш м`який.

Суд зауважує, що судовий розгляд кримінального провадження на даний час не завершено виключно з огляду на те, що стороною обвинувачення не забезпечено явку до суду свідка ОСОБА_8 , яка, зі слів прокурора, є ключовим свідком.

При цьому, за викликом суду ОСОБА_8 не з`являється вже в п`яте поспіль судове засідання. За вказаною в обвинувальному акті адресою, відповідно до поштової кореспонденції, адресат відсутній.

З наданих прокурором листів слідує, що працівниками поліції вживалися заходи щодо встановлення місця проживання ОСОБА_8 , які виявилися безрезультатними.

Відсутність в обвинуваченого ресурсу, яким наділена Національна поліція України, для встановлення місця перебування ОСОБА_8 , свідчить про суттєве зменшення ризику впливу на останню з боку ОСОБА_4 .

Окрім того, суд враховує, що потерпіла під час судового розгляду вже допитана, судом досліджено надані стороною обвинувачення докази, а також враховує розумність тривалості строку перебування обвинуваченого під вартою, що в сукупності свідчать про те, що заявлені раніше ризики, передбачені п. 1 та 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, суттєво зменшились.

Враховуючи обсяг досліджених судом доказів, проведення допиту потерпілої, приймаючи до уваги тривалість перебування обвинуваченого під вартою (понад два роки), відсутність обґрунтованих доводів прокурора про доцільність збереження запобіжного заходу щодо обвинуваченого у виді тримання під вартою, суд не вбачає на даний час підстав, які б свідчили про необхідність утримувати ОСОБА_4 під вартою.

До такого висновку суд приходить з урахуванням вимог п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, відповідно до яких обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув`язнення.

Як зазначено в численних рішеннях Європейського суду з прав людини, зі спливом певного часу обґрунтована підозра у вчиненні злочину перестає сама по собі бути виправданням для позбавлення особи свободи, а утримання під вартою протягом тривалого часу не відповідає принципові захисту від свавілля, встановленому п. 1 ст. 5 Конвенції, а сама тяжкість обвинувачення не може бути виправданням тривалих періодів утримання під вартою. У випадку, коли ризику ухилення обвинуваченого від слідства та суду можна запобігти за допомогою застави чи іншого запобіжного заходу, обвинуваченого має бути звільнено з під варти (Рішення в справах "Нечипорук і Йонкало проти України", "Паскал проти України", "Єлоєв проти України", "Сташайтіс проти Литви", "Боротюк проти України", "Єчюс проти Литви", "Вренчев проти Сербії").

Пояснення та поведінка обвинуваченого в суді вказують на те, що він має намір дотримуватися законних вимог суду, а відтак йому має бути надана така можливість, шляхом застосування менш суворого запобіжного заходу.

Домашній арешт полягає у «менш суворій» ізоляції обвинуваченого від суспільства без тримання під вартою і застосовується, коли фактично є підстави для взяття під варту, однак повна ізоляція особи є недоцільною.

ЄСПЛ у пункті 17 рішення «Манчіні проти Італії» прирівняв домашній арешт, з огляду на його рівень і напруженість, до позбавлення волі у розумінні статті 5 Конвенції про захист пав людини і основоположних свобод. Таке рішення підтверджує фактичну суворість цього запобіжного заходу та відповідно до демократичних європейських цінностей можливість його застосування виключно як одного із крайніх заходів.

Таким чином, зважаючи на наявність в обвинуваченого ОСОБА_4 близьких родичів (мами), яка може сприяти в запобіганні його переховуванню від суду, тривалість строку тримання обвинуваченого під вартою, який виходить за межі розумного, той факт, що закінчення судового розгляду обумовлене неможливістю забезпечення стороною обвинувачення свідка, а також характер такого запобіжного заходу, як домашній арешт, який передбачає заборону залишати житло та контроль з боку працівників правоохоронних органів, суд дійшов висновку, що обвинуваченому ОСОБА_4 необхідно змінити запобіжний захід з тримання під вартою на домашній арешт в певний час доби, для реалізації можливості працевлаштуватися та бути фінансово незалежним від матері, яка ніде не працює.

Суд також вважає за доцільне покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 обов`язки, передбачені положеннями ч.5 ст.194 КПК України.

Таким чином, суд вважає, що клопотання прокурора про продовження обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою задоволенню не підлягає, з обранням відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.

Відповідно до ч. 3 ст. 202 КПК України обвинувачений підлягає звільненню з під варти.

Керуючись ст.ст.176-178, 181, 183, 193-199, 202, 369, 370, 372, 376 КПК України, суд

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні клопотання прокурора Мукачівської окружної прокуратури ОСОБА_3 про продовження застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою ОСОБА_4 відмовити.

Обрати обвинуваченому ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту до 12 вересня 2026 року.

Покласти на обвинуваченого ОСОБА_4 такі обов`язки:

- прибувати за першою вимогою суду;

- не залишати місце постійного проживання: АДРЕСА_1 , у період часу з 22 год. 00 хв. по 06 год. 00 хв. ранку наступного дня, без дозволу суду;

- повідомляти суд про зміну місця свого проживання;

- здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт для виїзду за кордон та інші документи, що дають право на виїзд з України і в`їзд в Україну, за наявності;

- не спілкуватися зі свідками ОСОБА_8 .

Обов`язки покладаються на обвинуваченого ОСОБА_4 до 12 вересня 2026 року.

ОСОБА_4 негайно звільнити з - під варти.

Роз`яснити обвинуваченому ОСОБА_4 , що в разі невиконання покладених обов`язків, до нього може бути застосований більш суворий запобіжний захід.

Працівники органу Національної поліції з метою контролю за поведінкою обвинуваченого, який перебуває під домашнім арештом, мають право з`являтися в житло цієї особи, вимагати надати усні чи письмові пояснення з питань, пов`язаних із виконанням покладених на нього зобов`язань.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя Мукачівського

міськрайонного суду ОСОБА_9