Ухвала суду № 138282244, 14.07.2026, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська

справа № 208/5447/25

провадження № 1-кп/208/722/26

УХВАЛА

14 липня 2026 р. м. Кам`янське

Заводський районний суд міста Кам`янського у складі головуючого судді ОСОБА_1 , за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , обвинуваченого ОСОБА_4 , захисника ОСОБА_5 (в режимі ВКЗ), представника потерпілого ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у кримінальному провадженні №12025041160000313 від 10.03.2025 року клопотання прокурора Кам`янської окружної прокуратури ОСОБА_3 про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Заводського районного суду міста Кам`янського перебуває кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.

У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 заявив клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого. На обґрунтування клопотання зазначив, що ризики, встановлені під час досудового розслідування, не втратили своєї актуальності та не зменшилися. Зокрема, існує ймовірність того, що обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків у цьому кримінальному провадженні, а також вчинити інше кримінальне правопорушення.

Обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник ОСОБА_5 заперечили проти задоволення клопотання прокурора, посилаючись на відсутність передбачених законом ризиків, та просили змінити запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт або визначити розмір застави.

Представник потерпілого підтримав клопотання прокурора та просив його задовольнити.

Вислухавши прокурора, обвинуваченого та захисника, представника потерпілого, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Стаття 5 Конвенції про захист прав людини та основних свобод гарантує кожному право на свободу та особисту недоторканність.

В силу ст. 183 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є винятковим, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м`яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.

Згідно вимог ч. 2 ст. 177 КПК України, підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов`язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м`яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.

Згідно Рішення Європейського суду з прав людини від 15 грудня 2016 року у справі «Ігнатов проти України», судовий контроль на новій процесуальній стадії при продовженні дії запобіжних заходів, пов`язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, має відбуватися з обґрунтуванням підстав такого продовження (пункт 36).

ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України.

Суд вважає реальними, обґрунтованими та доведеними заявлені прокурором ризики переховування від суду, незаконного впливу на свідків у цьому кримінальному провадженні з огляду на те, що обвинувачений не має достатнього ступеню соціальних зв`язків, які б спростували ризик залишення меж міста, області або країни з метою ухилення від кримінальної відповідальності за вчинення злочину, обізнаний з особами свідків та потерпілого у кримінальному провадженні, не має офіційного постійного місця роботи або джерела заробітку.

Практика ЄСПЛ не вбачає тяжкість обвинувачення самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». Враховуючи, що санкція ч. 1 ст. 121 КК України передбачає покарання у вигляді тривалого позбавлення волі, суд не вбачає іншої можливості запобігти ризику переховування обвинуваченого від суду у інший спосіб, ніж тримання його під вартою.

Зважаючи на суспільний інтерес, який, з урахуванням презумпції невинуватості, виправдовує відступ від принципу поваги до особистої свободи, визначеного Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, що відповідає правовим позиціям, викладеним в п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», суд вважає обґрунтованим клопотання прокурора про необхідність обрання щодо обвинуваченого виняткового виду запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Європейський суд з прав людини неодноразово, в тому числі у його «пілотному» рішенні від 10.02.2011 року у справі «Харченко проти України», рішенні від 29.09.2011 року у справі «Третьяков проти України», рішенні від 06.11.2008 року у справі «Єлоєв проти України» зазначав, що тримання особи під вартою у кожному випадку повинне мати безсумнівне обґрунтування, а також що за будь-яких обставин суд зобов`язаний розглянути можливість застосування менш обтяжливих альтернативних запобіжних заходів.

Суд приходить до висновку, що на даний час ризики, передбачені ст. 177 КПК України, не зменшилися та продовжують існувати. Так, ризик переховування обвинуваченого від суду підтверджується тяжкістю інкримінованого кримінального правопорушення та суворістю покарання, яке загрожує ОСОБА_4 у разі визнання його винуватим, що може спонукати останнього до ухилення від суду. Крім того, обвинувачений не має достатньо міцних соціальних зв`язків, офіційного місця роботи та стабільного джерела доходу, що свідчить про відсутність належних стримуючих факторів для забезпечення його належної процесуальної поведінки.

Крім того, суд бере до уваги характер інкримінованого обвинуваченому діяння, а саме вчинення насильницького злочину проти життя та здоров`я особи, що свідчить про наявність ризику вчинення ним іншого кримінального правопорушення у разі перебування на свободі.

Оцінивши наведені обставини у їх сукупності, суд дійшов висновку, що застосування більш м`якого запобіжного заходу не забезпечить належного запобігання встановленим ризикам та не гарантуватиме належної процесуальної поведінки обвинуваченого. За таких обставин продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою є необхідним, обґрунтованим і співмірним втручанням у право особи на свободу та особисту недоторканність.

Керуючись ст.ст. 176-179, 182, 184, 186, 193, 194, 196, 331 КПК України, суд-

ПОСТАНОВИВ:

Клопотання прокурора Кам`янської окружної прокуратури ОСОБА_3 про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , задовольнити.

Продовжити відносно обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 121 КК України, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів без визначення розміру застави з 14 липня 2026 року до 11 вересня 2026 року включно.

Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом п`яти днів з дня її оголошення.

Повний текст ухвали виготовлено та проголошено 16.07.2026 р. о 08:10 год.

Суддя ОСОБА_1