Рішення № 138279060, 16.07.2026, Драбівський районний суд Черкаської області

Справа № 692/397/26

Провадження № 2/692/473/26

16.07.26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 року Драбівський районний суд Черкаської області в складі: головуючого судді Чепурного О.П., при секретарі Бубир В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні в с-щі Драбів цивільну справу в порядку спрощеного провадження за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором. Свої вимоги мотивує тим, що 30.06.2023 року між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ОСОБА_1 було укладено договір про надання фінансового кредиту №36739-06/2023, відповідно до умов якого товариство надало відповідачу грошові кошти у сумі 5000,00 грн., а відповідач зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом в порядку та строки визначені договором. Кредитний договорі укладено в електронній формі, шляхом накладення електронного підпису. Товариство свої зобов`язання за кредитним договором виконало в повному обсязі, а саме надало відповідачу грошові кошти в обсязі та у строк визначений умовами кредитного договору. Кредит було надано в безготівковій формі на рахунок клієнта з використанням реквізитів платіжної картки, без забезпечення у вигляді застави. Однак відповідач не виконав належним чином умов кредитного договору.

16.11.2023 року між ТОВ «АВАНС КРЕДИТ» та ТОВ «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу №16112023, згідно якого позивач набув статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «АВАНС КРЕДИТ», в тому числі і до ОСОБА_1 .

Станом на дату подання позову сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 22500,00 грн., з яких:

-5000,00 грн. заборгованість за тілом кредиту;

-17500,00 грн. заборгованість за процентами.

Позивачем відповідачу було направлено письмову претензію про погашення кредитної заборгованості.

Розгляд вказаної справи здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження на підставі ухвали Драбівського районного суду Черкаської області від 20.03.2026 року.

06.04.2026 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач ОСОБА_1 зазначив, що позивач не довів факту отримання ним коштів за договором про надання кредиту від 30.06.2023 року № 36739-06/2023. У справі відсутні будь-які докази щодо зарахування на його банківський рахунок кредитних коштів. Довідка надана позивачем не є первинним бухгалтерським документом, не містить його особистих даних, печатки банку та підпису уповноваженої особи банку. Відповідач просив врахувати, що нарахована кредитором сума по відсотках за користування кредитом у розмірі 17500,00 грн. значно перевищує суму кредиту, а отже є неспівмірною, суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи. Враховуючи викладене просив відмовити у задоволенні позову у заявленому позивачем розмірі.

23.04.2026 року до суду надійшли додаткові пояснення у справі від представника позивача, в яких вказав, що позивачем надано належні докази укладення кредитного договору № 36739-06/2023 від 30.06.2023 року з ОСОБА_1 , з умовами якого він був ознайомлений та свідомом погодився з ними. Відповідач не надав суду докази, які б спростували факт укладення ним договору. Щодо розміру нарахованих відсотків зазначив, що відсотки нараховані згідно умов договору, у розмірі та у строк. Представник позивача зауважив, що заборгованість за відсотками нараховувалася за період з 30.06.2023 року по 26.06.2026 рік, а строк кредитування до 26.06.2024 року. Відсутність виписок з особового рахунку не свідчить про відсутність у відповідача заборгованості, оскільки кредитні кошти були перераховані на вже існуючий рахунок позичальника, та у кредитодавця відсутній доступ до такого рахунку. Позивач вважає, що поведінка відповідача спрямована на уникнення відповідальності за невиконане зобов`язання.

Зважаючи на те, що справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Дослідивши письмові матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цього Кодексу.

30.06.2026 року відповідач ОСОБА_1 заповнив заявку-анкету на отримання фінансового кредиту в ТОВ «Аванс кредит», погодився, надав запевнення, згоду, що всі його персональні дані, які містяться у цій заяві є правильно викладеними та достовірними. Заява-анкета містить наступні дані: ПІБ, РНОКПП, серія та номер паспорту, місце реєстрації, місце проживання, адреса електронної пошти, освіта, вид діяльності, тип власності, щомісячний дохід, номер телефону, номер картки отримувача. Заявка містить інформацію про електронний цифровий підпис клієнтом.

30.06.2023 року між ТОВ «Аванс кредит» та ОСОБА_1 укладено договір про надання фінансового кредиту №36739-06/2023, відповідно до умов якого предметом договору є надання фінансового кредиту на умовах строковості, зворотності, платності. Згідно п.2.1. перед укладенням цього договору товариство здійснило ідентифікацію та верифікацію клієнта з урахуванням вимог, визначених нормативно-правовим актом НБУ з питань здійснення установами фінансового моніторингу шляхом отримання через систему BankID ідентифікаційних даних, отримання ідентифікаційних даних та фінансового номера телефону з бюро кредитних історій та коректного введення особою, верифікація якої здійснюється, отп-пароля, надісланого установою на фінансовий номер та фотофіксації особи з власним ідентифікаційним документом.

Кредитний договір підписано електронним підписом позичальника, що відтворений шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача, що також підтверджується довідкою про ідентифікацію, де зазначено одноразовий ідентифікатор: 8520, час відправки ідентифікатору позичальнику: 30.06.2023 20:40:00, номер телефону на який було відправлено ідентифікатор: 380935417604. Підписанням кредитного договору відповідач підтвердив, що він ознайомився з наявними схемами кредитування, отримав проект цього кредитного договору разом з додатками, ознайомився з усіма його умовами. До кредитного договору позивачем додано паспорт споживчого кредиту, який також підписано відповідачем.

Враховуючи викладене, суд вважає укладеним кредитний договір, який підписаний позичальником за допомогою одноразового ідентифікатора.

Щодо переходу права вимоги за кредитним договором суд зазначає наступне.

16.11.2023 року між ТОВ «Аванс кредит» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу №16112023, відповідно до п.1.1. якого передбачено, що на умовах встановлених цим договором та у відповідності до гл. 73 ЦК України, фактор передає грошові кошти в розпорядження клієнта (ціна договору) за плату, а клієнт відступає факторові права грошової вимоги (права вимоги) до боржників за кредитними договорами. До договору факторингу додано Акт приймання-передачі письмового та електронного реєстру боржників від 16.11.2023 року, витяг з реєстру боржників, платіжну інструкцію від 16.11.2023 № 73359.

Відповідно до Витягу з Реєстру боржників до договору факторингу №16112023 від 16.11.2023 року, під №4526 зазначено боржника ОСОБА_1 , номер договору: 36739-06/2023, дата укладення договору: 30.06.2023, дата закінчення договору: 23.06.2024, сума виданого кредиту: 5000,00 грн., кількість днів прострочення: 115, сума основного боргу за кредитом в валюті кредиту: 5000, сума заборгованості по відсотках в валюті кредиту: 17500, загальна сума в валюті кредиту: 22500 грн.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

Згідно зі ст. 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.

В постанові від 18 жовтня 2023 року у справі № 905/306/17 Верховний Суд дійшов висновку, що для підтвердження факту відступлення права вимоги, фінансова компанія як заінтересована сторона повинна надати до суду докази переходу права вимоги від первісного до нового кредитора на кожному етапі такої передачі. Належним доказом, який засвідчує факт набуття прав вимоги за кредитним договором, є належно оформлені та підписані договори про відступлення права вимоги, реєстр договорів, права вимоги за якими відступаються, за умови, що він містить дані за кредитним договором, а також докази на підтвердження оплати за договором (постанови Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 753/20537/18, від 21 липня 2021 року у справі № 334/6972/17, від 27 вересня 2021 року у справі № 5026/886/2012 тощо).

Таким чином, перехід права вимоги до позивача підтверджується доданим до позову договором факторингу та реєстром боржників.

Щодо виконання договору кредиту в частині перерахування кредитних коштів відповідачу, суд зазначає наступне.

Відповідно до п.1.1. договору, товариство надає клієнту фінансовий кредит в розмірі 5000,00 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором. Тип кредиту кредит, мета отримання кредиту: на власні потреби.

Перерахування коштів відповідачу за наданим кредитом підтверджується листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» на адресу ТОВ «Аванс кредит» №3466_250630115110 від 30.06.2025 року, в якому вказано що між підприємствами укладено договір на переказ коштів ФК-П-2022/01-1 від 12.01.2022, відповідно до зазначеного договору було успішно перераховано кошти на платіжну картку клієнта: 30.06.2023 20:45:05 на суму 5000,00 грн., маска картки НОМЕР_1 , номер транзакції в системі i.Pay.ua 257654282, призначення платежу: зарахування 5000 грн. на карту НОМЕР_1 . Дані картки збігаються з даними картки, які вказані в п.1.6., розділі 8 кредитного договору, заявці-анкеті клієнта на отримання фінансового кредиту та в паспорті споживчого кредиту.

Окрім того, на запит суду АТ КБ «Приватбанк» надав інформацію відповідно до якої на ім`я ОСОБА_1 в банку було емітовано карту № НОМЕР_1 ( НОМЕР_2 ), клієнт верифікований шляхом підписання анкети-заяви по ідентифікації клієнта від 20.03.2019 р. та повідомлено, що по рахунку НОМЕР_1 ( НОМЕР_3 ) було зарахування коштів на суму 5000,00 грн. за період 30.06.2023- 30.06.2023

Суд відхиляє заперечення відповідача в частині не отримання ним спірних коштів за кредитним договором та відсутності доказів приналежності платіжної картки на яку вони були зараховані саме йому, а не іншій особі, з наступних підстав.

Згідно ч. 2, 3, 4 ст. 12 ЦПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до п.2, 4, 5 ч.2 ст.43 ЦПК України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази, надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 06.12.2022 року справа № 904/738/22 принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Проте, відповідач будучи зобов`язаний сприяти об`єктивному встановлення всіх обставин справи, заперечуючи отримання ним кредитних коштів, в той же час не надав доказів протилежного, які б підтверджували, що на його картковий рахунок не надходили кредитні кошти, як і доказів відсутності такого рахунку, хоча наділений правом отримати такі докази щодо себе у банківській установі.

Судом встановлено, що первісним кредитодавцем виконані умови договору щодо надання суми кредиту, що підтверджується матеріалами справи, а отже заборгованість за тілом кредиту підлягає до задоволення.

Щодо вимоги про стягнення заборгованості за відсотками, суд зазначає, що згідно умов кредитного договору кредит надано строком на 360 днів, дата надання кредиту: 30.06.2023. наданий кредит клієнт зобов`язаний погасити в останній день строку кредитування. Дата погашення кредиту 23.06.2024. Згідно п.1.3. у клієнта відсутнє право продовжувати строк кредитування або строк виплати кредиту, встановлених договором, на підставі звернення до товариства у паперовій формі або в електронній формі із застосуванням одноразового ідентифікатора. За користування кредитом товариством нараховуються проценти, що є платою за користування кредитом, тип процентної ставки: фіксована (п.1.4). Процента ставка становить 2,50% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п.1.2. (п.1.4.1.).

Аналіз, наданого позивачем розрахунку про щоденні нарахування за кредитним договором, свідчить про те, що заборгованість за відсотками нараховувалася за період з 30.06.2023 по 16.11.2023 року, а отже в межах строку дії договору. За період з 30.06.2023 по 24.07.2023 року застосовувалася процентна ставка передбачена п.1.4.2. Проте, оскільки відповідач не здійснив часткове дострокове повернення кредиту, а тому не було застосовано індивідуальну знижку в розмірі 50% на перший платіж. За період з 24.07.2023 по 16.11.2023 року застосовувалася процентна ставка передбачена п.1.4.1., а саме 2,50 % в день.

Таким чином, дослідивши кредитний договір та наданий розрахунок заборгованості за кредит ним договором, суд вважає, що наданий позивачем розрахунок щодо заборгованості по вказаному договору, таким, що відповідає умовам договору та нарахування процентів здійснювалося у погодженому сторонами розмірі та періоді.

Щодо посилання відповідача у поясненнях на те, що розрахунок заборгованості не є належним доказом перерахування коштів, оскільки наявність або відсутність вказаної позивачем суми заборгованості має бути підтверджена виключно матеріалами первинної бухгалтерської документації, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним із найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивач надав до суду розрахунок заборгованості за кредитним договором, копію договору про надання фінансового кредиту №36739-06/2023 від 30 червня 2023 року, заявку-анкету на отримання фінансового кредиту, паспорт споживчого кредиту на підтвердження наявності заборгованості. Відповідач в свою чергу не спростував розмір заборгованості по кредиту та правильності наведеного позивачем розрахунку, не надав іншого розрахунку заборгованості. З наданого позивачем розрахунку вбачається, що відповідач не здійснював платежі в рахунок погашення заборгованості по процентам. Оцінюючи докази у сукупності, суд вважає, що підстави стверджувати, що розрахунок заборгованості є неналежним доказом у справі і який не підтверджує заборгованість за кредитним договором відсутні.

Відповідно до ч.1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язуються надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти) у строк і в порядку, що встановлені договором.

Ч. 2 ст. 1050 ЦК України визначено, що якщо договором встановлено обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст.1048 ЦК України.

За змістом ст. 1056-1 ЦК України, процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Згідно з ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Суд також відхиляє посилання відповідача на те, що визначений у кредитному договорі розмір відсотків є явно завищеним та призвів до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг, а відтак умови кредитного договору щодо відсоткової ставки є несправедливими і суперечать принципам розумності та добросовісності.

Відповідно ст. 11, ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків за шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що визнане недійсним, вважається таким з моменту укладання договору. Перелік несправедливих умов у договорах зі споживачами, наведений у ч.3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» не є вичерпним.

Згідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.

Відповідно до ч.1 ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування» споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з інформацією необхідною для отримання споживчого кредиту споживачем для прийняття усвідомленого рішення.

Законом України «Про захист прав споживачів» передбачено право споживача відмовитись в односторонньому порядку від укладеного кредитного договору протягом 14 днів з моменту укладання договору.

Дана норма прописана і в самому договорі, зокрема в п. 4.3.3. де зазначено, що клієнт має право відмовитись від укладення цього договору без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів. П. 4.3.4. передбачено, що клієнт має право звернутися до Національного банку України у разі порушення товариством, новим кредитором та/або колекторською компанією законодавства у сфері споживчого кредитування, а також має право на звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди завданої у процесі врегулювання простроченої заборгованості.

Вказаним правом, а саме відмовитись в односторонньому порядку від укладення кредитного договору протягом чотирнадцяти днів, відповідач не скористався та продовжував користуватись кредитом на погоджених між сторонами умовах.

У постанові Верховного Суду від 07.02.2022 у справі 758/2575/17 зазначено, що відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини третьої статті 509 нього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них.

Враховуючи, вищевикладене суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог, оскільки судом встановлено, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов`язання по кредитному договору, а тому підлягає стягненню з нього на користь позивача сума заборгованості за кредитним договором, а саме тіло кредиту та нараховані відсотки.

Щодо вимоги про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн. На підтвердження понесених витрат позивача на правову допомогу його представник надав суду копію договору про надання правової (правничої) допомоги №0107 від 01.07.2025 року з адвокатським об`єднанням «Апологет», акт №1052 наданих послуг від 09.03.2026 року, детальним описом наданих послуг до Акту №1052 від 09.03.2026 року.

Відповідно до вимог ст. 133 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу відноситься до витрат пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.4, 5 ст.137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

В додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) у п.39-44, 47 суд зазначив, що ЦПК України передбачено такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру, з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи; із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до ЦПК України законодавцем принципово по новому визначено роль суду у позовному провадженні, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами у справі, та не може діяти на користь будь-якої із сторін, що не відповідатиме основним принципам цивільного судочинства; відповідно до пунктів 1, 2, 4, 5, 6, 12 частини третьої статті 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, верховенство права; повага до честі і гідності, рівність усіх учасників судового процесу перед законом та судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення; зі змісту статей 10, 11, 12, 13 ЦПК України в узагальненому вигляді, при вирішенні цивільного спору, у тому числі і при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат, суд керується Конституцією України, законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, застосовує інші правові акти, враховує завдання цивільного судочинства, забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами, особливості предмета спору та ціну позову, складність справи, її значення для сторін та час, необхідний для розгляду справи, покладення доведення обставин, які мають значення для справи, саме сторонами, права яких є рівними, як і покладення саме на кожну сторону ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій та з урахуванням меж заявлених вимог та заперечень та обсягу поданих доказів; при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань (частина перша статті 182 ЦПК України); тобто саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони; принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин п`ятої та шостої статті 137 ЦПК України, відповідно до яких саме на іншу сторону покладено обов`язок обґрунтування наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, а також обов`язок доведення їх неспівмірності. Крім того, при вирішенні питання щодо розподілу судових витрат понесену позивачем на професійну правничу допомогу, суд враховує постанову Верховного Суду від 13 березня 2025 року у справі № 275/150/22 (провадження № 61-13766св24), в якій зазначено, що зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони із обґрунтуванням недотримання вимог щодо співмірності витрат із складністю справи, обсягом і часом виконання робіт. Суд, керуючись принципами диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу з власної ініціативи.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що заявлений розмір витрат на професійну правничу допомогу за відсутності заперечень з боку відповідача підлягає стягненню на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог (п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України) У відповідності з ч.1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір потрібно стягнути з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позовні вимоги задоволено повністю.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 526, 530, 549, 550, 551, 624, 625, 1048-1050, 1054 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 81, 141, 259, 265, 268, 273,280, 354 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

Позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором №36739-06/2023 від 30.06.2023 року в розмірі 22500 (двадцять дві тисячі п`ятсот) гривень 00 копійок.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Кредит-Капітал» судові витрати та професійну правничу допомогу у сумі 10662 гривні 40 копійок.

Рішення може бути оскаржено до Черкаського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його оголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Головуючий