Рішення № 138274738, 16.07.2026, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 202/356/26

провадження 2/201/5957/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 року місто Дніпро

суддя Соборного районного суду міста Дніпра Антонюк О.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні Соборного районного суду міста Дніпра у місті Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із разової допомоги при звільненні в розмірі шестимісячного середнього заробітку і витрат,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 09 січня 2026 року звернувся до суду з позовом до відповідача АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із разової допомоги при звільненні в розмірі шестимісячного середнього заробітку і витрат, позовні вимоги не змінювалися, але доповнювалися і уточнювалися. Позивач в своїх позовних вимогах посилається на те, що у період з 20 липня 1998 року по 10 жовтня 2024 року вона працювала в Регіональній філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця». 10 жовтня 2024 року вона була звільнена за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком відповідно до ст. 38 КЗпП України. В наказі № 255/ОС від 01 жовтня 2024 року про її звільнення, зазначено, що виплати, передбачені п. 3.23 Колективного договору між керівництвом та профспілковим комітетом структурного підрозділу «Станція Покровськ» у розмірі 6 (шести) середньомісячних заробітків (посадових окладів) провести після окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця».

Після звільнення позиваки вже пройшов тривалий час (15 місяців на час подання позову до суду), але до теперішнього часу з нею не проведено остаточного розрахунку, а саме їй не виплатили разову допомогу при звільненні в розмірі шестимісячного середнього заробітку в сумі 96245.07 грн.. В жовтні, серпні та вересні 2024 року позивачка працювала не повні місяці, так як станція, на той момент, була зупинена, тому позивач вважає, що заробітна плата за ці місяці не може прийматися до уваги для обчисленні середньої заробітної плати. Заробітна плата позиваки за останні повні два місяці, а саме за липень 2024 року склала 17 609.70 грн. а за червень 2024 року склала 14 471.99 грн. Таким чином, її середньомісячна заробітна плата складає 16 040.84 грн.

Позивака працювала на підприємстві відповідача з 20 липня 1998 року по 10 жовтня 2024 року, тобто більше ніж 25 років і тому вважає, що має право на виплату разової допомоги в розмірі шестимісячного середнього заробітку в розмірі 96 245.07 грн.. Крім цього, коли позивач зіткнувся зі спором з відповідачем, то потребував підготовчої юридичної допомоги і професійної правничої допомоги, адвокат Безрук В.Л. виконав взяті на себе зобов`язання за договором про надання правової допомоги від 17 грудня 2025 року, відповідно до якого загальна вартість послуг адвоката, підготовчих дій та участі в суді складає 15 000 грн. згідно акту виконаних робіт від 09 січня 2026 року та квитанцією до прибуткового касового ордеру № 18/26.

Отже, на час подання позову позивача з роботи було звільнено, але повний розрахунок з ним своєчасно фактично не проведено; утворилася заборгованість, яка не виплачена навіть з порушення передбачених законом строків. Вказана затримка є незаконною і позивач звернувся до відповідача з питанням виплати вказаної разової допомоги, але отримав відмову, виник спір. Просила стягнути з АТ «Українська залізниця» на її користь разову допомогу при звільненні в розмірі шестимісячного середнього заробітку в сумі 96 245.07 грн. та судові витрати в вигляді сплаченого нею судового збору в сумі 1 331.20 грн. та витрат за надання правничої допомоги, в сумі 15 000 грн., задовольнивши уточнений позов в повному обсязі.

Представник відповідача АТ «Українська залізниця» позов і викладені в ньому обставини не визнав, заперечували проти задоволення цього позову з урахуванням суми заборгованості; затримки в виплаті не було, виплати належні позивачу кошти відразу при звільненні; стосовно зазначених позивакою сум, то вони тимчасово і не повинні на час воєнного стану виплачуватися працівникам відповідно до рішення правління; не заперечували проти розглянути справу за їх відсутності. Правом надання відзиву позов скористалися. Отже, суд вважає можливим розгляд справи на підставі наявних матеріалів і доказів. Також суд звертає увагу на вимоги статті 121 ЦПК України про те, що справа має бути розглянута судом протягом розумного строку; не може бути залишене поза увагою положення статті 6 Конвенції, якими передбачено, що судові процедури при розгляді справи повинні бути справедливими, справа має бути розглянута в розумний строк, а також те, що в цивільному судочинстві діє принцип ефективності судового процесу, який направлений на недопущення затягування розгляду справи.

З`ясувавши думку сторін, перевіривши матеріали справи, оцінивши надані, представлені та добуті докази, суд вважає позовні вимоги не обґрунтованими та не підлягаючими задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Зважаючи на ці обставини, суд керується ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (РИМ, 4.XI.1950), яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Строки, встановлені Цивільним процесуальним кодексом України, є обов`язковими для судів та учасників судових процесів, оскільки визначають тривалість кожної стадії процесу або час, протягом якого має бути вчинено процесуальну дію (наприклад, строк оскарження судового рішення, строк подачі зауважень щодо журналу судового засідання). Зазначене є завданням цивільного судочинства та кримінального провадження (стаття 1 ЦПК, стаття 2 КПК). Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики суду, висновків про те, що: одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; «право на суд» не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі «Креуз проти Польщі» (п.п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» (п.п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі «Пономарьова проти України» зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.

Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фрідлендер проти Франції»).

Таким чином, суд вважає за можливе розглянути цю справу в порядку спрощеного провадження в судовому засіданні без виклику сторін.

Судом з наданих позивачем і відповідачем документів та позиції сторін з`ясовано, що дійсно у період з 20 липня 1998 року по 10 жовтня 2024 року позивака ОСОБА_1 працювала в Регіональній філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця». 10 жовтня 2024 року вона була звільнена за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком відповідно до ст. 38 КЗпП України. Наказ № 255/ОС від 01 жовтня 2024 року.

В наказі № 255/ОС від 01 жовтня 2024 року про її звільнення, зазначено, що виплати, передбачені п. 3.23 Колективного договору між керівництвом та профспілковим комітетом структурного підрозділу «Станція Покровськ» у розмірі 6 (шести) середньомісячних заробітків (посадових окладів) провести після окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця».

Як стверджує позивака, після звільнення позиваки вже пройшов тривалий час, але до теперішнього часу з нею не проведено остаточного розрахунку, а саме їй не виплатили разову допомогу при звільненні в розмірі шестимісячного середнього заробітку в сумі 96245.07 грн.

Правове обґрунтування позову позивакою наступне.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 1-5/2012.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08 лютого 1995 року № 100. Так, абзацом третім пункту 2 Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо. Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи.

В жовтні, серпні та вересні 2024 року позивачка працювала не повні місяці, так як станція, на той момент, була зупинена, тому позивач вважає, що заробітна плата за ці місяці не може прийматися до уваги для обчисленні середньої заробітної плати. Заробітна плата позиваки за останні повні два місяці, а саме за липень 2024 року склала 17 609.70 грн. а за червень 2024 року склала 14 471.99 грн. Таким чином, її середньомісячна заробітна плата складає 16 040.84 грн.

Згідно п. 3.23 Колективного договору між керівництвом та профспілковим комітетом структурного підрозділу «Станція Покровськ» передбачено працівнику, який має право на пенсію за віком, при звільнення з підприємства виплачується разова допомога в розмірі шестимісячного середнього заробітку.

Позивака стверджує, що працювала на підприємстві відповідача з 20 липня 1998 року по 10 жовтня 2024 року, тобто більше ніж 25 років і тому вважає, що має право на виплату разової допомоги в розмірі шестимісячного середнього заробітку в розмірі 96 245.07 грн..

Крім цього, коли позивач зіткнувся зі спором з відповідачем, то потребував підготовчої юридичної допомоги і професійної правничої допомоги, тому звернувся до адвоката Безрук Володимира Леонідовича. В додатку № 1 до договору про надання правової допомоги, а саме в акті виконаних робіт адвокатом, наведено розмір судових витрат які позивачем понесено, відповідно до положень ст. 140 та 137 ЦПК України.

Згідно п. 4 ч. З ст. 133 та ст. 140 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати пов`язані з наданням професійної правничої допомоги адвокатом в суді та вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до положень ст. 15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватись правничою допомогою. Відповідно до положень п. 1 п. 4 ч. З ст. 133 ЦПК України, витрати пов`язані з професійною правничою допомогою та вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду належать до судових витрат, пов`язаних з розглядом справи в суді.

Адвокат Безрук В.Л. виконав взяті на себе зобов`язання за договором про надання правової допомоги від 17 грудня 2025 року, відповідно до якого загальна вартість послуг адвоката, підготовчих дій та участі в суді складає 15 000 грн. згідно акту виконаних робіт від 09 січня 2026 року та квитанцією до прибуткового касового ордеру № 18/26.

Отже, на час подання позову позивача з роботи було звільнено, але повний розрахунок з ним своєчасно фактично не проведено; утворилася заборгованість, яка не виплачена навіть з порушення передбачених законом строків. Вказана затримка є незаконною і позивач звернувся до відповідача з питанням виплати вказану разову допомогу, але отримав відмову, виник спір.

В добровільному порядку вирішити спір не вдалося, на звернення до відповідача позивач отримав відмову, звернення до інших органів ні до чого не призвели і вона вимушена була звертатися з позовом до суду.

Суд вважає позовні вимоги не підлягаючими задоволенню, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».

Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 3 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Статтею 4 КЗпП України визначено, що законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Відносини, які виникають між працівником і роботодавцем із приводу оплати праці, у тому числі й у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати, регулюються трудовим законодавством, а саме: КЗпП України; Законами України: «Про оплату праці», «Про індексацію грошових доходів населення», «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати»; Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078; Положенням про порядок компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням термінів її виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 грудня 1997 року № 1427.

Відповідно до статті 21 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору.

Оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку; своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їхньої черговості - згідно з приписами ст. 97 КЗпП, ст. 15 та 24 Закону України «Про оплату праці».

Судом з`ясовано, що дійсно у період з 20 липня 1998 року по 10 жовтня 2024 року позивака ОСОБА_1 працювала в Регіональній філії «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця». 10 жовтня 2024 року вона була звільнена за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком відповідно до ст. 38 КЗпП України. Наказ № 255/ОС від 01 жовтня 2024 року.

В наказі № 255/ОС від 01 жовтня 2024 року про її звільнення, зазначено, що виплати, передбачені п. 3.23 Колективного договору між керівництвом та профспілковим комітетом структурного підрозділу «Станція Покровськ» у розмірі 6 (шести) середньомісячних заробітків (посадових окладів) провести після окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця».

Як стверджує позивака, після звільнення позиваки вже пройшов тривалий час, але до теперішнього часу з нею не проведено остаточного розрахунку, а саме їй не виплатили разову допомогу при звільненні в розмірі шестимісячного середнього заробітку в сумі 96245.07 грн.

Згідно з положеннями статті 47 КЗпП на власника або уповноваженого ним органу покладається імперативний обв`язок з проведення розрахунку з працівником і видання останньому трудової книжки.

Власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до положень статті 116 КЗпП При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У позовній заяві позивач спочатку зазначає відповідачем у справі регіональну філію «Донецька залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» 84400 м. Лиман Донецької області вул. Привокзальна, 22 код ЄДРПОУ 40150216, електронна пошта: uz@uz.qov.ua. Але регіональна філія «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» не є юридичною особою, а має статус відокремленого структурного підрозділу юридичної особи - Акціонерного товариства «Українська залізниця». Тому відповідно філія не може бути відповідачем в суді та не може мати власний електронний кабінет в ЄСІТС. В суді філія може діяти лише від імені та в інтересах юридичної особи.

З урахуванням викладених обставин належним відповідачем у цій справі є саме юридична особа: Акціонерне товариство «Українська залізниця» 03150 м. Київ вул. Єжи Гедройця, 5 ЄДРПОУ 40075815, має електронний кабінет в ЄСІТС, що і було уточнено позивачем.

Основоположні права громадян, пов`язані з реалізацією права на працю, передбаченістаттями 43-46 Конституції України. Ст.64 Конституції України визначає, що конституційні права та свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбаченихКонституцією України; в умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 у зв`язку із військовою агресією російської федерації на території України з 05:30 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який неодноразово продовжений і триває до теперішнього часу.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав та свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб визначені закону України «Про правовий режим воєнного стану». Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 6 зазначеного закону, в Указі Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» зазначається вичерпний перелік конституційних прав та свобод людини і громадянина, які тимчасово обмежуються у зв`язку із введенням воєнного стану, зазначений строк дії цих обмежень, а також тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. Указом Президента України від 22 лютого 2022 року № 64/2022 установлено, що на період дії правового режиму воєнного стану можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану.

15 березня 2022 року Верховною Радою України прийнято Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який визначає особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб`єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Пунктом 2 розділу «Прикінцеві положення» закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» регламентовано, що під час дії воєнного стану, введеного відповідно до закону України «Про правовий режим воєнного стану», діють обмеження та особливості організації трудових відносин, установлені законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Таким чином положення Законом України «Про правовий режим воєнного стану», які регулюють деякі аспекти трудових відносин інакше, ніж КЗпП України, мають пріоритетне застосування на період дії воєнного стану.

Відповідно до ст. 11 закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця.

Згідно з наказом виробничо-технологічного підрозділу «Станція Покровськ» регіональної філії «Донецька залізниця» АТ «Укрзалізниця» від 01 жовтня 2024 року № 255/Ос трудовий договір з ОСОБА_1 було припинено у порядку статті 38 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) - за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком та звільнено ОСОБА_1 10 жовтня 2024 року. З зазначеним наказом позивача ознайомлено шляхом направлення копії наказу у застосунку Вайбер на номер позивача НОМЕР_1 . В наказі про звільнення зазначено про компенсацію 13 днів невикористаної відпустки, а також визначено що: Виплати, передбачені п. 3.23 Колективного договору між керівництвом та профспілковим комітетом структурного підрозділу «Станція Покровськ» у розмірі 6 (шести) середньомісячних заробітків (посадових окладів) провести після окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця». Позивача було проінформовано про належні до виплати суми розрахунком заробітної плати за жовтень 2024 року та повідомленням в жовтні 2024 року про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні (копії - додано). Зазначені документи не містять інформацію про нарахування позивачу матеріальної допомоги при звільненні та спростовують доводи позовної заяви про наявність заборгованості.

Рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року протоколом № Ц-54/31 Ком.т. встановлено, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні призупинено виплати, передбачені Галузевою угодою та колективними договорами. Так у п.1.1.4 зазначеного рішення зокрема зазначено наступне: «Інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинити. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики.». Крім того, спільним листом АТ «Укрзалізниця» та Професійної спілки залізничників та транспортних будівельників надано додаткове роз`яснення щодо рішення правління від 14 березня 2022 року.

Так як законом передбачено право роботодавця зупиняти дії окремих положень колективного договору на період дії правового режиму воєнного стану, АТ «Укрзалізниця» правомірно призупинило виплату матеріальної допомоги для усіх працівників АТ «Укрзалізниця» на період дії воєнного стану. І призупинення АТ «Укрзалізниця» виплати матеріальної допомоги на період дії воєнного стану повністю узгоджується із положенням ст. 11 закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Крім того, питання правомірності введення державою окремих обмежень під час дії воєнного стану, у тому числі й з урахуванням міжнародних договорів, роз`яснено у постанові Верховного Суду від 01 грудня 2022 року у справі № 580/2869/22.

В подальшому з урахуванням низки обставин, відповідачем вживались заходи щодо виконання свого обов`язку з нарахування та виплати вказаної матеріальної допомоги працівникам.

Так, протоколом № Ц-85/44 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 24 липня 2023 року було прийнято рішення про поновлення виплат одноразової матеріальної допомоги працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнились або будуть звільнені у період з січня до грудня 2023 року. В подальшому протоколом № Ц-82/63 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 жовтня 2024 року було прийнято рішення про поновлення виплат одноразової матеріальної допомоги працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнились або будуть звільнені у період з січня до грудня 2024 року. Зазначеним протоколом вирішено проводити нарахування та виплату матеріальної допомоги при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію в хронологічній послідовності відповідно до дати звільнення працівника вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, починаючи з листопада 2024 року згідно з графіком погашення, який буде затверджено та доведено додатково директором з управління персоналом та соціальної політики або особою, яка виконує обов`язки директора з управління персоналом та соціально політики.

Графіки виплат працівникам АТ «Укрзалізниця» одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію за 2024 рік затверджувались 16 жовтня 2024 року, 12 листопада 2024 року та виконувались до квітня 2025 року. Останнім затвердженим 03 квітня 2025 року графіком встановлювалась виплата у березні 2025 року виплата матеріальної допомоги працівникам, звільненим у травні 2024 року.

Однак, протоколом № Ц-1-1.5-25/47-25 Ком.т. засідання штабу АТ «Укрзалізниця» від 28 березня 2025 року щодо розроблення плану дій з операційної ефективності АТ «Укрзалізниця», у зв`язку з проведенням заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства, починаючи з 01 квітня 2025 року та до окремого рішення керівництва прийнято рішення про призупинення виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті.

Вказане повідомлено листом члена правління АТ «Укрзалізниця» Лідії Гриценко № Ц-5-1-5-25/122-25 від 04 квітня 2025 року, адресованого керівникам регіональних філій та філій АТ «Укрзалізниця». У цьому листі також зазначено: «Наголошую про необхідність проведення роз`яснювальної роботи з працівниками, що призупинення зазначених виплат - це тимчасові, превентивні дії для забезпечення сталої роботи товариства. На період призупинення виплат прошу керуватися графіком виплат працівникам АТ «Укрзалізниця» одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію за 2024 рік. ... при стабілізації фінансового стану товариства зазначені виплати будуть відновлені першочергово».

На теперішній час відсутнє рішення правління про поновлення виплат одноразової матеріальної допомоги працівникам АТ «Укрзалізниця», які звільнились у 2024 році.

Таким чином, позивачу не було відмовлено у проведенні нарахування та виплати матеріальної допомоги, а відкладено до закінчення воєнного стану або зміни рішення правління АТ «Укрзалізниця». Тому звернення позивача з цієї підстави до суду є передчасним, так як відсутнє порушення її права на отримання допомоги. А судовий захист такого права матиме місце лише у випадку не нарахування та не виплати матеріальної допомоги після закінчення воєнного стану або зміни рішення керівництва АТ «Укрзалізниця».

Так, оскільки на дату подання позову та цього відзиву в Україні діє воєнний стан, а окреме рішення керівництва АТ «Укрзалізниця» з відновлення виплати одноразової матеріальної допомоги при звільненні у зв`язку з виходом на пенсію не прийнято, не існує законних підстав для стягнення на користь позивачки відповідної одноразової матеріальної допомоги.

Наведені обставини не позбавляють позивачку можливості у майбутньому звернутися до суду з аналогічною вимогою, у випадку якщо відповідач не проведе з нею відповідний розрахунок за наявності вказаних умов.

Положеннями статті 2 ЦПК України встановлено, що судовому захисту підлягають порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, інтереси держави.

Окрім того, питання щодо нарахування та виплати працівникам АТ «Укрзалізниця» матеріальної допомоги в умовах воєнного стану неодноразово розглядалося судами різних інстанцій.

Так, рішеннями Печерського районного суду міста Києва від 23.12.2023 у справі № 757/35476/23-ц, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 26.03.2024 (у відкритті касаційного провадження було відмовлено), було відмовлено у задоволенні позову у подібних правовідносинах - стягнення матеріальної допомоги, середнього заробітку.

Залишаючи без мін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд у вказаній постанові зазначив: «Відповідно до витягу з протоколу засідання правління АТ «Укрзалізниця» № Ц-54/31 від 14 березня 2022 року рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року на період дії правового режиму воєнного стану в Україні було зупинено здійснення додаткових виплат, передбачених галузевою угодою та колективними договорами, зокрема матеріальної допомоги на оздоровлення. Винятком було визначено лише виплату матеріальної допомоги на лікування та поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління. У наказі № 2563 від 08 грудня 2022 року про надання ОСОБА_1 щорічної основної відпустки, зазначено, що виплату матеріальної допомоги на оздоровлення провести після окремого рішення правління. Такого рішення правління АТ «Укрзалізниця» не приймалося. Колегія суддів вважає законним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 про стягнення з АТ «Укрзалізниця» матеріальної допомоги на оздоровлення в сумі 30 000 грн., що визначена п. 2.2.10 колективного договору та середнього заробітку за весь час затримки виплати такої допомоги на підставі ст. 117 КЗпП України».

Аналогічні висновки викладені також в судових рішеннях у справах №133/545/23, №211/2574/22, №359/3684/23, №359/3965/23, №381/1794/23 та інших.

Викладені вище обставини та заперечення підтверджують безпідставність і необґрунтованість позовної вимоги про стягнення матеріальної допомоги, а також правомірність та законність рішення відповідача щодо призупинення нарахування та виплати такої допомоги в умовах воєнного стану.

Таким чином, право позивача на отримання матеріальної допомоги не було порушено, а було обмежено, так як відтермінування нарахування та виплати допомоги проведено з урахуванням обмежень умов воєнного стану та у відповідності до вимог чинного законодавства. Що є підставою для відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення матеріальної допомоги.

Також, відповідно до ст. 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Велика Палата Верховного Суду зазначала про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц). Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Матеріали справи не містять доказів підготовки та збору матеріалів щодо позовної заяви.

Згідно ст. 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України трудовий договір укладається між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом. У зв`язку з цим і угода про припинення трудового договору згідно зст. 36, 38, 39 КЗпП України укладається між сторонами трудового договору, якими є працівник і власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, а рішення про розірвання трудового договору приймається власником або органом управління підприємства, установи, організації, який наділений такими повноваженнями.

У відповідності до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно зі ст. 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи (стаття 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

Згідно із ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру. Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 29 червня 2006 у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини вказав нате, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.

Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Отже, Держава Україна несе обов`язок перед зацікавленими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004 у справі №1-33/2004, де зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року №3- рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Відповідно до ст. 94 Кодексу законів про працю України закріплено поняття «Заробітна плата», а саме: Заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захисту визначається Кодексом законів про працю України, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.

Стаття 1 Закону України «Про оплату праці» встановлює, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства. Приписами ст. 2 Закону України «Про оплату праці» визначено структуру заробітної плати, а саме: - Основна заробітна плата, це - винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов`язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців; - додаткова заробітна плата, це - винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов`язані з виконанням виробничих завдань і функцій; - інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Згідно ст. 43 Конституції України кожен громадянин має право на працю що включає можливість заробляти собі на життя працею яку він вільно обирає, або на яку він погоджується. Проте відповідач позбавив позивача гарантованого Конституцією України права на працю та можливість заробляти собі та своїй родині на життя.

Згідно до ст. 19 Конституції України ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законом.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За приписами ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин.

Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності.

Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що позов не підлягає задоволенню.

Тобто, позивач повинен довести, що його дiями не було порушено його права або права відповідача. Однак, доказiв цього позивачем до суду не надано. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Відповідач заперечує будь-якi домовленості i зобов`язання стосовно позивача (крім договірних, передбачених законом, зазначених в позові) відносно доходу, предмета спору, а позивач не довів незаконність дій відповідача. Твердження позивача про наявнiсть будь-яких iнших зобов`язань стосовно позовних вимог - є припущенням.

Не може суд прийняти до уваги наполягання позивача на вимогах позову, оскільки вона спростовується вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджена. Позовні вимоги уточнювалися, зустрічні вимоги не заявлено.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судові витрати у справі покладаються на сторону, проти якої постановлене рішення.

Частиною 5 ст. 124 Конституції України встановлено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

При таких обставинах суд вважає можливим ОСОБА_1 в задоволенні позову до АТ «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із разової допомоги при звільненні в розмірі шестимісячного середнього заробітку і витрат відмовити.

Таким чином обставини позовних вимог, стосовно яких у позивача є спір, не знайшли своє підтвердження в ході судового засідання і вони не підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 19, 43, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 15, 16 ЦК України, ст. 4, 9, 115-117, 232, 233, 235, 237-1, 238 КЗпП України, ст. 34 Закону України «Про оплату праці», ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

ОСОБА_1 в задоволенні позову до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення заборгованості із разової допомоги при звільненні в розмірі шестимісячного середнього заробітку і витрат відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Суддя -