Рішення № 138271214, 13.07.2026, Сновський районний суд Чернігівської області (до 25.04.2025 - Щорський районний суд Чернігівської області)

Справа № 274/3842/25

Номер провадження 2/749/52/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 року Сновський районний суд Чернігівської області в складі:

головуючого судді Чигвінцева М.С.,

з участю секретаря Михалевич М.В.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Сновську в порядку загального позовного провадження цивільну справу №274/3842/25 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Міська служба у справах дітей виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області, про позбавлення батьківських прав,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , у якому просить позбавити останню батьківських прав відносно дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позовні вимоги обґрунтуванні тим, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу сторони мають двох дітей: ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Щорського районного суду Чернігівської області від 14.12.2020 шлюб між сторонами було розірвано. Після розірвання шлюбу діти проживають разом із матір`ю. Позивач зазначив, що після розлучення відповідач систематично ухилялася від виконання батьківських обов`язків, у зв`язку з чим неодноразово притягувалася до адміністративної відповідальності. Попри вжиті заходи, її поведінка не змінилася. Органами у справах дітей та соціальними службами встановлено, що сім`я перебуває у складних життєвих обставинах, мати має низький батьківський потенціал, конфліктує з дитиною, не забезпечує належного виховання та контролю за навчанням. Дитина тривалий час систематично не відвідувала навчальний заклад, що підтверджено повідомленнями школи та перевірками служб у справах дітей. Дитину було взято на облік як таку, що перебуває у складних життєвих обставинах.

Зазначив, що наявна інформація про зловживання матір`ю алкогольними напоями та небезпечні для дитини ситуації, свідком яких вона була, що негативно вплинуло на її психологічний стан.

Таким чином, викладені обставини свідчать про свідоме та систематичне ухилення матері від виконання батьківських обов`язків, а застосовані заходи адміністративного впливу не дали результату. У зв`язку з цим просить позбавити відповідача батьківських прав щодо неповнолітнього сина ОСОБА_5 .

Ухвалою Сновського районного суду Чернігівської області від 22 вересня 2025 року відкрито провадження за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

11 грудня 2025 року ухвалою Сновського районного суду Чернігівської області залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області висновок щодо доцільності/недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_4 відносно малолітнього сина ОСОБА_7 .

Ухвалою Сновського районного суду Чернігівської області від 23 лютого 2026 року підготовче провадження у справі було закрито і призначено справу до судового розгляду.

Позивач ОСОБА_3 у судове засідання не з`явився, у зв`язку з проходженням військової служби. Його інтереси у суді представляв адвокат Савчук П.К., який у судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив їх задовольнити. На обґрунтування своєї позиції зазначив, що відповідач неодноразово притягувалася до адміністративної відповідальності за ухилення від виконання батьківських обов`язків, однак належних висновків для себе не зробила та продовжує ухилятися від їх виконання.

Представник позивача звернув увагу суду на те, що відповідно до отриманої від навчального закладу інформації за період з 01 вересня 2025 року по 22 травня 2026 року дитина була відсутня на 442 із 1239 проведених уроків. При цьому жодних документів, які б підтверджували поважність причин такої кількості пропусків занять, відповідачкою не надано. Матеріали справи містять лише пояснювальні записки із загальним посиланням на сімейні обставини, зміст яких не конкретизований, а з`ясувати ці обставини безпосередньо у відповідачки неможливо через її систематичну неявку до суду. Наголосив, що така кількість пропусків занять свідчить про неналежне виконання матір`ю своїх батьківських обов`язків та відсутність належного контролю за навчанням дитини. Також звернув увагу суду на низький рівень успішності дитини, що, на його думку, підтверджується долученими до справи табелями успішності та свідчить про відсутність належного виховання і контролю з боку матері.

Окрім цього, представник позивача зазначив, що позивач проходить військову службу у лавах Національної гвардії України за мобілізацією, є учасником бойових дій, позитивно характеризується, має відомчі відзнаки та належним чином ставиться до виконання своїх батьківських обов`язків. На його думку, саме батько здатний забезпечити дитині належні умови для проживання, навчання, фізичного розвитку та виховання.

Посилаючись на сукупність досліджених доказів, представник позивача просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_4 у судові засідання особисто не з`являлася. Судом вживалися заходи щодо її повідомлення про дату, час і місце розгляду справи, у тому числі шляхом направлення судових повісток за зареєстрованим місцем проживання та розміщення оголошень про виклик на офіційному вебсайті судової влади України. Незважаючи на це, поштові відправлення повернулися до суду без вручення.

Представник відповідача адвокат Лукашук О.В. у судовому засіданні проти позову заперечував в повному обсязі. Зазначив, що позбавлення батьківських прав є винятковим заходом сімейно-правової відповідальності, який допускається лише у випадках, коли змінити поведінку батьків неможливо, та тягне надзвичайно серйозні правові наслідки як для батьків, так і для дитини.

Також звернув увагу суду на висновок органу опіки та піклування від 23 грудня 2025 року, відповідно до якого позбавлення відповідачки батьківських прав визнано недоцільним.

Крім того, пояснив, що відповідачка перебувала під соціальним супроводом Центру надання соціальних послуг Бердичівської міської ради, виконувала рекомендації спеціалістів, у зв`язку з чим була знята із соціального супроводу з позитивним результатом.

Наголосив також, що під час засідання комісії сама дитина висловила бажання проживати разом із матір`ю та повідомила, що мати піклується про неї, займається її вихованням і контролює навчання, а тому не бажає позбавлення матері батьківських прав. Посилаючись на положення статті 3, 9 Конвенції ООН про права дитини, а також практику Європейського суду з прав людини у справі «Мамчур проти України», представник відповідача також наголосив, що треба виходити насамперед із інтересів дитини, яка не повинна бути розлучена зі своїми батьками всупереч їх волі, окрім випадків, коли це відповідає її найкращим інтересам

Представник відповідача звернув увагу, що до проходження військової служби позивач тривалий час не цікавився життям та навчанням дитини, а позов, на його думку, пов`язаний із можливістю звільнення позивача з військової служби у разі позбавлення матері батьківських прав.

Підсумовуючи зазначив, що матеріалами справи не підтверджено наявність обставин, які відповідно до закону можуть бути підставою для застосування такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав, зокрема відсутні докази жорстокого поводження з дитиною, її експлуатації чи інших передбачених законом підстав, а тому просив суд відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Представники третіх осіб у судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином. Орган опіки та піклування виконавчого комітету Бердичівської міської ради надав письмовий висновок та просив справу розглядати без участі його представника.

Заслухавши пояснення учасників справи, та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного.

Судом встановлено, що батьками ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 .

Рішенням Щорського районного суду Чернігівської області від 14 грудня 2020 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було розірвано.

Відповідно листа №97451-2025 від 01.05.2025 Бердичівського РВП ГУНП в Житомирській області, що наданий на адвокатський запит, вбачається, що відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 надходило звернення на лінію 102 про неналежне виконанняя покладених на неї батьківських обов`язків по відношенню до дитини ОСОБА_8 , на підставі яких було прийняте рішення складання протоколу про адміністративне правопорушення. Справи про адміністративне правопорушення направлені до Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області. Також зазначено, що ОСОБА_4 була свідком подій, по факту яких було зареєстроване кримінальне провадження №12021060480000611 від 06.10.2021.

Постановою від 12.07.2019 року по справі № 274/3868/19 Бердичівським міськрайонним судом Житомирської області відповідач була притягнута до відповідальності за ухилення від виконання батьківських обов`язків.

05.08.2022 року постановою Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області провадження у справі відносно ОСОБА_4 за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 184 КУпАП закрито, на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.

Згідно Листа №32/01-10 від 21.03.2024 щодо звернення до Служби у справах дітей дирекції Гімназії №7 імені Віктора Пастуха м. Бердичева, в якому зазначено, що ОСОБА_9 з 26 лютого 2024 року не відвідує заклад освіти. Мати, ОСОБА_4 , не з`являється на батьківські збори, не слідкує за навчанням сина, дозволяє йому пропускати уроки. Соціально-психологічна служба гімназії, разом з класним керівником ОСОБА_10 неодноразово відвідували сім`ю за адресою проживання, але двері ніхто не відчиняв. Мати, ОСОБА_4 , на зв`язок вони не виходить, на дзвінки та повідомлення не відповідає. Місце перебування дитини не відомо.

Так, згідно Листа №93/01-10 від 09.10.2024 щодо звернення до Служби у справах дітей дирекції Гімназії №7 імені Віктора Пастуха м. Бердичева, в якому зазначено, що ОСОБА_9 з 16 вересня 2024 року не відвідує заклад освіти. Мати, ОСОБА_4 , не слідкує за навчанням сина, в телефонній розмові повідомила класному керівнику про те, що ОСОБА_11 відсутній по хворобі, але довідку не надала. Класний керівник ОСОБА_10 неодноразово намагалась зв`язатися з ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , на зв`язок вони не виходять, на дзвінки та повідомлення не відповідають. Місце перебування дитини не відомо.

Так, згідно Листа №146/01-10 від 03.12.2024 щодо звернення до Служби у справах дітей дирекції Гімназії №7 імені Віктора Пастуха м. Бердичева, в якому зазначено, що ОСОБА_9 з 18 листопада 2024 року не відвідує заклад освіти. Мати, ОСОБА_4 не слідкує за навчанням сина. Класний керівник ОСОБА_10 неодноразово намагалась зв`язатися з ОСОБА_4 та ОСОБА_7 , на зв`язок вони не виходять, на дзвінки та повідомлення не відповідають. Місце перебування дитини не відомо.

До матеріалів справи долучено відповідь № 483 від 05.05.2025 на адвокатський запит, з якого вбачається, що 21.03.2024 року до Міської служби у справах дітей надійшов Лист Гімназії № 7 імені Віктора Пастуха м. Бердичева щодо залучення до навчання учня 6-Б класу ОСОБА_5 . 25.03.2024 року Міською службою у справах дітей обстежено умови поживання дитини, проведено профілактичну бесіду з ОСОБА_12 та його матір`ю (відповідачем) щодо необхідності відвідування навчального закладу та здобуття повної загальної освіти. 20.03.2024 року КУ «Центр надання соціальних послуг» Бердичівської міської ради проведено оцінку потреб сім`ї. Відповідно до Висновку оцінки потреб сім`ї відповідача в родині наявні ознаки складних життєвих обставин, зокрема безробіття, низький батьківський потенціал, конфлікти між матір`ю та сином. Рішенням управління сім`ї та соціального захисту населення Бердичівської міської ради від 04.04.2024 року № 50 прийнято рішення про надання родині послуги «профілактика». 09.10.2024 року до Міської служби у справах дітей надійшло повідомлення від Гімназії № 7 імені Віктора Пастуха м. Бердичева щодо відсутності ОСОБА_5 на заняттях з 16.09.2024 року. 14.10.2024 року Міською службою у справах дітей проведено профілактичну бесіду з Відповідачкою та попереджено про наслідки ухилення від виконання батьківських обов`язків. 03.12.2024 року до міської служби у справах дітей надійшло повідомлення від Гімназії № 7 імені Віктора Пастуха м. Бердичева щодо відсутності ОСОБА_5 на заняттях з 18.11.2024 року. 10.12.2024 року Наказом № 208 ОСОБА_5 поставлено на облік Міської служби у справах дітей - як дитину, яка перебуває у складних життєвих обставинах, у зв`язку з тим, що мати ухиляється від виконання батьківських обов`язків.

З висновку органу опіки та піклування, затвердженого рішенням виконавчого комітету Бердичівської міської ради від 23.12.2025 №425, вбачається, що, діючи в інтересах дитини, орган опіки та піклування вважає за недоцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_4 відносно малолітнього сина ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Обґрунтовуючи тим, що вивчивши обставини даної справи, вбачається, що мати ОСОБА_4 на даний час виконує батьківській обов`язки, знята з соціальної послуги з позитивним результатом, дитина відвідує навчальний заклад без пропусків, на адресу міської служби у справах дітей повторних повідомлень щодо неналежного виконання матір`ю батьківських обов`язків не надходило, позбавлення батьківських прав не відповідатиме інтересам дитини.

Представником позивача в ході розгляду справи долучено до матеріалів справи листи Гімназії №7 ім. В. Пастуха м. Бердичева за №149/01-10 від 22.12.2025, №42/01-10 від 24.03.2026, №73/01-10 від 22.05.2026, в яких повідомляється інформація щодо відвідування уроків учнем ОСОБА_12 , так:

- в період з 01.09.2025 по 12.12.2025 загальна кількість уроків 532, з них був присітній 315, був відсутній 217;

-в період з 12.12.2025 по 24.03.2026 загальна кількість уроків 448, з них був присітній 301, був відсутній 147;

-в період з 25.03.2026 по 22.05.2026 загальна кількість уроків 259, з них був присітній 181, був відсутній 89.

До листів додано пояснювальні записки матері надані особисто ОСОБА_4 у письмовій формі, в яких причиною пропуску вказано за сімейними обставинами та просить вважати причину поважною. Також, листом Громадської організації «Центурія», яка займається національно-патріотичним вихованням молоді по всій України, підтверджується відсутність ОСОБА_8 за уроках з 26 по 29 квітня 2026 року у зв`язку з туристичним походом у Карпатах.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).

Звертаючись до суду з позовними вимогами про позбавлення батьківських прав, позивач як на підставу своїх порушених прав послався на те, що відповідач ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про охорону дитинства» забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров`я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовногоі соціального розвитку.

Виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Відповідно до частини сьомої статті 7 СК України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII(далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Частиною першою статті 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Статтею 3 Конвенції про права дитини, прийнятої 44-ю сесією Генеральної Асамблеї ООН 20.11.1989, що ратифікована Україною 27.02.1991 та набула чинності для України 27.09.1991 (далі - Конвенція про права дитини), яка в силу положень статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства, встановлено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Преамбулою Конвенції визначено, що держави-учасниці беруть до уваги принципи, закладені в Декларації прав дитини, яка прийнята Генеральною Асамблеєю 20.11.1959. У відповідності до 6 принципу цієї Декларації дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної і матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли мають місце виключні обставини, бути розлученою зі своєю матір`ю.

Відповідно до пункту 1 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Із положень статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» та частини 4 статті. 10 ЦПК України слідує, що суд застосовує при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Мамчур проти України» ("Mamchur v. Ukraine", заява №10383/09, рішення від 16.07.2015, п. 100) зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте, необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Також у рішенні від 07.12.2006 у справі «Хант проти України» («Hunt v. Ukraine», заява №31111/04, п.п. 57-58) Європейський суд з прав людини вказав на те, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до сина.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками. Позбавлення батьківських прав є, з одного боку засобом захисту прав дитини, і з іншого, заходом впливу на батьків, які не виконують свої батьківські обов`язки щодо дитини, а тому є крайнім заходом впливу на цих осіб.

Суд на перше місце ставить «якнайкращі інтереси дитини», оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення. Позбавлення батьківських прав є виключним заходом, правові наслідки позбавлення батьківських прав визначено статтею 166 СК України.

Згідно із статтею 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

У відповідності до п.п. 15 16, 18 постанови Пленуму Верховного Суду України, від 30.03.2007, № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, необхідно враховувати, що позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідачка про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов`язків.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків (постанова Верховного Суду від 12.09.2019 у справі № 638/6919/16-ц).

Розірвання сімейних зв`язків означає позбавлення дитини її коріння, позбавлення матері спорідненості з дитиною, а це буде вважатись виправданим лише за виняткових обставин.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду, зокрема від 24.06.2020 року у справі № 344/6374/18, від 08.04.2020 року у справі № 645/731/18, від 29.01.2020 року у справі № 127/31288/18, від 29.01.2020 року у справі № 643/5393/17, від 17.01.2020 року у справі № 712/14772/17, від 25.11.2019 року у справі № 640/15049/17, від 24.04.2019 року у справі № 331/5427/17, від 13.03.2019 року у справі № 631/2406/15-ц.

Верховний Суд неодноразово звертав увагу, що зверненню до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтовна підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справ, мають оціночний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин (постанови Верховного Суду: від 28.02.2024 у справі N 303/4697/22, провадження N 61-16164св23, від 12.02.2024 у справі N 202/1931/22, провадження N 61-14340св23, від 07.02.2022 у справі N759/3554/20, провадження N 61-1544св21.

Приписами частини 5, частини 6 статті 19 Сімейного кодексу України встановлено, що орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Висновок органу опіки та піклування має рекомендаційний характер для суду та як доказ підлягає дослідженню та оцінці судом на основі всіх наявних в матеріалах справи доказів у їх сукупності та взаємозв`язку (постанови Верховного Суду: від 15.11.2023 у справі N 932/2483/21, провадження N 61-5203св23, від 10.11.2023 у справі N 401/1944/22, провадження N 61-10115св23, від 07.02.2022 у справі N 759/3554/20, провадження N 61-1544св21, від 26.07.2021 у справі N 638/15336/18, провадження N 61-13690св20).

При цьому, необхідно мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, беруть участь у вихованні не у достатній мірі, не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному і міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків, тощо.

Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, необхідно зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину вже несе в собі негативний вплив на свідомість дитини, та застосовувати цей захід, як крайню міру впливу та захисту прав дитини.

Суд окремо звертає увагу на те, що чинне законодавство України не передбачає інституту відмови від батьківських прав за власним волевиявленням особи. Батьківські права і обов`язки є невідчужуваними та не можуть бути передані, відступлені або скасовані за заявою батька чи матері. Суд зобов`язаний перевірити наявність передбачених законом підстав для застосування такого виняткового заходу та встановити, чи відповідатиме це якнайкращим інтересам дітей.

Приймаючи до уваги наведене вище, позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків.

З матеріалів справи встановлено, що обставинами, покладені в основу позову на думку позивача, є факти, що свідчать про свідоме та систематичне нехтування своїми батьківськими обов`язками відповідача, в наслідок чого обмежується належне право на освіту ОСОБА_5 .

Оцінюючи подані сторонами докази відповідно до вимог статей 76-81, 89 ЦПК України, у їх сукупності та взаємному зв`язку, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 164 Сімейного кодексу України позбавлення батьківських прав є винятковим заходом сімейно-правової відповідальності, який допускається лише за наявності доведеного винного, свідомого та систематичного ухилення матері чи батька від виконання своїх батьківських обов`язків. Застосування такого заходу має бути обумовлено неможливістю зміни поведінки матері або батька іншими засобами та відповідати найкращим інтересам дитини.

Суд бере до уваги, що ОСОБА_4 у 2019 та 2024 роках притягувалася до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 КУпАП, а також те, що у 2024 році органами поліції, службою у справах дітей та закладом освіти фіксувалися факти неналежного виконання нею батьківських обов`язків, у тому числі щодо забезпечення належного відвідування дитиною навчального закладу. Саме зазначені обставини стали підставою для взяття сім`ї на облік як такої, що перебуває у складних життєвих обставинах, та організації соціального супроводу.

Разом із тим, під час розгляду справи судом встановлено, що після проведення відповідної соціальної роботи відповідачка перебувала на отриманні соціальної послуги «профілактика», виконувала рекомендації фахівців соціальної роботи, у зв`язку із чим була знята із соціального супроводу з позитивним результатом. Вказані обставини свідчать про те, що відповідачка належним чином відреагувала на зауваження компетентних органів та вживала заходів до усунення виявлених недоліків у виконанні своїх батьківських обов`язків.

Особливого значення у даній справі суд надає висновку органу опіки та піклування, затвердженому рішенням виконавчого комітету Бердичівської міської ради від 23 грудня 2025 року № 425, відповідно до якого позбавлення ОСОБА_4 батьківських прав є недоцільним.

Водночас суд враховує, що відповідно до частини шостої статті 19 Сімейного кодексу України зазначений висновок не є обов`язковим для суду, а тому оцінює його у сукупності з іншими доказами, дослідженими під час судового розгляду.

З аналізу висновку вбачається, що він складений після обстеження умов проживання дитини, заслуховування матері, самої дитини та спеціалістів соціальної сфери, містить мотивовані висновки щодо виконання відповідачкою батьківських обов`язків, результатів соціального супроводу сім`ї та відповідності позбавлення батьківських прав найкращим інтересам дитини. При цьому будь-яких доказів, які б свідчили про його необ`єктивність, неповноту чи невідповідність фактичним обставинам справи, судом не встановлено, а сторона позивача таких доказів не надала.

Суд не залишає поза увагою й долучені представником позивача під час розгляду справи листи Гімназії № 7 ім. В. Пастуха м. Бердичева від 22.12.2025, 24.03.2026 та 22.05.2026, відповідно до яких ОСОБА_13 продовжував пропускати навчальні заняття.

Так, до кожного із зазначених листів долучені письмові пояснення матері дитини, адресовані адміністрації навчального закладу, в яких вона повідомляла про причини відсутності сина на заняттях, зазначаючи, що пропуски пов`язані із сімейними обставинами, та просила вважати їх поважними. Крім того, частина пропусків навчальних занять у квітні 2026 року підтверджується листом громадської організації «Центурія», відповідно до якого ОСОБА_13 у період з 26 по 29 квітня 2026 року брав участь у туристичному поході Карпатами в межах національно-патріотичного заходу.

Безумовно, сама по собі значна кількість пропущених занять свідчить про необхідність більш належного контролю матері за освітнім процесом та регулярним відвідуванням дитиною навчального закладу. Проте суд також враховує, що після підготовки органом опіки та піклування висновку від 23 грудня 2025 року матеріали справи не містять жодних доказів повторного звернення адміністрації навчального закладу до Служби у справах дітей, органу опіки та піклування чи інших компетентних органів із повідомленнями про неналежне виконання відповідачкою батьківських обов`язків, як це мало місце у 2024 році.

Наведене свідчить про те, що хоча проблема відвідування дитиною навчального закладу остаточно не була усунута, однак вона не оцінювалася компетентними органами як така, що потребує повторного застосування заходів державного втручання чи свідчить про свідоме ухилення матері від виконання своїх батьківських обов`язків.

Отже, наведені листи не можуть бути достатнім та беззаперечним доказом наявності підстав, визначених статтею 164 Сімейного кодексу України, для застосування такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

Суд також бере до уваги, що факти притягнення ОСОБА_4 до адміністративної відповідальності у 2019 та 2024 роках самі по собі не можуть бути достатньою підставою для позбавлення її батьківських прав. Зазначені постанови лише підтверджують, що компетентними органами вже застосовувалися заходи державного реагування щодо відповідачки, однак при вирішенні питання про позбавлення батьківських прав суд повинен оцінити насамперед її поведінку на момент розгляду справи та встановити, чи свідчить вона про свідоме, винне та тривале ухилення від виконання батьківських обов`язків. Таких беззаперечних доказів матеріали справи не містять.

Окремо суд оцінює долучені за клопотанням представника позивача копію ухвали Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області у кримінальному провадженні № 274/1501/25 та інші документи.

Із зазначеної ухвали вбачається, що ОСОБА_4 має процесуальний статус потерпілої, а не підозрюваної чи обвинуваченої у кримінальному провадженні.

Отже, сама по собі участь відповідачки у кримінальному провадженні як потерпілої не характеризує її як особу, яка неналежно виконує батьківські обов`язки, та не перебуває у причинному зв`язку із предметом доказування у даній справі. Посилання представника позивача на можливий зв`язок відповідачки із кримінальним середовищем ґрунтуються виключно на припущеннях, які не підтверджені належними та допустимими доказами, а тому судом до уваги не приймаються.

Оцінюючи всі зібрані у справі докази не окремо, а в їх сукупності, суд приходить до висновку, що вони свідчать про існування певних недоліків у виконанні відповідачкою своїх батьківських обов`язків та окремих проблем у забезпеченні належного контролю за навчанням дитини. Разом із тим такі обставини не свідчать про наявність винної, свідомої та систематичної поведінки, спрямованої на ухилення від виконання батьківських обов`язків, яка відповідно до статті 164 Сімейного кодексу України є необхідною умовою для застосування такого виняткового заходу, як позбавлення батьківських прав.

За встановлених судом обставин застосування такого крайнього заходу сімейно-правової відповідальності не відповідатиме принципу пропорційності втручання у сімейне життя та не забезпечить якнайкращих інтересів дитини, а тому підстав для задоволення позову суд не вбачає.

Суд також вважає за необхідне попередити ОСОБА_4 про необхідність змінити ставлення до виховання дитини та виконання батьківських обов`язків і покласти на Орган опіки та піклування Бердичівської міської ради Житомирської області контроль за виконанням відповідачем батьківських обов`язків.

Відповідно до статті 141 ЦПК України у разі відмови в позові судовий збір покладається на позивача.

Керуючись статтями 141, 150, 155, 157, 164, 166 Сімейного кодексу України, статтями 11, 12 Закону України «Про охорону дитинства», статтями 10, 12, 13, 7689, 95, 141, 142, 197, 198, 258268, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , треті особи: Міська служба у справах дітей виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Бердичівської міської ради Житомирської області, про позбавлення батьківських прав відносно малолітнього ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , - відмовити.

Попередити ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , про необхідність змінити ставлення до виховання неповнолітнього ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та належного виконання батьківських обов`язків.

Покласти на Орган опіки та піклування Бердичівської міської ради Житомирської області контроль за виконанням ОСОБА_4 батьківських обов`язків стосовно неповнолітнього сина, ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його складення шляхом подачі апеляційної скарги до Чернігівського апеляційного суду відповідно до ст. 355 ЦПК України або через Сновський районний суд Чернігівської області відповідно до п. 15.5 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України.

Повний тест рішення складено 16 липня 2026 року.

Суддя М.С. Чигвінцев