Рішення № 138270741, 16.07.2026, Хорошівський районний суд Житомирської області (до 25.04.2025 - Володарсько-Волинський районний суд Житомирської області)

Справа № 276/928/26

Провадження по справі №2/276/756/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 року селище Хорошів

Хорошівський районний суд Житомирської області в складі:

головуючого судді Бобра Д.О.,

за участю секретаря судового засідання Свиридок А.В.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

ВСТАНОВИВ:

Представник ТОВ «Новий Колектор» звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №5591026 від 06.06.2025 в загальній сумі 31120,20 грн, яка складається із заборгованості за основною сумою боргу в розмірі 8100,00 грн, заборгованості за відсотками в розмірі 18160,20 грн, комісії в розмірі 810 грн, штрафу в розмірі 4050 грн. Крім того, представник позивача просить стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору в сумі 2662,40 грн та витрат, понесених внаслідок відправлення копії позовної заяви здодатками відповідачу в сумі 248,58 грн.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, щощо між ОСОБА_1 та ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» 06.06.2025 було укладено Кредитний договір №5591026, відповідно до умов якого ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» надав відповідачу кредит у розмірі 8100,00 грн строком на 360 днів, стандартна процентна ставка 0,95% за кожен день користування кредитом. Позичальник не виконував взяті на себе зобов`язання, чим допустив істотні порушення умов Договору, що спричинило виникнення заборгованості у загальному розмірі 31120,20 грн.

Також, позивач зазначає, що 27.01.2026 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» було укладено Договір факторингу № С7-270126-1, за умовами якого ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» набув право вимоги до боржників, зазначених в Переліку, в тому числі до відповідача ОСОБА_1 , отже, позивач є єдиним та належним кредитором за кредитним договором №5591026 від 06.06.2025.

Ухвалою судді Хорошівського районного суду Житомирської області від 28.05.2026 відкрито провадження у справі, постановлено розгляд даної цивільної справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

18.06.2026 до суду через систему «Електронний Суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому ОСОБА_1 просив відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» у повному обсязі як безпідставних, у разі часткового задоволення позову зменшити загальний розмір нарахованих відсотків до розміру, що не перевищує суму отриманого кредиту (8100 грн). В обгрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що позивачем не надано доказів на підтвердження факту законності переходу права вимоги за договором №5591026 від 06.06.2025 року, не повідомлено про заміну кредитора. Крім того, у відзиві стверджує, що нарахування кредитодавцем процентів проводилося поза межами строку кредитування, та нараховання процентів проводилося з порушенням вимог ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» та ч.2 ст.21 Закону України «Про споживче кредитування».

В судове засідання представник позивача не з`явився, у поданій заяві просить здійснювати розгляд справи без участі представника позивача.

Відповідач в судове засідання не з`явився, до суду направив заяву, в якій просить розглянути справу за його відсутності, зазначив, що позовні вимоги не визнає, під час винесення рішення просить врахувати позицію, викладену у відзиві на позовну заяву.

Згідно ч.3 ст.211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Судом ухвалено здійснювати розгляд справи за відсутності учасників.

У зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється, згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України.

Дослідивши повно та всебічно обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 5 ЦПК України встановлено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно зі статтями 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Підстави виникнення цивільних прав та обов`язків визначені в статті 11 Цивільного кодексу України, зокрема з договорів та інших правочинів.

Згідно з положеннями частин першої, другої статті 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За нормами ч.1 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Частиною 1 ст.626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Судом встановлено, що 15.04.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту №5591026 у формі електронного документу з використанням електронного підпису (а.с.22-34), який підписано позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Також сторонами підписано Додаток №1 до цього Договору - Таблиця обчислення загальної вартості кредиту для клієнта (а.с.35).

Відповідно до умов Договору №5591026 від 06.06.2025 сума кредиту становить 8100,00 грн. (п.1.2.); строк кредитування 360 днів, періодичність платежів зі сплати процентів кожні 15 днів (п.1.3.); стандартна процентна ставка становить 0,95% в день та застосовується у межах строку кредиту (п.1.4.1.); комісія за надання кредиту становить 810 грн (п. 1.4).

Згідно з п. 2.1 Договору кошти кредиту надаються товариством у безготівковій формі шляхом їх перерахування на рахунок споживача, уключаючи використання реквізитів електронного платіжного засобу споживача № НОМЕР_1 .

Таким чином сторони узгодили розмір кредиту, грошову одиницю, в якій надано кредит, строк на який його надано, термін дії кредитного договору, розмір процентної ставки та комісії, строки, порядок і розміри повернення тіла кредиту, відсотків та інші умови, що свідчить про наявність волі відповідача для укладення такого Договору, на таких умовах шляхом підписання Договору відповідачем за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.

Відповідно до листа ТОВ «ПЕЙТЕК» від 27.01.2026, між ТОВ «ПЕЙТЕК» та ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» було укладено договір про надання платіжних послуг з переказу коштів без відкриття рахунку №03012024-1 від 03.01.2024. Відповідно до зазначеного договору було успішно перераховано кошти на платіжну карту клієнта від ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» 06.06.2025 19:19:10 на суму 8100,00 грн., електронний платіжний засіб НОМЕР_2 , призначення платежу: виконання фінансових зобов`язань відповідно до укладеного договору №5591026 від 06.06.2025 ( а.с.12).

За розрахунком ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» заборгованість позичальника ОСОБА_1 за Договором №5591026 від 06.06.2025 станом на 27.01.2026 становить 31120,20 грн, яка складається із заборгованості за основною сумою боргу в розмірі 8100,00 грн, заборгованості за відсотками в розмірі 18160,20 грн, комісії в розмірі 810 грн, штрафу в розмірі 4050 грн (а.сп. 41-44).

Отже наведені обставини укладання договору, виконання кредитором обов`язку із надання грошових коштів у кредит, та невиконання відповідачем позичальником обов`язку із їх повернення та сплати відсотків, є встановленими судом й відповідачем не спростовані.

27.01.2026 між ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» (Клієнт) та ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» (Фактор) було укладено договір факторингу №С7-270126-1, за яким Клієнт відступає Факторові права вимоги до боржника за кредитним договором в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, а Фактор стає виключним та єдиним кредитором за кредитним договором та набуває всіх прав за ним (а.с.15-18).

Копією платіжної інструкції від 27.01.2026 підтверджується сплата ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» отримувачу ТОВ «ЛІНЕУРА УКРАЇНА» грошових коштів за договором факторингу № С7-270126-1 від 27.01.2026 (а.с.21), та 27.01.2026 сторони підписали Акт приймання-передачі переліку №1 до Договору факторингу №С7-270126-1 від 27.01.2026 (а.с.19).

З Переліку №1 (Додаток до Договору факторингу №С7-270126-1 від 27.01.2026) слідує, що ТОВ «НОВИЙ КОЛЕКТОР» набуло права грошової вимоги, зокрема, до ОСОБА_1 за кредитним договором №5591026 від 06.06.2025 в сумі 31120,20 грн (а.с.39-40-21).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд керується наступним.

Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 638 та ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст.12 цього Закону є оригіналом такого документа.

Згідно ч. 3 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

У відповідності до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», «так і строк (термін) виконання зобов`язання» (ст. 530 ЦК України).

Статтею 525 ЦК України заборонено односторонню відмову від зобов`язання або односторонню зміну його умов.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За приписами ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З аналізу чинного законодавства слідує, що договір укладений між сторонами в електронній формі має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами, які узгодили всі умови.

Відповідно до ст.204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1383/2010 (провадження № 14-308цс18) вказано, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Суд відхиляє доводи відповідача щодо того, що позивач не набув права вимоги до відповідача, оскільки на підставі наданих суду письмових доказів, зокрема, договору факторингу №С7-270126-1 від 27.01.2026, Акту приймання-передачі переліку №1 до Договору факторингу №С7-270126-1 від 27.01.2026, суд прийшов до висновку, що позивач ТОВ «Новий Колектор», як новий кредитор, у встановленому законом порядку відповідно до умов договору факторингу набуло права вимоги до боржника за кредитним договором №5591026 від 06.06.2025.

Відповідно до вимог статті 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно статті 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Тлумачення статті 516, частини другої статті 517 ЦК свідчить, що боржник, який не отримав повідомлення про відступлення права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення боргу, а лише має право на сплату боргу первісному кредитору і таке виконання є належним.

Аналогічний висновок зроблено і Верховним Судом України, в постанові від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15.

Водночас суд бере до уваги, що відповідач не заперечує факт отримання від первісного кредитора ТОВ «Лінеура Україна» кредитних коштів в сумі 8100 грн за кредитним договором №5591026 від 06.06.2025.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів повернення ОСОБА_1 отриманих в кредит коштів зі сплатою відсотків за користування кредитом, в межах визначеного сторонами строку кредитування, а тому суд приходить до висновку про стягнення з відповідача заборгованості за тілом кредиту у розмірі 8100 грн.

З Додатку №1 до Договору №5591026 від 06.06.2025 року слідує, що ОСОБА_1 06.06.2025 року видається кредит у сумі 8100 грн. на 360 днів, проценти за користування кредитом за вказаний період становлять 27702 грн., загальна вартість кредиту становить 36612 грн.

Таким чином, зміст кредитного договору №5591026 від 06.06.2025 та його додатки свідчать, що відповідачем були узгоджені істотні умови договору, у тому числі процентна ставка та сукупна вартість кредиту, нарахування процентів кредитодавцем здійснювалося в межах узгодженого сторонами строку кредитування і станом на 27.01.2026 заборгованість ОСОБА_1 по сплаті відсотків за кредитним договором становить 18160,20 грн, які і підлягають стягненню з відповідача.

Таким чином, суд остаточно відхиляє доводи відповідача про неправомірне нарахування відсотків за кредитним договором, оскільки такі нараховані в межах строку кредитування, передбаченого договором і посилання відповідача на те, що розмір заборгованості по нарахованих відсотках є несправедливим та незаконним є помилковими, оскільки проценти за користування кредитом визначено відповідно до ст.ст. 1048, 1054, 1056-1 ЦК України та узгодженими сторонами умовами кредитного договору і такі проценти є платою за правомірне користування позичальником кредитними коштами.

Слід зазначити, що статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача. Так, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами встановлений частиною третьою цієї статті.

Відповідно до п.5 ч.3 ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів» визначено, що несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Однак, дана норма стосується щодо вимог про нарахування компенсації, тобто неустойки (пені, штрафу), яка є відмінною від процентів, нарахованих відповідно до умов договору.

Аналогічно не підлягає застосуванню до спірних правовідносин частина 2 ст.21 Закону України «Про споживче кредитування», оскільки позивачем нараховано проценти за строкове користування кредитними коштами в сумі 18160,20 грн, а не неустойка (штраф, пеня) чи інші платежі, що підлягають сплаті споживачем за порушення виконання його зобов`язань на підставі договору про споживчий кредит.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку чи іншої фінансової установи встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту і, відповідно, така умова не є нікчемною.

Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, наведеними у постанові від 20.09.2024 у справі № 331/2974/23 (провадження № 61-7620св24).

З розрахунку заборгованості, складеної первинним кредитором вбачається, що заборгованість за комісією про надання кредиту в сумі 810 грн нарахована саме у визначеному сторонами розмірі, тому суд дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для задоволення стягнення заборгованості за комісією.

Щодо вимог позивача про стягнення штрафу за договором в розмірі 4050 грн, то суд дійшов такого висновку.

Згідно з п. 18 розділу Прикінцеві та перехідні положення ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Загальновизнаним є факт, що Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено Указ Президента України від 24.02.2022 № 64/2022, яким у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який у подальшому неодноразово був продовжений та продовжує діяти на час розгляду справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4 ЦК України основу цивільного законодавства України становить Конституція України. Основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України. Отже, ч. 2 ст. 4 ЦК України закріплює пріоритет норм цього Кодексу над нормами інших законів, а положення Цивільного кодексу покращують становище споживача та є пріоритетним у застосуванні.

Крім того, Закон України "Про правотворчу діяльність", який набрав чинності 20.09.2023, визначає правові та організаційні засади правотворчої діяльності, принципи і порядок її здійснення, учасників правотворчої діяльності, правила техніки нормопроектування, порядок здійснення обліку нормативно-правових актів, а також правила дії нормативно-правових актів, усунення прогалин, подолання колізій у нормативно-правових актах та здійснення контролю за реалізацією нормативно-правових актів.

Так, ч.2 ст. 66 вказаного Закону передбачено, що у разі виявлення колізії між кодексом і первинним законом пріоритет у застосуванні має норма права, що міститься у кодексі, якщо інше не передбачено таким кодексом.

Частиною 3 ст. 66 вказаного закону визначено, що у разі виявлення колізії між нормативно-правовими актами різної юридичної сили пріоритет у застосуванні мають норми, що містяться у нормативно-правовому акті вищої юридичної сили. У разі виявлення колізії між нормативно-правовими актами рівної юридичної сили пріоритет у застосуванні мають:

1) норми, що містяться в нормативно-правових актах спеціального законодавства України (крім випадку, визначеного частиною другою цієї статті);

2) норми, що містяться у нормативно-правових актах, що вступили в дію пізніше.

Нормами пункту 18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України не передбачено винятків щодо його застосування, зокрема, у сфері споживчого кредитування.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 22.06.2021 у справі №334/3161/17, зазначення у ЦК України про необхідність прийняття інших законів відповідно до цього Кодексу є достатньою підставою вважати, що норма ЦК України превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України. Спеціальні норми закону можуть містити уточнюючі положення, проте не можуть прямо суперечити положенням ЦК України (пункти 17-18 постанови).

Таким чином, оскільки кредитний договір №5591026 був укладений сторонами 06.06.2025 року та діяв в період дії в Україні воєнного стану, то нарахована Товариством неустойка (штраф) у розмірі 4050 грн не може бути стягнута із відповідача, оскільки відповідач нормою ЦК України звільнений від обов`язку такої сплати. Нарахована неустойка підлягає списанню позивачем.

Враховуючи викладене, позов у частині стягнення з відповідача штрафу, нарахованого за кредитним договором, задоволенню не підлягає.

Враховуючи всі обставини справи суд приймає рішення про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором №5591026 від 06.06.2025 в розмірі 27070,20 грн, з яких: 8100 грн - тіло кредиту; 18160,20 заборгованість за відсотками; 810 грн комісія за надання кредиту.

В іншій частині позовних вимог необхідно відмовити за безпідставністю.

Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначений статтею 141 ЦПК України, згідно положень ч. 1 та 2 якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог а інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Сплата позивачем судового збору у розмірі 2662,40 грн. підтверджується наявною у справі платіжною інструкцією переказу коштів від 25.05.2026 (а.с.1), а також документально підтверджені виплати позивача за відправлення копії позовної заяви з документами відповідачу в розмірі 248,58 грн (а.с.10).

За таких обставин, оскільки вимоги задоволено частково, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати пропорційно задоволеним вимогам (87%), зокрема, витрати по сплаті судового збору в розмірі 2316,29 грн та за відправлення копії позовної заяви з документами відповідачу в розмірі 216,26 грн.

Керуючись ст.ст.4, 10-13, 12, 13, 49, 76, 142, 206, 259, 263-265, 268, 279 ЦПК України, ст.ст.4, 6, 526, 626, 628, 1048, 1050, 1054 ЦК України, суд, -

УХВАЛИВ :

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» заборгованість за Кредитним договором №5591026 від 06.06.2025 в загальному розмірі 27070 (двадцять сім тисяч сімдесят) гривень 20 копійок, що складається із заборгованості за основною сумою боргу в розмірі 8100 гривень 00 копійок, заборгованості за процентами за користування кредитом в розмірі 18160 гривень 20 копійок, комісія за надання кредиту в розмірі 810 гривень 00 копійок.

У іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор» судові витрати в сумі 2532 (дві тисячі п`ятсот тридцять дві) гривні 55 копійок.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Житомирського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Новий Колектор», місце знаходження: 01133, м. Київ, вул. Алмазова Генерала, 13, офіс 601, код ЄДРПОУ: 43170298.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 .

Суддя Д.О. Бобер