Рішення № 138270685, 16.07.2026, Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області

Справа № 274/6454/25

Провадження № 2/0274/734/26

Рішення

Іменем України

16.07.2026 року Бердичівський міськрайонний суд Житомирської області в складі: судді Вдовиченко Т.М., за участі секретаря судового засідання Рудич М.О., позивачки, представника позивачки ОСОБА_1 , відповідачів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , представників відповідачів ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третіх осіб - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Бердичеві Житомирської області цивільну справу за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , Бердичівської міської ради Житомирської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_13 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про скасування рішення про набуття права власності на земельну ділянку, свідоцтва про право власності на земельну ділянку, державної реєстрації права власності на земельну ділянку, відомостей про земельну ділянку в Державному земельному кадастрі -

в с т а н о в и в :

15.09.2026 ОСОБА_8 через свого представника Гуменюка О.В. звернулася до Бердичівського міськрайонного суду з даним позовом, відповідно до якого просить суд :

-скасувати рішення Бердичівської міської ради Житомирської області №485 від 26.09.2012 року про передачу громадянам у власність земельних ділянок в частині передання у власність ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_2 , ОСОБА_14 , ОСОБА_12 , ОСОБА_15 земельної ділянки площею 0,1000 га за адресою: АДРЕСА_1 ;

- скасувати свідоцтво про право власності, серія та номер: НОМЕР_1 , видане 03.07.2013 року Реєстраційною службою Бердичівського міськрайонного управління юстиції Житомирської області про набуття права власності ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_2 , ОСОБА_14 , ОСОБА_12 , ОСОБА_15 на земельну ділянку площею 0,1000 га за адресою: АДРЕСА_1 ;

- скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_2 , ОСОБА_12 на земельну ділянку площею площею 0,1000 га із кадастровим номером 1810400000:01:023:0254 за адресою: АДРЕСА_1 ;

- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею площею 0,1000 га із кадастровим номером 1810400000:01:023:0254 за адресою: АДРЕСА_1 у Державному земельному кадастрі;

- стягнути в солідарному порядку з ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_2 , ОСОБА_12 на користь ОСОБА_8 судові витрати, в тому числі витрати по сплаті судового збору в сумі 4844,80 грн, витрати по проведенню судової експертизи в сумі 20000 грн та витрати з правничої допомоги в сумі 27000 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_8 відповідно до свідоцтва про право на спадщину, виданого 03.01.2002 року Бердичівською державною нотаріальною конторою являється власником 20/100 ідеальних частин житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .

Іншими співвласниками даного майна є ОСОБА_13 (27/100 ідеальних частин, договір дарування від 08.02.2019 року), ОСОБА_6 (20/300 ідеальних частин, договір купівлі-продажу від 13.07.2015 року та 40/300 ідеальних частин, договір дарування від 08.02.2006 року), ОСОБА_7 (33/200 ідеальних частин, договір дарування від 02.11.2001 року).

В 2024 році вони як співвласники житлового будинку звернулася до сертифікованого спеціаліста для розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановленням меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) з метою подальшого оформлення права власності на вказану ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибну ділянку). Проте, як виявилося, здійснити це не вдалося з огляду на те, що на земельну ділянку, на якій розташований належний їм на праві власності житловий будинок, накладається земельна ділянка площею 0,1000 га, кадастровий номер 1810400000:01:023:0254, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності ОСОБА_2 (2/8 ідеальних частин, свідоцтво про право на спадщину за законом від 07.12.2022 року), ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_2 , ОСОБА_12 (6/8 ідеальних частин спільної сумісної власності, свідоцтво про право власності від 03.07.2013 року). 3 огляду на це вони неодноразово зверталися для вирішення земельного спору до органів .місцевого самоврядування. Натомість, зважаючи на те, що вказана земельна ділянка перебуває у приватний власності, їм було запропоновано звернутися до суду.

Позивачка також неодноразово зверталася до відповідачів щодо досудового врегулювання спору, проте вони категорично відмовлялися від його вирішення, а тому вона надіслала на їхню адресу відповідну вимогу , проте листи повернулися за закінченням терміну зберігання.

Зважаючи на неможливість розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), для реєстрації відомостей про земельну ділянку у Державному земельному кадастрі та захисту майнових прав позивачка звернулася до суду із відповідним позовом.

Ухвалою Бердичівського міськрайонного суду від 14.10.2025 року відкрито загальне позовне провадження у цивільній справі № 274/6454/25 за позовною заявою ОСОБА_8 до ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , Бердичівської міської ради Житомирської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_13 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про скасування рішення про набуття права власності на земельну ділянку, свідоцтва про право власності на земельну ділянку, державної реєстрації права власності на земельну ділянку, відомостей про земельну ділянку в Державному земельному кадастрі ( а.с.90 т.1).

28.10.2025 треті особи ОСОБА_13 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 на адресу суду скерували письмові пояснення ( а.с.112 - 114 т.1).

16.12.2025 року представником відповідачки ОСОБА_2 адвокатом Радченко О.Ю. подано відзив на позовну заяву ( а.с. 153 - 160 т.1).

12.01.2026 року ухвалою Бердичівського міськрайонного суду в задоволенні клопотання представника відповідачки ОСОБА_2 адвоката Радченко Олени Юріївни про поновлення строку для подання відзиву на позов відмовлено. Відзив поданий адвокатом Радченко О.Ю. залишено без розгляду ( а.с. 59, 70 - 71 т.2).

22.01.2026 року представником відповідачки ОСОБА_2 адвокатом Радченко О.Ю. на адресу суду подано письмові пояснення ( а.с. 79-85 т.2).

Протокольною ухвалою суду від 18.02.2026 року дані письмові пояснення прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи, долучені до них докази залишено без розгляду в зв"язку з порушенням строків їх подачі ( а.с. 201 т.2).

Згідно з даними письмовими поясненнями просять суд у задоволенні позову ОСОБА_8 до ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , Бердичівської міської ради Житомирської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_13 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про скасування рішення про набуття права власності на земельну ділянку, свідоцтва про право власності на земельну ділянку, державної реєстрації права власності на земельну ділянку, відомостей про земельну ділянку в Державному земельному кадастрі відмовити.

Заперечення проти позовних вимог обґрунтовують тим, що чинним законодавством встановлено порядок виправлення технічних помилок, зокрема допущених під час визначення меж суміжних земельних ділянок. Такі помилки за згодою власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності можуть бути виправлені на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або за матеріалами інвентаризації земель.

Зазначають, що в матеріалах справи, не міститься жодної відмови у розробленні проєктно-технічної документації від сертифікованого спеціаліста, окрім листа ГУ Держгеокадастру у Житомирській області від 10.07.2025 № 845/30- 25, в якому йдеться про загальну процедуру виправлення технічних помилок, допущених у відомостях Державного земельного кадастру.

Вказують, що позивачкою не доведено, що реєстрація у Державному земельному кадастрі належної йому земельної ділянки під будинком за адресою АДРЕСА_1 неможлива без скасування державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 1810400000:01:023:0254, належної співвідповідачам. Обраний позивачкою спосіб захисту її права власності є неналежним та передчасним, оскільки нею не доведено, що неможливе внесення змін до Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки ОСОБА_2 в позасудовому порядку та лише шляхом скасування державної реєстрації вказаної земельної ділянки можливо поновлення прав власності позивачки на належну їй земельну ділянку.

Крім того, скасування державної реєстрації земельної ділянки співвідповідачів та, як наслідок, припинення їх речових прав на вказану ділянку було б непропорційним та призвело б до порушення їх права як власників майна на мирне володіння їхнім майном.

ОСОБА_2 вчинено весь комплекс передбачених законом заходів для належного набуття та оформлення права на земельну ділянку кадастровий номер 1810400000:01:023:0254. Тоді як позивачка не навела достатніх підстав для позбавлення співвідповідачів їхніх прав власності на цю земельну ділянку.

Також вказують на те, що позивачка пропустила строк позовної давності для звернення до суду з тих підстав, що згідно протоколу погодження меж земельної ділянки від 28.04.2012 року, саме позивачка ОСОБА_8 , як власниця суміжної земельної ділянки, затвердила своїм підписом, що погоджується із визначеними межами, тобто з 2012 року позивачці було достеменно відомо саме про такі межі суміжної земельної ділянки, які встановлені на сьогодні і проти яких позивачка жодним чином не заперечувала, то строк на подачу позову за заявленими позовними вимогами давно сплинув.

Протокольною ухвалою суду закрито підготовче провадження, справу призначено до розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 19.03.2026 року ( а.с. 199 -202 т.2).

В судовому засіданні позивачка та її представник доводи позовної заяви підтримали з підстав, зазначених в ній, просять суд позовні вимоги задовольнити повністю.

Відповідачка ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_4 заперечили проти задоволення позовних вимог з підстав, зазначених в письмових поясненнях. Просять суд застосувати строк позовної давності до заявлених позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_9 заперечив проти задоволення заявлених позовних вимог.

Представник ОСОБА_10 адвокат Сліпчук П.П. заперечив проти задоволення позовних вимог з тих підстав, що технічна помилка допущена до 2013 року при перенесенні інформації з паперових носіїв до електронної бази даних ДЗК, її можливо виправити в позасудовому порядку. Просить суд застосувати строк позовної давності до заявлених позовних вимог.

Відповідачка ОСОБА_3 заперечила проти задоволення позовних вимог, вказала, що її земельна ділянка не має суміжних меж з земельною ділянкою, якою користується позивачка.

Відповідачка ОСОБА_11 в судове засідання не з"явилася, про дату час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, шляхом розміщення оголошення на офіційному вебсайті Бердичівського міськрайонного суду Житомирської області, причину неявки суду не повідомлено.

Відповідачка ОСОБА_12 22.01.2026 року на адресу суду скерувала заяву, згідно якої просить суд провести розгляд справи за її відсутності, в задоволенні позовних вимог відмовити ( а.с. 166 т.2).

Представник Бердичівської міської ради Окунь О.М. в судовому засіданні заперечила проти скасування рішення Бердичівської міської ради від 26.09.2012 року з тих підстав, що в позовній заяві не обґрунтовано, які норми чинного законодавства порушила міська рада, приймаючи оскаржуване рішення в 2012 році, дане рішення не є нормативним актом, застосовується одноразово і втрачає свою силу. З моменту прийняття даного рішення минуло 13 років, тому до даних позовних вимог слід застосувати строк позовної давності.

Третя особа ОСОБА_16 в судове засідання не з"явився, на адресу суду 28.10.2025 року спрямував письмові пояснення, відповідно до яких просить суд розгляд справи провести за його відсутності, не заперечує проти задоволення позовних вимог ( а.с.112 т.1).

Третя особа ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснила, що бажає здійснити приватизацію належної їй частини земельної ділянки, однак не може цього зробити з тих підстав, що сусіди приватизувати подвір"я без її дозволу. Вона хоче, щоб подвір"я було спільним, його потрібно поділити навпіл. Акту погодження меж вона не підписувала, про порушення її прав дізналася в 2024 році. В неї є безперешкодний доступ до її частини будинку, перешкод зі сторони відповідачів немає. Вказала, що приватизацію земельної ділянки вони не змогли здійснити, оскільки виявилася накладка земельної ділянки відповідачів та її розташування під належною позивачці частиною будинку.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка позивачка ОСОБА_8 суду пояснила, що вона проживає по АДРЕСА_2 . На праві спільної часткової власності їй належить частина житлового будинку (20/100) в АДРЕСА_1 . В 2024 році вона звернулася для розробки технічної документації для приватизації земельної ділянки, проте виявилося, що на земельну ділянку, на якій розташований їхній будинок, накладається земельна ділянка відповідачів по АДРЕСА_1 . Вона зверталася до органів місцевого самоврядування для вирішення даного спору. Відповідачі категорично відмовляються вирішувати даний спір в позасудовому порядку. Вказала, що в неї є конфлікт з відповідачкою ОСОБА_2 , яка їздить на автомобілі під самою стіною її будинку, вони порушують будівельні норми. Чоловік ОСОБА_2 побив її чоловіка. На її думку, подвір"я має буди поділено навпіл. Про накладення земельних ділянок вона дізналася в 2024 році. Вона заперечує проти встановлення сервітуту. Межі земельних ділянок вона не погоджувала, на Акті не її підпис. Вона та інші співвласника будинку не знали про приватизацію земельної ділянки сусідами, якби вони знали, то теж би приватизували земельну ділянку.

Допитана в якості свідка ОСОБА_7 суду пояснила, що в будинку проживає з 2011 року, хоче, щоб подвір"я було спільним. Вона не може здійснити приватизацію своєї частини земельної ділянки, оскільки є накладка ділянок. Перешкод в користуванні будинком та її частиною подвір"я в неї немає. Про приватизацію земельної ділянки відповідачами їй стало відомо в 2024 році. Її подвір"я не суміжне з подвір"ям відповідачів.

Суд, вислухавши пояснення сторін, їх представників, свідків, дослідивши письмові матеріали справи, прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що згідно копії свідоцтва про право на спадщину ОСОБА_8 є власником 20/10 частин житлового будинку в АДРЕСА_1 ( а.с.12 т.1).

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об"єктів нерухомого майна щодо об"єкта нерухомого майна іншими співвласниками даного майна є ОСОБА_13 (27/100 ідеальних частин, договір дарування від 08.02.2019 року), ОСОБА_6 (20/300 ідеальних частин, договір купівлі-продажу від 13.07.2015 року та 40/300 ідеальних частин, договір дарування від 08.02.2006 року), ОСОБА_7 (33/200 ідеальних частин, договір дарування від 02.11.2001 року) ( а.с. 15-16 т.1).

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об"єктів нерухомого майна щодо об"єкта нерухомого майна, копій свідоцтв про право на спадщину за законом співвласниками будинку АДРЕСА_1 є : ОСОБА_2 ( 2/8 спільна часткова), ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_2 , ОСОБА_12 ( 6/8 спільна сумісна ) ( а.с. 13-14, 17-18 т.1).

На замовлення третьої особи ОСОБА_13 30.06.2025 року КП " Бердичівське МБТІ" виготовлено технічний паспорт на житловий будинок АДРЕСА_1 ( а.с. 19-21 т.1).

Згідно зі схемою фактичного використання земельної ділянки, розташованої за адресою АДРЕСА_1 , встановлено, що загальна площа перетину земельної ділянки з кадастровим № 1810400000:01:023:0254 із фактичним користуванням ( в т.ч. на житловий будинок) становить 0,0018 га ( а.с. 22-24 т.1).

На запит ОСОБА_8 від 25.11.2024 року, 28.11.2024 року Головне управління Держгеокадастру в Житомирській області надало їй Технічну документацію із землеустрою щодо виготовлення документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку загальною площею 0,1000 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд гр. ОСОБА_15 , ОСОБА_14 , ОСОБА_12 , ОСОБА_2 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , ОСОБА_10 , за адресою АДРЕСА_1 ( а.с. 25 - 36 т.1).

Рішенням Бердичівської міської ради від 26.09.2012 року № 485 "Про передачу громадянам у власність земельних ділянок" ззатверджено технічні документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельні ділянки, які знаходяться в користуванні громадян, згідно з додатком. Передано безоплатно у власність земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), ведення садівництва та гаражного будівництва згідно Додатку та посвідчено громадянам право власності на землю державними актами на право власності на земельні ділянки. Посвідчено громадянам, згідно додатку, право власності на землю державними актами на право власності на земельні ділянки. Згідно Додатку до рішення п. 30 стосується ОСОБА_17 , ОСОБА_14 , ОСОБА_12 , ОСОБА_2 , ОСОБА_11 , ОСОБА_9 , ОСОБА_3 , ОСОБА_10 ( а.с.37 т.1).

10.07.2025 року Головне управління Держгеокадастру в Житомирській області надало відповідь ОСОБА_8 щодо її звернення від 13.06.2025 року про виправлення технічних помилок, допущених під час ведення Державного земельного кадастру ( а.с. 38 т.1).

03.12.2026 року позивачка та треті особи зверталися з листом до міського голови м. Бердичева щодо неможливості приватизації земельної ділянки ( а.с39 т.1).

17.12.2026 року керуюча справами виконавчого комітету Бердичівської міської ради Лариса Котнюк надала відповідь на звернення від 03.12.2025 року ( а.с.40 т.1).

23.01.2025 року ОСОБА_8 зверталася до міського голови м. Бердичева з заявою щодо створення комісії для вирішення її земельного питання ( а.с. 41 т.1).

13.02.2025 року міський голова С.Орлюк надав позивачці відповідь на її звернення ( а.с.42 т.1).

06.06.2025 року позивачкою та третіми особами на ім"я відповідачів направлено досудову вимогу про врегулювання спору ( а.с. 45-47 т.1).

Згідно з висновком експертів за результатами проведення комісійної земельно - технічної експертизи від 04.09.2025 року № С2195/09-2025, проведеної за замовленням ОСОБА_8 , експертами зроблено наступні висновки :

1. Частина земельної ділянки з кадастровим номером 1810400000:01:023:0254 площею 0,1000 га, яка на рисунку № 17 в дослідницькій частині висновку позначена під № 1 (площею 0,44 кв.м), яка проходить по точках: 1-2-3-4-1 зі сторонами: 0,26м-1,98м-0,19м-2,04м розташовується під частиною житлового будинку за адресою:

АДРЕСА_1 , а саме верандою № 2-І (площею 3,9 кв.м), яка перебуває у користуванні ОСОБА_8 .

Земельна ділянка з кадастровим номером 1810400000:01:023:0254 площею 0,1000 га або її частина не розташовується під гаражем (літ. «Г») та вбиральнею (літ. «М»), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 та перебувають у користуванні ОСОБА_8 .

2. На дату проведення дослідження доступ до приміщень житлового будинку ( веранди

№ 2-І (площею 3,9 кв.м), кухні № 2-1 (площею 6,8 кв.м), коридору № 2-2 (площею 1,8 кв.м), житлової кімнати № 2-3 (площею 15.4 кв.м), житлової кімнати № 2-4 (площею 7,8 кв.м)) та господарських будівель (гаража-(літ. «Г-1») та вбиральні (літ. «М»)), які перебувають у користуванні ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_1 , без використання території земельної ділянки з кадастровим номером 1810400000:01:023:0254 площею 0,1 га є неможливим, про що детально описано в дослідницькій частині висновку.

3. Здійснити поділ території між житловими будинками АДРЕСА_1 та АДРЕСА_1 , з дотриманням однакової ширини проходів, а також проведенням лінії поділу від спільної стіни (примикання) сараю (літ. «Б») та гаража (літ. «Г-1») до вулиці ОСОБА_18 із забезпеченням змоги окремих проходів до житлових будинків і господарських будівель є технічно можливо з дотриманням вимог нормативних документів та відступом від методичних рекомендацій, як запропоновано на рисунку № 23 у дослідницькій частині висновку ( а.с. 48-69 т.1).

Згідно із ч. 3 ст. 3 ЦПК України, провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Як передбачено ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 зазначено, що позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Земля є унікальним обмеженим природним ресурсом. Земля є базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства.

Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності і добросовісності (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України).

Суд зазначає, що на будь-якому етапі надання земельної ділянки у власність чи користування сторони повинні діяти правомірно, зокрема, поводитися добросовісно, розумно враховувати інтереси одна одної, утримуватися від недобросовісних дій чи бездіяльності.

Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Поняття земельної ділянки як об`єкта права власності визначено у частині першій статті 79 ЗК України як частини земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Відповідно до статті 79-1 ЗК України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування. У разі встановлення (відновлення) меж земельних ділянок за їх фактичним використанням у зв`язку з неможливістю виявлення дійсних меж, формування нових земельних ділянок не здійснюється, а зміни до відомостей про межі земельних ділянок вносяться до Державного земельного кадастру. Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі. Державна реєстрація прав суборенди, сервітуту, які поширюються на частину земельної ділянки, здійснюється після внесення відомостей про таку частину до Державного земельного кадастру. Межі суміжних земельних ділянок приватної власності можуть бути змінені їх власниками без формування нових земельних ділянок за технічною документацією із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Частинами першою, другою статті 152 ЗК України визначено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Частиною третьою статті 152 ЗК України визначено способи захисту прав на землю. Проте, визначений перелік не є вичерпним.

Згідно з статтею 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Аналіз вказаних норм вказує на можливість захисту права осіб на землю у будь-який спосіб, якщо такий спосіб є ефективним та не суперечить вимогам Закону.

Згідно із пунктом 4 розділу VII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державний земельний кадастр», у разі якщо після перенесення інформації про земельні ділянки з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру виявлені помилки у визначенні площ та/або меж земельних ділянок (розташування в межах земельної ділянки частини іншої земельної ділянки; невідповідність меж земельної ділянки, вказаних у Державному реєстрі земель, її дійсним межам; невідповідність площі земельної ділянки, вказаної у Державному реєстрі земель, її дійсній площі у зв`язку із зміною методів підрахунку (округлення); присвоєння декільком земельним ділянкам однакових кадастрових номерів), такі помилки за згодою власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності можуть бути виправлені на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або за матеріалами інвентаризації земель. Зміна меж земельної ділянки при виправленні вказаних помилок допускається за письмовим погодженням з особами, яким належить право власності (а щодо земель державної та комунальної власності - право користування) на суміжні земельні ділянки. Відсутність згоди власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності на виправлення вказаних помилок не є підставою для відмови у перенесенні відомостей про відповідну земельну ділянку до Державного земельного кадастру, надання відомостей про земельну ділянку з Державного земельного кадастру. Про виявлені помилки центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, письмово безоплатно повідомляє власників (користувачів) земельних ділянок.

Згідно ст. 1 Закону України «Про державний земельний кадастр» (далі - Закон) державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами.

Відповідно до ч. 4 ст. 9 цього Закону, державний кадастровий реєстратор: здійснює реєстрацію заяв про внесення відомостей до Державного земельного кадастру, надання таких відомостей; перевіряє відповідність поданих документів вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою та містобудівної документації; формує поземельні книги на земельні ділянки, вносить записи до них, забезпечує зберігання таких книг; здійснює внесення відомостей до Державного земельного кадастру або надає відмову у їх внесенні; присвоює кадастрові номери земельним ділянкам; надає відомості з Державного земельного кадастру та відмову у їх наданні; здійснює виправлення помилок у Державному земельному кадастрі; передає органам державної реєстрації речових прав на нерухоме майно відомості про земельні ділянки.

За змістом статті 37 Закону України «Про державний земельний кадастр» у разі виявлення фізичною або юридичною особою у витязі, довідці з Державного земельного кадастру, викопіюванні з картографічних матеріалів Державного земельного кадастру технічної помилки (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), допущеної органом, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, заінтересована особа письмово повідомляє про це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, який перевіряє відповідність відомостей Державного земельного кадастру інформації, що міститься в документах, які стали підставою для внесення цих відомостей. Якщо факт невідповідності підтверджено, орган, що здійснює ведення Державного земельного кадастру, безоплатно виправляє допущену помилку в день надходження повідомлення та не пізніше наступного дня повідомляє про це заінтересованих осіб. Повідомлення про виявлення помилки може бути надіслано також в електронному вигляді з Державного аграрного реєстру через Єдиний портал адміністративних послуг, у тому числі через інтегровану з ним інформаційну систему центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

У разі виявлення технічної помилки, допущеної в записах Державного земельного кадастру органом, що здійснює його ведення, зазначений орган у п`ятиденний строк письмово повідомляє про це заінтересовану особу.

Виправлення технічних помилок, допущених у відомостях Державного земельного кадастру внаслідок наявності технічних помилок у документах, на підставі яких були внесені такі відомості, здійснюється після виправлення помилок у зазначених документах. Виправлення інших помилок, допущених у відомостях Державного земельного кадастру внаслідок помилки у документації із землеустрою, оцінки земель, здійснюється після внесення змін до такої документації. Виправлення помилок у відомостях про земельну ділянку може здійснюватися також на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок у натурі (на місцевості) або матеріалів інвентаризації земель чи рішення суду.

Відповідно до пункту 138 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051, помилками у Державному земельному кадастрі є, зокрема, 1) технічна помилка (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), допущена органом, що здійснює ведення Державного земельного кадастру; 2) технічна помилка (описка, друкарська, граматична, арифметична чи інша помилка), допущена не з вини органу, що здійснює ведення Державного земельного кадастру (в тому числі технічна помилка у документах, на підставі яких внесені відомості до Державного земельного кадастру); 3) помилка, допущена у відомостях Державного земельного кадастру внаслідок помилки у документації із землеустрою та оцінки земель щодо визначення характеристик об`єктів Державного земельного кадастру в натурі (на місцевості) із порушенням (зміною) їх значень внутрішніх кутів та мір ліній між поворотними точками меж земельних ділянок та/або площі (в тому числі виявлена під час або після перенесення інформації про земельні ділянки з державного реєстру земель та відомостей про земельні ділянки та інші об`єкти Державного земельного кадастру, що містяться в документації із землеустрою та оцінки земель, затвердженій та переданій до 01 січня 2013 року до Державного фонду документації із землеустрою); 4) помилка, допущена у відомостях Державного земельного кадастру, внесених до нього з інших кадастрів та інформаційних систем у порядку інформаційної взаємодії; 5) технічна помилка, допущена у відомостях Державного земельного кадастру внаслідок перенесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельну ділянку, яка не була зареєстрована в державному реєстрі земель; 6) помилка, допущена у відомостях Державного земельного кадастру під час державної реєстрації земельної ділянки; 7) помилка у застосуванні систем координат земельних ділянок (в тому числі помилка, що виникає під час перерахунку із однієї системи координат в іншу), які були сформовані до 01 січня 2013 року та відомості про які були перенесені до Державного земельного кадастру, та помилка у відомостях щодо місця розташування земельних ділянок (зміщення, розворот, віддзеркалювання) з урахуванням суміжних землеволодінь та землекористувань.

Виправлення помилок, допущених під час ведення Державного земельного кадастру регламентовано ст. 37 Закону України « Про Державний земельний кадастр».

Частинами першою-третьою статті 158 ЗК України встановлено, що земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей. Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, та додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.

У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органів місцевого самоврядування, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, спір вирішується судом (частина четверта, п`ята статті 158 ЗК України).

В постанові Верховного Суду від 19.01.2022 року, справа № 449/1165/17 (провадження № 61-22096св19), за аналогічними обставинами, роз`яснено, що в такому випадку сторони у позасудовому порядку мають можливість скористатися визначеним у пункті 4 розділу VІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державний земельний кадастр» способом відновлення своїх порушених прав, шляхом усунення технічних помилок, і лише у разі, якщо цей спосіб виявиться недієвим, чи згоди щодо визначення конкретних меж земельних ділянок не буде досягнуто, позивач, чиї права порушені, може звернутись до суду за захистом порушених прав.

Подібні висновки викладені Верховним Судом і у постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 583/669/15-ц (провадження № 61-756св20).

Згідно наданих відповідачкою ОСОБА_2 та її представником ОСОБА_4 , письмових доказів 23.06.2026 року, які ухвалою суду від 07.07.2026 року прийнято до розгляду, судом встановлено, що ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 звернулися з проханням до ФОП ОСОБА_19 внести зміни в координати та місце розташування земельної ділянки за кадастровим номером 1810400000:01:023:0254, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в зв`язку з виявленням накладки на сусідню будівлю. Роботи виконані, подано ФОП ОСОБА_19 заяву до ДЗК про внесення змін ще 13.05.2026.

В подальшому, 27.05.2026 року ФОП ОСОБА_19 надала відповідачам докази усунення технічних помилок у відомостях Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1810400000:01:023:0254, а саме : копію скрін-шоту з Електронного кабінету про надіслання заявки і виправлення технічної помилки щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1810400000:01:023:0254; копію експлікації земельної ділянки з кадастровим номером 1810400000:01:023:0254; копію технічної документації щодо земельної ділянки з кадастровим номером 1810400000:01:023:0254; копію довідки ФОП ОСОБА_19 ; копію Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 26.05.2026 року з додатками; копію протоколу №11166985 від 26.05.2026 року виправлення помилки; копію технічної документації з виправленою помилкою стосовно земельної ділянки з кадастровим номером 1810400000:01:023:0254.

Таким чином станом на час винесення рішення стороною відповідачів в позасудовому порядку виправлено технічну помилку у землевпорядних документах, допущених при оформленні їх прав власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1810400000:01:023:0254 ( помилка у застосуванні систем координат земельних ділянок (в тому числі помилка, що виникає під час перерахунку із однієї системи координат в іншу), які були сформовані до 01 січня 2013 року та відомості про які були перенесені до Державного земельного кадастру, та помилка у відомостях щодо місця розташування земельних ділянок (зміщення, розворот, віддзеркалювання) з урахуванням суміжних землеволодінь та землекористувань).

Враховуючи вище наведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки спір вирішено в позасудовому порядку ( стороною позивачки клопотання про закриття провадження у справі в зв"язку з відсутністю предмета спору не подавалося).

Суд зауважує, що єдиною підставою для звернення до суду позивачкою ОСОБА_8 , є можливі помилки в координатах земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 1810400000:01:023:0254, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності співвідповідачам: ОСОБА_2 (2/8 ідеальних частин, свідоцтво про право на спадщину за законом від 07.12.2022), ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_2 (6/8 ідеальних частин спільної сумісної власності, свідоцтво про право власності від 03.07.2013).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках ( ч.1 ст. 13 ЦПК України).

Щодо належного способу захисту.

Відповідно до п. 6 рішення Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року №Л.5-рп/2005 держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, їх рівність перед законом, соціальну спрямованість економіки. Основний Закон України гарантує кожному право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю відповідно до закону. Земельний кодекс України є одним із таких законів, норми якого встановлюють підстави набуття права на землю шляхом передачі ділянок у власність. Громадяни та юридичні особи не можуть втрачати надане їм права користування земельною ділянкою.

Частиною 2 статті 1 Першого до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Для того, щоб відповідати Конвенції, позбавлення повинно бути законним і спрямованим на спрямованим справедливого балансу між інтересами суспільства та інтересами заявника (справа «Стреч проти Сполученого Королівства», справа «Рисовський проти України»), де Європейський Суд зазначає, що стаття 1 Протоколу 1 Конвенції, яка спрямована в основному на захист особи від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу приймати деякі необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (справа «Броньовський проти Польщі»).

Частиною 2 ст. 13 ЦК України передбачено, що при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Згідно із частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді (статті 15, 16 ЦК України).

Шляхом вчинення провадження у справах суд здійснює захист осіб, права й охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються. Розпорядження своїм правом на захист є приписом цивільного законодавства і полягає в наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором [пункти 51, 52 постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.05.2018 у справі № 923/466/17 (провадження № 12-89гс19).

Способами захисту суб`єктивних прав є закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 68).

Тобто це дії, спрямовані на запобігання порушенню або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц (пункт 14) та від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18 (пункт 40).

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог (частина перша статті 13 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14 (пункт 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (пункт 55) та ін.).

Отже, спосіб захисту повинен відповідати змісту порушеного права та природі спірних правовідносин.

Усталеною є практика Великої Палати Верховного Суду про неефективність такого способу захисту прав особи, як визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 9.67; від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21, пункт 8.13; від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21, пункт 180; від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, пункт 143).

Оскаржуване рішення Бердичівської міської ради від 26.09.2012 № 485 вичерпало свою дію виконанням, скасування цього не поновить порушене право або законний інтерес позивачки. Крім того, рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване. Цей підхід у судовій практиці також є усталеним (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2019 у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15.10.2019 у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22.01.2020 у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 01.02.2020 у справі № 922/614/19 (пункт 52), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 83), від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 08.08.2023 у справі № 910/5880/21 (пункт 53)). Тому під час розгляду справи, в якій на вирішення спору може вплинути оцінка рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування як законного або протиправного (наприклад, у спорі за віндикаційним позовом), не допускається відмова у позові з тих мотивів, що рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування не визнане судом недійсним, або що таке рішення не оскаржене, відповідна позовна вимога не пред`явлена. Під час розгляду такого спору слід виходити з принципу jura novit curia «суд знає закони». Тому суд незалежно від того, оскаржене відповідне рішення чи ні, має самостійно дати правову оцінку рішенню органу державної влади чи місцевого самоврядування та викласти її у мотивувальній частині судового рішення (постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (пункт 109), від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21 (пункт 181).

Отже, у такій категорії спорів позивачка повинна, зокрема, обґрунтовувати свій позов протиправністю рішення органу місцевого самоврядування, відповідно до якого відповідачам було передано частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку, приватизацію якої бажає здійснити позивачка. Натомість суд має надати оцінку відповідному рішенню органу місцевого самоврядування в мотивувальній частині судового рішення.

При цьому Велика Палата Верховного Суду в своїй постанові від 22.01.2025 року у справі № 446/478/19 (п. 125) зазначила, що не може бути належним (правомірним) спосіб захисту, який спричиняє втручання у право на майно, щодо якого немає спору. Іншими словами, визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування та повернення сторін у попередній стан призведе до того, що відповідачі будуть позбавлені права власності не тільки на ту частину земельної ділянки, яка накладається на земельну ділянку позивачки, а й на ту частину земельної ділянки, яка не є спірною і правомірність надання у власність якої не ставиться під сумнів. Таке втручання не може визнаватись законним.

Тому в контексті обставин цієї справи та заявлених позовних вимог належним (правомірним) способом захисту міг бути позов про зобов"язання відповідачів вчинити конкретну дію, а саме - усунути технічні помилки у землевпорядних документах, допущених при при оформленні їх права власності на земельну ділянку, що і було зроблено відповідачами під час розгляду даного спору в суді.

Щодо належного складу учасників справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 48 ЦПК України сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача ( ч. 1 ст. 51 ЦПК України).

З 01 січня 2013 року у зв`язку з набранням чинності Закону України «Про Державний земельний кадастр» державні акти на право власності чи право постійного користування земельною ділянкою не видаються, а право власності, користування земельною ділянкою оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» шляхом внесення відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до ч. 10 ст. 24 Закону України «Про державний земельний кадстр», державна реєстрація земельної ділянки скасовується Державним кадастровим реєстратором, який здійснює таку реєстрацію, у разі: поділу чи об`єднання земельних ділянок; якщо протягом одного року з дня здійснення державної реєстрації земельної ділянки речове право на неї не зареєстровано з вини заявника; ухвалення судом рішення про скасування державної реєстрації земельної ділянки.

Враховуючи вище наведене суд окремо звертає увагу на те, що пред"являючи позовну вимогу про скасування державної реєстрації земельної ділянки площею площею 0,1000 га із кадастровим номером 1810400000:01:023:0254 за адресою: АДРЕСА_1 у Державному земельному кадастрі стороною позивачки не залучено до участі в справі Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, як співвідповідача.

Щодо застосування строків позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За змістом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто позовна давність застосовується лише за наявності порушеного права особи.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Частинами 4, 5 ст.267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Враховуючи, що судом відмовлено в задоволенні позовних вимог, суд не вирішує питання про застосування строку позовної давності.

Щодо витрат на правову допомогу.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки в задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 відмовлено, то витрати на правову допомогу понесену стороною відповідачів підлягають стягненню з позивачки.

23.06.2026 року від представника відповідачки адвоката Радченко О.Ю, на адресу суду надійшло клопотання про відшкодування витрат на правову допомогу.

Клопотання обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 для захисту власних інтересів та здійснення представництва в суді по судовій справі №274/6454/25 використовується професійна правнича допомога. Зокрема, 02.12.2025 року між ОСОБА_2 та адвокатом Радченко О.Ю. укладено договір про надання правової допомоги №02/12/2025. У письмових поясненнях по суті заявлених позовних вимог було вказано попередній розрахунок судових витрат ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу по даній судовій справі, в якому вказано, що докази на підтвердження фактично понесених ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу буде надано додатково за результатами фактично понесених витрат - по закінченню розгляду даної справи.

Зазначає, що у Додатку №1 до договору №02/12/2025 про надання правової допомоги від 02.12.2025 року, сторони дійшли згоди, що з метою виконання пункту 1.1. договору про надання правової допомоги №02/12/2025 від 02 грудня 2025 року (надалі договір) клієнт сплачує адвокату 45 000,00 (сорок п`ять тисяч) гривень за необхідну правову допомогу ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) представництво інтересів, складання процесуальних документів та участь в судових засіданнях під час розгляду справи №274/6454/25, яка перебуває на розгляді в Бердичівському міськрайонному суді Житомирської області.

Згідно договору та Акту, станом на 17.06.2026 року загальна вартість витрат ОСОБА_2 за отримані послуги адвоката по справі № 274/6454/25 склала 45 000,00 грн.

Таким чином, загальна вартість витрат ОСОБА_2 на професійну правничу допомогу по судовій справі № 274/6454/25 станом на 17.06.2026 року складає 45 000,00 гривень.

Пунктом 3 Додатку №1 сторони погодили, що розрахунки між сторонами провадяться в наступному порядку: клієнт сплачує адвокату 45 000,00 ( сорок п`ять тисяч) гривень за послуги зазначені у п. 1 цього додатку протягом двох календарних місяців з моменту винесення Бердичівським міськрайонним судом Житомирської області (оголошення вступної та резолютивної частини рішення (постанови), ухвали про закриття провадження у справі, тощо), шляхом внесення вказаних коштів на рахунок адвоката, або передачі їх готівкою адвокату. Гонорар успіху: у випадку відмови у задоволенні позовних вимог судом першої інстанції, протягом одного місяця з моменту винесення (проголошення вступної та резолютивної частини) рішення суду, клієнт оплачує адвокату додатково 10000,00грн. Адвокат має право відмовитись від гонорару успіху.

02.07.2026 представником позивачки адвокатом Гуменюком О.В. подано заперечення на клопотання, згідно якого зазначено, що судом не прийняти поданий відповідачкою відзив на позовну заяву з огляду на пропуск процесуальних строків, отже нею не виконано обов`язку подання попереднього розрахунку судових витрат, що є підставою для відмов в задоволені у їх стягненні.

Крім того, викликає сумнів і зміст наданих послуг, а саме: подання відзиву на позовну заяву, який не був прийнятий судом, клопотання про відкладення розгляду справи.Також, до клопотання не долучено розрахунок наданих послуг, а тому, враховуючи необґрунтованість певних послуг неможливо визначити дійсну вартість наданої правничої допомоги.

У зв`язку із цим в разі відмови від задоволення позовних вимог просить зменшити розмір компенсації витрат на правничу допомогу до 1000 грн.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Статтею 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Згідно зі статтею 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Згідно вимог статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Тобто для відшкодування понесених судових витрат учасник справи повинен подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс чи які очікує понести у зв`язку з розглядом справи, до суду тієї інстанції, в якій такі витрати були чи будуть понесені, а також заявити клопотання про компенсацію судових витрат до закінчення судових дебатів та надати докази щодо розміру понесених витрат у строк, визначений частиною восьмою статті 141 ЦПК України.

Право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, керуючись положеннями статей 124, 129 ГПК України (аналогічні положення закріплені й у статтях 134, 141 ЦПК України), кореспондується з її обов`язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (пункт 1.20 постанови Верховного Суду від 19 липня 2021 року у справі №910/16803/19).

У постанові від 31 липня 2024 року у справі №916/2929/22 Верховний Суд наголосив на різниці між заявою про стягнення судових витрат та заявою про намір подати докази понесення судових витрат, про яку йдеться у частині 8 статті 129 ГПК України (аналогічна норма міститься у частині 8 статті 141 ЦПК України). У вказаній нормі йдеться не про заяву про стягнення витрат, а саме про те, що розмір цих витрат встановлюється на підставі доказів, поданих або до закінчення судових дебатів у справі, або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Тому, ключовим є те, коли саме особа, яка має намір стягнути судові витрати, подала до суду докази та які дії для цього вчинила.

Таким чином, наведені процесуальні норми вказують на те, що, при поданні доказів розміру витрат на професійну правничу допомогу, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, мають бути дотримані наступні дві умови:

- докази повинні бути подані до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду;

- до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила заяву про те, що такі докази будуть подані до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів (постанови Верховного Суду від 27 січня 2022 року у справі №921/221/21, від 31 травня 2022 у справі №917/304/21, від 24 січня 2023 року у справі №922/4022/20).

З урахуванням принципу правової визначеності заявою про розподіл витрат на правову допомогу в розумінні частини восьмої статті 141 та частини першої статті 246 ЦПК України є усне чи письмове клопотання сторони до закінчення судових дебатів у справі про розмір понесених витрат на професійну правничу допомогу з доказами на їх підтвердження або із заявою про намір подати докази на підтвердження цих витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Протилежне тлумачення розумінні частини восьмої статті 141 та частини першої статті 246 ЦПК України суперечить принципу правової визначеності та посягає на гарантоване державою верховенство права.

Відповідне тлумачення надано у постанові Верховного Суду від 19 червня 2024 року у справі №401/1086/23, провадження №61-4103св24.

Встановлено, що 22.01.2026 року представником відповідачки ОСОБА_2 адвокатом Радченко О.Ю, подані письмові пояснення щодо позовної заяви, згідно яких відповідачка також просить стягнути з ОСОБА_8 на її користь витрати на оплату послуг адвоката в сумі 25,000 грн., зазначає, що докази понесення судових витрат на послуги адвоката будуть надані суду протягом 5 днів після ухвалення рішення суду ( а..с 85 т.2).

Клопотання представника відповідачки ОСОБА_2 адвоката Радченко О.Ю. про відшкодування витрат на правову допомогу надійшло до суду через підсистему «Електронний суд» - 23.06.2026, до закінчення судових дебатів.

Частина 3 ст. 141 ЦПК України встановлює, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

У постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року в справі №362/3912/18 (провадження №61-15005св19) та від 30 вересня 2020 року в справі №201/14495/16-ц (провадження №61-22962св19) викладено правовий висновок про те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Такі самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (Рішення ЄСПЛ від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява №19336/04, п. 269).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії», заява №58442/00, зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Розмір витрат на професійну правничу допомогу має бути не тільки доведений та документально обґрунтований, але й відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

До клопотання про відшкодування витрат на правову допомогу долучено : копія договору про надання правової допомоги №02/12/2025 від 02.12.2025; копія додатку №1 до договору №02/12/2025 від 02.12.2025; копія Акту виконаних робіт (наданих послуг) від 17.06.2026; копія детального розрахунку витрат, які понесла відповідачка- ОСОБА_2 ; докази надіслання клопотання доданими документами позивачу: опис вкладення, фіскальний чек та поштова накладна.

Відповідно до Додатку №1 до договору №02/12/2025 про надання правової допомоги від 02.12.2025 року, сторони дійшли згоди, що з метою виконання пункту 1.1. договору про надання правової допомоги №02/12/2025 від 02 грудня 2025 року (надалі договір) клієнт сплачує адвокату 45 000,00 (сорок п`ять тисяч) гривень за необхідну правову допомогу ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) представництво інтересів, складання процесуальних документів та участь в судових засіданнях під час розгляду справи №274/6454/25, яка перебуває на розгляді в Бердичівському міськрайонному суді Житомирської області.

Пунктом 3 Додатку №1 сторони погодили, що розрахунки між сторонами провадяться в наступному порядку: клієнт сплачує адвокату 45 000,00 ( сорок п`ять тисяч) гривень за послуги зазначені у п. 1 цього додатку протягом двох календарних місяців з моменту винесення Бердичівським міськрайонним судом Житомирської області (оголошення вступної та резолютивної частини рішення (постанови), ухвали про закриття провадження у справі, тощо), шляхом внесення вказаних коштів на рахунок адвоката, або передачі їх готівкою адвокату. Гонорар успіху: у випадку відмови у задоволенні позовних вимог судом першої інстанції, протягом одного місяця з моменту винесення (проголошення вступної та резолютивної частини) рішення суду, клієнт оплачує адвокату додатково 10000,00грн. Адвокат має право відмовитись від гонорару успіху.

Відповідно до детального опису виконаних робіт ( наданих послуг) по договору № 02/12/2025 про надання правової допомоги від 02.12.2025 року, складеного в м. Житомирі 17.06.2026 року сторони дійшли згоди, що вартість наданих послуг складається з наступного :

1.Ознайомлення, правовий, аналіз матеріалів справи №274/6454/25, підготовка стратегії захисту клієнта.

2. Збір доказів та супроводження цивільної справи №274/6454/25.

3.Підготовка, відправлення позивачу, відповідачам та третім особам та подання до Бердичівським.міськрайонним судом Житомирської області наступних документів: клопотання про ознайомлення з' матеріалами справи, відзиву на позовну заяву з належними доказами, клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, письмові пояснення з доданими документами, клопотання про відкладення розгляду справи, супровід подання документів до ФОП ОСОБА_19 з метою внесення змін в координати та місце розташування земельної ділянки за кадастровим номером 1'810400000:01:023:0254, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

4. Участь в судових засіданнях в Бердичівському міськрайонному суді Житомирської області під час розгляду справи №274/6454/25.

Суд погоджується з тим, що загальний розмір витрат на професійну правничу допомогу ОСОБА_2 в сумі 45000 грн підтверджений належними та допустимими доказами.

Разом з тим, оцінюючи обґрунтованість понесених ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу, судом встановлено, що представником відповідачки адвокатом Радченко О.Ю під час розгляду справи в Бердичівському міськрайонному суді подано наступні документи : 02.12.2025 року клопотання про відкладення розгляду справи, 16.12.2025 року відзив на позовну заву з додатками ( судом ухвалою відмовлено у прийнятті), клопотання про проведення судового засідання без участі представника від 12.01.2026, клопотання від 16.01.2026 року про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, 22.01.2026 року письмові пояснення з письмовими доказами ( докази відповідно до вимог ст. 84 ЦПК України залишено без розгляду), клопотання від 26.05.2026 року про відкладення розгляду справи, 23.06.2026 клопотання про долучення доказів, клопотання про відшкодування витрат на правову допомогу від 23.06.2026.

Також встановлено, що було проведені підготовчі / судові засідань, а саме:

- 04.02.2026 з 11 год 43 хв до 11 год 45 хв (тривалістю 2 хв);

- 18.02.2026 з 11 год 03 хв до 11 год 36 хв (тривалістю 33 хв);

- 30.03.2026 з 11 год 05 хв до 12 год 52 хв (тривалістю 1 год. 47 хв);

- 30.04.2026 з 11 год 19 хв до 12 год 10 хв (тривалістю 50 хв);

- 07.07.2026 з 14 год 10 хв до 15 год 54 хв (тривалістю 1 год. 54 хв).

Загальна тривалість судових засідань 5 год 10 хв.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19), при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

У п. 135 постанови від 16 листопада 2022 року в справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що «не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність».

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 (провадження №61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Верховний Суд у справах №905/1795/18 та №922/2685/19 неодноразово зауважував, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Відповідно до висновків Верховного Суду у постановах від 19 січня 2023 року у справі №345/136/18 року, у справі №758/6113/19, зазначено, що суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Відмова стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав не пов`язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У постанові від 22 березня 2023 року у справі №758/6113/19 Верховний Суд, зменшуючи розмір заявленої до стягнення суми витрат на правову допомогу, за відсутності клопотання іншої сторони про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, зазначив, що такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі, чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 137 ЦПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 141 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу).

З огляду на вищевикладене, враховуючи критерій реальності адвокатських витрат, характер виконаної адвокатом роботи, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, керуючись принципами справедливості та верховенства права, колегія суддів дійшла висновку, що судові витрати на надання професійної правничої допомоги в розмірі 45 000 грн у даній справі є завищеними, оскільки не є співмірними із складністю справи, часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та обсягу наданих ним послуг, а тому їх розмір має бути зменшений.

Таким чином, оцінивши подані представником відповідачки ОСОБА_2 адвокатом РАдченко О.Ю, докази на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, виходячи із принципу співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони, часу, витраченого адвокатом на надання правової допомоги, суд вважає за можливе стягнути із ОСОБА_8 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 22500,00 грн.

Згідно вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України витрати по сплаті судового збору суд покладає на позивачку, оскільки в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.

Керуючись ст. 12-13,76-81,89,133,137,141,263-265,354 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_8 до ОСОБА_2 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_3 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , Бердичівської міської ради Житомирської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог: ОСОБА_13 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про скасування рішення про набуття права власності на земельну ділянку, свідоцтва про право власності на земельну ділянку, державної реєстрації права власності на земельну ділянку, відомостей про земельну ділянку в Державному земельному кадастрі - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_8 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 22500,00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення до Житомирського апеляційного суду.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлено 16 липня 2026 року

Суддя Т.М. Вдовиченко