Рішення № 138267398, 15.07.2026, Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/4320/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2026 року м. Львів

Залізничний районний суд м. Львова у приміщенні суду у м. Львові у складі головуючої судді Гедз Б.М., розглянувши у приміщенні суду у м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення застави за оренду житла, -

встановив:

Позивачка за допомогою підсистеми «Електронний Суд» звернулась до суду із позовом, в якому просить стягнути з відповідача ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 забезпечувальний платіж (застава за оренду житла) у розмірі 13 000,00 грн, а також судові витрати. Заявлені позовні вимоги позивачка мотивує тим, що 28.01.2026 між нею та відповідачкою укладено договір оренди квартири за адресою: АДРЕСА_1 , який надалі за усною домовленістю між ними продовжений приблизно на строк три місяці, тобто попередньо до кінця квітня 2026 року. У лютому 2026 року ОСОБА_1 повідомила відповідача про дострокове припинення оренди та виїзд з квартири орієнтовно до кінця березня 2026 року. Таким чином, вона орендувала квартиру за вищевказаною адресою у період з 29.07.2025 до 14.03.2026 та з приводу як продовження строку оренди, так і надалі її дострокового припинення сторона відповідача не заперечувала, однак після виїзду позивачки з квартири та звернення до відповідача з приводу повернення їй сплаченого при укладенні договору оренди забезпечувального платежу, зі сторони відповідача з нею спочатку перебували на зв`язку, обіцяючи вирішити питання щодо забезпезпечувального платежу та перетелефонувати з даного питання, однак грошові кошти так і не були повернуті, а згодом відповідач повністю припинив комунікацію з нею. 06.05.2026 позивачем була направлена письмова вимога про повернення коштів, однак така відповідачем проігнорована, вруглювати спір у досудовому поряку не вдалось. Просить позов задовольнити.

Ухвалою судді Залізничного районного суду м. Львова від 22.05.2026 позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху і роз?яснено, які недоліки слід усунути.

27.05.2026 через підсистему «Електронний суд» надійшла заява про усунення недоліків, до якої долучена квитанція про сплату судового збору і докази направлення документів відповідачу.

Ухвалою судді Залізничного районного суду м. Львова від 01.06.2026 відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення сторін.

Судом вживались заходи для належного повідомлення відповідача про розгляд справи у порядку спрощеного провадження, зокрема судом за адресою зареєстрованого місця знаходження відповідача: АДРЕСА_2 , скеровувалась ухвала про відкриття провадження у справі.

12.06.2026 за допомогою підсистеми «Електронний Суд» відповідачка ОСОБА_2 подала до суду відзив на позовну заяву, в якому заперечила заявлені позивачем позовні вимоги, просила у задоволенні позову відмовити. На обґрунтування заперечень зазначає, що забезпечувальний платіж у розмірі 13 000,00 грн не підлягає поверненню, оскільки позивач достроково припинила користування житлом без письмового попередження за три місяці, чим порушила умови договору. Попередження в усній формі, за допомогою месенджера, тобто із недотриманням форми і строку, визначених Договором, свідчить про неналежність такого попередження із настанням наслідків, прямо перредбачених п. 9.3. Договору. Крім того, відповідачка вказує, що позивачка не довела належного повернення кімнати та ключів за актом приймання-передачі, а також відсутності претензій за договором, у зв`язку з чим умови для повернення забезпечувального платежу не настали. Також відповідачка заперечує допустимість поданих позивачем електронних доказів, просить витребувати їх оригінали, а у разі ненадання - не брати їх до уваги як докази.

Сторона позивача скористалась правом на подання відповіді на відзив та 15.06.2026 на адресу суду за допомогою підсистеми «Електронний Суд» надійшла відповідь на відзив. У відповіді на відзив позивач заперечила доводи відповідача та зазначила, що ще у лютому 2026 року повідомила представника відповідача про намір достроково звільнити орендоване житло, а 14.03.2026 фактично звільнила кімнату, передала показники лічильників та припинила користування нею. Посилалася на те, що після її виїзду відповідач заселив до кімнати іншу особу, чим фактично прийняв об`єкт оренди та визнав припинення орендних відносин. Вказувала, що відсутність акта приймання-передачі зумовлена бездіяльністю самого відповідача, який не ініціював його підписання. Також зазначала, що спірна сума була внесена як депозит (застава), який підлягав поверненню після виїзду, а утримання всієї суми є неспівмірним і суперечить принципам добросовісності, розумності та справедливості. Крім того, позивачка не погодилася із доводами відповідача щодо недопустимості електронних доказів, зазначила про наявність відеозапису повної переписки та просила врахувати фактичні обставини припинення орендних правовідносин. Також вказувала, що не заперечує обов`язку сплатити фактично спожиті житлово-комунальні послуги, однак вважає безпідставним утримання з цієї підстави всього забезпечувального платежу.

17.06.2026 на адресу суду за допомогою підсистеми «Електронний Суд» відповідачка подала заперечення на відповідь позивача на відзив, в якому зазначила, що доводи позивачки не спростовують його заперечень, а навпаки підтверджують порушення нею умов договору щодо письмового повідомлення про дострокове припинення договору за три місяці. Вказує, що самостійною підставою для неповернення забезпечувального платежу є порушення позивачкою порядку дострокового розірвання договору, незалежно від фактичного звільнення кімнати чи її прийняття відповідачем. Також відповідачка зазначила, що твердження про заселення нового мешканця є недоведеними, позивачка не підтвердила належного повернення кімнати та ключів у порядку, передбаченому договором, а також визнала наявність неврегульованих нарахувань за житлово-комунальні послуги. Крім того, відповідачка підтримала свої заперечення щодо допустимості електронних доказів та просила не враховувати їх за відсутності оригіналів. У зв`язку з наведеним просила відхилити доводи відповіді на відзив та відмовити у задоволенні позову повністю.

Клопотання сторін про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін у матеріалах справи відсутні.

Враховуючи наведене, відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України та ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (вилику) сторін за наявними у справі матеріалами.

У зв`язку із тим, що відповідно до положень ЦПК України розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, на підставі частини другої статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши дійсні обставини справи, суд дійшов наступного висновку.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно змісту ст. 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Докази повинні відповідати ознакам належності, допустимості, достовірності, а їх сукупність достатності.

Статтями 12, 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення прав та обов`язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (п. 1 ст. 626, ст. 627, п. 1 ст. 628 ЦК України).

Згідно зі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до вимог ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася.

Законом України «Про електронну комерцію» встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

Відповідно до частини другої статті 639 Цивільного кодексу України, якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Таким чином, якщо документи, якими обмінялись уповноважені сторони, містять інформацію, яка за своїм змістом відповідає пропозиції однієї сторони укласти певний договір на визначення умов та інформацію щодо прийняття такої пропозиції другою стороною або свідчать про вчинення нею дій, що підтверджують прийняття такої пропозиції, договір між сторонами вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч.ч.1, 5 ст.762 ЦК України).

Відповідно до ст. 763 ЦК України, договір найму укладається на строк, встановлений договором. Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк. Кожна із сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна - за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк. Законом можуть бути встановлені максимальні (граничні) строки договору найму окремих видів майна. Якщо до спливу встановленого законом максимального строку найму жодна із сторін не відмовилася від договору, укладеного на невизначений строк, він припиняється зі спливом максимального строку договору. Договір найму, строк якого перевищує встановлений законом максимальний строк, вважається укладеним на строк, що відповідає максимальному строку.

Згідно з ч.ч. 1,2, 3 ст. 651 ЦК України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Судом встановлено, що 13 липня 2025 року між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за допомогою сервісу, що забезпечує електронний документообіг Paperless в електронній формі укладено Договір оренди (найму) житла № 11-2 від 13.07.2025.

Згідно із п. 1.1. договору сторони погодили, що орендодавець передав до підписання цього Договору орендарю у тимчасове користування за плату на встановлений строк кімнату № 2 з балконом у квартирі АДРЕСА_3 .

Пунктом 2.1. договору сторони встановили строк оренди з 29.07.2025 по 28.01.2026 з моменту передачі предмету оренди орендарю.

Відповідно до п. 3.1., 3.3. орендна плата складає 13 000 грн на місяць та вноситься щомісячно до 28-го числа поточного місяця у вигляді авансового платежу; у день підписання договору орендар має внести забезпечувальний платіж з метою належного виконання умов договору у розмірі 13 000 грн, який утримується до моменту передачі предмету оренди орендодавцю та підлягає поверненню протягом 14 календарних днів після передачі кімнати, ключів та у разі відсутності претензій відповідно до договору.

Факт укладення вищевказаного договору оренди сторонами у справі не заперечується, відповідачем не заперечується і факт перерахування ОСОБА_1 на виконання умов згаданого договору 13 000 грн як забезпечувального платежу.

Згідно із ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Відповідачка заперечуючи проти заявлених позовних вимог щодо повернення сплаченого позивачкою забезпечувального платежу у сумі 13 000 грн вказує на недотримання останньою умов договору щодо саме письмового попередження наймодавця за три місяці про дострокове припинення договору оренди, а не усно, у месенджері чи у будь-який інший спосіб; не доведення позивачкою належним чином факту передачі відповідачу кімнати та ключів від неї та не дотримання умови «відсутності претензій», оскільки незважаючи на те, що позивачка вважала договірні відносини оренди між ними припиненими, договір оренди продовжував діяти, наявний спір щодо розрахунку за комунальні послуги. Вказує на неналежність як електронних доказів роздруківок листування у месенджері, оскільки зміст такого листування фіксує лише окремі, вибрані повідомлення, не підтверджують наявності згоди між сторонами на повернення забезпечувального платежу та не дають можливості однозначно ідентифікувати відправників.

Згідно з частинами першою, третьою, четвертою статті 100 ЦПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам`яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених у порядку, передбаченому законом.

Електронні докази подаються в оригіналі або в електронній копії, на яку накладено кваліфікований електронний підпис відповідно до вимог законів України "Про електронні документи та електронний документообіг" та "Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги". Законом може бути передбачено інший порядок засвідчення електронної копії електронного доказу.

Поняття електронного документа та електронного доказу не є тотожними, оскільки поняття електронного доказу є значно ширшим, та, окрім власне електронних документів, оформлених відповідно до статей 5, 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», включає в себе будь-яку інформацію в цифровій формі, що має значення для розгляду справи, в тому числі повідомлення, відправлені електронною поштою або іншими засобами електронного зв`язку.

Верховний Суд у своїй практиці щодо електронних доказів вказує на презумпцію цілісності (достовірності) таких доказів, що означає, що доказ вважається цілісним (достовірним), поки інша сторона цього не спростує. Відсутність кваліфікованого електронного підпису на повідомленні не свідчить про те, що особу неможливо ідентифікувати з достатнім ступенем вірогідності як відправника такого повідомлення, направленого електронною поштою, тобто поширювача інформації. Щодо електронних доказів широко застосовується й доктрина "листа у відповідь". Якщо доведено, що лист чи повідомлення було відправлено певній особі, то повідомлення, яке є відповіддю, вважатиметься автентичним без додаткових доказів. Адже малоймовірно, що хтось окрім цієї особи, може отримати та відповісти на повідомлення з урахуванням його змісту, обговорюваних деталей (постанова Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 910/5408/21, постанова Верховного Суду від 21.12.2023 у справі № 910/11210/22).

Також Верховний Суд у своїй постанові від 09.01.2026 у справі № 751/4083/24 повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою чи через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який розглядається та оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими наявними у матеріалах справи доказами. При цьому слід враховувати, що суд може розглядати електронне листування між особами у месенджері (як і будь-яке інше листування) як доказ у справі лише в тому випадку, якщо воно дає можливість суду встановити авторів цього листування та його зміст. Відповідні висновки щодо належності та допустимості таких доказів, а також обсяг обставин, які можливо встановити за їх допомогою, суд робить у кожному конкретному випадку із врахуванням всіх обставин справи за своїм внутрішнім переконанням. Якщо з урахуванням конкретних обставин справи суд дійде висновку про те, що відповідне листування дає змогу встановити його учасників та може підтверджувати ті чи інші доводи сторін, наприклад, щодо наявності між ними відповідних відносин, ведення певних перемовин тощо, суд може прийняти таке листування як доказ і в такому разі надати йому оцінку сукупно з іншими доказами у справі.

У постанові Верховного Суду від 30 квітня 2025 року у справі №357/7533/22 викладено позицію, що повідомлення, відправлені через застосунки-месенджери, є електронним доказом, який має розглядатися та оцінюватися судом за своїм внутрішнім переконанням у сукупності з іншими доказами. Зокрема, колегія суддів наголосила, що подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не визнає такий доказ недопустимим.

Ознайомившись із наданими позивачкою скриншотами електронного листування у месенджері слід зазначити, що копії таких документів належним чином засвідчені шляхом підписання електронним підписом, з огляду на те, що позовну заяву подано до суду через підсистему «Електронний Суд», подання документів за допомогою якої вимагає обов`язкового використання кваліфікованого електронного підпису.

Окрім того, щодо покликань сторони відповідача на неможливість однозначної ідентифікації відправників повідомлень, суд звертає увагу на те, що чат, в якому здійснювалась всі переписка позивачки з приводу оренду квартири підписаний ім`ям користувача «Smart Apart», при цьому слід зауважити, що із долучених до матеріалів відзиву доказів надсилання відповідачкою на електронну пошту позивачці листа-претензії від 25.05.2026, а також надсилання і примірника самого відзиву на позовну заяву, судом встановлено, що відправником таким документів зазначено також користувача із нікнеймом «Smart Apart».

Із оглянутого судом під час судового розгляду справи наданого позивачкою відеозапису вказаного листування із користувачем «Smart Apart» за змістом повідомлень встановлено, що таке листування розпочато з 10 липня 2025 року, зі змісту яких однозначно вбачається, що предметом такого було питання щодо огляду, а надалі і оренди квартири АДРЕСА_3 . Згідно змісту листування вбачається, що користувач із нікнеймом «Smart Apart» в ході обміну у чаті повідомленнями із позивачкою в одному із таких повідомлень з приводу можливості домовитись про дату, час огляду позивачкою згаданої вище квартири зазначила свій контактний номер телефону, який повністю відповідає номеру телефону, зазначеному відповідачкою ОСОБА_2 у поданому до суду відзиві на позовну заяву, цим же користувачем надіслано в чат посилання на сервіс електронного документообігу для укладення в електронній формі договору оренди, стороною якого є ФОП ОСОБА_2 . До того ж, надалі під час листування та уточнення щодо порядку укладення договору оренди квартири позивачка, яка у чаті зареєстрована під нікнеймом «Nika», надсилала на вимогу відповідача скриншоти свого паспорта з державного сервісу «Дія» та електронну пошту, адреса якої збігається із тією, яка зазначена у всіх поданих до суду позивачкою процесуальних документах по суті справи, а пізніше також у чаті протягом всього строку оренди квартири щомісяця надсилала скриншоти платіжних інструкцій/квитанцій щодо сплати грошових коштів за договором оренди, зокрема із зазначенням реквізитів отримувача таких платежів: «ФОП ОСОБА_2 ».

За наведеного, беручи до уваги у сукупності наявні за матеріалами справи докази та враховуючи сталу практику Верховного Суду з даного питання, суд критично оцінює покликання сторони відповідача на недотримання позивачкою форми подання листування у месенджері як електронних доказів, їх неповноти чи недостовірності відтворення домовленості сторін, а також неможливості ідентифікації відправників таких повідомлень, оскільки окрім узагальнених посилань сторони відповідача на практику Верховного Суду, у межах розгляду вказаної справи відповідачка не навела належних та допустимих доводів на підтвердження наявності у цій конкретній справі обставин, які б давали обґрунтовані підстави для сумніву в автентичності листування чи будь-якого технічного втручання з метою видалення/редагування змісту повідомлень, із врахуванням того, що при огляді судом відеозапису повного листування між сторонами у справі, такий є безперервним, а повідомлення перебувають у чіткій хронологічній послідовності та у логічному взаємозв`язку між собою, як і не наведено жодних об`єктивних перешкод в ідентифікації учасників такого листування за наявних у матеріалах справи доказів, представлених обома сторонами справи.

Згідно із договором оренди (найму) житла № 11-2 від 13.07.2026 сторонами такого: ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 встановлено строк оренди з 29.07.2025 по 28.01.2026.

Разом з тим, згідно зі змісту переписки у месенджері, як вбачається за матеріалами справи - між сторонами договору оренди житла № 11-2 від 13.07.2025, на запитання позивачки 12.01.2026 щодо можливості продовження дії згаданого договору оренди ще орієнтовно на 3 місяці зі сторони орендодавця жодних заперечень з даного приводу не висловлено, лише уточнено чи слід розуміти продовження дії договору на строк до 27.04.2026.

Натомість у відзиві на позовну заяву та згідно долученого до нього листа-претензії, адресованого позивачці 25.05.2026 відповідачка наполягає, що за відсутності заперечень з їх сторони протягом місяця з приводу фактичного користування позивачкою кімнатою, продовження строку дії договору відбулось автоматично на тих самих умовах на строк 6 місяців.

Відповідно до п. 9.1. договору оренди встановлено, що договір припиняється або продовжується за згодою сторін шляхом укладення додаткових угод у письмовій формі.

Згідно з положенням ст. 218 ЦК України недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами.

Рішення суду не може грунтуватися на свідченнях свідків.

Відтак, слід зазначити, що сторонами у справі не дотримано вимог погодженого ними п. 9.1. договору щодо оформлення додаткової угоди про продовження оренди у письмовій формі, однак при цьому судом враховується ініціювання погодження орієнтовного строку дії оренди протягом саме 3-х місяців, із наступним погодженням відповідно до повідомлення позивачки від 17.02.2026 - до березня 2026 року у разі можливості орендодавцем знайти нового орендаря, на що також відповідачкою не було заявлено заперечень, доступним позивачці способом контактування із орендодавцем за допомогою месенджера, на підтвердження чого надано відповідні електронні докази, та відсутності при цьому у згаданому листуванні як заперечень зі сторони орендодавця щодо строку оренди до 27.04.2026, надалі до березня 2026 року, так і зустрічних пропозицій укладення з даного приводу, на виконання умов договору оренди від 13.07.2026, додаткової угоди в письмовому вигляді, в тому числі у тому ж порядку, в якому був укладений первісний договір, тобто за допомогою сервісу електронного документообігу шляхом надсилання орендарю посилання на примірник додаткової угоди та відсутності зі сторони орендодавця будь-якого обговорення/погодження можливості продовження строку оренди лише на умовах повторно шестимісячного строку оренди як і попереднього договору, тобто до 28.07.2026. Жодних належних доказів на підтвердження факту автоматичного поновлення договору оренди на строк 6 місяців, доведення до відома орендаря саме таких умов продовження оренди та наслідків відмови від такого (неповернення забезпечувального платежу) відповідачем також не представлено.

Згідно із п. 8.2. укладеного сторонами договору оренди усі суперечки вирішуються шляхом переговорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 825 ЦК України якщо наймач звільнив помешкання без попередження, наймодавець має право вимагати від нього плату за найм житла за три місяці, якщо наймодавець доведе, що він не міг укласти договір найму житла на таких самих умовах з іншою особою.

Аналогічного змісту норма міститься у п. 9.4. договору оренди, укладеного сторонами по справі 13.07.2025.

Ознайомившись із змістом листа-претензії відповідачки як орендодавця до позивачки, відповідачка покликаючись поновлення договору оренди на строк 6 місяців з 28.01.2026 до 28.07.2026, вимагає від позивачки продовження виконання умов договору та сплати оренди до фактичного повернення кімнати, сплати заборгованості із компенсації за ЖКП, а також повернути кімнату у належному стані та передати її та ключі з підписанням акта прийому-передачі, прийняти до відома, що забезпечувальний платіж поверненню не підлягає.

Однак, суд звертає увагу на той факт, що такий лист-претензія надісланий відповідачкою лише 25.05.2026, тобто фактично лише після звернення позивачки до суду із вказаним позовом, до того ж скерований такий лист-претензія за адресою проживання позивачки у смт. Лопатин, незважаючи на покликання сторони відповідача про неповернення позивачкою кімнати предмету оренди за адресою на АДРЕСА_4 , а відтак продовження користування нею.

Суд критично оцінює доводи відповідача в частині щодо неповернення позивачкою як орендарем належним чином кімнати та ключів у зв`язку із відсутністю акта приймання-передачі таких і з огляду на те, що згідно переписки у месенджері відповідачем щомісяця у період 25-27 чисел надсилались нагадування позивачці щодо необхідності сплати оренди, що як вбачається із надісланих позивачкою у чат із орендодавцем скриншотів квитанцій, добросовісно нею сплачувались у вказані відповідачем строки, однак надалі після повідомлення позивачки від 14.03.2026 про те, що вона повністю виїхала з квартири та проведення нею оплати оренди кімнати за березень у повному обсязі, орендодавцем не заперечується факт звільнення позивачкою орендованої нею кімнати, 10.04.2026 зі сторони орендодавця надіслано останнє повідомлення з приводу уточнення щодо суми нарахувань за житлово-комунальні послуги за березень у зв`язку із наявністю між сторонами спору з даного приводу, однак при цьому жодним чином відповідачкою (із врахуванням, що сторона відповідача наполягає на позиції, що вважає строк договору оренди від 13.07.2025 продовженим до 28.07.2026) не порушувалось питання відсутності оплати орендної плати за квітень чи вимоги оплати, у разі допущення позивачкою вимог п. 9.4. договору оренди щодо завчасного попередження про звільнення житла, оплати за користування житлом за три місяці у зв`язку неможливістю орендодавцем укласти договір найму житла з іншою особою чи згідно із п. 3.5. договору сплати пені у розмірі 3,3 % несплаченої суми оренди чи комунальних послуг за кожний день прострочення.

Оцінюючи зібрані докази у справі як окремо, так і в їх сукупності, суд бере до уваги і той факт, що незважаючи на покликання відповідача на відсутність зі сторони позивачки як орендаря завчасного попередження за три місяці про розірвання договору саме у письмовому вигляді у відповідності до норм, встановлених законом, у тексті договору оренди від 13.07.2026 відсутня адреса відповідачки як орендодавця, пунктом 4.3. Договору сторонами не конкретизовано яким чином орендар на дотримання загальної норми ст. 825 ЦК України повинен письмово повідомити про зміну умов чи відмову від договору.

Питання звільнення кімнати та передачі ключів сторонами повністю узгоджено шляхом обміну повідомлення у чаті, зокрема зі змісту повідомлень у чаті за період 23-26 березня року вбачається, що на повідомлення позивачки від 14.03.2026 про те, що вона виїхала із орендованої нею кімнати зі сторони відповідача надано повідомлення про доцільність узгодження цих питань у телефонному режимі, а щодо порядку повернення ключів відповідачем запропоновано передати такі через таксі. При цьому, відповідачем як орендодавцем, тобто стороною зацікавленою в належному оформленні приймання-передачі об`єкта договору-оренди, не порушувалось питання складення у письмовому вигляді відповідного акта приймання-передачі кімнати та ключів.

За встановленими обставинами справи вбачається, що після укладення договору оренди від 13.07.2025, вся комунікація між сторонами договору як з приводу побутових питань, так і щодо основних умов договору, за згодою сторін здійснювалась саме за допомогою месенджера, та при цьому незважаючи на погодження сторонами у п. 8.2. договору, що усі суперечки вирішуються шляхом переговорів, слід звернути увагу на те, що після 10.04.202 комунікація із відповідачем повністю припинилася, відповіді на неодноразові повідомлення позивачки щодо можливості повернення забезпечувального платежу та суми нарахування комунальних послуг зі сторони відповідача відсутні, а телефонні дзвінки позивачки у чаті скасовані, відтак врегулювати спір у досудовому порядку шляхом переговорів позивачка не мала можливості.

Згідно зі ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

З аналізу положення статті вбачається, що якщо обидві сторони порушили договір, суд враховує вину кожного. Сторона не несе відповідальності, якщо доведе, що виконала всі свої обов`язки або порушення сталося через дії іншої сторони.

При цьому, виходячи із принципів рівності, взаємозв`язку зобов`язань та добросовісності обох сторін договору оренди, на переконання суду, утримання орендодавцем забезпечувального платежу у розмірі 13 000 грн, який за своєю природою є способом забезпечення виконання зобов`язань орендаря і має повертатись після припинення договору, не є співмірним у даному випадку лише з огляду на формальне недотримання письмової форми попередження за три місяці позивачки про розірвання договору, за доведеності відсутності будь-яких заперечень чи зауважень з даного приводу під час обміну повідомленнями із орендодавцем у месенджері та оформлення у письмовій формі акту приймання-передачі кімнати та ключів, із врахуванням того, що за обставинами справи відповідачем не представлено будь-яких доказів наявності претензій до позивачки у період з березня 2026 ро до моменту звернення позивачки до суду щодо заборгованості по сплаті оренди, неналежного стану повернутого нею орендованого майна чи стягнення плати за користування житлом за три місяці у зв`язку із звільненням позивачкою житла без будь-якого попередження і неможливості відповідачем укласти договір найму з іншою особою.

Відповідно до положень ст. ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).

Із врахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 щодо повернення забезпечувального платежу за договором оренди, який розірвано, за відсутності обставин щодо грубого порушення умов договору чи пошкодження орендованого майна, підставні та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відтак з відповідачки на користь позивачки підлягає стягненн. Судовий збір у розмірі 1 331,20 грн.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 77, 78, 81, 89, 100, 141, 179, 264, 265, 268, 279 ЦПК України, ст. ст. 626, 627, 628, 651, 759, 762 ЦК України, суд -

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення застави за оренду житла задовольнити.

Стягнути із Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 13 000 (тринадцять тисяч) гривень забезпечувального платежу, сплачені відповідно до договору оренди (найму) житла № 11-2 від 13.07.2025.

Стягнути із Фізичної особи підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 1 331 (одна тисяча триста тридцять одну) грвиню 20 копійок судового збору.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_5 .

Відповідач: Фізична особа підприємець ОСОБА_2 , невідомий р.н., РНОКПП НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 , фактична адреса: АДРЕСА_6 .

Повне рішення суду складено 15.07.2026.

Суддя: (підпис) Б.М. Гедз

З оригіналом згідно. Оригінал рішення у справі № 462/4320/26.

Суддя: Б.М.Гедз