Рішення № 138265255, 15.07.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 липня 2026 рокусправа № 640/19440/21

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Карп`як О.О., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Росава Агро» до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень, -

в с т а н о в и в:

на розгляд суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Росава Агро» (далі також - позивач, ТОВ «Росава Агро», Товариство) до Головного управління ДПС у м. Києві (далі також - відповідач, контролюючий орган, ГУ ДПС) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 21.04.2021:

- № 00305150702 (форма «Р») про визначення грошового зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 302 641 грн за основним платежем та 75660 грн за штрафними (фінансовими) санкціями;

- № 00305170702 (форма «В4») про зменшення розміру від`ємного значення суми податку на додану вартість у сумі 204063 грн;

- № 00305180702 (форма «ПН») про застосування штрафних санкцій у сумі 3400 грн за відсутність складення та реєстрації податкових накладних.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що на підставі підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань законності декларування від`ємного значення з податку на додану вартість, за результатами якої складено акт перевірки від 17.03.2021 № 21407/26-15-07-02-03-17/40446742 та прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення. Позивач не погоджується з визначеними контролюючим органом сумами грошових зобов`язань та з викладеними в акті висновками про наявність порушень, вважаючи їх необґрунтованими та такими, що суперечать вимогам чинного законодавства.

Обґрунтовуючи протиправність оскаржуваних рішень, позивач послався передусім на порушення відповідачем встановленого законом порядку призначення, проведення та оформлення результатів перевірки. Зокрема, вказав, що є суб`єктом малого підприємництва, оскільки у 2019 році мав річний дохід 8 127 364 грн та середню кількість працівників 16 осіб, а у 2020 році - річний дохід 1 807 000 грн та 6 працівників, що підтверджується податковими деклараціями з податку на прибуток та податковими розрахунками сум доходу (форма № 1ДФ), які були в розпорядженні відповідача на час прийняття рішення про призначення перевірки. За таких обставин, з урахуванням пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України, тривалість перевірки не мала перевищувати 5 робочих днів, а її продовження - 2 робочих днів. Натомість перевірку призначено тривалістю 10 робочих днів (з 17.02.2021 по 02.03.2021) та продовжено ще на 5 робочих днів (з 03.03.2021 по 10.03.2021), тобто фактично проведено протягом 15 робочих днів - за межами граничного строку, встановленого для суб`єкта малого підприємництва.

Позивач також наголосив, що перевірку проведено з виходом за межі її предмета та періоду: попри те, що згідно з підпунктом 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 та наказом про призначення перевірки її предметом була виключно законність декларування від`ємного значення з податку на додану вартість за грудень 2020 року, ревізори витребовували та досліджували документи з фінансово-господарської діяльності Товариства, що виходять як за межі цього предмета, так і за межі періоду, який охоплювався перевіркою.

По суті виявлених порушень позивач зазначив, що господарські операції з придбання електроенергії, запасних частин та паливно-мастильних матеріалів, кормів, ветеринарних препаратів і малоцінних та швидкозношуваних предметів є реальними, підтверджені належно оформленими первинними документами (актами приймання-передачі, податковими накладними, зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних) та пов`язані з провадженням Товариством господарської діяльності (рослинництва і тваринництва). Наголосив, що ревізори не дослідили обставини використання придбаних товарів у господарській діяльності, не взяли до уваги надані під час перевірки акти інвентаризації та первинні документи бухгалтерського й податкового обліку, у зв`язку з чим дійшли безпідставних висновків про завищення від`ємного значення та заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість.

На підтвердження своєї позиції позивач послався на правові висновки Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 21.02.2020 у справі № 826/17123/18 та від 22.09.2020 у справі № 520/8836/18, а також у постановах від 16.01.2018 у справі № 826/442/13-а, від 20.03.2018 у справі № 810/1438/17, від 12.06.2017 у справі № 821/597/17. Просив позов задовольнити повністю.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19.07.2021 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

Ухвалою від 03.02.2025 адміністративну справу прийнято до провадження судді Львівського окружного адміністративного суду Карп`як О.О.

Відповідач - Головне управління ДПС у м. Києві проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Наполягав на правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, зазначивши, що перевіркою встановлено порушення позивачем вимог пункту 198.5 статті 198, пункту 200.4 статті 200, пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено від`ємне значення з податку на додану вартість та занижено податкові зобов`язання. Стверджував, що перевірку призначено та проведено з дотриманням вимог Податкового кодексу України, наказ про її проведення реалізовано шляхом фактичного допуску посадових осіб контролюючого органу до перевірки, а виявлені порушення підтверджені зібраними під час перевірки матеріалами. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.

Дослідивши подані сторонами докази, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінивши докази у їх сукупності, суд встановив таке.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Росава Агро» (ідентифікаційний код юридичної особи 40446742) є юридичною особою, зареєстрованою в установленому порядку, основним видом діяльності якої є сільськогосподарське виробництво (рослинництво і тваринництво).

На підставі підпункту 78.1.8 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України відповідачем призначено документальну позапланову виїзну перевірку Товариства з питань законності декларування від`ємного значення з податку на додану вартість, яке становить більше 100 тис. грн, за грудень 2020 року, визначеного з урахуванням від`ємного значення, задекларованого у попередніх звітних періодах.

Перевірку призначено наказом Головного управління ДПС у м. Києві № 1329-п від 12.02.2021 тривалістю 10 робочих днів - з 17.02.2021 по 02.03.2021. Наказом № 1707-п від 02.03.2021 строк проведення перевірки продовжено на 5 робочих днів - з 03.03.2021 по 10.03.2021. Отже, фактична тривалість перевірки становила 15 робочих днів.

За результатами перевірки складено акт від 17.03.2021 № 21407/26-15-07-02-03-17/40446742, на підставі якого 21.04.2021 прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення № 00305150702 (форма «Р»), № 00305170702 (форма «В4») та № 00305180702 (форма «ПН»).

Із наявних у справі податкових декларацій з податку на прибуток та податкових розрахунків сум доходу, нарахованого на користь фізичних осіб (форма № 1ДФ), вбачається, що у 2019 році річний дохід Товариства становив 8127364 грн, середня кількість працівників - 16 осіб; у 2020 році річний дохід становив 1807000 грн, кількість працівників - 6 осіб. Зазначені відомості були в розпорядженні відповідача на час прийняття рішення про призначення перевірки. Ці обставини відповідачем не спростовані.

Вказані обставини підтверджені наявними у справі доказами та по суті сторонами не заперечуються.

Не погоджуючись із висновками акта перевірки та прийнятими на його підставі податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд керується таким.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення.

Перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій контролюючим органом як суб`єктом владних повноважень, який зобов`язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України та законами України. Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22.09.2020 у справі № 520/8836/18.

Тривалість документальних позапланових перевірок визначено статтею 82 Податкового кодексу України. Згідно з пунктом 82.2 статті 82 цього Кодексу тривалість перевірок, визначених у статті 78, не повинна перевищувати 15 робочих днів для великих платників податків, щодо суб`єктів малого підприємництва - 5 робочих днів, для фізичних осіб - підприємців, які не мають найманих працівників, за наявності визначених умов - 3 робочих дні, інших платників податків - 10 робочих днів. Продовження строків проведення таких перевірок можливе за рішенням керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу не більш як на 10 робочих днів для великих платників податків, щодо суб`єктів малого підприємництва - не більш як на 2 робочих дні, інших платників податків - не більш як на 5 робочих днів.

Відповідно до частини третьої статті 55 Господарського кодексу України та критеріїв, визначених цією нормою, суб`єктами малого підприємництва є юридичні особи - суб`єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

З урахуванням установлених судом показників діяльності Товариства (річний дохід та середня кількість працівників за 2019 і 2020 роки) позивач станом на час призначення перевірки відповідав критеріям суб`єкта малого підприємництва. Отже, гранична тривалість призначеної щодо нього документальної позапланової виїзної перевірки за пунктом 82.2 статті 82 Податкового кодексу України становила 5 робочих днів, а строк її продовження - не більш як 2 робочих дні, тобто загалом не більш як 7 робочих днів.

Натомість відповідач призначив перевірку тривалістю 10 робочих днів та продовжив її ще на 5 робочих днів, унаслідок чого фактична тривалість перевірки склала 15 робочих днів, що вдвічі перевищує граничний строк, встановлений законом для суб`єкта малого підприємництва. Тим самим наказ про призначення перевірки № 1329-п від 12.02.2021 та наказ про продовження її строку № 1707-п від 02.03.2021 в частині визначення тривалості перевірки прийнято з порушенням вимог пункту 82.2 статті 82 Податкового кодексу України та поза межами повноважень контролюючого органу.

Суд враховує, що норми Податкового кодексу України, обмежуючи строки проведення виїзних податкових перевірок, встановлюють межі податкового контролю за господарською діяльністю платників та забезпечують паритет публічного і приватноправового інтересу учасників економічної діяльності. Із настанням і закінченням установленого строку закон пов`язує виникнення, зміну та припинення відповідних прав та обов`язків, а тому сплив законодавчо встановленого строку є юридичним фактом, що впливає на правовідносини податкового контролю. Наведене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постанові від 29.10.2019 у справі № 815/8539/13-а.

Відповідно до сталої практики Верховного Суду, викладеної, зокрема, у постанові судової палати з розгляду справ щодо податків, зборів та інших обов`язкових платежів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21.02.2020 у справі № 826/17123/18, незалежно від прийнятого платником податків рішення про допуск (недопуск) посадових осіб до перевірки, оскаржуючи в подальшому наслідки проведеної контролюючим органом перевірки у вигляді податкових повідомлень-рішень, платник податків не позбавлений можливості посилатися на порушення контролюючим органом вимог законодавства щодо проведення такої перевірки, якщо вважає, що вони зумовлюють протиправність таких рішень. Таким підставам позову суди мають надавати правову оцінку в першу чергу, а у разі, якщо вони не визнані судом такими, що тягнуть протиправність прийнятих за наслідками перевірки рішень, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Водночас, як послідовно наголошує Верховний Суд, у тому числі Велика Палата Верховного Суду, підставами для скасування прийнятих за наслідками перевірки рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та, відповідно, на обґрунтованість і законність прийнятого за її результатами рішення. Такий підхід підтверджено, зокрема, у постанові від 22.09.2020 у справі № 520/8836/18 та у подальшій сталій практиці Верховного Суду.

Оцінюючи характер установленого судом порушення, суд виходить із того, що недотримання відповідачем граничної тривалості перевірки, встановленої для суб`єкта малого підприємництва, у поєднанні з виходом за межі визначеного наказом предмета та періоду перевірки не є формальним. Проведення перевірки з перевищенням установленого законом строку та дослідження в її межах документів, що виходять за межі предмета і періоду перевірки, безпосередньо вплинули на обсяг зібраних контролюючим органом матеріалів і на сформовані за їх результатами висновки, а відтак - на зміст оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. За таких обставин зазначені порушення об`єктивно вплинули на правильність висновків контролюючого органу та зумовлюють протиправність прийнятих за наслідками перевірки рішень.

Крім того, за висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 22.09.2020 у справі № 520/8836/18, встановлення судом незаконності призначення або проведення перевірки є достатньою підставою для висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення, прийнятого за її результатами. Відомості, отримані контролюючим органом за наслідками перевірки, проведеної з порушенням установленого законом порядку, з огляду на положення щодо допустимості доказів, закріплені частиною другою статті 74 КАС України, не можуть визнаватися допустимими доказами у справі, оскільки одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Відповідно, податкові повідомлення-рішення, прийняті за наслідками такої перевірки та на підставі акта, який є недопустимим доказом, не можуть вважатися правомірними.

Поряд із наведеним суд надає оцінку доводам сторін по суті виявлених порушень.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у зв`язку з придбанням товарів/послуг. Згідно з пунктом 198.3 статті 198 цього Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за встановленою ставкою протягом такого звітного періоду у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг. Пунктом 198.6 статті 198 Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи іншими визначеними цим пунктом документами.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит настають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), пов`язаних з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідності первинних документів вимогам законодавства. Наявність належно оформлених первинних документів є підставою для формування даних податкового обліку, якщо ці документи відображають реальні господарські операції; водночас сам факт наявності первинних документів не є безумовним підтвердженням реальності операції, якщо контролюючим органом доведено, що операція фактично не відбулася. Наведене узгоджується зі сталою практикою Верховного Суду щодо застосування статей 198, 200 Податкового кодексу України.

Обов`язок доведення правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності у справах про протиправність рішень суб`єкта владних повноважень покладено на відповідача (частина друга статті 77 КАС України). Отже, саме контролюючий орган повинен довести обставини, які стали підставою для висновку про нереальність господарських операцій та для визначення позивачу грошових зобов`язань.

Матеріалами справи підтверджено, що на підтвердження формування податкового кредиту та від`ємного значення з податку на додану вартість позивачем надано первинні документи бухгалтерського і податкового обліку - акти приймання-передачі, податкові накладні, зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, акти інвентаризації та інші документи, які відповідач мав дослідити під час перевірки. При цьому висновки акта перевірки про нереальність відповідних операцій та про невикористання придбаних товарів у господарській діяльності ґрунтуються переважно на арифметичному врахуванні залишків товарно-матеріальних цінностей без належного дослідження обставин їх подальшого використання у діяльності Товариства та без спростування наданих позивачем первинних документів.

Відповідач, на якого покладено тягар доказування, не довів належними та допустимими доказами обставин, які б свідчили про нереальність задекларованих позивачем господарських операцій, про відсутність зв`язку придбаних товарів із господарською діяльністю Товариства або про невідповідність наданих первинних документів вимогам законодавства. За відсутності таких доказів висновки контролюючого органу про завищення від`ємного значення та заниження податкових зобов`язань з податку на додану вартість, а так само про необхідність застосування штрафних санкцій за відсутність складення та реєстрації податкових накладних, є непідтвердженими.

Таким чином, суд дійшов висновку, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято за наслідками перевірки, проведеної з порушенням установленого законом порядку - з перевищенням граничної тривалості перевірки, встановленої для суб`єкта малого підприємництва, та з виходом за межі її предмета і періоду, - а також за недоведеності відповідачем правомірності визначення позивачу відповідних сум грошових зобов`язань і штрафних санкцій. Зазначені порушення об`єктивно вплинули на правильність висновків контролюючого органу та зумовлюють протиправність прийнятих за наслідками перевірки рішень.

За наведених обставин податкові повідомлення-рішення від 21.04.2021 № 00305150702, № 00305170702 та № 00305180702 є протиправними та підлягають скасуванню, а позовні вимоги - задоволенню у повному обсязі.

Європейський суд з прав людини у пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 (заява № 4909/04) зазначив, що національні суди мають викладати мотиви, на яких ґрунтуються їхні рішення, однак ступінь застосування обов`язку викладати мотиви може бути різним залежно від характеру рішення і має визначатися з урахуванням обставин справи. Суд, вирішуючи спір, надав відповідь на ті доводи учасників справи, які мають істотне значення для правильного вирішення справи; решта доводів не спростовує наведених судом висновків.

Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі. З огляду на задоволення позову сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 74, 77, 90, 139, 241 246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві від 21.04.2021 № 00305150702, № 00305170702 та № 00305180702.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Росава Агро» за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м. Києві судовий збір у сумі 8786 (вісім тисяч сімсот вісімдесят шість) грн 46 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Шостого апеляційного адміністративного суду.

СуддяКарп`як Оксана Орестівна