Єдиний державний реєстр судових рішень
ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
15 липня 2026 рокусправа № 640/21556/20
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Карп`як О.О., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (нове найменування Управління соціальної та ветеранської політики Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, -
в с т а н о в и в:
ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду із позовом до Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (далі також - відповідач, Управління) із вимогами:
- визнати протиправними дії Управління щодо відмови позивачу у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення;
- зобов`язати Управління встановити позивачу статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати відповідне посвідчення.
В обґрунтування позову зазначено, що позивач є особою з інвалідністю ІІ групи, причина інвалідності якої пов`язана з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1). Позивач стверджує, що у період з 14 по 15 травня 1986 року він, працюючи на посаді начальника автотранспортної колони Київського автотранспортного підприємства 11163, брав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС у складі невоєнізованого формування автотранспортної служби Цивільної оборони Київської області (у складі зведеної автоколони від Київського АТП 11163), організовуючи роботу пересувного складу по перевезенню цементу на четвертий реактор. 04.08.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою про встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни на підставі пункту 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та видачу відповідного посвідчення, додавши підтверджуючі документи. Листом від 11.08.2020 № 37/16-9702 відповідач відмовив у задоволенні заяви, пославшись на відсутність документального підтвердження факту залучення позивача до формувань Цивільної оборони. Позивач вважає таку відмову протиправною, оскільки надані ним документи, на його думку, належним чином підтверджують участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони, а тому звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 23.09.2020 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Ухвалою від 24.02.2025 адміністративну справу прийнято до провадження судді Львівського окружного адміністративного суду Карп`як О.О.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечено. В обґрунтування заперечень відповідач вказав, що відповідно до пункту 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать особи, залучені до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи. Наголосив, що згідно з листом Міністерства соціальної політики України від 06.03.2018 № 113/0/166-18/401 документи, які підтверджують факт участі у ліквідації аварії на ЧАЕС у складі формувань Цивільної оборони, мають містити інформацію про розпорядчий документ (наказ чи розпорядження) по лінії Цивільної оборони про залучення підприємства, установи до вказаного формування та розпорядчий документ підприємства, установи про залучення осіб до складу зазначеного формування. Оскільки, на думку відповідача, позивач не надав належного документального підтвердження про залучення Київського автотранспортного підприємства № 11163, де він працював, до складу Цивільної оборони, відмова у видачі посвідчення є правомірною. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.
Позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій навів доводи аналогічні тим, які викладені в позовній заяві.
Суд дослідив подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясував усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, об`єктивно оцінив докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, та встановив таке.
ОСОБА_1 є особою з інвалідністю ІІ групи, що підтверджується довідкою медико-соціальної експертної комісії серії КИЕ-1 № 540011 від 06.09.1990, у якій причину інвалідності зазначено як захворювання, пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Згідно з експертним висновком Київської регіональної міжвідомчої експертної комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань та смертності з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС від 22.03.2000 № 6/00 захворювання позивача пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.
Позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи (категорія 1), та учасником ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 .
Відповідно до записів трудової книжки позивача, у період аварії на ЧАЕС він працював у Київському автотранспортному підприємстві 11163 (03.07.1980 прийнятий на посаду начальника колони). Довідкою Відкритого акціонерного товариства «Київське автотранспортне підприємство 13055» № 1/19 від 28.01.2000 підтверджено, що позивач у період з 14.05.1986 по 15.05.1986 брав участь у роботах, пов`язаних з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, за маршрутом Київ - Іванків - Дитятки - Черевач - Чорнобиль - Ільїнці - Чорнобиль - Черевач - Дитятки - Іванків - Київ, із зазначенням характеру робіт: організація роботи пересувного складу по перевезенню цементу на четвертий реактор.
Довідкою № 6/ч від 16.01.2020, виданою ПАТ «АТП-2240» (правонаступником підприємства, де працював позивач), підтверджено, що позивач був безпосередньо зайнятий на роботах, які дають право на державну пенсію на пільгових умовах, у зоні відчуження у період з 14 по 18 травня 1986 року. Довідкою № 21/п від 16.01.2020 підтверджено ланцюг перейменувань підприємства: Виробниче об`єднання вантажного автотранспорту 09663 > Київське автотранспортне підприємство 11163 > 23055 > 13055 > відкриті акціонерні товариства > ПАТ «АТП-2240».
Ключове значення для справи має довідка Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації від 31.05.2013 № 01-04/965/371, яким цей орган, як колишній штаб Цивільної оборони Київської області, підтвердив, що ОСОБА_1 у період з 14 травня 1986 року по 15 травня 1986 року приймав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі невоєнізованого формування автотранспортної служби Цивільної оборони Київської області у складі зведеної автоколони від Київського автотранспортного підприємства 11163 і був задіяний до заходів ЦО з локалізації джерела радіоактивного забруднення (спорудження «Саркофагу»). Підставами видачі цієї довідки зазначено Положення про Цивільну оборону СРСР, затверджене Постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР № 1111-1976, накази заступника Міністра оборони СРСР - начальника ЦО СРСР № 90 від 06.06.1975 та № 92 від 29.06.1976, розпорядження начальника ЦО СРСР від 26.04.1986, начальника ЦО УРСР від 28.04.1986, начальника Цивільної оборони Київської області від 29.04.1986 № 01, від 30.04.1986 № 02, від 06.05.1986 № 25, від 19.05.1986 № 52, маршрутний лист, документи і матеріали по ЦО за 1986 рік, які зберігаються в департаменті.
До матеріалів справи також долучено витяги з розпоряджень начальника Цивільної оборони Київської області № 01/1 від 26.04.1986, № 02 від 30.04.1986 та № 52 від 19.05.1986, витяги з книги штабу цивільної оборони Української РСР «Чорнобильська аварія. Події. Факти. Цифри. Квітень 1986 рік - травень 1990 рік» та з навчального посібника «Досвід роботи Цивільної оборони Української РСР у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС», а також роз`яснювальні листи Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 11.01.2020 № 16-452/162 і № 02-409/162.
04.08.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою про встановлення статусу особи з інвалідністю внаслідок війни відповідно до пункту 9 частини другої статті 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» та видачу відповідного посвідчення.
Листом від 11.08.2020 № 37/16-9702 відповідач відмовив позивачу у встановленні зазначеного статусу та видачі посвідчення. Підставою відмови вказано відсутність документів, що підтверджують факт залучення позивача до формувань Цивільної оборони під час ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС (наказів чи розпоряджень по лінії Цивільної оборони про залучення підприємства, установи до формування та розпорядчого документа підприємства про залучення осіб до складу формування).
Не погоджуючись із такою відмовою, позивач звернувся до суду із цим позовом. Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами і сторонами по суті не заперечуються.
При вирішенні спору по суті суд керується таким.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Правовий статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту визначаються Законом України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон № 3551-XII).
Згідно з пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать, зокрема, особи з числа залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали особами з інвалідністю внаслідок захворювань, пов`язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.
З аналізу наведеної норми випливає, що обов`язковими умовами, за яких особу може бути віднесено до осіб з інвалідністю внаслідок війни за пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII, є сукупність таких обставин: 1) наявність у особи інвалідності; 2) отримання інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи; 3) залучення такої особи до участі у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони. Такий підхід узгоджується з правовими висновками Верховного Суду, викладеними, зокрема, у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 753/2206/17 та від 20.12.2019 у справі № 315/594/15-а.
Порядок видачі посвідчень ветеранам війни регулюється Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.1994 № 302 (далі - Положення № 302). Згідно з пунктом 10 Положення № 302 підставою для видачі посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни є довідка медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності.
Наявність у позивача інвалідності ІІ групи та причинний зв`язок інвалідності із захворюванням, пов`язаним з ліквідацією наслідків аварії на ЧАЕС, підтверджені довідкою МСЕК серії КИЕ-1 № 540011 та експертним висновком № 6/00 від 22.03.2000, відповідачем не заперечуються та фактично ним визнані. Тобто перші дві з наведених вище умов у цій справі є встановленими.
Отже, спірним у цій справі є питання про доведеність третьої умови - факту залучення позивача до участі у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.
Дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд доходить висновку, що цей факт позивачем належним чином доведено. На відміну від справ, у яких Верховний Суд відмовляв у визнанні права на статус особи з інвалідністю внаслідок війни через відсутність будь-яких доказів залучення особи саме до формувань Цивільної оборони (зокрема, справи № 753/2206/17, № 315/594/15-а, № 754/7481/18), у цій справі позивач надав пряме документальне підтвердження такого залучення, видане компетентним органом - колишнім штабом Цивільної оборони Київської області.
Так, довідка Департаменту з питань цивільного захисту та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи Київської обласної державної адміністрації від 31.05.2013 № 01-04/965/371 прямо засвідчує, що позивач у період з 14 по 15 травня 1986 року приймав участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС саме у складі невоєнізованого формування автотранспортної служби Цивільної оборони Київської області (у складі зведеної автоколони від Київського АТП 11163) і був задіяний до заходів ЦО з локалізації джерела радіоактивного забруднення. Цю обставину узгоджено підтверджують й інші докази: довідка ВАТ «КАТП-13055» № 1/19 від 28.01.2000 (із зазначенням маршруту та характеру робіт - організація перевезення цементу на четвертий реактор), довідка № 6/ч від 16.01.2020, записи трудової книжки та витяги з розпоряджень начальника Цивільної оборони Київської області № 01/1, № 02 і № 52 за 1986 рік. Департамент, який видав основну довідку, є правонаступником штабу Цивільної оборони Київської області, а отже органом, компетентним підтверджувати відповідні обставини.
Суд відхиляє доводи відповідача про те, що участь позивача у формуваннях Цивільної оборони не є підтвердженою через відсутність окремого розпорядчого документа (наказу/розпорядження) про залучення саме позивача та підприємства, де він працював, до складу формування ЦО, з огляду на таке.
Відповідно до чинного на момент аварії законодавства (Положення про Цивільну оборону СРСР, затвердженого постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 № 1111, Положення про невоєнізовані формування Цивільної оборони СРСР, затвердженого наказом начальника ЦО СРСР від 06.06.1975 № 90) цивільна оборона організовувалась за територіально-виробничим принципом на всіх підприємствах народного господарства, а до складу її невоєнізованих формувань зараховувались в обов`язковому порядку громадяни СРСР - чоловіки віком від 16 до 60 років, за винятком осіб, які мали мобілізаційні приписи, осіб з інвалідністю I і II груп та окремих категорій жінок (пункт 25 Положення про невоєнізовані формування ЦО).
Із роз`яснень Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 11.01.2020 № 16-452/162 та № 02-409/162 випливає, що нормативними документами з питань Цивільної оборони СРСР не визначалося способу зарахування осіб до складу формувань, а також залучення формувань до виконання відповідних робіт; рішення про залучення формувань до ліквідації наслідків аварій, катастроф та їх наслідків належало до повноважень відповідних начальників цивільної оборони. Відповідно до витягу з розпорядження начальника ЦО Київської області від 19.05.1986 № 52 у багатьох випадках рішення та розпорядження передавалися усно і не фіксувалися документально. Таким чином, відсутність окремого розпорядчого документа щодо конкретної особи об`єктивно зумовлена особливостями організації робіт з ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи і не може ставитися у вину позивачу.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що жоден нормативний документ з питань цивільної оборони не містить однозначної вимоги щодо обов`язковості видання окремого розпорядчого документа про залучення кожної конкретної особи до дій у складі формувань Цивільної оборони. Відтак висування відповідачем такої вимоги як безумовної підстави для відмови не ґрунтується на законі та покладає на позивача обов`язок надати докази, об`єктивна можливість отримання яких у нього відсутня.
При цьому суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 22.05.2019 у справі № 310/8703/17, згідно з якою у випадку, якщо особа, маючи документальні підтвердження факту свого залучення до формувань цивільної оборони для виконання робіт з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС, отримала відмову у наданні статусу, яку вважає безпідставною, вона має право оскаржити такі дії до адміністративного суду, до повноважень якого належить перевірка законності й обґрунтованості відмови та оцінка наданих особою документів як доказів її залучення до формувань цивільної оборони. Тобто саме на адміністративний суд покладається обов`язок оцінити подані особою докази по суті, що узгоджується з обраним позивачем способом захисту у цій справі.
Оцінивши подані позивачем докази у їх сукупності та взаємозв`язку за правилами статті 90 КАС України, суд доходить висновку, що вони є належними, допустимими, достовірними та достатніми і в сукупності підтверджують, що позивач брав участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі невоєнізованого формування Цивільної оборони. Доказів, які б спростовували ці обставини, відповідач суду не надав, тоді як згідно з частиною другою статті 77 КАС України обов`язок доведення правомірності свого рішення покладається саме на суб`єкта владних повноважень.
З огляду на встановлення всіх трьох необхідних умов, передбачених пунктом 9 частини другої статті 7 Закону № 3551-XII, суд доходить висновку, що позивач належить до осіб з інвалідністю внаслідок війни, а тому відмова відповідача у встановленні йому відповідного статусу та видачі посвідчення є протиправною та такою, що порушує право позивача на отримання цього статусу і пов`язаного з ним соціального захисту.
Щодо способу захисту порушеного права суд зазначає таке. Відповідно до пункту 10 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про зобов`язання відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Оскільки у цій справі наявність усіх передбачених законом умов для встановлення позивачу статусу особи з інвалідністю внаслідок війни судом установлена, а прийняття відповідного рішення не належить до дискреційних повноважень відповідача, належним і ефективним способом захисту є зобов`язання Управління встановити позивачу такий статус та видати відповідне посвідчення.
Європейський суд з прав людини у пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 (заява № 4909/04) зазначив, що національні суди мають викладати мотиви, на яких ґрунтуються їхні рішення, однак ступінь застосування обов`язку викладати мотиви може бути різним залежно від характеру рішення і має визначатися з урахуванням обставин справи. Суд, вирішуючи спір, надав вичерпну відповідь на ті доводи учасників справи, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням наведеного суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення у повному обсязі.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, судові витрати стягненню не підлягають.
Керуючись статтями 2, 5, 9, 72, 77, 90, 139, 241-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
в и р і ш и в:
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (перейменоване в Управління соціальної та ветеранської політики Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації) щодо відмови ОСОБА_1 у встановленні статусу особи з інвалідністю внаслідок війни та видачі відповідного посвідчення.
Зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (перейменоване в Управління соціальної та ветеранської політики Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, ЄДРПОУ 37397200) встановити ОСОБА_1 статус особи з інвалідністю внаслідок війни та видати йому посвідчення особи з інвалідністю внаслідок війни.
Судові витрати стягненню не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Шостого апеляційного адміністративного суду.
СуддяКарп`як Оксана Орестівна
Судове рішення № 138265120, Львівський окружний адміністративний суд було прийнято 15.07.2026. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти важливі відомості про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити важливі відомості.
Це рішення відноситься до справи № 640/21556/20. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: