Рішення № 138264785, 16.07.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 липня 2026 року Київ справа №320/24461/24

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Скрипки І.М., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м. Києві про визнання дій протиправним та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Національної поліції в м. Києві.

Просив суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в м. Києві у відмові надати ОСОБА_1 відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку, викладену в листі №СЕД-5712-2024 від 28.03.2024 (22308);

- зобов`язати Головне управління Національної поліції в м. Києві надати ОСОБА_1 відпустку по догляду за дитиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до досягнення ним 3-х років.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у зв`язку з виходом дружини на роботу, звернувся до відповідача із рапортом про надання відпустки без збереження заробітної плати для догляду за його дитиною ОСОБА_3 , до досягнення ним трьохрічного віку. Проте, відповідач, незважаючи на те, що до рапорту було долучено довідку з місця роботи дружини, надав відповідь, у якій зазначено про відсутність повного пакету документів, зокрема, не подано доказів того, що дружина приступила до роботи і їй припинено виплату допомоги на дитину. При цьому, на переконання позивача, відповідач безпідставно послався на статтю 24 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного часу».

Відповідно до ухвали від 24.06.2024 (суддя Донець В.А.) судом відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Згідно із частиною першою статті 35 Кодексу адміністративного судочинства України, справа, розгляд якої розпочато одним суддею, повинна бути розглянута цим самим суддею, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи.

У силу вимог частини дев`ятої статті 31 Кодексу адміністративного судочинства України, невирішені судові справи за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду, що додається до матеріалів справи, передаються для повторного автоматизованого розподілу справ виключно у разі, коли суддя не може продовжувати розгляд справи більше чотирнадцяти днів, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом.

На підставі розпорядження в.о. керівника апарату Київського окружного адміністративного суду було проведено повторний автоматизований розподіл вказаної справи з підстав, зазначених у ньому.

Внаслідок повторного автоматизованого розподілу матеріали справи були передані для розгляду судді Скрипці І.М.

Ухвалою судді Скрипки І.М. від 14.05.2025 адміністративну справу прийнято до свого провадження. Призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання

Відповідач подав до суду відзив, в якому заперечив щодо задоволення позовних вимог та зазначив, що долучена до рапорту довідка ТОВ «МАНСАНА» не є належним підтвердженням того, що дружина позивача ОСОБА_4 до закінчення терміну відпустки вийшла на роботу, оскільки лише засвідчує те, що 19.02.2024 остання влаштувалась на роботу адміністратором в ТОВ «МАНСАНА». Не надано відомостей і про те, що ОСОБА_4 працювала і вийшла із відпустки для догляду за дитиною.

Позивач подав відповідь на відзив, у якому вказав, що законодавство не містить вимоги про те, що обов`язковою умовою для надання відпустки по догляду за дитиною батькові дитини, мати дитини має вийти на роботу, з якої пішла у відпустку.

У свою чергу, відповідачем надано додаткові пояснення, де зауважив, що позивач на власний розсуд трактує норми частини четвертої статті 20 Закону України «Про відпустки».

Розглянувши подані документи та матеріали, з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

ОСОБА_1 проходить службу на посаді поліцейського-водія взводу №2 автотранспортної роти полку поліції особливого призначення №1 в Головному управлінні Національної поліції в м. Києві.

У позивача є дитина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позивач звернувся до начальника Головного управління Національної поліції в м. Києві із рапортом, у якому просив на підставі статті 18 Закону України «Про відпустки» надати йому відпустку без збереження заробітної плати (відпустку для догляду за дитиною) до досягнення нею 3- річного віку з 01.04.2024.

Листом Головного управління Національної поліції в м. Києві від 28.03.2024 №СЕД-5712-2024 позивача повідомлено: «… враховуючи надання неповного пакета документів щодо підтвердження того, що Ваша дружина приступила до роботи та їй припинено виплату допомоги за дитиною, керуючись Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», статтею 24 Закону України «Про Національну поліцію», Положенням про полк поліції особливого призначення ГУНП у м. Києві, з метою недопущення зменшення складу сил і засобів оборони з відсічі та стримуванні збройної агресії проти України у період дії воєнного стану, позитивне рішення про задоволення Вашого рапорту керівництвом Головного управління не прийнято».

Не погоджуючись із вказаною відмовою, позивач звернувся до суду із цим адміністративним позовом.

Надаючи оцінку спірним відносинам, суд зазначає наступне.

За приписами статті 51 Конституції України кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї. Батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Право працівників на надання їм відпустки закріплено у статті 45 Конституції України.

Державні гарантії та відносини, пов`язані з відпусткою також регулюються Законом України Про відпустки, Кодексом законів про працю України, іншими законами та нормативно-правовими актами України.

Правовідносини, які виникли між сторонами врегульовані Законом України «Про відпустки» від 15.11.1996 № 504/96-ВР (Закон № 504/96-ВР), Кодексом законів про працю України (КЗпП України) та Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII (Закон № 580-VIII).

Статтею 2 Закону № 504/96-ВР закріплено, що право на відпустку мають громадяни України, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи.

Відповідно до статті 4 Закону № 504/96-ВР одним із видів відпусток є соціальні відпустки.

Частинами першою, другою статті 92 Закону № 580-VIII визначено, що поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначеними цим Законом.

Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Частинами першою, третьою статті 18 Закону № 504/96-ВР встановлено, що після закінчення відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Ця відпустка може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною.

Таке ж право передбачене частинами третьою, сьомою статті 179 Кодексу законів про працю України.

Частиною четвертою статті 20 Закону № 504/96-ВР закріплено, що особам, зазначеним у частині третій статті 18 цього Закону (крім осіб, які усиновили чи взяли дитину під опіку у встановленому законодавством порядку, прийомних батьків і батьків-вихователів), відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається на підставі довідки з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення терміну цієї відпустки і виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено (із зазначенням дати).

Згідно із частиною першою статті 181 КЗпП України відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (частина третя статті 179 цього Кодексу) надаються за заявою жінки або осіб, зазначених у частині сьомій статті 179 цього Кодексу, повністю або частково в межах установленого періоду та оформляються наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу.

У постанові Верховного Суду від 29.12.2020 у справі № 0940/2206/18 зазначено, що подання батьком дитини передбачених частиною четвертою статті 20 Закону № 504/96-ВР заяви і відповідних документів є безумовною підставою для надання останньому відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

З аналізу наведених норм вбачається, що відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається, зокрема, і батькові дитини на підставі заяви та довідки з місця роботи (навчання, служби) матері дитини про те, що вона вийшла на роботу до закінчення терміну цієї відпустки та виплату допомоги по догляду за дитиною їй припинено (із зазначенням дати).

Подання батьком дитини передбачених частиною четвертою статті 20 Закону № 504/96-ВР заяви і відповідних документів є безумовною підставою для надання останньому відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

При цьому, суд не приймає до уваги доводи відповідача в тій частині, що матір дитини не мала права на відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку з тих підстав, що до 19.02.2024 не перебувала в трудових відносинах, оскільки в цій справі розглядається вимога про надання відпустки позивачу як батьку дитини, а не матері.

Щодо правомірності посилання відповідача на Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022 № 2136-IX (Закон № 2136-IX), то слід вказати на таке.

За визначенням у частині першій статті 1 Закону № 580-VIII Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку

Частиною першою статті 2 Закону №580-VIII унормовано, що завданнями поліції є надання поліцейських послуг у сферах: 1) забезпечення публічної безпеки і порядку; 2) охорони прав і свобод людини, а також інтересів суспільства і держави; 3) протидії злочинності; 4) надання в межах, визначених законом, послуг з допомоги особам, які з особистих, економічних, соціальних причин або внаслідок надзвичайних ситуацій потребують такої допомоги.

Згідно частини першої статті 18 Закону №580-VIII поліцейський зобов`язаний: 1) неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; 2) професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва; 3) поважати і не порушувати прав і свобод людини; 4) надавати невідкладну, зокрема домедичну і медичну, допомогу особам, які постраждали внаслідок правопорушень, нещасних випадків, а також особам, які опинилися в безпорадному стані або стані, небезпечному для їхнього життя чи здоров`я; 5) зберігати інформацію з обмеженим доступом, яка стала йому відома у зв`язку з виконанням службових обов`язків; 6) інформувати безпосереднього керівника про обставини, що унеможливлюють його подальшу службу в поліції або перебування на займаній посаді.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, було введено воєнний стан. Строк дії Указу в подальшому продовжено відповідними Указами Президента України (№ 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/2022 від 12.08.2022, № 757/2022 від 07.11.2022, №58/2023 від 06.02.2023, №254/2023 від 01.05.2023, № 451/2023 від 26.07.2023, № 734/2023 від 06.11.2023, № 50/2024 від 05.02.2024, № 271/2024 від 08.05.2024, № 469/2024 від 23.07.2024, № 704/2024 від 28.10.2024) з 10 листопада 2024 року строком на 90 діб. Воєнний стан в Україні діє і на цей час.

За правилами частини другої статті 12 Закону № 2136-IX у період дії воєнного стану роботодавець може відмовити працівнику у наданні будь-якого виду відпусток (крім відпустки у зв`язку вагітністю та пологами та відпустки для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку), якщо такий працівник залучений до виконання робіт на об`єктах критичної інфраструктури, робіт з виробництва товарів оборонного призначення або до виконання мобілізаційного завдання (замовлення).

Згідно пунктів 9, 11 та 13 частини першої статті 1 Закону України «Про критичну інфраструктуру» від 16.11.2021 №1882-ІХ (Закон №1882-ІХ) критична інфраструктура - сукупність об`єктів критичної інфраструктури; національна система захисту критичної інфраструктури - сукупність органів управління, сил та засобів центральних і місцевих органів виконавчої влади (військово-цивільних адміністрацій - у разі утворення), органів місцевого самоврядування, операторів критичної інфраструктури, на які покладається формування та/або реалізація державної політики у сфері захисту критичної інфраструктури; об`єкти критичної інфраструктури - об`єкти інфраструктури, системи, їх частини та їх сукупність, які є важливими для економіки, національної безпеки та оборони, порушення функціонування яких може завдати шкоди життєво важливим національним інтересам.

За приписами пункту 12 частини першої статті 14 Закону №1882-ІХ суб`єктами національної системи захисту критичної інфраструктури є правоохоронні та розвідувальні органи, суб`єкти оперативно-розшукової та контррозвідувальної діяльності.

За нормами статті 12 Закону України «Про Національну безпеку України» від 21.06.2018 № 2469-VIII (Закон № 2469-VIII) Національна поліція України входить до складу сектору безпеки і оборони.

За змістом частини другої статті 24 Закону № 580-VIII у разі виникнення загрози державному суверенітету України та її територіальної цілісності, а також у ході відсічі збройної агресії проти України органи та підрозділи, що входять до системи поліції, відповідно до законодавства України беруть участь в обороні України, у виконанні завдань територіальної оборони, забезпеченні та здійсненні заходів правового режиму воєнного стану у разі його оголошення на всій території України або в окремій місцевості.

Постановою Кабінету Міністрів від 16.01.2024 №48 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 09.10.2020 №1109» затверджено Секторальний перелік об`єктів критичної інфраструктури, згідно пункту 12 якого передбачено сектор громадської безпеки, в тому числі громадська безпека (охорона публічного (громадського) порядку, охорона критичної інфраструктури, у тому числі на договірних засадах), а секторальний орган у сфері захисту критичної інфраструктури МВС.

Пунктом 12 Секторального переліку об`єктів критичної інфраструктури передбачено сектор громадської безпеки, до основних послуг якого віднесено охорону публічного (громадського) порядку, що в свою чергу, також відноситься як і до основних завдань Національної поліції України згідно статті 2 Закону України «Про Національну поліцію», так і службових обов`язків позивача як поліцейського.

Поряд з цим, за приписами статті 12 Закону № 2469-VIII сектор безпеки і оборони України складається з чотирьох взаємопов`язаних складових: сили безпеки; сили оборони; оборонно-промисловий комплекс; громадяни та громадські об`єднання, які добровільно беруть участь у забезпеченні національної безпеки. Функції та повноваження складових сектору безпеки і оборони визначаються законодавством України. До складу сектору безпеки і оборони входить Національна поліція України.

Крім того, об`єкти критичної інфраструктури це об`єкти інфраструктури, системи, їх частини та їх сукупність, які є важливими для економіки, національної безпеки та оборони, порушення функціонування яких може завдати шкоди життєво важливим національним інтересам.

З наведеного слідує, що позивач, перебуваючи на посаді поліцейського-водія взводу №2 автотранспортної роти полку поліції особливого призначення №1 в Головному управлінні Національної поліції в м. Києві, в силу своїх повноважень зобов`язаний вживати всіх заходів з метою підтримання громадського порядку, забезпечення безпеки громадян, боротьби зі злочинністю та реагування на надзвичайні ситуації, що є критично важливими для стабільного функціонування безпосередньо як і об`єктів критичної інфраструктури та і суспільства та держави в цілому, в тому числі в період дії воєнного стану на території України.

Таким чином, враховуючи дію воєнного стану внаслідок військової агресії російської федерації проти України та зважаючи на важливість Національної поліції України в системі захисту та функціонування критичної інфраструктури держави, надання відпустки повинно здійснюватися з урахуванням статті 12 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».

Одночасно суд зазначає, що відповідно до пункту 6 розділу ІІ Інструкції з діловодства в системі Національної поліції України, затвердженої наказом Національної поліції України 20.05.2016 № 414 (Інструкція № 414) звернення (рапорти) працівників органів та підрозділів поліції, що не стосуються їх службової діяльності реєструються та розглядаються в установленому порядку. Звернення (рапорти), які стосуються їх службової діяльності, у разі необхідності, реєструються в підрозділі документального забезпечення органу або підрозділу, у якому проходять службу такі особи та опрацьовуються відповідно до вимог цієї Інструкції, якщо інше не встановлено законодавчими або нормативно-правовими актами; на кожному документі, що підлягає реєстрації, робиться відмітка про його надходження до апарату поліції, органу чи підрозділу поліції шляхом проставляння на лицьовому полі в правому кутку нижнього поля першого аркуша оригіналу документа відповідного запису від руки або відбитку штампа, автоматичного нумератора. Елементами зазначеного реквізиту є скорочене найменування органу (підрозділу) одержувача документа, реєстраційний індекс, дата (у разі потреби - година і хвилини) надходження документа. У разі застосування автоматизованої системи реєстрації зазначена інформація наноситься за допомогою штрих-коду.

Згідно із пунктом 10 розділу ІІ Інструкції № 414 попередній розгляд документів, зокрема:

- керівництву апарату поліції, органів та підрозділів поліції доповідають про всі документи і звернення, що вимагають їхнього рішення. Інші документи за вказівкою керівництва підрозділу документального забезпечення передають до відповідних структурних підрозділів;

- результати розгляду документів керівництво фіксує в резолюції відповідно до вимог пункту 12 розділу ІІ цієї Інструкції;

За нормами пункту 12 розділу ІІ Інструкції № 414 підготовка проектів резолюцій до документів:

1) доручення (у тому числі усні) Голови Національної поліції України, першого заступника, заступників Голови Національної поліції України, керівників органів та підрозділів поліції, інших посадових осіб оформляються резолюцією;

2) резолюція це зроблений посадовою особою напис на документі, який містить стислий зміст прийнятого нею рішення щодо виконання документа;

3) резолюція складається з таких елементів: прізвище та ініціали виконавця (виконавців), зміст доручення (конкретні дії щодо виконання документа), термін виконання, особистий підпис керівника, дата.

Отже, законодавством встановлено певну процедуру і порядок розгляду рапорту.

За результатами розгляду рапорту, видається наказ або обґрунтована відмову у задоволенні рапорту (заяви).

Розглянутим вважається рапорт, по якому прийнято рішення (накладена резолюція).

Подібний висновок вказано Верховним Судом у постанові від 02.04.2025 у справі №280/7446/24.

Як було вказано вище, позивач звернувся до відповідача з відповідним рапортом про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку.

Проте, як встановлено з матеріалів справи, жодного управлінського рішення прийнятого за результатами розгляду рапорту позивача, не прийнято. Тобто, наразі рапорт позивача фактично не розглянутий.

Лист Головного управління Національної поліції в м. Києві від 28.03.2024 №СЕД-5712-2024 не є свідченням прийняття відповідно до чинного законодавства рішення за наслідками розгляду рапорту поліцейського, оскільки питання надання позивачу відпустки по суті відповідачем не розглядалось.

Отже, до розгляду відповідачем у встановленому законом порядку рапорту позивача, суд позбавлений можливості вирішити спір, адже лише після прийняття за результатами його розгляду уповноваженим суб`єктом владних повноважень вмотивованого рішення по суті, суд може надати оцінку його відповідності вимогам закону.

Щодо належного способу захисту прав позивача колегія суддів вказує на наступне.

Частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України унормовано, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб`єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980р. на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може».

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд.

За своєю правовою природою повноваження відповідача щодо надання позивачу відпустки по догляду за дитиною є дискреційним повноваженням.

За таких умов суд вважає, що ефективним способом захисту порушеного права позивача буде визнання протиправною бездіяльності Головного управління Національної поліції в м. Києві щодо нерозгляду рапорту ОСОБА_1 про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку та зобов`язання відповідача розглянути рапорт позивача, прийнявши за результатами його розгляду рішення, з врахуванням висновків суду.

З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

За правилами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина третя статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України)

Матеріалами справи підтверджено, що позивач сплатив за подання позовної заяви судовий збір у розмірі 1 211,20 грн.

Таким чином, сплачений позивачем судовий збір за подання позовної заяви підлягає стягненню у розмірі 605,60 грн, за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління національної поліції в м. Києві.

Керуючись статтями 9, 14, 72-78, 90, 139, 143, 242-246, 251, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в м. Києві щодо нерозгляду у встановленому законом порядку рапорту ОСОБА_1 про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку.

Зобов`язати Головне управління Національної поліції в м. Києві розглянути рапорт Цимбала Павла Вікторовича від 27.02.2024 про надання відпустки по догляду за дитиною до досягнення нею 3-х річного віку, з прийняттям вмотивованого рішення, з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в м. Києві (код ЄДРПОУ: 40108583; місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 15) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 605,60 грн (шістсот п`ять гривень 60 копійок).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Скрипка І.М.