Ухвала суду № 138264557, 16.07.2026, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

"16" липня 2026 р. справа № 300/3703/26

м. Івано-Франківськ

Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Григорук О.Б., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання до вчинення дій

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання до вчинення дій.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 08.06.2026 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Ухвалою суду від 15.07.2026 продовжено розгляд справи № 300/3703/26 за позовними вимогами, відповідно до яких позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з листопада 2015 по грудень 2015, з січня 2016 по грудень 2016 року, з січня 2017 року по жовтень 2017 року, з січня 2023 по грудень 2023 року, з січня 2024 року по липень 2024 року, з січня 2025 року по червень 2025 року (включно), та не в повному обсязі індексації грошового забезпечення з серпня 2024 по грудень 2024 року та з липня 2025 по грудень 2025 року відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 № 1282-ХІІ;

зобов`язати Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з листопада 2015 по грудень 2015, з січня 2016 по грудень 2016 року, з січня 2017 року по жовтень 2017 року, з січня 2023 по грудень 2023 року, з січня 2024 року по липень 2024 року, з січня 2025 року по червень 2025 року (включно) та з серпня 2024 по грудень 2024 року та з липня 2025 по грудень 2025 року в повному обсязі відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» від 01.07.1991 № 1282-ХІІ;

визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області щодо не включення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 при обчисленні компенсації за невикористану щорічну основну та додаткову відпустку за 2015 рік в кількості 3 доби, за 2016 рік в кількості 1 доба, за 2017 рік в кількості 1 доба, за 2018 рік в кількості 1 доба, за 2020 рік в кількості 1 доба, за 2022 рік в кількості 3 доби, за 2023 рік в кількості 31 доба, за 2024 рік в кількості 45 діб, та 2025 рік в кількості 43 доби сум нарахованої та виплаченої додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 № 168 та індексації;

зобов`язати Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 компенсації за невикористану відпустку за 2015 рік в кількості 3 доби, за 2016 рік в кількості 1 доба, за 2017 рік в кількості 1 доба, за 2018 рік в кількості 1 доба, за 2020 рік в кількості 1 доба, за 2022 рік в кількості 3 доби, за 2023 рік в кількості 31 доба, за 2024 рік в кількості 45 діб, за 2025 рік в кількості 43 доби, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 № 168 та з урахуванням сум індексації, з урахуванням раніше виплачених сум;

визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області щодо не включення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 при обчисленні розміру одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби сум нарахованої та виплаченої додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 № 168 та індексації;

зобов`язати Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 25% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 № 168 та з урахуванням індексації, з урахуванням раніше виплачених сум;

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 додаткової доплати до грошового забезпечення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375 за період: з 10.12.2020 по 31.12.2020, з 18.02.2021 по 31.12.2021 року; січень-грудень 2022 року, січень-червень 2023 року, пропорційно відпрацьованому часу в особливих умовах;

зобов`язати Головне управління Національної поліції в Івано-Франківській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову доплату до грошового забезпечення відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 № 375 за період: з 10.12.2020 по 31.12.2020, з 18.02.2021 по 31.12.2021; січень-грудень 2022 року, січень-червень 2023 року, пропорційно відпрацьованому часу в особливих умовах.

22.06.2026 через систему "Електронний суд" до суду надійшло клопотання Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській, відповідно до якого, відповідач просить залишити позов без розгляду у зв`язку із пропуском строку звернення до суду.

Клопотання мотивоване тим, що наказом ГУНП в Івано-Франківській області № 686 о/с від 29.12.2025 майора поліції ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції з 29.12.2025 за пунктом 7 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію». Як убачається з подання про призначення пенсії від 15.01.2026 № 12584, оформленого ГУНП в Івано-Франківській області, до переліку документів, що подавалися для призначення Позивачу пенсії, входили грошовий атестат № 21 від 09.01.2026 та довідка № 22 від 09.01.2026 про щомісячні додаткові види грошового забезпечення. При цьому грошовий атестат № 21 від 09.01.2026 містить відомості про складові грошового забезпечення позивача, у тому числі щодо індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні щорічних основної і додаткових відпусток. Крім того, зазначений документ містить особистий підпис позивача від 13.01.2026 під записом «Відомості, подані в

атестаті, вважаю правильними», що свідчить про ознайомлення позивача зі змістом документа та правильністю наведених у ньому відомостей. Також довідка № 22 від 09.01.2026 містить інформацію про щомісячні додаткові види грошового забезпечення та премію, які враховувалися для призначення пенсії позивачу. Отже, не пізніше 13.01.2026 позивачу було достеменно відомо про складові та розмір грошового забезпечення, врахованого при проведенні розрахунку під час звільнення, а також про суми виплат, які, на її думку, підлягали нарахуванню та виплаті. Відповідно до статті 233 КЗпП України позивач мала звернутися до суду з вимогами щодо виплат, пов`язаних із проведенням розрахунку при звільненні, у тримісячний строк з дня, коли вона дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права, тобто не пізніше 13.04.2026. Однак із даним адміністративним позовом ОСОБА_1 звернулася лише 29.05.2026, тобто після спливу встановленого законом строку звернення до суду.

Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 29 квітня 2026 року у справі № 240/19087/24 щодо застосування строків звернення до суду при переведенні дійшов до такого висновку.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист у спосіб, визначений у цій статті.

Право на судовий захист реалізується особою шляхом подання позовної заяви до суду, яку відповідно до частини першої статті 122 КАС України може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Відповідно до частин другої та третьої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За правилами частини третьої статті 123 КАС України якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Згідно із частиною другою статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:

"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".

Верховний Суд 06 квітня 2023 року ухвалив рішення за результатами розгляду зразкової справи № 260/3564/22, залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21 вересня 2023 року, предметом спору якої також є недотримання законодавства про оплату праці. У вказаному рішенні сформовано наступні висновки: "До 19 липня 2022 року Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності".

Отже, у рішенні від 06 квітня 2023 року у зразковій справі № 260/3564/22 Верховний Суд виклав правову позицію щодо поширення дії частини першої статті 233 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

Також з метою забезпечення єдності практики вирішення спорів у правовідносинах щодо застосування приписів статті 233 КЗпП України, судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду (далі - Судова палата) здійснила перегляд судового рішення у справі № 460/21394/23 від 21 березня 2025 року.

У постанові від 21 березня 2025 року Судова палата погодилася з висновком суду попередньої інстанції про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19 липня 2022 року) слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум.

Отже, з урахуванням зазначеної позиції Судової палати, вирішуючи питання щодо дотримання позивачем строку звернення із заявленими позовними вимогами, необхідно визначити момент, коли остання набула достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених їй сум.

Суд звертає увагу, що позивачем заявлено вимоги здійснити нарахування та виплату сум, право на які вона набула під час проходження служби.

При цьому важливим є те, що позов про стягнення належного грошового забезпечення подано вже після звільнення.

У Рішенні від 05 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 Конституційний Суд України, аналізуючи положення трудового законодавства в контексті конституційного звернення‚ виходив з того, що поняття "заробітна плата" і "оплата праці", які використано у законах, що регулюють трудові правовідносини, є рівнозначними в аспекті наявності у сторін, які перебувають у трудових відносинах, прав і обов`язків щодо оплати праці, умов їх реалізації та наслідків, що мають настати у разі невиконання цих обов`язків.

Крім обов`язку оплатити результати праці робітника‚ існують також інші зобов`язання роботодавця матеріального змісту. Ці зобов`язання стосуються тих витрат, які переважно спрямовані на охорону праці чи здоров`я робітника (службовця) або на забезпечення мінімально належного рівня його життя, у тому числі й у разі простою - зупинення роботи, що було викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами (форс-мажор) тощо.

Конституційний Суд України зазначив, що праву працівника на належну заробітну плату кореспондує обов`язок роботодавця нарахувати йому указані виплати‚ гарантовані державою‚ і виплатити їх. При цьому право працівника не залежить від нарахування йому відповідних грошових виплат. Тому незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, працівник, у разі порушення законодавства про оплату праці, має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.

З урахуванням викладеного Конституційний Суд України констатував, що під заробітною платою, що належить працівникові, або‚ за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу (у редакції, чинній до 19 липня 2022 року)‚ належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.

Чинна редакція частини другої статті 233 КЗпП України містить поняття "суми, що належать працівникові при звільненні".

З огляду на викладене, спірні правовідносини регулюються частиною другою статті 233 КЗпП України, якою визначено тримісячний строк (з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні) звернення до суду у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні.

На переконання суду, початок перебігу строку звернення до суду у цій справі, з урахуванням частини другої статті 233 КЗпП України, слід пов`язувати з моментом, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому за спірний період сум.

Таким моментом може бути день вручення розрахункового листа, довідки про нараховані та виплачені суми тощо.

Також суд уважає за необхідне зазначити про те, що грошовий атестат, що видається службовцю, який звільняється зі служби, можна віднести до повідомлення про нараховані суми лише за останній місяць служби.

Проте спірні правовідносини стосуються щомісячних виплат, а отже відомості про нараховані суми необхідно встановлювати щодо кожного спірного місяця.

З огляду на обставини цієї справи, суд зазначає, що для правильного вирішення питання дотримання позивачем строку звернення до суду підлягає з`ясуванню наявності/відсутності у відповідача документального підтвердження ознайомлення останнього (отримання відповіді від відповідача) з розміром та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення, як-то докази направлення/видачі розрахункових листів, довідок про грошове забезпечення тощо.

За результатом установлення указаних обставин стане можливим визначити день, коли позивач дізналася про порушення її прав, свобод чи інтересів, а отже установити початок відліку тримісячного строку звернення до суду з цим позовом та, за необхідності, з`ясувати наявність поважних причин пропуску такого строку.

Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 29 квітня 2026 року у справі № 240/19087/24.

Як зазначено вище, відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вищенаведене, оскільки відповідач документально не підтвердив ознайомлення позивача (отримання відповіді від відповідача) з розміром та складовими нарахованого та виплаченого у спірному періоді грошового забезпечення, як-то докази направлення/видачі розрахункових листів, довідок про грошове забезпечення тощо, а грошовий атестат, що видається службовцю, який звільняється зі служби, можна віднести до повідомлення про нараховані суми лише за останній місяць служби, також довідка № 22 від 09.01.2026 про щомісячні додаткові види грошового забезпечення не містить всіх відомостей про складові грошового забезпечення позивача, у тому числі щодо індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні щорічних основної і додаткових відпусток, тому відсутні підстави для задоволення клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.

Враховуючи наведене, керуючись статтями 122, 123, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

В задоволенні клопотання Головного управління Національної поліції в Івано-Франківській про залишення позову без розгляду від 22.06.2026 - відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею, оскарженню не підлягає.

Суддя Григорук О.Б.