Ухвала суду № 138264279, 15.07.2026, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про закриття провадження у справі

15 липня 2026 року м. Житомир справа №240/14499/26

категорія 106030200

Житомирський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Черняхович І.Е., розглянувши в порядку письмового провадження заяву про відмову від позову в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до 11 регіональної військово-лікарської комісії третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Гарнізонна військово-лікарська комісія №1 військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування протоколу,

встановив:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до 11 регіональної військово-лікарської комісії (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Гарнізонна військово-лікарська комісія №1 військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати протокол засідання штатної ВЛК від 11.02.2026 №2026-02-11-0926-1440-0 11 регіональної ВЛК ( АДРЕСА_1 ) про затвердження постанови гарнізонної ВЛК №1 в/ч НОМЕР_2 , оформленої свідоцтвом про хворобу №2026-0127-1610-1954-0 від 27.01.2026;

- зобов`язати 11 регіональну ВЛК ( АДРЕСА_1 ) врахувати всі наявні медичні документи та докази обставин настання та фіксації наслідків вогнепального поранення ОСОБА_1 , а також докази його тривалої участі у бойових діях впродовж чотирьох років та внести зміни у свідоцтво про хворобу №2026-0127-1610-1954-0 від 27.01.2026 гарнізонної ВЛК №1 в/ч НОМЕР_2 , в частині причини діагнозів M42.16: M42.10: G54.4: 115.9: E11.01: 199; K81.1: K76.0; K21.0; N41.1; H90.4: "Поранення, травма (контузія, каліцтво) ТАК, пов`язане із захистом Батьківщини".

Ухвалою суду від 16 квітня 2026 року відкрито провадження в адміністративній справі №240/14499/26 позовом ОСОБА_1 за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.

07 травня 2026 року до суду від представника позивача адвоката Ліпської-Романченко Ганни Дмитрівни надійшла заява (вх.№33191/26) про відмову від позову.

На обгрунтування вказаної заяви представник зазначила, що після відкриття провадження у даній справі 11 регіональною ВЛК було переглянуто протокол засідання штатної ВЛК від 11.02.2026 №2026-02-11-0926-1440-0 11. За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 11 регіональна ВЛК листом від 28.04.2026 №2225 направила копію протоколу засідання штатної ВЛК від 28.04.2026 №2026-0428-0806-3581-7, яким відмінила постанову про причинний зв`язок захворювання та свідоцтво про хворобу позивача. Згідно протоколу від 28.04.2026 всі попередньо встановлені хвороби спини та хребта ОСОБА_1 визнані захворюваннями, що пов`язані із захистом Батьківщини. Відтак, після відкриття провадження у справі 11 регіональною ВЛК були задоволені позовні вимоги ОСОБА_1 , а тому він відмовляється від позову та просить суд прийняти таку відмову.

Крім того, у вказаній заяві представник позивача просила стягнути з відповідача витрати пов`язані з розглядом справи, а саме витрати на правову допомогу в розмірі 15000,00 гривень.

Розглянувши вказану заяву, суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 3 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами частини 1 статті 189 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Пунктом 2 частини 1 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмову прийнято судом.

Згідно з частиною 5 цієї ж статті КАС України суд не приймає відмови від позову і продовжує розгляд адміністративної справи, якщо ці дії позивача суперечать закону чи порушують чиї-небудь права, свободи або інтереси.

Зі змісту поданої заяви суд встановив, що фактичною підставою відмови позивача від позову є самостійне виправлення відповідачем оскаржуваних в даній справі порушень.

Оскільки заява позивача про відмову від позову не суперечить закону, не порушує прав, свобод або інтересів інших осіб, суд приймає відмову ОСОБА_1 від адміністративного позову, у зв`язку із чим провадження у справі підлягає закриттю.

При цьому суд звертає увагу, що згідно правових норм частини 2 статті 239 Кодексу адміністративного судочинства України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається. Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Відповідно до частини 2 статті 238 Кодексу адміністративного судочинства України про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

Вирішуючи подану заяву в частині вимог про стягнення з відповідача витрат на правову допомогу в розмірі 15000,00 гривень.

Положеннями частини 1 статті 140 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються із позивача, крім випадків, коли позивач звільнений від сплати судових витрат. Однак якщо позивач відмовився від позову внаслідок задоволення його відповідачем після подання позовної заяви, то суд за заявою позивача присуджує всі понесені ним у справі витрати із відповідача.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Аналіз наведених правових норм дає підстави вважати, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Крім того, при визначенні суми відшкодування суд має враховувати критерії реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерій розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Вказана позицій узгоджується з висновками Верховного суду у постанові від 22.12.2020 у справі № 520/8489/19.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26 лютого 2015 року у справі "Баришевський проти України", від 10 грудня 2009 року у справі "Гімайдуліна і інших проти України", від 12 жовтня 2006 року у справі "Двойних проти України", від 30 березня 2004 року у справі "Меріт проти України", заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, а також постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року (справа №810/3806/18, справа №810/2816/18, справа №810/3806/18), від 22 листопада 2019 року (справа №810/1502/18).

Для підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу до суду було надано:

- копію договору про надання правничої допомоги від 30.03.2026, укладеного між ОСОБА_1 та адвокатом Ліпською-Романченко Ганною Дмитрівною;

- копію ордеру №11198511 від 08.04.2026 на надання адвокатом Ліпською-Романченко Ганною Дмитрівною правничої (правової) допомоги ОСОБА_1 .

Пунктом 3 договору про надання правничої допомоги від 30.03.2026 передбачено, що оплата послуг адвоката визначається в сумі 15000,00 гривень за підготовку та подачу позову.

Проте документи, що свідчать про оплату ОСОБА_1 вищезазначених витрат на правничу допомогу в розмірі 15000,00 гривень у матеріалах справи відсутні.

Суд акцентує увагу на тому, що відсутність у матеріалах справи доказів реальності понесення позивачем витрат на правничу допомогу, а саме доказів оплати ним своєму адвокатові послуг по наданню такої допомоги вартістю 15000,00 гривень, у силу наведеної судової практики, є підставою для відмови у стягненні на користь позивача таких витрат.

Враховуючи те, що наданими до суду документами витрати на правничу допомогу у розмірі 15000,00 гривень не підтверджено, cуд дійшов про відсутність підстав для їх відшкодування, а тому подана заява в цій частині не підлягає задоволенню.

Керуючись статтями 238, 239, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ухвалив:

Прийняти відмову ОСОБА_1 від позову.

Закрити провадження в адміністративній справі №240/14499/26 за позовом ОСОБА_1 до 11 регіональної військово-лікарська комісії третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Гарнізонна військово-лікарська комісія №1 військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування протоколу.

Повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Наявність ухвали про закриття провадження у зв`язку з прийняттям відмови позивача від позову не позбавляє відповідача в цій справі права на звернення до суду за вирішенням цього спору.

Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні заяви в частині стягнення витрат на правничу допомогу.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.

Ухвала суду може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її складення.

Суддя І.Е.Черняхович