Рішення № 138261638, 15.07.2026, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8-й під`їзд, Держпром, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

________________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" липня 2026 р.м. ХарківСправа № 922/1778/26

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Пономаренко Т.О.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз" (01021, м. Київ, Кловський узвіз, 9/1; код ЄДРПОУ: 30019801) до Комунального підприємства "Чугуївтепло" ( 63503, Харківська обл., м. Чугуїв, вул. Олександра Зачепила, 15; код ЄДРПОУ: 35944142) про стягнення заборгованості без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

20.05.2026 Акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Комунального підприємства "Чугуївтепло", в якій просить суд стягнути з Комунального підприємства «Чугуївтепло» на користь Акціонерного товариства «Укртрансгаз» 485 483,88 грн компенсації вартості відібраних без номінацій обсягів природного газу за жовтень 2016, січень - березень 2017 року, три проценти річних від простроченої суми у розмірі 12 594,41 грн та інфляційні втрати в сумі 42 411,05 грн, а також витрати по сплаті судового збору покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що внаслідок здійснення відповідачем у жовтні 2016, січні - березні 2017 року відбору природного газу з газотранспортної системи в обсязі 185,643 тис.куб.м. без поданих постачальником газу номінацій, на які у нього відсутні підписані акти приймання-передачі природного газу з постачальником щодо таких обсягів, та на підставі частини 2 статті 8 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення», у відповідача виникли зобов`язання перед позивачем протягом 72 місяців, починаючи з 1 жовтня 2021 року, щомісяця рівними частинами компенсувати вартість відібраних ним обсягів природного газу, що становить 1 664 516,16 грн, при тому розмір щомісячної компенсації складає 23 118,28 грн.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 25.05.2026 прийнято позовну заяву Акціонерного товариства "Укртрансгаз" до Комунального підприємства "Чугуївтепло" про стягнення заборгованості до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/1778/26. Вирішено розгляд справи №922/1778/26 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

08.06.2026 до суду надійшов відзив керівника Комунального підприємства "Чугуївтепло" Петрової Н.Д. (вх.№13846 від 08.06.2026) на позовну заяву.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.06.2026 прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи відзив керівника Комунального підприємства "Чугуївтепло" Петрової Н.Д. (вх.№13846 від 08.06.2026) на позовну заяву.

У відзиві представник відповідача зазначила, що Комунальне підприємство «Чугуївтепло» визнає позов в повному обсязі до початку розгляду справи по суті та просить суд надати відстрочку виконання рішення суду на 12 місяців після набрання судовим рішенням законної сили.

Представник відповідача зазначає, що в жовтні 2016 року, січні березні 2017 року підприємство відповідача мало можливість сплачувати за отриманий природний газ. Станом на теперішній час підприємство знаходиться у тяжкому фінансовому стані, і у разі задоволення позовних вимог і одномоментному стягненні суми боргу, спричинить для нього витрати, які не мають джерел покриття. Комунальне підприємство «Чугуївтепло» не є фактичним споживачем послуги. Підприємство створено, згідно рішення Чугуївської міської ради №1414-V від 27.05.2008. Відповідно до п.2.1 Статуту підприємства, основною метою його діяльності є задоволення потреб населення та інших категорій споживачів в забезпеченні тепловою енергією. КП «Чугуївтепло», внесено до секторального переліку об`єктів критичної інфраструктури, яке виконує функції на задоволення виробничої потреби у підготовці до опалювального сезону. Основною метою діяльності підприємства є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності підприємства та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу відповідача. КП «Чугуївтепло» є основним джерелом теплопостачання у м. Чугуїв та обслуговує 156 житлових будинків, що становить понад 9 тисяч особових рахунків споживачів - фізичних осіб, 21 об`єкти бюджетної та соціальної сфери, до складу яких входять 3 медичних заклади, 6 шкільних закладів та 11 дитячих садків. Специфіка роботи підприємства полягає в тому, що основними споживачами теплової енергії є бюджетні підприємства та населення міста. Місцезнаходження Комунального підприємства «Чугуївтепло» Харківська обл. Чугуївський р-н, місто Чугуїв, вул. Зачепила Олександра, будинок 15. Отже, підприємство знаходиться на території можливих бойових дій та продовжує виконувати соціально значущу роль забезпечення життєдіяльності населення в особливий період. Велика кількість українців опинилася у дуже складних життєвих обставинах і поки не може сплатити за спожиті житлово-комунальні послуги. При цьому, господарська діяльність відповідача з постачання теплової енергії споживачам є стабільно збитковою: сума дебіторської заборгованості споживачів перед КП «Чугуївтепло» станом на 01.05.2026 складає 68 872 300 грн, з яких заборгованість населення 57 801 000 грн., що в свою чергу приводить до виникнення кредиторської заборгованості по розрахункам за поставлені енергоносії на виробництво теплової енергії, яка станом на 01.05.2026 становить 196 807 900 грн. За обставин законодавчо встановленої неможливості, КП «Чугуївтепло» не нараховує будь які санкції за несвоєчасну плату послуги з теплопостачання. Тоді як позивач, окрім стягнення суми компенсації вартості відібраних без номінацій обсягів природного газу, заявив про стягнення 12 594,41 грн. - три проценти річних, 42 411,05 грн. - інфляційних втрат. Тобто позивач має можливість компенсації від відповідача понесених втрат за прострочення виконання власних зобов`язань, тоді як відповідач позбавлений такої можливості в силу обмежень встановлених чинним законодавством України, що є об`єктивно несправедливим та очевидно порушує баланс інтересів сторін. Усе це обтяжується тим фактом, що держава, надаючи певні гарантії щодо компенсації свого втручання у господарську діяльність відповідача та фактично старши один з учасником правовідносин, своєчасно не виконує взяті на себе гарантії за Законом України №2479-ІХ "Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування" по перерахунку заборгованості різниці у тарифах та витрати та/або втрат, понесених внаслідок воєнних дій. Зазначеним законом введено мораторій на підвищення цін (тарифів) на ринку природного газу та у сфері теплопостачання, зокрема, протягом дії воєнного стану в Україні та шести місяців після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, забороняється підвищення для всіх категорій споживачів тарифів на послуги з розподілу природного газу, теплову енергію (її виробництво, транспортування та постачання) і послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води. Складові витрати тарифів, що діяли впродовж 2021-2025 років, розраховані відповідно до економічних показників, що діяли на період здійснення цих розрахунків, та є значно нижчими цих показників на сьогодні. Натомість, з липня 2021 року відповідач не отримує відшкодування різниці в тарифах з державного бюджету. Сума погоджена Територіальною комісією з узгодження заборгованості з різниці в тарифах, та за період з 01.06.21р по 01.05.26р. становить 180 345 186,00 грн (довідка щодо обсягу різниці в тарифах станом на 01.05.2026 додається). На момент складання заяви про відстрочення виконання рішення сума заборгованості за теплову енергію з різниці в тарифах не змінилась, гроші з Державного бюджету не надійшли. Таким чином, фінансова спроможність КП «Чугуївтепло» зі сплати компенсації вартості відібраних без номінацій обсягів природного газу за жовтень 2016, січень березень 2017 року прямо пропорційно залежить від погашення державою різниці в тарифах на теплову енергію та послуги з постачання теплової енергії. Відповідач зазнає постійних збитків та втрат, зумовлених впровадженим мораторієм на підвищення для всіх категорій споживачів тарифів на теплову енергію. Введення воєнного стану впливає на спроможність своєчасного проведення розрахунків відповідачем та обмежує безперешкодне провадження господарської діяльності. Стабільно збитковий стан відповідача підтверджується: копією звіту про фінансовий стан (баланс) підприємства станом на 30.06.2024, відповідно до якого нерозподілений прибуток (непокритий збиток) становить 57 100 тис. грн., копією звіту про фінансовий стан (баланс) підприємства станом на 30.09.2024, відповідно до якого нерозподілений прибуток (непокритий збиток) становить 61 289 тис. грн., копією звіту про фінансовий стан (баланс) підприємства станом на 31.12.2024, відповідно до якого нерозподілений прибуток (непокритий збиток) становить 60 247 тис. грн., копією звіту про фінансовий стан (баланс) підприємства станом на 30.06.2025, відповідно до якого нерозподілений прибуток (непокритий збиток) становить 80 552 тис. грн., копією звіту про фінансовий стан (баланс) підприємства станом на 30.09.2025, відповідно до якого нерозподілений прибуток (непокритий збиток) становить 84 538 тис. грн., копією звіту про фінансовий стан (баланс) підприємства станом на 31.12.2025, відповідно до якого нерозподілений прибуток (непокритий збиток) становить 84 114 тис. грн., копією звіту про фінансовий стан (баланс) підприємства станом на

31.03.2026, відповідно до якого нерозподілений прибуток (непокритий збиток) становить 96 197 тис. грн., копіями звітів про фінансові результати підприємства за перше півріччя 2025р., за 9 місяців 2025р. та за 12 місяців 2025р., за перший квартал 2026р.

Відповідач звертає увагу, що з 2023 року бере участь разом з органом місцевого самоврядування у реструктуризації заборгованості за природний газ та електричну енергію згідно до Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення", та виконав у 2023 році вимоги постанови Кабінету Міністрів України №812 від 19.07.2022 "Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу щодо особливостей постачання природного газу виробникам теплової енергії та бюджетним установам" (далі за текстом положення 2) та відкрив рахунки, про що свідчить договір про перерахування коштів №1. Отже, державою фактично визначено спеціальний режим проведення розрахунків за поставлений природний газ, що по суті усуває відповідача від процесу розподілу отриманих від споживачів грошових коштів на свій розсуд та полягає в автоматичному перерахуванні 65% грошових коштів зі спеціальних рахунків на рахунки НАК "Нафтогаз України. Залишок грошей, що залишається у відповідача згідно встановлених нормативів розподілу грошей затверджених Положенням 2 незначний та не дає можливості не тільки розрахуватися з позивачем, а також з іншими контрагентами за поставлені енергоносії та податковим органом щодо оплати податків та по виплаті заробітної плати.

Так, згідно Інформації по отриманим і розподіленим коштам, що надходять на небюджетний рахунок відповідно до Постанови від 19 липня 2022 р. №812 у розрахунковому періоді з травня 2025 року по квітень 2026 року можна побачити яким чином розподіляються гроші помісячно та можна зробити висновок (за період з травня 2025 року по квітень 2026 року на рахунок відповідача було розподіллено всього 89 530 58, 00 грн.), що їх об`єктивно недостатньо для проведення розрахунків не тільки по зобов`язанням з позивачем, а і по іншим зобов`язанням, у тому числі і по виплаті заробітної плати, заборгованість по якій склала тільки на 01.11.2025 складала 3 158 700 грн. (копія довідки та копії звітів про заборгованість з оплати праці за період з 01.07.25 по 01.11.25 додаються). У зв`язку із чим, враховуючи значимість послуг, які надає підприємство, відповідач неодноразово звертався з запитами до місцевого бюджету для отримання допомоги та виділенні бюджетних коштів для виплати зарплат працівникам (копії листів від 12.08.25 №01-07/428, від 02.09.25 №01-07/461, від 15.10.25 №01-07/561, від 06.11.25 №01-07/626 додаються).

Відтак, представник відповідача просить суд задовольнити клопотання відповідача про надання відстрочки виконання рішення в частині задоволених позовних вимог на 12 місяців після набрання судовим рішенням законної сили. Також, при вирішенні питання про розподіл судових витрат врахувати, що відповідач до початку розгляду справи по суті фактично визнав позов.

11.06.2026 до суду надійшла відповідь на відзив представника Акціонерного товариства "Укртрансгаз" адвоката Жирного Олексія Сергійовича (вх.№14240 від 11.06.2026).

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 12.06.2026 прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи відповідь на відзив представника Акціонерного товариства "Укртрансгаз" адвоката Жирного Олексія Сергійовича (вх.№14240 від 11.06.2026).

У відповіді на відзив представник позивача зазначив, що відповідач на підставі ч.2 ст.8 Закону 1730 зобов`язаний компенсувати вартість природного газу, який спожив ще у 2016-2017 році, тобто більше 9 років тому. Відповідачем природний газ використаний для виробництва та постачання теплової енергії, за яку у той період відповідач отримував оплату, проте до сьогодні включно відповідачем не проведено розрахунки за спожитий природний газ ані у порядку, встановленому Кодексами ГТС/ГРМ, ані у порядку ч.2 ст.8 Закону 1730. Слід зауважити, що вказані події відбулись задовго до початку повномасштабної агресії проти України та введення воєнного стану, а тому посилання на військову ситуацію в країні є необґрунтованим, більш того яка має негативний вплив на багатьох суб`єктів ринку природного газу та АТ «Укртрансгаз» не є виключенням. Крім того слід зауважити, що на підставі ч.2 ст.8 Закону 1730 в інтересах відповідача і так вже відстрочено проведення розрахунків за спожитий ним у 2016-2017 роках природний газ, зокрема, починаючи з 01.10.2021, тобто фактично відстрочено майже на 5 років, до того ж ще й розстрочено компенсацію на 72 місяці і в межах справи стягується тільки та частина, строк виконання за якою настав.

На думку позивача, надання відстрочки виконання судового рішення на 12 місяців призведе до зміни строків, визначених імперативною нормою Закону, що буде прямим порушенням ч.2 ст.8 Закону 1730. Таким чином позивач вважає, що застосування ст.331 ГПК України в даному випадку в принципі є неможливим, оскільки призводить до порушення ч.2 ст.8 Закону 1730, а відтак і принципу верховенства права. З урахуванням п.1 ч.3 ст.2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є верховенство права, водночас згідно з ч.3 ст.3 ГПК України судочинство в господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи. Відповідно до ч.1-3 ст.11 ГПК України Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Позивач звертає увагу, що триваюча ситуація впродовж 2015-2020 років з несанкціонованими відборами природного газу з газотранспортної системи виробниками теплової енергії без врегулювання утворених небалансів призводила до постійної необхідності АТ «Укртрансгаз» як Оператора ГТС вживати заходи з фізичного балансування та нести витрати на закупівлю природного газу, яким в газотранспортній системі заміщався несанкціоновано відібраний виробниками теплової енергії природний газ. Разом з тим відсутність дієвого механізму компенсації витрат АТ «Укртрансгаз» призвела до того, що у 2026 році Позивач досі не отримав належного відшкодування понесених витрат ще у 2015-2019 роках та вимушений постійно стягувати відповідні суми у судовому порядку. Відповідно до останніх звітних документів, опублікованих на офіційному вебсайті, за результатами господарської діяльності у 2021 році АТ «Укртрансгаз» не отримало прибутку та зазнало збитків на загальну суму 11 184 295 тис. грн., тобто досяг більше 11 млрд. грн, вказане підтверджує збитковість підприємства (підтверджується копією звіту про фінансові результати за 2021 рік). АТ «Укртрансгаз» до 2020 року здійснювало суспільно-важливу і стратегічну функцію по своєчасному й безперебійному забезпеченню суб`єктів господарювання та соціальної сфери України природним газом, надійного та безпечного функціонування Єдиної газотранспортної системи України, а також забезпечення транзиту газу за міждержавними угодами. Для забезпечення технологічного процесу транспортування природного газу магістральними трубопроводами високого тиску АТ «Укртрансгаз» використовувало природний газ, в зв`язку із чим повинно було нести значні затрати на закупівлю його обсягів на власні технологічні потреби. Більше 70% витрат Позивача припадало на закупівлю природного газу на власні технологічні потреби, до того АТ «Укртрансгаз», як оператор газотранспортної системи, зобов`язаний був ще й закуповувати природний газ для врегулювання дисбалансу обсягів газу в системі, який виникав внаслідок споживання природного газу без виділення постачальниками лімітів (обсягів) газу на потреби споживачів, при цьому мав здійснювати таку закупівлю обсягів газу вчасно з метою запобігання негативних наслідків для держави в цілому. Такі дії позивача є обов`язковими заходами забезпечення дисципліни споживання природного газу, стабілізації та надійної експлуатації газотранспортної системи, вжиття яких суттєво вплинуло на фінансове становище позивача і, як наслідок, на сьогодні призвело до вищезазначених показників збитковості. Саме тому найважливішим для позивача є належне виконання зобов`язань перед ним споживачами природного газу, які в разі неналежного виконання грошових зобов`язань мають нести відповідальність, ані будь-яким чином ухилятись від цього. При цьому АТ «Укртрансгаз» входить до Групи компаній Нафтогаз (власником 100 % пакету акцій якого є АТ «НАК «Нафтогаз України», а 100% акцій останнього належать Державі в особі Кабінету Міністрів України) й є суб`єктом господарювання державного сектору економіки, підприємством паливно-енергетичного комплексу, що здійснює діяльність із зберігання природного газу у підземних сховищах газу та на яке державою покладено стратегічно важливу функцію - забезпечення енергетичної безпеки держави, а тим паче обставина, яка має велике значення в умовах воєнного стану. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 року №83, АТ «Укртрансгаз» входить до переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави. Крім того, АТ «Укртрансгаз» є одним з найбільших платників податків в Україні та відповідно до положень ст. 67 Конституції України зобов`язане сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. В умовах воєнного стану безперебійна сплата податків забезпечує наповнення місцевих бюджетів, підтримку ЗСУ і держави в цілому, недоотримання коштів, в тому числі від Боржника створює ризик невиконання податкових зобов`язань з боку АТ «Укртрансгаз». Відстрочення виконання рішення суду в цій справі в тому числі унеможливлює виконання АТ «Укртрансгаз» покладених на нього функцій та матиме вплив на підготовку до опалювальних сезонів.

Відповідно до ч.1 ст.191 ГПК України, позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

Згідно з частиною 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

Водночас відповідно до частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

У цій справі ухвалою суду від 25.05.2026 відкрито провадження та постановлено здійснювати її розгляд без повідомлення (виклику) учасників справи. В свою чергу відзив, у якому відповідач визнав позов у повному обсязі, надійшов до суду 08.06.2026, тобто до початку розгляду справи по суті у розумінні частини 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України.

До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення (ч.2 ст.191 ГПК України).

Відтак суд роз`яснює, що у відповідності до ч.4 ст.191 ГПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Частиною 1 статті 56 ГПК України визначено, що сторона, третя особа, а також особа, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь в судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.

Частиною 3 статті 56 ГПК України передбачено, що юридична особа незалежно від порядку її створення бере участь у справі через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво юридичної особи), або через представника.

В частині 9 статті 60 ГПК України зазначено, що у разі подання представником до суду заяви, скарги, клопотання він додає довіреність або інший документ, що посвідчує його повноваження, якщо в справі немає підтвердження такого повноваження на момент подання відповідної заяви, скарги, клопотання.

Як вбачається з матеріалів справи, відзив, в якому відповідач визнає позовні вимоги, підписаний директором Комунального підприємства "Чугуївтепло" Петровою Н.Д.

Повноваження Петрової Н.Д. підтверджуються розпорядженням Чугуївської міської військової адміністрації №33-о від 18.04.2024 "Про призначення Петровою Н.Д. на посаду директора Комунального підприємства "Чугуївтепло"", статутом Комунального підприємства "Чугуївтепло" та витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Обмеження повноважень директора Комунального підприємства "Чугуївтепло" Петрової Н.Д. відсутні.

Відтак суд, перевіривши повноваження представника відповідача, зазначає, що визнання відповідачем в особі його директора позову є добровільним, здійснене уповноваженою особою, не суперечить вимогам чинного законодавства та не порушує права, свободи чи охоронювані законом інтереси інших осіб.

Відповідно до ч.1 ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.

Згідно з частиною 3 зазначеної статті судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України.

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються інформацією з КП "Діловодство спеціалізованого суду" про доставку електронного листа в електронний кабінет.

Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.

За висновками суду, в матеріалах справи достатньо доказів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними матеріалами.

Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.

Акціонерне товариство «Укртрансгаз» (далі - АТ«Укртрансгаз», позивач або Оператор ГТС) до 31.12.2019 було оператором газотранспортної системи суб`єктом господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників) (п.19 ч.1 ст.1 Законом України «Про ринокприродного газу»).

Комунальне підприємство «Чугуївтепло» (далі - КП «Чугуївтепло», відповідач) є споживачем - юридичною особою, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини (далі також - споживач) (п.37 ч.1 ст.1 Закону України «Про ринок природного газу»).

Відповідач, без поданих постачальником газу номінацій, у жовтні 2016, січні - березні 2017 року здійснив відбір природного газу в обсязі 185,643 тис.куб.м, на які у нього відсутні підписані акти приймання-передачі природного газу з постачальником щодо таких обсягів.

Відповідно до частини 2 статті 8 Закону №1730, в редакції, яка набрала чинності 29.08.2021, підприємства, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, які протягом періоду з 1 грудня 2015 року по 31 грудня 2019 року здійснювали відбір природного газу з газотранспортної системи без поданих номінацій, зобов`язані протягом 72 місяців, починаючи з 1 жовтня 2021 року, щомісяця рівними частинами компенсувати особі, що здійснювала функції оператора газотранспортної системи до 31 грудня 2019 року включно, вартість відібраних без номінацій обсягів природного газу за цінами реалізації природного газу категоріям споживачів, визначеними положенням про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затверджених постановами Кабінету Міністрів України на виконання статті 11 Закону України «Про ринок природного газу», чинних протягом періоду таких відборів для відповідних категорій споживачів.

19.08.2022 набрала чинності нова редакція частини 2 та доповнено частиною 3 статті 8 Закону України №1730 (згідно Закону №2479-ІХ від 29.07.2022), відповідно до яких:

Підприємства, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води (послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води), які протягом періоду з 1 грудня 2015 року по 31 грудня 2019 року здійснювали відбір природного газу з газотранспортної системи без поданих постачальником газу номінацій та у яких відсутні підписані акти приймання-передачі природного газу з постачальником щодо таких обсягів, зобов`язані, незалежно від включення до реєстру, укладення договору реструктуризації та підписання акта звіряння взаєморозрахунків, протягом 72 місяців, починаючи з 1 жовтня 2021 року, щомісяця рівними частинами компенсувати (оплатити) особі, що здійснювала функції оператора газотранспортної системи до 31 грудня 2019 року включно, вартість:

відібраних без номінацій обсягів природного газу за цінами реалізації природного газу категоріям споживачів, визначеними положеннями про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затвердженими постановами Кабінету Міністрів України на виконання статті 11 Закону України «Про ринок природного газу», чинними протягом періоду таких відборів для відповідних категорій споживачів;

послуг транспортування відібраних без номінацій обсягів природного газу за цінами, встановленими постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, чинними протягом періоду таких відборів.

Обсяги природного газу, зазначені в частині другій цієї статті, визначаються як різниця між обсягами фактично спожитого природного газу на підставі алокацій/ звітів операторів газорозподільних систем та обсягами поставленого/придбаного природного газу на підставі договорів купівлі-продажу/постачання природного газу та актів приймання-передачі природного газу за відповідний період споживання (ч.2, ч.3 ст.8 Закону України№1730 згідно із Законом №2479-ІХвід29.07.2022).

Внаслідок здійснення відповідачем у жовтні 2016, січні - березні 2017 року відбору природного газу з газотранспортної системи в обсязі 185,643 тис.куб.м. без поданих постачальником газу номінацій, на які у нього відсутні підписані акти приймання-передачі природного газу з постачальником щодо таких обсягів, та на підставі частини 2 статті 8 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення», у відповідача виникли зобов`язання перед позивачем протягом 72 місяців, починаючи з 1 жовтня 2021 року, щомісяця рівними частинами компенсувати вартість відібраних ним обсягів природного газу, що становить 1 664 516,16 грн, при тому розмір щомісячної компенсації складає 23 118,28 грн.

Проте, відповідач не вжив визначених ч.2 ст.8 Закону України №1730 заходів із врегулювання зазначеної заборгованості та не здійснює оплату рівними частинами вартості відібраних ним обсягів природного газу без номінацій у спірний період та безпідставно не виконує покладені на нього законодавством зобов`язання.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 15.10.2024 у справі №922/2702/24 з відповідача було стягнуто на користь позивача частину вартості відібраних ним обсягів природного газу в сумі 786 021,52 грн заборгованості за 34 із 72 визначених Законом №1730 щомісячних платежів, що виникла за період з 01.10.2021 по 01.07.2024 (включно).

Так, рішенням Господарського суду Харківської області від 15.10.2024 у справі №922/2702/24, встановлені обставини відбору відповідачем природного газу та наявність підстав для компенсації відібраних обсягів природного газу позивачу, а саме:

«За результатом опрацювання поданих номінацій, позивачем було встановлено відсутність поданих номінацій АТ «НАК «Нафтогаз України», у спірний період у вказаних обсягах для КП «Чугуївтепло».

Разом з тим, позивачем встановлено відсутність будь-якого замовника послуг транспортування та фактичної передачі в порядку, визначеному Кодексом ГТС будь-яким суб`єктом ринку природного газу (зокрема будь-яким постачальником) в обсягах 21,244 тис.м.куб у жовтні 2016 року, 75,241 тис.м.куб у січні 2017року, 59,818 тис.м.кубулютому 2017року, 29,340 тис.м.куб у березні 2017 року на вході до газотранспортної системи для його подальшого транспортування для відповідача.

Тобто загальний обсяг відбору у жовтні 2016, січні березні 2017 року без поданихномінацій складає 185,643 тис.куб.м.

Вказані обсяги відбору відповідачем природного газу позивач підтверджує:

1) Реєстрами обсягів природного газу, які були використані споживачами по договорах з НАК «Нафтогаз України», складеними оператором з розподілу природного газу АТ «Харківгаз» (копії додаються). Згідно з якими, у графі «Обсяг згідно алокації» зазначено про відбір КП «Чугуївтепло» природного газу в наступних обсягах та періодах:

- у жовтні 2016 року 959,709 тис. куб. метрів;

- у січні 2017 року 2 134,963 тис. куб. метрів;

- у лютому 2017 року 2 072,234 тис. куб. метрів;

2) Звітом АТ «Харківгаз» про поділ фактичного обсягу між замовниками послуг транспортування (постачальниками) в розрізі споживачів . Згідно з якими, у графі «Фактичний обсяг за місяць» зазначено про відбір КП «Чугуївтепло» природного газу в наступних обсягах та періодах:

- у березні 2017року 1 238,048 тис. куб. метрів;

3) Реєстрами теплопостачальних підприємств з якими документально оформлені обсяги природного газу за прямими договорами НАК Нафтогаз України (копії додаються). Відповідно у яких зазначені документально оформлені обсяги природного газу КП «Чугуївтепло» з АТ «НАК «Нафтогаз України» в наступних обсягах та періодах:

- у жовтні 2016 року 938,465 тис. куб. метрів;

- у січні 2017 року 2 059,722 тис. куб. метрів;

- у лютому2017 року 2 012,416 тис. куб. метрів;

- у березні 2017 року 1 208,708 тис. куб. метрів;

4) Скріншотом з системи ERP SAP щодо наданих послуг транспортування за жовтень 2016, січень березень 2017.

Крім того, у відповідь на адвокатські запити №29 та №22/2 КП «Чугуївтепло» листами №1-08/147 від14.02.2022 та №233 від 04.08.2022 підтвердило, що споживало природний газ у березні 2017 в зазначених обсягах без виділених номінацій, а також підтвердило те, що постачальник не підписав акти приймання передачі природного газу в березні 2017року на вказані обсяги природного газу.

Звертаючись до суду з позовом позивач зазначає, що у спірний період відповідач мав договірні відносини з постачання природного газу з АТ «НАК «Нафтогаз України», натомість постачальник не здійснив постачання вказаних обсягів природного газу відповідачу, внаслідок чого відповідач у жовтні 2016, січні березні 2017 року здійснив відбір природного газу з газотранспортної системи, з ресурсу Позивача обсягом 185,643 тис.куб.м, без поданих номінацій будь-яким замовником послуг транспортування

З урахуванням того що ст.8 Закону №1730 визначено, що компенсація позивачу має бути здійснена відповідачем за цінами реалізації природного газу, чинних протягом періоду таких відборів для відповідних категорій споживачів, то при розрахунку загального розміру заборгованості позивачем враховано обсяги споживання природного газу, використані Відповідачем для виробництва теплової енергії для надання послуг з опалення та постачання гарячої води населенню, що визначені самим Відповідачем в договорах постачання природного газу та в актах приймання-передачі природного газу за жовтень 2016, січень березень 2017 року, що були повернуті АТ «НАК «Нафтогаз України» на адресу КП «Чугуївтепло» без підписання, а також враховано ціни для виробників теплової енергії по категоріям споживачів, які діяли протягом періоду відборів природного газу без номінацій.

Однак, відповідач в порушення наведених положень законодавства не здійснив оплату вартості відібраних без номінацій обсягів природного газу на користь позивача, чим допустив прострочення строку для оплати, порушуючи відповідне зобов 'язання.

Господарський суд, в даному випадку погодився із доводами позивача, та зазначив, що станом на 01.08.2024 строк оплати (за 01.10.2021 настає 01.08.2024) вартості відібраних без номінацій обсягів природного газу є таким, що настав, а тому відповідач зобов`язаний був сплати 786 021,52 гривень».

Отже, як зазначив позивач, виходячи з вищевикладеного, судове рішення у справі №922/2702/24, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів, обставини, встановлені даним судовим рішенням у вищевказаній справі повторного доведення не потребують, а інші рішення, в тому числі и у даній справі, не можуть суперечити судовому рішенню, яке набрало законної сили.

Також позивач зазначає, що предметом позову у справі №922/2702/24 були вимоги щодо стягнення суми щомісячної компенсації відібраних без номінацій обсягів природного газу за 34 місяця з жовтня 2021 по липень 2024 на загальну суму 786 021,52 грн, тоді як у зв`язку триваючим невиконанням відповідачем зобов`язання у цьому позові заявлені вимоги щодо стягнення заборгованості з оплати щомісячних платежів за наступний період, а саме: з серпня 2024 року по квітень 2026 року.

Разом з цим, як стверджує позивач, відповідач продовжує порушувати свої обов`язки, покладені на нього приписами ст. 8 Закону України №1730, у зв`язку із чим виникла нова заборгованість зі сплати 21 рівного щомісячного платежу з компенсації вартості відібраних обсягів природного газу за період з серпня 2024 року по квітень 2026 року (включно), розмір якої станом на 13.05.2026 складає 485 483,88 грн (21 х 23 118,28 грн).

Отже, станом на 13.05.2026, відповідач в порушення покладених на нього приписами ч.2 ст.8 Закону України №1730 обов`язків перед позивачем з оплати щомісяця рівними частинами вартості відібраних без номінацій обсягів природного газу, починаючи з серпня 2024 року впродовж 21 місяця також не виконав, в зв`язку із чим накопичив нову заборгованість в сумі 485 483,88 грн, що є порушенням прав та законних інтересів позивача.

Разом з цим позивач нарахував відповідачу три проценти річних від простроченої суми у розмірі 12 594,41 грн за період з 03.09.2024 по 13.05.2026м та інфляційні втрати в сумі 42 411,05 грн за період з 03.09.2024 по 13.05.2026, розрахунок яких додається.

В свою чергу відповідач проти наявності вказаної заборгованості не заперечує та визнає позовні вимоги в повному обсязі.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що підстави виникнення цивільних прав та обов`язків виникають з договорів та інші правочинів.

Пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України вcтановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

В частині 1 статті 629 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 1 статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України (тут і надалі - чинного на момент виникнення спірних правовідносин, ГК України) встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Як встановлено судом, відповідач у жовтні 2016 року, січні березні 2017 року здійснив відбір природного газу з газотранспортної системи без поданих постачальником природного газу номінацій та без наявності підписаних актів приймання-передачі природного газу щодо відповідних обсягів.

Відповідно до частини 2 статті 8 Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» підприємства, що виробляють, транспортують та постачають теплову енергію, надають послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води (послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води), які протягом періоду з 1 грудня 2015 року по 31 грудня 2019 року здійснювали відбір природного газу з газотранспортної системи без поданих постачальником газу номінацій та у яких відсутні підписані акти приймання-передачі природного газу з постачальником щодо таких обсягів, зобов`язані, незалежно від включення до реєстру, укладення договору реструктуризації та підписання акта звіряння взаєморозрахунків, протягом 72 місяців, починаючи з 1 жовтня 2021 року, щомісяця рівними частинами компенсувати (оплатити) особі, що здійснювала функції оператора газотранспортної системи до 31 грудня 2019 року включно, вартість:

відібраних без номінацій обсягів природного газу за цінами реалізації природного газу категоріям споживачів, визначеними положеннями про покладення спеціальних обов`язків на суб`єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затвердженими постановами Кабінету Міністрів України на виконання статті 11 Закону України "Про ринок природного газу", чинними протягом періоду таких відборів для відповідних категорій споживачів;

послуг транспортування відібраних без номінацій обсягів природного газу за цінами, встановленими постановами Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, чинними протягом періоду таких відборів.

Обставини здійснення відповідачем відбору природного газу без номінацій, загальний обсяг такого газу, його вартість, а також виникнення у відповідача перед позивачем відповідного грошового зобов`язання вже були встановлені рішенням Господарського суду Харківської області від 15.10.2024 у справі №922/2702/24, яке набрало законної сили.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Предметом даної справи є стягнення наступних щомісячних платежів, строк виконання яких настав після ухвалення рішення у справі №922/2702/24, а саме за період з серпня 2024 року по квітень 2026 року включно.

Матеріалами справи підтверджується, що станом на 13.05.2026 відповідачем не виконано обов`язок зі сплати двадцяти одного щомісячного платежу, унаслідок чого утворилась заборгованість у сумі 485 483,88 грн.

Статтями 525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Невиконання або несвоєчасне виконання грошового зобов`язання є простроченням боржника.

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Позивачем нараховано відповідачу 3% річних у розмірі 12 594,41 грн та інфляційні втрати у сумі 42 411,05 грн.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань" №14 від 17.12.2013, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", правовими наслідками порушення грошового зобов`язання, тобто зобов`язання сплатити гроші, є обов`язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 зазначив, що порушення відповідачем строків розрахунків за отриманий товар, що встановлені договором поставки, є підставою для нарахування платежів, передбачених ст. 625 ЦК України, а наявність форс-мажору не звільняє відповідача від обов`язку відшкодувати матеріальні втрати кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та не позбавляє кредитора права на отримання компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.

Верховний Суд України підкреслив, що платежі, встановлені ст.625 ЦК України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов`язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов`язання, а ст.625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов`язання.

Отже, Верховний Суд України розв`язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі №3-1195гс16.

14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.

Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов`язання.

Судом перевірено поданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, встановлено, що він відповідає вимогам чинного законодавства, здійснений виходячи із розміру простроченої заборгованості та періодів прострочення, є арифметично правильним та обґрунтованим.

При цьому відповідач будь-яких заперечень щодо правильності визначення розміру заборгованості, трьох процентів річних та інфляційних втрат не заявив.

Крім того, відповідач до початку розгляду справи по суті визнав позов у повному обсязі.

Статтею 191 Господарського процесуального кодексу України передбачено право відповідача визнати позов на будь-якій стадії судового процесу, а у разі визнання позову суд за наявності законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Судом перевірено повноваження директора КП «Чугуївтепло» Петрової Н.Д., яка підписала відзив із визнанням позову. Матеріалами справи підтверджується, що остання є керівником підприємства, її повноваження належним чином підтверджені, а будь-які обмеження щодо права визнавати позов відсутні.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що визнання позову здійснено добровільно, уповноваженою особою, не суперечить вимогам чинного законодавства та не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів інших осіб.

За таких обставин суд приймає визнання відповідачем позову та, керуючись частиною 4 статті 191 Господарського процесуального кодексу України, вважає заявлені позовні вимоги законними, обґрунтованими, підтвердженими належними доказами та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1,2,3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005).

Гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання, в першу чергу, національного законодавства та оцінки національними судами (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У п.26 рішення від 15.05.2008 Європейського суду з прав людини у справі Надточій проти України суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Питання справедливості розгляду не обов`язково постає у разі відсутності будь-яких інших матеріалів на підтвердження отриманих доказів, слід мати на увазі, що у разі, якщо доказ має дуже вагомий характер і якщо відсутній ризик його недостовірності, необхідність у підтверджувальних доказах відповідно зменшується (рішення Європейського суду з прав людини у справі Яременко проти України, no. 32092/02 від 12.06.2008).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац десятий пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).

Згідно з вимогами частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України, у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Враховуючи те, що відповідач до початку розгляду справи по суті визнав позов, у відповідності до частини 1 статті 130 Господарського процесуального кодексу України витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у розмірі 3 242,94 грн, а 3 242,93 грн судового збору підлягають поверненню позивачу з державного бюджету.

Разом із відзивом на позовну заяву відповідач звернувся до суду із заявою про відстрочення виконання рішення суду строком на 12 місяців з дня набрання ним законної сили.

Розглянувши заяву відповідача про надання відстрочки виконання судового рішення на 12 місяців, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» встановлено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Відповідно до частини 1 статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно вимог статті 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім`ї, її матеріальний стан;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, встановлення чи зміну способу та порядку його виконання або відмову у вчиненні відповідних процесуальних дій постановляється ухвала, яка може бути оскаржена. У необхідних випадках ухвала надсилається установі банку за місцезнаходженням боржника або державному виконавцю, приватному виконавцю.

Відстрочення виконання рішення - це відтермінування у часі належного строку виконання рішення суду в цілому. Надання відстрочки судом полягає у визначенні нової конкретної, більш пізньої ніж первинна, дати, з настанням якої й після завершення строку відстрочки рішення має бути виконано повністю.

Підставою для відстрочення можуть бути конкретні існуючі, об`єктивні, виключні обставини, що ускладнюють виконання судового рішення у встановлений строк або фактично унеможливлюють таке.

У рішенні Конституційного Суду України №5-пр/2013 від 26.06.2013 зазначено, що відстрочення або розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувача і боржника.

При цьому, затримка у виконанні рішення не повинна бути надто тривалою та такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п.1 ст.6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини (рішення ЄСПЛ у справі Іммобільяре Саффі проти Італії, заява №22774/93, п. 74).

За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення п. 1 ст. 6 Конвенції (ухвала ЄСПЛ від 07.10.2003 у справі Корнілов та інші проти України, заява №36575/02, тривалість виконання вісім місяців). І навіть два роки та сім місяців не визнавались надмірними і не розглядалися як такі, що суперечать вимогам розумного строку, передбаченого ст. 6 Конвенції (ухвала від 17.09.2002 у справі "Крапивницький та інші проти України", заява № 60858/00).

При цьому для з`ясування обставин чи є період виконання рішення надмірно тривалим, варто звернути увагу на особливі обставини кожної справи.

Відстрочення виконання рішення суду має здійснюватися з метою недопущення погіршення економічної ситуації боржника, а також з метою недопущення невиконання рішення суду на користь кредитора. Тобто, важливим є досягти балансу інтересів сторін.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.04.2018 у справі №920/199/16.

Таким чином, необхідною умовою задоволення заяви про надання відстрочки виконання рішення суду є з`ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку розстрочки.

Межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом. Обставини, які зумовлюють надання відстрочки виконання рішення суду повинні бути об`єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення. Отже, питання щодо надання відстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін, які приймають участь у справі.

При цьому, господарське процесуальне законодавство надає суду право відстрочити або розстрочити виконання судового рішення, але таке розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

При розгляді заяв щодо відстрочення виконання судового рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об`єктивної необхідності надання саме таких строків відтермінування виконання рішення в цілому. Наявність підстав для відтермінування має бути доведена боржником. Строки відтермінування знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання додаткового строку для повного виконання рішення суду. Надання такого не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника, натомість повинне базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.

Оцінюючи доводи заяв про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, суди повинні враховувати, що ці заходи не повинні створювати боржнику можливість ухилятися від виконання судового рішення. До уваги повинні братися не лише реальний майновий стан боржника, але й його наміри, що свідчать про бажання виконати рішення.

Отже, відстрочення виконання рішення суду є таким законодавчо врегульованим механізмом відтермінування поновлення порушеного права стягувача, який ґрунтується на об`єктивних, виняткових обставинах, застосування яких не призводить до шкоди сутності права на суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, ратифікованою Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР.

При вирішенні питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, враховуються, зокрема, матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо (вказаний висновок викладений в постанові КГС ВС від 07.12.2022 у справі №910/11949/21).

Втім, в будь-якому разі вирішуючи питання відстрочення виконання рішення суду господарські суди мають дотримуватись балансу інтересів сторін на основі поданих сторонами доказів.

Тобто, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, та докази подані кожною із сторін, а також дотримуватися розумного строку відстрочення (подібний висновок наведено в п.4.12 постанові КГС ВС від 21.01.2020 у справі №910/1180/19).

На обґрунтування поданої заяви відповідач послався на скрутний фінансовий стан підприємства, значний розмір дебіторської та кредиторської заборгованості, непогашену державою різницю в тарифах, функціонування підприємства в умовах воєнного стану, дію спеціального режиму розподілу коштів відповідно до постанови Кабінету Міністрів України №812, а також на те, що підприємство є об`єктом критичної інфраструктури та забезпечує теплопостачання населення, закладів освіти та охорони здоров`я міста Чугуєва.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження підстав для надання відстрочки виконання рішення суду відповідач надав суду копію звіту про фінансовий стан (баланс) підприємства станом на 30.06.2024, відповідно до якого нерозподілений прибуток (непокритий збиток) становить 57 100 тис. грн., копію звіту про фінансовий стан ( баланс) підприємства станом на 30.09.2024, відповідно до якого нерозподілений прибуток (непокритий збиток) становить 61 289 тис. грн., копію звіту про фінансовий стан (баланс) підприємства станом на 31.12.2024, відповідно до якого нерозподілений прибуток (непокритий збиток) становить 60 247 тис. грн., копію звіту про фінансовий стан (баланс) підприємства станом на 30.06.2025, відповідно до якого нерозподілений прибуток (непокритий збиток) становить 80 552 тис. грн., копію звіту про фінансовий стан (баланс) підприємства станом на 30.09.2025, відповідно до якого нерозподілений прибуток (непокритий збиток) становить 84 538 тис. грн., копією звіту про фінансовий стан (баланс) підприємства станом на 31.12.2025, відповідно до якого нерозподілений прибуток (непокритий збиток) становить 84 114 тис. грн., копію звіту про фінансовий стан (баланс) підприємства станом на 31.03.2026, відповідно до якого нерозподілений прибуток (непокритий збиток) становить 96 197 тис. грн., копії звітів про фінансові результати підприємства за перше півріччя 2025р., за 9 місяців 2025р. та за 12 місяців 2025р., за перший квартал 2026р.

При цьому, Комунальне підприємство «Чугуївтепло» не є фактичним споживачем послуги. Підприємство створено, згідно рішення Чугуївської міської ради №1414 від 27.05.2008р. (копія додається). Відповідно до п.2.1 Статуту підприємства, основною метою його діяльності є задоволення потреб населення та інших категорій споживачів в забезпеченні тепловою енергією (копія додається).

КП «Чугуївтепло» внесено до секторального переліку об`єктів критичної інфраструктури (копія доказу додається), яке виконує функції на задоволення виробничої потреби у підготовці до опалювального сезону.

Основною метою діяльності підприємства є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на надійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності підприємства та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу відповідача.

Згідно ст.19 Закону України "Про теплопостачання" теплопостачальна організація не має права відмовити споживачу теплової енергії у забезпеченні його тепловою енергією за наявності технічних можливостей на приєднання споживача до теплової мережі. Таким чином, відповідач зобов`язаний здійснювати постачання теплової енергії незалежно від зовнішніх факторів та здійсненої оплати наданих послуг, оскільки його господарська діяльність направлена на забезпечення життєдіяльності міста.

КП «Чугуївтепло» є основним джерелом теплопостачання у м.Чугуїв та обслуговує 156 житлових будинків, що становить понад 9 тисяч особових рахунків споживачів-фізичних осіб, 21 об`єкти бюджетної та соціальної сфери, до складу яких входять 3 медичних заклади, 6 шкільних закладів та 11 дитячих садків (довідка- інформація додається). Специфіка роботи підприємства полягає в тому, що основними споживачами теплової енергії є бюджетні підприємства та населення міста.

Водночас, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022 №2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. Строк воєнного стану неодноразово продовжувався і не скасований по теперішній час.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 06.12.2022 №1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією» Наказом №309 від 22.12.2022 Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією.

Відповідно до переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії вбачається, що Чугуївська міська територіальна громада відноситься до територій можливих бойових дій з 26.03.22.

Відповідні обставини в силу приписів ч.3 ст.75 Господарського процесуального кодексу України є загальновідомими та такими, що не підлягають доведенню.

Місцезнаходження Комунального підприємства «Чугуївтепло» Харківська обл. Чугуївський р-н, місто Чугуїв, вул. Зачепила Олександра, будинок 15. Отже, підприємство знаходиться на території можливих бойових дій та продовжує виконувати соціально значущу роль забезпечення життєдіяльності населення в особливий період.

При цьому, господарська діяльність відповідача з постачання теплової енергії споживачам є стабільно збитковою: сума дебіторської заборгованості споживачів перед КП «Чугуївтепло» станом на 01.05.2026 складає 68 872 300 грн, з яких заборгованість населення 57 801 000 грн., що в свою чергу приводить до виникнення кредиторської заборгованості по розрахункам за поставлені енергоносії на виробництво теплової енергії, яка станом на 01.05.2026 становить 196 807 900 грн.

З липня 2021 року відповідач не отримує відшкодування різниці в тарифах з державного бюджету. Сума погоджена Територіальною комісією з узгодження заборгованості з різниці в тарифах, та за період з 01.06.21 по 01.05.26 становить 180 345 186, 00 грн (довідка щодо обсягу різниці в тарифах станом на 01.05.2026 додається).

Статтею 2 Закону України №2479-ІХ "Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування" були надані гарантії суб`єктам господарювання, що здійснюють виробництво та/або транспортування, та/або постачання теплової енергії і надають послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, щодо яких запроваджено мораторій згідно з частиною першою статті 1 цього Закону, а саме компенсується:

- заборгованість з різниці в тарифах на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії, на теплову енергію, послуги з централізованого опалення та централізованого постачання гарячої води, послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, що підлягає врегулюванню на умовах та в порядку, визначених Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення" ;

- витрати та/або втрати, понесені внаслідок воєнних дій та з метою запобігання настанню гуманітарних кризових ситуацій, до яких відносяться витрати на ремонт пошкоджених виробничих потужностей, втрати від зменшення кількості абонентів та/ або обсягу наданих послуг, втрати від зниження рівня розрахунків, що утворилися (утворяться) за періоди з 1 лютого 2022 року по останнє число шостого місяця після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано.

Статтею 3 Закону України №2479-ІХ "Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування" передбачений механізм гарантій і компенсацій, а саме фінансування компенсацій, передбачених статтею 2 цього Закону здійснюється за рахунок видатків державного бюджету за цільовим призначенням, що передбачаються Законом України "Про Державний бюджет України на 2024 рік".

Як стверджує відповідача, на момент складання заяви про відстрочення виконання рішення сума заборгованості за теплову енергію з різниці в тарифах не змінилась, гроші з Державного бюджету не надійшли. Таким чином, фінансова спроможність КП «Чугуївтепло» зі сплати компенсації вартості відібраних без номінацій обсягів природного газу за жовтень 2016, січень - березень 2017 року прямо пропорційно залежить від погашення державою різниці в тарифах на теплову енергію та послуги з постачання теплової енергії.

Надані відповідачем докази свідчать про наявність об`єктивних обставин, які ускладнюють одночасне виконання рішення суду, а саме про тривалий збитковий характер діяльності підприємства, значний обсяг кредиторської заборгованості, відсутність компенсації різниці в тарифах, а також здійснення діяльності в регіоні, який перебуває під постійним впливом наслідків збройної агресії Російської Федерації.

Водночас суд враховує і доводи позивача про те, що спірне зобов`язання виникло задовго до введення воєнного стану, а позивач також є підприємством стратегічного значення для економіки та безпеки держави, яке несе значні витрати, пов`язані із забезпеченням функціонування газотранспортної системи України, та має право на своєчасне отримання належних йому коштів.

Суд також бере до уваги, що законодавець уже передбачив для відповідача особливий порядок виконання відповідного грошового зобов`язання, встановивши його погашення рівними частинами протягом сімдесяти двох місяців, починаючи з 01 жовтня 2021 року. Разом з тим наявність такого законодавчого механізму сама по собі не позбавляє суд права вирішити питання про відстрочення виконання судового рішення відповідно до статті 331 Господарського процесуального кодексу України, якщо для цього існують виняткові обставини.

Передбачені ст.331 Господарського процесуального кодексу України обставини, з якими закон пов`язує можливість надання відстрочки, є оціночними, а необхідність використання права на відстрочку, закон відносить на розсуд суду. Вказане право застосовується за визначених в законі умов, з урахуванням всіх обставин справи.

Тобто можливість відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку у будь-якому випадку пов`язується з об`єктивними, непереборними, винятковими обставинами, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення.

З огляду на те, що основним принципом судочинства має бути відновлення прав та інтересів кредитора, до обов`язків суду відноситься дослідження усієї сукупності обставин потенційної можливості виконання судового рішення, задля отримання кредитором повної суми коштів, що складають предмет заборгованості.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 "Чижов проти України" зазначено, що на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як в теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до параграфу 1 статті 6 Конвенції.

Отже, необхідною умовою задоволення заяви про надання відстрочки виконання рішення суду є з`ясування факту дотримання балансу інтересів сторін.

Суд також враховує те, що підприємство відповідача належить до комунальної власності територіальної громади міста Чугуєва та відповідно до мети діяльності, передбаченої Статутом, забезпечує задоволення суспільних потреб населення та інших категорій споживачів в забезпеченні тепловою енергією, гарячою водою та іншою продукцією. Предметом статутної діяльності Комунального підприємства "Чугуївтепло" та відповідно основними видами господарської діяльності підприємства є виробництво, транспортування, постачання, реалізація теплової енергії, надання послуг з централізованого опалення тощо.

Введення воєнного стану в країні негативно вплинула на фінансовий стан Комунального підприємства "Чугуївтепло". Водночас, загострення бойових дій на території України беззаперечно вплинуло на платоспроможність як побутових споживачів, так і осіб, що здійснюють господарську діяльність.

Комунальне підприємство "Чугуївтепло" в тяжких умовах воєнного стану виконує вкрай важливу роль у життєдіяльності міста Чугуєва, забезпечуючи життєво необхідними послугами з постачання теплової енергії та гарячої води в тому числі об`єкти соціальної сфери, сфери охорони здоров`я, військові об`єкти, житлові будинки, суб`єктів господарювання.

Виходячи з наведеного суд припускає, що негайне стягнення коштів з відповідача навіть якщо і може забезпечити виконання рішення у даній справі, однак з великою вірогідністю не буде сприяти ефективному відновленню та може порушити господарську діяльність боржника, яка направлена на забезпечення вирішення соціально важливих питань населення та відновлення нормального життя людей в найбільш постраждалих від військової агресії районах України, або зможе призвести до банкрутства підприємства боржника, що також не буде сприяти можливості виконання рішення у справі.

При вирішенні питання наявності балансу інтересів сторін, суд також враховує ті обставини, що підприємство боржника з самого початку військової агресії знаходилось в зоні можливих бойових дій, що є загальновідомим фактом.

Так, на думку суду у даній справі відповідачем надано достатні докази та наведено переконливі аргументи, які свідчать, що його фінансовий стан і зазначені у заяві обставини ускладнюють негайне виконання рішення у цій справі.

За таких обставин, відстрочення виконання рішення для боржника в даному випадку суд не визнає як інструмент ухилення від виконання рішення, а навпаки, вважає, що це буде сприяти можливості підвищення фінансового стану підприємства, недопущенню банкрутства боржника, що призведе до можливості повного виконання рішення суду.

Разом з тим відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Аналогічний принцип закріплений у частині першій статті 11 ГПК України.

Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню (пункт 4.1 Рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004).

Принцип справедливості, добросовісності і розумності є проявом категорій справедливості, добросовісності і розумності як суті права загалом. Зміст цього принципу (справедливості, добросовісності і розумності) полягає в тому, що тексти законів, правочинів та їх застосування суб`єктами цивільних правовідносин мають бути належними і справедливими та відповідати загальновизнаним нормам обороту та нормам закону. Цивільне законодавство ґрунтується на вільному здійсненні цивільних прав, а також добросовісності учасників цивільних правовідносин при здійсненні цивільних прав і виконання обов`язків.

Справедливість як один із фундаментальних принципів права, який закладено безпосередньо в змісті права, в тих правовідносинах формою яких є право, передбачає готовність враховувати інтереси інших сторін, не зловживати своїми правами на шкоду їм, дотримуватися рівності в положенні учасників правовідносин.

Отже за своєю юридичною силою принцип справедливості є фактично імперативною нормою права (нормою відхилення від якої недопустиме), яка поряд з нормами цивільного права належить до механізму регулювання цивільних правовідносин.

Застосування принципу справедливості передбачено і нормами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, частиною першою статті 6 якої гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд (статті 2, 7 цього Закону).

ЄСПЛ неодноразово звертав увагу, що одним із елементів передбаченого пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий розгляд справи судом є змістовне, а не формальне тлумачення правової норми (рішення від 23.10.1985 у справі "Бентем проти Нідерландів").

Правосуддя, за своєю суттю, визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 9 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 №3-рп/2003).

В той же час, суд враховує, що в силу закріплених в пункті 1 статті 6 Конвенції принципів на державі лежить позитивне зобов`язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до п.1 ст.6 Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі «Чижов проти України», заява №6962/02).

Суд також зазначає, що сторони перебувають в однакових умовах військового стану, військова агресія проти України та правовий режим військового стану в країні однаково негативно впливають на обидві сторони цього спору.

Водночас, враховуючи встановлені судом обставини реального незадовільного фінансового стану відповідача, негайне виконання рішення суду може призвести до його неплатоспроможності, що не буде сприяти ефективному відновленню порушеного права позивача, виконанню рішення суду та може порушити господарську діяльність відповідача.

У свою чергу, відстрочення виконання судового рішення дасть підприємству відповідача можливість стабілізувати фінансовий стан, не допустити його банкрутства, що дозволить акумулювати грошові кошти для погашення боргу перед позивачем без значного одноразового фінансового навантаження, а позивачу - можливість реального отримання грошових коштів.

Відтак, відстрочка виконання рішення суду у даному разі є необхідною та здійснюється з метою недопущення погіршення економічної ситуації відповідача та недопущення невиконання рішення суду на користь позивача, що свідчить про дотримання справедливого балансу інтересів сторін у цій справі.

Разом із тим суд не вбачає достатніх підстав для надання відстрочки саме на 12 місяців, оскільки такий строк є надмірним, істотно відтерміновує поновлення порушених майнових прав позивача та не забезпечує належного балансу інтересів сторін.

З урахуванням характеру спірних правовідносин, розміру присуджених до стягнення коштів, фінансового стану відповідача, соціальної значущості його діяльності, функціонування підприємства в умовах воєнного стану, а також необхідності забезпечення реального та своєчасного виконання судового рішення і недопущення надмірного обмеження прав позивача, суд дійшов висновку, що достатнім, розумним та співмірним заходом є відстрочення виконання рішення суду строком на 6 (шість) місяців з дня ухвалення цього рішення.

За таких обставин, з урахуванням балансу інтересів обох сторін, суд приходить до висновку про наявність достатніх та обґрунтованих підстав для часткового задоволення заяви відповідача про відстрочення виконання рішення суду у цій справі строком до 16.01.2027.

На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Акціонерного товариства "Укртрансгаз" до Комунального підприємства "Чугуївтепло" про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з Комунального підприємства "Чугуївтепло" ( 63503, Харківська обл., м. Чугуїв, вул. Олександра Зачепила, 15; код ЄДРПОУ: 35944142) на користь Акціонерного товариства "Укртрансгаз" (01021, м. Київ, Кловський узвіз, 9/1; код ЄДРПОУ: 30019801) 485 483 (чотириста вісімдесят п`ять тисяч чотириста вісімдесят три) грн 88 коп. компенсації вартості відібраних без номінацій обсягів природного газу за жовтень 2016 року та січень - березень 2017 року, 3% річних від простроченої суми у розмірі 12 594 (дванадцять тисяч п`ятсот дев`яносто чотири) грн 41 коп. та інфляційні втрати в сумі 42 411 (сорок дві тисячі чотириста одинадцять) грн 05 коп., а також суму судового збору у розмірі 3 242 (три тисячі двісті сорок дві) грн 94 коп.

Повернути Акціонерному товариству "Укртрансгаз" (01021, м. Київ, Кловський узвіз, 9/1; код ЄДРПОУ: 30019801) з Державного бюджету України судовий збір у розмірі 3 242 (три тисячі двісті сорок дві) грн 93 коп., сплаченого при поданні позовної заяви до Господарського суду Харківської області згідно платіжної інструкції №10070 від 18.05.2026.

Клопотання керівника Комунального підприємства "Чугуївтепло" Петрової Н.Д. про надання відстрочки виконання рішення суду - задовольнити частково.

Надати Комунальному підприємству "Чугуївтепло" відстрочку у виконанні даного рішення строком до 16.01.2027.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено "15" липня 2026 р.

СуддяТ.О. Пономаренко