Рішення № 138261554, 24.03.2026, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

24 березня 2026 року м. ТернопільСправа № 921/51/26

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Боровця Я.Я.

за участю секретаря судового засідання Карпи М.Ю.

Розглянув справу в порядку спрощеного позовного провадження

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "СИСТЕМ ІНЖЕНЕРИНГ МЕНЕДЖМЕНТ", вул. Київська, 61-А, м. Бровари, Броварський район, Київська область

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕД-СЕРВІС ЛЬВІВ", вул. Панікахи, 28-Д, м. Дніпро

про стягнення заборгованості у розмірі 57 780,81 грн (з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог).

У судове засідання учасники судового процесу не з"явилися.

Судові процедури.

Судом роз`яснено форму і стадії судового провадження, що здійснюється у межах справи згідно до вимог ГПК України.

Фіксування судового засідання технічними засобами здійснюється відповідно до статті 222 ГПК України.

Заяв про відвід (самовідвід) судді та секретаря судового засідання з підстав, визначених ст. ст. 35-37 ГПК України не надходило.

Суть справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "СИСТЕМ ІНЖЕНЕРИНГ МЕНЕДЖМЕНТ" звернулося до Господарського суду Тернопільської області із позовом до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕД-СЕРВІС ЛЬВІВ" про стягнення заборгованості у розмірі 57 780,81 грн, з яких: 44 494,20 грн борг, 3 031,45 грн3% річних та 10 255,16 грн інфляційні втрати (з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог).

Відкриття провадження у справі.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.01.2026, для розгляду справи №921/51/26 визначено суддю Боровця Я.Я.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 04.02.2026 відкрито провадження у справі №921/51/26 за правилами спрощеного позовного провадження та призначено судове засідання на 05.03.2026.

Розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження.

Розгляд справи по суті.

Ухвалою суду від 05.03.2026 прийнято заяву про збільшення розміру позовних вимог (вх.№1706 від 04.03.2026), до розгляду. Відкладено судове засідання у справі №921/51/26 на 24.03.2026.

Згідно частини 8 статті 252 ГПК України передбачено, що при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.

При розгляді справи по суті, суд з`ясував обставини справи, дослідив докази у справі.

24.03.2026 судом прийнято судове рішення, в порядку статті 240 ГПК України.

Аргументи сторін.

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем порушено умови Договору на виконання підрядних робіт за № 20721 від 10.02.2023, в частині несвоєчасногоздійснення розрахунків за виконані роботи, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем на суму 44 494,20 грн.

Також, у зв"язку з невиконанням відповідачем умов спірного правочину позивачем нараховано 3 031,45 грн 3% річних та 10 255,16 грн інфляційних втрат.

Крім того, представником позивача надіслано до суду заяву про розподіл судових витрат (вх. № 1705 від 04.03.2026) та заяву про долучення доказів щодо понесених витрат на професійну правничу допомогу (вх. № 1739 від 05.03.2026).

Представник позивача у судове засідання не з"явився, однак надіслав заяву про розгляд справи за його відсутності з підстав, викладений в ній ( вх. № 2336 від 24.03.2026).

Заперечення відповідача.

Представник відповідача у судове засідання не з`явився, однак надіслав до суду заяву (вх.№1941 від 12.03.2026) про визнання позову, з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, на підставі статті 46 ГПК України. Також, в даній заяві просив суд розглянути справу без участі представника відповідача.

Окрім того, представник відповідача надіслав заяву про зменшення витрат на професійну правничу допомоги до 5 000,00 грн з підстав, викладених в ній (вх. №1943 від 12.03.2023).

Фактичні обставини, встановлені судом.

10.02.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕД-СЕРВІС ЛЬВІВ" (Замовник/відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СИСТЕМ ІНЖЕНЕРИНГ МЕНЕДЖМЕНТ" (Підрядник/позивач) укладено Договір на виконання підрядних робіт № 20721, відповідно до умов якого, в порядку та на умовах даного Договору Замовник доручає, а Підрядник забезпечує відповідно до Заявок Замовника та кошторисної документації виконання підрядних робіт (п.1.1. Договору).

Пунктом 1.2. Договору визначено, що види та ціна робіт, що можуть бути виконані згідно цього Договору, визначаються у Специфікації (Додаток №1 до даного Договору ). Зазначення певного виду робіт в Специфікації саме по собі не передбачає обов"язку Замовника замовляти дану послугу.

Підрядник виконує роботи за даним договором на підставі письмових Заявок Замовника, в яких вказується вид робіт, об"єм та строки їх виконання (п.1.3. Договору).

Згідно п.1.4. Договору передбачено, що протягом 2 (двох) робочих днів з дати отримання Заявки Замовника Підрядник складає кошторис у якому вказується вартість робіт, яка попередньо узгоджена сторонами у Специфікації, вартість матеріалів у випадку їх необхідності та строки виконання робіт. Даний кошторис узгоджується із Замовником та є невід"ємною частиною даного Договору.

Ціна даного Договору складається із загальної суми вартості виконаних робіт за узгодженими сторонами актами ( п.2.1. Договору).

Оплата за виконані роботи здійснюються Замовником у порядку визначеному п.2.3 Договору.

Розділом 3 Договору сторони визначили строки та порядок виконаних робіт.

Приймання виконаних робіт здійснюється відповідно до умов цього Договору на підставі наданих Підрядником Актів виконаних робіт. Після закінчення виконання кожного етапу робіт або завершення виконання робіт у повному об"ємі Підрядник надає на узгодження Замовнику Акт виконаних робіт. Замовник зобов"язаний виконати перевірку наданого Підрядником акта виконаних робіт протягом 5 днів з дня одержання ( п.5.1., п.5.2., п.5.3. Договору).

Цей Договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 10 лютого 2024 року ( п.10.2. Договору).

Також, між сторонами підписано Додаток №1 Специфікацію, якою сторони погодили найменування послуг, кількість та ціну та Додаток №2 сервісний акт.

Як вказує позивач, що на виконання умов Договору (п.2.3) 19.07.2023 відповідачем здійснено попередню оплату у розмірі 151 893,88 грн, про що свідчить банківська виписка по рахунку.

В свою чергу, Підрядником виконано роботи на загальну суму 266 965,18 грн, про що свідчить Акт виконаних ремонтно-будівельних робіт за адресою м. Почаїв, вул.Возз"єднання, 3г від 19.10.2023.

Замовником оплачено частково виконані роботи на суму70 577,10 грн, про що свідчить банківська виписка по рахунку.

Як стверджує позивач, відповідач порушив умови Договору щодо строків оплати за виконані підрядні роботи, у зв"язку з чим у відповідача перед позивачем виник борг у розмірі 44494,20грн.

Позивачем, у зв"язку з порушенням строків оплати, на підставі ст. 625 ЦК України нараховано відповідачу 3% річних у розмірі 3 031,45 грн та інфляційні втрати у розмірі 10255,16 грн.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв"язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Норми права, застосовані при вирішенні спору та мотиви, з яких виходив суд при ухваленні рішення.

Всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши у сукупності усі докази, суд дійшов таких висновків.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Тобто, право на судовий захист у суб`єкта господарювання виникає у разі порушення або оспорювання його права або охоронюваного законом інтересу.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 Цивільного кодексу України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Договір виконує функцію безпосередньої правостворюючої підстави виникнення зобов`язання. Це означає, що права та обов`язки сторін, які становлять зміст зобов`язання, виникають із самого договору і не потребують інших факторів.

У відповідності до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

Здійснення правочину законодавчо може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення.

Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №911/2768/20, від 30.06.2021 у справі №910/3140/19.

Те, яким чином та у який спосіб здійснюється (оформлюється) вияв учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов`язків, передбачено статтею 205 Цивільного кодексу України.

Із змісту частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України випливає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Встановлені обставини у даній справі, свідчать, що між сторонами виникли договірні правовідносини на підставі укладеного Договору на виконання підрядних робіт № 20721 від 10.02.2023, який за правовою природою є договором підряду, особливості укладення та виконання якого повинні відповідати положенням глави 61 Цивільного кодексу України.

Укладаючи договір підряду сторони погодили всі його істотні умови відповідно до вимог статті 628 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

За умовами статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Як слідує з матеріалів справи, що 10.02.2023 між Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕД-СЕРВІС ЛЬВІВ" (Замовник/відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "СИСТЕМ ІНЖЕНЕРИНГ МЕНЕДЖМЕНТ" (Підрядник/позивач) укладено Договір на виконання підрядних робіт № 20721, відповідно до умов якого, в порядку та на умовах даного Договору Замовник доручає, а Підрядник забезпечує відповідно до Заявок Замовника та кошторисної документації виконання підрядних робіт (п.1.1. Договору).

Частиною 1 статті 846 Цивільного кодексу України передбачено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.

Відповідно до змісту статті 882 Цивільного кодексу України Замовник, який одержав повідомлення підрядника про готовність до передання робіт, виконаних за договором будівельного підряду, або, якщо це передбачено договором, - етапу робіт, зобов`язаний негайно розпочати їх прийняття.

Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Замовник має право відмовитися від прийняття робіт у разі виявлення недоліків, які виключають можливість використання об`єкта для вказаної в договорі мети та не можуть бути усунені підрядником, замовником або третьою особою.

Розділом 3 Договору сторони визначили строки та порядок виконаних робіт.

Приймання виконаних робіт здійснюється відповідно до умов цього Договору на підставі наданих Підрядником Актів виконаних робіт. Після закінчення виконання кожного етапу робіт або завершення виконання робіт у повному об"ємі Підрядник надає на узгодження Замовнику Акт виконаних робіт. Замовник зобов"язаний виконати перевірку наданого Підрядником акта виконаних робіт протягом 5 днів з дня одержання ( п.5.1., п.5.2., п.5.3. Договору).

За таких обставин, у відповідача виник обов"язок з проведення розрахунку за виконані роботи.

На виконання умов Договору (п.2.3), 19.07.2023 Замовник здійснив попередню оплату у розмірі 151 893,88 грн, що підтверджується банківською випискою по рахунку.

Аванс (попередня оплата) - це грошова сума, яка не забезпечує виконання договору, а є сумою, що перераховується згідно з договором наперед, у рахунок майбутніх розрахунків, зокрема, за товар який має бути поставлений, за роботи, які мають бути виконані. При цьому аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила, лише у випадку невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося.

Постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 918/631/19, постанова Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17.

Факт виконання позивачем та прийняття відповідачем робіт на загальну суму 266 965,18 грн підтверджується Актом виконаних ремонтно-будівельних робіт за адресою м. Почаїв, вул.Возз"єднання, 3г від 19.10.2023, підписаний та скріплений печатками юридичних осіб, без зауважень.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (стаття 632 Цивільного кодексу України ).

Відповідно до частини 1 статті 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.

Кошторис на виконання робіт може бути приблизним або твердим. Кошторис є твердим, якщо інше не встановлено договором (частина 2 статті 844 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 854 Цивільного кодексу України якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов`язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково.

Оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об`єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін (ч.4 ст.879 Цивільного кодексу України).

Отже, договір підряду складається з двох взаємопов`язаних між собою зобов`язань: 1) правовідношення, в якому виконавець має надати послугу, а замовник наділений правом вимагати виконання цього обов`язку; 2) правовідношення, в якому замовник зобов`язаний оплатити надану послугу, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати.

Двосторонній характер договору підряду зумовлює взаємне виникнення у кожної зі сторін прав та обов`язків. Тобто з укладенням такого договору підрядник бере на себе обов`язок виконати певну роботу, і водночас замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Закріплене у ЦК України визначення договору підряду дає підстави для висновку про те, що це консенсуальний, двосторонній та оплатний договір.

Пунктом 1.2. Договору визначено, що види та ціна робіт, що можуть бути виконані згідно цього Договору, визначаються у Специфікації (Додаток №1 до даного Договору ). Зазначення певного виду робіт в Специфікації саме по собі не передбачає обов"язку Замовника замовляти дану послугу.

Підрядник виконує роботи за даним договором на підставі письмових Заявок Замовника, в яких вказується вид робіт, об"єм та строки їх виконання (п.1.3. Договору).

Згідно п.1.4. Договору передбачено, що протягом 2 (двох) робочих днів з дати отримання Заявки Замовника Підрядник складає кошторис у якому вказується вартість робіт, яка попередньо узгоджена сторона у Специфікації, вартість матеріалів у випадку їх необхідності та строки виконання робіт. Даний кошторис узгоджується із Замовником та є невід"ємною частиною даного Договору.

Також, між сторонами підписано Додаток №1 Специфікацію, якою сторони погодили найменування послуг, кількість та ціну .

Ціна даного Договору складається із загальної суми вартості виконаних робіт за узгодженими сторонами актами ( п.2.1. Договору).

Оплата за виконані роботи здійснюються Замовником у порядку визначеному п.2.3 Договору.

Отже, здійснити оплату за проведені роботи, відповідач повинен був відповідно до умов Договору, а саме п.2.3. Договору.

Положеннями статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Таким чином, матеріалами справи підтверджуються доводи позивача стосовно того, що відповідачем у встановлені договором строки оплату за виконані роботи не здійснив, що є порушенням умов договору та ст.527 ЦК України.

Отже, спір між сторонами виник внаслідок неналежного виконання відповідачем, як Замовником, своїх договірних зобов`язань в частині несвоєчасної оплати за виконані роботи.

Відповідачем оплачено частково виконані роботи у розмірі 70 577,10 грн, що підтверджується банківською випискою по рахунку.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем станом на дату прийняття рішення становить 44 494,20 грн.

Доказів, які б підтверджували сплату відповідачем заборгованості, яка виникла на підставі правочину, матеріали справи не містять.

Вищезазначені обставини підтверджуються відповідачем, який позовні вимоги визнає, про що суду надано відповідну заяву, викладено у відзиві.

Згідно статті 46 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Статтею 191 Господарського процесуального кодексу України встановлено, зокрема, що відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з визнанням позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд. Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Визнання позову відповідачем - це одностороннє вільне волевиявлення відповідача, спрямоване на припинення спору з позивачем. Право відповідача на визнання позову є виявом принципів диспозитивності і змагальності.

У разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з`ясування і дослідження інших обставин справи.

Відповідач визнав позов, зазначивши у заяві (вх.№1941 від 12.03.2026), підписана відповідачем/керівником Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕД-СЕРВІС ЛЬВІВ" Нижникевич Ярославом Нестеровичем, повноваження якого на вчинення таких дій ґрунтуються згідно Виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.

Визнання позову відповідачем у даній справі не суперечить закону, не порушує прав та інтересів інших осіб, тому приймається судом, за таких обставин визнання позову є підставою для ухвалення рішення про задоволення позову.

Судом дотримано приписи ч. 2 ст. 191 ГПК України щодо перевірки повноважень на визнання позову відповідача, суд наголошує на наслідках відповідної процесуальної дії, як визнання позову.

Суд зазначає, що визнання відповідачем позову це безумовне погодження задовольнити матеріально-правову вимогу позивача в тому вигляді, в якому вона міститься у позовній заяві.

Наведене свідчить про відсутність підстав для неприйняття вказаної заяви відповідачем щодо визнання позовних вимог.

Таким чином, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу у розмірі 44 494,20 грн підлягають до задоволення, як правомірно заявлені, документально підтверджені та визнані відповідачем.

Підстави припинення зобов`язання передбачені ст.ст. 599 - 601, 604 - 609 ЦК України, зокрема за ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як визначено статтею 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 3 % річних у розмірі 3 031,45 грн, суд зазначає таке.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Так, матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем строків оплати за виконані підрядні роботи, у зв`язку з чим позивачем за неналежне виконання умов Договору та відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 3 031,45 грн.

Судом, здійснено розрахунок 3% річних, який становить 3 027,80 грн (міститься в матеріалах справи.

Однак, у зв`язку з тим, що у суду відсутні повноваження виходити за межі пред`явлених позовних вимог (ч. 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України) суд погоджується із заявленим позивачем розміром 3% річних 3 031,45 грн.

За таких обставин, позовні вимоги в частині щодо стягнення 3% річних у розмірі 3 031,45 грн, підлягають до задоволення, як правомірно заявлені.

Щодо позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 10 255,16 грн, суд встановив таке.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Отже, зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен місяць щодо якого обчислюється відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальність передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

У зв"язку з порушенням відповідачем строків оплати за отриманий товар, позивачем нараховано інфляційні втрати у розмірі 10 255,16 грн.

Судом, перевірено розрахунок інфляційних втрат та вважає вірно обрахованим, а тому позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 10 255,16 грн, такими, що підлягають до задоволення, як правомірно заявлені та визнані відповідачем.

Позивач, стверджуючи про існування певної обставини подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення.

Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.

При аналізі доводів сторін, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, який у рішенні "Трофимчук проти України" зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід (рішення від 28.10.2010, заява № 4241/03).

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Правова позиція, наведена у постановах Верховного суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

З огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновок суду.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві, що вимагає від держави його втілення в правотворчу та правозастосовчу діяльність, зокрема в закони, зміст яких має відповідати критеріям соціальної справедливості, рівності тощо.

Справедливість - одна з основних засад права - є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальних вимірів права.

Частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно частин 2-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 4 статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов`язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про задоволення позову.

Отже, правомірними, обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення є вимоги позивача про стягнення з відповідача 44 494,20 грн боргу, 3 031,45 грн 3% річних та 10 255,16 грн інфляційних втрат.

Судові витрати.

При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами (пункт 5 частини 1 статті 237 ГПК України).

Як передбачено пунктом 2 частини 5 статті 238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Щодо судового збору у розмірі 2 662,40 грн.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про судовий збір" суд перед відкриттям провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Факт зарахування сплаченого позивачем при зверненні до суду з позовом судового збору в сумі 2662,40 грн до спеціального фонду державного бюджету України підтверджується Випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України, сформованою Господарським судом Тернопільської області.

В силу приписів статті 129 ГПК України, судовий збір у розмірі 2 662,40 грн покладається на відповідача.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн.

Стаття 59 Конституції України гарантує кожному право на правову допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Згідно статті 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 4 статті 60 Господарського процесуального кодексу України повноваження адвоката як представника підтверджуються довіреністю або ордером, виданим відповідно до Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".

На підтвердження повноважень адвоката до матеріалів справи долучено Ордер на надання правничої (правової) допомоги серії АА №1619807 від 22.10.2025, зі змісту якого вбачається, що у даній справі адвокат Носік Юрій Володимирович (свідоцтво на право заняття адвокатською діяльністю №2838 від 22.02.2007) надає Товариству з обмеженою відповідальністю "СИСТЕМ ІНЖЕНЕРИНГ МЕНЕДЖМЕНТ" у всіх судах України правничу допомогу саме на підставі Договору про надання правничої допомоги №221025 від 22.10.2025. Договором про надання правничої допомоги повноваження адвоката не обмежуються.

Відповідно до частин 1 та 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов"язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи/

Аналогічний висновок міститься у п. 49 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц.

Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ГПК України) .

Практична реалізація цього принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).

За приписами статті 124 Господарського процесуального кодексу України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Таким чином, законодавцем прямо встановлено, що з метою підтвердження розміру судових витрат, які понесено в зв`язку з розглядом справи, стороні слід подати докази в строк, визначений в ч.8 ст.129 ГПК України, а саме до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно частин 1, 2 статті 221 Господарського процесуального кодексу України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Як слідує із матеріалів справи, 29.01.2026 (дата подання позовної заяви), тобто разом з першою заявою по суті спору позивачем подано до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які понесло і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

03.03.2026 (документ сформований в системі "Електронний суд") позивач звернувся до Господарського суду Тернопільської області з заявою (вх. №1705 від 04.03.2026) про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 30 000,00 грн у справі №921/51/26, з відповідними доказами ( вх.№ 1739 від 05.03.2026).

Таким чином, суд прийшов до висновку про дотримання позивачем порядку повідомлення та надання суду доказів на підтвердження понесення витрат на правову допомогу, що, в свою чергу, свідчить про наявність підстав для їх розподілу у порядку встановленому процесуальним законодавством.

Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні (стаття 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

За змістом частини 3 статті 237 Цивільного кодексу України однією з підстав виникнення представництва є договір.

Статтею 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Із змісту частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України випливає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

З матеріалів справи слідує, що 22 жовтня 2025 року між Товариством з обмежненою відповідальністю "СИСТЕМ ІНЖЕНЕРИНГ МЕНЕДЖМЕНТ" (Замовник) та Адвокатським бюро "Носік.лігал", в особі керівника Носіка Юрія Володимировича (Адвокатське бюро) укладено Договір про надання правничої допомоги №221025, відповідно до умов якого, Адвокатське бюро зобов"язується за плату надати Замовникові правничу допомогу в обсязі, визначеному в п.1.2 цього Договору, а Замовник зобов"язується оплатити надання Адвокатським бюро правничої допомоги та компенсувати витрати, необхідні для надання правничої допомоги за цим Договором ( п.1.1. Договору).

Правнича допомога Адвокатського бюро, що надається за цим Договором, може включати усі або окремі з видів адвокатської діяльності, що зазначенні у ст. 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" і надається на письмовий чи усний запит Замовника або з ініціативи Адвокатського бюро, обумовленої необхідністю захисту прав та законних інтересів Замовника. Адвокатське бюро надає Замовникові послуги щодо правового захисту Замовника, представництва його інтересів у судових органах та у справах досудового врегулювання спорів, а також надає консультації щодо захисту та представництва Замовника у його відносинах з товариством з обмеженою відповідальністю "МЕД-СЕРВІС ЛЬВІВ" (п.1.2. Договору).

Адвокатом, який безпосередньо надає від Адвокатського бюро правничу допомогу Замовнику, є керівник Адвокатського бюро, кандидат юридичних наук, доцент Носік Юрій Володимирович, який має свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю №2838 від 22 лютого 2007 року, видане Київською міською кваліфікаційно-дисциплінарною комісією адвокатури на підставі рішення №7-22-7 від 22.02.2007 (п.1.3. Договору).

На підставі цього Договору виникає представництво, тобто правовідношення, в якому Адвокатське бюро як представник в особі керівника Адвокатського бюро або залученого і призначеного ним у порядку п.1.4 цього Договору іншого адвоката (одного або кількох), має право діяти від імені Замовника, забезпечуючи надання йому правничої допомоги за цим Договором. Представник у цьому правовідношенні має право передоручення (п.1.5. Договору).

Це Договір є документом, який посвідчує повноваження адвоката, визначеного згідно з п.п.1.3. і 1.4. цього Договору, на надання правничої допомоги Замовникові та не виключає, але й не зобов"язує до оформлення таким адвокатом ордера або видачі Замовником такому адвокату довіреності для посвідчення представницьких повноважень (п.1.6. Договору).

Пунктом 3.1. Договору визначено, що Замовник зобов"язаний сплатити Адвокатському бюро гонорар за правничу допомогу адвоката та компенсувати витрати, необхідні для надання правничої допомоги.

Розмір гонорару за правничу допомогу адвоката відповідно до цього Договору обчислюється у фіксованому розмірі та становить 30 000,00 грн без ПДВ (п.3.2. Договору).

Замовник зобов"язаний оплатити гонорар за правничу допомогу адвоката протягом 3 (трьох) робочих днів після отримання виставленого Адвокатським бюро рахунку у безготівковій формі національною валютою України шляхом переказу грошових коштів на поточний банківський рахунок Адвокатського бюро (п.3.3. Договору).

Адвокатське бюро має право виставити рахунок Замовнику наперед до надання певних видів правничої допомоги, і оплата за таким рахунком вважається передоплатою правничої допомоги (п.3.4. Договору).

Замовник зобов"язаний підписати акт про надання послуг з правничої допомоги за цим Договором у триденний строк після отримання акту від Адвокатського бюро та невідкладно повернути один оригінальний примірник акту Адвокатському бюро (п.3.6. Договору).

Даний договір набирає чинності з дня його підписання Сторонами, зазначеного в преамбулі Договору, і діє до 31 грудня 2027 року (п.6.1 Договору).

На виконання вимог договору, Адвокатським бюро виставлено рахунок на оплату послуг за №1 від 02.03.2026 на суму 30 000,00 грн.

В свою чергу, Замовником здійснено оплату адвокатських послуг, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції від 02.03.2026 на суму 30 000,00 грн.

У підтвердження надання адвокатських послуг, позивачем долучено Акт наданих послуг від 05.03.2026.

Пунктом 1 Акту зазначено, що Адвокатське бюро надало Замовнику, а Замовник отримав послуги з правничої допомоги за Договором про надання правничої допомоги №221025 від 22.10.2025 у такому складі та обсязі послуга щодо правового захисту Замовника, представництва його інтересів у судових органах та у справах досудового врегулювання спорів, а також консультації щодо захисту та представництва Замовника у його відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю "МЕД СЕРВІС ЛЬВІВ", включаючи збір необхідних доказів, складання і подання до господарського суду позовної заяви про примусове виконання простроченого грошового зобов"язання в натурі (стягнення заборгованості), вчинення всіх необхідних процесуальних дій в ході розгляду справи судом на суму 30 000,00 грн.

Вищезазначені послуги надані належним чином, своєчасно та в повному обсязі і щодо їх якості Замовник не має претензій до Адвокатського бюро ( п.2 Акту).

Вищезазначені послуги оплачені Замовником своєчасно та в повному обсязі ( п.3 Акту).

Таким чином, судом встановлено, що заявлені позивачем до стягнення витрати на професійну правничу допомогу є реальними та підтвердженими документально.

При цьому зміст пункту3.2.Договору та Акту свідчать про те, що сторонами було погоджено і визначено фіксовану вартість послуг адвоката.

Витрати, пов"язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина 1 статті 126 ГПК України).

Як визначено частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частини 3, 4 статті 126 ГПК України).

Пунктом 3.2 рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009, передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Отже, з викладеного слідує, що до правової допомоги належать й консультації та роз`яснення з правових питань; складання заяв, скарг та інших документів правового характеру; представництво у судах тощо.

Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті ч. 2 ст. 3, ст. 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.

Видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами ( стаття 19 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Статтею 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" встановлено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Адвокатський гонорар може існувати в двох формах, - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення. Так, при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини (п. 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; п. 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" .

Правова позиція Верховного Суду, викладена в постановах від 13.08.2019 у справі №908/1654/18, від 12.09.2019 у справі №910/9784/18 та від 19.11.2019 у справі №5023/5587/12.

У постанові від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у ст. 627 ЦК України.

У постанові від 20.11.2020 Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у справі № 910/13071/19звернуто увагу на те, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень ч. 4 ст. 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу "pacta sunt servanda" та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України.

Отже, суд при визначенні розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката для цілей їх розподілу повинен брати до уваги саме згадану вище умову договору та не має підстав самовільно встановлювати інший розмір та порядок обчислення витрат, ніж той, який у відповідному порядку був закріплений у договорі.

Згідно частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Аналіз норм статей 126, 129 ГПК України дає підстави для висновку, що для вирішення питання про розподіл витрат на правничу допомогу суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість витрат та їх пропорційність предмету спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

Матеріалами справи підтверджено, що позовна заява у справі №921/51/26 та заява про збільшення розміру позовних вимог підготовлено адвокатом Носік Юрієм Володимировичем.

Наведеним підтверджується факт надання позивачу адвокатом обумовлених Договором про надання правничої допомогу№221025 від 22.10.2025послуг у повному обсязі.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 126, ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Правова позиція наведена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.

Отже, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення є принципом господарського судочинства, а статті 123, 129 Господарського процесуального кодексу України - нормами процесуального права, які регламентують види судових витрат, розподіл судових витрат та визначають оптимальний порядок застосування.

При цьому, суд зазначає, що приписи статей 126, 129 Господарського процесуального кодексу України є універсальними у правовідносинах при розподілі витрат, пов`язаних з наданням професійної правничої допомоги адвоката, за результатами розгляду справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 березня 2024 року у справі № 905/1840/21.

У додатковій постанові від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (провадження №14-382цс19) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Аналіз наведених норм ч.4 ст. 126 ГПК України, а також ст. 129 цього Кодексу дає підстави для висновку, що для вирішення питання про розподіл витрат на правничу допомогу суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість витрат та їх пропорційність предмету спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у ч.4 ст.126 ГПК України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка вказує на неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, у випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги, - зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо.

Правова позиція наведена у постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 24.01.2023 у справі №921/628/19.

За приписами частин 5 та 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Однак, обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, у розумінні положень частини 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та у постанові Верховного суду від 30.01.2024 у справі №925/790/17(925/580/20) .

Так, 12.03.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю "МЕД-СЕРВІС ЛЬВІВ" надіслало заяву (вх.№1943) про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 5 000,00 грн.

Вказане клопотання заявлене з урахуванням критерію розумності, обґрунтованості та співмірності зі складністю справи.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Висновки викладені у постановах від 07.11.2019 Верховного Суду у справі № 905/1795/18, від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19.

З огляду на викладене, суд, оцінивши витрати позивача з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, відповідність цієї суми критеріям реальності і розумності, дійшов висновку, що заявлені витрати на правовому допомогу у розмірі 30 000,00 грн не відповідають вимогам щодо співмірності, обґрунтованості та пропорційності до предмету спору (критерії, визначені частиною п`ятою статті 129 ГПК України).

Отже витрати, понесені на професійну правничу допомогу, відповідно до ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України та враховуючи заяву відповідача про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, покладаються на відповідача в сумі 15 000,00 грн.

Інша частина витрат на професійну правничу допомогу в сумі 15 000,00 грн відшкодуванню не підлягає.

Керуючись статтями 7, 13, 42, 86, 129, 210, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -

УХВАЛИВ :

1. Позовні вимоги задоволити.

2. Судові витрати у складі судового збору у розмірі 2 662,40 грн та у складі витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн покласти на відповідача.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МЕД-СЕРВІС ЛЬВІВ", вул. Панікахи, 28-Д, м. Дніпро, код ЄДРПО У34903875 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "СИСТЕМ ІНЖЕНЕРИНГ МЕНЕДЖМЕНТ", вул. Київська, 61-А, м. Бровари, Броварський район, Київська область, код ЄДРПОУ 42554513 - 44 494,20 грн боргу, 3 031,45 грн3% річних, 10 255,16 грн інфляційних втрат, 2 662,40 грн судового збору та 15 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

4. Видати наказ стягувачеві після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статті 256-257 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Примірник рішення надіслати сторонам у справі до електронного кабінету в електронній формі із застосуванням ЄСІТС в порядку, визначеному ГПК України.

Учасники справи можуть отримати інформацію у справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повне рішення складено та підписано "16" липня 2026 року.

Суддя Я.Я. Боровець