Ухвала суду № 138261302, 16.07.2026, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

УХВАЛА

про забезпечення позову

16 липня 2026 року Справа № 915/714/26

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Семенчук Н.О., розглянувши заяву прокурора про забезпечення позову у справі

за позовом: Першого заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва, вул. Вадима Благовісного, буд. 73, м. Миколаїв, 54005

в інтересах держави в особі: Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради, вул. Павла Скоропадського, буд. 7, м. Миколаїв, 54005, код ЄДРПОУ 03365707

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАВРІЯМОНОЛІТБУД», вул. Слобідська Перша, буд. 62, офіс 300, м. Миколаїв, 54055, код ЄДРПОУ 34565599

про: визнання недійсним пункту додаткової угоди до договору підряду в частині, якою продовжено строк виконання робіт за договором, стягнення штрафних санкцій в сумі 994 526,58 грн.

без повідомлення (виклику) учасників справи,

Перший заступник керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в особі Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради звернувся до Господарського суду Миколаївської області зі сформованою в системі «Електронний суд» позовною заявою № 51-50-6674ВИХ-26 від 12.06.2026 (вх. № 8730/26 від 15.06.2026), в якій просить суд:

1. Визнати недійсним пункт 1 додаткової угоди від 15.12.2025 № 1 до договору підряду від 17.07.2025 № 209, укладеного між департаментом житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради (код ЄДРПОУ 03365707) та товариством з обмеженою відповідальністю «ТАВРІЯМОНОЛІТБУД» (код ЄДРПОУ 34565599) в частині, якою строк виконання робіт за договором продовжено до 31.03.2026.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «ТАВРІЯМОНОЛІТБУД» (код ЄДРПОУ 34565599) на користь департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради (код ЄДРПОУ 03365707) пеню та штраф у розмірі 994 526,58 грн, з яких пеня у сумі 594 885,73 грн та штраф за прострочення зобов`язання понад 30 днів у сумі 399 640,85 грн.

3. Стягнути з відповідача у справі на користь Миколаївської обласної прокуратури (р/р UA748201720343150001000000340, ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172) сплачений судовий збір за подачу позову.

4. Про дату і час судового засідання повідомити учасників справи.

В обґрунтування позовних вимог прокурор зазначає, що Окружною прокуратурою міста Миколаєва під час виконання повноважень, визначених статтею 131-1 Конституції України та статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» встановлено наявність підстав для представництва інтересів держави у бюджетній сфері шляхом визнання недійсною додаткової угоди від 15.12.2025 № 1 (в частині продовження строку виконання робіт) до договору підряду від 17.07.2025 № 209, укладеного між департаментом житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради та товариством з обмеженою відповідальністю «ТАВРІЯМОНОЛІТБУД».

Так, прокурор зазначає, зокрема, про те, що 17.07.2025 Департамент житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради за наслідками відкритих торгів з особливостями UA-2025-06-17-005254-aуклав договір підряду № 209 з ТОВ «ТАВРІЯМОНОЛІТБУД», предметом якого є капітальний ремонт житлового будинку за адресою: м. Миколаїв, вул. Адміральська, 21 (заходи (зокрема ремонтні роботи) з відновлення об`єктів житлового фонду, пошкоджених внаслідок збройної агресії рф проти України) коригування, який відповідач зобов`язався, як підрядник, виконати в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, на свій власний ризик, а замовник зобов`язується, в порядку та на умовах визначених у цьому договорі, прийняти і оплатити такі роботи. Відповідно до пункту 5.2. договору сторони передбачили строк виконання робіт до 15.12.2025. Водночас, за даними прокурора, додатковою угодою від 15.12.2025 № 1 до договору від 17.07.2025 № 209 сторони змінили істотні умови договору, зокрема продовжили строк виконання робіт до 31.03.2026.

Прокурор зазначає, що додаткова угода від 15.12.2025 № 1 (в частині продовження строку виконання робіт) до договору від 17.07.2025 № 209, укладена за відсутності документального підтвердження об`єктивних обставин для продовження строку виконання робіт, тобто з порушенням вимоги підпункту 4 пункту 19 Особливостей, якими визначено вичерпний перелік для зміни істотних умов договору. За такого, а також з огляду на невиконання вказаних робіт у строк, визначений договором, Окружна прокуратура міста Миколаєва вбачає підстави для визнання указаної додаткової угоди недійсною та стягнення з ТОВ «ТАВРІЯМОНОЛІТБУД» штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов`язань за договором.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на приписи ст.ст. 11, 203, 215, 216, 509, 530, 610, 611, 626, 638, 652, 837, 846 Цивільного кодексу України, п. 4 ч. 5 ст. 41 Закону України «Про публічні закупівлі», п. 19 постанови Кабінету Міністрів України від 12.10.2022 № 1178 «Про затвердження особливостей здійснення публічних закупівель товарів, робіт і послуг для замовників, передбачених Законом України «Про публічні закупівлі», на період дії правового режиму воєнного стану в Україні та протягом 90 днів з дня його припинення або скасування».

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 22.06.2026 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/714/26 за правилами загального позовного провадження.

14.07.206 до суду від керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва надійшла сформована в системі «Електронний суд» заява № 51-50-7822вих-26 від 14.07.2026 (вх. № 10179/26 від 14.07.2026) про забезпечення позову, в якій заявник просить суд:

- вжити заходів до забезпечення позову першого заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради до ТОВ «ТАВРІЯМОНОЛІТБУД» про визнання недійсною додаткової угоди від 15.12.2025 № 1 (в частині продовження строку виконання робіт) до договору від 17.07.2025 № 209 та стягнення штрафних санкцій в сумі 994 526,58 грн, з яких пеня у сумі 594 885,73 грн та штраф за прострочення зобов`язання понад 30 днів у сумі 399 640,85 грн, з цією метою, накласти арешт на грошові кошти, що належать або підлягають сплаті відповідачу, в розмірі 994 526,58 грн, які знаходяться в банківських установах на всіх рахунках ТОВ «ТАВРІЯМОНОЛІТБУД» (код ЄДРПОУ 34565599).

- стягнути з відповідача на користь Миколаївської обласної прокуратури сплачений судовий збір за подачу цієї заяви.

В обґрунтування заяви прокурор зазначає, зокрема, про те, що необхідність вжиття заходів забезпечення позову в даному випадку зумовлена обґрунтованим припущенням, що з урахуванням предмета спору, невжиття таких заходів може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог прокурора, чим фактично буде нівельована функція судового рішення як механізму дійсного поновлення порушених прав та інтересів, адже можливість ТОВ «ТАВРІЯМОНОЛІТБУД» у будь-який момент розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, є беззаперечною.

Ураховуючи викладене, прокурор вважає, що співмірним та адекватним заходом забезпечення позову у даному випадку буде накладення арешту на грошові кошти, що належать ТОВ «ТАВРІЯМОНОЛІТБУД» та знаходяться на всіх рахунках в банківських або інших фінансово-кредитних установах, які належать останньому, сукупно у межах суми позову, яка складає 994 526,58 грн.

За правилами ч. 1, 3-4 ст. 140 Господарського процесуального кодексу України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, що подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з`ясування питань, пов`язаних із зустрічним забезпеченням. У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін.

За результатами дослідження поданої заяви, суд не вбачає необхідності для повідомлення учасників справи, та для виклику особи, яка подала заяву про забезпечення позову, також не вбачає наявності виняткового випадку для призначення розгляду даної заяви у судовому засіданні з викликом сторін.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд зазначає таке.

У відповідності до вимог ст. 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.

Згідно з положеннями п. 1 ч. 1 ст. 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Таким чином, із змісту вищенаведених процесуальних норм вбачається, що необхідною умовою вжиття заходів до забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди щодо виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення.

Отже, забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача.

Тобто інститут забезпечення позову в господарському процесі існує виключно з метою забезпечення гарантії виконання подальшого судового рішення.

При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Під час вирішення питання про необхідність задоволення чи відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, суди розглядають вказані заяви з застосуванням судового розсуду (окрім випадків, які передбачені в частинах другій, п`ятій, шостій та сьомій статті 137 Господарського процесуального кодексу України).

Судовий розсуд - це передбачене законодавством право суду, яке реалізується за правилами передбаченими Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно-правовими актами, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення (дії), встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), найбільш оптимальний в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення конкретної справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

Адекватність (співмірність) заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Заходи забезпечення позову повинні узгоджуватись з предметом та підставами позову, можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати права інших осіб.

Обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, що зрештою дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, які не є учасниками цього судового процесу.

Також судом враховано, що заходи забезпечення позову не є додатковим засобом відповідальності або стимулювання відповідача до виконання певних дій, а діють виключно як засіб забезпечення ефективного вирішення існуючого спору та реального виконання рішення суду.

Водночас, під час вирішення питання про забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті.

Суд, крім того, зауважує, що заходи до забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Таким чином, саме вжиття судом заходів забезпечення позову сприяє гарантуванню відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого судового рішення, що повністю відповідає вимогам Європейського суду з прав людини.

Господарський суд повинен врахувати потенційні ризики можливості невиконання рішення суду та гарантувати відновлення порушених прав позивача в разі задоволення позову та виконання ухваленого рішення.

При цьому, судом враховано, що не існує універсального алгоритму застосування заходів забезпечення позову, оскільки їх вжиття або відмова у застосування останніх знаходяться у прямій залежності від фактичних обставин кожного конкретного господарського спору.

Положеннями, якими врегульовано питання вжиття заходів забезпечення позову, передбачено, що забезпечення позову є засобом, спрямованим на запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної осіб, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових рішень. Сторона, яка звертається із заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.

У вирішенні питання про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти чи майно відповідача, суд повинен дотриматися розумного балансу між необхідністю забезпечити можливе майбутнє виконання судового рішення та неприпустимістю блокування господарської діяльності відповідача з огляду на значний розмір заявленого у позовній заяві боргу.

Як було наведено судом вище, Перший заступник керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в особі Департаменту житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою в якій, зокрема, просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАВРІЯМОНОЛІТБУД» на користь позивача штрафні санкції в загальному розмірі 994 526,58 грн.

Отже у даному випадку предметом позову у відповідній частині є майнова вимога прокурора в інтересах позивача до відповідача про стягнення грошових коштів.

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Отже, звертаючись із заявою про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, заявник повинен довести за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів той факт, що грошові кошти, наявні у відповідача станом на момент пред`явлення позову, можуть зникнути або зменшитись за кількістю на момент виконання рішення в результаті об`єктивних (незадовільний фінансовий стан, наявність невиконаних безспірних зобов`язань, відкритих виконавчих проваджень щодо відповідача тощо) або суб`єктивних (вчинення відповідачем умисних дій, направлених на приховування грошових коштів або вчинення інших дій з метою уникнення майнової відповідальності та перешкоджанню законному стягненню грошових коштів) причин.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

- розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

- забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

- наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

- імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Верховний Суд в постанові від 04.12.2025 у справі №916/3385/25 зазначив, що про наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії з відповідним їх підтвердженням. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави заявлених позовних вимог та застосування відповідного їм заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, господарський суд має оцінювати обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням наявності зв`язку між конкретним заходом щодо забезпечення позову і змістом позовних вимог та обставинами, на яких вони ґрунтуються, та доказами, які наведені на їх підтвердження, а також положеннями законодавства, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, подаючи позов.

Обґрунтовуючи необхідність накладення арешту на грошові кошти відповідача, прокурор посилався на те, що невжиття заходів забезпечення позову може унеможливити виконання рішення суду у разі задоволення позову, оскільки відповідач має можливість у будь-який момент відчужити майно або розпорядитися належними йому коштами.

Судом взято до уваги, що враховуючи предмет та підстави заявленого позову майнового характеру, виконання в майбутньому судового рішення у цій справі щодо стягнення грошових коштів у сумі 994 526,58 грн, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо залежить від тієї обставини, чи матиме Товариство з обмеженою відповідальністю «ТАВРІЯМОНОЛІТБУД» необхідну суму грошових коштів.

За такого, на переконання суду, застосування обраного прокурором заходу забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти відповідача, у межах суми заявлених позовних вимог, безпосередньо пов`язане із предметом позову у цій справі та є адекватним заходом забезпечення позову, оскільки такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення в майбутньому, у разі задоволення позову.

Суд звертає увагу на те, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках є беззаперечною, що в майбутньому може утруднити виконання судового рішення, за умови якщо таке буде ухвалене на користь Позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Крім того, оскільки в силу положень ст. 192 Цивільного кодексу України гроші є платіжним засобом, то відповідач може в будь-який момент розрахуватись коштами і доведення позивачем доказами такого його права і, відповідно, можливості не вимагається.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 07.04.2023 у справі № 910/8671/22, від 20.04.2023 у справі № 914/3316/22, від 27.04.2023 у справі № 916/3686/22, від 09.06.2023 у справі № 37з-23, від 07.04.2025 у справі № 915/1386/24.

Суд також зазначає, що за обставин звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач (така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06.10.2022 у справі №905/446/22).

Саме відповідач має можливість повно доводити наведені обставини, зокрема спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ним рахунках, зазначити про наявність у нього на рахунках достатньої кількості грошових коштів, про наявність майна тощо, що може свідчити про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Тобто спростувати обставини імовірності утруднення виконання рішення суду про задоволення позову в разі невжиття заходів забезпечення позову.

Верховний Суд у постановах від 27.04.2026 по справі №908/2108/25 та від 30.03.2026 по справі № 904/6129/25, вирішуючи питання обґрунтованості застосування судом першої інстанції заходів забезпечення позову, зокрема й з огляду на наявність висновків викладених у постанові Верховного суду від 04.12.2025 у справі №916/3385/25, виснував, що у разі звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач.

Наведений підхід щодо розподілу тягаря доказування обставин співмірності заходів забезпечення позову є логічним та раціональним, адже інформація щодо дійсного фінансового стану відповідача (в тому числі відомості стосовно наявності банківських рахунків, фінансово-економічний стан клієнта) у розумінні статті 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» є банківською таємницею, а тому саме відповідач має можливість більш повно доводити наведені обставини. Зокрема спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми; обґрунтувати, яким чином накладення арешту на грошові кошти відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми порушує його права; зазначити про наявність у нього на відкритих ним рахунках в банківських установах достатньої кількості грошових коштів, про наявність іншого майна (із конкретизацією переліку та вартості), що в сукупності свідчитиме про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Тобто спростувати обставини імовірності утруднення виконання рішення суду у справі в разі задоволення позову у випадку невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту грошових коштів відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах та належного йому майна в межах спірної суми.

Відповідач не позбавлений права подати суду докази, які б дозволили оцінити дійсний майновий стан відповідача станом на момент розгляду заяви та в залежності від цього встановити, чи є ризики утруднення виконання судового рішення у разі задоволення позову або, що заходи забезпечення позову, про вжиття яких просить позивач, є неспівмірними (наприклад надати докази оцінки майна, які б підтверджували можливість накладення арешту лише на конкретне майно, вартість якого покриває спірну суму).

При цьому, слід також відзначити, що накладення арешту на грошові кошти боржника в межах суми стягнення співвідноситься з предметом позову про стягнення грошових коштів. Крім того, існує зв`язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог, а тому вжиття судом такого заходу забезпечення позову спроможне забезпечити фактичне виконання рішення суду в разі задоволення позову.

Судом також враховано, що адекватність такого заходу забезпечення позову як накладення арешту на грошові кошти відповідача у межах ціни позову полягає у тому, що такі дії забезпечать реальне виконання судового рішення у разі задоволення позову.

Так, виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Арешт майна, який накладається судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, має на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.

При цьому обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки внаслідок арешту такі кошти залишаються у власності відповідача, проте знерухомлюються з метою недопущення їх виведення з рахунків боржника (відчуження) й уникнення виконання ним судового рішення у майбутньому. Крім того, такий захід скасовується у випадку ухвалення судом рішення про відмову у задоволенні позову.

В такий спосіб грошові кошти залишаються у володінні та користуванні відповідача, а можливість розпоряджатися ними тимчасово обмежується виключно щодо частини коштів, якої стосується спір.

Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03.12.2020 у справі № 911/1111/20, від 21.01.2022 у справі № 910/5079/21.

З урахуванням викладених обставин, господарський суд вважає доведеним наявність достатньо обґрунтованого припущення, що грошові кошти, які належать відповідачу на момент звернення із вказаною заявою, можуть зникнути або зменшитись за кількістю на момент виконання рішення, що істотно ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду у разі його ухвалення на користь заявника.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача чи інших учасників справи для того, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь особи, яка звернулась з позовом, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

За такого, суд вважає, що заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти, які належать відповідачу та знаходяться в банківських установах на всіх рахунках останнього в межах суми позову відповідають процесуальним нормам, що регулюють дані правовідносини, зокрема, вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів.

Одночасно, суд вважає, що у даному випадку вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ`я сторін, оскільки мета забезпечення позову це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи унеможливлення виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди позивачу, мають суто процесуальний забезпечувальний характер та їх вчинення жодним чином не впливає на вирішення справи по суті.

При цьому, щодо вимоги прокурора про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, які підлягають сплаті відповідачу, суд не вбачає підстав для задоволення заяви у відповідній частині. Так, у даній справі прокурором не надано жодних доказів (зокрема, договорів, первинних бухгалтерських документів, актів звірки взаєморозрахунків чи рішень судів), які б підтверджували наявність між відповідачем та будь-якими третіми особами конкретних договірних чи інших зобов`язальних правовідносин, за якими відповідачу мають бути сплачені грошові кошти. Крім того, така вимога носить суто абстрактний характер, а суд не може накладати арешт на майно (грошові кошти), існування якого у відповідача є лише припущенням.

Також слід враховувати, що кошти, які ще не перераховані відповідачу, а лише підлягають сплаті останньому, фактично перебувають у власності третіх осіб (контрагентів відповідача, банківських установ тощо), які не є учасниками судового процесу. Накладення арешту на такі кошти призведе до безпідставного втручання у господарську діяльність та майнові інтереси третіх осіб, що не відповідає засадам справедливості, розумності та співмірності заходів забезпечення позову.

Враховуючи вищевикладене, заява керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва № 51-50-7822вих-26 від 14.07.2026 (вх. № 10179/26 від 14.07.2026) про забезпечення позову підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 136, 137, 138, 139, 140, 232, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

1. Заяву керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва № 51-50-7822вих-26 від 14.07.2026 (вх. № 10179/26 від 14.07.2026) про забезпечення позову задовольнити частково.

2. Вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать Товариству з обмеженою відповідальністю «ТАВРІЯМОНОЛІТБУД» (Україна, 54055, Миколаївська обл., місто Миколаїв, вулиця Слобідська Перша, будинок 62, офіс 300; код ЄДРПОУ 34565599), які знаходяться в банківських установах на всіх рахунках Товариства з обмеженою відповідальністю «ТАВРІЯМОНОЛІТБУД», в межах суми позову 994 526,58 грн.

3. В іншій частині заяви про забезпечення позову відмовити.

4. Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» дана ухвала про вжиття заходів забезпечення позову є виконавчим документом.

Строк пред`явлення ухвали до примусового виконання 3 (три) місяці.

5. Стягувач за даною ухвалою: Окружна прокуратура міста Миколаєва (Україна, 54005, Миколаївська обл., місто Миколаїв, вулиця Вадима Благовісного, будинок 73; код ЄДРПОУ 02910048).

Боржник за даною ухвалою: Товариство з обмеженою відповідальністю «ТАВРІЯМОНОЛІТБУД» (Україна, 54055, Миколаївська обл., місто Миколаїв, вулиця Слобідська Перша, будинок 62, офіс 300; код ЄДРПОУ 34565599).

Відповідно до ч.1 ст. 144 Господарського процесуального кодексу України, ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.

Ухвала суду, у відповідності до ч.2 ст.235 Господарського процесуального кодексу України, набирає законної сили 16.07.2026.

Згідно ст.ст.254, 255 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов`язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Ухвали суду першої інстанції оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення суду лише у випадках, передбачених статтею 255 цього Кодексу. Оскарження ухвал суду, які не передбачені статтею 255 цього Кодексу, окремо від рішення суду не допускається

Згідно ч.ч.1, 2 ст.256 апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом десяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому повний текст ухвали суду не був вручений у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Н.О. Семенчук