Рішення № 138260978, 02.07.2026, Корабельний районний суд м. Миколаєва

КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА

Справа № 488/4125/24

Провадження № 2/488/185/26

РІШЕННЯ

Іменем України

02.07.2026 року м. Миколаїв

Корабельного районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючої по справі судді Чернявської Я.А.,

при секретарі судового засідання Коваль А.О.,

за участю: представника позивача АТ «Державний ощадний банк України»

Комаровського С.З. (поза межами приміщення суду),

представника відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 , Гоцуляк Ю.С. (в залі суду),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань суду цивільну справу за правилами загального позовного провадження за позовом Акціонерного товариства Державний ощадний банк України до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Зміст позовних вимог. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В провадженні Корабельного районного суду міста Миколаєва перебуває цивільна справа за позовом Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, в якій позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь завдану кримінальним правопорушенням матеріальну шкоду в розмірі 110 723, 54 грн. та судові витрати.

Позовна заява мотивована тим, що наказом № 251 від 06.07.2015 року ОСОБА_3 прийнято на посаду старшого контролера-касира операційного відділу ТВБВ № 10014/060 з укладенням договору про повну матеріальну відповідальність та встановленням випробувального строку один місяць. Наказом № 425-к від 17.11.2015 її переведено на тимчасову посаду провідного економіста відділу розвитку банківського бізнесу ТВБВ № 10014/060, наказом № 214-К від 26.05.2016 на посаду провідного економіста служби організації продажів ТВБВ № 10014/060, наказом № 58-К від 31.01.2017 (з 01.02.2017) на посаду провідного економіста сектору роздрібного бізнесу ТВБВ № 10014/060. Наказом № 60-К від 01.02.2017 у зв`язку з укладенням шлюбу прізвище ОСОБА_4 змінено на ОСОБА_5 у всіх облікових документах. Наказом № 778-К від 19.09.2018 ОСОБА_1 звільнено з посади провідного економіста сектору роздрібного бізнесу ТВБВ № 10014/060 за власним бажанням.

Позивач посилається на те, що відповідно до розділу 2 посадової інструкції «Завдання та обов`язки» провідний економіст сектору роздрібного бізнесу ТВБВ № 10014/060, який виконує функції менеджера по роботі з клієнтами роздрібного бізнесу, здійснює ідентифікацію, верифікацію та вивчення клієнтів (п. 2.11), відкриття рахунків і підписання договорів (п. 2.14), приймає документи на оформлення банківських платіжних карток та відкриття карткових рахунків (п. 2.69), реєструє контрагентів в АБС «Барс» (п. 2.70), виконує процедури щодо відкриття карткових рахунків і підписання договорів (п. 2.71), забезпечує формування справ за картковими рахунками клієнтів (п. 2.76). Відповідно до розділу 4 посадової інструкції менеджер несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання функціональних обов`язків, недотримання внутрішніх документів Банку, збереження матеріальних і грошових цінностей та може бути притягнутий до дисциплінарної і матеріальної відповідальності.

Крім того, представник позивача зауважив, що Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.2011 № 505 змінено найменування Відкритого акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» на Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (ПАТ «Ощадбанк»).

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.06.2019 № 568 затверджено зміни до Статуту Банку, якою змінено повне найменування на Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» (АТ «Ощадбанк»). Державна реєстрація відповідних змін проведена 18.07.2019 Печерською районною в місті Києві державною адміністрацією (номер запису: 1070150387016740).

З приводу вчинених правоврушень представник позивача зазначає, що 30.04.2014 між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_6 укладено договір № 344725 про відкриття та обслуговування рахунку, випуск та надання платіжної картки, відповідно до якого Банком відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 у національній валюті на умовах тарифного пакета «Соціальний» та видано платіжну картку типу MasterCard Electronic.

За твердженням позивача, відповідач була обізнана про те, що у касі ТВБВ № 10014/060 тривалий час зберігалася перевипущена у зв`язку із закінченням строку дії попередньої банківська картка № НОМЕР_2 на ім`я ОСОБА_6 , на яку надходили грошові кошти. Скориставшись цим, ОСОБА_1 , шляхом шахрайства заволоділа зазначеною банківською карткою з метою подальшого таємного викрадення коштів із поточного рахунку клієнта, усвідомлюючи, що картка фактично клієнту не передавалася, а відповідальність за її збереження та коштів на рахунку нестиме АТ «Ощадбанк».

Позивач вказує, що надалі ОСОБА_1 , використовуючи зазначену банківську картку, незаконно заволоділа грошовими коштами ОСОБА_6 , а саме: 20.10.2016 шляхом зняття готівки в банкоматі за адресою АДРЕСА_1 в розмірі 6000,00 грн. (2000,00 о 14:39. 2000,00 о 14:40 та 2000,00 о 14: 41), що підтверджується операціями по картці № НОМЕР_2 , які відображені у банківській виписці за період 20.10.2016-21.10.2016; 18.11.2016 о 19:08 шляхом зняття готівки в банкоматі за адресою АДРЕСА_1 в розмірі 2 845,00 грн., що підтверджується операціями по картці № НОМЕР_2 „ які відображені у банківській виписці за період 18.11.2016- 19.11.2016; 29.08.2017 о 10:14 шляхом банківського переказу в розмірі 8 250,00 грн. на банківську платіжну картку № НОМЕР_3 , яку персоналізувала на ім`я неіснуючого клієнта ОСОБА_7 шляхом вчинення несанкціонованих дій з інформацією, що обробляється в автоматизованій банківській системі «Барс» та «Card Management», а саме внесла зміни та ввела фіктивні персональні дані, чим безпідставно відкрила поточний рахунок № НОМЕР_4 на ім`я вищевказаного неіснуючого клієнта ОСОБА_7 .

Позивач зазначає, що відповідно до положень Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління НБУ № 223 від 30.04.2010, та статті 1073 ЦК України, у разі безпідставного списання коштів з рахунку клієнта банк зобов`язаний відшкодувати клієнту відповідну суму за рахунок власних коштів та відновити залишок коштів на рахунку.

На виконання вимог зазначеного законодавства, згідно з меморіальним ордером № 117883465 від 03.04.2018, АТ «Ощадбанк» повернуло ОСОБА_6 кошти на його рахунок відповідно до розпорядження Банку № 20 від 02.04.2018.

У зв`язку із здійсненим відшкодуванням позивач вважає, що внаслідок дій ОСОБА_1 . Банку завдано матеріальної шкоди у розмірі 17 095,00 грн.

23.09.2014 між AT «Ощадбанк» та ОСОБА_8 укладений Договір № 360005 про відкриття та обслуговування рахунку, випуск та надання платіжної картки.

Згідно з умов даного договору Банк відкриває ОСОБА_8 поточний рахунок № НОМЕР_5 в грн. України на умовах тарифного пакету «Соціальний» та надає Клієнту платіжну картку типу MasterCard Electronic. Банк зобов`язується приймати та зараховувати на рахунок грошові кошти, які надходять клієнту та забезпечує проведення розрахунків за операціями, в т.ч. здійсненими за використанням платіжної картки.

Відповідач ОСОБА_1 була обізнаною про те, що в касі ТВБВ № 10014/060 тривалий час знаходиться перевипущена у зв`язку із закінченням строку дії попередньої банківська картка № НОМЕР_6 на ім`я ОСОБА_8 , на яку надходять грошові перекази. Використавши дані обставини, ОСОБА_1 шляхом шахрайства заволоділа банківською карткою ОСОБА_8 з метою подальшого таємного викрадення коштів з його поточного рахунку. При цьому, ОСОБА_1 усвідомлювала, що вказана банківська картка фактично у користування клієнта ОСОБА_8 не переходила, його дії не є причиною втрати контролю над карткою, отже відповідальність за зберігання платіжних карток та коштів на рахунку, до якого прив`язана платіжна картка нестиме AT «Ощадбанк».

В подальшому ОСОБА_1 , маючи в своєму розпорядженні отриману раніше шляхом шахрайства банківську картку НОМЕР_6 на ім`я клієнта ОСОБА_8 заволоділа грошовими коштами з його поточного рахунку, а саме: ІНФОРМАЦІЯ_1 шляхом зняття готівки в банкоматі за адресою АДРЕСА_1 в розмірі 6000.00 грн. (1500,00 о 18:25, 1500,00 о 18:25. 1500,00 о 18:26 та 1500,00 о 18:27), що підтверджується операціями по картці № НОМЕР_6 , які відображені у банківській виписці за період 20.10.2016- 25.11.2016; 18.11.2016 о 19:11 шляхом зняття готівки в банкоматі за адресою АДРЕСА_1 в розмірі 2 365.00 грн., що підтверджується операціями по картці № НОМЕР_6 , які відображені у банківській виписці за період 20.10.2016- 25.11.2016; 14.06.2017 о 21:16 шляхом банківського переказу в розмірі 5 950,00 грн. на банківську платіжну картку № НОМЕР_7 . яку персоналізувала на ім`я неіснуючого клієнта ОСОБА_9 шляхом вчинення несанкціонованих дій з інформацією, що обробляється в автоматизованій банківській системі «Барс» та «Card Management», а саме здійснила випуск вищевказаної банківської картки на ім`я неіснуючого фіктивного клієнта.

На виконання вищевказаних вище норм чинного законодавства, згідно з меморіальним ордером № 117883444 від 03.04.2018 клієнту ОСОБА_8 здійснено повернення коштів на його рахунок згідно розпорядження Банку № 19 від 02.04.2018. Таким чином в результаті вчинених дій, ОСОБА_1 задала AT «Ощадбанк» матеріальну шкоду на суму 14 315,00 грн.

Аналогічні обставини, за твердженням позивача, мали місце й щодо інших клієнтів АТ «Ощадбанк».

Так, 23.09.2014 між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_10 укладено договір № 360029 про відкриття та обслуговування рахунку, випуск та надання платіжної картки. За твердженням позивача, відповідач була обізнана про те, що перевипущена у зв`язку із закінченням строку дії банківська картка № НОМЕР_8 на ім`я ОСОБА_10 тривалий час зберігалася у касі ТВБВ № 10014/060 та фактично не була передана клієнту. Скориставшись цим, ОСОБА_1 шляхом шахрайства заволоділа зазначеною банківською карткою з метою подальшого таємного заволодіння грошовими коштами, що знаходилися на поточному рахунку клієнта.

Надалі, маючи у своєму розпорядженні отриману шляхом шахрайства банківську картку № НОМЕР_8 , відповідач заволоділа грошовими коштами з рахунку ОСОБА_10 , а саме: 20.10.2016 здійснила зняття готівкових коштів у розмірі 6 000,00 грн, 25.11.2016 зняття готівки у розмірі 680,00 грн та 1 500,00 грн, а 21.06.2017 шляхом вчинення несанкціонованих дій з інформацією, що обробляється в автоматизованих банківських системах «Барс» та «Card Management», здійснила оформлення банківської картки № НОМЕР_7 на ім`я неіснуючого клієнта ОСОБА_9 та переказала на неї грошові кошти у розмірі 5 990,00 грн.

На виконання вищевказаних вище норм чинного законодавства, згідно з меморіальним ордером №117883445 від 03.04.2018 клієнту ОСОБА_10 здійснено повернення коштів на його рахунок згідно розпорядження Банку № 19 від 02.04.2018. Після відшкодування Банком клієнту безпідставно списаних коштів, за твердженням позивача, АТ «Ощадбанк» було завдано матеріальної шкоди у розмірі 14 170,00 грн.

Надалі, 23.09.2014 між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_11 укладено договір № 360011 про відкриття та обслуговування рахунку, випуск та надання платіжної картки. За твердженням позивача, відповідач була обізнана про те, що перевипущена у зв`язку із закінченням строку дії банківська картка № НОМЕР_9 на ім`я ОСОБА_11 тривалий час зберігалася у касі ТВБВ № 10014/060 та фактично не була передана клієнту. Скориставшись цим, ОСОБА_1 шляхом шахрайства заволоділа зазначеною банківською карткою з метою подальшого таємного заволодіння грошовими коштами, що знаходилися на поточному рахунку клієнта.

Маючи у своєму розпорядженні отриману шляхом шахрайства банківську картку № НОМЕР_9 , відповідач заволоділа грошовими коштами з рахунку ОСОБА_11 , а саме: ІНФОРМАЦІЯ_2 шляхом вчинення несанкціонованих дій з інформацією, що обробляється в автоматизованих банківських системах «Барс» та «Card Management», здійснила оформлення банківської картки № НОМЕР_7 на ім`я неіснуючого клієнта ОСОБА_9 та переказала на неї грошові кошти у розмірі 4 070,00 грн.

На виконання вищевказаних норм чинного законодавства згідно меморіальним ордером №117883446 від 03.04.2018 клієнту ОСОБА_11 здійснено повернення коштів на його рахунок згідно розпорядження Банку № 19 від 02.04.2018. Після відшкодування Банком клієнту безпідставно списаних коштів, за твердженням позивача, АТ «Ощадбанк» було завдано матеріальної шкоди у розмірі 4 070,00 грн.

11.04.2014 між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_12 укладено договір № 342100 про відкриття та обслуговування рахунку, випуск та надання платіжної картки. За твердженням позивача, відповідач була обізнана про те, що перевипущена у зв`язку із закінченням строку дії банківська картка № НОМЕР_10 на ім`я ОСОБА_12 тривалий час зберігалася у касі ТВБВ № 10014/060 та фактично не була передана клієнту. Скориставшись цим, ОСОБА_1 шляхом шахрайства заволоділа зазначеною банківською карткою з метою подальшого таємного заволодіння грошовими коштами, що знаходилися на поточному рахунку клієнта.

Надалі, маючи у своєму розпорядженні отриману шляхом шахрайства банківську картку № НОМЕР_10 , відповідач заволоділа грошовими коштами з рахунку ОСОБА_12 , а саме: 25.11.2016 здійснила зняття готівкових коштів у розмірі 3 000,00 грн та 1 000,00 грн, а 22.06.2017 шляхом вчинення несанкціонованих дій з інформацією, що обробляється в автоматизованих банківських системах «Барс» та «Card Management», здійснила оформлення банківської картки № НОМЕР_7 на ім`я неіснуючого клієнта ОСОБА_9 та переказала на неї грошові кошти у розмірі 5 995,00 грн.

На виконання вищевказаних норм чинного законодавства згідно меморіальним ордером №117883447 від 03.04.2018 клієнту ОСОБА_12 здійснено повернення коштів на її рахунок згідно розпорядження Банку № 19 від 02.04.2018. Після відшкодування Банком клієнту безпідставно списаних коштів, за твердженням позивача, АТ «Ощадбанк» було завдано матеріальної шкоди у розмірі 9 995,00 грн.

21.12.2012 у ТВБВ № 10014/060 Філії - Миколаївське обласне управління АТ «Ощадбанк» на ім`я ОСОБА_13 було відкрито картковий рахунок, до якого емітовано платіжну картку № НОМЕР_11 .

За твердженням позивача, відповідач була обізнана про те, що перевипущена у зв`язку із закінченням строку дії банківська картка № НОМЕР_11 на ім`я ОСОБА_13 тривалий час зберігалася у касі ТВБВ № 10014/060 та фактично не була передана клієнту. Скориставшись цим, ОСОБА_1 шляхом шахрайства заволоділа зазначеною банківською карткою з метою подальшого таємного заволодіння грошовими коштами, що знаходилися на поточному рахунку клієнта.

Надалі, маючи у своєму розпорядженні отриману шляхом шахрайства банківську картку № НОМЕР_11 , відповідач заволоділа грошовими коштами з рахунку ОСОБА_13 , а саме: ІНФОРМАЦІЯ_3 шляхом вчинення несанкціонованих дій з інформацією, що обробляється в автоматизованих банківських системах «Барс» та «Card Management», здійснила оформлення банківської картки № НОМЕР_7 на ім`я неіснуючого клієнта ОСОБА_9 та переказала на неї грошові кошти у розмірі 285,00 грн.

На виконання вищевказаних норм чинного законодавства згідно меморіальним ордером №117883446 від 03.04.2018 клієнту ОСОБА_13 здійснено повернення коштів на її рахунок згідно розпорядження Банку № 19 від 02.04.2018. Після відшкодування Банком клієнту безпідставно списаних коштів, за твердженням позивача, АТ «Ощадбанк» було завдано матеріальної шкоди у розмірі 285,00 грн.

30.04.2014 між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_14 укладено договір № 344742 про відкриття та обслуговування рахунку, випуск та надання платіжної картки. За твердженням позивача, відповідач була обізнана про те, що перевипущена у зв`язку із закінченням строку дії банківська картка № НОМЕР_12 на ім`я ОСОБА_14 тривалий час зберігалася у касі ТВБВ № 10014/060 та фактично не була передана клієнту. Скориставшись цим, ОСОБА_1 шляхом шахрайства заволоділа зазначеною банківською карткою з метою подальшого таємного заволодіння грошовими коштами, що знаходилися на поточному рахунку клієнта.

Надалі, маючи у своєму розпорядженні отриману шляхом шахрайства банківську картку № НОМЕР_12 , відповідач заволоділа грошовими коштами з рахунку ОСОБА_14 , а саме: 14.07.2017 шляхом вчинення несанкціонованих дій з інформацією, що обробляється в автоматизованих банківських системах «Барс» та «Card Management», здійснила оформлення банківської картки № НОМЕР_13 на ім`я неіснуючого клієнта ОСОБА_15 та переказала на неї грошові кошти у розмірі 15 750,00 грн.

На виконання вищевказаних норм чинного законодавства згідно меморіальним ордером №117883455 від 03.04.2018 клієнту ОСОБА_14 здійснено повернення коштів на її рахунок згідно розпорядження Банку № 19 від 02.04.2018. Після відшкодування Банком клієнту безпідставно списаних коштів, за твердженням позивача, АТ «Ощадбанк» було завдано матеріальної шкоди у розмірі 15 750,00 грн.

30.04.2014 між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_16 укладено договір № 344736 про відкриття та обслуговування рахунку, випуск та надання платіжної картки. За твердженням позивача, відповідач була обізнана про те, що перевипущена у зв`язку із закінченням строку дії банківська картка № НОМЕР_14 на ім`я ОСОБА_16 тривалий час зберігалася у касі ТВБВ № 10014/060 та фактично не була передана клієнту. Скориставшись цим, ОСОБА_1 шляхом шахрайства заволоділа зазначеною банківською карткою з метою подальшого таємного заволодіння грошовими коштами, що знаходилися на поточному рахунку клієнта.

Надалі, маючи у своєму розпорядженні отриману шляхом шахрайства банківську картку № НОМЕР_14 , відповідач заволоділа грошовими коштами з рахунку ОСОБА_16 , а саме: у листопаді 2016 року здійснила операції з розрахунку у торгово-сервісній мережі та зняття готівкових коштів на загальну суму 2 328,54 грн, а 17.07.2017 шляхом вчинення несанкціонованих дій з інформацією, що обробляється в автоматизованих банківських системах «Барс» та «Card Management», здійснила оформлення банківської картки № НОМЕР_13 на ім`я неіснуючого клієнта ОСОБА_15 та переказала на неї грошові кошти у розмірі 6 970,00 грн.

На виконання вищевказаних норм чинного законодавства згідно меморіальним ордером №117883450 від 03.04.2018 клієнту ОСОБА_16 здійснено повернення коштів на його рахунок згідно розпорядження Банку № 19 від 02.04.2018. Після відшкодування Банком клієнту безпідставно списаних коштів, за твердженням позивача, АТ «Ощадбанк» було завдано матеріальної шкоди у розмірі 9 298,54 грн.

23.09.2014 між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_17 укладено договір № 360021 про відкриття та обслуговування рахунку, випуск та надання платіжної картки. За твердженням позивача, відповідач була обізнана про те, що перевипущена у зв`язку із закінченням строку дії банківська картка № НОМЕР_15 на ім`я ОСОБА_17 тривалий час зберігалася у касі ТВБВ № 10014/060. Скориставшись цим, ОСОБА_1 шляхом шахрайства заволоділа зазначеною банківською карткою з метою подальшого таємного заволодіння грошовими коштами, що знаходилися на поточному рахунку клієнта.

Надалі, маючи у своєму розпорядженні отриману шляхом шахрайства банківську картку № НОМЕР_15 на ім`я ОСОБА_17 , відповідач заволоділа грошовими коштами з його поточного рахунку, а саме: 21.10.2016 о 18:26 здійснила зняття готівкових коштів у банкоматі АТ «Ощадбанк» № 10014/060 у розмірі 4 000,00 грн, 21.10.2016 о 18:27 зняття готівки у розмірі 2 000,00 грн, 18.11.2016 о 19:09 зняття готівки у розмірі 2 845,00 грн, а 14.06.2017 шляхом вчинення несанкціонованих дій з інформацією, що обробляється в автоматизованих банківських системах «Барс» та «Card Management», здійснила оформлення банківської картки № НОМЕР_7 на ім`я неіснуючого клієнта ОСОБА_9 та переказала на неї грошові кошти у розмірі 5 900,00 грн.

На виконання вищевказаних вище норм чинного законодавства, згідно змеморіальним ордером № 117883401 від 03.04.2018 клієнту ОСОБА_17 здійснено повернення коштів на його рахунок згідно розпорядження Банку № 19 від 02.04.2018. Після відшкодування Банком клієнту безпідставно списаних коштів, за твердженням позивача, АТ «Ощадбанк» було завдано матеріальної шкоди у розмірі 14 745,00 грн.

30.04.2014 між АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_18 укладено договір № 344732 про відкриття та обслуговування рахунку, випуск та надання платіжної картки. За твердженням позивача, відповідач була обізнана про те, що перевипущена у зв`язку із закінченням строку дії банківська картка № НОМЕР_16 на ім`я ОСОБА_18 тривалий час зберігалася у касі ТВБВ № 10014/060. Скориставшись цим, ОСОБА_1 шляхом шахрайства заволоділа зазначеною банківською карткою з метою подальшого таємного заволодіння грошовими коштами, що знаходилися на поточному рахунку клієнта.

Надалі, маючи у своєму розпорядженні отриману шляхом шахрайства банківську картку № НОМЕР_16 на ім`я ОСОБА_18 , відповідач заволоділа грошовими коштами з його поточного рахунку, а саме: ІНФОРМАЦІЯ_4 шляхом вчинення несанкціонованих дій з інформацією, що обробляється в автоматизованих банківських системах «Барс» та «Card Management», здійснила оформлення банківської картки № НОМЕР_7 на ім`я неіснуючого клієнта ОСОБА_9 та переказала на неї грошові кошти у розмірі 11 000,00 грн.

На виконання вищевказаних вище норм чинного законодавства, згідно з меморіальним ордером № 117883441 від 03.04.2018 клієнту ОСОБА_18 здійснено повернення коштів на його рахунок згідно розпорядження Банку № 19 від 02.04.2018. Після відшкодування Банком клієнту безпідставно списаних коштів, за твердженням позивача, АТ «Ощадбанк» було завдано матеріальної шкоди у розмірі 11 000,00 грн.

Щодо обставин, встановлених в рамках кримінального провадження, внесеного до ЄРДР за № 12018150050000247 від 03.02.2018 року представник позивача зазначив наступне: обставини заволодіння ОСОБА_1 коштами клієнтів АТ «Ощадбанк» та заподіяння Банку матеріальної шкоди у розмірі 110 723,54 грн встановлені під час розгляду Корабельним районним судом м. Миколаєва кримінального провадження № 488/3628/18 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень. Так, ухвалою суду від 05.03.2024, яка набрала законної сили 13.03.2024, ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрито. При цьому цивільний позов АТ «Ощадбанк» про відшкодування завданої шкоди залишено без розгляду, що не перешкоджає зверненню Банку з відповідними вимогами в порядку цивільного судочинства. Судом встановлено, що ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді працівника АТ «Ощадбанк», шляхом заволодіння банківськими картками клієнтів, несанкціонованого використання банківських систем та здійснення операцій без відома власників рахунків заволоділа грошовими коштами клієнтів, чим спричинила Банку матеріальну шкоду на загальну суму 110 723,54 грн.

З огляду на те, що кошти у сумі 110 723,54 грн, викрадені ОСОБА_1 , яка на момент вчинення правопорушень перебувала у трудових відносинах з Банком, з рахунків клієнтів АТ «Ощадбанк», становлять шкоду, завдану саме Банку як власнику майнових інтересів та особі, яка здійснила відшкодування клієнтам безпідставно списаних коштів, представник АТ «Ощадбанк» звернувся до суду з даним позовом про стягнення зазначеної суми з відповідача.

15.04.2025 року через підсистему «Електронний Суд» від представника відповідача ОСОБА_1 адвоката Гоцуляк Ю.С. надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечувала проти задоволення позову АТ «Державний ощадний банк України», вважаючи заявлені позовні вимоги безпідставними та такими, що не підтверджені належними доказами.

Представник відповідача, посилаючись на положення ст.ст. 43, 178 ЦПК України, зазначила, що позивач неправильно тлумачить правові наслідки ухвали Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05.03.2024 у кримінальному провадженні № 488/3628/18.

На думку представника відповідача, зазначеною ухвалою суду не було встановлено факту вчинення ОСОБА_1 кримінальних правопорушень, оскільки кримінальне провадження було закрито у зв`язку із закінченням строків давності, а відповідача звільнено від кримінальної відповідальності. Представник відповідача вказувала, що за таких обставин суд не встановлював винуватість особи, а позивач неправильно трактує зміст ухвали суду, фактично використовуючи викладене в ній обвинувачення як доведені обставини.

Крім того, представник відповідача послалась на судову практику Верховного Суду, відповідно до якої звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності не є встановленням факту вчинення кримінального правопорушення.

Також представник відповідача зазначила, що позовна заява фактично є викладом обвинувального акту у кримінальному провадженні та не містить належних доказів на підтвердження обставин, на які посилається позивач.

Зокрема, за твердженням відповідача, позивачем не доведено, що ОСОБА_1 отримувала доступ до автоматизованих банківських систем «БАРС» та «Card Management», мала можливість здійснювати внесення змін до інформації у цих системах, оформлювати банківські картки на неіснуючих осіб або проводити зазначені у позові операції.

Також представник відповідача вказувала на відсутність доказів того, що ОСОБА_1 була обізнана про перебування у касі ТВБВ № 10014/060 перевипущених банківських карток клієнтів, а також доказів заволодіння нею банківськими картками клієнтів Банку.

Представник відповідача також зазначила, що позивачем неправильно визначено характер заявлених вимог та безпідставно подано позов як вимогу про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, оскільки відсутній вирок суду, яким було б встановлено вину ОСОБА_1 .

У зв`язку з цим відповідач вважала, що позивач безпідставно скористався звільненням від сплати судового збору, передбаченим для позовів про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Крім того, представник відповідача зазначила, що позивачем не надано належних доказів порушення саме його прав та інтересів.

На думку відповідача, фактичними особами, яким було завдано шкоди, є клієнти Банку, з рахунків яких, за твердженням позивача, були списані кошти, а тому саме вони є особами, чиї права могли бути порушені.

Представник відповідача звернула увагу, що додані до позовної заяви меморіальні ордери щодо повернення коштів клієнтам Банку та розпорядження про повернення коштів не підтверджують належним чином факту здійснення таких виплат, оскільки не містять необхідних реквізитів та підтверджень проведення відповідних операцій.

Окремо представник відповідача заперечувала можливість використання матеріалів кримінального провадження № 12018150050000247 як належних доказів у цивільній справі.

Зазначила, що матеріали кримінального провадження не містять окремих процесуальних документів щодо визначення повноважень прокурора та слідчих, які здійснювали досудове розслідування, у зв`язку з чим, на думку відповідача, докази, отримані під час такого розслідування, є недопустимими.

Враховуючи викладене, представник відповідача вважала, що позивачем не доведено факт заподіяння шкоди саме Банку, її розмір, причинний зв`язок між діями ОСОБА_1 та заявленими збитками, а також інші обставини, на які він посилається як на підставу позову.

У зв`язку з цим представник відповідача просила суд відмовити у задоволенні позову АТ «Державний ощадний банк України» повністю.

Також представник відповідача заявила вимогу про стягнення з АТ «Державний ощадний банк України» на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн, зазначивши, що вказана сума включає витрати на консультування, вивчення матеріалів справи, підготовку процесуальних документів та участь у судових засіданнях.

05.06.2025 року через підсистему «Електронний Суд» від представника позивача Комаровського С.З. надійшло клопотання про залишення відзиву відповідача без розгляду.

У клопотанні представник позивача зазначив, що ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 26.09.2024 відкрито провадження у цивільній справі № 488/4125/24 за позовом АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та відповідачу встановлено строк для подання відзиву 15 днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження.

Представник позивача вказував, що відзив на позовну заяву представником відповідача було подано лише 15.04.2025, тобто майже через шість місяців після спливу встановленого судом строку.

Зазначав, що відповідачу було відомо про розгляд справи ще у 2024 році, оскільки 06.11.2024 представником відповідача Гоцуляк Ю.С. було подано до суду клопотання про ознайомлення з матеріалами справи та відкладення підготовчого судового засідання.

На думку представника позивача, відповідач у встановлений судом строк відзив не подала, із заявою про продовження процесуального строку для його подання не зверталася, а судом також не постановлялась ухвала про продовження такого строку.

У зв`язку з цим представник позивача зазначив, що відзив поданий із пропуском встановленого процесуального строку, а тому підлягає залишенню без розгляду.

Представник позивача також вказав, що залишення відзиву без розгляду відповідає принципу змагальності сторін, оскільки кожен учасник справи несе ризик наслідків вчинення або невчинення ним процесуальних дій.

Враховуючи викладене, представник позивача просив суд залишити без розгляду відзив відповідача у справі № 488/4125/24 за позовом АТ «Ощадбанк» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

08.07.2026 року через підсистему «Електронний Суд» від представника позивача Комаровського С.З. надійшла відповідь на відзив.

Посилаючись на те, що 06.06.2025 року в підготовчому судовому засіданні судом долучено до матеріалів справи відзив на позовну заяву та надано АТ «Ощадбанк» строк до наступного судового засідання, призначеного на 17.07.2025 року о 14 год. 30 хв., для підготовки та подання відповіді на відзив, представник позивача виклав свої заперечення щодо доводів, наведених відповідачем у відзиві.

У поданій відповіді на відзив представник позивача зазначив, що ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 06 червня 2025 року в підготовчому судовому засіданні до матеріалів справи було долучено відзив на позовну заяву та надано Акціонерному товариству «Державний ощадний банк України» строк до наступного судового засідання, призначеного на 17 липня 2025 року, для підготовки та подання відповіді на відзив.

Представник позивача, посилаючись на доводи, викладені відповідачем ОСОБА_1 у відзиві на позовну заяву, зазначив, що АТ «Державний ощадний банк України» вважає за необхідне надати пояснення, міркування та аргументи щодо заперечень відповідача, а також обґрунтувати їх відхилення.

У відповіді на відзив представник позивача зазначив, що ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 березня 2024 року, яка набрала законної сили 13 березня 2024 року, встановлено факти заволодіння ОСОБА_1 коштами клієнтів Банку та заподіяння матеріальної шкоди Акціонерному товариству «Державний ощадний банк України» у розмірі 110 723,54 грн.

Зазначено, що у провадженні Корабельного районного суду м. Миколаєва перебувала кримінальна справа № 488/3628/18 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 357, ч. 1 ст. 362 КК України, у якій Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» виступало потерпілим та цивільним позивачем.

Представник позивача вказав, що ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 березня 2024 року ОСОБА_1 було звільнено від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, кримінальне провадження закрито на підставі п. 1 ч. 2 ст. 284 КПК України, а цивільний позов АТ «Державний ощадний банк України» залишено без розгляду.

У відповіді на відзив зазначено, що мотивувальною частиною вказаної ухвали встановлено обставини заволодіння ОСОБА_1 коштами клієнтів Банку, зокрема ОСОБА_6 , ОСОБА_8 , ОСОБА_10 , ОСОБА_17 , ОСОБА_12 , ОСОБА_16 , ОСОБА_13 , ОСОБА_18 , ОСОБА_11 та ОСОБА_14 , унаслідок чого Акціонерному товариству «Державний ощадний банк України» завдано матеріальну шкоду в розмірі 110 723,54 грн. При цьому зазначено, що вказана ухвала відповідачем не оскаржувалась.

Представник позивача послався на положення ч. 1 ст. 1166 ЦК України та ч. 6 ст. 82 ЦПК України, відповідно до яких обставини, встановлені судовим рішенням, що набрало законної сили, є обов`язковими для суду при розгляді справи щодо правових наслідків дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено відповідне рішення.

Також у відповіді на відзив наведено посилання на правові висновки Верховного Суду щодо преюдиціального значення обставин, встановлених судовими рішеннями, які набрали законної сили, та зазначено, що факти заволодіння відповідачем банківськими платіжними картками клієнтів Банку, грошовими коштами з банківських рахунків клієнтів, а також здійснення несанкціонованих дій в автоматизованих банківських системах та заподіяння матеріальної шкоди Банку не потребують повторного доказування.

Крім того, представник позивача зазначив, що звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України є нереабілітуючою підставою, що не звільняє особу від обов`язку відшкодувати завдану шкоду.

У відповіді на відзив представник позивача заперечив проти доводів відповідача щодо неналежності позивача, зазначивши, що саме Акціонерному товариству «Державний ощадний банк України» завдано шкоду внаслідок протиправних дій відповідача, оскільки після передачі клієнтами грошових коштів банку саме банк набуває статусу їх власника та несе відповідні зобов`язання перед клієнтами.

Також представник позивача зазначив, що матеріали справи містять документи, які підтверджують повернення Банком коштів клієнтам, зокрема меморіальні ордери та розпорядження про повернення коштів, які є первинними бухгалтерськими документами.

Щодо доводів відповідача про несплату судового збору представник позивача зазначив, що відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» позивачі у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих унаслідок вчинення кримінального правопорушення, звільняються від сплати судового збору.

Також у відповіді на відзив зазначено, що вимоги позовної заяви відповідають положенням ст.ст. 175, 177 ЦПК України, а підстави для залишення позовної заяви без руху відсутні.

Окремо представник позивача заперечив проти вимог відповідача щодо стягнення з АТ «Державний ощадний банк України» витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000,00 грн, посилаючись на відсутність належних та допустимих доказів фактичного понесення таких витрат, а також на необхідність дотримання критеріїв реальності, необхідності та розумності витрат на правничу допомогу.

За результатами викладеного у відповіді на відзив представник позивача просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» матеріальну шкоду, завдану кримінальним правопорушенням, у розмірі 110 723,54 грн, а також покласти судові витрати на відповідача.

Позиція позивача Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»

У судовому засіданні представник позивача Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» Комаровський С.З. позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити. Пояснив, що предметом даного позову є відшкодування матеріальної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Зазначив, що ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 березня 2024 року, яка набрала законної сили 13 березня 2024 року, встановлено факт заволодіння ОСОБА_1 коштами клієнтів Банку та заподіяння Акціонерному товариству «Державний ощадний банк України» матеріальної шкоди у розмірі 110 723,54 грн. Вказав, що у мотивувальній частині зазначеної ухвали наведено формулювання пред`явленого відповідачу обвинувачення, правову кваліфікацію її дій та встановлено обставини вчинення кримінальних правопорушень.

Представник позивача звернув увагу, що ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності на підставі статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, тобто за нереабілітуючих обставин, що не свідчить про її невинуватість та не спростовує встановленого судом факту вчинення кримінальних правопорушень. Наголосив, що застосування статті 49 КК України можливе лише за умови встановлення факту вчинення особою кримінального правопорушення, а тому відповідач не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану її діями шкоду.

Також зазначив, що відповідно до правових висновків Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду, після внесення вкладником грошових коштів на рахунок у банку власником таких коштів стає банк, а вкладник набуває право вимагати від банку виконання договірних зобов`язань щодо їх повернення. Отже, у разі незаконного заволодіння працівником банку коштами з рахунків клієнтів шкода завдається саме банку як власнику цих коштів, а не вкладникам, у зв`язку з чим АТ «Державний ощадний банк України» є належним позивачем у даній справі.

Крім того, представник позивача зазначив, що відповідач, перебуваючи на посаді провідного економіста Банку, діяла всупереч вимогам посадової інструкції, умовам трудового договору та внутрішнім нормативним документам Банку, використовуючи надані їй службові повноваження не за їх призначенням, унаслідок чого Банку було завдано матеріальної шкоди. Зазначив, що позовні вимоги відповідачем належними та допустимими доказами не спростовані, а тому просив суд стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» матеріальну шкоду у розмірі 110 723,54 грн та судові витрати.

Позиція відповідача ОСОБА_1 .

У судовому засіданні представники відповідача ОСОБА_1 ОСОБА_2 та ОСОБА_19 , проти задоволення позову заперечували та просили у його задоволенні відмовити. Зазначили, що ухвала Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 березня 2024 року не встановлює факту вчинення відповідачем кримінальних правопорушень, а лише містить виклад змісту обвинувального акта та формулювання пред`явленого обвинувачення. Вважали, що зазначена ухвала не має преюдиціального значення для вирішення даної цивільної справи. Також зазначили, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт заподіяння АТ «Державний ощадний банк України» матеріальної шкоди у розмірі 110 723,54 грн.

Крім того, на їхню думку, позивач не надав належних доказів, які б підтверджували надання ОСОБА_1 доступу до автоматизованих банківських систем, зокрема актів приймання-передачі таких ключів чи інших документів, що підтверджують їх видачу ОСОБА_1 та надання їй відповідних прав доступу, а також наявність у неї відповідних повноважень щодо здійснення операцій у зазначених системах. Представники відповідача також вважали, що всі докази, які містяться у матеріалах кримінального провадження, є недопустимими доказами у цій цивільній справі та не можуть бути покладені судом в основу рішення. Крім цього, посилалися на те, що, на їхню думку, ОСОБА_1 не набула процесуального статусу обвинуваченої у розумінні вимог кримінального процесуального законодавства.

Процесуальні дії суду.

Ухвалою Корабельного районного суду міста Миколаєва від 12.09.2024 року залишено без руху позовну заяву Акціонерного товариства Державний ощадний банк України до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Ухвалою Корабельного районного суду міста Миколаєва від 26.09.2024 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче судове засідання.

Протокольною ухвалою суду від 13.03.2025 року задоволено клопотання представника позивача про витребування з архіву Корабельного районного суду м. Миколаєва справу № 488/3628/18 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, ч. 2 ст. 185, ч.1 ст.357, ч. 1 ст. 362 КК України.

Протокольною ухвалою суду від 17.07.2025 року закрито підготовче провадження у справі. Справу призначено до судового розгляду по суті.

Мотивувальна частина

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини. Мотиви суду.

Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, встановив такі фактичні обставини.

Судом встановлено, що ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 березня 2024 року у справі № 488/3628/18, яка набрала законної сили 13 березня 2024 року, ОСОБА_1 звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених частиною першою, частиною другою статті 185, частиною першою статті 357, частиною першою статті 362 КК України, на підставі статті 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, а кримінальне провадження закрито на підставі пункту 1 частини другої статті 284 КПК України.

Зазначеною ухвалою також залишено без розгляду цивільний позов Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, із роз`ясненням права звернутися з відповідними вимогами в порядку цивільного судочинства.

Із мотивувальної частини вказаної ухвали вбачається, що судом досліджувалися обставини інкримінованих ОСОБА_1 кримінальних правопорушень, а також вказано про факт заволодіння нею коштами клієнтів Банку шляхом використання службового становища та несанкціонованих дій з інформацією, яка оброблялася в автоматизованих банківських системах, внаслідок чого Акціонерному товариству «Державний ощадний банк України» заподіяно матеріальну шкоду у розмірі 110 723,54 грн.

Крім того, як убачається зі змісту ухвали Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 березня 2024 року, судом у кримінальному провадженні встановлено, що кримінальні правопорушення, у вчиненні яких обвинувачувалася ОСОБА_1 , належать до кримінальних проступків, передбачених частиною першою статті 185, частиною першою статті 357 КК України, та нетяжких злочинів, передбачених частиною другою статті 185, частиною першою статті 362 КК України. На час розгляду кримінального провадження з дня вчинення зазначених кримінальних правопорушень минуло понад п`ять років, обвинувачена наполягала на закритті кримінального провадження, від органів досудового розслідування, прокурора та суду не ухилялася, у зв`язку з чим строк давності притягнення до кримінальної відповідальності не зупинявся та не переривався.

Також вказаною ухвалою встановлено, що в судовому засіданні ОСОБА_1 підтвердила, що їй зрозуміло, у чому вона обвинувачується, що їй відомі підстави звільнення від кримінальної відповідальності, які є нереабілітуючими, наслідки закриття кримінального провадження з цих підстав, а також право заперечувати проти закриття кримінального провадження.

Враховуючи наведене, суд у кримінальному провадженні дійшов висновку про наявність передбачених статтею 49 КК України підстав для звільнення ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності та закриття кримінального провадження.

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено перелік основних способів захисту цивільних прав і інтересів, серед яких припинення правовідношення та визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).

Відповідно до частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За приписами статті 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із вимогами ч. 1 ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує,чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом встановлено, що відповідно до наказу № 251 від 06.07.2015 року ОСОБА_20 прийнято на посаду старшого контролера-касира операційного відділу ТВБВ № 10014/060 з укладенням договору про повну матеріальну відповідальність та встановленням випробувального строку один місяць.

У подальшому, наказом № 425-к від 17.11.2015 року ОСОБА_1 переведено на тимчасову посаду провідного економіста відділу розвитку банківського бізнесу ТВБВ № 10014/060, наказом № 214-К від 26.05.2016 року на посаду провідного економіста служби організації продажів ТВБВ № 10014/060, а наказом № 58-К від 31.01.2017 року (з 01.02.2017 року) на посаду провідного економіста сектору роздрібного бізнесу ТВБВ № 10014/060.

Наказом № 60-К від 01.02.2017 року у зв`язку з укладенням шлюбу внесено зміни до облікових документів Банку щодо зміни прізвища ОСОБА_4 на ОСОБА_5 . Наказом № 778-К від 19.09.2018 року ОСОБА_1 звільнено із займаної посади провідного економіста сектору роздрібного бізнесу ТВБВ № 10014/060 за власним бажанням.

Згідно з посадовою інструкцією провідного економіста сектору роздрібного бізнесу ТВБВ № 10014/060, який виконує функції менеджера по роботі з клієнтами роздрібного бізнесу, до посадових обов`язків ОСОБА_1 належало, зокрема, здійснення ідентифікації, верифікації та вивчення клієнтів, відкриття рахунків та підписання договорів, приймання документів для оформлення банківських платіжних карток та відкриття карткових рахунків, реєстрація контрагентів в автоматизованій банківській системі «БАРС», виконання процедур щодо відкриття карткових рахунків та забезпечення формування справ за картковими рахунками клієнтів.

Відповідно до розділу 2 посадової інструкції «Завдання та обов`язки» провідний економіст сектору роздрібного бізнесу ТВБВ № 10014/060, який виконує функції менеджера по роботі з клієнтами роздрібного бізнесу, здійснює, зокрема: ідентифікацію, верифікацію та вивчення клієнтів (п. 2.11), відкриття рахунків і підписання договорів (п. 2.14), приймання документів на оформлення банківських платіжних карток та відкриття карткових рахунків (п. 2.69), реєстрацію контрагентів в АБС «БАРС» (п. 2.70), виконання процедур щодо відкриття карткових рахунків і підписання договорів (п. 2.71), забезпечення формування справ за картковими рахунками клієнтів (п. 2.76).

Відповідно до розділу 4 посадової інструкції працівник ніс відповідальність за невиконання або неналежне виконання покладених на нього функціональних обов`язків, недотримання внутрішніх документів Банку, а також за збереження матеріальних і грошових цінностей, із можливістю притягнення до дисциплінарної та матеріальної відповідальності.

Таким чином, судом встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин ОСОБА_1 перебувала у трудових відносинах з Акціонерним товариством «Державний ощадний банк України», обіймала посаду, яка передбачала виконання операцій з обслуговування клієнтів Банку, роботи з банківськими рахунками та платіжними картками, а також мала визначені посадовою інструкцією повноваження та обов`язки щодо роботи з відповідними банківськими інформаційними системами.

Щодо правової природи спірних правовідносин та підстав відповідальності за завдану шкоду суд зазначає.

Відповідно до частини другої статті 22 ЦК України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі (частина третя статті 22 ЦК України).

Відшкодування збитків є однією із форм або мір цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил вищевказаної статті, оскільки її першою частиною визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.

Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування майнової шкоди підлягають: наявність такої шкоди; протиправність діяння її заподіювача; наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з`ясувати, зокрема, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві майнової шкоди, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об`єктивний умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.

Отже, за змістом статті 1166 ЦК України для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини боржника. Наявність перших трьох з числа зазначених елементів доводиться особою, яка звернулася з вимогою про відшкодування збитків.

У справах, де предметом позову є стягнення збитків, позивач повинен довести факти, на яких ґрунтуються його позовні вимоги (протиправна поведінка, спричинення збитків, обґрунтувати їх розмір, безпосередній причинний зв`язок між правопорушенням та заподіянням збитків, розмір відшкодування), а відповідач - відсутність вини у завданні шкоди. Якщо в процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності своєї вини у завданні збитків Акціонерному товариству «Державний ощадний банк України», не спростувала належними доказами факт вчинення нею протиправних дій, а також не довела наявності обставин, які б відповідно до положень статті 1166 ЦК України звільняли її від обов`язку відшкодувати завдану шкоду.

Позивач надав належні та допустимі докази на підтвердження завданих йому збитків, а саме: ухвала Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 березня 2024 року у кримінальному провадженні, яка набрала законної сили 13 березня 2024 року, якою встановлено обставини вчинення ОСОБА_1 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 357, ч. 1 ст. 362 КК України, а також факт завдання Акціонерному товариству «Державний ощадний банк України» матеріальної шкоди у розмірі 110 723,54 грн.; накази про прийняття, переведення та звільнення ОСОБА_1 з роботи, які підтверджують перебування відповідача у трудових відносинах з АТ «Державний ощадний банк України» та виконання нею посадових обов`язків, пов`язаних з обслуговуванням клієнтів Банку, відкриттям рахунків, оформленням платіжних карток та роботою в автоматизованих банківських системах; посадова інструкція провідного економіста сектору роздрібного бізнесу ТВБВ № 10014/060, відповідно до якої до службових обов`язків ОСОБА_1 належало здійснення ідентифікації та верифікації клієнтів, відкриття рахунків, оформлення банківських платіжних карток, реєстрація контрагентів в АБС «БАРС», виконання процедур щодо відкриття карткових рахунків та формування справ за ними; документи та матеріали, які підтверджують рух коштів, оформлення банківських операцій та розмір завданих Банку збитків.

Відповідно до ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, при розгляді даної цивільної справи суд не вирішує питання про доведеність вини відповідача у вчиненні кримінальних правопорушень у розумінні кримінального процесуального законодавства, оскільки такі обставини вже були предметом розгляду суду в кримінальному провадженні.

Разом з тим, відповідно до прямої вказівки частини шостої статті 82 ЦПК України, суд у даній справі зобов`язаний врахувати встановлені у кримінальному провадженні обставини щодо того, чи мали місце відповідні дії та чи вчинені вони саме ОСОБА_1 .

Судом встановлено, що ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05 березня 2024 року у кримінальному провадженні, яка набрала законної сили 13 березня 2024 року, кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 було закрито, а останню звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності.

Зазначена ухвала постановлена не з підстав відсутності події кримінального правопорушення чи непричетності особи до його вчинення, а у зв`язку із закінченням строків давності, тобто з нереабілітуючої підстави.

Із змісту вказаної ухвали вбачається, що судом досліджувались обставини вчинення ОСОБА_1 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1, ч. 2 ст. 185, ч. 1 ст. 357, ч. 1 ст. 362 КК України, а саме: заволодіння офіційними документами, таємне викрадення чужого майна, а також несанкціоновану зміну інформації, яка обробляється в автоматизованих системах.

Преюдиціальним для даної цивільної справи є встановлений у кримінальному провадженні факт того, що зазначені дії були вчинені ОСОБА_1 , яка на момент їх вчинення перебувала у трудових відносинах з Акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та виконувала посадові обов`язки, пов`язані з обслуговуванням клієнтів Банку, відкриттям рахунків, оформленням банківських платіжних карток та роботою в автоматизованих банківських системах. Внаслідок зазначених протиправних дій ОСОБА_1 . Акціонерному товариству «Державний ощадний банк України» завдано матеріальної шкоди на загальну суму 110 723,54 грн., що прямо встановлено ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05.03.2024 року.

При цьому суд відхиляє доводи представників відповідача щодо того, що вказана ухвала не встановлює факт вчинення кримінальних правопорушень, а лише містить опис обвинувального акта. Оскільки звільнення особи від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності не є реабілітуючою підставою. Як убачається зі змісту зазначеної ухвали, судом встановлено, що ОСОБА_1 було роз`яснено суть пред`явленого їй обвинувачення, підставу звільнення від кримінальної відповідальності, яка не є реабілітуючою, правові наслідки закриття кримінального провадження з цієї підстави, а також право заперечувати проти закриття кримінального провадження. Обвинувачена не заперечувала проти застосування до неї положень статті 49 КК України та наполягала на закритті кримінального провадження.

Відтак закриття кримінального провадження відбулося не з підстав відсутності події чи складу кримінального правопорушення або непричетності особи до його вчинення, а виключно у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності. Зазначене узгоджується з положеннями частини шостої статті 82 ЦПК України, відповідно до якої ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрала законної сили, є обов`язковою для суду, який розглядає справу про правові наслідки дій цієї особи, у питанні того, чи мали місце відповідні дії та чи вчинені вони саме цією особою.

Щодо доводів відповідача про неналежність позивача у даній справі, суд зазначає таке.

Спірним у цій справі є питання про те, кому саме завдано майнової шкоди внаслідок протиправних дій відповідача та хто є належним суб`єктом звернення до суду з вимогою про її відшкодування.

Згідно зі статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», чинного на час виникнення спірних правовідносин, платіжною картою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду карти, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором. Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу. Неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.

Згідно із п. 37.2 ст. 37 Закону України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платник у пеню в розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними.

Відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення про порядок емісії спеціальних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 30.04.2010 № 223, чинного на час виникнення спірних правовідносин, банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та. за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції.

Стаття 1073 ЦК України визначає, що у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові. їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до визначення, наведеного в ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України та умов договору. Згідно з п. З ч. 1 ст. 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» вклад - це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах: договору банківського вкладу (депозиту); договору банківського рахунку; видачі іменного депозитного сертифіката.

В Постанові Верховного Суду України від 06.04.2016 в справі № 6-352цс16 сформований правовий висновок, згідно з яким «договір банківського вкладу має своїм наслідком ту обставину, що готівкові гроші вкладника передаються останнім у власність банку, а безготівкові гроші - в повне розпорядження банку. Відповідні дії вкладника є необхідною умовою виникнення зобов`язання за договором банківського вкладу, згідно з яким на боці вкладника з`являється право вимагати від банку видачі суми вкладу і виплати відсотків на неї, а на стороні банку - відповідний обов`язок. З договору банківського вкладу, укладення якого обумовлено передачею коштів вкладника у власність банку, можуть виникнути лише зобов`язальні правовідносини за участю вкладника (кредитора) і банку (боржника).

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 10.04.2019 в справі № 463/5896/14-ц підтримала вищенаведений правовий висновок Верховного Суду України та вказала, що «висновок щодо належного способу захисту вкладника банку у разі викрадення вкладу працівником банку сформулював Верховний Суд України у постанові від 6 квітня 2016 року у справі № 6-352цс16. Відповідно до цього висновку після того, як вкладник на підставі договору банківського вкладу передав гроші уповноваженій особі банку, власником грошей став банк. А тому в разі їх викрадення шкода завдана банку, а не вкладнику. Вкладник повинен вимагати від банку не відшкодування шкоди, а виконання обов`язку за договором банківського вкладу - повернення суми вкладу та процентів за користування ним (п.6.1. Постанови).

Аналіз наведених норм матеріального права свідчить про те, що у разі здійснення неналежного переказу або безпідставного списання коштів з рахунку клієнта саме на банк покладається обов`язок за рахунок власних коштів відновити порушені права клієнта шляхом повернення незаконно списаних сум. Отже, після виконання такого обов`язку саме банк зазнає майнових втрат, які підлягають відшкодуванню особою, винною у їх заподіянні.

Так, відповідно до наданих суду меморіальних ордерів та розпоряджень № 19, 20 від 02.04.2018 року вбачається, що згідно з висновку службового розслідування від 28.02.2018 за фактом заволодіння банківською платіжною карткою та безпідставного зняття грошових коштів із платіжних карток клієнтів ТВБВ №10014/060 філії Миколаївського обласного управління АТ «Ощадбанк», Банком на виконання вимог пункту 8 статті 6 Положення №705 «Про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 05.11.2014, прийнято рішення про повернення клієнтам незаконно списаних коштів за рахунок власних коштів Банку.

На підтвердження фактичного відшкодування клієнтам незаконно списаних коштів позивачем надано розпорядження та меморіальні ордери, з яких убачається, що на рахунки потерпілих клієнтів Банку були зараховані відповідні грошові кошти в загальні сумі 110 723,54 грн.

За таких обставин суд дійшов висновку, що саме Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» є особою, майновим інтересам якої заподіяно шкоду внаслідок протиправних дій відповідача, оскільки після незаконного списання коштів з рахунків клієнтів Банк, виконуючи покладений на нього законом обов`язок, здійснив їх повернення.

Враховуючи, що відповідачем позовні вимоги не спростовані, доказів на підтвердження відсутності вини у завданні шкоди не надано, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» та стягнення з ОСОБА_1 на користь позивача матеріальної шкоди у розмірі 110 723,54 грн.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 6 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про відшкодування матеріальних збитків, завданих внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Оскільки предметом розгляду даної цивільної справи є вимога Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» про відшкодування матеріальної шкоди, завданої внаслідок вчинення ОСОБА_1 кримінального правопорушення, позивач відповідно до вимог пункту 6 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору при зверненні до суду з даним позовом.

Відповідно до частини 6 статті 141 ЦПК України, якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, або пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог у відповідних випадках. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судового збору, він компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 6 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», а позовні вимоги задоволено у повному обсязі, судовий збір підлягає стягненню з відповідача в дохід держави.

Відповідно до підпункту 1 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання юридичною особою до суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше одного розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З урахуванням того, що ціна позову становить 110 723,54 грн, розмір судового збору, обчислений як 1,5 відсотка ціни позову, становить 1 660,85 грн, що є меншим за встановлений законом мінімальний розмір судового збору для юридичної особи.

Враховуючи, що позовна заява подана у 2024 році, мінімальний розмір судового збору становить один прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01.01.2024 року, а саме 3028,00 грн.

Таким чином, з відповідача ОСОБА_1 підлягає стягненню в дохід державного бюджету України судовий збір у розмірі 3028,00 грн.

Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Відповідно до Постанови КЦС ВС від 30.09.2022 року за № 761/38266/14, якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть, у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулося у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з`явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з`явилися всі учасники такої справи.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21) зазначено: «… у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення».

Керуючись ст.ст. 7, 8, 12, 13, 141, 258-259, 264-265, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Акціонерного товариства Державний ощадний банк України до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_17 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь Акціонерного товариства Державний ощадний банк України (код ЄДРПОУ: 00032129, адреса: 01001, м. Київ, вул. Госпітальна, 12-Г) матеріальну шкоду в розмірі 110 723,54 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_17 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ) на користь держави судові витрати: судовий збір у розмірі 3028,00 грн.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач: Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», код ЄДРПОУ: 00032129, адреса: 01001, м. Київ, вул. Госпітальна, 12-Г;

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_17 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .

Повний текст судового рішення складено 16.07.2026 року.

Суддя Я.А. Чернявська