Ухвала суду № 138260567, 15.07.2026, Тульчинський районний суд Вінницької області

Справа №: 148/2189/26

Провадження № 2-аз/148/1/26

УХВАЛА

Іменем України

15 липня 2026 року суддя Тульчинського районного суду Вінницької області Дамчук О.О., розглянувши заяву про забезпечення позову за позовом представника позивачки адвоката Покоєвича Артема Олексійовича, який діє на підставі ордеру на надання правничої допомоги серії АІ № 2252271 від 10.07.2026 в інтересах ОСОБА_1 до ТУЛЬЧИНСЬКОГО ВІДДІЛУ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ МІГРАЦІЙНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ У ВІННИЦЬКІЙ ОБЛАСТІ, третя особа УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ МІГРАЦІЙНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ У ВІННИЦЬКІЙ ОБЛАСТІ про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця та особи без громадянства.

В С Т А Н О В И В :

До провадження Тульчинського районного суду Вінницької області надійшла позовна заява представника позивачки адвоката Покоєвича Артема Олексійовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 до ТУЛЬЧИНСЬКОГО ВІДДІЛУ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ МІГРАЦІЙНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ У ВІННИЦЬКІЙ ОБЛАСТІ, третя особа УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ МІГРАЦІЙНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ У ВІННИЦЬКІЙ ОБЛАСТІ про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця та особи без громадянства.

Одночасно з позовною заявою до суду подано заяву про забезпечення позову, в якій просить суд - вжити заходи забезпечення адміністративного позову шляхом зупинення дії рішення Головного управління ДМСУ в Вінницькій області № 0534130100021709 від 02.07.2026 про примусове повернення ОСОБА_1 до країни походження або третьої країни, до набрання законної сили рішенням суду в цій справі: зобов`язати ТУЛЬЧИНСЬКИЙ ВІДДІЛ УПРАВЛІННЯ ДЕРЖАВНОЇ МІГРАЦІЙНОЇ СЛУЖБИ УКРАЇНИ У ВІННИЦЬКІЙ ОБЛАСТІ утриматися від будь-яких дій, спрямованих на виконання рішення ГУ ДМСУ в Вінницькій області № 0534130100021709 від 02.07.2026 про примусове повернення ОСОБА_1 до країни походження або третьої країни, зокрема, примусового видворення, поміщення до пункту тимчасового перебування, тощо.

Обґрунтовуючи заяву зазначає, що незастосування вказаних заходів в подальшому призведе до унеможливлення виконання судового рішення та утруднить захист прав позивачки.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, повно та всебічно дослідивши викладені аргументи, суд не вбачає підстав для її задоволення з огляду на таке.

Відповідно до положень статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Згідно з частинами першою та другою статті 151 КАС України, позов може бути забезпечено:

1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта;

2) забороною відповідачу вчиняти певні дії;

4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору;

5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

Частиною першою статті 152 КАС України визначено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі і повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову, а також захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.

При цьому, частиною другою статті 150 КАС України передбачений вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Для задоволення судом поданої заявником заяви про забезпечення адміністративного позову останній має довести, що невжиття обраних заходів призведе хоча б до одного із наслідків, передбачених частиною другою статті 150 КАС України.

Аналіз змісту вказаних норм свідчить про те, що обов`язковою передумовою вжиття заходів забезпечення позову є обґрунтованість відповідних вимог сторони, в тому числі й із зазначенням очевидних ознак протиправності оскаржуваних рішення, дії або бездіяльності, очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам останньої, неможливості у подальшому без вжиття таких заходів відновлення прав особи та обов`язковим поданням доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. При цьому, ознаки протиправності повинні бути пов`язані саме з порушеними правами, свободами чи інтересами.

Забезпечення адміністративного позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.

Відповідно до постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 06.03.2008 року №2 Про практику застосування адміністративним судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

При цьому регулювання підстав та порядку забезпечення позову здійснюється в інтересах не лише певної особи, а й інших осіб - учасників провадження, суспільства, держави в цілому з дотриманням критеріїв адекватності (відповідності вимогам, виключно в межах яких допускається застосування відповідних заходів; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову) та співмірності (співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів). Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Суд також враховує правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року по справі № 826/13306/18, згідно якої суд зазначає, що обґрунтовуючи клопотання про забезпечення позову щодо очевидності ознак протиправної бездіяльності відповідача та порушення прав позивача, то попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх якість: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваної бездіяльності поза обґрунтованим сумнівом.

Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів, повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими ч. 2 ст. 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення. Твердження про очевидність порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.

Крім того, суд звертає увагу, що згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи 13.09.1989 рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта.

Таким чином, з наведеного вбачається, що суд, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, з огляду на докази, надані стороною по справі для підтвердження своїх вимог, має пересвідчитись, зокрема, у тому, що існує дійсна і реальна загроза невиконання рішення суду чи суттєва перешкода у такому виконанні, позов слід забезпечити саме у такий спосіб, про який просить позивач, а не якимось менш обмежувальним у правах способом для відповідача, такий спосіб є співмірним обсягу позовних вимог, позивач має легітимну мету забезпечити саме захист своїх прав та інтересів від неправомірних дій відповідача, а не завдати шкоди правам та інтересам відповідача.

Тобто, прийняття такого рішення доцільно та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може в майбутньому ускладнити виконання судового рішення чи привести до потреби докласти значні зусилля для відновлення прав позивача.

Судом враховано, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, що передбачено ч.5 статті 242 КАС України.

При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого (постанова Верховного Суду від 14.05.2021 р. у справі № 320/3957/20): розумності вимог заявника щодо забезпечення позову; обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Представник заявниці обґрунтовує необхідність вжиття заходів забезпечення позову тим, що, на думку останнього, у разі видворення позивачки, в подальшому унеможливить захист прав позивачки та виконання рішення суду, якщо таке буде прийнято на її користь.

Оцінюючи зазначені аргументи, суд виходить з такого.

Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза ускладнення виконання рішення суду чи ефективного захисту такого права дійсно існує. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у справах 280/9045/24 від 14 січня 2025 року та 280/9044/24 від 20 лютого 2025 року.

Представником заявниці на підтвердження, викладених в заяві аргументів, ані до заяви про забезпечення позову, ані до позовної заяви взагалі не надано жодних належних та допустимих доказів, які б беззаперечно свідчили про реальну загрозу видворення позивачки до країни походження або третьої країни.

Отже, наведені заявником обґрунтування на даний час є лише припущеннями про можливе порушення її прав чи інтересів у майбутньому та не свідчать про існування обставин, за яких є неможливим чи ускладненим поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких остання планує звернутися до суду, оскільки предметом розгляду адміністративної справи є саме скасування рішення про примусове повернення позивачки до країни походження або третьої країни.

Суд наголошує на тому, що оскарження рішень про примусове повернення або примусове видворення зупиняє їх дію, якщо іноземець оскаржив це рішення у встановленому законом порядку до суду - у межах строків, визначених частинами другою-четвертою статті 288 КАС України, незалежно від того, чи суд у порядку забезпечення адміністративного позову відповідною ухвалою зупинив дію рішення суб`єкта владних повноважень або його окремих положень, що оскаржуються (пункт 10 розділу І Інструкції про примусове повернення і примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, затвердженої Наказом Міністерства внутрішніх справ України, Адміністрації Державної прикордонної служби України, Служби безпеки України від 23.04.2012 № 353/271/150), про що також, зауважує Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду в ухвалі від 24 травня 2023 року, справа №522/5683/22.

З урахування наведеного доводи представника заявниці про неможливість виконання рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивачки є необґрунтованими.

В свою чергу, застосування судом обраних позивачем заходів забезпечення позову не може ґрунтуватися лише на припущеннях позивача про можливе вчинення відповідачем дій щодо видворення позивача з території України в примусовому порядку.

Подібна правова позиція викладені в постанові Верховного Суду від 24.05.2023 у справі 640/14575/22.

Суд також, враховує вимоги статті 2 КАС України, відповідно до якої завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Наведені представником заявниці обґрунтування на даний час є лише припущеннями про можливе порушення прав чи інтересів позивачки у майбутньому та не свідчать про існування обставин, за яких є неможливим чи ускладненим поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів, за захистом яких останні звертаються до суду.

Водночас, суд здійснює захист реально порушених прав, а не тих, що ймовірно можуть бути порушені у майбутньому, а можливе настання негативних наслідків не є беззаперечним доказом для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову.

Так, оцінивши доводи представника заявниці щодо існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам та інтересам позивачки, суд приходить до висновку, що такі підстави в заяві про забезпечення позову та, як наслідок, забезпечення позову у спосіб, який пропонує останній, щодо зупинення дії рішення та заборони вчиняти певні дії відповідачу та третій особі щодо видворення позивачки за межі України до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі, не підтверджені належними та переконливими доказами.

Таким чином, у ході розгляду заяви про забезпечення позову судом не виявлено існування очевидної небезпеки порушення прав та інтересів заявниці до прийняття у відповідній справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь заявника.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для вжиття заходів забезпечення позову, а тому в задоволенні заяви про забезпечення позову необхідно відмовити.

Керуючись ст.ст. 150-154, 156, 248, 256, 294 КАС України,

П О С Т А Н ОВ И В :

У задоволенні заяви про забезпечення позову представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Покоєвича Артема Олексійовича, відмовити.

Ухвала набирає законної сили відповідно до частини 2 статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвала може бути оскаржена до Сьомого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.О.Дамчук