Рішення № 138259492, 13.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

13.07.2026Справа № 910/1781/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Рябокінь Є.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за первісним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОСИСТЕМ ІНВЕСТ Україна» (04050, м. Київ, вул. Пимоненка Миколи, 13, корп. 5, оф. 5В/51, ідентифікаційний код 33497497)

до Приватного сільськогосподарського підприємства «МИР» (04215, м. Київ, вул. Світлицького, 35, прим. 108/4, оф. 2, ідентифікаційний код 00152566)

про стягнення448 930, 00 грн,

та за зустрічним позовом Приватного сільськогосподарського підприємства «МИР» (04215, м. Київ, вул. Світлицького, 35, прим. 108/4,оф. 2, ідентифікаційний код 00152566)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОСИСТЕМ ІНВЕСТ Україна» (04050, м. Київ, вул. Пимоненка Миколи, 13, корп. 5, оф. 5В/51, ідентифікаційний код 33497497)

про визнання недійним договору

за участі представників сторін:

від позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним): Сіняк Д.В..

від відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним): Герасименко М.В.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРОСИСТЕМ ІНВЕСТ Україна» (далі - позивач, ТОВ «АГРОСИСТЕМ ІНВЕСТ Україна») з позовом до Приватного сільськогосподарського підприємства «МИР» (далі - відповідач, ПСП «МИР») про стягнення 448 930, 00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем №28072023-02 від 28.07.2023 в частині повної та своєчасної оплати наданих послуг, у зв`язку з чим у відповідача утворився борг у сумі 448 930, 00 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.02.2024 було прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання).

11.03.2026 через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» ПСП «МИР» подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог у повному обсязі, оскільки договір оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем № 28072023-02 від 28.07.2023 не був підписаний з боку відповідача, рішень щодо схвалення договору та акту надання послуг №АГС-00104 від 31.08.2023 загальні збори відповідача не приймали, крім того відповідач ставить під сумнів наявності у власності позивача обприскувача самохідного CASE SPX PATRIOT 33330, що виключає можливість його передачі.

Цією ж датою відповідачем подано клопотання про витребування доказів, відповідно до якого відповідач просив суд витребувати у Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві інформацію про те, чи був зареєстрований за Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРОСИСТЕМ ІНВЕСТ УКРАЇНА» (код за ЄДРПОУ 33497497) станом на 13.07.2023 року обприскувач самохідний CASE SPX PATRIOT 3330 (серійний номер: YCT034056, реєстраційний номер: 57470АА).

13.03.2026 через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» ПСП «МИР» подано зустрічну позовну заяву до ТОВ «АГРОСИСТЕМ ІНВЕСТ Україна» про визнання недійним договору.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем № 28072023-02 від 28.07.2023 підписано директором ПСП «МИР», однак статутом позивача обмежено повноваження виконавчому органу підприємства на укладання правочинів, сума яких перевищує 20 000, 00 грн, при цьому рішень щодо схвалення даного договору загальними зборами відповідача не приймалось, що є підставою для визнання такого правочину його недійним.

16.03.2026 (зареєстровано 17.03.2026) через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» ТОВ «АГРОСИСТЕМ ІНВЕСТ Україна» подано відповідь відзив, у якій позивач вказує, що умови Договору № 28072023-02 не передбачали на момент його укладення, конкретної суми, з якої можна визначити або передбачити, що його ціна перевищує 20 000,00 грн, тому директор ПСП «МИР» діяв в рамках наданих йому повноважень та не потребував для здійснення правочину згоди загальних зборів учасників. Крім того, позивач зазначає, що акт надання послуг №АГС-00104 від 31.08.2023 не є правочинами у розумінні ст. 202 Цивільного кодексу України, оскільки в даному випадку підписання такого акта не створює, не змінює та не припиняє прав та обов`язків у сторін Договору №28072023-02, а лише посвідчує факт надання послуг та з огляду на положення ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є первинними документами для здійснення бухгалтерського обліку, а відтак дані акти не потребують схвалення загальними зборами учасників відповідача.

У відзиві позивач також навів заперечення щодо клопотання про витребування та просив долучити до матеріалів справи копія свідоцтва про реєстрацію машини серії НОМЕР_1 та копія видаткової накладної № РН-П-0005956 від 09.04.2013 на підтвердження права власності/користування на техніку, що передавалась для надання послуг в рамках Договору № 28072023-02.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.03.2026 залишено зустрічну позовну заяву ПСП «МИР» без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.

23.03.2024 (зареєстровано 24.03.2026) через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» ПСП «МИР» подано заперечення на відповідь на відзив, в яких відповідач вказує, що відповідно до п.п. 2 п. 8.2.3. статуту ПСП «МИР» директор підприємства приймає рішення про вчинення правочинів (укладення договорів), що вчиняються (укладаються) підприємством на суму, що не перевищує 20 000,00 грн. За змістом п.п. 10 п. 8.1.4. статуту ПСП «МИР» виключно загальні збори підприємства вирішують питання про вчинення правочинів (укладення договорів), що вчиняються (укладаються) підприємством на суму, що перевищує 20 000,00 грн. Відповідач звертає увагу суду, що заявлена позивачем сума заборгованості - 448 930,00 грн, що перевищує суму, на яку міг бути вчинений правочин директором відповідача. На думку відповідача, укладаючи спірний договір, сторони одразу розуміли (могли проявивши обачність розуміти), що його ціна виходить за встановлені статутом відповідача обмеження і для укладення спірного договору мала бути отримана згода загальних зборів відповідача. Так, відповідач зазначає, згідно з п. 2.1. договору орієнтовний об`єм робіт складає: обприскування - 3000 га. При цьому, вартість робіт, згідно з п. 4.1. - 9,00 (дев`ять) долара США за один га. За курсом на дату підписання договору (36,5686 грн за 1 долар США), вартість послуг з обприскування площі 3000 га складає 987 352,2 грн. Як зазначено в позові, згідно з актом надання послуг №АГС-00104 від 31.08.2023, вартість послуг становить 380 285,63 грн, що безперечно виходило за встановлені для директора межі щодо вчинення правочинів.

24.03.2026 через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» позивачем за зустрічним позовом подано заяву про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.03.2026 прийнято зустрічну позовну заяву Приватного сільськогосподарського підприємства «МИР» до спільного розгляду з первісним позовом, зустрічний позов об`єднано в одне провадження з первісним позовом у справі №910/1781/26, вирішено здійснювати розгляд справи №910/1781/26 за правилами загального позовного провадження, починаючи зі стадії відкриття провадження у справі, підготовче засідання за зустрічним позовом разом з первісним позовом призначено на 22.04.2026.

09.04.2026 через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» ТОВ «АГРОСИСТЕМ ІНВЕСТ Україна» подано відзив на зустрічну позовну заяву, у якому вкотре зазначив, що умови Договору № 28072023-02 не передбачали на момент його укладення, конкретної суми, з якої можна визначити або передбачити, що його ціна перевищує 20 000,00 грн.

Оскільки умовами договору, зокрема у п. 4.3. та у п. 4.4. визначено, що «сума договору визначатиметься сумою гривневих платежів, здійснених орендарем у відповідності з умовами даного договору, виходячи із врахування ціни за 1 га виробітку орендованою Технікою та фактичного виробітку площі, протягом усього строку дії даного договору оренди». А розмір орендної плати визначається сторонами в акті виконаних робіт та розраховується за формулою: ГхР=О, де Г- обсяг виробітки га всієї орендованої техніки за договором; Р - ціна за 1 га виробітки на одну одиницю орендованої техніки розраховується в національній валюті України (гривні) по курсу перерахунку та становить 9$ доларів США; О - вартість орендної плати. При цьому, як вказує ТОВ «АГРОСИСТЕМ ІНВЕСТ Україна» договір № 28072023-02 не містить умов щодо будь-яких площ, на яких відповідач зобов`язується здійснити виробітку позивачу, а позивач зобов`язується здійснити замовлення на виробітку цих площ у відповідача.

20.04.2024 (зареєстровано 21.04.2026) через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» ПСП «МИР» подано додаткові пояснення, заяву про зміну (доповнення) підстав зустрічного позову та клопотання про призначення комплексної судової економічної та бухгалтерської експертизи документів.

Так, у додаткових поясненнях ПСП «МИР» зазначило, що відповідно до Акту від 31.07.2023 орендодавець передав, а орендар в особі Директора Черниша Г.Б. прийняв 1 одиницю техніки, без вказівки на термін оренди, при цьому, такий акт від імені ПСП «МИР» підписано ЕЦП гол.бухгалтером Калінічєнко С.В.

В той же час, згідно розрахунку Іноземного підприємства «Агросистем Інвест Україна» вартості послуг від 31.08.2023 в серпні 2023 року орендодавцем було надано послуги з обприскування 1 155,49 га на загальну суму 380 285,63 грн (з ПДВ).

Як вказує відповідач за первісним позовом на розрахунку міститься печатка не «Іноземного підприємства», а «Товариства з обмеженою відповідальністю «Агросистем Інвест Україна», хоча зміна організаційно-правової форми орендодавця відбулась 11.11.2025.

Згідно підписаного між Іноземним підприємством «Агросистем Інвест Україна» та ПСП «МИР» (орендар) в особі Директора Черниша Г.Б. Акту надання послуг № АГС-00104 від 31.08.2023 в серпні 2023 року орендодавцем за договором були виконані послуги на суму 380 285,63 грн (з ПДВ), при цьому, такий акт від імені ПСП «МИР» підписано ЕЦП гол.бухгалтером Калінічєнко С.В.

В той же час, за доводами відповідача за первісним позовом, в січні 2024 року Директором ПСП «МИР» призначено Орєхова О.В.

Згідно з Актом звірки взаємних розрахунків за період: 3 квартал 2024 року, підписаного Іноземним підприємством «Агросистем Інвест Україна» та ПСП «МИР» в особі Директора Орєхова О.В. станом на 30.09.2024 заборгованість ПСП «МИР» становить 1 987 882,25 грн, в тому числі за Договором у розмірі 380 285,63 грн.

05.02.2026 ТОВ «Агросистем Інвест Україна» здійснено перерахунок вартості послуг за серпень 2023 року та визначено, що в серпні 2023 року орендодавцем було надано послуги з обприскування 1 155,49 га на загальну суму 448 930,00 грн (з ПДВ) та 05.02.2026 ТОВ «Агросистем Інвест Україна» направило ПСП «МИР» вимогу про виконання зобов`язань, в тому числі за спірним договором. В подальшому у березні 2026 року Директором ПСП «МИР» призначено Димова О.П.

З огляду на наведене, на думку відповідача за первісним позовом, є дефектними та такими, що не відповідають умовам договору і вимогам закону є наступні документи, а саме

акт приймання-передачі техніки від 31.07.2023, який підписаний Калінічєнко С.В. - як особою, повноваження якої на підписання акту не підтверджені.

розрахунок вартості послуг від 31.08.2023, який містить печатку ТОВ «Агросистем Інвест Україна», яка не могла існувати на дату підписання розрахунку;

Акт надання послуг № АГС-00104 від 31.08.2023, який підписаний Калінічєнко С.В. - як особою, повноваження якої на підписання акту не підтверджені.

У заяві про зміну (доповнення) підстав зустрічного позову ПСП «МИР» доповнено обґрунтуванням положень ч. 1 ст.760 ЦК України, ст. 286 ГК України, та правовою позицією, викладеної у постанові Верховного Суду від 12.12.2019 у справі №916/40/19. А тому, на думку ПСП «МИР», враховуючи, що вартість майна, яке є предметом спірного правочину, значно більша ніж встановлені Статутом і ст. 44 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» обмеження, що відповідно свідчить про перевищення повноважень директора товариства при укладенні спірних договорів оренди та є порушенням вимог ч. 3 ст. 92 ЦК України.

У клопотанні про призначення комплексної судової економічної та бухгалтерської експертизи документів, проведення якої просив доручити Київському науково дослідному інституту судових експертиз та на вирішення експертів просив поставити питання:

1) чи підтверджується документально надання в оренду Товариством з обмеженою відповідальністю (Іноземним підприємством) «Агросистем Інвест Україна» Приватному сільськогосподарському підприємству «МИР» та використання останнім техніки, перелік якої визначено в Додатку № 1 до Договору оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем № 28072023-02 від 28.07.2023, відповідно до умов цього договору?

2) чи відповідає умовам Договору оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем № 28072023-02 від 28.07.2023 та підтверджується документально розрахунок вартості послуг оренди с/г техніки з екіпажем від 31.08.2023?

3) якщо поданий Товариством з обмеженою відповідальністю «Агросистем Інвест Україна» в судову справу розрахунок вартості послуг оренди с/г техніки з екіпажем від 31.08.2023 не підтверджується документально, зазначити, на яку суму документально підтверджується надання Товариством з обмеженою відповідальністю (Іноземним «Агросистем Інвест Україна» послуг Приватному сільськогосподарському підприємству «МИР» за Договором оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем № 28072023-02 від 28.07.2023 у серпні 2023 року?

У підготовчому засіданні 22.04.2026 за результатами розгляду заяв та клопотань сторін судом було проголошено протокольну ухвалу про прийняття до розгляду заяви позивача за зустрічним позовом про зміну (доповнення) підстав зустрічного позову, з тих підстав, що останнім будо дотримано приписів ст. 46 ГПК України, а відтак така заява прийнята судом до розгляду.

Також судом проголошені протокольні ухвали про відмову у задоволенні клопотання про витребування доказів, з підстав не обґрунтованості, не доведеності та враховуючи наявні у матеріалах справи докази, та про відмову у призначенні експертизи з огляду на те, що у даній справі для з`ясування обставин, що мають значення для справи, відсутня необхідність у спеціальних знання у сфері іншій, ніж право.

У судовому підготовчому засіданні 22.04.2026 судом проголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження у справі № 910/1781/26 та призначення її до судового розгляду по суті у судовому засіданні 20.05.2026.

19.05.2026 (зареєстровано 20.05.2026) через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» Приватним сільськогосподарським підприємством «МИР» подано клопотання про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 20.05.2026 проголошено протокольну ухвалу про задоволення клопотання відповідача за первісним позовом (позивача за зустрічним) та відкладено розгляд справи на 17.06.2026.

Судове засідання, призначене на 17.06.2026, не відбулося у зв`язку з перебуванням судді Пукшин Л.Г. у щорічній відпустці з 12.06.2026 по 23.06.2026.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.06.2026 призначено судове засіданні у справі № 910/1781/26 на 08.07.2026.

У судовому засіданні 08.07.2026 представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним) первісні позовні вимоги підтримав, просив суд задовольнити у повному обсязі, проти задоволення зустрічного позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні, в свою чергу представник відповідача за первісними позовом (позивача за зустрічним) проти задоволення первісного позову заперечив, просив відмовити, зустрічні позовні вимоги підтримав, просив задовольнити у повному обсязі.

У судовому засіданні 08.07.2026 оголошено перерву до 13.07.2026 та зобов`язано сторони надати суду до огляду оригінали документів.

У судовому засіданні 13.07.2026 судом досліджено матеріали справи, оглянуто оригінали спірного договору та статуту ПСП «МИР», заслухано заключні слова представників сторін.

У судовому засіданні 13.07.2026 судом оголошено вступну та резолютивну частину рішення відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

28.07.2023 між Іноземним підприємством «Агросистем Інвест Україна» (орендодавець) та Приватним сільськогосподарським підприємством «МИР» (орендар) укладено договір оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем № 28072023-02 (надалі - договір), у відповідності до п. 1.1 якого у порядку та на умовах, визначених цим договором та згідно статті 805 Цивільного Кодексу України, орендодавець зобов`язався передати орендареві в строкове платне користування сільськогосподарську техніку, а орендар зобов`язався прийняти техніку орендодавця та сплачувати орендодавцеві орендну плату за її використання.

Відповідно до п. 1.2 договору управління (керування) технікою, що передається у користування орендареві за цим договором, її технічне обслуговування в процесі експлуатації за цільовим призначенням провадяться екіпажем (водієм) орендодавця.

Узгоджений перелік техніки вказується в Додатку №1 до даного договору оренди (п. 1.3 договору).

Техніка за цим договором орендується орендарем для використання у власній господарській діяльності, або для надання послуг третім особам. Орієнтований об`єм робіт складає: обприскування - 3000 га (п. 2.1 договору).

За умовами п. 3.1 договору техніка в оренду на термін, що узгоджується сторонами додатково. Дата прийняття техніки фіксується у акті приймання-передачі, який підписується сторонами та скріплюється печатками. Строк оренди може бути продовжений за згодою сторін, що оформляється відповідною додатковою угодою до цього договору.

У розділі 4 договору сторони погодили орендну плату, зокрема:

п. 4.1. сторони погодили, що розмір орендної плати визначається в Акті виконаних робіт (послуг) (оренда техніки), та розраховується по наступній формулі:

ГхР=О, де Г- обсяг виробітки га всієї орендованої техніки за договором; Р - ціна за 1 га виробітки на одну одиницю орендованої техніки розраховується в національній валюті України (гривні) по курсу перерахунку та становить 9$ доларів США; О - вартість орендної плати.

Якщо впродовж строку дії даного договору оренди курс перерахунку змінюватиметься в порівнянні з курсом перерахунку, діючим на дату підписання даного договору (36,5686 грн за 1 долар США), ціна за 1 га виробітку на одну одиницю орендованої техніки, виражена в гривні, змінюватиметься пропорційно зміні курсу перерахунку. "Курс перерахунку" - курс гривні по відношенню до долару США, який визначений по курсу Національного банку України на день оформлення рахунку-фактури за виконані роботи згідно даного договору оренди.

О - вартість орендної плати.

Орендна плата за договором оренди здійснюється в Національній валюті України (гривні).

Акт виконаних робіт (послуг) оформляється та підписується по закінченню кожного місяця оренди.

п. 4.2 орендодавець оформляє і направляє орендарю акт виконаних робіт (послуг) в строк до 5-го числа наступного місяця, що наступає за місяцем оренди. Орендар протягом 6 робочих днів, з дня отримання двох примірників Акту виконаних робіт (послуг), зобов`язаний направити орендодавцю один підписаний примірник акту виконаних робіт (послуг) або надати мотивовану відмову від підписання Акту виконаних робіт (послуг). Підписаний обома сторонами Акт виконаних робіт (послуг) є підставою для розрахунків між сторонами і являється невід`ємною частиною цього договору.

п. 4.4. орендна плата сплачується в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок орендодавця протягом 10 банківських днів з дати підписання сторонами акту виконаних робіт (послуг) (оренда техніки).

За умовами пунктів 5.1., 6.1.1. договору приймання-передача техніки в оренду здійснюється уповноваженими представниками сторін. Орендар зобов`язується не пізніше ніж за 7 календарних днів до очікуваної дати оренди направити на електронну адресу орендодавця ludmila_agros@nkr.net повідомлення про початок орендних відносин. Техніка передається орендарю протягом 3 календарних днів з дати отримання орендодавцем відповідного електронного повідомлення.

Відповідно до пунктів 5.2, 5.4 договору техніка вважається переданою в оренду з моменту підписання представниками сторін акту приймання-передачі. Передача техніки з оренди здійснюється за актом приймання-передачі протягом 3 календарних днів після закінчення строку оренди.

Даний договір, відповідно до 11.1. вступає в силу з моменту його підписання та скріплення печатками сторін та діє до 31.12.2023, а в частині проведення розрахунків - до моменту проведення остаточних розрахунків. Закінчення строку цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час його дії. Сторони вправі в період дії цього договору вносити в нього зміни.

При виконанні умов договору сторони здійснюють обмін електронними фінансовими (видаткові накладні, акти звірки взаєморозрахунків, рахунки-фактури, тощо) документами за допомогою комп`ютерних програм «FREDO» M.E.Doc, або сервісу електронного документообігу «Вчасно», чи іншого програмного забезпечення правомірними користувачами якої вони є, із врахуванням вимог законодавства України щодо електронних документів та електронного документообігу, електронного цифрового підпису. Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі, з електронним підписом підписувача. Датою і часом відправлення електронного документа вважається дата і час коли відправлення електронного документа не може бути скасовано стороною, яка його відправила (п. 11.9. договору).

Як вбачається із матеріалів справи у Додатку №1 до договору сторонами було погоджено 1 одиницю техніки, яка має бути передана орендодавцем орендарю в користування, а саме Обприскувач самохідний CFSE SPX PATRIOT 3330 серійний номер НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 .

Також у матеріалах спари наявний акт приймання-передачі від 31.07.2023, відповідно до якого орендодавцем передано, а орендарем прийнято техніку Обприскувач самохідний CFSE SPX PATRIOT 3330 серійний номер НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 .

Як вказує позивача, у позовній заяві, що підтверджується матеріалами справи, за рішенням власника від 11.11.2025 юридичної особи із ідентифікаційним кодом 33497497 Іноземне підприємство «Агросистем Інвест Україна» було реорганізоване (перетворене) в Товариство з обмеженою відповідальністю «Агросистем Інвест Україна» з передачею всього майна, всіх прав та обов`язків останньому.

За доводами позивача за первісним позовом, на виконання своїх зобов`язань за договором орендодавцем було надано орендарю у серпні 2023 року послуги оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем на суму 380 285,63 грн, що підтверджується актом надання послуг №АГС-00104 від 31.08.2023, який підписаний сторонами цифровими підписами без зауважень (протокол створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого підпису наявний у матеріалах справи).

Як зазначає позивач за первісним позовом за фактом надання послуг за договором орендодавець здійснив реєстрацію податкової накладної від 31.08.2023 року №11.

Проте, за доводами позивача за первісним позовом, орендарем не виконано свого зобов`язання та не здійснено оплати вартості наданих послуг у сумі 380 285,63 грн протягом 10 банківських днів з дати підписання акта наданих послуг.

У зв`язку з чим, як вказує позивач за первісним позовом, керуючись положеннями п. 4.1. договору орендодавцем 06.02.2026 направлено на юридичну адресу орендаря вимогу про виконання зобов`язань за договором з новим рахунком (з перерахунком згідно курсу долара США станом на 05.02.2026 року) цінним листом з описом, які були отримані останнім 10.02.2026 року, що підтверджується інформацією з веб-сайту Укрпошти «Трекінг відправлень» (https://track.ukrposhta.ua/).

Однак, станом на день подачі позову до суду орендарем так і не було виконано свого зобов`язання за договором та не сплачено заборгованість у сумі 448 930,00 грн, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Отже, спір у справі за первісним позовом виник у зв`язку за твердженнями позивача про наявність правових підстав для стягнення з відповідача боргу по орендній платі у розмірі 448 930,00 грн.

Відповідач за первісним позовом, заперечуючи проти позову, вказує, що у директора Приватного сільськогосподарського підприємства «МИР» Черниша Г.Б. були відсутні повноваження на укладення договору, оскільки вартість робіт (орендованої техніки) за цим договором перевищує 20 000,00 грн, тому укладення даного правочину мало відбуватись за згодою загальних зборів відповідача.

Крім цього, Приватним сільськогосподарським підприємством «МИР» подано зустрічну позовну заяву про визнання недійним договору.

Зустрічні позовні вимоги обґрунтовані тим, що договір оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем № 28072023-02 від 28.07.2023 підписано директором ПСП «МИР», однак статутом позивача обмежено повноваження виконавчому органу підприємства на укладання правочинів, сума яких перевищує 20 000, 00 грн, при цьому рішень щодо схвалення даного договору загальними зборами відповідача не приймалось, що є підставою для визнання такого правочину його недійним.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору оренди сільськогосподарської техніки з екіпажем № 28072023-02, від 28.07.2023, суд дійшов висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є змішаним договором, оскільки містить в собі елементи як договору підряду (екіпажі орендодавця повинні були здійснити обприскування за допомогою належної орендодавцю сільськогосподарської техніки, а результатом таких робіт є певна кількість гектарів, на яких проведено обприскування, від яких відраховується вартість виконаних робіт), так і договору найму транспортного засобу (сільськогосподарська техніка передана у найм орендарю з екіпажем).

Отже, між сторонами склалися правовідносини підряду та найму транспортного засобу.

У постанові від 15.06.2021 у справі №904/5726/19 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що «у процесуальному законодавстві діє принцип "jura novit curia" ("суд знає закони"), який полягає в тому, що: 1) суд знає право; 2) суд самостійно здійснює пошук правових норм щодо спору безвідносно до посилання сторін; 3) суд самостійно застосовує право до фактичних обставин спору (da mihi factum, dabo tibi jus). Активна роль суду в цивільному процесі проявляється, зокрема, у самостійній кваліфікації судом правової природи відносин між позивачем та відповідачем, виборі і застосуванні до спірних правовідносин відповідних норм права, повного і всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким чином, при вирішенні спору суд в межах своїх процесуальних функціональних повноважень та в межах позовних вимог встановлює зміст (правову природу, права та обов`язки ін.) правовідносин сторін, які випливають із встановлених обставин, та визначає правову норму, яка підлягає застосуванню до цих правовідносин. Законодавець указує саме на "норму права", що є значно конкретизованим, аніж закон. Більше того, з огляду на положення Господарського процесуального кодексу України така функціональність суду носить імперативний характер. Підсумки такої процесуальної діяльності суду знаходять своє відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній й резолютивній частинах.

Отже, обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначати, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia".

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 22.03.2023 у справі №916/1932/20, від 29.03.2023 у справі №922/1320/21 та від 14.03.2023 у справі №910/16969/20.

Відтак невірна кваліфікація сторонами спірних правовідносин не є підставою для відмови у задоволенні позову, а суд в даному рішенні самостійно визначить, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Приписами ч. 2 ст. 628 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

За приписами ст. 798 Цивільного кодексу України предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо. Договором найму транспортного засобу може бути встановлено, що він передається у найм з екіпажем, який його обслуговує. Сторони можуть домовитися про надання наймодавцем наймачеві комплексу послуг для забезпечення нормального використання транспортного засобу.

Частиною 1 статті 805 Цивільного кодексу України передбачено, що управління та технічна експлуатація транспортного засобу, переданого у найм з екіпажем, провадяться його екіпажем. Екіпаж не припиняє трудових відносин з наймодавцем. Витрати на утримання екіпажу несе наймодавець.

Частинами 1 та 2 статті 837 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Підрядник зобов`язаний виконати роботу, визначену договором підряду, із свого матеріалу і своїми засобами, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст. 839 Цивільного кодексу України).

Отже, умови спірного договору сторони передбачали передання позивачем за первісним позовом відповідачу за первісним позовом у найм 1 одиниці техніки (обприскувач самохідний CFSE SPX PATRIOT 3330 серійний номер YCT034056) з екіпажем для виконання робіт із обприскування.

На підтвердження факту та вартості виконаних робіт позивач надає акти приймання-передачі техніки від 31.07.2023 та надання послуг від 31.08.2023, які підписані КЕП керівників сторін.

Відповідач за первісним позовом заперечує проти наданих документів, вказуючи на неточності в назві позивача, та вказує на перевищення керівником наданих повноважень в частині підписання розрахунку по оренді техніки. Просив провести експертизу для підтвердження обставин справи: реальність надання послуг - оренди с/г техніки з екіпажем.

Вирішуючи даний спір, суд вважає встановленим факт того, що позивач за первісним позовом є власником с/г техніки, (що підтверджується завіреними копіями свідоцтва про реєстрацію машини серія ЕА № 030053 та видаткової накладної № РН-П-0005956 від 09.04.2013) і на професійній основі надає техніку з екіпажем землекористувачам для обробки землі.

Матеріалами справи підтверджено, що головним бухгалтером ПСП «МИР» за допомогою КЕП підписано акт приймання-передачі техніки від 31.07.2023 та 06.09.2023 підписано акт надання послуг від 31.08.2023 на суму 380 285,63 грн.

Крім цього, як вбачається із матеріалів справи, керівник ПСП «МИР» Орєхов О.В. 28.04.2025 за допомогою КЕП підписано акт звірки розрахунків з визнанням заборгованості у сумі 380 285,63 грн.

Частиною 1 статті 853 Цивільного кодексу України унормовано, що замовник зобов`язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.

Відповідно до правової позиції об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеної в постанові від 02.06.2023 у справі №914/2355/21 за загальним правилом, при вирішенні спорів щодо належного та своєчасного виконання договорів стосовно надання послуг/виконання робіт, як зі сторони замовника, так і виконавця (підрядника), суди повинні надавати оцінку вжитим сторонами діям на його виконання у їх сукупності з огляду саме на умови кожного договору (договорів) у конкретній справі, проте передбачена відповідним договором умова щодо оплати за надані послуги (виконані роботи) з прив`язкою до підписання відповідних актів приймання не може бути єдиною підставою, яка звільняє замовника від обов`язку здійснити таку оплату, адже основною первинною ознакою будь-якої господарської операції, як то надання послуг чи виконання робіт, є її реальність. Наявність належним чином оформлених первинних документів (підписаних уповноваженими представниками обох сторін) є вторинною, похідною ознакою. Водночас неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами, зокрема непідписання замовником актів приймання робіт/послуг без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (наданим послугам або виконаним роботам). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг/виконання робіт), а не первинні документи.

В контексті даної правової позиції суд зазначає, що саме по собі підписання акту наданих послуг/виконаних робіт не є беззаперечною підставою для висновку про виникнення обов`язку по сплаті, проте відповідач, який підписав такі акти має обов`язок, як довести нереальність таких актів, так і навести переконливу версію появи таких актів.

Частинами 1 та 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).

Аналогічні приписи закріплені у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

В свою чергу відповідачем за зустріним позовом не надано доказів виконання робіт з обробки полів власними силами чи за допомогою інших підрядників, а позивач надав як докази знаходження у власності с/г техніки, яка передавалася в межах цього договору та і докази надання таких послуг за договором.

Крім того, позивачем за первісним позовом своєчасно зареєстрована податкова накладна з податку на додану вартість за спірною господарською операцією (відображаються в електронному кабінеті відповідача у Державній податковій службі України та він міг і повинен був дізнатись про їх реєстрації), що покладало на відповідача за первісним позовом, який не одержував спірні роботи, обов`язок повідомити про безпідставність одержання податкового кредиту, доказів чого суду не надано.

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Заперечення відповідача проти позову не можна визнати послідовними. Наприклад, твердження відповідача про відсутність у власності техніки, що передавалась в оренду за договором, були спростовані наданими позивачем свідоцтвом про реєстрацію машини серія ЕА № 030053 та видатковою накладної № РН-П-0005956 від 09.04.2013

А твердження відповідача про те, що акти від 31.07.2023 та від 31.08.2023 підписувалися з боку орендодавця особою, повноваження якої на підписання акту не підтверджені, суд вважає маніпулятивним, оскільки сторонами у п. 11.9. узгоджено можливість здійснення електронного документообігу.

Крім цього, судом встановлено, що керівником ПСП «МИР» Орєхов О.В. 28.04.2025 за допомогою КЕП підписано акт звірки розрахунків з визнанням заборгованості у сумі 380 285,63 грн.

Добросовісність (пункт 6 статті 3 Цивільного кодексу України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), яка базується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці).

В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Наприклад, у статті I.-1:103 Принципів, визначень і модельних правил європейського приватного права вказується, що поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Очевидно, що дії відповідача за первісним позовом, який уклав договір, підписав акт, у якому зафіксовано виконання робіт за таким договором, не спростовував податкової звітності за наслідками такої господарської операції, проте після зміни свого бенефіціарного власника та виникненні судового спору про стягнення оплати за таким актом почав ставити під сумнів дійсність самого договору та виконання робіт за договором, суперечать його попередній поведінці і є недобросовісними.

Варто зауважити, що доктрина venire contra factum proprium в схожій правовій ситуації застосовувалась Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 05.06.2018 у справі №338/180/17, а також у постанові Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджується виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Агросистем Інвест Україна» за замовленням Приватного сільськогосподарського підприємства «МИР» робіт за договором оформленого актом надання послуг №АГС-00104 від 31.08.2023 на суму 380 285,63 грн.

Водночас вартість виконаних за актом надання послуг №АГС-00104 від 31.08.2023 робіт розраховувалась виходячи з курсу 1 долара США, що становив 36,5686 грн, а акт надання послуг №АГС-00019 від 28.02.2026 - з курсу 1 долара США, що становив 36,5686 грн.

У пункті 4.1 Договору сторонами було погоджено, що якщо впродовж строку дії даного договору оренди курс перерахунку змінюватиметься в порівнянні з курсом перерахунку, діючим на дату підписання даного договору (36,5686 грн за 1 долар США), ціна за 1 га виробітку на одну одиницю орендованої техніки, виражена в гривні, змінюватиметься пропорційно зміні курсу перерахунку. "Курс перерахунку" - курс гривні по відношенню до долару США, який визначений по курсу Національного банку України на день оформлення рахунку-фактури за виконані роботи згідно даного договору оренди.

Відтак позивачем було правомірно здійснено перерахунок вартості виконаних у серпні 2023 року робіт виходячи із курсу гривні до долара США станом на дату перерахунку (05.02.2026).

Враховуючи офіційний курс Національного банку України долара США до гривні станом на 05.02.2026 - у розмірі 43,1695 грн, то вартість виконаних у серпні 2023 року робіт складає 448 930,00 грн (10 399,24 доларів США х 43,1695 грн),

Таким чином, суд дійшов висновку, що у Приватного сільськогосподарського підприємства «МИР» наявний обов`язок з оплати виконаних Товариством з обмеженою відповідальністю «Агросистем Інвест Україна» у серпні 2023 року робіт на суму 448 930,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

У п. 4.4 договору передбачено, що орендна плата сплачується в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок орендодавця протягом 10 банківських днів з дати підписання сторонами акту виконаних робіт (послуг) (оренда техніки).

Згідно з приписами ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Отже, ПСП «МИР» повинне було оплатити виконані у серпні 2023 року роботи (акт надання послуг №АГС-00104 від 31.08.2023, який підписаний головним бухгалтером відповідача 06.09.2023) до 16.09.2023 включно.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).

Доказів сплати ПСП «МИР» за виконанні у серпні 2023 року роботи за актом надання послуг №АГС-00104 від 31.08.2023 суду не надано.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідач за первісним позовом під час розгляду справи не надав суду належних та допустимих доказів, які б спростовували заявлені позовні вимоги та свідчили про належне виконання свого обов`язку чи відсутність у нього обов`язку сплатити заявлену до стягнення заборгованість.

Приймаючи до уваги вищевикладене в сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог позивача за первісним позовом у повному обсязі.

Разом з цим, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні зустрічного позову з огляду на таке.

Відповідно до положень статей 203, 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу.

У статті 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Наведене означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки це не буде спростовано, зокрема на підставі судового рішення.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, в тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на наявність обставин, передбачених статтями 203, 215 Цивільного кодексу України.

Згідно з ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) господарське зобов`язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб`єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Таким чином, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення. При цьому, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, необхідно встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Юридична особа є учасником цивільних відносин і наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю (ст. 2, 80, 91, 92 Цивільного кодексу України). При цьому, особливістю цивільної дієздатності юридичної особи є те, що така особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (ч. 1 ст. 92 Цивільного кодексу України).

Юридична особа вчиняє правочини через свої органи, що з огляду на приписи ст. 237 Цивільного кодексу України утворює правовідношення представництва, в якому орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана або має право вчинити правочин від імені цієї юридичної особи, в тому числі вступаючи в правовідносини з третіми особами.

Згідно з ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, а також яка є членом колегіального виконавчого органу юридичної особи, з моменту її вступу на посаду набуває обов`язків щодо такої юридичної особи, зокрема зобов`язана діяти виключно в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно, у межах повноважень, наданих статутом юридичної особи і законодавством, і у спосіб, який, на її добросовісне переконання, сприятиме досягненню мети діяльності юридичної особи, у тому числі уникаючи конфлікту інтересів. Члени наглядової ради або ради директорів юридичної особи мають такі самі обов`язки щодо відповідної юридичної особи та повинні діяти в інтересах цієї юридичної особи та всіх її власників (акціонерів, учасників).

У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, якщо юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Водночас питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу юридичної особи та добросовісність його дій є внутрішніми взаємовідносинами юридичної особи та її органу, тому сам лише факт вчинення виконавчим органом юридичної особи протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.

Такий договір може бути визнаний недійсним із зазначених підстав у тому разі, якщо буде встановлено, що сама третя особа, контрагент юридичної особи за договором, діяла недобросовісно і нерозумно. Тобто третя особа знала або за всіма обставинами, проявивши розумну обачність, не могла не знати про обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи чи про припинення дії довіреності, виданої представнику юридичної особи, який укладає договір від її імені.

Таким чином, для визнання недійсним договору з тієї підстави, що його було укладено представником юридичної особи з перевищенням повноважень, необхідно встановити, по-перше, наявність підтверджених належними і допустимими доказами обставин, які свідчать про те, що контрагент такої юридичної особи діяв недобросовісно або нерозумно. При цьому тягар доказування недобросовісності та нерозумності в поведінці контрагента за договором несе юридична особа. По-друге, дії сторін такого договору мають свідчити про відсутність реального наміру його укладення і виконання.

Така позиція щодо застосування приписів статей 92, 203 ЦК України міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 668/13907/13-ц.

Судом встановлено, що спірний договір від імені ПСП "МИР" підписаний директором Чернишом Гнатом Богдановичем, який діяв на підставі статуту, про що зазначено в преамбулі вказаного договору.

У п. 8.2.3 Статуту ПСП «МИР» визначено, що директор підприємства, зокрема,

1) діє без довіреності від імені підприємства, представляє підприємство без довіреності у відносинах з усіма без винятку органами державної влади та місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями всіх форм власності, а також у відносинах з фізичними та юридичними особами;

2) приймає рішення про вчинення правочинів (укладення договорів), що вчиняються (укладаються) підприємством на суму, що не перевищує 20 000,00 грн.

Судом встановлено, що у п. 2.1 договору техніка за цим договором орендується орендарем для використання у власній господарській діяльності, або для надання послуг третім особам. Орієнтований об`єм робіт складає: обприскування - 3000 га

У п. 4.1. договору сторони погодили, що розмір орендної плати визначається в Акті виконаних робіт (послуг) (оренда техніки), та розраховується по наступній формулі ГхР=О, де Г- обсяг виробітки га всієї орендованої техніки за договором; Р - ціна за 1 га виробітки на одну одиницю орендованої техніки розраховується в національній валюті України (гривні) по курсу перерахунку та становить 9$ доларів США; О - вартість орендної плати.

Якщо впродовж строку дії даного договору оренди курс перерахунку змінюватиметься в порівнянні з курсом перерахунку, діючим на дату підписання даного договору (36,5686 грн за 1 дол. США), ціна за 1 га виробітку на одну одиницю орендованої техніки, виражена в гривні, змінюватиметься пропорційно зміні курсу перерахунку. Курс перерахунку - курс гривні по відношенню до долару США, який визначений по курсу Національного банку України на день оформлення рахунку-фактури за виконані роботи згідно даного договору оренди.

Акт виконаних робіт (послуг) оформляється та підписується по закінченню кожного місяця оренди.

Сума договору визначатиметься сумою гривневих платежів, здійснених орендарем у відповідності з умовами даного договору оренди, виходячи із врахування ціни за 1 га виробітку орендованої технікою та фактичного виробітку площі, протягом усього строку даного договору (п. 4.3 договору).

Враховуючи умови договору, суд погоджується із доводами ТОВ «АГРОСИСТЕМ ІНВЕСТ Україна», що в момент укладення договору його умови не давали можливість віднести його до значних правочинів.

Оскільки загальна вартість послуг за договором могла бути визначена лише в наступному, зокрема, за підрахунком обсягу грошових коштів, які були перераховані позивачем на рахунок відповідача за актами виконаних робіт (послуг).

Зважаючи на викладене об`єктивно у відповідача за зустріним позовом станом на час укладення договору була відсутня можливість визначити його як значний правочин та відповідно бути обізнаним про наявність/відсутність обмеження повноважень у директора позивача за зустріним позовом щодо представництва юридичної особи.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2025 року у справі № 922/4425/24, від 12 грудня 2019 року у справі № 916/40/19.

Також суд зазначає, що правочин, вчинений органом управління юридичної особи з перевищенням повноважень, може бути визнаний недійсним з підстав, визначених частиною першою статті 203, частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України лише за умови, що третя особа-контрагент знала чи за всіма обставинами не могла не знати про обмеження повноважень. Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2025 у справі № 914/768/22. При цьому, Велика Палата Верховного Суду також виснувала, що в силу частини третьої статті 92 Цивільного кодексу України для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, навіть якщо відповідні обмеження й існували на момент укладення договору. Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона (третя особа), вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема достеменно знала про відсутність в органу юридичної особи чи у її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це.

Отже, під час вирішення спорів про визнання правочинів недійсними з підстав перевищення повноважень органом або особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, необхідним є встановлення обставин щодо добросовісності/недобросовісності поведінки третьої особи. Зокрема, предметом доказування має бути обставина стосовно того, чи знала третя особа про відсутність в органу юридичної особи необхідного обсягу повноважень або, проявивши розумну обачність, повинна була знати про це. Обов`язок доведення цих обставин покладається на юридичну особу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.12.2025 у справі № 914/768/22 зазначено про відсутність підстав для відступу від висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 757/23249/17, а також викладено наступну правову позицію: "Частиною третьою статті 92 Цивільного кодексу України встановлена спростовна презумпція повноцінності всіх дій директора у правовідносинах з третіми особами, яка полягає у тому, що для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи загалом не мають юридичної сили, навіть якщо відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.

Таке обмеження повноважень набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона (третя особа), вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема достеменно знала про відсутність в органу юридичної особи чи її представника необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це.

Для вирішення питання, коли директор діє від імені юридичної особи з перевищенням повноважень, потрібно керуватися статтею 92 Цивільного кодексу України. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження (абзац другий частини третьої вказаної статті).

Під час вирішення спорів про визнання правочинів недійсними з підстав перевищення повноважень органом або особою, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, необхідним є встановлення обставин щодо добросовісності/недобросовісності поведінки третьої особи. Зокрема, предметом доказування має бути обставина стосовно того, чи знала третя особа про відсутність в органу юридичної особи необхідного обсягу повноважень або, проявивши розумну обачність, повинна була знати про це. Обов`язок доведення цих обставин покладається на юридичну особу.".

Суд відзначає, що позивачем за зустрічним позовом не наведено доводів, в чому полягає недобросовісність або нерозумність дій відповідача за зустрічним позовом при укладенні оспорюваного правочину. Як і не доведено обставин відсутності у відповідача за зустрічним позовом реального наміру на укладення і виконання цього договору. Навпаки, обставини справи свідчать, що між сторонами і раніше укладалися договори оренди, за якими відповідач за зустрічним позовом надавав послуги, а позивач за зустрічним позовом приймав їх та сплачував за них кошти.

Згідно з ч. 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Системно проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позивачем за зустрічним позовом не доведено наявності підстав для задоволення позову. Належними та допустимими доказами не підтверджено, що спірний договір укладено за відсутності волевиявлення ПСП «МИР» чи з порушенням порядку погодження. Тому підстави для визнання його таким, що не створює прав та обов`язків, відсутні.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

За приписами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Разом з тим, суд відзначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі № 909/636/16.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункті 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09.12.1994, серія A, N 303-A, п. 29). Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі № 910/13407/17.

З огляду на вищевикладене та встановлені фактичні обставини справи, суд надав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмета доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

При цьому, суд зазначає, що іншим доводам сторін оцінка судом не надається, адже, вони не спростовують встановлених судом обставин, та не впливають на результат прийнятого рішення.

За таких обставин, приймаючи до уваги встановлені фактичні обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог за первісним позовом у повному обсязі та відмову у задоволенні зустрічного позову.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача за первісним позовом на користь позивача за первісним позовом, та за зустріним позовом покладаються на позивача за зустріним позовом.

Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Первісні позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного сільськогосподарського підприємства «МИР» (04215, м. Київ, вул. Світлицького, 35, прим. 108/4, оф. 2, ідентифікаційний код 00152566) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АГРОСИСТЕМ ІНВЕСТ Україна» (04050, м. Київ, вул. Пимоненка Миколи, 13, корп. 5, оф. 5В/51, ідентифікаційний код 33497497) заборгованість у розмірі 448 930 грн 00 коп. та витрати зі сплати судового збору у розмірі 5 387 грн 16 коп.

3. У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено та підписано 16.07.2026

Суддя Л.Г. Пукшин