Рішення № 138258374, 13.07.2026, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/21295/25-ц

пр. 2-3740/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді: Ільєвої Т.Г.,

за участю секретаря судового засідання: Романенко Д.С.,

позивача: ОСОБА_1 ,

представників позивача: ОСОБА_4, ОСОБА_2 ,

представників відповідача: Кікіна С.О., Костяникової І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного центру зайнятості про поновлення на роботі та стягнення заборгованості по заробітній платі, -

УСТАНОВИВ:

У лютому 2025 представник позивача ОСОБА_3 , в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач), звернулася до суду з позовом до Державного центру зайнятості (далі - відповідач) про поновлення на роботі та стягнення заборгованості по заробітній платі та, враховуючи заяву про зміну предмету позову, просила суд визнати протиправним та скасувати наказ №132-к від 04.10.2024, виданий Державним центром зайнятості про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Управління професійного навчання та міжнародного співробітництва у зв`язку із скороченням штату, відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України; поновити ОСОБА_1 на посаду начальника управління комунікацій Департаменту комунікацій Державного центру зайнятості у зв`язку з скороченням; стягнути з Державного центру зайнятості на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 04.10.2024 року по день ухвалення рішення суду з розрахунку середньоденної заробітної плати в розмірі 1 713 грн. 96 коп.

У обґрунтування вимог вказано, що 04.10.2024 наказом Державного центру зайнятості 132-к ОСОБА_1 було звільнено з посади заступника начальника Управління професійного навчання та міжнародного співробітництва на підставі п.1 ст. 40 КЗпП, що на думку позивача є порушенням, Кодексу законів про працю України, а саме порушення процедури вивільнення. Звільнення позивача з підстав, не передбачених законом, з порушенням установленого законом порядку, свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав позивача.

Ухвалою суду від 12.05.2025 відкрито провадження у справі, у порядку спрощеного провадження, з повідомленням сторін.

27.05.2025 на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до змісту якого убачається, що відповідач не визнає позовних вимог в повному обсязі, вважає їх безпідставними та необґрунтованими. Відповідач звертає увагу, що запропонував позивачу усі наявні вакантні посади, які відповідали кваліфікації позивача, її освіті, стажу та досвіду роботи. Тому, через ненадання згоди на працевлаштування на запропоновані посади, та, у зв`язку із поданням позивачем заяви з проханням, у зв`язку зі змінами в організації праці скоротити термін попередження та вивільнити її раніше встановленого законодавством строку, а саме 04.10.2024, наказом відповідача від 04.10.2024 № 132-к позивач була звільнена, у зв`язку із змінами в організації праці, пункт 1 статті 40 КЗпП України, з виплатою в день звільнення вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до статті 44 КЗпП України та всіх сум, що їй належать, відповідно до статті 116 КЗпП України.

Оскільки звільнення позивача відбулось із дотриманням вимог чинного законодавства, підстав для поновлення її на роботі, а отже і оплати вимушеного прогулу, немає.

Просив відмовити у задоволенні вимог позову.

28.11.2025 на адресу суду від представника позивача надійшла заява про зміну предмету позову.

01.12.2025 на адресу суду від представника відповідача надійшов відзив на заяву про зміну предмету позову.

Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання від 17.03.2026, прийнято до спільного розгляду заяву про зміну предмету позову.

У судовому засіданні 17.03.2026 позивач та представник позивача вимоги позову підтримали та просили задовольнити. Представник позивача ОСОБА_4 указав, що позивача, у зв`язку зі скороченням штату було попереджено про майбутнє вивільнення та запропоновано переведення на посаду заступника директора відділу, на що вона надала свою згоду. Проте в подальшому зазначену посаду також було скорочено, у зв`язку з чим відповідач запропонував їй іншу посаду, яка, на думку позивача, є нижчою за рівнем та не відповідає її кваліфікації, освіті та професійному досвіду.

Після направлення запиту на отримання публічної інформації, позивачу стало відомо про наявність у відповідача вакантних посад, які відповідали її освіті, кваліфікації та досвіду роботи, однак такі посади їй запропоновані не були.

На думку позивача, відповідач не виконав покладений на нього законодавством обов`язок щодо пропонування всіх наявних вакантних посад, які вона могла обіймати, чим порушив її трудові права. З огляду на викладене позивач просить суд поновити її порушені права, шляхом задоволення заявлених позовних вимог.

У судовому засіданні 17.03.2026 представник відповідача Кікін С.О. проти задоволення позову заперечував та зазначив, що звільнення позивача було проведено, у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці, а саме скороченням штату працівників, з дотриманням вимог трудового законодавства. Про майбутнє вивільнення позивача було своєчасно повідомлено під особистий підпис.

Після попередження про вивільнення, відповідачем було запропоновано позивачу всі наявні вакантні посади, які відповідали її освіті, кваліфікації, професійному досвіду та наявним навичкам. Загалом позивачу було запропоновано 25 вакантних посад, однак від зайняття кожної з них вона відмовилася.

Представник відповідача зазначив, що позивач не конкретизувала, яку саме вакантну посаду вона вважає такою, що мала бути їй запропонована, а також не навела обставин, які б свідчили про невиконання відповідачем обов`язку щодо працевлаштування.

Крім того, відповідач вказав, що посада, на яку, за твердженням позивача, вона мала бути переведена, передбачає кваліфікаційні вимоги, яким позивач не відповідає, у зв`язку з чим її призначення на таку посаду було неможливим.

З огляду на викладене, представник відповідача вважає доводи позивача щодо незаконності її вивільнення безпідставними, а тому просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Крім того, просив врахувати, що позивачем пропущено строки позовної давності.

27.03.2026 на адресу суду від представника позивача надійшла заява на вимогу суду з роз`ясненнями щодо строків подачі позову.

01.04.2026 на адресу суду від представника відповідача надійшли заперечення на заяву, в якій останній просив відмовити у поновленні пропущенного строку звернення до суду, у зв`язку відсутністю поважних причин.

У судовому засіданні позивач та представник позивача вимоги позову підтримали, просили задовольнити.

У судовому засіданні представник відповідача вимоги позову не визнала, просила відмовити у задоволені вимог позову.

Суд, заслухавши сторону позивача, сторону відповідача, дослідивши письмові докази по справі, дійшов наступного висновку.

За приписами ч. 3 ст. 208, ч. 1 ст. 209, ч. 1 ст. 218 ЦПК України, судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду, яке проголошується негайно після закінчення судового розгляду і прилюдно.

Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права.

Відповідно до частини п`ятої статті 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Вказані принципи знайшли своє втілення і в нормах цивільного процесуального законодавства.

Завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція), кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Судовим розглядом встановлено, що 10.10.2023 наказом Державного центру зайнятості №147-к ОСОБА_1 було призначено на посаду заступника начальника Управління професійного навчання та міжнародного співробітництва, як основне місце роботи, з 11.10.2023 року.

30.09.2024 року наказом Державного центру зайнятості №166 «Про зміни в організації праці Державного центру зайнятості» наказано: 1. Ввести в дію з 01.10.2024 року структуру та штатний розпис Державного центру зайнятості на 2024 рік. 2. Директору Департаменту управління персоналом Сінчишеній Наталці на підставі ст. 49-2 КЗпП України попередити під особистий підпис, із зазначенням дати ознайомлення працівників, посади яких підлягають виведенню, про наступне вивільнення за два місяці у зв`язку зі змінами в організації праці Державного центру зайнятості. 3. Створити комісію з питань працевлаштування працівників, посади яких підлягають виведенню (додаток). 4. Начальникам структурних підрозділів, у яких відбулися зміни, до 09 жовтня 2024 року подати до Департаменту управління персоналом затверджені керівництвом положення про структурні підрозділи та посадові інструкції працівників.

01.10.2024 позивачу було надіслано Попередження про зміни в організації праці, в якому було зазначено: « ОСОБА_1 , у зв`язку з затвердженням структури та штатного розпису Державного центру зайнятості на 2024 рік та на виконання наказу від «30» вересня 2024 року № 166 «Про зміни в організації праці Державного центру зайнятості» посаду заступника начальника Управління професійного навчання та міжнародного співробітництва, яку Ви обіймаєте, виведено (скорочено). У порядку працевлаштування Вам пропонується посада заступника директора Департаменту аналізу ринку праці та моніторингу ефективності програм зайнятості - начальника управління моніторингу ефективності програм зайнятості та реінжинірингу Державного центру занятості. У разі відмови від запропонованої роботи Ви підлягаєте вивільненню у порядку, передбаченому статтею 49? Кодексу законів про працю України, за пунктом 1 статті 40 КЗпП України після закінчення двох місяців з моменту попередження.»

01.10.2024 ОСОБА_1 написала заяву, в якій зазначила, що, у зв`язку зі змінами в організації праці, просить перевести на посаду заступника директора Департаменту аналізу ринку праці та моніторингу ефективності програм зайнятості-начальника управління моніторингу ефективності програм зайнятості реінжинірингу з 01.10. 2024. Тобто, перевести на посаду, яка була їй запропонована у Попередженні про зміни в організації праці.

01.10.2024 наказом «Про переведення працівників Державного центру зайнятості» №124-к у зв`язку зі змінами організації праці, затвердженням структури та штатного розпису Державного центру зайнятості на 2024 рік на підставі заяв про переведення ПЕРЕВЕДЕНО: 1. « ОСОБА_6 ………» 2. « ОСОБА_7 ………» 3. « ОСОБА_8 …………» 4. « ОСОБА_9 ………..» 5. « ОСОБА_10 ………» 6. « ОСОБА_11 ……….» 7. « ОСОБА_12 ……..» 8. « ОСОБА_13 …….» Тобто, усіх окрім ОСОБА_1 .

02.10.2024 наказом Державного центру зайнятості №170 «Про зміни в організації праці Державного центру зайнятості» наказано: 1. Ввести в дію з 02.10.2024 року структуру та штатний розпис Державного центру зайнятості на 2024 рік. 2. Директору Департаменту управління персоналом ОСОБА_14 на підставі ст. 49-2 КЗпП України попередити під особистий підпис, із зазначенням дати ознайомлення працівників, посади яких підлягають виведенню, про наступне вивільнення за два місяці у зв`язку зі змінами в організації праці Державного центру зайнятості. 3. Створити комісію з питань працевлаштування працівників, посади яких підлягають виведенню (додаток). 4. Начальникам структурних підрозділів, у яких відбулися зміни, до 14 жовтня 2024 року подати до Департаменту управління персоналом затверджені керівництвом положення про структурні підрозділи та посадові інструкції працівників.

03.10.2024 позивачу було надіслано Попередження про зміни в організації праці, в якому було зазначено: « ОСОБА_1 , у зв`язку з затвердженням структури та штатного розпису Державного центру зайнятості на 2024 рік та на виконання наказу від «30» вересня 2024 року № 166 «Про зміни в організації праці Державного центру зайнятості» з 01.10.2024 посаду заступника начальника Управління професійного навчання та міжнародного співробітництва, яку Ви обіймаєте, виведено (скорочено). У порядку працевлаштування Вам було запропоновано посаду заступника директора Департаменту аналізу ринку праці та моніторингу ефективності програм зайнятості начальника управління моніторингу ефективності програм зайнятості та реінжинірингу Державного центру занятості. У зв`язку з затвердженням 02.10.2024 змін до штатного розпису Державного центру зайнятості на 2024 рік та на виконання наказу від «02» жовтня 2024 року № 170 «Про зміни в організації праці Державного центру зайнятості» посаду заступника директора Департаменту аналізу ринку праці та моніторингу ефективності програм зайнятості - начальника управління моніторингу ефективності програм зайнятості та реінжинірингу виведено. У порядку працевлаштування Вам пропонується посада начальника відділу моніторингу ефективності програм зайнятості та реінжинірингу Департаменту аналізу ринку праці та моніторингу ефективності програм зайнятості Державного центру зайнятості. У разі відмови від запропонованої роботи Ви підлягаєте вивільненню у порядку, передбаченому статтею 49-2 Кодексу законів про працю України, за пунктом 1 статті 40 КЗпП України після закінчення двох місяців з моменту попередження.»

04.10.2024 позивачу було надіслано Пропозицію роботи, в якій було зазначено: « ОСОБА_1 , у зв`язку з затвердженням структури та штатного розпису Державного центру зайнятості на 2024 рік та на виконання наказу від «30» вересня 2024 року № 166 «Про зміни в організації праці Державного центру зайнятості» з 01.10.2024 посаду заступника начальника Управління професійного навчання та міжнародного співробітництва, яку Ви обіймаєте, виведено (скорочено). У порядку працевлаштування Вам було запропоновано посаду заступника директора Департаменту аналізу ринку праці та моніторингу ефективності програм зайнятості начальника управління моніторингу ефективності програм зайнятості та реінжинірингу Державного центру занятості. У зв`язку з затвердженням 02.10.2024 змін до штатного розпису Державного центру зайнятості на 2024 рік та на виконання наказу від «02» жовтня 2024 року № 170 «Про зміни в організації праці Державного центру зайнятості» посаду заступника директора Департаменту аналізу ринку праці та моніторингу ефективності програм зайнятості - начальника управління моніторингу ефективності програм зайнятості та реінжинірингу виведено. З метою реалізації Ваших трудових прав, пропонуємо розглянути можливість зайняти одну з посад: Департамент реалізації політики зайнятості управління програм зайнятості відділ реєстрації та виплат: 1. провідний фахівець з питань зайнятості управління по роботі з роботодавцями відділ рекрутингу 2. начальник відділу управління професійного навчання відділ організації професійного навчання 3. провідний фахівець з питань зайнятості відділ методологічного забезпечення діяльності ЦПТО 4. начальник відділу 5. провідний фахівець з питань зайнятості Фінансовий департамент управління фінансового забезпечення проєктів відділ реалізації програм: 1. провідний економіст Департамент розвитку інформаційних технологій та кібербезпеки управління кібербезпеки та інформаційних обмінів відділ забезпечення інформаційних обмінів: 1. Начальник відділу 2. Провідний інженер з комп`ютерних систем Управління організаційної роботи та документообігу відділ організаційної роботи: 1. провідний документознавець Департамент управління персоналом відділ організації навчання та оцінки персоналу: 1. провідний інспектор по роботі з персоналом Управління бухгалтерського обліку та звітності відділ фінансової звітності: 1. провідний бухгалтер Юридичний департамент управління правового забезпечення діяльності Служби відділ нормативно - правового забезпечення: 1. провідний юрисконсульт відділ претензійно - позовної та договірної роботи 2. провідний юрисконсульт Департамент адміністративного забезпечення та закупівель управління закупівель та матеріально-технічного забезпечення відділ матеріально технічного забезпечення: 1. Заступник начальника відділу на період відпустки для догляду за дитиною основного працівника ОСОБА_15 Управління адміністративного забезпечення відділ управління нерухомим майном: 2. заступник начальника відділу Управління внутрішнього аудиту відділ фінансового аудиту: 1. провідний аудитор Департамент аналізу ринку праці та моніторинту ефективності програм зайнятості управління статистики на аналізу ринку праці відділ аналітики та статистики: 1. провідний фахівець з аналізу ринку праці (на період відпустки для догляду за дитиною основного працівника Ганни Мошненко) Відділ моніторингу ефективності програм зайнятості та реінжинірингу: 1. начальник відділу 2. заступник начальника відділу 3. провідний фахівець з аналізу ринку праці 4. провідний фахівець з аналізу ринку праці Департамент стратегічного планування, бюджетування та міжнародного співробтництва управління стратегічного планування та бюджетування відділ формування бюджету: 1. провідний економіст відділ міжнародного співробітництва: Відділ міжнародного співробітництва: 1. начальник відділу 2. провідний консультант з питань міжнародного співробітництва Департамент комунікацій: Відділ пресслужби: 1. начальник відділу. У разі відмови від запропонованої роботи Ви підлягаєте вивільненню у порядку, передбаченому статтею 49-2 Кодексу законів про працю України, за пунктом 1 статті 40 КЗпП України після закінчення двох місяців з моменту попередження.»

04.10.2024 наказом Державного центру зайнятості № 132-к ОСОБА_1 було звільнено з посади заступника начальника Управління професійного навчання та міжнародного співробітництва на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України.

Відповідно до п.1. ч.1 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з ч. 2 ст. 40 КЗпП України, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації (частини перша, третя статті 49-2 КЗпП України).

Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.

Звільнення за п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.

Тому відповідно до ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України, одночасно з попередженням про звільнення роботодавець пропонує працівникові іншу роботу за її наявності. Якщо на момент попередження відсутня можливість запропонувати переведення, а згодом така можливість з`явиться, то пропозиція повинна бути обов`язково зроблена.

При цьому, повинні пропонуватися всі наявні вакансії, крім тих, робота на яких не підходить за станом здоров`я. У разі згоди працівника на переведення одразу можливо видати відповідний наказ.

Дотримання цієї гарантії щодо збереження трудових відносин є одним з наріжних каменів у спорах про поновлення на роботі щодо осіб, звільнених за скороченням.

Так, відповідно до постанови ВС від 06.05.2020 у справі № 487/2191/17, при звільненні працівника у зв`язку зі скороченням штату, роботодавець зобов`язаний йому запропонувати всі вакансії, що відповідають вимогам посади чи роботи за відповідною професією чи спеціальністю, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо, які існують на підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2018 року у справі N 800/538/17 зроблено висновок, що "за приписами частини першої статті першої та третьої статті 40, частин 49-2 КЗпП вбачається, що власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов`язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації. Тобто, роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював. З огляду на викладене, оскільки обов`язок по працевлаштуванню працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору, за змістом частини третьої статті 49-2 КЗпП роботодавець є таким, що виконав цей обов`язок, якщо працівникові були запропоновані всі інші вакантні посади (інша робота), які з`явилися на підприємстві протягом усього періоду і існували на день звільнення. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 01 квітня 2015 року у справі N 6 40цс15.

Згідно з частини першої статті 42 КЗпП України, при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку зі змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.

Відповідно до Пропозиції про роботу від 04.10.2024, позивачу було запропоновано ряд вакантних посад, проте дані посади були нижчі, чим посада Позивача, окрім цього, в даній пропозиції була відсутня посада, яку могла зайняти ОСОБА_1 , а саме: начальник управління комунікацій Департаменту комунікацій Державного центру зайнятості.

Вказане підтверджується наданими копіями переліку вакансій Державного центру зайнятості станом на 01.10.2024-04.10.2024 року, які були надані на запит ОСОБА_1 .

Виходячи з наданих копій переліку вакансій, посада начальника управління комунікацій Департаменту комунікацій Державного центру зайнятості, була вакантна станом на 01.10.2024 по 04.10.2024 Проте, Державний центр зайнятості в супереч частини першої статті 40, частин першої та третьої статті 49-2 КЗпП України, не запропонувало дану вакансію позивачу.

Згідно з частиною 2 статті 40 КЗпП України, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Поряд з цим, порядок вивільнення працівників, у тому числі з підстав змін в організації виробництва і праці, установлений статтею 49-2 Кодексу законів про працю України, частина 1 якої передбачає, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

Відповідно до частини 2 статті 49-2 КЗпП України, при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Згідно з частиною 3 статті 49-2 КЗпП України, одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.92 N 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" при розгляді спорів про звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

З матеріалів справи вбачається, що 01.10.2024 ОСОБА_1 написала заяву, в якій зазначила, що у зв`язку зі змінами в організації праці прошу перевести на посаду заступника директора Департаменту аналізу ринку праці та моніторингу ефективності програм зайнятості-начальника управління моніторингу ефективності програм зайнятості реінжинірингу з 01.10. 2024 року. Тобто, перевести на посаду, яка була їй запропонована у Попередженні про зміни в організації праці.

01.10.2024 наказом «Про переведення працівників Державного центру зайнятості» №124-к, у зв`язку зі змінами організації праці, затвердженням структури та штатного розпису Державного центру зайнятості на 2024 рік на підставі заяв про переведення, переведено: 1. «ОСОБА_6» 2. « ОСОБА_7 » 3. « ОСОБА_8 » 4. « ОСОБА_9 » 5. « ОСОБА_10 » 6. « ОСОБА_11 » 7. « ОСОБА_12 » 8. « ОСОБА_13 ». Тобто, усіх окрім ОСОБА_1 .

02.10.2024 наказом Державного центру зайнятості №170 «Про зміни в організації праці Державного центру зайнятості» наказано: 1. Ввести в дію з 02.10.2024 року структуру та штатний розпис Державного центру зайнятості на 2024 рік. 2. Директору Департаменту управління персоналом ОСОБА_14 на підставі ст. 49-2 КЗпП України попередити під особистий підпис, із зазначенням дати ознайомлення працівників, посади яких підлягають виведенню, про наступне вивільнення за два місяці у зв`язку зі змінами в організації праці Державного центру зайнятості. 3. Створити комісію з питань працевлаштування працівників, посади яких підлягають виведенню (додаток). 4. Начальникам структурних підрозділів, у яких відбулися зміни, до 14 жовтня 2024 року подати до Департаменту управління персоналом затверджені керівництвом положення про структурні підрозділи та посадові інструкції працівників.

03.10.2024 позивачу було надіслано Попередження про зміни в організації праці.

04.10.2024 наказом Державного центру зайнятості 132-к ОСОБА_1 було звільнено з посади заступника начальника Управління професійного навчання та міжнародного співробітництва на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України, що є порушенням Кодексу законів про працю України, а саме порушення процедури вивільнення.

Звільнення позивача з підстав, не передбачених законом, з порушенням установленого законом порядку, свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав Позивача.

За змістом ч. 1 ст. 235 КЗпП України, працівник підлягає поновленню на попередній роботі у разі незаконного звільнення, під яким слід розуміти як звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом

Одночасно, закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235, статті 240-1 КЗпП України, а відтак, встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Отже, у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено. Вказаний правовий висновок міститься в Постанові Верховного Суду від 19.05.2022 року по справі N 826/17602/14.

У постанові Верховного Суду від 23.06.2022 року у справі N 761/43507/19-ц зазначено, що у разі скорочення посади, на якій- працював незаконно звільнений працівник, для виконання рішення суду роботодавець повинен поновити працівника на рівнозначній посаді або внести відповідні зміни до штатного розпису - ввести скорочену посаду, що є належним виконанням з його боку рішення суду про поновлення працівника на роботі. Аналогічна позиція викладене в Постанові ВС від 23.06.2022 року по справі N 761/43507/19-ц).

Таким чином, позивач підлягає поновленню саме на тій посаді, з якої її було звільнено, саме на посаді заступника начальника Управління професійного навчання та міжнародного співробітництва (або рівнозначній їй посаді начальник управління комунікацій Департаменту комунікацій Державного центру зайнятості.) Державного центру зайнятості.

Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.

Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв`язку з незаконним звільненням він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи.

При цьому враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100.

Відповідно до пункту 5 розділу IV Порядку обчислення середньої заробітної плати, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно з пунктом 3 Розділу ІІІ Порядку при обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку. Суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі. Премії та інші виплати, які виплачуються за два місяці або більш тривалий період, при обчисленні середньої заробітної плати включаються шляхом додавання до заробітку кожного місяця розрахункового періоду частини, що відповідає кількості відпрацьованих робочих днів періоду (місяців), за які такі премії та інші виплати нараховані. Така частина визначається діленням суми нарахованих премій та інших виплат на кількість відпрацьованих робочих днів періоду, за який вони нараховані, та множенням на кількість відпрацьованих робочих днів кожного місяця, що відноситься до розрахункового періоду для обчислення середньої заробітної плати. При обчисленні середньої заробітної плати для оплати за час відпусток або компенсації за невикористані відпустки, крім зазначених вище виплат, до фактичного заробітку включаються виплати за час, протягом якого працівнику зберігається середній заробіток (за час попередньої щорічної відпустки, виконання державних і громадських обов`язків, службового відрядження, вимушеного прогулу тощо) та допомога у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю.

З урахуванням цих норм, зокрема пункта 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/ годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п`ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації. У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим або другим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства

Вирішуючи вимогу позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, суд приходить висновку про необхідність її задоволення, виходячи із розміру середньоденного заробітку позивача 1 713 грн 96 коп.

Період вимушеного прогулу становить з 04.10.2024 по 03.07.2026 року включно.

Кількість робочих днів за зазначений період за п`ятиденним робочим тижнем становить 456 робочих днів.

Отже, сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу обчислюється таким чином:1 713,96 грн ? 456 робочих днів = 781 565,76 грн.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу в розмірі 781 565 (сімсот вісімдесят одна тисяча п`ятсот шістдесят п`ять) гривень 76 копійок.

При цьому, суд зазначає, що відповідно до правових висновків Верховного Суду сума середнього заробітку за час вимушеного прогулу визначається без утримання податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів. Обов`язок щодо нарахування, утримання та сплати податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску покладається на роботодавця під час виконання судового рішення.

Що стосується заяви представника відповідача, щодо пропущення позивачем строку звернення до суду з вказаним позовом, суд вказує наступне.

Відповідно до статті 234 Кодексу законів про працю України, працівник має право звернутися до суду з позовом у строки, визначені законом. Разом із тим процесуальний закон передбачає можливість поновлення пропущеного строку звернення до суду, якщо суд визнає причини його пропуску поважними.

Поважними причинами пропуску процесуального строку є обставини, які були об`єктивними, не залежали від волевиявлення особи та фактично унеможливлювали або істотно ускладнювали своєчасне звернення до належного суду. При цьому оцінці підлягає не лише формальний факт пропуску строку, а й добросовісність поведінки особи, яка реалізовувала своє право на судовий захист.

Судом встановлено, що після звільнення, позивач не була пасивною та без зволікань вжила заходів щодо захисту своїх трудових прав.

Так, засобами поштового зв`язку у 04.11.2024 представником позивача було подано позов до Київського окружного адміністративного суду до Державного центру зайнятості про визнання протиправним та скасування наказу і зобов`язання вчинити певні дії (зокрема щодо визнання протиправним звільнення працівника), оскільки сторона позивача вважала, що робота у Державному центрі зайнятості є однією з посад державної служби.

02.12.2024 Київським окружним адміністративним судом було відкрите спрощене провадження у справі - відповідно позивач та його представники не мали сумніву у належності спору саме до адміністративного судочинства.

Вказана правова позиція не була очевидно безпідставною, що підтверджується тим, що ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.12.2024 було відкрито провадження у справі № 320/55967/24. Відкриття провадження судом свідчить про те, що на момент звернення питання предметної юрисдикції не було очевидним, а тому у позивача були об`єктивні підстави вважати, що спір належить до компетенції адміністративного суду.

05.05.2025 Київським окружним адміністративним судом за клопотанням представника Державного центру зайнятості було закрито провадження адміністративній справі № 320/55967/24 та роз`яснено, що розгляд даної справи віднесено до юрисдикції місцевого загального суду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України.

Вже 06.05.2025, тобто фактично через один день після постановлення зазначеної ухвали, представник позивача звернувся з аналогічним позовом до Печерського районного суду міста Києва.

Таким чином, матеріали справи свідчать, що позивач безперервно реалізовувала своє право на судовий захист, не допускала бездіяльності чи недобросовісного зволікання, а після отримання судового рішення про закриття провадження у зв`язку з неналежною юрисдикцією невідкладно звернулася до компетентного суду.

За таких обставин пропуск строку звернення до суду, якщо такий мав місце, був обумовлений об`єктивною юридичною невизначеністю щодо належної судової юрисдикції спору, а не недбалістю чи бездіяльністю позивача. Вказані обставини не перебували під контролем позивача, оскільки остаточне вирішення питання про належність спору до певного виду судочинства належить виключно до повноважень суду.

Суд критично оцінює доводи представника відповідача про відсутність поважних причин пропуску строку звернення до суду, оскільки вони спростовуються матеріалами справи. Сам факт відкриття провадження Київським окружним адміністративним судом підтверджує, що визначення належної юрисдикції не було очевидним, а тому звернення позивача саме до адміністративного суду не може розцінюватися як недобросовісна процесуальна поведінка або прояв недбалості.

Вирішуючи питання про поновлення строку, суд також враховує, що право на доступ до суду є складовою права на справедливий судовий розгляд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Застосування процесуальних строків не повинно бути надмірно формалістичним та призводити до непропорційного обмеження права особи на судовий захист, особливо коли особа своєчасно звернулася до суду, але помилилася лише щодо визначення належної юрисдикції спору.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що позивачем наведено належні, об`єктивні та підтверджені матеріалами справи причини пропуску строку звернення до суду, які є поважними, а тому строк звернення до суду підлягає поновленню.

Згідно із ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

У ч. 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до змісту ст. 12, 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Виходячи з викладеного, оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності та співставленні, належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також їх достатності та взаємному зв`язку, суд дійшов до висновку, що позовні вимоги, заявлені позивачем, підлягають задоволенню.

Усі інші пояснення сторін, їх докази і аргументи не спростовують висновків суду, зазначених в цьому судовому рішенні, їх дослідження та оцінка судом не надало можливості встановити обставини, які б були підставою для ухвалення будь-якого іншого судового рішення.

Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до вимог ст.141 ЦПК України.

Згідно із пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються позивачі - за подання позовів про стягнення заробітної плати, поновлення на роботі та за іншими вимогами, що випливають із трудових правовідносин.

Так, судом задоволено дві вимоги немайнового характеру та одну вимогу майнового характеру (781 565,76 грн.)

Отже, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 10 238, 05 грн.

Відповідно до п. 2,4 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць та поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Так, відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Європейський Суд з прав людини повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

На підставі ст.ст. 40, 42, 49-2, 234, 235, 240-1 Кодексу законів про працю України, ст.ст. 12, 13, 81, 89, 141, 263-265,352,354,355,430 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з позовом до Державного центру зайнятості про поновлення на роботі та стягнення заборгованості по заробітній платі.

Позов ОСОБА_1 до Державного центру зайнятості про поновлення на роботі та стягнення заборгованості по заробітній платі - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ №132-к від 04.10.2024 року, виданий Державним центром зайнятості про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Управління професійного навчання та міжнародного співробітництва у зв`язку із скороченням штату, відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП України.

Поновити ОСОБА_1 на посаду начальник управління комунікацій Департаменту комунікацій Державного центру зайнятості у зв`язку з скороченням.

Стягнути з Державного центру зайнятості на користь ОСОБА_1 (середній заробіток за час вимушеного прогулу за період 04.10.2024 року по 03.07.2026 року у сумі 781 565 (сімсот вісімдесят одна тисяча п`ятсот шістдесят п`ять) гривень 76 копійок.

Стягнути з Державного центру зайнятості на користь держави судовий збір у розмірі 10 238 (десять тисяч двісті тридцять вісім) гривень, 05 копійок.

Рішення підлягає негайному виконанню в частині стягнення з Державного центру зайнятості на користь ОСОБА_1 заробітної плати в межах суми платежу за один місяць.

Рішення в частині поновлення на роботі підлягає негайному виконанню.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня його проголошення, безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , адреса: адреса АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Відповідач: Державний центр зайнятості, адреса: 01601, м. Київ, вул. Еспланадна, буд., 8/10, ЄДРПОУ 03491079.

Повний текст судового рішення складено 13.07.2026 року.

Суддя Тетяна ІЛЬЄВА