Рішення № 138258234, 16.07.2026, Деснянський районний суд міста Києва

Номер провадження 2/754/9876/26

Справа №754/8625/26

РІШЕННЯ

Іменем України

16 липня 2026 року м. Київ

Деснянський районний суд міста Києва у складі головуючої судді Коваленко І.І. розглянув у порядку спрощеного позовного провадження (письмового провадження) за наявними матеріалами справи без повідомлення сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, ціна позову 26400,00 грн.

Стислий виклад позицій сторін

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів", як новий кредитор за договором про надання фінансового кредиту № 51094-04/2024 від 30.04.2024, звернувся до суду з позовом до Відповідача, ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості в загальному розмірі 26400,00 грн, яка складається з: 8000,00 грн - заборгованості за основною сумою боргу (тілом кредиту); 14400,00 грн - заборгованості за відсотками; 4000,00 грн - заборгованість по штрафним санкціям.

Також Позивач просить покласти на Відповідача понесені судові витрати, які складаються зі сплаченого судового збору в розмірі 3028,00 грн.

Відповідач своїм правом на подання відзиву не скористався.

КЛОПОТАННЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ

13.05.2026 Суд відкрив провадження у справі.

Суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (письмове провадження) відповідно до частини п`ятої статті 279 ЦПК України.

Відповідач не має зареєстрованого електронного кабінету в підсистемі "Електронний суд", тому копія позовної заяви з доданими документами, а також копія ухвали про відкриття провадження у справі надсилались Відповідачу поштою за його зареєстрованим місцем проживання.

Рекомендоване поштове відправлення (штрихкодовий ідентифікатор R0 6718 0975 230) було вручено члену сім`ї 28.05.2026, що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення.

З метою належного інформування про розгляд справи Відповідача, Суд вжив додаткових заходів та застосував альтернативні способи комунікації. Зокрема, інформацію було доведено до відома шляхом направлення повідомлення на електронну пошту (ІНФОРМАЦІЯ_2) та за фінансовим номером телефону Відповідача ( НОМЕР_1 ).

Отже, Відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи.

Розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться (частини перша та друга статті 279 ЦПК України).

Суд вирішує справу за наявними матеріалами у зв`язку з ненаданням Відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, і не заявлення клопотання про надання додаткового часу для подання відзиву (частина восьма статті 178, частина друга статті 191 ЦПК України).

ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН, ОЦІНКА СУДУ

За кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити відсотки (частина перша статті 1054 ЦК України).

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України).

Загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні відповідно до міжнародно-правових standardів у цій сфері визначає Закон України "Про споживче кредитування", який встановлює, що договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором (пункт 1-1 частини першої статті 1).

Також цей Закон встановлює, що до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо (пункт 4 частини першої статті 1, абзац четвертий частини другої статті 8).

Порядок повернення кредиту та сплати процентів за користування споживчим кредитом, власних комісій та інших платежів (за наявності), включно із кількістю платежів, їх розміром та періодичністю внесення, у вигляді графіка платежів (у разі кредитування у вигляді кредитування рахунку, кредитної лінії графік платежів може не надаватися) зазначаються у договорі про споживчий кредит (пункт 10 частини першої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування").

30.04.2024 Відповідач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю "АВАНС КРЕДИТ" шляхом подання Заявки-анкети Клієнта з метою отримання кредиту на власні потреби. У вказаній заявці Відповідач зазначив свої ідентифікаційні дані, рівень щомісячного доходу та реквізити банківської картки № НОМЕР_2 для зарахування кредитних коштів.

Натисканням кнопки "Погоджуюсь" та накладенням електронного підпису з одноразовим ідентифікатором W0913 Відповідач підтвердив свою згоду на обробку персональних даних, передачу інформації до ПрАТ "УБKІ" для перевірки кредитної історії, а також засвідчив своє ознайомлення з Правилами надання коштів у кредит.

До укладення кредитного договору, 30.04.2024 Відповідачу було надано Паспорт споживчого кредиту, з яким він ознайомився та який підписав тим самим електронним підписом W0913. Підписавши цей документ, Відповідач підтвердив, що отримав всі необхідні роз`яснення для оцінки того, чи адаптовано договір до його потреб та фінансової ситуації, а також усвідомив наслідки прострочення виконання зобов`язань.

Крім того, 30.04.2024 Відповідач підписав електронним підписом W0913 Інформаційне повідомлення споживача про передачу кредитодавцю персональних даних третіх осіб під час укладення, виконання та припинення кредитного договору.

30.04.2024 о 14:46:09 між Товариством з обмеженою відповідальністю "АВАНС КРЕДИТ" та Відповідачем було укладено Договір про надання фінансового кредиту № 51094-04/2024. Цей правочин вчинено в електронній формі шляхом накладення Відповідачем електронного підпису з використанням одноразового ідентифікатора W0913, який було надіслано на його фінансовий номер мобільного телефону. Шляхом введення цього коду у відповідне поле на сайті кредитодавця Відповідач підтвердив прийняття пропозиції (оферти) на укладення кредитного договору та остаточно наклав свій електронний підпис на оригінал Договору (пункти 2.16, 2.17 Договору).

Згідно з пунктом 2.1 Договору про надання фінансового кредиту № 51094-04/2024, до укладення цього правочину Товариство здійснило ідентифікацію клієнта з урахуванням вимог нормативно-правових актів Національного банку України з питань здійснення фінансового моніторингу шляхом отримання його ідентифікаційних даних через Систему BankID НБУ.

Згідно з пунктом 1.1 Договору кредитодавець надав Відповідачу фінансовий кредит у розмірі 8000,00 грн на умовах зворотності та платності.

Відповідно до пункту 1.2 Договору кредит надано строком на 120 днів. Дата надання кредиту визначена 30.04.2024, а кінцева дата погашення кредиту встановлена 27.08.2024. Цим же пунктом передбачено, що мета отримання кредиту визначена на власні потреби Відповідача, не пов`язані з підприємницькою діяльністю.

У пункті 1.4.1 Договору сторони погодили фіксовану денну процентну ставку за користування кредитом у розмірі 1,50 відсотка.

Згідно з пунктом 5.3 Договору сторони погодили, що у випадку прострочення Відповідачем терміну сплати чергового платежу, визначеного в Графіку платежів, Товариство у перший день прострочення нараховує штраф у розмірі 50,00 відсотків від суми, одержаної Відповідачем за цим Договором. При цьому загальний розмір нарахованого штрафу не може перевищувати граничні обмеження, встановлені нормами чинного законодавства України про споживче кредитування.

На підставі вказаного пункту Договору, у зв`язку з порушенням Відповідачем строків повернення кредитних коштів, Позивач нарахував штрафні санкції у розмірі 4000,00 грн, що становить 50 відсотків від початкової суми виданого кредиту.

Пунктом 1.6 Договору передбачено, що кредит надається у безготівковій формі у національній валюті шляхом перерахування коштів за реквізитами банківської картки Відповідача № НОМЕР_2.

Первісний кредитор виконав свої зобов`язання та надав Відповідачу кредит на суму 8000,00 грн на банківську картку № НОМЕР_2, що була вказана Відповідачем, що підтверджується листом (довідкою) надавача платіжних послуг Товариства з обмеженою відповідальністю "УНІВЕРСАЛЬНІ ПЛАТІЖНІ РІШЕННЯ" (iPay.ua) Вих. №3466_250130174357 від 30.01.2025, згідно з яким 30.04.2024 о 14:50:16 платіжна операція (номер транзакції 383675943) була успішно завершена із зарахуванням коштів на вказану картку.

Оцінюючи цей доказ, Суд враховує, що згідно з нормами частини четвертої статті 31 Закону України "Про платіжні послуги" від 30.06.2021 № 1591-IX після виконання платіжної операції надавач платіжних послуг платника зобов`язаний надати платнику у спосіб та в порядку, визначені договором, таку інформацію: відомості, які дають змогу платнику ідентифікувати виконану платіжну операцію та інформацію про отримувача (за наявності технічної можливості); суму платіжної операції у валюті рахунку платника та у валюті платіжної операції; суму всіх комісійних винагород та зборів, що утримані з платника за виконання платіжної операції (за наявності технічної можливості розмір кожної комісійної винагороди зазначається окремо); курс перерахунку іноземної валюти (якщо платнику надавалися послуги з виконання операцій з обміну іноземної валюти); дату і час прийняття до виконання платіжної інструкції, дату валютування (у разі її зазначення).

Також у статті 46 цього Закону встановлено, що надавач платіжних послуг отримувача під час виконання платіжної операції з метою встановлення належного отримувача коштів за платіжною операцією зобов`язаний перевірити в платіжній інструкції відповідність: 1) реєстраційного номера облікової картки платника податків - фізичної особи, або серії (за наявності) та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті); або 2) унікального ідентифікатора отримувача. Надавач платіжних послуг приймає рішення щодо перевірки в платіжній інструкції інформації, зазначеної в пунктах 1 або 2 цієї частини, самостійно, а якщо він є учасником платіжної системи - згідно з правилами платіжної системи. Надавач платіжних послуг отримувача зараховує кошти за платіжною операцією на рахунок отримувача лише у разі, якщо зазначена у пункті 1 або 2 цієї частини інформація, яку він перевіряє відповідно до вимог цієї частини, відповідає тій інформації про отримувача, що зберігається у такого надавача платіжних послуг.

У разі невідповідності номера рахунку та/або коду отримувача надавач платіжних послуг отримувача має право: 1) зупинити проведення платіжної операції на строк до чотирьох робочих днів та зарахувати кошти на відповідний рахунок для встановлення належного отримувача. У разі неможливості встановлення належного отримувача надавач платіжних послуг отримувача зобов`язаний не пізніше четвертого робочого дня після надходження коштів повернути їх надавачу платіжних послуг платника із зазначенням причини повернення; 2) не уточнювати номер рахунку та/або код отримувача. У такому разі надавач платіжних послуг отримувача зобов`язаний повернути кошти надавачу платіжних послуг платника не пізніше наступного робочого дня після їх надходження із зазначенням причини повернення. Тобто, зважаючи на наведені норми Закону України "Про платіжні послуги" у разі, якщо б під час виконання платіжної операції щодо перерахування кредитних коштів Відповідачу, відомості про нього, як про належного отримувача кредиту не підтвердились, то операція із зарахування таких коштів взагалі б не відбулась.

Отже, лист (довідка), виданий фінансовою компанією (суб`єктом господарювання у сфері надання платіжних послуг), яка має відповідну ліцензію, є належним доказом. Він містить інформацію про здійснення платежу в рамках договірних відносин між кредитором і Відповідачем, що безпосередньо свідчить про проведення фінансової операції та повністю відповідає вимогам законодавства щодо належності, допустимості та достовірності доказів.

Такий документ у сукупності з електронним договором є належним первинним документом у розумінні статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", оскільки він містить відомості про здійснену операцію.

У пунктах 15.15, 15.16 постанови від 27.03.2024 у справі № 191/4364/21 Велика Палата Верховного Суду з посиланням на висновки постанови від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19), від 29.01.2021 у справі № 922/51/20 зауважила, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тож певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), адже за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від стандарту "достатність доказів", підкреслює необхідність зіставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Отже, на суд покладено обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Суд звертає увагу, що не вважає факт перерахування коштів доведеним лише через те, що про нього заявив Позивач. Ця обставина встановлюється Судом як юридичний факт виключно на підставі оцінки поданих Позивачем доказів (договору та розрахункового документа надавача платіжних послуг). Укладенню договору передувала ідентифікація Відповідача за допомогою Системи BankID НБУ. Відповідач самостійно вказав у заявці номер картки, на яку необхідно перерахувати кошти. Відповідач, маючи безперешкодний доступ до виписок за власним банківським рахунком, не надав жодних доказів чи заперечень на спростування позовних вимог, клопотання про витребування доказів не заявляв, тому Суд, застосовуючи стандарт вірогідності доказів (стандарт більшої переконливості), доходить висновку, що факт перерахування коштів є доведеним. За цих обставин відомості надавача платіжних послуг про успішну транзакцію на картку Відповідача визнаються Судом належним, допустимим і достатнім доказом реального перерахування кредитних коштів у розумінні Закону України "Про платіжні послуги".

Оцінивши докази в сукупності, Суд доходить висновку, що Позивач своєчасно та в повному обсязі виконав свої зобов`язання з надання кредиту. Натомість Відповідач, отримавши кошти, не скористався закріпленим у частині першій статті 15 Закону України "Про споживче кредитування" правом на відмову від договору та не повернув гроші Кредитодавцю, чим фактично підтвердив прийняття належного виконання зобов`язання з боку Позивача.

Згідно з пунктами 1.5 та 3.1 Договору сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування ним здійснюватимуться відповідно до Графіка платежів, який є Додатком № 1 та невід`ємною частиною цього правочину.

Відповідно до Графіка платежів порядок повернення коштів передбачав здійснення чотирьох періодичних платежів кожні 30 днів. Перші три платежі складалися виключно з нарахованих процентів у розмірі 3600,00 грн за кожний такий період. Останній, четвертий платіж, який Відповідач мав здійснити в кінцеву дату строку кредитування 27.08.2024, включав повне повернення основної суми кредиту в розмірі 8000,00 грн та залишок нарахованих процентів у розмірі 3600,00 грн, що загалом становило 11600,00 грн.

Додатково пунктом 1.4.2 Договору та пунктом 2 Додатка № 1 було передбачено право Відповідача сплатити перший платіж з урахуванням знижки. У разі використання цього права сума першого платежу складала б 2760,00 грн, що вважалося б повною та належною сплатою першого платежу за Договором.

За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Позивач довів порушення Відповідачем умов цього договору шляхом неналежного виконання обов`язку з повернення кредитних коштів у сумі 8000,00 грн у строк до 27.08.2024.

Натомість, Відповідач не реалізував своє право на подання заперечень та доказів на їх підтвердження, не надав Суду жодних доказів, які б підтверджували повне або часткове погашення існуючої кредитної заборгованості.

Отже, вимоги в частині 8000,00 грн заборгованості за основним боргом підлягають задоволенню.

Позивач також просить стягнути заборгованість за процентами у розмірі 14400,00 грн.

Суд перевірив розрахунок заборгованості з процентів, наданий Позивачем, і встановив, що Позивач нарахував проценти у загальному розмірі 14400,00 грн за період користування кредитом з 30.04.2024 до 27.08.2024 (120 днів), який відповідає строку кредитування (пункт 1.2 Договору). Нарахування процентів здійснювалося Позивачем за процентною ставкою 1,50% від основної суми кредиту за кожен день користування (пункт 1.4.1 Договору).

Водночас, перевіряючи розмір процентної ставки, Суд бере до уваги, що пунктом 5 розділу І Закону України від 22 листопада 2023 року № 3498-Iх "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг" (далі - Закон № 3498-Iх), який набрав чинності 24 грудня 2023 року, було внесено зміни до Закону України "Про споживче кредитування".

Зокрема, відповідними абзацами підпункту 6 пункту 5 розділу І Закону № 3498-Iх статтю 8 Закону України "Про споживче кредитування" було доповнено новими частинами, серед яких частина п`ята, яка імперативно встановлює загальне правило: "Максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %"

Водночас цим же пунктом 5 розділу І Закону № 3498-Iх (а саме відповідними абзацами його підпункту 13) розділ IV "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про споживче кредитування" було доповнено пунктом 17 такого змісту: "17. Тимчасово, протягом 240 днів з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг", установити, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати: протягом перших 120 днів - 2,5 %; протягом наступних 120 днів - 1,5 %", тобто починаючи з 24.12.2023 року денна ставка має бути не більше 2,5%, з 22.04.2024 року - денна ставка не більше 1,5%, з 20.08.2024 року- денна ставка не більше 1%.

Суд звертає увагу на те, що обидві вказані зміни - як щодо встановлення загального ліміту ставки в 1 %, так і щодо тимчасового передіного періоду та лімітів у 2,5 % та 1,5 %, були врегульовані єдиною законодавчою нормою: пунктом 5 розділу І Закону № 3498-Iх.

Порядок застосування вказаних норм у часі визначений окремо.

Так, пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3498-Iх чітко визначено, що дія пункту 5 розділу І Закону № 3498-Iх (зокрема, норма про те, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 %, та норма щодо тимчасового періоду) поширюється на договори про споживчий кредит, укладені до набрання чинності цим Законом, якщо строк дії таких договорів продовжено після набрання чинності цим Законом.

Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (стаття 5 ЦК України).

Ураховуючи загальні принципи дії актів цивільного законодавства у часі, а також пункт 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3498-Iх норма частини п`ятої статті 8 Закону України "Про споживче кредитування" (у редакції Закону № 3498-Iх) поширюється на договори про споживчий кредит, укладені після 24 грудня 2023 року. Також ця норма застосовується до договорів, що укладені раніше, якщо строк дії таких договорів було продовжено після набрання чинності цим Законом.

Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що з огляду на приписи частини третьої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони підлягає особливому правовому захисту (абзац третій підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013). Держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб`єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту 3 мотивувальної частини Рішення КСУ від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011).

З огляду на таку об`єктивну нерівність сторін у правовідносинах споживчого кредитування, під час застосування та тлумачення норм законодавства суди зобов`язані керуватися загальноправовим принципом, викладеним у постанові Верховного Суду від 10 січня 2024 року у справі № 240/4894/23. Згідно з висновками Верховного Суду принцип тлумачення закону на користь особи є однією з основних засад правової системи, яка вказує, що суди повинні намагатися тлумачити закони та його норми в такий спосіб, щоб максимально захищати права та інтереси фізичної особи. Цей принцип також часто відомий як in dubio pro persona або in dubio pro homine (латинською мовою), що означає "у вагомих сумнівах - на користь людини". Принцип тлумачення закону на користь особи не означає безумовне ігнорування закону, але вказує на те, що в сумнівних ситуаціях суди повинні намагатися вибрати інтерпретацію, яка максимально захищає права та інтереси саме фізичної особи.

У контексті спірних правовідносин цей принцип реалізується через імператив in dubio pro consumatore (принцип сприятливого тлумачення для споживача).

Суд бере до уваги, що в межах одного законодавчого акта (Закону № 3498-Iх) існує загальне імперативне правило про обмеження максимальної денної процентної ставки в 1% поряд із тимчасовим дозволом на застосування ставки 2,5% та 1,5% (з 24.12.2023 по 19.08.2024). Одночасна наявність вказаних норм створює колізію норм права щодо тих кредитних договорів, що були укладені з 24.12.2023 по 19.08.2024.

Водночас під час запровадження обмежень процентної ставки пунктом 2 розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 3498-Iх було визначено, що дія нових імперативних обмежень (зокрема щодо максимального розміру процентної ставки) поширюється навіть на ті договори про споживчий кредит, які були укладені до набрання чинності цим Законом, у разі продовження строку їх дії.

З цього логічно випливає, що якщо законодавець визнав, що дія пункту 5 розділу І Закону № 3498-Iх (зокрема, що максимальний розмір денної процентної ставки... не може перевищувати 1 %) застосовується також до раніше укладених договорів при їх пролонгації, то тим більше (a fortiori) ця імперативна норма є обов`язковою для застосування до нових договорів, укладених після набрання Законом чинності (починаючи з 24 грудня 2023 року).

Відповідно, здійснюючи системний аналіз наведених норм крізь призму принципу in dubio pro consumatore та керуючись необхідністю захисту інтересів слабшої сторони, Суд доходить висновку, що тимчасовий період (з 24 грудня 2023 року по 19 серпня 2024 року), передбачений пунктом 17 Перехідних положень Закону України "Про споживче кредитування", який було доповнено Законом № 3498-Iх, нерозривно пов`язаний із пунктом 2 Прикінцевих положень Закону № 3498-Iх.

За висновком суду поступове зниження процентної ставки до 2,5% та 1,5% було запроваджено для врегулювання правовідносин за договорами, які були укладені до 24 грудня 2023 року (тобто, до набрання чинності Законом № 3498-Iх), але строк дії яких продовжувався після цієї дати. Такий перехідний механізм мав на меті дати фінансовим установам час на адаптацію діючих кредитних портфелів.

Натомість при укладенні нових договорів з 24.12.2023 фінансові установи зобов`язані дотримуватися імперативної вимоги частини п`ятої статті 8 Закону України "Про споживче кредитування", встановлюючи ставку не більше 1% на день.

Суд ураховує, що частинами п`ятою та шостою статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Водночас Суд зазначає, що станом на час розгляду цієї справи Верховний Суд ще не сформував єдиного правового висновку щодо застосування пункту 5 розділу І Закону № 3498-Iх (в аспекті визначення максимального розміру процентів) до нових договорів про споживчий кредит, укладених у перехідний період - з 24.12.2023 по 19.08.2024.

За приписами частини першої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. За правовою позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005, із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці, неминуче призводить до сваволі (абзац другий підпункту 5.4 пункту 5 мотивувальної частини).

З огляду на неоднозначність положень пункту 5 розділу І Закону № 3498-Iх та відсутність практики суду касаційної інстанції щодо його тлумачення, Суд, діючи з метою забезпечення та рівності громадян перед законом та керуючись імперативом сприятливого тлумачення для споживача (in dubio pro consumatore), вважає за доцільне врахувати існуючу практику судів апеляційної інстанції у подібних правовідносинах, яка є найбільш сприятливою для позичальника (споживача) (зокрема, постанова Київського апеляційного суду від 16.02.2026 у справі № 381/1523/25; постанова Київського апеляційного суду від 25.05.2026 у справі № 758/2266/25, постанова Київського апеляційного суду від 19.02.2026 у справі № 752/7161/25, постанова Київського апеляційного суду від 10.03.2026 у справі № 754/1976/25 та інші).

У справі, що розглядається, кредитний договір із Відповідачем був укладений 30.04.2024, тобто після набрання чинності Законом № 3498-IX.

З огляду на викладене, пункт 17 Перехідних положень цього Закону щодо дозволеної ставки 2,5% та 1,5% не може бути застосований до спірних правовідносин, бо це погіршує становище споживача. Правомірним є застосування виключно загальної норми - обмеження денної процентної ставки на рівні 1%. Умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними (частина п`ята статті 12 Закону України "Про споживче кредитування").

Тому Суд не бере до уваги розрахунок заборгованості процентів, наданий Позивачем, так як він ґрунтується на нікчемних умовах договору, та здійснює власний перерахунок в межах максимальної ставки 1% на день.

Відповідач протягом дії Договору не здійснював жодних оплат, тому Суд визначає, що належний розмір заборгованості в межах узгодженого строку кредитування у 120 днів (з 30.04.2024 по 27.08.2024) за законною ставкою 1% на день становить 9600,00 грн (8000,00 грн х 1% х 120 днів).

Отже, Суд встановив, що загальний обсяг нарахованих за ставкою 1% (що встановлена частиною п`ятою статті 8 Закону України "Про споживче кредитування") процентів у межах строку кредитування (120 днів) становить 9600,00 грн, а залишок неповернутого тіла кредиту становить 8000,00 грн.

З огляду на викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню: стягненню з Відповідача підлягає заборгованість у загальному розмірі 17600,00 грн, яка складається з 8000,00 грн заборгованості за тілом кредиту та 9600,00 грн заборгованості за нарахованими процентами (замість заявлених Позивачем 24000,00 грн за цими статтями). У задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.

Щодо вимоги про стягнення штрафних санкцій у розмірі 4000,00 грн, Суд зазначає таке.

Особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).

Зокрема, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).

Та обставина, що пункт 6-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про споживче кредитування" виключено на підставі Закону № 3498-IX від 22.11.2023 не виключають необхідність застосування положень пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, який є основним актом цивільного законодавства є Цивільний кодекс України (частина друга статті 4 ЦК України). Закон України "Про споживче кредитування" з 23.01.2024 взагалі не регулює питання щодо нарахування пені у кредитних правовідносинах під час воєнного стану в Україні, тому застосовуються відповідні положення ЦК України.

Ураховуючи, що порушення зобов`язання відбулося в період дії воєнного стану в Україні, нарахування Позивачем штрафу у розмірі 4000,00 грн є безпідставним, а відповідна сума підлягає списанню в силу закону.

Тому у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.

Щодо набуття Позивачем права грошової вимоги до Відповідача

19.09.2024 між Первісним кредитором (Товариством з обмеженою відповідальністю "АВАНС КРЕДИТ") та Позивачем (Товариством з обмеженою відповідальністю "ФК "ЄАПБ") було укладено Договір факторингу № 19092024.

Згідно з пунктом 1.1 Договору факторингу Фактор зобов`язався передати грошові кошти в розпорядження Клієнта (ціна продажу) за плату, а Клієнт - відступити Факторові право грошової вимоги до третіх осіб (боржників), включаючи суму основного зобов`язання (кредиту), плату за кредитом, пеню за порушення грошових зобов`язань та інші платежі.

Відповідно до пункту 1.2 Договору факторингу перехід від Клієнта до Фактора прав вимоги заборгованості відбувається в момент підписання сторонами Акта прийому-передачі Реєстру боржників, після чого Фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги.

На виконання умов зазначеного Договору 19.09.2024 сторони підписали Акт прийому-передачі Реєстру боржників. Згідно з Витягом з Реєстру боржників (Додаток № 1 до Договору факторингу № 19092024) Позивач набув право грошової вимоги до Відповідача, ОСОБА_1 , за Договором про надання фінансового кредиту № 51094-04/2024. Відповідно до вказаного витягу загальна сума відступленої заборгованості Відповідача на дату відступлення становила 26400,00 грн, яка складалася з: 8000,00 грн - суми заборгованості за основною сумою боргу; 14400,00 грн - суми заборгованості за процентами; 4000,00 грн - суми заборгованості за штрафними санкціями.

На підтвердження виконання укладеного правочину Позивач надав Суду платіжну інструкцію № 455 від 23.09.2024, яка належним чином підтверджує здійснення розрахунку з Первісним кредитором за відступлені права вимоги. Згідно з цим платіжним документом Фактор перерахував на рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю "АВАНС КРЕДИТ" кошти у розмірі 5140320,22 грн як оплату ціни продажу за Договором факторингу.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Презумпція чинності Договору факторингу № 19092024 не спростована, договір не визнано недійсним на підставі рішення суду, яке набрало законної сили (стаття 204 ЦК України).

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (відповідний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010).

Згідно з частиною першою статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника. При цьому, боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на погашення заборгованості первісному кредитору.

Судом встановлено, що після відступлення Позивачу права грошової вимоги, Відповідач не здійснисив жодного платежу для погашення існуючої заборгованості за кредитом ні на рахунки нового кредитора, ні на рахунки первісного кредитора.

Зважаючи на викладене, Суд дійшов висновку, що Позивач належним чином набув статусу нового кредитора та наділений повноваженнями вимагати від Відповідача виконання грошового зобов`язання за договором про споживчий кредит.

Розподіл судових витрат

Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі задоволення позову - на Відповідача.

Позивач заявив позовні вимоги на загальну суму 26400,00 грн, за подання яких сплачено судовий збір у розмірі 3028,00 грн.

Позов задоволено частково: на суму 17600,00 грн, що становить 66,67% від заявленої ціни позову (17600,00/26400,00 х 100%), тому з Відповідача на користь Позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно до розміру задоволених вимог, а саме в сумі 2018,67 грн (3028,00 грн х 66,67%).

Керуючись статтями 4, 13, 19, 76-81, 141, 263-265, 279 ЦПК України, Суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" заборгованість у загальному розмірі 17600,00 грн, яка складається з 8000,00 грн заборгованості за тілом кредиту та 9600,00 грн заборгованості за нарахованими процентами, а також витрати по сплаті судового збору в розмірі 2018,67 грн. Загальна сума, що підлягає стягненню, становить 19 618,67 грн.

Стягувач (позивач) Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Європейська агенція з повернення боргів" (код ЄДРПОУ 35625014, місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30).

Боржник (відповідач) ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ).

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів. Суд підписує повне рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (частини четверта та п`ята статті 268 ЦПК України) - 16 липня 2026 року

Суддя Інна КОВАЛЕНКО