Рішення № 138255085, 16.07.2026, Новгородківський районний суд Кіровоградської області

Справа № 393/190/26

пров. 2/393/275/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 липня 2026 року селище Кам`янець

Новгородківський районний суд Кіровоградської області в складі:

головуючого судді Подліпенця Є.О.,

за участю секретаря судових засідань Гладир К.С.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1 ,

відповідач - АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ»,

третя особа - ОДЕСЬКА ДОРОЖНЯ ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОФСПІЛКИ ЗАЛІЗНИЧНИКІВ І ТРАНСПОРТНИХ БУДІВЕЛЬНИКІВ УКРАЇНИ,

представники учасників справи:

представник позивача адвокат Проценко О.М.,

представник відповідача Стрілець О.С.,

представник третьої особи Нестерова О.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду селища Кам`янець, в режимі відеоконференції, за допомогою Підсистеми відеоконференцзв`язку з використанням власних технічних засобів, за участі позивачки ОСОБА_1 , представника позивачки - адвоката Проценко О.М., представника відповідача Стрілець О.С., в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ», третя особа ОДЕСЬКА ДОРОЖНЯ ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОФСПІЛКИ ЗАЛІЗНИЧНИКІВ І ТРАНСПОРТНИХ БУДІВЕЛЬНИКІВ УКРАЇНИ про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди,-

В С Т А Н О В И В:

Позивачка звернувся до суду з вищенаведеним позовом, вказуючи, що у період з 15.09.1983 по 03.02.2025 роки вона знаходилася у трудових відносинах з відповідачем, працюючи на посадах приймальник потягів, прийомоздавальник вантажу та багажу ст. Долинська Знам`янського відділку Одеської залізниці, касира квиткового, чергового по залізничній станції Куцівка виробничого штату станцій Знам`янського регіону виробничого підрозділу «Служба роботи станцій» регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця», що підтверджується записами у трудовий книжці НОМЕР_1 . 03 лютого 2025 року вона була звільнена за власним бажанням, у зв`язку з виходом на пенсію за віком, відповідно до ст. 38 КзПП України, згідно наказу № 64/ос від 29.01.2025 року про припинення трудового договору (контракту). Відповідно до вказаного наказу та протоколу комісії з установлення трудового стажу від 22.01.2025 року на підставі п. 4.17 Колективного договору позивачу була передбачена виплата одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 10 середньомісячних заробітків з встановленим трудовим стажем (39 роки 10 місяці 04 днів), виплату роботодавець мав провести до особового розпорядження керівництва АТ «Укрзалізниця». Згідно п. 4.16 вище вказаного колективного договору позивачу передбачена виплата одноразової допомоги на оздоровлення при виході в чергову відпустку в розмірі не менше 50% тарифної ставки або посадового окладу, про що подавались відповідні заяви до роботодавця за 2022-2024 роки. Як передбачено ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника. Невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку. Відповідно до приписів ч.1 ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. Остаточний розрахунок при звільненні працівника проводиться в день його звільнення, з обов`язковим попереднім письмовим повідомленням працівника про розмір нарахованих та виплачених сум. В день звільнення позивачки, відповідач письмово в наказі повідомив про нараховану суму належну при звільненні, зокрема про право позивачки на виплату 10 середньомісячних заробітків передбачених п. 4.17 Колективного договору, але не виплатив ці кошти, не повідомив та не виплатив суму матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022-2024 роки передбачену п.4.16 Колективного договору, на які позивачка має право, що є грубим порушенням ч.1 ст. 116 КЗпП України. Згідно довідки відповідача про середню зарплату за останні 2 місяці роботи середньомісячна заробітна плата позивачки склала 15 909,84 грн. За таких обставин, сума заборгованості, передбачена п. 4.17 колективного договору складає 159098,40 грн (15909,84 грн. х 10), що також підтверджується протоколом комісії з установлення трудового стажу від 22.01.2025 року. Відповідно до п. 4.16 Колективного договору, укладеного між адміністрацією та дорожнім комітетом профсоюзу Одеської залізниці на 2011-2015 роки, позивачка має право на виплату одноразової допомоги на оздоровлення при виході в чергову відпустку в розмірі не менше 50% тарифної ставки або посадового окладу. Відповідно до відповіді на адвокатський запит за 2022-2023р. позивачці одноразова допомога на оздоровлення не виплачувалась, не зважаючи на написані нею заяви та умови колективного договору. За 2024 рік позивачці було нараховано та виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 30 % посадового окладу. Згідно заяв позивача та наказів роботодавця позивачка перебувала у щорічній відпустці 24 календарні дні з 25.04.2022 по 18.05.2022р.р. (наказ № 503/в від 06.04.2022), 24 календарні дні з 12.08.2023 по 04.09.2023р.р. (наказ № 549/в від 02.08.2023) 24 календарні дні з 14.11.2024 по 07.12.2024р.р. (наказ № 529/в від 05.11.2024). Позивачка подавала відповідні заяви про надання їй матеріальної допомоги у 2022, 2023, 2024 роках, але не отримувала її у 2022-2023 зовсім, а у 2024 році частково. До дня звернення до суду вказані виплати проведенні не були. Згідно довідки про розмір посадового окладу позивачки при виході в чергову відпустку у 2022 році становив 7214,00 грн, у 2023 році 7214, 00 грн, та у 2024 році 8729,00 грн. Відтак заборгованість з виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, передбачена п. 4.16 Колективного договору у 2022 році становить 3607,00 грн (7214,00 х 50%), у 2023 році 3607,00 грн (7214,00 х 50%), у 2024 році 1745,80 грн (8729,00 х 20% (50% - 30%)). А всього за 2022-2024 роки заборгованість з виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, передбачена п. 4.16 Колективного договору становить 8 959,80 грн. Строк затримки виплати належних позивачці при звільненні сум, з урахуванням дати звільнення 03.02.2025 року, не проведення розрахунку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців тобто не пізніше ніж 03.08.2025 року становить 6 місяців (з урахуванням ч. 6 ст. 6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах військового часу», яким зупинена дія ст. 73 КЗпП України щодо визначення святкових і неробочих днів), що з урахуванням розміру середньомісячної зарплати позивачки на день звільнення в сумі 15909,84 грн свідчить про те, що розмір середнього заробітку позивачки за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (ст. 117 КЗпП України) становить 95 459,04 грн (15909,84 грн х 6 місяців). Отже, загальна сума заборгованості станом на дату подання позову до суду становить 263 517,24 грн (159 098,40 грн + 95 459,04 грн + 8 959,80 грн). На підставу невиплати 10 посадових окладів та матеріальної допомоги на оздоровлення, відповідач керується рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022, ухваленого на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, яким призупинено працівникам АТ «Укрзалізниця» додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема посадових окладів при виході на пенсію, матеріальної допомоги, окрім матеріальної допомоги на лікування та поховання. Як встановлено, позивачка звільнена із займаної посади 03.02.2025 року та не є вже працівником. Посилання відповідача на рішення правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, як на законну підставу для невиплати позивачці належних їй сум при звільненні в період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Законом України «Про правовий режим воєнного стану», є безпідставним, оскільки правових підстав для ухвалення такого рішення у правління відповідача не було. Так відповідно до п.1.6 колективного договору в період дії колективного договору адміністрація та профспілковий комітет можуть вносити зміни і доповнення лише, які не погіршують оплату і умови праці, льготи, трудові і соціальні гарантіїі встановлені цим договором. Доказів внесення змін до колективного договору у 2022-2024 роках стосовно призупинення на період дії військового стану в Україні нарахування та виплати належних працівникам додаткових виплат, зокрема одноразова допомога у зв`язку з виходом на пенсію за віком та грошової винагороди з нагоди настання ювілейної дати, відповідачем до суду не надано. Дійсно 15 березня 2022 року Верховною Радою України було прийнято Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», яким на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина, передбачених статтями 43, 44 Конституції України цього Закону, та за статтею 11 на період дії воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативною роботодавця. Однак, вказаний закон набрав чинності лише 24 березня 2022 року, а тому ухвалювати рішення про призупинення додаткових виплат працівникам посилаючись на правовий режим воєнного стану 14 березня 2022 року у правління АТ «Укрзалізниця» не було, через відсутність зворотної дії в часі вказаного Закону. Щодо стягнення з відповідача моральної шкоди, то відповідно до статті 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральна шкода, була завдана порушенням прав позивачки у вигляді несвоєчасної виплати належних грошових сум на час звільнення, отже, порушення трудових прав позивачки призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало додаткових зусиль для організації життя позивачки, зокрема вона перебувала у пошуку додаткових засобів існування, прикладала зусилля для відновлення своїх порушених трудових прав, зокрема витрату часу на пошук грошових коштів для здійснення правового захисту, при цьому позивачку постійно тривожили та тривожать думки про те, що вона все своє життя віддала підприємству, яке обіцяло «вихідну допомогу», якої б вистачило для адаптації після виходу на пенсію, але це підприємство залишило її ні з чим, враховуючи принцип розумності та справедливості позивачка має право на відшкодування моральної шкоди в розмірі 50 000,00 грн. Враховуючи викладене, позивачка змушена була звертатись до суду за захистом своїх прав та законних інтересів та просить судстягнути з АТ «Українська залізниця» на її користь заробітну плату (грошові кошти), невиплачену при звільненні у розмірі 263 517,24 грн, в тому числі заборгованість з виплати одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 10 (десяти) середньомісячних заробітків (посадових окладів), передбачену п. 4.17 колективного договору в сумі 159 098,40 грн, заборгованість з виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, передбачену п. 4.16 колективного договору в сумі 8 959, 80 грн, середній заробіток за увесь період затримки розрахунку, але не більш як за шість місяців в сумі 95 459,04 грн, та 50 000,00 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди, а також судові витрати, пов`язані із розглядом справи у суді у розмірі 14 168,26 грн, в тому числі витрати на професійну правничу допомогу в сумі 12 000,00 грн та витрати зі сплати судового збору в сумі 2 168,26 грн.

Ухвалою судді Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 25.03.2026 року по вищевказаній цивільній справі відкрито провадження та справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження на підготовче судове засідання. Крім цього, відповідачу визначено п`ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву, а третій особі десятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання пояснень на позовну заяву.

Представник відповідача ОСОБА_2 08.04.2026 року надіслав відзив на позовну заяву в якому вказав, що вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав. Так, позивачка ОСОБА_1 дійсно працювала черговою по залізничній станції Куцівка виробничого штату станцій Знам`янського регіону виробничого підрозділу «Служба роботи станцій» регіональної філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» і відповідно до її заяви та наказу від 29.01.2025 року за № 64/ОС, її було звільнено з 03.02.2025 року в зв`язку з виходом на пенсію. Відповідно до Наказу про припинення трудового договору (контракту) виплату одноразової та додаткової допомоги при звільненні, будуть виплачені після окремого рішення правління АТ «Укрзалізниця». Позивач була особисто ознайомлена під підпис з умовами виплат. Ці виплати на даний час призупинені згідно з витягу з протоколу № Ц-54/31 засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022, в якому зазначено, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 54/2022, інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинено. АТ «Українська залізниця» не відмовляло позивачці у виплаті спірних коштів, а їх виплата буде можлива після скасування або закінчення воєнного стану в Україні, або прийняття окремого рішення про їх поновлення. У зв`язку з військовою агресією до КЗпПУ вносилися певні зміни, які надають роботодавцю право в односторонньому порядку вносити зміни в колективний договір. Згідно Розрахунку та протоколу про встановлення трудового стажу, сума невиплачених коштів становить 159 098,40 грн, без відрахування обов`язкових зборів та податків. Щодо заборгованості з виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, передбачену п. 4.16 Колективного договору. Відповідно п. 4.16 Колективного договору між адміністрацією та профспілковим комітетом Долинської дистанції електропостачання, одноразова матеріальна допомога на оздоровлення надається працівнику за письмовою заявою один раз на рік, як правило при наданні працівникові чергової відпустки в розмірі не менше 50% посадового окладу. Що стосується взагалі виплат «оздоровчих», то вони рішенням правління згідно з витягом з протоколу №Ц-54/31 від 14.03.2022 призупинені. У 2022 році ОСОБА_1 перебувала у щорічній відпустці з 25.04.2022 по 18.05.2022, заяву на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення надала у листопаді 2022 року. У 2023 році ОСОБА_1 перебувала у щорічній відпустці з 12.08.2023 по 04.09.2023, матеріальну допомогу не отримувала. У 2024 році ОСОБА_1 було надано щорічну відпустку з 14.11.2024 по 17.12.2024, матеріальну допомогу на оздоровлення нараховано та виплачено в розмірі 30% посадового окладу, відповідно до рішення Правління № Ц-82/39 Ком.т. Загальна сума невиплаченої матеріальної допомоги за 2022 та 2023 рік становить 7 214,00 грн, з яких 3607,00 грн за 2022 рік та 3 607,00 грн за 2023 рік. Здійснювались нарахування та виплата матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Українська залізниця» в Єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками - 30% місячної тарифної ставки (посадового окладу). Оскільки заяву про надання матеріальної допомоги у 2024 році позивачка подала роботодавцеві 01.11.2024 року, тобто після ухвалення правлінням АТ «Українська залізниця» рішення від 27 червня 2024 року, оформленого протоколом №Ц-82/39, підстави для стягнення з АТ «Українська залізниця» недоплаченої матеріальної допомоги на оздоровлення за 2024 рік відсутні. Щодо вимог про виплату середнього заробітку за весь період затримки розрахунку. Всі сили та ресурси відповідача спрямовані виключно на забезпечення життєдіяльності та обороноздатності країни. Розмір середньоденної заробітної плати позивача становить 677,62 грн. Враховуючи розрахунок середньоденної заробітної плати - розмір виплат за період затримки розрахунку (не більш як за шість місяців) має складати 677,62 х 126 = 85 380,12 грн. З 04.02.2025 року по 03.08.2025 року (6 місяців) 127 робочих днів. Враховуючи співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на вищезазначені обставини, важке матеріальне становище, в якому опинився відповідач у зв`язку з військовою агресією проти України, та той факт, що виплати наразі призупинені, та будуть якнайшвидше відновлені у разі покращення фінансового стану, у разі, якщо суд дійде висновку про задоволення вимоги про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку, просимо зменшити його розмір на 95%. Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди, то визначено у статті 237-1 КЗпПУ, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя; порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством. Позивачкою не надано належних та допустимих доказів, якими обґрунтовуються та доводиться завдана моральної шкоди та її розмір. Також позивачкою не надано доказів, які б підтверджували факти, які призвели до моральних страждань, в чому конкретно вони виражались, а також в чому конкретно виражалася втрата нормальних життєвих зв`язків та які додаткові зусилля необхідні їй були для організації свого життя. Не надано суду і судово-психологічної експертизи, яка мала бути доказом для визначення можливого розміру грошової компенсації за завдані особі страждання (моральну шкоду). Щодо строку позовної давності. 19 липня 2022 року набув чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» № 2352 (далі Закон), яким внесені зміни до діючого законодавства про працю. Зокрема, змін зазнали норми законодавства щодо порядку звернення громадян до суду у разі виникнення трудових спорів в частині строків таких звернень. Частини перша та друга статті 233 Кодексу законів про працю України (строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів) викладені у наступній редакції: Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116 КЗпП). Позивачка звільнена за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію з 03.02.2025 року. У день звільнення, 03.02.2025, позивачка була ознайомлена з письмовим повідомленням про нараховані і виплачені їй при звільненні суми, що підтверджується її підписом на відповідному повідомленні. Таким чином, строк позовної давності на звернення до суду з вимогами про стягнення сум, що належать працівникові при звільненні, почав свій перебіг з 04.02.2025 року та закінчився 03.05.2025 року. До суду позивачка звернулась 24.03.2026 року, тобто з пропуском тримісячного терміну. Виходячи з викладеного, оскільки грошові виплати у зв`язку із виходом на пенсію були призупинені і рішення про їх поновлення не приймалося, просить суд в задоволенні позову відмовити. В разі задоволення позовних вимог, просить суд розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, зменшити на 95%. При ухваленні рішення просимо суд врахувати, що позивачкою пропущено строк на звернення до суду без поважних причин.

Представник позивачки надіслала до суду 13.04.2024 року відповідь на відзив на позовну заяву, в якій вказала, що позивачем та відповідачем не заперечується, що відповідно до умов Колективного договору укладеного між адміністрацією та профспілковим комітетом на 2011- 2015 роки позивач має право на виплату матеріальної допомоги у розмірі 10 середньомісячних заробітків, що становить 159 098,40 грн. Також, відповідно до п. 4.16 Колективного договору, укладеного між адміністрацією та дорожнім комітетом профсоюзу Одеської залізниці на 2011- 2015 роки, позивач має право на виплату одноразової допомоги на оздоровлення при виході в чергову відпустку в розмірі не менше 50% тарифної ставки або посадового окладу. Однак такі виплати були призупинені відповідачем, зокрема на підставі положень Закону № 2136-IX. Системний аналіз діючого законодавства свідчить про те, що дія Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", якою роботодавцю надається право в односторонньому порядку зупиняти окремі положення колективного договору, поширюється на правовідносини, що виникли з 24.02.2022. Проте, Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» прийнятий 15.03.2022 набрав чинності 24.03.2022, в той час, як рішення правління АТ «Укрзалізниця», на підставі якого призупинені виплати позивачу, прийняте 14.03.2022 року. Відповідно до вимог ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Відповідно до статті 9 КЗпП України умови договорів про працю, які погіршують становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними. Також слід зазначити, що ч.1 ст.11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» від 15.03.2022, зазнала змін і, в редакції на час розгляду справи у суді, дія окремих положень колективного договору, які регулюють відносини, визначені цим Законом, може бути зупинена тільки за взаємною згодою сторін колективного договору у порядку, визначеному цим колективним договором. Станом на день звільнення позивачки, відповідач не провів виплату їй всіх належних сум, а саме не виплатив допомогу при звільненні працівника у зв`язку з виходом на пенсію в розмірі 10 середньомісячних заробітків розмірі 159 098,40 грн та матеріальної допомоги на оздоровлення в розмірі 8959,80 грн за сумлінну працю на залізничному транспорті, а тому вказані вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню. Щодо середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені, то відповідач у відзиві вказує, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнені є значний та у зв`язку з складними умовами пов`язаними з збройною агресією просить зменшити його на 95%. Позивач не погоджується з даними доводами з наступних підстав. Зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку на 95% є порушення будь якого принципу балансу інтересів працівника та роботодавця, позбавляє захисту його на своєчасне отримання коштів та нівелює положення ст. 117 КЗпП та дає роботодавцю маніпулювати правами працівника та не виконувати свої обов`язки. Отже, просить суд стягнути середній заробіток за весь період затримки розрахунку, але не більш як за шість місяців в сумі 95 459,04 грн. Щодо моральної шкоди, то позивачка зазнала моральної шкоди у зв`язку із неотриманням належних їй виплат при виході на пенсію, матеріальної допомоги на оздоровлення та душевні страждання, полягають у тому, що дані кошти позивачка планувала використати на адаптацію життя після виходу на пенсію, але змушена була продовжувати працювати незважаючи на пенсійний вік, втрати нормальних життєвих зв`язків, що вимагало додаткових зусиль для організації життя, прикладала зусилля для відновлення своїх порушених трудових прав зокрема витрату часу на пошук грошових коштів для здійснення правового захисту, при цьому позивачку постійно тривожили та тривожать думки про те, що він все своє життя віддав підприємству, яке обіцяло «вихідну допомогу», яка частково покрила б витрати з адаптації життя після виходу на пенсію, але це підприємство залишило його ні з чим, враховуючи принцип розумності та справедливості позивачка має право на відшкодування моральної шкоди, яку оцінює в розмірі 50 000,00 грн. Щодо строків звернення до суду, то зазначає, що позивачка була звільнений 03.02.2025 року. В цей же день отримала письмове повідомлення роботодавця про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні. Однак, у вказаному повідомленні не вказана сума нарахованої, але не виплаченої одноразової матеріальної допомоги при звільненні в сумі 159098,40 грн. Повідомлення про нараховані але не виплачені суми при звільненні їй не видавалося. 19 лютого 2026 року вона як представник позивачки звернулася до керівника правління АТ «Українська залізниця» з адвокатським запитом, в якому просила надати інформацію: чи нараховувалась та чи виплачувалась одноразова матеріальна допомога в зв`язку з виходом на пенсію, передбачена п.4.17 Колективного договору в розмірі 10 середньомісячних заробітків на підставі протоколу комісії з установлення трудового стажу у залізничній галузі та розміру одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію чергової по станції ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Про суму нарахованих, але не випалених коштів одноразової матеріальної допомоги в зв`язку з виходом на пенсію позивачка дізналася лише з листа від 24.02.2026 року №НЗК-004/275 АТ «Укрзалізниця», до якого було додано протокол комісії з установлення трудового стажу у залізничній галузі та розмір одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію, де і зазначалася сума матеріальної допомоги в розмірі 159 098,40 грн, яка підлягає виплаті, тобто строк, передбачений ст. 233 КЗпП не пропустила.

Ухвалою Новгородківського районного суду Кіровоградської області від 23.04.2026 року підготовче провадження закрито та справу призначено до судового розгляду по суті.

01.06.2026р. від представника третьої особи на адресу суду надійшли пояснення, в яких вказано, що третя особа підтримує позовні вимоги ОСОБА_1 та вважає, що вимоги позивачки підлягають задоволенню, а доводи відповідача є хибними, за таких підстав: Пунктом 4.16 Колективного договору між адміністрацією і комітетом профспілки Одеської дистанції сигналізації та зв`язку на 2012-2016 роки, затвердженим конференцією трудового колективу 10.04.2012р., зареєстрованого Департаментом праці і соціальної політики Одеської міської ради №08/231-04 від 13.07.2012 року, дія якого продовжена постановою керівництва АТ «Укрзалізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» та профспілкового комітету первинної профспілкової організації від 23.12.2025 року № Н-02/117 пр-55 (далі колективний договір) передбачено за письмовою заявою працівника надавати щорічно одноразову допомогу на оздоровлення, як правило, при наданні чергової відпустки, в розмірі не менш, ніж 50 % тарифної ставки або посадового окладу. Пунктом 4.17. колективного договору передбачена одноразова матеріальна допомога в зв`язку з звільненням на пенсію, розмір якої визначається комісією відповідно до стажу роботи та наявних заслуг та винагород працівника. За частиною третьої ст.2 Закону України «Про оплату праці» ці виплати є складовою частиною заробітної плати і обов`язковими до виплати. Одноособове рішення роботодавця про зупинення виплат, передбачених колективним договором, не ґрунтується на законі, з яких підстав воно б не було. Ст. 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» передбачає тимчасове (на період воєнного стану) зупинення дії окремих положень колективного договору, але тільки за встановленим законодавством порядком. Згідно з ст.14 Закону України «Про колективні договори і угоди» зміни і доповнення до колективного договору, угоди протягом строку їх дії можуть вноситися тільки за взаємною згодою сторін в порядку, визначеному колективним договором, угодою. Оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються роботодавцем після виконання зобов`язань щодо оплати праці.» Згідно з ст.9 Кодексу законів про працю України умови договорів про працю, які погіршають становище працівників порівняно з законодавством України про працю, є недійсними. Ст. 11 Закон України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» №2136-ІХ (далі ЗУ №2136-ІХ) в редакції, яка діяла спочатку (закон набрав чинності 24.03.2022р.) передбачала, що дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця, що свідчить про можливість роботодавця проявити ініціативу, тобто звернутись до іншої сторони колективного договору з такою пропозицією, а ні в односторонньому порядку зупинити виплати, що входять до системи оплати праці і є обов`язковими для роботодавця. Законом № 4582-IX від 21.08.2025 стаття 11 ЗУ №2136-ІХ змінена та вже чітко формулює необхідність отримання згоди другої сторони колективного договору у порядку, визначеному цим колективним договором. В рішенні правління АТ «Укрзалізниця» (витяг з протоколу №Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022) п.1.1.4. було зазначено, що «1.1.4. Інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинити. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики.» В подальшому ніяких роз`яснень, підписаних або затверджених посадовою особою, не з`явилось. На виробничі підрозділи були направлені як додаток до листа №ЦЦУП-10/195 від 25.03.2022 (до профспілкових організацій розсилки не було) коди видів оплат, за якими проводиться нарахування на період дії правового режиму воєнного стану, ніким не підписані та не узгоджені з профспілкою. Дія рішення правління (витяг з протоколу №Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022) про зупинення дії колективного договору не може розповсюджуватися на колективний договір виробничого підрозділу (кожний виробничий підрозділ має свій колективний договір), де працювала ОСОБА_1 , так як адміністрація не зверталася до первинної профспілкової організації з ініціативою щодо призупинення дії окремих положень договору, а рішення правління АТ «Укрзалізниця» не є обов`язковим для первинної профспілкової організації. Щодо матеріальної допомоги на оздоровлення, то відповідно п.4.16 колективного договору передбачена щорічно, як правило, до відпустки, в розмірі не менш ніж 50% окладу (тарифної ставки). Надання цієї допомоги, як зазначає відповідач, призупинено п.1.1.4. витягу з протоколу правління АТ «Укрзалізниця» №Ц-54/31 Ком.т від 14.03.2022, стосовно дії якого зазначено вище. Далі рішенням правління витяг з протоколу №Ц-82/39 Ком.т засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024 визнано, що п.1.1.4. пункту 1.1. рішення правління від 14.03.2022 (протокол №Ц-54/31 в частині призупинення виплати матеріальної допомоги на оздоровлення визнано таким, що втратив чинність з 01.07.2024р., тобто на час звільнення позивачки вже не діяв, та роботодавець, відповідно з ст.116 Кодексу України про працю, повинен був повністю розрахуватися при звільненні. Щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. Вважає стягнення середнього заробітку за шість місяців на користь працівника цілком правомірним, таким, що відповідає законодавству. Позивачка, працюючи тривалий строк на залізниці, розраховувала на своєчасну виплату, мала свої плани, очікування та міркування. Російська агресія, воєнний стан, перебування на території, де ведуться бойові дії, здороження продуктів харчування та ліків і взагалі інфляційні процеси не менш негативно впливають на працівників, ніж на підприємство. Відповідач не надав належних та допустимих доказів свого фінансового стану та неможливості виконання зобов`язань перед працівниками, так як надав лише звіт про збитки, не надавши річного звіту за 2025 рік та інформації про отримане фінансування з бюджету, умовою якого є ї виплата заробітної плати. Разом зі збитками АТ «Укрзалізниця» отримує прибутки, є діючим підприємством, яке, разом з іншим, виплачує заробітну плату та різні види винагороди за працю тисячам працівників, а також отримує значне фінансування з державного бюджету, тому посилання на форс-мажорні обставини є хибним, а підстави зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні необґрунтованими, так як ст.117 Кодексу законів про працю України вже обмежено законодавцем в шість місяців (ст.117 Кодексу законів про працю України (ст.117 КЗпП в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022). Щодо відсутності єдиного колективного договору АТ «Укрзалізниця». Дійсно, в АТ «Укрзалізниця» кожен виробничий підрозділ має свій діючий колективний договір, тому в кожному виробничому підрозділі є первинна профспілкова організація, саме до якої і повинен був звертатися роботодавець (роботодавець або уповноважений керівник, який за довіреністю може представляти інтереси АТ «Укрзалізниця») з питань внесення змін до колективного договору. Одеська дорожна організація профспілки залізничників і транспортних будівельників України як складова організаційної системи профспілки діє в межах обслуговування транспортної мережі регіональної філії залізниці та виконує статутні завдання профспілки, серед яких є завдання укладання колективних договорів (угод) та здійснює контроль за їх виконанням, здійснюють представництво і захист прав і інтересів членів профспілки, тому цілком обґрунтована участь організації в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, в трудових спорах працівників з роботодавцем відносно порушення їхніх прав, закріплених в колективному договорі. Контроль профспілки за виконанням колективного договору передбачений ст.15 ЗУ «Про колективні договори і угоди», ч.7 ст.20 ЗУ «Про професійні спілки, їх права і гарантії діяльності», ст.19, п.1 ч.1 ст.247 Кодексу законів про працю України, колективним договором.

Позивачка та її представник у судовому засіданні позов підтримали та наполягали на його задоволенні посилаючись на підстави вказані у позові та у відповіді на відзив на позовну заяву.

Представник відповідача під час розгляду справи просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на підстави викладені у відзиву на позовну заяву.

Представник третьої особи в судове засідання не прибула, про розгляд справи була повідомлена належним чином, проте у письмових поясненнях вказала, в зв`язку з неможливістю прибуття до суду через воєнний стан, знаходження робочого місця представника в м. Одесі, просить розглянути справу без участі представника третьої особи Одеської дорожної організації профспілки залізничників і транспортних будівельників України.

Визнаючи наявні матеріали про права та взаємини учасників справи та їх представників достатніми, суд розглянув справу у відсутність представника третьої особи, яка не з`явилася до суду.

Вислухавши пояснення позивачки, її представника, представника відповідачки, розглянувши письмову заяву третьої особи, дослідивши матеріали справи, письмові докази, суд встановив наступне.

Так, відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Положеннями ч. 1 ст. 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України та відповідно до ч.ч. 1, 5 та 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасникам справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 15 вересня 1983 року по 03 лютого 2025 року перебувала у трудових відносинах з АТ «Укрзалізниця», що підтверджується записами у трудовій книжці НОМЕР_1 виданої на ім`я позивачки (а.с. 68-71).

03 лютого 2024 року ОСОБА_3 була звільнена за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію за віком, відповідно до ст. 38 КЗПП України, згідно наказу № 64-ос від 29 січня 2025 року (а.с.64).

Відповідно до вказаного наказу від 29 січня 2025 року та протоколу №02 комісії з установлення трудового стажу на підставі п. 4.17 Колективного договору, укладеного між адміністрацією та дорожнім комітетом профсоюзу Одеської залізниці на 2011-2015 роки, позивачці була передбачена виплата одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 10 середньомісячних заробітків з встановленим трудовим стажем (39 років 10 місяці 04 днів), а також вказано, що середньомісячна заробітна плата за останні два календарних місяці, що передують виходу на пенсію склала 15 909,84 грн, виплату роботодавець тимчасово призупинив до особового розпорядження керівництва АТ «Укрзалізниця» (а.с.64, 67).

Наказом виробничого підрозділу «ЗНАМ`ЯНСЬКА ДИРЕКЦІЯ ЗАЛІЗНИЧНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ» №503 В про надання відпустки від 06.04.2022р., ОСОБА_1 надано щорічну відпустку за період роботи з 27.02.2020 року по 26.02.2021 року включно, всього 24 календарних днів на період з 25.04.2022 року по 18.05.2022 року включно, з наданням матеріальної допомоги на оздоровлення (а.с.61).

Наказом виробничого підрозділу «ЗНАМ`ЯНСЬКА ДИРЕКЦІЯ ЗАЛІЗНИЧНИХ ПЕРЕВЕЗЕНЬ»№549 В про надання відпустки від 02.08.2023р., ОСОБА_1 надано щорічну відпустку за період роботи з 27.02.2021 року по 26.02.2022 року включно, всього 24 календарних днів на період з 12.08.2023 року по 04.09.2023 року включно, з наданням матеріальної допомоги на оздоровлення оплату матеріальної допомоги, яку вирішено провести після окремого рішення правління (а.с.62).

Наказом № 529-В від 05.11.2024 року ОСОБА_1 було надано щорічну відпустку за період роботи з 27.02.2022 року по 26.02.2023 року включно, всього 24 календарних днів на період з 14.11.2024 року по 07.12.2024 року включно з виплатою допомоги на оздоровлення, враховуючи рішення правління від 27.06.2024 року (протокол № Ц - 82/39 Ком.т.) (а.с.63).

Згідно копії довідки виданої начальником Знам`янського регіонального відділу оплати праці регіональної філії «Одеська залізниця» від 12.03.2026р. про розмір посадового окладу при виході в чергову відпустку у 2022, 2023 та 2024 роках чергового по залізничній станції Куцівка виробничого штату служби роботи станції Знам`янського регіону регіональної філії «Одеська залізниця» Бондюк Л.С. встановлено, що згідно наказу №503-в від 06.04.2022р. (період відпустки 25.04.2022 18.05.2022) посадовий оклад становить 7 214,00 грн, згідно наказу №549-в від 02.08.2023р. (період відпустки 12.08.2023 04.09.2023) посадовий оклад становить 7 214,00 грн, згідно наказу №529-в від 05.11.2024р. (період відпустки з 14.11.2024 07.12.2024) посадовий оклад становить 8 729,00 грн (а.с. 16).

Згідно п. 4.16 колективного договору позивачці передбачена виплата одноразової допомоги на оздоровлення при виході в чергову відпустку в розмірі не менше 50% тарифної ставки або посадового окладу, про що подавались відповідні заяви до роботодавця за 2022-2024 роки (а.с. 23-25).

Згідно довідки відповідача про середню зарплату за останні 2 місяці роботи ОСОБА_1 середньомісячна заробітна плата позивачки склала 15 909,84 грн (а.с. 17).

Відносини між роботодавцем та працівниками також регулюються умовами Колективного договору, укладеного між адміністрацією та дорожнім комітетом профсоюзу Одеської залізниці на 2011-2015 роки (а.с. 28-60).

В день звільнення позивачки, відповідач письмово в наказі повідомив про нараховану суму належну при звільненні, зокрема про право позивачки на виплату 10 середньомісячних заробітків передбачених п. 4.17 Колективного договору, але не виплатив ці кошти, не повідомив та не виплатив суму матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022-2024 роки передбачену п.4.16 Колективного договору.

Відповідно до відповіді на адвокатський запит, то вказано, що рішенням правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, п.1.1.4 передбачено, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022, призупинено інші додаткові виплати, передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема, матеріальної допомоги. За 2022-2023р. позивачці одноразова допомога на оздоровлення не виплачувалась, не зважаючи на написані нею заяви та умови колективного договору. За 2024 рік позивачці було нараховано та виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 30 % посадового окладу.

Згідно з даними витягу з протоколу №Ц-54/31 засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14.03.2022, на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, оголошеного Указом Президента України від 24.02.2022 №54/2022, інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги, призупинено. Виняток складає матеріальна допомога на лікування та на поховання, а також інші види матеріальної допомоги згідно рішень правління, роз`яснення щодо нарахування та виплати яких буде надано додатково директором з управління персоналом та соціальної політики (а.с. 139-140).

Згідно витягу з протоколу №Ц-82/39 Ком. т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27.06.2024, ухвалено, що виплата матеріальної допомоги на оздоровлення за період з 24.02.2022 до 30.06.2024 в розмірі та на умовах, передбачених колективними договорами АТ «Укрзалізниця», буде визначена окремими рішеннями правління на кожен рік. Наразі, згідно з витягом з протоколу №Ц-82/89 Ком. т засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 30.12.2024, матеріальна допомога на оздоровлення була частково виплачена працівникам, які протягом 2022 року були призвані на військову службу до ЗСУ та повернулись у зв`язку з демобілізацією станом на 31.12.2024 (а.с. 137, 141).

Витягом з протоколу № Ц-82/39 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 27 червня 2024 року передбачено, що на період дії правового режиму воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 (зі змінами), починаючи з 01.07.2024 вирішено: зупинити дію окремих положень колективних договорів АТ «Укрзалізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, якими передбачено надання матеріальної допомоги на оздоровлення. Здійснювати нарахування та виплату матеріальної допомоги на оздоровлення працівникам АТ «Українська залізниця» в Єдиному розмірі мінімальної норми, передбаченої Галузевою угодою між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками - 30% місячної тарифної ставки (посадового окладу). Виплату матеріальної допомоги на оздоровлення здійснювати згідно з наказами АТ «Українська залізниця», регіональних філій, філій та їх структурних (виробничих) підрозділів, за письмовою заявою працівників, які безперервно пропрацювали в АТ «Українська залізниця» шість і більше місяців, при виході працівника у щорічну відпустку (тривалість якої становить не менше 14 календарних днів) один раз на календарний рік в межах одного облікового періоду відпустки.

Відповідно до копії звіту Київської школи економіки «Звіт про прямі збитки інфраструктури від руйнувань внаслідок військової агресії Росії проти України станом на листопад 2024 року», станом на кінець 2024 року прямі збитки залізниці оцінюються в 4,3 мільярди доларів (а.с. 142-144).

Повідомлення про нараховані але не виплачені суми при звільненні позивачці не видавалося. 19.02.2026 року представник позивачки звернулася до керівника правління АТ «Українська залізниця» з адвокатським запитом, в якому просила надати інформацію: чи нараховувалась та чи виплачувалась одноразова матеріальна допомога в зв`язку з виходом на пенсію, передбачена п.4.17 Колективного договору в розмірі 10 середньомісячних заробітків на підставі протоколу комісії з установлення трудового стажу у залізничній галузі та розміру одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію чергової по станції ОСОБА_1 .

Про суму нарахованих, але не випалених коштів одноразової матеріальної допомоги в зв`язку з виходом на пенсію позивачка дізналася лише з листа від 24.02.2026 року №НЗК-004/275 АТ «Укрзалізниця», до якого було додано протокол комісії з установлення трудового стажу у залізничній галузі та розмір одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію, де і зазначалася сума матеріальної допомоги в розмірі 159 098,40 грн, яка підлягає виплаті позивачці.

Як зазначалося вище, згідно зі ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до частини першої статті 94 КЗпП України заробітна плата це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Аналогічне визначення заробітної плати міститься й у статті 1 Закону України «Про оплату праці».

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, в Україні введено воєнний стан. Згідно з пунктом 3 цього Указу у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України.

15 березня 2022 року прийнято Закон № 2136-ІХ, яким визначені особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України від 12 травня 2015 року № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану».

У частинах першій та другій Закону № 2136-ІХ встановлено, що на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина відповідно до статей 43, 44 Конституції України. У період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю у частині відносин, врегульованих цим Законом.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Судом встановлено, що право позивачки на одержання нею від відповідача основного грошового посібника та доданого грошового посібника в розмірі 10 середньомісячних заробітків, у зв`язку з виходом на пенсію уперше, передбаченого п.4.17. Колективного договору та не заперечується жодною із сторін. Водночас, відповідачем АТ «Укрзалізниця» зазначені виплати були призупинені на період дії воєнного стану в Україні. Вказане рішення було прийнято відповідачем на засіданні правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року, що підтверджується наявним у справі витягом з протоколу № Ц-54/31 Ком.т. засідання правління АТ «Укрзалізниця» від 14 березня 2022 року.

Постановою Верховного Суду від 05 лютого 2025 року при перегляді справи №211/7338/23, залишено без змін рішення Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 23 лютого 2024 року, яким власне визнано незаконним та скасовано п. 1.1.4 протокольного рішення № Ц-54/31 Ком.т засідання правління АТ «Українська залізниця» від 14 березня 2022 року у частині призупинення додаткових виплат, що передбачені Галузевою угодою, Колективними договорами структурних підрозділів, зокрема матеріальної допомоги.

У вказаній постанові суд касаційної інстанції виснував, що «товариство ухвалило відповідне оспорюване рішення 14 березня 2022 року, з посиланням на статтю 11 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який набрав чинності 24 березня 2022 року. Натомість вказаний Закон Верховною Радою України прийнято 15 березня 2022 року, а набрав чинності він 24 березня 2022 року, у той час як оспорюване рішення АТ «Українська залізниця» та яке стало підставою для невиплати позивачу оспорюваних сум матеріальної допомоги було прийнято 14 березня 2022 року, а закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (ст. 58 Конституції України), тому положення вказаного закону не могли застосовуватися судом при розгляді цієї справи».

З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що відповідачем при звільненні позивачки безпідставно, в порушення встановленого порядку, не виплачено суму належну при звільненні, у зв`язку з виходом на пенсію,зокрема про право позивачки на виплату 10 середньомісячних заробітків передбачених п. 4.17 Колективного договору розмір якої відповідно до розрахунку становить 159 098,40 грн, тому вказана вимога підлягає задоволенню у повному обсязі.

Щодо позовної вимоги про стягнення матеріальної допомоги на оздоровлення слід зазначити наступне.

Так, відповідно до п. 4.16 Колективного договору, укладеного між адміністрацією та дорожнім комітетом профсоюзу Одеської залізниці на 2011- 2015 роки, позивачка має право на виплату одноразової допомоги на оздоровлення при виході в чергову відпустку в розмірі не менше 50% тарифної ставки або посадового окладу.

Відповідно до відповіді на адвокатський запит за 2022-2023р. позивачці одноразова допомога на оздоровлення не виплачувалась, не зважаючи на написані нею заяви та умови колективного договору.

За 2024 рік позивачці було нараховано та виплачено матеріальну допомогу на оздоровлення в розмірі 30 % посадового окладу.

Згідно заяв позивачки та наказів роботодавця позивач перебувала у щорічній відпустці 24 календарні дні з 25.04.2022 по 18.05.2022 р.р. (наказ № 503/в від 06.04.2022), 24 календарні дні з 12.08.2023 по 04.09.2023 р.р. (наказ № 549/в від 02.08.2023) 24 календарні дні з 14.11.2024 по 07.12.2024 р.р. (наказ № 529/в від 05.11.2024).

Позивачка подавала відповідні заяви про надання їй матеріальної допомоги у 2022, 2023, 2024 роках, але не отримував їх у 2022-2023 зовсім, а у 2024 році частково.

До дня звернення до суду вказані виплати проведенні не були.

Згідно довідки про розмір посадового окладу позивачки при виході в чергову відпустку у 2022 році становив 7 214,00 грн, у 2023 році 7 214, 00 грн, та у 2024 році 8 729,00 грн. Відтак заборгованість з виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, передбачена п. 4.16 Колективного договору у 2022 році становить 3 607,00 грн (7 214,00 х 50%), у 2023 році 3 607,00 грн (7 214,00 х 50%), у 2024 році 1 745,80 грн (8 729,00 х 20%(50% - 30%)). А всього за 2022-2024 роки заборгованість з виплати матеріальної допомоги на оздоровлення, передбачена п. 4.16 Колективного договору становить 8 959,80 грн.

Відповідачем не надано доказів того, що він повідомляв позивачку про зміну істотних умов оплати праці в односторонньому порядку, зокрема про призупинення виплати матеріальної допомоги на оздоровлення чи про виплату її у меншому розмірі, хоча Колективним договором визначено, що в Договір можуть вноситися зміни та доповнення за спільною домовленістю сторін, при цьому вони не повинні погіршувати умови праці, трудові і соціальні гарантії, передбачені законодавством України та цим договором.

З огляду на викладене, не виплачена позивачці в період роботи матеріальна допомога на оздоровлення у розмірі 8 959,80 грн за 2022-2023р. та частково за 2024 рік протиправно не внесена відповідачем до остаточного розрахунку при звільненні позивачки з роботи, а тому в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Щодо позовної вимоги про стягнення середнього заробітку.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена ст. 117 КЗпП України відповідальність.

Отже, суд констатує наявність вини роботодавця - відповідача АТ «Укрзалізниця» у невиплаті належних звільненому працівникові позивачці ОСОБА_1 у день її звільнення коштів у виді одноразової грошової допомоги, у зв`язку із виходом на пенсію вперше (п. 4.17 Колективного договору) сумі 159 098,40 грн, що також свідчить про наявність у відповідача обов`язку по виплаті останній середнього заробітку за час затримки повного розрахунку при звільнені, але не більше як за шість місяців, в сумі 95 459,04 грн.

Здійснення розрахунків середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, з наступними змінами (далі - Порядок).

Так, абз. 3 п. 2 Порядку встановлено, що середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата.

За змістом абз. 2 п. 3 Порядку суми нарахованої заробітної плати, крім премій (в тому числі за місяць) та інших заохочувальних виплат за підсумками роботи за певний період, враховуються у тому місяці, за який вони нараховані, та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт.

Відповідно до абз. 1 п. 8 Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Відповідно до роз`яснень, викладених в п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі - наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому свої вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.

Разом з тим, суд погоджується з доводами відповідача, що число робочих днів у періоді з 04.02.2025 року по 03.08.2025 року (6 місяців), які мають бути оплачені складає 127 робочих днів (з урахуванням ч.б ст.6 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах військового часу», яким зупинена дія ст.73 КЗпП України щодо визначення святкових і неробочих днів). Таким чином, до виплати підлягає 85 380,12 грн (677,62 грн. середньоденна заробітна плата х 127 робочих днів).

Відповідно до роз`яснень пленуму Верховного Суду України наведених у п. 6 постанови № 13 від 24.12.1999 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню. Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, наведеним у постанові від 13.10.2020 у справі № 712/9213/18, визначена судом сума середнього заробітку підлягає стягненню з вирахуванням суми податку на доходи фізичних осіб та інших обов`язкових платежів.

Таким чином, суд визначає суму, що підлягає стягненню без утримання податків й інших обов`язкових платежів, оскільки справляння і сплата податку є обов`язком роботодавця та працівника.

При цьому, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання представника відповідача та зменшення середнього заробітку, оскільки, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, враховуючи конкретні обставини цієї справи, суд вважає, що обсяг відповідальності відповідача перед позивачем є пропорційним наслідкам порушення та має виключно компенсаційний характер. Сума середнього заробітку в розмірі 85 380,12 грн є справедливою та співмірною зі встановленим розміром заборгованості на день звільнення, та саме на вказану суму суд задовольняє позовні вимоги позивачки щодо стягнення середнього заробітку. Водночас, сам по собі факт фінансових труднощів на підприємстві не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України.

Щодо доводів заяви представника відповідача про застосування наслідків пропуску строку звернення суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про оплату праці» структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат. До них належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Аналіз зазначених норм свідчить про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать; у разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Відповідно до ст. 238 КЗпП України при розгляді трудових спорів у питаннях про грошові вимоги, крім вимог про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи (ст. 235), орган, який розглядає спір, має право винести рішення про виплату працівникові належних сум без обмеження будь-яким строком.

Рішенням Конституційного Суду № 8-рп/2013 від 15.10.2013 року надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України та ст.ст.1,12 Закону України «Про оплату праці»; роз`яснено, що у разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, зокрема й за час простою, який мав місце не з вини працівника, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Тобто, порушення законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з відповідним позовом незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат.

Позивачка звернулася до суду з вимогами про стягнення невиплачених коштів при звільненні у зв`язку виходом на пенсію та середнього заробітку за час затримки розрахунку, а також матеріальної допомоги на оздоровлення.

Оскільки одноразовий грошовий посібник, який передбачений п. 4.17 Колективного договору є грошовою виплатою та входить до структури заробітної плати та матеріальна допомога на оздоровлення належить до заохочувальних та компенсаційних виплат, що належать до фонду оплати праці. Тобто, матеріальна допомога входить до також до структури заробітної плати, позовні вимоги щодо їх виплати не обмежується будь-яким строком звернення до суду.

У даній справі суми матеріальних допомог на оздоровлення за 2022-2024 роки, суми одноразової матеріальної допомоги та додаткової матеріальної допомоги, які вказані у наказі про звільнення позивача, не виплачені, а тому позивачка звернулася до суду в межах строків, визначених ст. 233 КЗпП України.

Що стосується пропуску строку звернення до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, суд виходить з того, що порушення обов`язку роботодавця провести повний розрахунок при звільненні є триваючим, а отже, перебіг строку звернення до суду починається з моменту фактичного проведення повного розрахунку, а не з дати звільнення працівника.

Оскільки відповідач повний розрахунок з позивачкою не здійснив, строк звернення до суду не був пропущений, а підстав для застосування наслідків спливу строку позовної давності немає.

Також помилковими є посилання представника відповідача, що повідомлення роботодавця про нараховані та виплачені суми працівнику при звільненні позивачка отримала 03.02.2025 року.

Як убачається з матеріалів справи, 03.02.2025 року позивачка отримала розрахунок заробітної плати за лютий 2025 року у якому спірні суми зазначені не були.

Про нараховані та невиплачені суми при звільненні було повідомлено листом відповідача №НЗК-004/275 від 24.02.2026 року.

Таким чином строк звернення до суду з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку позивачкою не пропущено.

Щодо стягнення моральної шкоди

Відповідно до вимог статті 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Стаття 237-1 КЗпП України передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди у обраний ним спосіб, зокрема, стягнення вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у житті працівника та з урахуванням інших обставин.

Пунктом 9 частини другої статті 16 ЦК України відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначено як один із способів захисту цивільних прав та інтересів.

У відповідності до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Під час розгляду справи судом встановлено факт порушення прав позивачки у трудових відносинах, зокрема права на отримання належних при звільненні виплат.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Позивачка обґрунтовує завдану їй моральну шкоду порушенням з боку відповідача її законних прав на отримання всіх сум при звільненні, що призвело до тривалих моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагало додаткових зусиль для організації її життя, зокрема вона перебувала у пошуку додаткових засобів існування, прикладала зусилля для відновлення своїх порушених трудових прав зокрема витрату часу на пошук грошових коштів для здійснення правового захисту, при цьому її постійно тривожили та тривожать думки про те, що вона все своє життя віддала підприємству, яке обіцяло «вихідну допомогу», якої б вистачило для адаптації після виходу на пенсію, але це підприємство залишило її ні з чим.

Враховуючи викладені норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, перевіривши доводи сторін спору та подані ними докази, суд дійшов висновку, що позивачкою доведено факт заподіяння їй моральної шкоди неправомірними діями роботодавця, який не здійснював виплату заробітної плати, а також тривалий час обмежував права позивачки на отримання належних їй сум при звільненні згідно з вимогами трудового законодавства, що призвело до моральних страждань і вимагало від неї додаткових зусиль для організації свого життя.

Враховуючи конкретні обставини цієї справи, характер та обсяг страждань, яких зазнала позивачка, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, суд вважає за потрібне стягнути з АТ «Укрзалізниця» на користь позивачки моральну шкоду в розмірі 4000,00 грн, що є достатнім, розумним та справедливим, в іншій частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди необхідно відмовити.

Інші доводи сторін не спростовують висновків суду.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивачки грошових коштів, у розмірі 257 438,32 грн, із утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 грудня 2021 року в справі №9901/407/19), яка складається із: заборгованості по виплаті матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022-2024 роки у розмірі 8 959,80, заборгованості з виплати одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 10 (десяти) середньомісячних заробітків (посадових окладів), що складає 159 098,40 грн, середній заробіток за весь період затримки розрахунку, але не більш як за шість місяців в сумі 85 380,12 грн та моральної шкоди в розмірі 4 000,00 грн. В задоволенні решти вимог позову слід відмовити у зв`язку з їх безпідставністю, необґрунтованістю та необґрунтованістю.

Щодо стягнення судових витрат.

Звертаючись до суду з позовом позивачка просила стягнути на її користь з АТ «Укрзалізниця» судові витрати, пов`язані із розглядом справи у суді у розмірі 14 168,26 грн, в тому числі витрати на професійну правничу допомогу в сумі 12 000,00 грн, та витрати по сплаті судового збору в сумі 2 168,26 грн.

Представник відповідача клопотав про зменшення витрат на професійну правничу допомогу на суму 2 000,00 грн та зазначив, що справа є нескладною, розглядається у порядку спрощеного позовного провадження.

За змістом частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно зі ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.

Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні цих витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (висновки постанови Верховного Суду від 22.10.2018 у справі № 826/856/18).

На підтвердження представництва інтересів представник позивачки: надала копію ордеру серія ВА №1144445 від 19.03.2026 року та копію договору про надання правової допомоги № б/н від 18.02.2026 року. Згідно розрахунку витрат на правничу допомогу, вартість наданих позивачу адвокатом послуги складає 12 000,00 грн. Копією квитанції №544888 від 18.02.2026р. підтверджується сплата адвокату Проценко О.М. 12 000,00 грн за правову допомогу за договором б/н від 18.02.2026 року.

Верховний Суд у постанові від 19 лютого 2024 року у справі № 490/7096/21 та від 22 травня 2024 року у справі № 205/5969/15-ц вказав, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд, за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Отже, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги складність справи, наявність судової практики, розумність та співмірність ціни позову з витратами на правничу допомогу, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд вважає, що з відповідача на користь позивача необхідно стягнути суму витрат на правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн.

З врахуванням положень ст. 141 ЦПК України, позивачу підлягають відшкодуванню витрати понесені на сплату судового збору пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Звертаючись із позовом позивачем заявлено вимоги майнового характеру на загальну суму 313 517,24 грн (159 098,40+95 459,04+8 959,80+50 000,00).

Судовий збір згідно пп.1 п.1 ч. 2, ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» по даній справі становить: 313 517,24 грн (159 098,40+95 459,04+8 959,80+50 000,00) ціна позову : 100 х 1 х 0,8 = 2 508,14 грн.

При зверненні до суду позивачка сплатила судовий збір в сумі 2 129,92 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією квитанції.

Суд задовольняє позов частково у загальному розмірі 257 438,32 грн (159 098,40 грн + 8 959,80 грн + 85 380,12 грн + 4000,00 грн).

Таким чином, з урахуванням сплаченого позивачкою судового збору, а також те, позивачка є частково звільненою від сплати судового збору при зверненні до суду із даним позовом, а позов задоволено частково, з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню у відшкодування витрат на сплату судового збору в розмірі 2 059,51 грн, іншу частину судового збору в розмірі 448,63 грн необхідно компенсувати за рахунок держави, в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Щодо стягнення витрат зі сплати сервісного збору за сплату судового збору в сумі 38,34 грн, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Докладніше кожна з категорій цих витрат конкретизована у ст. 137 ,138, 139, 140 ЦПК України: 1) витрати на професійну правничу допомогу (ст. 137 ЦПК України); 2) витрати сторін та їхніх представників, що пов`язані з явкою до суду (ст. 138 ЦПК України); 3) витрати, пов`язані із залученням (викликом) свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів, проведенням експертиз (ст. 139 ЦПК України); 4) витрати, пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи (ст. 140 ЦПК України).

Вжитий у ст. 140 ЦПК України термін «інших дій, необхідних для розгляду справи» стосується вчинення учасниками справи, або особами, які не є учасником судового процесу, дій, пов`язаних саме з процесом доказування (збір доказів, їх огляд та забезпечення) у справі.

Разом з цим, комісія банку за сплату судового збору не відноситься до судових витрат, передбачених зазначеним вище переліком, а тому такі витрати не можуть бути предметом відшкодування за наслідками розгляду судової справи, оскільки вимоги цивільного процесуального законодавства України не передбачають їх відшкодування. Відтак, заявлені позивачем вимоги про відшкодування понесених нею витрат на оплату сервісного збору при сплаті судового збору в сумі 38,34 грн задоволенню не підлягають.

Керуючись статями 4, 19, 141, 263-265 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» (місцезнаходження: вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, м. Київ, 03150, ЄДРПОУ 40075815), третя особа ОДЕСЬКА ДОРОЖНЯ ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОФСПІЛКИ ЗАЛІЗНИЧНИКІВ І ТРАНСПОРТНИХ БУДІВЕЛЬНИКІВ УКРАЇНИ (місцезнаходження: вул. Пантелеймонівська, буд.19, м. Одеса, Одеська область, 65012, ЄДРПОУ 02659507) про стягнення грошових коштів невиплачених при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» (місцезнаходження: вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, м. Київ, 03150, ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) грошові кошти, у розмірі 253 438,32 грн, із утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів, яка складається із: заборгованості по виплаті матеріальної допомоги на оздоровлення за 2022-2024 роки у розмірі 8 959,80, заборгованості з виплати одноразової допомоги у зв`язку з виходом на пенсію у розмірі 10 (десяти) середньомісячних заробітків (посадових окладів), що складає 159 098,40 грн, середній заробіток за весь період затримки розрахунку, але не більш як за шість місяців в сумі 85 380,12 грн.

Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» (місцезнаходження: вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, м. Київ, 03150, ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) в рахунок відшкодування моральної шкоди 4 000,00 грн.

У задоволенні позовних вимог в іншій частині - відмовити.

Стягнути з АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ» (місцезнаходження: вул. Єжи Ґедройця, буд. 5, м. Київ, 03150, ЄДРПОУ 40075815) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 2 059,51 судового збору та 4 000,00 грн витрат на правничу допомогу.

Судовий збір в розмірі 448,63 грн компенсувати за рахунок держави, в порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів.

Датою ухвалення рішення є дата складання повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 16.07.2026 року.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Копію рішення вручити (надіслати) учасникам справи.

Суддя Є.О. Подліпенець