Ухвала суду № 1382512, 14.11.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 листопада 2007 року м. Київ

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі :

Головуючого: судді Сіроша М.В.,

суддів: Гордійчук М.П., Гончар Л.Я., Кравченко О.О., Чалого С.Я.,

при секретарі Капустинському М.В.,

за участю представників відповідачів Мисливого І.Ю., Яцишиної І.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві касаційну скаргуДержавної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва на постанову господарського суду м. Києва від 11 січня 2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 12 травня 2006 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АВС» до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва, Державної податкової інспекції у Соломянському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А :

У серпні 2005 року Товариство з обмеженою відповідальністю «АВС» (надалі ТОВ) звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції (наділі ДПІ) у Голосіївському районі м. Києва, ДПІ у Соломянському районі м. Києва про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення ДПІ у Голосіївському районі м. Києва від 16.02.2005 року №0000112307/0.

Позов мотивований тим, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства України, не відповідає дійсним обставинам по справі.

Постановою господарського суду м. Києва від 11 січня 2006 року позовні вимоги задоволено повністю.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 12 травня 2006 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Не погоджуючись з судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій по справі відповідач звернувся з касаційною скаргою.

У поданій касаційній скарзі ДПІ у Голосіївському районі м. Києва просить скасувати зазначені судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановити нове рішення про відмову в задоволенні позову. При цьому посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права.

Згідно ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Розглянувши касаційну скаргу та обговоривши її доводи за матеріалами справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для її задоволення.

Відповідно до ст. 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Судами першої та апеляційної інстанцій в ході зясування обставин по справі та перевірки їх доказами встановлено, що Державним підприємством (надалі ДП) „Завод 410 ЦА" (Авіакомпанія) та ТОВ „АВС" (Агент) укладена угода про надання послуг із продажу перевезень та фінансові взаємовідносини №ПП 1330/1630-АКР-22-2002, предметом якої є надання Агентом Авіакомпанії послуг з продажу перевезень та супроводження ресурсів в обсязі та на умовах, передбачених даною угодою, а Авіакомпанія призначає Агента Агентом із продажу перевезень.

За угодою, укладеною позивачем з ДП „Завод 410 ЦА" та агентськими угодами, передбачається продаж прав на отримання послуг з перевезення авіатранспортом.

Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі м. Києва проведено позапланову документальну перевірку ТОВ „АВС" з питань взаємовідносин з ДП „Завод „410 Цивільної авіації" за період з 01.07.2003р. по 31.07.2003р., за результатами якої складено акт № 18/23-0711/31241302 від 28.01.2005р.

Актом перевірки встановлено, що позивач у липні 2003 року безпідставно не включив до складу обсягів продажу вартість реалізованих авіаквитків та понаднормативного багажу у розмірі 1 301 718,88 грн., в тому числі ПДВ 189 480,49 грн., та не застосував до цих операцій правила оподаткування, передбачені п.4.7 ст.4 Закону України "Про податок на додану вартість".

На підставі вказаного акту ДПІ у Голосіївському районі м. Києва податковим повідомленням-рішенням №0000112307/0 від 16.02.2005р. визначила позивачу податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 378 960,98 грн. (в тому числі 189 480,49 грн. основного платежу та 139 480,49 грн. штрафних (фінансових) санкцій).

Під час розгляду справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено факт правильності обчислення позивачем податку на додану вартість у липні 2003 року, порушень з боку позивача вимог п.4.7 ст.4 Закону України „Про податок на додану вартість" за вказаний податковий період не встановлено, що підтверджується актом перевірки №50/23-01-7/31241302 від 12.10.2005, складеним відповідачем.

Згідно з п.3.1 ст.3 Закону України „Про податок на додану вартість" об'єктом оподаткування податком на додану вартість є операції платників з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України.

Відповідно до п.1.4 вказаного Закону продаж товарів це будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів та операції з передачі майна орендодавцем (лізингодавцем) на баланс орендаря (лізингоотримувача) згідно з договорами фінансової оренди (лізингу) або надання майна згідно з будь-якими іншими договорами, умови яких передбачають відстрочення оплати та передачу права власності на таке майно не пізніше дати останнього платежу.

Не належать до продажу операції з передачі товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, схову (відповідального зберігання), довірчого управління, оперативної оренди (лізингу), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачу права власності на такі товари іншій особі; продаж послуг (робіт) це будь-які операції цивільно-правового характеру з надання послуг (результатів робіт), надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з надання будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного надання послуг (робіт). Продаж послуг (результатів робіт), зокрема, включає надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), продаж, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, у тому числі промислової, власності.

Відповідно до ч.2 п.4.7 ст.4 Закону України „Про податок на додану вартість" у випадках, коли платник податку здійснює діяльність з поставки товарів, отриманих у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів, що уповноважують такого платника податку (далі комісіонера) здійснювати поставку товарів від імені та за дорученням іншої особи (далі комітента) без передання права власності на такі товари, базою оподаткування є продажна вартість цих товарів, визначена у порядку, встановленому цим Законом. Датою збільшення податкових зобов'язань комісіонера є дата, визначена за правилами, встановленими пунктом 7.3 цього Закону, а датою збільшення суми податкового кредиту комісіонера є дата перерахування коштів на користь комітента або поставки останньому інших видів компенсації вартості зазначених товарів. При цьому датою збільшення податкових зобов'язань комітента є дата отримання коштів або інших видів компенсації вартості товарів від комісіонера.

Отже, наведеною нормою названого Закону передбачені особливості оподаткування операцій з продажу товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, доручення, довірчого управління, інших цивільно-правових договорів.

Відповідно до ст. 60 Повітряного кодексу України повітряні перевезення виконуються на підставі договору. Кожний договір повітряного перевезення та його умови посвідчуються документом на перевезення, який видається авіаційним підприємством або уповноваженими ним організаціями чи особами (агентами).

Форми документів на перевезення та правила їх застосування встановлюються органом державного регулювання діяльності авіації України, зокрема, Правилами повітряних перевезень пасажирів і багажу.

Авіаквиток чи багажна квитанція самі по собі не є товаром, а є документами, які надають право на отримання послуги з перевезення авіатранспортом.

Враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій стосовно задоволення позову.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України також погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо необхідності відмови в позові до ДПІ у Солом'янському районі м. Києва.

Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Судами першої та апеляційної інстанцій правильно застосовані норми матеріального і процесуального права до спірних правовідносин, дана вірна правова оцінка встановленим у справі обставинам.

За вказаних обставин доводи касаційної скарги є безпідставними і не спростовують висновків судів.

Керуючись ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва залишити без задоволення, постанову господарського суду м.Києва від 11 січня 2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 12 травня 2006 рокуупо даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім із підстав, у строки та порядку, визначених ст.ст. 237 239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді: