Рішення № 138250290, 13.07.2026, Кілійський районний суд Одеської області

Справа № 502/818/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 року м. Кілія

Кілійський районний суд Одеської області в складі:

головуючого - судді Березнікова О.В.,

за участю секретаря судового засідання Урсул Г.К.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Кілійського районного суду Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Кілійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення шкоди,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Кілійського районного суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_2 , треті особи: Служба у справах дітей Кілійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 про стягнення шкоди, у якій з урахуванням уточнень, просив стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь позивача моральну шкоду в розмірі 50 000 (п`ятдесят тисяч) гривень, встановити юридичний факт про те, що батько ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 виховує самостійно та одноособова утримує свого сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та стягнути з ОСОБА_2 на користь позивача судовий збір в сумі 4659 грн.20 коп.

Позовні вимоги мотивовані тим, що 29.10.1995 року сторони зареєстрували шлюб, в період якого народився син: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 03.04.2026 року шлюб між сторонами розірвано.

Як зазначає позивач, при зустрічі з дитиною та з позивачем, відповідач вчиняє сварки та вказує, що позивач не може належним чином його виховувати, оскільки негативно на нього впливає. Вказані чутки, вона також поширює серед мешканців с. Шевченкове та спільними знайомими.

З травня 2024 року спільна дитина виховується та утримується батьком самостійно та перебуває на його повному утриманні.

Позивач у судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи у його відсутність, заявлені вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідачка в судове засідання не з`явилась, про причини неявки не повідомила, письмових клопотань не надала.

Представник третьої особи ІНФОРМАЦІЯ_1 в судове засідання не з`явився, письмових клопотань не надав.

Представник третьої особи Служби у справах дітей Кілійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області в судове засідання не з`явилась, надала заяву про розгляд справи у її відсутність.

Зі згоди позивача, висловленої під час звернення до суду, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, в зв`язку з неявкою сторін, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

З матеріалів справи вбачається, що шлюб ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , був зареєстрований 29.10.1995 року Виконавчим комітетом Шевченківської сільської ради Кілійського району Одеської області, актовий запис № 34.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 17.11.2023 року Кілійським відділом державної реєстрації актів цивільного стану в Ізмаїльському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), вбачається, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_6 , батьками записані ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , актовий запис № 258.

Рішенням Кілійського районного суду Одеської області від 03.04.2026 року по справі № 502/406/26, розірвано шлюб між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований 29.10.1995 року у Виконавчому комітеті Шевченківської сільської ради Кілійського району Одеської області, актовий запис за № 34. Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 суму судового збору в розмірі 1331,20 гривень.

Щодо стягнення моральної шкоди, суд приходить до наступного висновку.

Вирішуючи питання про відмову у задоволенні позову, суд виходить з положень ст. 1167 ЦК України, яка встановлює загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду, а саме моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Випадки, коли особа має право на відшкодування моральної шкоди, передбачені також статтею 23 ЦК України, а саме - особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає:

1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я;

2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів;

3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна;

4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Крім того, пунктом 3 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31. 03. 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової ) шкоди» передбачено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, в обґрунтування позову в цій частині, позивач посилається на те, що відповідач при дитині висловлювалася нецензурною лайкою відносно нього, вказані обставини дуже сильно вплинули на його психологічне здоров`я, через що він почав відчувати тривогу та занепокоєння, протягом тривалого часу, порушився режим сну, внаслідок чого він був змушений звернутися до приватного психолога.

Між тим належних та допустимих доказів спричинення моральних страждань в визначеному розмірі позивачем не надано, та враховуючи, що відповідачем не оспорено факту спричинення шкоди, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову в частині стягнення з відповідача суми моральної шкоди в розмірі 2000, 00 гривень.

Щодо встановлення факту самостійного виховання та одноособового утримання, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до акту про встановлення факту від 14.05.2026 року, складеного депутатом Кілійської міської ради Ізмаїльського району Одеської області, вбачається, що при перевірці заяви шляхом вивчення правовстановлюючих документів, що посвідчують особи та шляхом опитування мешканців с. Шевченкове Ізмаїльського району Одеської області встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 зареєстрований за місцем проживання та фактично мешкає в АДРЕСА_1 разом зі своїм неповнолітнім сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Колишня дружина заявника і мати дитини - ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 проживає окремо, а саме в АДРЕСА_2 . З травня 2024 року і по теперішній час неповнолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 виховується та утримується самостійно батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

Згідно характеристики Депутата Кілійської міської ради відносно ОСОБА_1 вбачається, що ОСОБА_1 проживає разом зі своїм неповнолітнім сином. Колишня дружина заявника і мати дитини ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживає окремо. З травня 2024 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 виховується та утримується самостійно батьком ОСОБА_1 . За своїм місцем проживання ОСОБА_1 характеризується тільки з позитивної сторони.

Відповідно до характеристики Шевченківського закладу загальної середньої освіти № 1 Кілійської міської ради за вих. № 282 від 23.05.2026 року вбачається, що ОСОБА_3 навчається в Шевченківському закладі загальної середньої освіти № 1 Кілійської міської ради з 1 класу. До навчання ставиться відповідально. Має високий та достатній рівень успішності. Особливий інтерес виявляє до предметів природничо математичного циклу. Має добре розвинену пам`ять, логічне мислення, вміє самостійно працювати з матеріалом та чітко висловлювати свої думки. Бере активну участь у громадському житті класу та школи. Завжди виконує доручення. Брав участь у конкурсах. За характером спокійний, доброзичливий, товариський.

Згідно договору про визначення місця проживання дитини та участі у її вихованні від 25.03.2026 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу за реєстровим № 43 вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 досягли згоди щодо проживання їх малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , разом з батьком за адресою: АДРЕСА_1 . Батьки зобов`язалися приймати спільну і рівну за обсягом участь у забезпеченні життя сина.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до частин першої, другої статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.

В даному випадку доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати умисно не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дітей, що безумовно впливає на їх права та інтереси, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком необхідно з метою захисту їх прав та інтересів, а також своїх прав та інтересів, як батька, що займається вихованням та утриманням дитини, зокрема реалізації соціальних гарантій, передбачених законодавством України.

В пункті 87 постанови Великої Палати Верховного суду від 11.09.2024 року у справі №201/5972/22, зазначено про те, що «оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини».

Докази, які б спростовували доводи позивача про те, що матір дитини самоусунулася від виховання та утримання дитини, або цьому сприяли поважні об`єктивні причини, в матеріалах справи відсутні.

При ухваленні рішення суд також враховує необхідність дотримання балансу між інтересами дітей та народу України в особі держави щодо її захисту в умовах воєнного стану.

Стаття 65 Конституції України покладає на громадян України обов`язок щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України.

У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі ч. 1 ст. 135 СК України.

Таким чином, законодавець визначив гарантований захист дітей до 18 років, які утримуються військовозобов`язаними жінками та чоловіками.

Зазначеною нормою закону встановлено відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації для батька, який самостійно виховує та утримує дитину, що встановлено рішенням суду. Тобто позивач має довести факт самостійного виховання та утримання дитини і лише доведення в сукупності зазначених обставин призводить до встановлення відповідного факту судом та отримання батьком відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі відповідного рішення суду.

Отже, законодавство містить імперативний припис стосовно того, що підстава для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, має бути встановлена виключно за рішенням суду.

Удосконалюючи законодавство в умовах режиму воєнного стану, законодавець передбачив установлення факту самостійного виховання та утримання дитини як підставу для отримання відстрочки від мобілізації та/або звільнення з військової служби та чітко визначив порядок його встановлення виключно в судовому порядку, що унеможливлює встановлення такого юридичного факту в позасудовому порядку будь-яким іншим органом влади.

У такий спосіб законодавцем установлено судовий контроль задля дотримання балансу між інтересами дитини, яка може залишитися без батьківського піклування, особи (батька чи матері щодо здійснення піклування) та народу України в особі держави в розумінні статті 65 Конституції України.

Законодавець, усвідомлено, враховуючи наявні життєві ситуації в умовах війни, розширив перелік підстав, за яких особа, яка самостійно виховує та утримує дитину, може бути звільнена віл проходження військової служби без позбавлення іншого батьківських прав з урахуванням неможливості реалізації ним своїх батьківських прав та обов`язків в умовах війни чи/або надання такій особі соціального статусу батька (матері), який самостійно виховує та утримує дитину.

Суд також зауважує, що виховання дитини батьками - це процес, в якому батьки піклуються про фізичний, емоційний, соціальний та інтелектуальний розвиток дитини від народження до повноліття. Виховання дитини батьками включає: забезпечення фізичного здоров`я та безпеки; емоційна підтримка та любов; формування соціальних навичок (навчання дитини взаємодії з іншими людьми, розвитку навичок спілкування, співпраці та вирішення конфліктів); інтелектуальний розвиток (стимулювання пізнавальної активності, розвиток мислення, пам`яті, уяви та мовлення, підтримка інтересу до навчання та здобуття знань); розвиток моральних якостей (формування поваги до інших, відповідальності, чесності, справедливості та інших моральних цінностей); підготовка до самостійного життя (навчання дитину побутовим навичкам, плануванню часу, відповідальності за свої дії та прийняття рішень); позитивне навчання та моделювання поведінки; забезпечення освіти. Отже, виховання - це комплексний процес, який складається із багатьох дій, які мають вчинятись батьками.

У відповідності до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. ( ч. 2 ст. 315 ЦПК України).

Встановлення даного факту заявнику необхідно у зв`язку із необхідністю в подальшому оформлення документів щодо соціальної допомоги на дитину, одноосібно звертатись до державних та інших закладів і установ в інтересах дитини, а також переміщення разом з дитиною без згоди матері, яка з дитиною не проживає.

Враховуючи те, що іншим шляхом не можливо підтвердити факт самостійного виховання та утримання дитини батьком, суд приходить до висновку про задоволення позову в цій частині.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, суд вважає необхідним покласти судові витрати на відповідача про пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.180-185, 191 СК України, ст. ст. 12, 81, 259, 263-265, 280-282, 315 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 моральну шкоду в розмірі 2000 (дві тисячі) гривень.

Встановити юридичний факт про те, що батько ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 виховує самостійно та одноособово утримує свого сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_2 понесені судові витрати пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1464,32 гривень.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Заочне рішення може бути переглянуте Кілійським районним судом Одеської області за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому ЦПК України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя О.В. Березніков