Постанова № 138249885, 15.07.2026, Тростянецький районний суд Вінницької області

Справа № 147/1777/26

Провадження № 3/147/716/26

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2026 року с-ще Тростянець

Суддя Тростянецького районного суду Вінницької області Мудрак А.М. розглянувши справу про адміністративне правопорушення щодо

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,

за ч.1 ст. 172-10 КУпАП,

в с т а н о в и в:

17 травня 2026 року близько 09.00 год. військовослужбовець солдат ОСОБА_1 в порушення вимог ст. ст. 9, 11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ч.12 ст. 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", перебуваючи в місці тимчасового розміщення 1 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_2 в АДРЕСА_2 відмовився виконувати законні вимоги командира (начальника), визначені наказом командира військової частини НОМЕР_2 від 16.05.2026 №2392 «Про організацію та проведення курсу базової загальновійськової підготовки» та від 17.05.2026 №2381 «Про зарахування військовослужбовців на навчання за програмою базової загальновійськової підготовки», а саме відмовився від проходження курсу базової загальновійськової підготовки, мотивуючи це релігійними переконаннями.

ОСОБА_1 , будучи повідомленим про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явився. При цьому подав заяву про розгляд справи без його участі, в якій також зазначає, що провину визнає та щиро розкаюється, просить визначити йому штраф.

Відповідно до ч.2 ст. 277 КУпАП справи про адміністративні правопорушення, передбачені, зокрема, статтями 172-10 - 172-20 розглядаються протягом доби.

Зважаючи на сповіщення ОСОБА_1 про розгляд справи про адміністративне правопорушення, наявність заяви останнього про розгляд справи у його відсутності, судом вирішено провести розгляд справи у відсутності ОСОБА_1 , що не суперечить правовим приписам ч.2 ст. 268 КУпАП.

Дослідивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, приходжу до висновку, що в діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 172-10 КУпАП, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно зі ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Відповідно до ст. 280 КУпАП під час розгляду справи про адміністративне правопорушення суддя повинен з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності.

Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь - які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, тощо.

Відповідно до ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Згідно з ч.1 ст. 172-10 КУпАП відповідальність настає у випадку відмови від виконання законних вимог командира (начальника).

Вчинення ОСОБА_1 правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 172-10 КУпАП, підтверджується: протоколом А1890 №151/26 від 09.06.2026, актом фіксації відмови від проходження курсу БЗВП, надання пояснень, отримання копії адміністративного протоколу, участі у судовому засіданні та повідомлення про дату та час розгляду справи від 08.06.2026, витягом з наказу №142 від 14.05.2026; наказом №2392 від 16.05.2026 про організацію та проведення курсу базової загальновійськової підготовки в 1 навчальному батальйоні школи індивідуальної підготовки, наказом №2381 від 17.05.2026 про зарахування військовослужбовців на навчання за програмою базової загальновійськової підготовки.

Статтею 233 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» встановлено, що збереження і зміцнення здоров`я, фізичний розвиток військовослужбовців - важлива і невід`ємна частина їх підготовки до виконання військового обов`язку. Піклування командира (начальника) про здоров`я підлеглих є одним з основних його обов`язків у діяльності щодо забезпечення постійної бойової готовності військової частини (підрозділу).

Статтею 28 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України встановлено, що єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в: наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.

Статтею 30 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України встановлено, що начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов`язаний перевіряти їх виконання.

Крім того, статтею 35 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України встановлено, що накази віддаються, як правило, в порядку підпорядкованості. За крайньої потреби командир (начальник), старший за службовим становищем, ніж безпосередній начальник, може віддати наказ підлеглому, минаючи його безпосереднього начальника, про що повідомляє безпосереднього начальника підлеглого чи наказує підлеглому особисто доповісти своєму безпосередньому начальникові.

Стаття 4 Закону України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» встановлює, що військова дисципліна зобов`язує кожного військовослужбовця: додержуватися Конституції та законів України, Військової присяги, неухильно виконувати вимоги статутів Збройних Сил України, накази командирів.

Статтею 11 Статуту внутрішньої служби встановлено, що необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов`язки: беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати ОСОБА_2 своєї частини.

Статтею 37 Статуту внутрішньої служби встановлено, що військовослужбовець зобов`язаний неухильно виконати відданий йому наказ у зазначений термін. Про виконання або невиконання наказу військовослужбовець зобов`язаний доповісти командирові (начальникові), який віддав наказ, і своєму безпосередньому командирові (начальникові), а також вказати причини невиконання наказу або його несвоєчасного (неповного) виконання.

Під наказом розуміється одна з форм реалізації владних функцій, організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських обов`язків військової службової особи, змістом якої є пряма, обов`язкова для виконання вимога начальника про вчинення або невчинення підлеглим (групою підлеглих) певних дій по службі. Наказ завжди має бути конкретним.

Отже зі змісту ч.1 ст. 172-10 КУпАП слідує, що невиконання законних вимог командира може полягати у бездіяльності, тобто у невиконанні дій, які мали бути виконані згідно з вимогами (наказом) командира.

Суд зазначає, що Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 на всій території України введено воєнний стан, який неодноразово продовжений Указами Президента України і діє до теперішнього часу.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 №69/2022 оголошено про проведення загальної мобілізації.

Згідно з ч.3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).

Відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Статтею 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» встановлені такі види військової служби: строкова військова служба, військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, військова служба за контрактом осіб рядового складу, військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки, військова служба за контрактом осіб офіцерського складу, військова служба за призовом осіб офіцерського складу, військова служба за призовом осіб з числа резервістів в особливий період.

Вказаний Закон встановлює, що строкова військова служба та військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період - це два самостійні види військової служби.

Окрім цього, згідно з ч.1 ст. 1 Закону України «Про альтернативну (невійськову) службу» альтернативна служба запроваджується замість проходження строкової військової служби, на яку призивають громадян, зазначених у статті 15 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», віком 18-25 років.

Отже, ОСОБА_1 , будучи військовозобов`язаним, призивався не на строкову військову службу, а був призваний на військову службу в Збройні Сили України за мобілізацією, оскільки в нашій державі з 24.02.2024 оголошено воєнний стан та загальна мобілізація.

В умовах збройної агресії російської федерації проти України, коли під загрозу поставлено життя, здоров`я, безпеку інших громадян і саме існування держави, є нагальна потреба в належному комплектуванні Збройних Сил України для відсічі агресії, а тому недобросовісна поведінка осіб, які підлягають призову, свідчить про спрямованість на ухилення від виконання конституційного обов`язку захисту Вітчизни. За таких особливих умов досягнення справедливого балансу між правом людини за ст. 9 Конвенції і ст. 35 Конституції України в аспекті можливості сумлінної відмови від військової служби та інтересами захисту суверенітету, територіальної цілісності України, прав і свобод інших осіб вимагає забезпечення об`єктивної перевірки тверджень особи про несумісність її особистих переконань з військовою службою та підтвердження доказами наявності відповідних переконань.

Оцінюючи здобуті у справі та досліджені в судовому засіданні докази, суд визнає їх належними та допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, зібрані у порядку, встановленому КУпАП.

Зазначені вище докази винуватості ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 172-10 КУпАП, є такими, що доповнюють одне одного, є повними, безсумнівними, належними та допустимими, оскільки відповідно до ст. ст. 251, 252 КУпАП, прямо підтверджують існування обставин, що підлягають доказуванню у справі про адміністративне правопорушення, а також є такими, що зібрані в порядку, встановленому законом.

Підстав для закриття провадження у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 172-10 КУпАП, суд не вбачає.

Дослідивши матеріали справи, приходжу до висновку, що в діях ОСОБА_1 наявний склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 172-10 КУпАП.

Відповідно до ст. 33 КУпАП при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа правопорушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність.

При призначенні адміністративного стягнення ОСОБА_1 враховую характер скоєного правопорушення, особу винного, ступінь його вини, майновий стан, відсутність обставин, які пом`якшують та обтяжують відповідальність, та вважаю за необхідне накласти на ОСОБА_1 адміністративне стягнення у виді штрафу.

Відповідно до ч.7 ст. 283 КУпАП постанова суду (судді) про накладення адміністративного стягнення повинна містити положення про стягнення з особи, щодо якої її винесено, судового збору.

Згідно зі ст. 40-1 КУпАП передбачено, що судовий збір у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом.

Зокрема, п.5 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення ставка судового збору встановлюється у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до п.12 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні або перевірочні та спеціальні збори у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків.

Однак, для звільнення від сплати судового збору на підставі пункту 12 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» особа повинна мати статус військовослужбовця, а спір у справі повинен бути пов`язаний із проходженням нею військової служби, тобто професійною діяльністю особи, пов`язаною із обороною України.

Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі №640/7310/19.

Системний аналіз ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» і п.5 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» дає підстави для висновку, що військовослужбовці, військовозобов`язані та резервісти, які призвані на навчальні або перевірочні та спеціальні збори, звільняються від сплати судового збору у справах, пов`язаних з виконанням військового обов`язку, а також під час виконання службових обов`язків, однак не звільняються від обов`язку виконання постанови про накладення адміністративного стягнення.

Крім цього, варто взяти до уваги й те, що ОСОБА_1 визнано винним у відмові від виконання законних вимог командира (начальника) та на нього за це накладається адміністративне стягнення, а тому суд вважає, що підстави для звільнення його від сплати судового збору як військовослужбовця відсутні, адже враховуючи об`єктивну сторону вчиненого ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, ця справа пов`язана із неналежним виконанням ним військового обов`язку та служби, а тому надання пільги щодо сплати судового збору не є доцільним та виправданим.

Враховуючи наведене, згідно з п.5 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» з ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір в дохід держави в сумі 665,60 грн.

Керуючись ст. ст. 221, 283, 284 КУпАП, п.5 ч.2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», суддя

п о с т а н о в и в:

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , визнати винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 172-10 КУпАП, та накласти на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 грн (одна тисяча сімсот гривень) (рахунок UA508999980313090106000002898, код ЄДРПОУ 37979858, одержувач ГУК у Вінницькій області /с. Ободівка/21081100, банк одержувача Казначейство України (ЕАП).

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , судовий збір в дохід держави у сумі 665,60 грн (шістсот шістдесят п`ять гривень 60 коп.) (рахунок UA908999980313111256000026001, отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код ЄДРПОУ 37993783, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП); код класифікації доходів бюджету: 22030106).

Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з часу її винесення через Тростянецький районний суд Вінницької області.

Згідно з ч.1 ст. 307 КУпАП штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу.

Відповідно до ст. 308 КУпАП у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника.

У порядку примусового виконання постанови про стягнення штрафу за вчинення адміністративного правопорушення з правопорушника стягується подвійний розмір штрафу, визначеного у відповідній статті КУпАП та зазначеного у постанові про стягнення штрафу, тобто в сумі 3400 грн (три тисячі чотириста гривень).

У випадку добровільної сплати штрафу в строк визначений ч.1 ст. 307 КУпАП платіжний документ надати Тростянецькому районному суду Вінницької області (вул. Соборна, 21, с-ще Тростянець, Гайсинський район, Вінницька область).

Строк пред`явлення постанови до виконання три місяці з дня набрання постановою законної сили.

Суддя А.М. Мудрак