Рішення № 138248736, 13.07.2026, Хустський районний суд Закарпатської області

Справа № 309/1435/26

Провадження № 2/309/742/26

Р І Ш Е Н НЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2026 року м. Хуст

Хустський районний суд Закарпатської області

в складі: голоВВвуючого - судді Кемінь В.Д.

за участю секретаря судового засідання Плиска А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся з позовом до суду і просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором № 3192909473-371805 від 15.06.2021 в розмірі 6 240,00 грн.. Також просить стягнути із відповідача судові витрати по справі.

Посилається на те, що 15.06.2021 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «КОШЕЛЬОК» було укладено договір № 3192909473-371805 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту. Договір був підписаний відповідачем електронним підписом, з використанням одноразового ідентифікатора. Відповідно до умов Договору: сума кредиту 2 000,00 грн.; початковий строк кредитування 7 днів; дисконтна відсоткова ставка становить 2% на добу за початковий строк кредитування (лояльний період) ;базова процентна ставка 2,2 на добу

Згідно п. 3.6. та п.3.7 кредитного договору , строк користування кредитними коштами було продовжено на 90 днів, із 22.06.2021 до 19.09.2021 року за ставкою 2,2% на добу.

Позивач виконав свої зобов`язання за Договором, надавши відповідачу кредитні кошти у вищезазначеному розмірі. Відповідачем умови Кредитного договору належним чином не виконувалися. Протягом лояльного періоду у 7 днів відповідач не виконав свій обов`язок за Договором та не повернув кредит та не сплатив проценти за користування кредитом, тобто продовжив користуватися кредитом після закінчення Лояльного періоду, що за Договором є відкладальною обставиною, внаслідок настання якої строк користування кредитом продовжився на 90 днів з моменту укладення Договору із застосуванням кредитної ставки 2% в день від суми Кредиту за кожен день користування ним , що відповідно до п 3.8. З Договору становить 730 ( сімсот тридцять ) процентів річних. Внаслідок чого утворилася заборгованість, яка станом на 17.04.2026 становить: заборгованість за сумою кредиту: 2 000,00 грн.; заборгованість за відсотками за користування позикою: 4 240,00 грн.;

Ухвалою Хустського районного суду Закарпатської області від 27 квітня 2026 року було відкрито провадження у даній справі.

20.05.2026 року представником відповідача подано клопотання про застосування строків позовної давності.

20.05.2026 року представником позивача надано додаткові пояснення у яких останній заперечує, щодо задоволення клопотання відповідача про застосування строків позовної давності оскільки Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 за № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» з 12 березня 2020 року на усій території України установлений карантин, який послідовно продовжувався до 31.06.2023 року .

Законом України від 15.03.2022 р. № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 19 такого змісту: "19. У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії".

Законом України від 08.11.2023 р. № 3450-IX «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України викладено у наступній редакції: «19. У період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану». Строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України. Зокрема, Указами Президента України №235/2025 від 15.04.2025 р., №478/2025 від 14.07.2025 р. його продовжено з 05 години 30 хвилин 9 травня 2025 року на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 7 серпня 2025 року на 90 діб відповідно.

Пункт 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України виключено на підставі Закону № 4434-IX від 14.05.2025 р., який набрав чинності 04.09.2025 р.

В судове засідання представник позивача не з`явився. В матеріалах справи наявна заява представника позивача про розгляд справи у його відсутності, позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити, не заперечує проти ухвалення заочного рішення по справі.

Відповідач ОСОБА_1 в судове засідання не з`явився, про день і час розгляду справи повідомлений належним чином.

Представник відповідача в судове засідання не з`явилася, подала заяву про розгляд справи за її відсутності та за відсутності відповідача, позовні вимоги не визнають, просять у позові відмовити із підстав зазначених у відзиві.

28.05.2026 року на адресу суду від представника відповідача адвоката Мацоли А.В. надійшов відзив на позов, у якому просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. В обґрунтування відзиву зазначила, що позивачем не доведені обставини та вимоги, викладені у позові: відсутні докази укладення кредитного договору; відсутні докази перерахування грошових коштів відповідачу. Вказує на те, що на підтвердження існування кредитних відносин позивач надає роздруківку договору № 3192909473-371805 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту від 15.06.2021 року. Однак у зазначеному документі не міститься жодної відмітки, що договір підписаний електронним підписом - одноразовим ідентифікатором, як і у всіх інших доданих до позовної заяви доказах, зокрема: графіку розрахунку та паспорту споживчого кредиту. Що в свою чергу ставить під сумнів що зазначений договір підписаний у електронним підписом. Надані позивачем копії договору № 3192909473- 371805 від 15.06.2021 року не містять належного підтвердження їх підписання ні відповідачем, ні позивачем. Зазначає, інші докази стороною позивача не надані і відсутні у матеріалах справи та в переліку доказів що зазначені в додатках. Окрім того, матеріали справи не містять доказів використання відповідачем електронного підпису одноразовим ідентифікатором, а також доказів його ідентифікації в інформаційній системі позивача, отримання ним логіну та паролю в системі, подання заявки на отримання кредиту, а також доказів ознайомлення з усіма істотними умовами договорів. Вказує на те, що надане позивачем повідомлення ТОВ « Таск Лінк» про успішне зарахування коштів не містить достатніх ідентифікуючих даних отримувача та не дозволяє достеменно встановити зарахування коштів саме на рахунок відповідача. Окрім того доданий позивачем документ у виді повідомлення не підписаний та не посвідчений жодним чином, також відсутня дата та номер вихідного документу, які б свідчили, що такий документ виданий саме ТОВ «ТАСК ЛІНК». Звертає увагу на те, що Правила надання грошових коштів, не затверджені та не підписані керівником ТОВ « Кошельок», а на надписі у правому кутку міститься відмітка про наказ № 07/14/07/21 від 19.08.2021 року. Із чого вбачається що такі не діяли на момент підписання договору, а саме 15.06.2021 року, тому є не належним та доказом у справі.

Відповідно до ч.3 ст. 223, ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у зв`язку з неявкою у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Отже, суд вважає за можливе провести розгляд справи по суті, без проведення фіксування судового засідання технічними засобами.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що у позові слід відмовити, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що позивач порушив спір з приводу договірних правовідносин у сфері кредитування. Зазначає, що за ОСОБА_1 рахується заборгованість за кредитним договором № 3192909473-371805 від 15.06.2021 року в розмірі 6 240,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог щодо стягнення заборгованості за кредитним договором позивачем подано до суду, зокрема:

-Роздруківку паспорту споживчого кредиту до Договору № 3192909473-371805 Від 15.06.2021р.

- роздруківку Договору про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту від 15 червня 2021 року ;

- роздруківку Додатку №1 До Договору про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №3192909473-371805 від "15" червня 2021 р. графік розрахунків;

-повідомлення про перерахування коштів;

-роздруківку Детального розрахунку заборгованості за Договором № 3192909473-371805 від 15.06.2021р. про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту

- роздруківку Правил надання грошових коштів у позику в тому числі на умовах фінансового кредиту ТОВ « Тас Лінк».

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду (ст.13 ЦПК України).

Відповідно до частини 2 статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.2 ст. 76 ЦПК України ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Докази мають бути належними, допустимими та достовірними.

Відповідно до ч.1 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі N 904/1017/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі N 129/1033/13-ц, провадження N 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі N 904/2104/19, провадження N 12-57гс21).

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача. За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов`язків».

При цьому суд позбавлений можливості самостійно збирати докази. Вказані висновки ґрунтуються на правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 29 січня 2020 року у справі № 755/18920/18.

Відповідно до ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому досліджені наявних у справі доказів. Жодний доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки суд відображає в рішенні, в якому наводить мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Всупереч вищевказаним імперативним нормам закону, позивачем не було надано належних та допустимих доказів укладання між сторонами Договору № 3192909473-371805 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту від 15 червня 2021 року та додаткової угоди №1 від 15.06.2021 року до Договору 3192909473-371805 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту.

Відповідно до частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом (частина перша статті 205 ЦК України).

Відповідно до абзацу першого частини другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Статтею 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Статтею 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його слід електронним підписом.

Положеннями статті 12 Закону України "Про електронну комерцію" визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі "логін-пароль", або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 674/461/16-ц (провадження № 61-34764св18).

Щодо доказів, які подано позивачем на підтвердження укладеного договору між сторонами, слід зазначити наступне.

Позивачем до позову додано тексти договору № 3192909473-371805 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту від 15 червня 2021 року та додаткової угоди №1 від 15.06.2021 року до Договору 3192909473-371805 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту. Із аналізу яких вбачається, що такі не підписані сторонами. Суд дослідив додані позивачем докази, та встановив, що на жодному із них відсутній підпис, чи відмітка про те що документ підписаний шляхом введення одноразового ідентифікатора, як зазначає в позовній заяві позивач. Із чого вбачається, що судом не можуть братися до уваги зазначені докази.

В той же час, у матеріалах справи відсутні: оферта на укладення кредитного договору, акцепт оферти на укладення кредитного договору, відсутня інформація щодо того, чи проходила особа яка укладала кредитний договір ідентифікацію, як це передбачено чинним законодавством, відсутні докази проведення такої ідентифікації, відсутня відповідь особи яка нібито проходила ідентифікацію про прийняття пропозиції (акцепт), відсутнє підтвердження вчинення електронного правочину, яке повинен був отримати позичальник, при укладанні договору.

Отже, матеріали справи не містять жодного доказу підписання сторонами договору№ 3192909473-371805 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту від 15 червня 2021 року та додаткової угоди №1 від 15.06.2021 року до Договору 3192909473-371805 факту їх укладення, і що таке укладення відбувалось в порядку, визначеному чинним законодавством.

Окрім того, позивач зазначає в позові про те, що відповідач отримував одноразовий ідентифікатор, використовував його для укладення кредитного договору. Разом з тим, всі ці обставини повинні бути доведені належними та допустимими доказами. При цьому в позовній заяві взагалі не зазначено позивачем, у який спосіб відповідачу було надано одноразовий ідентифікатор. Позивач не надав суду жодного доказу на підтвердження способу надсилання відповідачу одноразового ідентифікатор, наприклад інформацію від мобільного оператора про належність номера телефону саме відповідачу, підтвердження направлення смс-повідомлення на цей номер, або роздруківки листа, направленого на електронну поштову скриньку відповідача тощо.

В той же час, позивач не вказує, яким чином проводилась ідентифікація особи позичальника та чи проводилась вона взагалі, та не надає доказів проведення такої ідентифікації, не надає доказів відправлення одноразового ідентифікатора відповідачу, не надає доказів того, що відповідач ОСОБА_1 використав ідентифікатор для укладення кредитного договору.

Крім того, також неможливо перевірити факт підписання оспорюваного кредитного правочину також кредитодавцем, адже тільки докази накладення кваліфікованого електронного підпису кредитора (кредитодавця) можуть слугувати доказом таких фактів, однак позивачем вони до суду не надані.

Наведене унеможливлює перевірку обґрунтованості позовних вимог на предмет їх достовірності, а відтак і не дозволяє встановити суду чи дійсно між позивачем та відповідачем було укладено спірний договір, дослідити його зміст, умови надання та повернення кредитних коштів, нарахування процентів, інших сум та їх розмір.

Слід також зазначити, що відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, що викладена в п.п.6.15 постанови від 26.10.2022 у справі №227/3760/19-ц: «Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину. а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.»

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами підписання сторонами Договору№ 3192909473-371805 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту від 15 червня 2021 року та додаткової угоди №1 від 15.06.2021 року до Договору 3192909473-371805, у зв`язку із чим суд дійшов висновку про те, що позивач не довів наявність між сторонами кредитних правовідносин.

Позивачем також не було надано належних та допустимих доказів перерахування відповідачу грошових коштів у розмірі, вказаному у наданій позивачем роздруківці кредитного договору, додаткової угоди до кредитного договору. Суд дослідив надане позивачем повідомлення ТОВ «Таск Лінк» про успішне зарахування коштів та прийшов до висновку що таке не містить достатніх ідентифікуючих даних отримувача та не дозволяє достеменно встановити зарахування коштів саме на рахунок відповідача. Окрім того, доданий позивачем документ у виді повідомлення не підписаний та не посвідчений жодним чином у ньому відсутня дата та вихідний реєстраційний номер, тому судом таке не береться до уваги.

Так, згідно зі ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

А це означає, що навіть якщо такий договір підписаний сторонами, але кошти (речі) позичальникові не надані, такий договір є неукладеним. Тільки фінансовий документ про отримання коштів є умовою його укладення, а значить і правових наслідків для позичальника.

Належними доказами, які підтверджують перерахування грошових коштів за кредитним договором, наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Такими доказами можуть бути, зокрема, платіжні доручення, меморіальні ордери, розписки, чеки тощо.

З правових позицій Верховного Суду, викладених у постанові від 16 вересня 2020 року, вбачається, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

У постанові від 30 січня 2018 року в справі №161/16891/15 Верховний Суд вказав, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Пунктами 62, 63 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, затвердженого Постановою Правління НБУ від 04 липня 2018 року №75 передбачено, що виписки з клієнтських рахунків є підтвердженням виконаних за операційний день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Виписка з клієнтського рахунку може слугувати первинним документом, що підтверджує факт списання/зарахування коштів з/на цього/цей рахунку/рахунок клієнта, якщо вона містить такі реквізити: 1) назву документа (форми); 2) дату складання; 3) найменування клієнта/банку, прізвище, власне ім`я та по батькові (за наявності) фізичної особи; 4) зміст та обсяг операції (підстави для її здійснення) та одиницю її виміру за кожною операцією, відображеній у виписці з рахунку клієнта; 5) особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у складанні виписки з рахунку клієнта/печатку банку.

Відповідно до п.46 вищезазначеного Положення відображення в обліку операцій банку і його клієнтів за безготівковими розрахунками здійснюється на підставі платіжних інструкцій, наданих/складених відповідно до нормативно-правових актів Національного банку України з питань безготівкових розрахунків та виконання міжбанківських платіжних операцій в Україні в національній валюті.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 зазначила, що обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

З правових позицій Верховного Суду, викладених у постанові від 25 травня 2021 року по справі №554/4300/16-ц, вбачається, що банківські виписки з рахунків позичальника є належними та допустимими доказами у справі, що підтверджують рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій. Тобто виписки за картковими рахунками можуть бути належними доказами щодо заборгованості за кредитним договором.

Отже, доказом надання позичальнику кредитних коштів є саме первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зокрема, виписка з клієнтського рахунку або платіжна інструкція.

Однак, матеріали даної справи не містять первинних документів, оформлених відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", які підтверджують наявність заборгованості відповідача за кредитним договором.

З урахуванням того, що на підтвердження позовних вимог позивач не надав належних доказів надання відповідачу кредитних коштів у розмірі, який був передбачений наявним у матеріалах справи кредитним договором, додатковою угодою до нього, наявність заборгованості за тілом кредиту та процентами, іншими сумами, суд дійшов висновку про те, що позивач не довів наявність у відповідача заборгованості у розмірі, вказаному у наданому позивачем розрахунку заборгованості за кредитним договором.

Доданий до позовної заяви розрахунок заборгованості за договором не є належним доказом надання відповідачеві кредитних коштів та наявності заборгованості, оскільки сам розрахунок є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи передавалися в дійсності кошти позичальнику, а будь-яких доказів перерахування коштів на картку чи на рахунок відповідача позивачем не надано.

Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що в матеріалах справи відсутні будь-які належні, допустимі і достатні докази на підтвердження укладання спірного кредитного договору, додаткової угоди до нього, а також відсутні докази перерахування кредитних коштів позичальнику за спірним кредитним договором.

Таким чином, повно та всебічно дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, у зв`язку з не доведенням позивачем належними та допустимими доказами укладення кредитного договору та додаткової угоди до нього, виконання обов`язку щодо переказу коштів за спірним кредитним договором відповідачу на його рахунок, а також фактичного користування відповідачем коштами, та неналежністю наданих ним розрахунків як доказу заборгованості, суд вважає, що в задоволені позову слід відмовити.

Керуючись статтями 141, 258-259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором договору№ 3192909473-371805 від 15.06.2021 року -відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: Кемінь В. Д.