Рішення № 138247470, 09.07.2026, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 191/6116/25

Провадження № 2/201/2093/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

(заочне)

09 липня 2026 року м. Дніпро

Соборний районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Наумової О.С.,

за участю секретаря судового засідання Лучковської Я.Д.,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовної заяви

05.12.2019р. між ТОВ «Інфінанс» та ОСОБА_1 укладено договір № 0972550290, відповідно до умов якого товариством було надано відповідачці кредит в розмірі 4 000,00 грн., строк користування кредитом - 30 днів, строк дії договору 3 роки, відсоткова ставка 1.75 % за один день користування кредитом.

14.07.2021р. між ТОВ «Інфінанс» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір факторингу №14-07/21, відповідно до умов якого ТОВ «Інфінанс» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги до позичальників, в тому числі за кредитним договором № 0972550290.

10.01.2023р. між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» було укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-01/2023, відповідно до умов якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за кредитним договором № 0972550290.

Таким чином, ТОВ «Коллект Центр» наділено правом вимоги до відповідачки за договором № 0972550290.

Заборгованість за договором, а також проценти за користування кредитними коштами відповідачкою не сплачуються, у зв`язку з чим у відповідачки обліковується прострочена заборгованість.

Розмір заборгованості по поверненню кредитних коштів та сплаті процентів за користування кредитом за договором № 0972550290 від 05.12.2019р., що підлягає стягненню з відповідача станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості, становить 77 100,14 грн., з яких: 4 000,00 грн. - заборгованість за основним зобов`язанням(за тілом кредиту); 73 100,14 грн. - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги.

Проте, враховуючи принцип розумності, співмірності і пропорційності позивач просить стягнути з відповідачки заборгованість у розмірі 53 440,14 грн., з яких: 4 000,00 грн. - заборгованість за основним зобов`язанням(за тілом кредиту); 49 440,14 грн. - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги.

Враховуючи вищевикладене, представник позивача просить стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект Центр» заборгованість за договором у розмірі 53 440,14 грн.

Заяви учасників процесу по суті справи.

Відповідачка правом надання відзиву відповідно до ст. 178 ЦПК України не скористалася.

Рух справи.

Ухвалою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 25.11.2025р. справу передано до Соборного районного суду міста Дніпра за підсудністю (а.с. 12).

Ухвалою судді Наумової О.С. від 22.01.2026р. відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін (а.с. 21).

Ухвалою судді Наумової О.С. від 28.04.2026р. витребувано докази по справі від АТ «Універсал Банк» (а.с. 34).

Представник позивача Ткаченко М.М. в позовній заяві просила позовні вимоги задовольнити в повному обсязі та провести розгляд справи за відсутності представника позивача.

Відповідачка ОСОБА_1 в судові засідання, призначені на 26.02.2026р., 28.04.2026р. та 09.07.2026р. не з`явилася, про дату, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, шляхом розміщення оголошення на офіційному сайті «Судової влади».

Відправлення поштової кореспонденції за останньою відомою адресою зареєстрованого місця проживання відповідачки (м. Маріуполь Донецької області а.с. 11) є неможливим у зв`язку з тим, що м. Маріуполь Донецької області наразі є тимчасово окупованою територією України.

Відповідно до Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28.02.2025 № 376, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 11.03.2025 за № 380/43786, вся територія Маріупольського району з 21.05.2022р. перебуває у тимчасовій окупації.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 12-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» якщо остання відома адреса місця проживання (перебування), місцезнаходження чи місця роботи учасників справи знаходиться на тимчасово окупованій території, суд викликає або повідомляє учасників справи, які не мають електронного кабінету, про дату, час і місце першого судового засідання у справі через оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за двадцять днів до дати відповідного судового засідання.

Суд викликає або повідомляє таких учасників справи про дату, час і місце інших судових засідань чи про вчинення відповідної процесуальної дії через оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України, яке повинно бути розміщене не пізніше ніж за десять днів до дати відповідного судового засідання або вчинення відповідної процесуальної дії.

З опублікуванням такого оголошення відповідач вважається повідомленим про дату, час і місце розгляду справи.

Отже, належним чином повідомлений про розгляд справи судом, відповідач в судові засідання не з`явився, про причини своєї неявки суду не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності не надавав, з клопотаннями про відкладення розгляду справи до суду не звертався, а також не скористався правом надання заперечень проти позову.

Згідно з ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи, що відповідач, виходячи з положень ч. 8, ч. 11 ст. 128 ЦПК України, вважається належним чином повідомленим про дату, час і місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилася, згідно зі ст. 280 ЦПК України, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України, враховуючи неявку в судове засідання всіх учасників справи, розгляд справи здійснюється без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Фактичні обставини справи, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що 05.12.2019р. між ТОВ «Інфінанс» та ОСОБА_1 укладено договір фінансового кредиту № 0972550290, який підписано електронним підписом відповідачки, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора 9g8d1s, що був надісланий на номер її мобільного телефону (а.с. 111,128).

Також відповідачкою підписано анкету-заяву на кредит (а.с. 94).

Згідно умов договору, ТОВ «Інфінанс» надало ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 4 000 грн. Строк користування кредитом (траншем) 30 днів. Строк дії Договору надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту № 0972550290 від 05 грудня 2019 р. 3 роки. Відсоткова ставка 1,75% за один день користування кредитом. Річна відсоткова ставка 638,75 %. Загальна вартість кредиту у грошовому вираженні становить: 2 100 грн. Реальна річна процентна ставка за кредитом (траншем) становить 638,75%.

Факт отримання коштів відповідачкою підтверджується копією листа ТОВ «Універсальні платіжні рішення» від 07.07.2025р., із якого вбачається, що 22.01.2020р. о 17 год. 30 хв. на картковий рахунок відповідачки було перераховано кредитні кошти в сумі 4 000 грн. за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 (а.с. 149).

14.07.2021р. між ТОВ «Інфінанс» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір факторингу №14-07/21, відповідно до умов якого ТОВ «Інфінанс» відступило ТОВ «Вердикт Капітал» право вимоги до позичальників, в тому числі за кредитним договором № 0972550290 (а.с. 49-57).

Відповідно до витягу з Реєстру Боржників за Договором факторингу №14-07/21 від ТОВ «Інфінанс» до ТОВ «Вердикт Капітал» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 41 470,14 грн. (а.с. 69-72), що підтверджується Актом прийому-передачі Реєстру Боржників за Договором факторингу №14-07/21 від 14.07.2021р. (а.с. 67) та платіжним дорученням № М1 від 15.07.2021р., яке свідчить про виконання Фактором своїх обов`язків за вищевказаним Договором факторингу (а.с. 66).

Підписанням реєстру прав вимоги сторони засвідчують передачу права вимоги до боржників в повному обсязі, за відповідним реєстром права вимоги.

10.01.2023р. між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» було укладено договір про відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-01/2023, відповідно до умов якого ТОВ «Вердикт Капітал» відступило на користь ТОВ «Коллект Центр» права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі за кредитним договором № 0972550290 (а.с. 73-83).

На підтвердження проведення розрахунків у повному обсязі за договором №10-01/2023 надано акт зарахування зустрічних вимог підписаний ТОВ «Коллект Центр» та ТОВ «Вердикт Капітал» (а.с. 95-97).

Відповідно до витягу з Реєстру Боржників за Договором відступлення (купівлю-продаж) прав вимоги № 10-01/2023 від ТОВ «Вердикт Капітал» до ТОВ «Коллект Центр» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 на загальну суму 77 100,14 грн. (а.с. 100-103).

З розрахунків заборгованості ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр за договором № 0972550290 від 05.12.2019р. вбачається, що відповідачка має заборгованість у розмірі 77 100,14 грн., з яких: 4 000,00 грн. - заборгованість за основним зобов`язанням(за тілом кредиту); 73 100,14 грн. - заборгованість за нарахованими процентами на дату відступлення права вимоги (а.с. 48, 151-162).

Відповідачка свої зобов`язання належним чином не виконала, тому станом на дату відступлення права вимоги у нього утворилася заборгованість за договором в розмірі 77 100,14 грн. (а.с. 48).

ТОВ «Інфінанс» 22.01.2020р. надало відповідачці ОСОБА_1 кредит у сумі 4 000 грн. шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку № НОМЕР_2 , що підтверджується листом АТ «Універсал Банк» від 13.05.2026р.

2. Мотивувальна частина

Мотиви, з яких виходив суд, застосовані норми права та висновки суду.

За приписами ч. 1 ст. 2 ЦПК завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За загальними правилами статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Згідно зі статтею 64 Конституції України право на судовий захист не може бути обмежене.

Правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Така правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 16.09.2015 року №21-1465а15.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог діючого законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ч.2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Відповідно до ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Разом з тим, згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №444/9519/12 (провадження №14-10 цс 18) від 28 березня 2018 року.

Відповідно до ч. 1 ст.1055 Цивільного кодексу України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно з ч. 2 ст. 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його сторонами. Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 6 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг №2664-III договір про надання фінансових послуг, якщо інше не передбачено законом, повинен містити підписи сторін.

Відповідно до ст. 12 Закону "Про електронну комерцію" якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання в тому числі "електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом (абз. 3 ч. 1 ст. 12). У свою чергу згідно з визначенням одноразового ідентифікатора, наведеного у п. 6 ч. 1 ст.3 Закону України "Про електронну комерцію" електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Саме у такий спосіб було підписано № 0972550290 від 05.12.2019р. між ТОВ «Інфінанс» та ОСОБА_1 , що останньою не спростовано.

Разом з тим, відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Під час стягнення заявленої позивачем заборгованості необхідно керуватись чітко обумовленими між контрагентами кредитного договору умовами, а не іншими умовами, які дають змогу кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму компенсації, оскільки така непропорційно велика сума компенсації не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Отже, вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позикодавець як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року №39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Пунктами 1, 2 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року №39/248, Хартією захисту споживачів, схваленою Резолюцією Консультативної ради Європи від 17 травня 1973 року №543, Директивою 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 11 травня 2005 року (пункти 9, 13, 14 преамбули), Директивою 2008/48/ЄС Європейського Парламенту та Ради від 23 квітня 2008 року про кредитні угоди для споживачів передбачається, що надання товарів чи послуг, зокрема у фінансовій галузі, не має здійснюватися за допомогою прямого чи опосередкованого обману споживача, а відповідні права споживачів регламентуються як на доконтрактній стадії, так і на стадії виконання кредитної угоди.

У наведених Керівних принципах для захисту інтересів споживачів визначено, що споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Директива 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11 травня 2005 року розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди, фінансові послуги через їх складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи позитивні зобов`язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і таким чином, ефективного вибору.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (пункт 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

У Рішенні від 11 липня 2013 року №7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування, зокрема, щодо встановлення справедливого розміру неустойки за прострочення виконання грошових зобов`язань позичальниками - фізичними особами.

Такого ж самого правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 07 жовтня 2020 року у справі №132/1006/19 провадження №61-1602св20.

Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.

З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, керуючись принципами розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити загальний розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних, як відповідальності за прострочення грошового зобов`язання.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена, зокрема, у постанові від 12 лютого 2025 року у справі №679/1103/23.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення до вимог права).

Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язаннях в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до вимог статті 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Згідно статті 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

Відповідно до частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу можуть бути правові грошові вимоги, рядок платежу за якою настав (наявна вимога), а також правові вимоги, які виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Статтею 1079 ЦК України визначено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактом може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Позивач підтвердив своє право вимоги за договором № 0972550290 від 05.12.2019р.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності; встановивши укладення між ТОВ «Інфінанс» та ОСОБА_1 кредитного договору № 0972550290 від 05.12.2019р. та отримання останньою кредитних коштів у розмірі 4 000,00 грн.; встановивши неналежне виконання позичальником своїх зобов`язань з повернення кредитних коштів; враховуючи, що заявлена позивачем до стягнення сума заборгованості за нарахованими процентами в розмірі 53 440,14 грн. не є співрозмірною сумі кредиту у 4 000,00 грн., а встановлений сторонами договору розмір відсотків є несправедливим у розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, як споживача послуг, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачки на користь ТОВ «Коллект Центр» заборгованості за кредитом (тілом кредиту) у розмірі 4 000,00 грн. та заборгованість за нарахованими процентами у розмірі 4 000,00 грн.

Згідно з ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог ТОВ «Коллект Центр».

Розподіл судових витрат.

Щодо витрат на правничу допомогу.

Відповідно до статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.

У позовній заяві позивач просить суд стягнути з відповідачки понесені судові витрати, зокрема витрати на правову допомогу у розмірі 16 000 грн.

Так, відповідно до вимог ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Встановлено, що для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на правничу допомогу адвоката встановлюється судом на підставі детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Докази на підтвердження понесених витрат на правничу допомогу подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента у судовому процесі, сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження та ін.); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Положеннями п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 19 Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 статті 30 Закону, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Виходячи зі змісту положень частини третьої статті 27 Закону до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Положеннями 627 ЦК України закріплено принцип свободи договору, який полягає у визначенні за суб`єктом цивільного права можливості укладати договір або утримуватися від його укладання, а також визначати його зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості.

На підтвердження витрат на правничу допомогу позивачем надано: договір № 01-07/2024 про надання правової допомоги, укладений 01.07.2024р. між ТОВ «Коллект Центр» та АО «Лігал Ассістанс» (а.с. 116-120); Тарифи на послуги АО «Лігал Ассістанс» (а.с. 124-125); заявку ТОВ «Коллект Центр» на надання юридичної допомоги № 512 від 01.10.2025р. на суму 16 000 грн. (а.с. 126); витяг з акту № 15 про надання юридичної допомоги від 31.10.2025р., в якому вказано, що ТОВ «Коллект Центр» та АО «Лігал Ассістанс. погодили надання наступних правових послуг позивачу на загальну суму 16 000,00 грн., з яких: 1) усна консультація з вивченням документів 4 000 грн. за 2 год. (2 000 грн. за 1 год.); 2) складання позовної заяви на загальну суму 12 000 грн. за 4 год. (3 000 грн. за 1 год.) (а.с. 127).

При визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі №755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19).

Суд вважає, що необґрунтованими та неспівмірними є витрати на правничу допомогу наведені у витязі з акту № 15 про надання юридичної допомоги від 31.10.2025р., оскільки вказані витрати не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.

З врахування наведеного та вимог ч. 2 ст. 141, ч. 4 ст. 137 ЦПК України, враховуючи складність справи та обсяг виконаних робіт, дотримуючись принципів співмірності та розумності судових витрат, суд вважає, що обґрунтованим є розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 3 000 грн., яка підлягає стягненню з відповідачки на користь позивача.

Щодо судового збору.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати пропорційно до задоволених вимог, а саме: 362,63 грн. (розмір заявлених вимог 53 440,14 грн., розмір вимог, що підлягають задоволенню 8 000 грн., розмір судового збору, що підлягав сплаті при звернення до суду з цим позовом 2 422,40 грн. (2 422,40 грн. х 8 000 грн.: 53 440,14 грн. = 362,63 грн.).

На підставі наведеного та керуючись статтями 4, 12, 76, 77, 78, 80, 81, 141, 247, 258, 259, 264, 265, 280, 282, 354, 355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (ЄДРПОУ 44276926) заборгованість за договором фінансового кредиту № 0972550290 від 05.12.2019р. у розмірі 8 000 (вісім тисяч) грн. 00 коп.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» (ЄДРПОУ 44276926) витрати зі сплати судового збору в розмірі 362,63 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 3 000 грн., що разом становить 3 362 грн. (три тисячі триста шістдесят дві) грн. 63 коп.

Копії цього рішення суду направити сторонам.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 289 ЦПК України, а саме, заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про перегляд заочного рішення, яка може бути подана відповідачем протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.

Повний текст рішення виготовлений 14 липня 2026 року.

Суддя Наумова О.С.