Рішення № 138246283, 14.07.2026, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

№ 201/5263/26

провадження 2-о/201/244/2026

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 липня 2026 року Соборний районний суд міста Дніпра

у складі: головуючого - судді Антонюка О.А.

з секретарем Могиліною Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Соборного районного суду міста Дніпра в місті Дніпрі цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Головне управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області про встановлення юридичного факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 04 квітня 2026 звернулася до суду з заявою про встановлення юридичного факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року. Заявник у своїй заяві та з представником в судовому засіданні посилається на те, що вона, заявник ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народилася міста Білицьке Добропільського (на теперішній час - Покровського) району Донецької області. Зараз перебуває під ризиком безгромадянства, проживає на території України без будь-якого діючого паспортного документа. В громадянстві України або будь-якої іншої держави не перебуває, а це позбавляє її можливості реалізувати базові права, свободи та інтереси. Своєчасно, під час загальнонаціонального обміну паспортів громадян колишнього СРСР на паспорти громадян України, що відбувався у період з 1995 року по 2002 року, заявник не звернулася до відповідного паспортного відділу для обміну свого радянського паспорту радянського зразка 1974 року, серії НОМЕР_1 від 02 липня 1987 року на паспорт громадянина України.

12 листопада 2025 року заявник звернулася до УВКБ ООН із проханням про правову допомогу щодо підтвердження наявності або відсутності громадянства, а також за правовим захистом для осіб без громадянства і тих, хто ризикує такими стати. 26 січня 2026 року заявник звернулася до ГУ ДМС у Дніпропетровській області з письмовою заявою «про встановлення особи та перевірки належності до громадянства України для мети оформлення паспорта громадянина України вперше». 24 лютого 2026 року ГУ ДМС у Дніпропетровській області, листом №С-117/6/1201-26/1201.4.4/3326 повідомило, що для встановлення належності заявника до громадянства України та документування паспортом громадянина України вперше, останній необхідно надати судове рішення про встановлення факту постійного проживання на території України, за станом на 24 серпня 1991 року або судове рішення про встановлення факту проживання на території України за станом на 13 листопада 1991 року.

07 березня 1997 року зареєстрована у Державному реєстрі - фізичних осіб платників податків за реєстраційним номером облікової картки платника податків НОМЕР_2 . На даний час, заявник фактично проживає за адресою АДРЕСА_1 . Отже, без встановлення судом юридичного факту постійного проживання на території України, за станом на 24 серпня 1991 року або встановлення факту проживання на території України, за станом на 13 листопада 1991 року, заявник позбавлена можливості встановити належність до громадянства України, оформити довідку про реєстрацію громадянином України та оформити паспорт громадянина України е вперше.

Виходячи з норм чинного законодавства, юридичне значення має саме факт постійного проживання на території України для громадян колишнього СРСР на момент проголошення «незалежності України 24 серпня 1991 року (п. 1 ч. 1 ст. З Закону України «Про громадянство України») або для осіб, які проживали на території України та не були громадянином іншої держави на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України», тобто станом на 13 листопада 1991 року (п. 2 . ст. З Закону України «Про громадянство України»).

Заявник станом на 24 серпня 1991 року перебувала у громадянстві колишнього СРСР, постійно проживала на території України у період з лютого 1986 року по 1996 року (у тому числі за станом на 24 серпня 1991 року), була офіційно працевлаштована на посаді пралі та санітарки-няні в дитячому складі № 15 «Оленка» в селищі Новий Донбас Добропільського (Покровського) району Донецької області, що підтверджується Довідкою навчального закладу № 15 «Оленка» від 16 грудня 2025 року за вих. № 1. Отже, викладені обставини в повному обсязі підтверджують факт постійного проживання заявника за станом на 24 серпня 1991 року та відповідно його належність до громадянства України, враховуючи приписи п. 1 ч. І ст. З Закону України «Про громадянство країни».

Встановлення факту, що має юридичне значення про встановлення якого просить заявник, саме факту постійного проживання на території України, за станом на 24 серпня 1991 року, необхідно для наступного звернення до органу ДМС України задля вирішення питання щодо встановлення належності до громадянства України, оформлення довідки про реєстрацію громадянином України та оформлення паспорта громадянина України вперше.

Отже, оскільки іншим чином встановити вказане неможливо і їй рекомендовано звернутися до суду, заявниця просила встановити юридичний факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Білицьке Добропільського (на теперішній - Покровського) району Донецької області, РНОКПП НОМЕР_2 , на території України за станом на 24 серпня 1991 року, задовольнивши заяву в повному обсязі.

Представник заінтересованої особи Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровській області в судовому засідання вимоги заяви не визнав, надали свої пояснення (фактично відзив), вважають вимоги безпідставними, доказів на підтвердження заяви не надано, а надані докази протирічливі та не підтверджені документами. Заперечували проти вимог і позиції заявника і просили в задоволенні заяви про встановлення юридичного факту відмовити в повному обсязі.

Вислухавши пояснення заявника і його представника, представника заінтересованої особи, з`ясувавши думку заявника та заінтересованої особи, оцінивши надані та добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає заявлені вимоги обґрунтованими та підлягаючими задоволенню.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Судом в судовому засіданні встановлено, що заявник ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народилася міста Білицьке Добропільського (на теперішній час - Покровського) району Донецької області. Зараз перебуває під ризиком безгромадянства, проживає на території України без будь-якого діючого паспортного документа. В громадянстві України або будь-якої іншої держави не перебуває, а це позбавляє її можливості реалізувати базові права, свободи та інтереси. Своєчасно, під час загальнонаціонального обміну паспортів громадян колишнього СРСР на паспорти громадян України, що відбувався у період з 1995 року по 2002 року, заявник не звернулася до відповідного паспортного відділу для обміну свого радянського паспорту радянського зразка 1974 року, серії НОМЕР_1 від 02 липня 1987 року на паспорт громадянина України.

12 листопада 2025 року заявник звернулася до УВКБ ООН із проханням про правову допомогу щодо підтвердження наявності або відсутності громадянства, а також за правовим захистом для осіб без громадянства і тих, хто ризикує такими стати. 26 січня 2026 року заявник звернулася до ГУ ДМС у Дніпропетровській області з письмовою заявою «про встановлення особи та перевірки належності до громадянства України для мети оформлення паспорта громадянина України вперше». 24 лютого 2026 року ГУ ДМС у Дніпропетровській області, листом №С-117/6/1201-26/1201.4.4/3326 повідомило, що для встановлення належності заявника до громадянства України та документування паспортом громадянина України вперше, останній необхідно надати судове рішення про встановлення факту постійного проживання на території України, за станом на 24 серпня 1991 року або судове рішення про встановлення факту проживання на території України за станом на 13 листопада 1991 року.

Автобіографічна інформація. Навчалась у середній школі № 8 у місті Білицьке Добропільського району з 1-го по 3-й класи (орієнтовно з 1968 року до 1971 року) та в Новодонбаській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів з 3-го по 8-й клас (орієнтовно з 1971 року до 1976 року). Закінчила 8 класів. 16 березня 1977 року по досягненні 16-ти річного віку документована паспортом громадян

колишнього СРСР, зразка 1974 року Єнакіївським МВВС м. Єнакієве, серії НОМЕР_3 на дівоче прізвище - ОСОБА_3 . 12 листопада 1979 року, у зв`язку зі зміною прізвища (вступила в шлюб), документована Добропільським МВВС паспортом громадянина колишнього СРСР, зразка 1974 року, серії НОМЕР_4 на прізвище - ОСОБА_4 . 02 липня 1987 року, у зв`язку зі зміною прізвища, документована Добропільським МРВВС у Донецької області паспортом громадянина колишнього СРСР, зразка 1974 року, серії НОМЕР_1 на дівоче прізвище ОСОБА_3 (після розлучення). Згідно наданої заявником інформації, вона мала зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , однак документального підтвердження зареєстрованого місця проживання за цією адресою заявник не має.

21 вересня 1978 року, уклала шлюб із ОСОБА_5 у Білицькій міській раді м. Добропілля Донецької області (прізвище заявника після укладання шлюбу - ОСОБА_4 ). 06 травня 1983 року розірвала шлюб з ОСОБА_5 у Горячеключівському відділі ЗАГС Краснодарського краю, рф. 22 серпня 1987 року зареєструвала шлюб із ОСОБА_6 у Світлівській сільській раді Добропільського району Донецької області (прізвище заявника після укладання шлюбу змінено на ОСОБА_7 ). Але паспорт на нове прізвище не поміняла. 06 листопада 2000 року, вищезазначений шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_6 був розірваний у відділі ДРАЦС по Добропільському району Добропільського міськрайонного управління юстиції в Донецької області. Заявник розірвання шлюбу оформила не до кінця та документ про розірвання шлюбу не отримувала.

ІНФОРМАЦІЯ_2 у заявника народилася дитина, ОСОБА_8 , у селищі Новий Донбас Добропільського району Донецької області. Прізвище дитини після встановлення батьківства було змінено на ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_3 у заявника народився син, ОСОБА_9 у селищі Новий Донбас Добропільського району Донецької області. Прізвище дитини після встановлення батьківства було змінено на ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_4 у заявника народилася донька ОСОБА_10 у селищі Новий Донбас Добропільського району Донецької області.

До кримінальної/адміністративної відповідальності заявник не притягувалася. Громадянства (підданства) іншої держави не має. 07 березня 1997 року зареєстрована у Державному реєстрі - фізичних осіб платників податків за реєстраційним номером облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

На даний час, заявник фактично проживає за адресою АДРЕСА_1 .

Отже, без встановлення судом юридичного факту постійного проживання на території України, за станом на 24 серпня 1991 року або встановлення факту проживання на території України, за станом на 13 листопада 1991 року, заявник позбавлена можливості встановити належність до громадянства України, оформити довідку про реєстрацію громадянином України та оформити паспорт громадянина України е вперше.

Свою правову позицію заявник обгрунтовує положеннями ст. 3, 9, 124 Конституції України, ст. 15 ЦК України, ст. 4, 19, 293, 294, 315-319 ЦПК України, а також статтею 8 Загальної декларації прав людини від 1948 року, ст. 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року, ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої законом «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першому протоколі та протоколах № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, а також: п. 1 частини першої Закону України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, на підставі якого відбулася ратифікація ЄКПЛ зазначено, що: «Україна повністю визнає на своїй території ...щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції (ЄКПЛ)», . 1 ст. 6 Конвенції, ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», практикою Європейського суду з прав людини, ч. 1 ст. З Закону України «Про громадянство України» громадянами України

Заявник станом на 24 серпня 1991 року перебувала у громадянстві колишнього СРСР, постійно проживала на території України у період з лютого 1986 року по 1996 року (у тому числі за станом на 24 серпня 1991 року), була офіційно працевлаштована на посаді пралі та санітарки-няні в дитячому складі № 15 «Оленка» в селищі Новий Донбас Добропільського (Покровського) району Донецької області, що підтверджується Довідкою навчального закладу № 15 «Оленка» від 16 грудня 2025 року за вих. № 1. Отже, викладені обставини в повному обсязі підтверджують факт постійного проживання заявника за станом на 24 серпня 1991 року та відповідно його належність до громадянства України, враховуючи приписи п. 1 ч. І ст. З Закону України «Про громадянство країни».

Відповідно до п. 19 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 «Про ствердження зразка бланка, технічного опису та Порядку, оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадян України» документи для оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта подаються до центрів надання адміністративних послуг, державного підприємства, що належить до управління ДМС, його відокремлених підрозділів (філій, представництв), у тому числі розміщених за межами України відокремлених підрозділів (уповноважені суб`єкти), територіальних органів територіальних підрозділів ДМС.

Щодо визначення підсудності звернення до Соборного районного суду м. Дніпра.

Заявник фактично проживає за адресою: АДРЕСА_3 , з що підтверджується актом «про фактичне місце проживання ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 » від 26 березня 2026 року, що був складений заступником Голови правління ОСББ «Високовольтна-8» Москальовим М.В..

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦПК України, заява фізичної особи про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду за місцем її проживання.

З огляду на вищезазначене, ураховуючи, що заявник фактично проживає на території Соборного району міста Дніпра, заява ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення територіально підсудна до розгляду Соборним районним судом м. Дніпра.

Таким чином, реалізація права на набуття громадянства України залежить від встановлення судом факту постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року, та 13 листопада 1991 року, який має юридичне значення.

Належність та набуття громадянства України встановлюється на підставі Закону України «Про громадянство України» і може пов`язуватися із фактом постійного проживання на території України в певний час.

Саме з огляду на це заявник звертається до Соборного районного суду міста Дніпра на підставі ст. 315-318 Цивільного процесуального кодексу України, оскільки фактично зареєстрований на території Соборного району м. Дніпро.

В теперішній час у зв`язку з необхідністю упорядкування документів заявник звернувся до заінтересованої особи з заявою про встановлення факту проживання на території України, але на його звернення відповідь не надійшла взагалі, а потім була про неможливість вказаного з рекомендацією з цим питанням звернутися до суду. У зв`язку з зазначеною обставиною на теперішній час заявник не має змоги належним чином упорядкувати і оформити свої ж документи, тому вимушений була звертатися з заявою до суду.

Факт вказаного проживання і перебування на території України в певний час підтверджується копіями відповідей і звернень заявника, виписками з домової господарської книги про реєстрацію, заповненими формами Н-1 для отримання паспорту і довідками з місця мешкання, роботи та інш. документами. В інший спосіб вона не має можливості встановити зазначений вище юридичний факти та отримати підтверджуючий його документ, який буде юридично значимим для всіх установ та організацій на території України та за її межами. Отже заявникові необхідно встановити факт перебування та реєстрації на території України в серпні 1991 року (24-го) в судовому порядку. На підтвердження цього факту про родинні відносини є і інші документи та для їх впорядкування і вирішення питань про стосунки їх та з майном та інш. і документами потрібно довести вказані відносини. Просили встановити факт постійного проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , уродженки м. Білицьке Добропільського (на теперішній - Покровського) району Донецької області, РНОКПП НОМЕР_2 на території України за станом на 24.08.1991 року, задовольнивши заву в повному обсязі.

Суд вважає вимоги заяви обґрунтованими, виходячи з наступного.

Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…». Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність.

В Україні визнається і діє принцип верховенства права; права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними; громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом, що прямо передбачено у частині першій статті 8, статті 21, частині першій статті 24 Конституції України.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України орган державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією та законами України.

На підставі п. 6 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті.

Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти , від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно із ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Отже, законодавством передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких відносяться й факти, що породжують право особи на підтвердження належності до громадянства України, зокрема, постійного проживання на території України.

Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України «Про громадянство України» є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.

Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» проживали в Україні і не були громадянами інших держав.

Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, з 13 листопада 1991 року (частина друга статті 3 Закону України «Про громадянство України»).

Встановлення факту постійного проживання на території України є підставою для оформлення належності до громадянства України.

Юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України особи, дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом України від 08 жовтня 1991 року № 1636-ХІІ «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року).

Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України «Про громадянство України» і залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України за станом на 13 листопада 1991 року.

Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про громадянство України» особа, яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра, син чи дочка, онук чи онука народилися або постійно проживали до 24 серпня 1991 року на території, яка стала територією України відповідно до Закону України «Про правонаступництво України», або яка сама чи хоча б один з її батьків, дід чи баба, рідні (повнорідні та неповнорідні) брат чи сестра народилися або постійно проживали на інших територіях, що входили на момент їх народження або під час їх постійного проживання до складу Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки, Української Держави, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Закарпатської України, Української Радянської Соціалістичної Республіки (УРСР), і є особою без громадянства або іноземцем, який подав зобов`язання припинити іноземне громадянство, та подала заяву про набуття громадянства України, а також її неповнолітні діти реєструються громадянами України.

Пунктом 3 частини другої статті 9 Закону України «Про громадянство України» визначено, що безперервне проживання на законних підставах на території України протягом останніх п`яти років є однією з умов прийняття до громадянства України.

Для встановлення факту набуття громадянства України предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України за станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання дитини на території України станом на 24 серпня 1991 року або станом на 13 листопада 1991 року; постійного проживання на території України батьків (одного з них) дитини або іншого законного представника, з яким дитина постійно проживала станом на 24 серпня 1991 року чи 13 листопада 1991 року; постійного проживання особи на території України чи Української РСР на момент набрання законної сили вироку суду; наявності родинних зв`язків заявника з його батьками (усиновителями, з дідом, бабою); постійного проживання на території України діда та баби заявника; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо; народження на території України батьків заявника, діда чи баби тощо.

Отже, на підставі статті 8 Закону України «Про громадянство України» встановлюється набуття громадянства України.

Судом з`ясовано, що дійсно заявник ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , народилася міста Білицьке Добропільського (на теперішній час - Покровського) району Донецької області.

На теперішній час перебуває під ризиком безгромадянства, проживає на території України без будь-якого діючого паспортного документа. В громадянстві України або будь-якої іншої держави не перебуває, а це позбавляє її можливості реалізувати базові права, свободи та інтереси.

Своєчасно, під час загальнонаціонального обміну паспортів громадян колишнього СРСР на паспорти громадян України, що відбувався у період з 1995 року по 2002 року, заявник не звернулася до відповідного паспортного відділу для обміну свого радянського паспорту радянського зразка 1974 року, серії НОМЕР_1 від 02 липня 1987 року на паспорт громадянина України.

12 листопада 2025 року заявник звернулася до УВКБ ООН із проханням про правову допомогу щодо підтвердження наявності або відсутності громадянства, а також за правовим захистом для осіб без громадянства і тих, хто ризикує такими стати.

26 січня 2026 року заявник звернулася до ГУ ДМС у Дніпропетровській області з письмовою заявою «про встановлення особи та перевірки належності до громадянства України для мети оформлення паспорта громадянина України вперше».

24 лютого 2026 року ГУ ДМС у Дніпропетровській області, листом №С-117/6/1201-26/1201.4.4/3326 повідомило, що для встановлення належності заявника до громадянства України та документування паспортом громадянина України вперше, останній необхідно надати судове рішення про встановлення факту постійного проживання на території України, за станом на 24 серпня 1991 року або судове рішення про встановлення факту проживання на території України за станом на 13 листопада 1991 року.

Автобіографічна інформація.

Навчалась у середній школі № 8 у місті Білицьке Добропільського району з 1-го по 3-й класи (орієнтовно з 1968 року до 1971 року) та в Новодонбаській загальноосвітній школі І-ІІ ступенів з 3-го по 8-й клас (орієнтовно з 1971 року до 1976 року). Закінчила 8 класів. 16 березня 1977 року по досягненні 16-ти річного віку документована паспортом громадян колишнього СРСР, зразка 1974 року Єнакіївським МВВС м. Єнакієве, серії НОМЕР_3 на дівоче прізвище - ОСОБА_3 . 12 листопада 1979 року, у зв`язку зі зміною прізвища (вступила в шлюб), документована Добропільським МВВС паспортом громадянина колишнього СРСР, зразка 1974 року, серії НОМЕР_4 на прізвище - ОСОБА_4 . 02 липня 1987 року, у зв`язку зі зміною прізвища, документована Добропільським МРВВС у Донецької області паспортом громадянина колишнього СРСР, зразка 1974 року, серії НОМЕР_1 на дівоче прізвище ОСОБА_3 (після розлучення).

Згідно наданої заявником інформації, вона мала зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 , однак документального підтвердження зареєстрованого місця проживання за цією адресою заявник не має.

21 вересня 1978 року, уклала шлюб із ОСОБА_5 у Білицькій міській раді м. Добропілля Донецької області (прізвище заявника після укладання шлюбу - ОСОБА_4 ). 06 травня 1983 року розірвала шлюб з ОСОБА_5 у Горячеключівському відділі ЗАГС Краснодарського краю, рф. 22 серпня 1987 року зареєструвала шлюб із ОСОБА_6 у Світлівській сільській раді Добропільського району Донецької області (прізвище заявника після укладання шлюбу змінено на ОСОБА_7 ). Але паспорт на нове прізвище не поміняла.

06 листопада 2000 року, вищезазначений шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_6 був розірваний у відділі ДРАЦС по Добропільському району Добропільського міськрайонного управління юстиції в Донецької області. Заявник розірвання шлюбу оформила не до кінця та документ про розірвання шлюбу не отримувала. ІНФОРМАЦІЯ_2 у заявника народилася дитина, ОСОБА_8 , у селищі Новий Донбас Добропільського району Донецької області. Прізвище дитини після встановлення батьківства було змінено на Філічкіну. ІНФОРМАЦІЯ_6 , у заявника народився син, ОСОБА_9 у селищі Новий Донбас Добропільського району Донецької області. Прізвище дитини після встановлення батьківства було змінено на ОСОБА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_4 у заявника народилася донька ОСОБА_10 у селищі Новий

Донбас Добропільського району Донецької області.

З лютого 1986 року по 1996 рік заявник була офіційно працевлаштована на посаді пралі та санітарки-няні в дитячому закладі № 15 «Оленка» в селищі Новий Донбас Світлівської ради Добропільського (на теперішній час - Покровського) району Донецької області. Вказані обставини щодо працевлаштування заявника у період з лютого 1986 року по 1996 рік підтверджують факт її постійного проживання на території України, у тому числі за станом на 24 серпня 1991 року, що у відповідності до п. 1 ч. 1 ст. З Закону України «Про громадянство України», підтверджує належність останньої до громадянства України.

До кримінальної/адміністративної відповідальності заявник не притягувалася. Громадянства (підданства) іншої держави не має.

07 березня 1997 року зареєстрована у Державному реєстрі - фізичних осіб платників податків за реєстраційним номером облікової картки платника податків НОМЕР_2 .

На даний час, заявник фактично проживає за адресою АДРЕСА_1 .

Отже, без встановлення судом юридичного факту постійного проживання на території України, за станом на 24 серпня 1991 року або встановлення факту проживання на території України, за станом на 13 листопада 1991 року, заявник позбавлена можливості встановити належність до громадянства України, оформити довідку про реєстрацію громадянином України та оформити паспорт громадянина України е вперше.

Статтею 8 Загальної декларації прав людини від 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом.

Право на ефективний судовий захист закріплено також в ст. 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року, в ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої законом «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першому протоколі та протоколах № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.

Згідно частини першої статті 9 Конституції України міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

З вересня 1953 року набула чинності Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (ЄКПЛ, Конвенція) прийнята відповідно до Загальної декларації прав людини з метою дотримання та забезпечення країнами-членами Ради Європи на своїй території прав та основоположних свобод людини. Порушення та/або незабезпечення країнами-членами Ради Європи на своїй території прав та основоположних свобод людини захищено можливістю звернення до Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) у випадках, коли вичерпані всі засоби національного правового захисту.

Держава Україна, ставши 9 листопада 1995 року членом Ради Європи, взяла на себе зобов`язання тамуватися положень ЄКПЛ, яка набула чинності для України 11 вересня 1997 року.

У пункті 1 частини першої Закону України № 475/97-ВР від 17 липня 1997 року, на підставі якого відбулася ратифікація ЄКПЛ зазначено, що: «Україна повністю визнає на своїй території ...щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції (ЄКПЛ)».

Частиною 1 ст. 6 Конвенції закріплено такі елементи права на судовий захист: 1) право на розгляд глави; 2) справедливість судового розгляду; 3) публічність розгляду справи та проголошення рішення; 4) розумний строк розгляду справи; 5) розгляд справи судом, встановленим законом; 6) незалежність і безсторонність суду.

За змістом п. 1 ст. 6 Конвенції, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

З огляду на ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», яка передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права, необхідно вказати і на правові позиції Європейського суду з прав людини стосовно доступу до правосуддя та права перегляду судових рішень.

Так, Європейський суд з прав людини, юрисдикцію якого в усіх питаннях, що стосуються тлуми застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод наголошував, що право справедливий судовий розгляд може бути обмежено державою, лише якщо це обмеження не завдає самій суті права, до того ж у рішенні ЄСПЛ від 28 жовтня 1998 року у справі «Perez deRada Cavanilles Іспанії» № 2809095, суд встановив, що у розумінні частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод право кожного на судовий розгляд справи означає право кожної особи на звернення до суду та право на те, що її справа буде розглянута і вирішена судом. Водночас, особі, яка звернулася суду за захистом свого права, повинна бути забезпечена можливість реалізувати вказані вище права будь-яких перепон чи ускладнень, а здатність особи безперешкодно отримати судовий захист визнаає зміст права на доступ до суду. В даному випадку йдеться про захист прав та законних інтересів заявника, що виникають із цивільних правовідносин, з метою забезпечення реалізації його прав як фізичної особи та офіційного визнання підтвердження державою його особи та факту належності до громадянства України.

Положеннями ст. 293-294, 315-319 Цивільного процесуального кодексу України передбачає можливість встановлення факту, що має юридичне значення, в судовому порядку.

Згідно з частинами першою та другою статті 293 ЦПК України окреме провадження це вд непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Суд розглядає в порядку окремого провадження в тому числі справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Перелік справ про встановлення фактів, що мають значення, які розглядаються судом, закріплено в частині першій статті 315 ЦПК України, даний перелік не є вичерпним. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (частина друга статті 315 ЦПК України).

Статтею 4 Конституції України встановлено, що в Україні існує єдине громадянство. Підстави набуття і припинення громадянства України визначаються законом.

Питання встановлення, оформлення та перевірки належності до громадянства України, прийняття до громадянства України, оформлення набуття громадянства України, припинення громадянства України, скасування рішень про оформлення набуття громадянства України, а також процедури подання документів та провадження за ними врегульовано Законом України «Про громадянство України», Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215/2001 «Питання організації виконання Закону України «Про громадянство України», яким затверджено Порядок провадження за заявами і поданнями з пил громадянства України та виконання прийнятих рішень (Порядок).

Належність та набуття громадянства України встановлюється на підставі Закону України «Про громадянство України» і може пов`язуватися із фактом постійного проживання на території України в певний час.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про громадянство України» громадянство України - правовий зв`язок між фізичною особою і Україною, що знаходить свій вияв у їх взаємних правах та обов`язках.

Громадянин України - особа, яка набула громадянство України в порядку, передбаченому законами стеши та міжнародними договорами України. Реєстрація громадянства України - внесення запису про набуття особою громадянства України, спеціально уповноваженим на те органом у відповідні облікові документи. Виконання функцій спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства Указом Президента України покладено на Державну міграційну службу України та територіальні органи.

Статтею 3 зазначеного вище Закону встановлено, що громадянами України є особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. З Закону України «Про громадянство України» громадянами України є усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. З Закону України «Про громадянство України» особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав, також є громадянами України.

Згідно пункту 9 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, який затверджений Указом Президента України від 27 березня 2001 № 215/2001 (у редакції Указу Президента України від 11 лютого 2026 року № 110/2026), передбачено, що для і становлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону особа, яка станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має в паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає: а) заяву про встановлення належності до громадянства України; б) паспорт громадянина колишнього СРСР. У разі втрати паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка про перебування особи в громадянстві колишнього СРСР станом на 24 серпня 1991 року, оформлена територіальним підрозділом Державної міграційної служби України (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт); в) судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року.

Отже, виходячи з норм чинного законодавства, юридичне значення має саме факт постійного проживання на території України для громадян колишнього СРСР на момент проголошення «незалежності України 24 серпня 1991 року (п. 1 ч. 1 ст. З Закону України «Про громадянство України») або для осіб, які проживали на території України та не були громадянином іншої держави на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України», тобто станом на 13 листопада 1991 року (п. 2 . ст. З Закону України «Про громадянство України»).

Заявник станом на 24 серпня 1991 року перебувала у громадянстві колишнього СРСР, постійно проживала на території України у період з лютого 1986 року по 1996 року (у тому числі за станом на 24 серпня 1991 року), була офіційно працевлаштована на посаді пралі та санітарки-няні в дитячому складі № 15 «Оленка» в селищі Новий Донбас Добропільського (Покровського) району Донецької області, що підтверджується Довідкою навчального закладу № 15 «Оленка» від 16 грудня 2025 року за вих. № 1. Отже, викладені обставини в повному обсязі підтверджують факт постійного проживання заявника за станом на 24 серпня 1991 року та відповідно його належність до громадянства України, враховуючи приписи п. 1 ч. І ст. З Закону України «Про громадянство країни».

Відповідно до п. 19 постанови Кабінету Міністрів України від 25 березня 2015 року № 302 «Про ствердження зразка бланка, технічного опису та Порядку, оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадян України» документи для оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта подаються до центрів надання адміністративних послуг, державного підприємства, що належить до управління ДМС, його відокремлених підрозділів (філій, представництв), у тому числі розміщених за межами України відокремлених підрозділів (уповноважені суб`єкти), територіальних органів територіальних підрозділів ДМС.

Подання документів для оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта здійснюється лише до територіального органу/територіального підрозділу ДМС у разі: набуття особою громадянства України (за винятком випадків набуття особою громадянства України відповідно до статті 7 Закону України «Про громадянство України»); оформлення особі паспорта вперше після досягнення 18-річного віку без подання документів з

фотозображенням особи, виданих уповноваженими органами, установами, організаціями; оформлення паспорта вперше після досягнення 18-річного віку особі, яка надала рішення суду про встановлення особи (для осіб, яких не було встановлено за результатами проведення процедури встановлення особи); оформлення паспорта особі, яка не може самостійно пересуватися та самообслуговуватися через наявність порушення функцій організму, що підтверджується, у тому числі висновком закладу охорони здоров`я чи іншою медичною документацією, оформленою в установленому порядку, якщо така особа не отримувала паспорт, оформлений із застосуванням засобів Реєстру; оформлення паспорта особі, яка не може пересуватися самостійно у зв`язку з тривалим розладом здоров`я, що підтверджується медичним висновком відповідного закладу охорони здоров`я, оформленим в установленому порядку, якщо така особа не отримувала паспорта, оформленого із застосуванням засобів Реєстру; відбування особою покарання в установах виконання покарань або обрання стосовно особи запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, або перебування на тривалому стаціонарному лікуванні в закладів МОЗ закритого типу.

У період дії воєнного стану документи для оформлення особі паспорта вперше після досягнення 18-річного віку можуть бути подані до розміщеного за межами України відокремленого підрозділу. Документи для оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта особою, на ім`я якої оформлено посвідчення особи на повернення в Україну, можуть бути подані до розміщеного за межами України відокремленого підрозділу лише у разі, коли такою особою після отримання посвідчення особи на повернення в Україну, оформлено/отримано на території України паспорт та паспорт громадянина України для виїзду за кордон, оформлені із застосуванням засобів Реєстру.

Встановлення факту, що має юридичне значення про встановлення якого просить заявник, саме факту постійного проживання на території України, за станом на 24 серпня 1991 року, необхідно для наступного звернення до органу ДМС України задля вирішення питання щодо встановлення належності до громадянства України, оформлення довідки про реєстрацію громадянином України та оформлення паспорта громадянина України вперше.

В порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: - згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; - чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; - заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; - встановлення факту не пов`язується з наступним вирішенням спору про право.

У листі Верховного суду України від 01 січня 2012 року «Про судову практику розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» роз`яснено, що у порядку ч. 2 ст. 256 ЦПК (ст. 315 ЦПК згідно змін від 15 грудня 2017 року) суди встановлюють факти, що породжують право особи на набуття громадянства України, зокрема постійного проживання на території України.

Відповідно до ст. 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Відповідно до ст. 5 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» законними підставами перебування на території України є: для громадян України - належність до громадянства України.

Положеннями ст. 3 Закону України «Про свободу пересування і вільний вибір місця проживання в Україні» визначено, що місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), у яких особа отримує соціальні послуги.

Встановлення факту постійного проживання на території України необхідно заявнику для встановлення його належності до громадянства України.

Таким чином, наданими до суду документами достовірно підтверджується факт постійного безперервного проживання заявника на території України станом на 24 серпня 1991 року, а тому суд вважає, що заява в цій частині обґрунтована та є всі підстави для її задоволення.

Суд звертає увагу і на те, що у рішенні ЄСПЛ BENDERSKIY v. Ukraine (Бендерський проти України) від 15 листопада 2007 року суд застосовує стандарт, який називають «баланс ймовірностей» 31. У рішенні J.K. AND OTHERS v. SWEDEN (Дж.К. та інші проти Швеції) від 23 серпня 2016 року ЄСПЛ вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам 32. Цей стандарт визначає, що фактична обставина є доведеною за умови наявності доказів того, що обставина більш вірогідно сталася, аніж не сталася (вірогідність існування певної фактичної обставини є більшою за 50%).

Отже, відповідно до положень Закону України «Про громадянство України» і Порядку для набуття громадянства України заявник повинен, зокрема, подати документи, що підтверджують народження його на території України чи постійне проживання на ній, або підтверджують родинні відносини з такою особою, або рішення суду.

Ураховуючи вищезазначене, слід дійти висновку, що належність до громадянства України встановлюється на підставі статті 3 Закону України «Про громадянство України» і може пов`язуватися із фактом постійного проживання на території України в певний час та такий факт підлягає встановленню на підставі судового рішення.

Подібні правові висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 24 лютого 2021 року у справі № 522/20494/18 (провадження № 61-6498св20), від 05 квітня 2021 року у справі № 523/14707/19 (провадження № 61-16116св20).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтями 15, 16, 18 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Суд може захистити цивільне право способом, що встановлений договором або законом.

Вимоги до доказів встановлені ст. 77 ЦПК України, якою встановлено, що письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Згідно ст. 82 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. За приписами ст. 10 ЦПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до ч. 3, 6 ст. 13 ЦК України «Межі здійснення цивільних прав»: не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п`ятою цієї статті, суд може зобов`язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції (995_004) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), № 4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов`язки сторін. Всі ці складові могли бути з`ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК, всебічне і повне з`ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов`язків учасників спірних правовідносин. Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов`язок із доказування, оскільки ст. 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов`язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 43 ЦПК України), так і обов`язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв`язок доказів у їх сукупності. Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою дають об`єктивні підстави вважати, що заява підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Заявник заперечує будь-які домовленості і зобов`язання стосовно заінтересованої особи по можливим незаконним (з точки зору вказаної особи) діям відносно нього, предмета спору, а заінтересована особа цього не довела, можливе твердження вказаної особи про наявність будь-яких інших зобов`язань або неправомірності стосовно нього є припущенням.

Не може суд прийняти до уваги можливе не погодження з вимогами заяви в частині їх обгрунтованості, оскільки вони спростовуються вищенаведеним і нічим об`єктивно не підтверджуються.

При таких обставинах суд вважає, що оскільки всі інші дані в посвідці, повідомленнях військової адміністрації та інших документах заявника повністю співпадають з встановленими судом даними, зазначеними у спірних документах, довідках заявника та інш., спору про право фактично немає, вищезазначені документи на назване право в передбаченому законом порядку не оспорені суд вважає можливим заяву задовольнити та встановити юридичний факт постійного проживання на території України ОСОБА_1 станом на 24 серпня 1991 року.

Таким чином обставини заяви знайшли своє об`єктивне підтвердження в ході судового засідання і підлягають зазначеному задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. 15, 16, 186 182 ЦК України, ст. 4, 5, 18, 43, 49, 76-81, 84, 89, 258, 259, 263-265, 268, 293, 315, 319 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Заяву задовольнити.

Встановити юридичний факт постійного проживання ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки міста Білицьке Добропільського (зараз Покровського) району Донецької області, РНОКППП НОМЕР_2 , на території України станом на 24 серпня 1991 року.

Рішення може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд протягом 30 днів з дня проголошення рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.

Суддя -