Рішення № 138236814, 15.07.2026, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/6865/26

Провадження № 2/161/4431/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(ЗАОЧНЕ)

15 липня 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі головуючого судді Присяжнюк Л.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в місті Луцьку цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В :

До суду надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ЮНІТ КАПІТАЛ», в якій представник позивача просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 14.06.2025 між ТОВ «ФК «Кредіплюс» та відповідачем був укладений договір про споживчий кредит №187826, за умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 13514 грн, з яких у розмірі 10000.36 грн. на карту позичальника; у розмірі 3513.64 грн. шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою згідно п.2.5 індивідуальної частини. Проценти за користування кредитом становлять 360% річних, а строк кредитування 98 днів по 20.09.2025.

Позивач вказує, що за договорами факторингу набув права вимоги за цим договором.

Посилаючись на те, що позичальник неналежним чином виконує взяті на себе зобов`язання по своєчасному погашенню заборгованості за кредитом, позивач просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договором у розмірі 22 056,99 грн, яка складається з: 13 014,00 грн - заборгованість по тілу кредиту; 8 441,99 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом; 601,00 грн - заборгованість по комісії, 2100 заборгованість за штрафами.Також просить стягнути судовий збір та витрати на правничу допомогу.

Ухвалою суду від 31.03.2026 провадження по справі було відкрито в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Представник позивача у позовній заяві просив здійснювати розгляд справи без його участі, на позові наполягав. Не заперечив проти заочного розгляду справи.

Відповідачем відзиву на позовну заяву суду не надано.

Згідно з ч.8 ст.178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Також, до суду не надходило клопотань від жодної із сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, а тому відповідно до ч.5 ст.279 ЦПК України суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.

Згідно з електронним сайтом Луцького міськрайонного суду Волинської області користувачу надаються можливості пошуку, перегляду, копіювання та роздрукування судових рішень або їхніх частин, інформацію про призначені судові засідання.

Відповідно до положення ч.2 ст.247 ЦПК України суд здійснив розгляд справи без фіксування судового процесу технічними засобами.

Зі згоди позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст. 280 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, суд дійшов таких висновків.

З матеріалів справи судом встановлено, що 14.06.2025 між ТОВ «ФК «Кредіплюс» та відповідачем був укладений договір про споживчий кредит №187826, за умовами якого відповідач отримала кредит у розмірі 13514 грн, з яких у розмірі 10000.36 грн. на карту позичальника; у розмірі 3513.64 грн. шляхом погашення заборгованості позичальника за комісією, нарахованою згідно п.2.5 індивідуальної частини. Проценти за користування кредитом становлять 360% річних, а строк кредитування 98 днів по 20.09.2025.

Позичальник приєднався до публічної частини, прийняв умови індивідуальної частини та графіку платежів, що разом становлять єдиний Кредитний договір, шляхом підписання індивідуальної частини електронним підписом «7de65ac1».

Згідно з відповіддю АТ «Державний ощадний банк» вбачається, що первісний кредитор зарахував на рахунок відповідача 10000,36 грн 15.06.2025. Таким чином судом встановлено, що первісний кредитор повністю виконав свої забов`язання за договором.

10.10.2025 первісний кредитор та позивач уклали Договір факторингу № 10102025, згідно умов якого, позивач набув право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором.

Отже, спірні правовідносини стосуються повернення отриманого фізичною особою кредиту, який отриманий у фінансовій установі, врегульовані відповідними положеннями Цивільного кодексу України (далі ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ч. 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Відповідна позиція щодо застосування вказаних норм права викладена в постанові ВС від 09.09.2020 у справі № 732/670/19.

Відповідно до ч.1 ст.634 ЦК України, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Отже, підписана відповідачем анкета-заява про приєднання разом із умовами та правилами банку складають укладений між сторонами у справі договір про надання кредиту у вигляді встановленого ліміту на платіжну картку.

Заявляючи позовні вимоги, ТОВ «ЮНІТ КАПІТАЛ» посилається на те, що між первісним кредитором та відповідачем був укладений договір позики, шляхом підписання електронним підписом позичальника, відповідно до яких було надало відповідачу грошові кошти у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом.

Факт укладення такого договору належним чином підтверджено доказами, наявними у матеріалах справи.

Договір, укладений між сторонами в електронній формі, має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами, які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису) договір між відповідачкою та первісним кредитором не було б укладено.

Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України).

За користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства (стаття 536 ЦК України).

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (стаття 625).

Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України (частина перша статті 1048 ЦК України).

Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (частина перша статті 1050 ЦК України).

Відповідно до наданого позивачем розрахунку вбачається, що відповідач має заборгованість в сумі 24 156,99 грн, яка складається з:

- 13 014,00 грн - заборгованість по тілу кредиту;

- 8 441,99 грн - заборгованість по несплаченим відсотків за користування кредитом;

- 601,00 грн - заборгованість по комісії;

- 2 100,00 грн заборгованість за штрафними санкціями (пеня, штрафи).

Щодо комісії за кредитом суд зазначає таке.

Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.

Згідно зі статтею 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов`язаної особи банку як обов`язкову умову надання банківських послуг.

Особливості регулювання правовідносин за договорами споживчого кредиту передбачені також Законом України «Про захист прав споживачів».

10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв`язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».

Положення частин першої, другої, п`ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, вказаною нормою визначено, що продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за надання кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит.

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

На підставі частини шостої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» споживач не зобов`язаний сплачувати кредитодавцю будь-які платежі, не зазначені в договорі про споживчий кредит та/або не враховані в розрахунку денної та орієнтовної річної процентної ставки, що зазначені в договорі про споживчий кредит, крім платежів за споживчим кредитом, які не включаються до розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом у випадках, передбачених цим Законом.

Кредитодавцю та новому кредитору забороняється вимагати сплати будь-яких платежів, не зазначених у договорі про споживчий кредит та/або не врахованих у розрахунку денної процентної ставки, що зазначена в договорі про споживчий кредит.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своєму правовому висновку у постанові від 09 грудня 2019року у справі № 524/5152/15 (провадження № 61-8862сво18) зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

Верховний Суд звернув увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022року у справі № 640/14229/15 (провадження № 61-16739св20), від 21 квітня 2021року у справі № 677/1535/15 (провадження № 61-19356св19), від 15 грудня 2021року у справі № 209/789/15 (провадження № 61-16561св20), від 21 липня 2021року у справі № 751/4015/15 (провадження № 61-8543св20).

Частиною першою, другою статті 228 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні Закону України «Про споживче кредитування», є нікчемною.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Пунктом 2.4. Договору визначено, що знжений тариф комісії за управління та обслуговування кредиту становить 1,00 гривень.

Стандартний (базовий) тариф комісії за управління та обслуговування кредиту складає 100,00 гривень. Розмір комісії за управління та обслуговування кредиту не може бути змінено.

Пункт2.5. Комісія за надання кредиту складає 3513,64 грн., що нараховується та підлягає сплаті одноразово в день укладення цього Договору за ставкою 26,00% від загальної суми кредиту за рахунок власних коштів Позичальника або за рахунок кредиту, якщо це передбачено п.2.2.1. цієї індивідуальної частини.

Розмір комісії за надання кредиту не може бути змінено.

Однак, сплата позичальником комісії за надання кредиту, а такої комісії з обслуговування кредиту, фактично не є самостійною послугою кредитодавця, надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України є обов`язком кредитодавця та виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Надання кредиту здійснюється кредитодавцем як виконання ним свого обов`язку за кредитним договором, а тому такі дії позивача не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.

А тому пункти укладеного між сторонами кредитного договору, які передбачають сплату комісії за надання кредиту, а такої комісії з обслуговування кредиту, є нікчемними, що зумовлює відмову у задоволенні позову у цій частині.

Окрім того, незаконним є зарахування частини тіла кредиту у розмірі 3513.64 грн. в рахунок сплати комісії за видачу кредиту.

Щодо вимог про стягнення тіла кредиту та відсотків.

Пунктом 1 ст.536 ЦК України передбачено, що за користування чужими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

В порушення вищезазначених правових норм та умов договорів позичальник своєчасно не повертає кредит, тобто порушує свої зобов`язання перед позивачем, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення тіла кредиту є обґрунтованими.

Однак, суд стягує з відповідача лише 10 000,36 грн тіла кредиту, яку їй і було фактично перераховано первісним кредитором на платіжну картку згідно п.2.2.1 договору, адже нарахування комісії судом було визнано безпідставним (див п.2.2.1 цього рішення). Окрім того, суд стягує з відповідача 8 441,99 грн відсотків, які нараховані в межах строку кредитування.

Щодо вимог про стягнення неустойки в сумі 2100 грн, відповідно до п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення.

Оскільки неустойка у розмірі 2100,00 грн була нарахована відповідачеві в період введеного на території України воєнного стану, вона не може бути стягнута з позичальника, тому в цій частині позову необхідно відмовити.

Таким чином позовні вимоги є обґрунтованими в частині стягнення тіла кредиту 10 000,36 грн та відсотків 8441,99 грн.

В задоволенні решти позовних вимог слід відмовити, за безпідставністю.

Відповідно до п.6 ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволено на 76,34%% (18442,35: 24156,99), тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 2032,48 грн судового збору (2662,40 х 76,34%).

Що стосується заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суд зазначає таке.

Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Позивач у прохальній частині позову просить суд стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7000,00 грн. Однак суд вважає ці витрати необґрунтовано завищеними, з таких міркувань.

Частиною 2 статті 137 ЦПК України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Таким чином, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правничу допомогу, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат. Також слід зазначити, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (Рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited» проти України», «Заїченко проти України»).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Велика Палата Верховного Суду також вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Судом досліджено договір про надання правничої допомоги, а також детальний опис наданих адвокатом послуг.

Оцінюючи співмірність цих витрат суд зазначає, що в детальному описі наданих послуг не розкритий зміст такої послуги, як «вивчення матеріалів справи», оскільки з клопотанням до суду про ознайомлення з матеріалами справи адвокат не звертався. Які ще матеріали справи вивчав адвокат, якщо вони повністю складаються з підготовленого ним позову з додатками, у розрахунку не зазначено.

Крім того включення до розрахунку клопотання про витребування доказів, то суд зазначає, що вказане є частиною послуги зі складання позовної заяви.

Також суд враховує, що позивач є фінансовою установою, а примусове стягнення заборгованості, яка була ним викуплена за договором факторингу, є основною його господарською діяльністю.

Також суд вважає необґрунтовано завищеними витрати адвоката на складання позову, оскільки справа є типової та не вимагає значних зусиль для підготовки позовної заяви.

Крім цього суд зауважує, що справа розглядалась у спрощеному провадженні без виклику сторін.

Зважаючи на вищевикладене, суд дійшов до висновку, що обґрунтованими та співмірними до суми задоволених вимог є судові витрати у розмірі 1000,00 грн., які і слід стягнути з відповідача на корись позивача.

Така сума відповідає принципам розумності та справедливості.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст.141, 265, 280 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Позовні вимоги - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» заборгованість у розмірі 18442,35 грн (вісімнадцять тисяч чотириста сорок дві гривні 35 коп).

В задоволені решти вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» судовий збір у розмірі 2032,48 грн. (дві тисячі тридцять дві гривні 48 коп.)

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ЮНІТ КАПІТАЛ» витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1000,00 грн (одну тисячу гривень).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови осуду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Волинського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Юніт Капітал», м. Київ, бульвар Лесі Українки, буд.34, оф.333, код ЄДРПОУ 43541163.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , останнє відоме зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 .

Повне рішення суду складено та підписано 15 липня 2026 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Людмила ПРИСЯЖНЮК