Рішення № 138236808, 10.07.2026, Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/3361/26

Провадження № 2/161/3258/26

ЛУЦЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

10 липня 2026 року м. Луцьк

Луцький міськрайонний суд Волинської області у складі:

головуючого - судді Смоковича М.В.,

при секретарі судового засідання - Хилько О.В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

ВСТАНОВИВ:

12.02.2026 позивач, ТОВ «Бізнес Позика», звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 18.04.2025 року ТОВ «Бізнес Позика» направлено відповідачу, ОСОБА_1 , пропозицію (оферту) укласти договір № 510690-КС-003 про надання кредиту.

18.04.2025 року ОСОБА_1 прийняв (акцепт) пропозицію (оферту), щодо укладення договору № 510690-КС-003 про надання кредиту, на умовах визначених офертою.

ТОВ «Бізнес позика» направлено ОСОБА_1 через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор UA-4978, на номер телефону НОМЕР_1 (що зазначено позичальником у своїй анкеті в особистому кабінеті), котрий боржником було введено/відправлено.

Таким чином, 18.04.2025 року між ТОВ «Бізнес позика» та ОСОБА_1 було укладено договір № 510690-КС-003 про надання кредиту, підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному ст.12 ЗУ «Про електронну комерцію».

За умовами даного договору кредитодавець надав позичальнику грошові кошти в сумі 7000,00 грн. на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених договором та правилами про надання грошових коштів у кредит.

ОСОБА_1 , належним чином не виконує свої зобов`язання за кредитним договором. Станом на 07.01.2026 року заборгованість відповідача за кредитним договором становить розмірі 19810,00 грн, що складається з суми прострочених платежів по тілу кредиту - 7000,00 грн; суми прострочених платежів по процентах - 7910,00 грн; суми прострочених платежів за комісією - 1400,00 грн.; суми заборгованості по відсоткам відповідно до ст. 625 ЦК України - 3500,00 грн.

На підставі наведеного, позивач просить суд стягнути з відповідача в свою користь заборгованість у вказаній сумі, а також суму понесених судових витрат.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 24.02.2026 року справу прийнято до розгляду та визначено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

В судове засідання представник позивача не з`явився, в матеріалах позовної заяви міститься згода позивача на винесення заочного рішення.

Судом було вжито всіх заходів для повідомлення відповідача про розгляд даної справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Встановлено, що копію ухвали про відкриття провадження надіслано відповідачу засобами поштового зв`язку на адресу зареєстрованого місця проживання, що відповідає вимогам п. 2 ч. 7 ст. 128 Цивільного процесуального кодексу України.

Відзив на позов відповідачем у визначений в ухвалі суду термін не надано.

Відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Оскільки відповідач був належним чином повідомлений про розгляд справи, але не подав письмового відзиву, враховуючи, що позивач не заперечує проти заочного розгляду справи, суд дійшов висновку про можливість ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Статтею 280 ЦПК України закріплена можливість ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів, у разі належним чином повідомленого відповідача про дату, час та місце судового засідання.

Фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось, так як розгляд справи, відповідно до вимог ст. 279 ЦПК України, здійснювався судом за відсутності учасників справи, що не суперечить вимогам ч. 2ст. 247 ЦПК України.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши та дослідивши в сукупності докази у справі, суд приходить до наступних висновків.

Статтею 12 та частиною 1 статті 81 ЦПК України визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Частиною 1 статті 13 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Виходячи з положень ч. ч. 1, 3 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі, якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

Договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі (абз. 2 ч. 2 ст. 639 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі Закон).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Частиною 6 статті 11 Закону, передбачено, що відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт)може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Відповідна позиція щодо застосування вказаних норм права викладена в постанові Верховного Суду від 09.09.2020 у справі № 732/670/19.

Статтею 1054 ЦК України визначено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Договір про споживчий кредит - вид кредитного договору, за яким кредитодавець зобов`язується надати споживчий кредит у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач (позичальник) зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, встановлених договором (Закон України «Про споживче кредитування»).

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання.

Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Судом встановлено, що 18.04.2025 ТОВ «Бізнес Позика» та ОСОБА_1 уклали договір про надання кредиту № 510690-КС-003.

За умовами даного договору кредитодавець зобов`язався надати позичальнику грошові кошти в розмірі 7000,00 грн. на засадах строковості, поворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та комісію за надання кредиту у порядку та на умовах, визначених договором та правилами надання споживчих кредитів ТОВ «Бізнес Позика».

Основні умови кредитування згідно договору про надання кредиту № 510690-КС-003 від 18.04.2025 року:

- загальний розмір наданого кредиту: 7000,00 грн. (п. 2.7);

- строк, на який надається кредит: 16 тижнів (п. 2.3);

- строк дії договору до 08.08.2025 (п. 2.8);

- денна процентна ставка: 0,91 процентів (п.2.12);

- комісія за надання кредиту: 1400,00 грн. (п. 2.5);

- стандартна процентна ставка за кредитом: 1%, фіксована (п. 2.4);

18.04.2025 ТОВ «Бізнес Позика» надало (перерахувало) ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 7000,00 грн. (підтвердження щодо здійснення переказу грошових коштів, яке надане ТОВ «Профітгід», інформація, яка надійшла з АТ «Ощадбанк» на виконання ухвали суду від 22.05.2026 року)

За розрахунком позивача, заборгованість відповідача за договором про надання кредиту № 510690-КС-003 від 18.04.2025 року становить 19810,00 грн., з них 7000,00 грн. - тіло кредиту, 7910,00 грн. - проценти за користування кредитом, 1400,00 грн. - суми прострочених платежів за комісією, 3500,00 грн. - суми заборгованості по відсотках відповідно до ст. 625 ЦК України.

Контррозрахунку заборгованості чи доказів її відсутності відповідач не подав.

За змістом ст.ст. 526, 530 ЦК України, зобов`язання повинно виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а якщо у зобов`язанні встановлений термін його виконання, то воно підлягає виконанню у цей термін.

Згідно ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Разом з тим, на момент звернення позивача в суд та розгляду справи по суті, відповідач, в порушення вимог ст. 1054 ЦК України, грошові кошти за кредитним договором не повернув.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, згідно ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Частиною 1 ст. 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання (ст. 625 ЦК України).

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як встановлено судом , та вбачається з матеріалів справи, що в порушення умов договору відповідач ОСОБА_1 не виконував належним чином взяті на себе боргові зобов`язання, у зв`язку з чим у нього існує заборгованість, яка становить 19810,00 грн., з них 7000,00 грн. - тіло кредиту, 7910,00 грн. - проценти за користування кредитом, 1400,00 грн. - суми прострочених платежів за комісією, 3500,00 грн. - суми заборгованості по відсотках відповідно до ст. 625 ЦК України.

Будь-яких доказів, які б спростовували проведений позивачем розрахунок заборгованості за вказаним кредитним договором, відповідачем по справі суду надано не було.

Однак, згідно з пунктом 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцяти денний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем). Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, в подальшому його дія неодноразово продовжувалася.

Оскільки відсотки відновідно до ст. 625 ЦК України нараховані у період дії в Україні воєнного стану, то відповідач на підставі п. 18 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України звільняється від обов`язку сплати на користь позивача, як кредитодавця, даних відсотків.

Отже, в задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків відновідно до ст. 625 ЦК України слід відмовити.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що відповідачем були порушені умови кредитного договору, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес позика» є частково обґрунтованими, а тому з ОСОБА_1 слід стягнути на користь позивача заборгованість за договором про надання кредиту № 510690-КС-003 від 18.04.2025 року у розмірі 16310,00 грн., з них 7000,00 грн. - тіло кредиту, 7910,00 грн. - проценти за користування кредитом, 1400,00 грн. - комісія за надання кредиту.

Враховуючи результат вирішення спору, керуючись ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 2192,01 грн. (16310,00:19810,00*2662,40).

Враховуючи вищевикладане, керуючись керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 77-81, 141, 247, 259, 263-268, 280, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву Товариства зобмеженою відповідальністю«Бізнес Позика`до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» суму заборгованості за договором про надання кредиту № 510690-КС-003 від 18.04.2025 року у розмірі 16310 (шістнадцять тисяч тридцять десять) грн. 00 коп.

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика» судовий збір у розмірі 2192 (дві тисячі сто дев`яносто дві) грн. 01 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Волинського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження,якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Позика», адреса місцезнаходження: 01133, м. Київ, б-р Лесі Українки, 26, офіс 411, код ЄДРПОУ: 41084239.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації місця проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Повний текст рішення складений 15.07.2026 року.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області М.В. Смокович