Ухвала суду № 138235964, 15.07.2026, Борзнянський районний суд Чернігівської області

БОРЗНЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

16400, м. Борзна, Чернігівської обл., вул. Незалежності, буд. 4 тел.: 0 (4653) 3-50-01

Справа №730/931/26

Провадження № 1-кп/730/62/2026

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" липня 2026 р. м. Борзна

Борзнянський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника - адвоката ОСОБА_5 ,

потерпілої ОСОБА_6 ,

представника потерпілої адвоката ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Борзні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12026270000000043 від 18.02.2026 року за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м. Ніжині Ніжинського району Чернігівської області, громадянина України, з середньою технічною освітою, не одруженого, працюючого у ФОП « ОСОБА_8 » водієм, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого вироком Ніжинського міськрайонного суду Чернігівській області від 08.12.2025 року за ч. 1 ст. 263 КК України до покарання у виді позбавлення волі строком 4 роки, з іспитовим строком 2 роки,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 194; ч. 1 ст. 289; ч. 1 ст. 115 КК України,

ВСТАНОВИВ:

У провадженні суду знаходиться дане кримінальне провадження.

У судовому засіданні захисник обвинуваченого адвокат ОСОБА_5 заявив клопотання про скасування арешту на майно, яке обґрунтоване тим, що відповідно до ухвали слідчого судді Новозаводського районного суду м. Чернігова про накладення арешту на майно від 24.02.2026 року, в рамках кримінального провадження № 12023000000001360 від 18.02.2026 року, накладено арешт на майно, вилучене 19.02.2026 в ході затримання під час проведення особистого обшуку ОСОБА_4 .

Серед іншого арештованого майна, ухвалою суду було накладено арешт на грошові кошти на загальну суму 7 480,00 гривень, а саме: 11 купюр номіналом по 500 гривень, 3 купюри номіналом по 200 гривень, 5 купюр номіналом но 100 гривень,10 купюр номіналом по 50 гривень, 16 купюр номіналом по 20 гривень на загальну суму 7420 гривень та копійками номіналом по 10 гривень - 1 шт., 5 гривень - 6 штук, 2 гривні - 8 шт., 1 гривня - 3 шт., 50 копійок - 2 шт. в сумі 60 гривень. Акцентує увагу суду, що арешт було накладено на підставі п. 1, ч. 2, ст.170 КПК України виключно з єдиною метою - з метою збереження речового доказу, оскільки майно підпадає під критерії ст. 98 КПК України. Іншої мети накладання арешту, як-то: забезпечення позову, конфіскація майна, предмет вчинення злочину чи таке інше не було. З моменту винесення ухвали суду від 24.02.2026 року минув тривалий час і у слідчих було достатньо часу, щоб в рамках кримінального провадження провести ряд слідчих і процесуальних дій за участю майна, належного ОСОБА_4 . На даному етапі вже проведені всі необхідні експертизи та взяті біологічні зразки. Результати проведених слідчих дій та експертиз доводять, що вилучені у ОСОБА_4 грошові кошти не мають жодного доказового значення у кримінальному провадженні. Вони не містять на собі слідів правопорушення і не є носіями інформації, яку можна використати як доказ. Вищевказані обставини в повній мірі знімають процесуальну необхідність у подальшому фізичному утриманні цих коштів Державою. Отже, скасування арешту жодним чином не нашкодить кримінальному провадженню, оскільки слідчі дії, які вимагали фізичного утримання майна, проведені, і сторона обвинувачення не вчиняє жодних інших слідчих дій.

Заявник у судовому засіданні подане клопотання підтримав, просив його задовольнити та скасувати арешт, накладений на майно.

Обвинувачений підтримав захисника.

Прокурор заперечив проти задоволення клопотання, зазначив, що на цій стадії збитки обвинуваченим не відшкодовано, хоча у подальшому може бути заявлений цивільний позов. Також, у справі наявні судові експертизи, а тому обвинувачений у подальшому має за них сплатити.

Потерпіла та її представник заперечили проти задоволення клопотання, підтримали позицію прокурора.

Заслухавши думку учасників, дослідивши матеріали клопотання, суд дійшов такого висновку.

Судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24.02.2026 року клопотання слідчого задоволено, накладено арешт на майно, вилучене 19.02.2026 в ході затримання під час проведення особистого обшуку ОСОБА_4 , в тому числі, грошові кошти, а саме: 11 купюр номіналом 500 грн, 3 купюри номіналом 200 грн, 5 купюр номіналом 100 грн, 10 купюр номіналом 50 грн, 16 купюр номіналом 20 грн на загальну суму 7420 грн, та копійками номіналом 10 грн - 1 шт., 5 грн - 6 шт., 2 грн - 8 шт., 1 грн - 3 шт., 50 копійок - 2 шт., загальною сумою 60 грн.

Зі змісту вказаної ухвали убачається, що постановою слідчого у кримінальному провадженні від 03.02.2026 вилучене майно визнано речовими доказами у даному кримінальному провадженні. Саме з метою збереження речових доказів, й виникла необхідність в накладенні арешту на вилучене майно.

Накладаючи арешт на майно, суд констатував, що за встановлених обставин у слідчого судді є підстави вважати, що вилучені 18.02.2026 під час проведення особистого обшуку підозрюваного речі можуть містити відомості, що можуть бути використані як докази у даному кримінальному провадженні.

Іншим ухвала суду не мотивована.

Статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Відповідно до ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.

Згідно з ч. 2ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення:

1) збереження речових доказів;

2) спеціальної конфіскації;

3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;

4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Відповідно до ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Згідно ч. 1 ст.174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю або частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Відповідно до ч. 2 ст. 174 КПК України арешт майна також може бути скасовано повністю або частково ухвалою слідчого судді під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно володіти, користуватись та розпоряджатись своїм майном і ніхто не може бути протизаконно обмежений в реалізації свого законного права власності.

Як визначено у ч.1 ст. 318 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.

До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.

Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.

Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов`язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності.

У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції.

Таким чином, Європейський суд з прав людини через призму своїх рішень неодноразово акцентував увагу на тому, що володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар. Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти.

Правовою підставою для накладення арешту на зазначене майно було збереження речових доказів.

Водночас судом встановлено, що стороною обвинувачення не надано належних та достатніх доказів необхідності подальшого застосування арешту в частині накладення арешту на майно, оскільки матеріали кримінального провадження не містять достатніх даних про те, що зазначене майно відповідає критеріям речових доказів, визначеним ст. 98 КПК України.

Щодо вилучених грошових коштів, то матеріали кримінального провадження не містять відомостей про їх індивідуалізацію, а також доказів того, що вони набуті кримінально протиправним шляхом чи отримані внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Таким чином, суд погоджується з захисником обвинуваченого, що вказані кошти є власними заощадженнями обвинуваченого, не мають жодного відношення до провадження та по суті не відповідають визначеним частиною першої статті 98 КПК України критеріям речових доказів, оскільки не були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, не зберегли на собі жодних слідів, не є предметами, що були об`єктами кримінально-протиправних дій, не набуті кримінально-протиправним шляхом і не отримані внаслідок вчинення кримінального правопорушення, внаслідок чого подальші підстави для утримання вказаного майна під арештом відсутні.

За таких обставин суд приходить до висновку, що у подальшому застосуванні арешту в частині накладення коштів на майно відпала потреба, у зв`язку з чим клопотання підлягає задоволенню.

При цьому, доводи прокурора суд оцінює критично.

Що стосується того, що збитки обвинуваченим ще не відшкодовано, то вироку суду щодо обвинуваченого ще немає, а тому, на цій стадії, його винуватість ще не доведена, а тому таке посилання прокурора порушує презумпцію невинуватості. З аналогічних підстав суд відкидає твердження прокурора щодо того, що обвинувачений у подальшому має сплатити вартість судових експертиз. Тим більше, КПК не передбачає арешт майна для забезпечення можливого стягнення процесуальних витрат.

Що стосується можливого цивільного позову, то суд виходить з того, що станом на день розгляду справи у суді такий позов у суді потерпілою не заявлено, а в ході розгляду даної справи він вже заявленим бути не може в силу ч. 1 ст. 128 КПК. Незважаючи на право потерпілої, у випадку постановлення обвинувального вироку судом, у подальшому звернутися у порядку цивільного судочинства за захистом своїх прав, станом на час розгляду справи у суді, це є припущенням, оскільки звернення з таким позовом це право, а не обов`язок.

Під час розгляду клопотання прокурором не заявлено про необхідність проведення будь-яких додаткових процесуальних дій із вилученими грошовими коштами, для яких необхідне подальше застосування арешту.

Крім того, сторона обвинувачення не довела, що вилучені в обвинуваченого грошові кошти підлягають спеціальній конфіскації.

Так, статтею 96-1 КК України визначено, що спеціальна конфіскація полягає у примусовому безоплатному вилученні за рішенням суду у власність держави грошей, цінностей та іншого майна у випадках, визначених цим Кодексом, за умови вчинення умисного кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого Особливою частиною цього Кодексу, за які передбачено основне покарання у виді позбавлення волі або штрафу понад три тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а так само передбаченого частиною першою статті 150, статтею 154, частинами другою і третьою статті 159-1, частиною першою статті 190, статтею 192, частиною першою статей 204, 209-1, 210, частинами першою і другою статей 212, 212-1, частиною першою статей 222, 229, 239-1, 239-2, частиною другою статті 244, частиною першою статей 248, 249, частинами першою і другою статті 300, частиною першою статей 301, 302, 310, 311, 313, 318, 319, 362, статтею 363, частиною першою статей 363-1, 364-1, 365-2 цього Кодексу.

Наведений у статті 96-1 КК України перелік кримінальних правопорушень є вичерпним та розширеному тлумаченню не підлягає.

Згідно з частиною 1 статті 96-2 КК України спеціальна конфіскація застосовується у разі, якщо гроші, цінності та інше майно:

1) одержані внаслідок вчинення кримінального правопорушення та/або є доходами від такого майна;

2) призначалися (використовувалися) для схиляння особи до вчинення кримінального правопорушення, фінансування та/або матеріального забезпечення кримінального правопорушення або винагороди за його вчинення;

3) були предметом кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), а у разі, коли його не встановлено, - переходять у власність держави;

4) були підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення, крім тих, що повертаються власнику (законному володільцю), який не знав і не міг знати про їх незаконне використання.

Під час розгляду клопотання про скасування арешту майна прокурором не доведено, що обвинувачений одержав/набув грошові кошти, за обставин, визначених у пунктах 1-4 частини 1 статті 96-2 КК УКраїни.

Також суд ураховує, що згідно частини 5 статті 170 КПК України у випадку, передбаченому пунктом 3 частини другої цієї статті (конфіскації майна), арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності достатніх підстав вважати, що суд у випадках, передбачених Кримінальним кодексом України, може призначити покарання у виді конфіскації майна або застосувати до юридичної особи захід кримінально-правового характеру у виді конфіскації майна.

Разом з тим, санкції статей, за якими обвинувачується ОСОБА_4 , не передбачають як основного, так і додаткового покарання, у виді конфіскації майна.

Суд при розгляді кримінального провадження на цій стадії не оцінює докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення злочину, та при розгляді клопотань, заявлених в підготовчому судовому засіданні, зокрема в порядку статті 174 КПК України, на підставі розумної оцінки сукупності наданих сторонами доказів визначає подальшу можливість застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у даному випадку - арешту на майно.

Підставами ж для скасування арешту майна законодавець визначив у статті 174 КПК України: 1) необґрунтованість накладення арешту; 2) відсутність потреби у подальшому застосуванні цього заходу забезпечення.

Згідно з пунктом 7 частини 2 статті 131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження.

У відповідності до частини 3 статті 132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, потреби досудового розслідування виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, прокурора, може бути виконано завдання, для виконання якого слідчий, прокурор звертається із клопотанням.

З реєстру матеріалів досудового розслідування, долученого до обвинувального акту вбачається, що на стадії досудового розслідування проведені усі необхідні слідчі дії. Органом досудового розслідування зібрано всю необхідну інформацію для складання обвинувального акту та скерування його до суду.

Керуючись ст. ст. 131, 170, 173, 174 КПК України, суд,

УХВАЛИВ:

Клопотання захисника обвинуваченого адвоката ОСОБА_5 у кримінальному провадженні № 12023000000001360 від 18.02.2026 року за обвинуваченням ОСОБА_4 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 194; ч. 1 ст. 289; ч. 1 ст. 115 КК України, про скасування арешту задовольнити.

Частково скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Новозаводського районного суду м. Чернігова від 24.02.2026 року у кримінальному провадженні № 12023000000001360 від 18.02.2026 року, на майно, вилучене 19.02.2026 в ході затримання під час проведення особистого обшуку ОСОБА_4 , а саме: грошові кошти, а саме: 11 купюр номіналом 500 грн, 3 купюри номіналом 200 грн, 5 купюр номіналом 100 грн, 10 купюр номіналом 50 грн, 16 купюр номіналом 20 грн на загальну суму 7420 грн, та копійками номіналом 10 грн - 1 шт., 5 грн - 6 шт., 2 грн - 8 шт., 1 грн - 3 шт., 50 копійок - 2 шт., загальною сумою 60 грн, які належать обвинуваченому.

Повернути ОСОБА_4 , вилучені під час проведення особистого обшуку грошові кошти, а саме: 11 купюр номіналом 500 грн, 3 купюри номіналом 200 грн, 5 купюр номіналом 100 грн, 10 купюр номіналом 50 грн, 16 купюр номіналом 20 грн на загальну суму 7420 грн, та копійками номіналом 10 грн - 1 шт., 5 грн - 6 шт., 2 грн - 8 шт., 1 грн - 3 шт., 50 копійок - 2 шт., загальною сумою 60 грн., які здані, згідно постанови старшого слідчого СУ ГУНП в Чернігівській області ОСОБА_9 від 08.05.2026 року на депозитний рахунок КФЗБО ГУНП в Чернігівській області.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя ОСОБА_1