Рішення № 138232697, 14.07.2026, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/618/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2026 року місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді Бенца К.К.,

при секретарі судового засідання Майор Ю.В.

за участі:

представника позивача - Ковалець М.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород цивільну справу за правилами загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 , подану в особі уповноваженого представника ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції України у Закарпатській області, третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Перша Ужгородська державна нотаріальна контора про звільнення майна з під арешту,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 в особі уповноваженого представника ОСОБА_2 звернулася до Ужгородського міськрайонного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції України у Закарпатській області, третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Перша Ужгородська державна нотаріальна контора про звільнення майна з під арешту.

Мотивуючи позовні вимоги представник позивача зазначає, що 28 вересня 1998 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого ОСОБА_4 та ОСОБА_1 набули у спільну сумісну власність, у рівних долях, квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Представник вказує, що у 2025 році позивачу стало відомо, що на вищевказану квартиру накладений арешт, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №459961181 від 12.01.2026 року.

Вказує, що 17 січня 2006 року, слідчим СВ Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області, лейтенантом поліції Скрекля І.В. винесено постанову про накладення арешту на майно в рамках кримінальної справи №1100506. Відповідно до вищевказаної постанови, з метою припинення злочинної діяльності ОСОБА_5 слідчим було прийнято рішення про накладення арешту на наступні об`єкти нерухомості, зокрема квартиру АДРЕСА_2 .

У постанові зазначено, що підозрюваною у кримінальній справі є ОСОБА_5 , до якої ні ОСОБА_1 , ні ОСОБА_4 не мала жодного відношення. Позивач та ОСОБА_4 придбали квартиру за адресою: АДРЕСА_1 у ОСОБА_3 28.09.1998 року згідно з договором купівлі-продажу квартири за №7-4530, тобто до моменту накладення арешту на таке майно.

З матеріалів кримінальноії справи №1-620/06 (кримінальне провадження №1100506) встановлено, що вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 грудня 2006 року ОСОБА_5 засуджено за ст. 358 ч. 2, ст. 190 ч. 4, ст. 190 ч. 3, ст. 358 ч. 3 КК України. Як встановлено із матеріалів справи ні продавець (попередній власник вказаної квартири) ОСОБА_3 , ні покупці ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (позивач по справі), не є сторонами кримінального провадження.

Зі змісту вироку вбачається, що судом не вирішено питання щодо накладеного в межах вказаного кримінального провадження арештів майна згідно з постановою слідчого від 17 січня 2006 року. Позивач не є стороною кримінального провадження №1100506 та відповідно їй не було відомо ні про хід досудового розслідування, ні про прийняте судом рішення за результатами розгляду кримінального провадження. Відповідно їй не було відомо і про постанову слідчого якою було накладено арешт на належне нерухоме майно.

Зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 .

15.12.2025 року представник ОСОБА_1 звернулася до Головного управління національної поліції в Закарпатській області з адвокатським запитом, у якому просила надати відомості щодо кримінального провадження №1100506, та взаємозв`язку між ним, та квартирою яка належить ОСОБА_4 та ОСОБА_1 .

Представник вказує, що 19.12.2025 року ГУНП в Закарпатській області надало відповідь, у якому вказано, що згідно відомостей Управління інформаційно-аналітичної підтримки Головного управління Національноії поліції в Закарпатській області кримінальна справа № 1100506 зареєстрована Ужгородським МВ УМВС України по чотирьох злочинах за ч. 3 ст. 190, ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 209, ч. 2 ст. 358 КК України. 31.05.2006 кримінальна справа № 1100506 скерована до суду за ст. 232 КПК. 22.12.2006 року за ч. 3 ст. 190, ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 358, ч. 3 ст. 358 КК України Ужгородським міським судом винесено вирок 3 роки позбавлення волі, на підставі ст.75 КК звільнена від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки.

Зазначає, що з моменту виникнення підстави для накладення обтяження минуло 18 років, а будь які підтвердження щодо його доцільності є відсутніми. Позивач внаслідок накладеного обтяження не має можливості розпоряджатись своїм майном, позбавлена можливості оформити право власності на спадщину, що суперечить критеріям втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці Європейського суду з прав людини, та створює відсутність справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави, пов`язаними з втручанням в право власності, та інтересами особи, яка страждає від такого втручання. На даний час ОСОБА_1 позбавлена можливості оформити спадщину після смерті матері ОСОБА_4 , оскільки в реєстрі речових прав міститься запис про обтяження (арешт) нерухомого майна.

З посиланням на викладене, представник позивача просить суд: Скасувати арешт накладений на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер обтяження: 2797166 від 17.01.2006 року, накладений Першою Ужгородською державною нотаріальною конторою на підставі постанови, б/н, слідчим СВ Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області лейтенантом поліції І.В. Скрекля від 17.01.2006 року у кримінальній справі №1-620/06 (кримінальне провадження №1100506).

10.02.2026 року від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

Представник зазначає, що згідно відомостей Управління інформаційно-аналітичної підтримки Головного управління Національної поліції в Закарпатській області кримінальна справа №1100506 зареєстрована Ужгородським МВ УМВС України по ст. 190 ч.3, ст. 190 ч.4, ч.2 209, ст. 358 ч.2 КК України. 31.05.2006 кримінальна справа №1100506 скерована до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області, жодних інших даних відомостей немає .

22.12.2006 року Ужгородським міськрайонним судом Закарпатської області винесено вирок яким ОСОБА_5 засуджено за ст. 358 ч.2, ст. 190 ч.4, ст. 190 ч.3, ст. 358 ч.3 КК України. Оскільки рішення суду в кримінальній справі №1100506 вже було прийняте, то дана справа зберігається в архіві Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.

Враховуючи наведене, стверджувати або спростувати відомості наведені позивачкою ОСОБА_6 щодо квартири за адресою: АДРЕСА_1 . не можливо, оскільки навіть в наданій копії вироку Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22.12.2006 року немає жодної згадки про квартиру за адресою АДРЕСА_1 . Крім того, знайти зв`язок між позивачкою ОСОБА_6 зазначеною в позові квартирою за адресою АДРЕСА_1 та винесеним відносно ОСОБА_5 вироком суду також не можливо.

Звертає увагу суду, що по факту звільнення майна з під арешту винесеного в межах кримінальної справи №1100506 вже приймались декілька рішень суду, а саме: справа №308/5898/24 рішення Ужгородського міськрайонного суд від 12.09.2024 (головуючий суддя Фазикош О.В.) та справа №308/6575/25 рішення Ужгородського міськрайонного суд від 24.07.2025 (головуюча суддя Дегтяренко К.С.). Повідомляє, що в межах даних справ, суд оглядав матеріали кримінальної справи №1100506 щодо наявності зазначених позивачами даних про накладення арешту на квартири, як запобіжного заходу. Враховуючи наведене вважає позовні вимоги до ГУНП в Закарпатській області необґрунтованими, оскільки між позивачем та відповідачем в особі ГУНП в Закарпатській області немає цивільного спору.

Оскільки постанова від 17.01.2006р. про накладення арешту на майно винесена слідчим СВ Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області в межах кримінальної справи №1100506, вирок Ужгородським міськрайонним судом в даній кримінальній справі було винесено ще 22.12.2006р., тобто всі обставини справи відбулись до створення ГУНП в Закарпатській області, а отже дії поліцейськими ГУНП в Закарпатській області не оскаржуються. Кримінальна справа №1100506 на момент створення ГУНП в Закарпатській області вже була передана до архіву Ужгородського міськрайонного суду, а всі дані, які містяться в інформаційних системах ГУНП в Закарпатській області є лише загальні, а саме: інформація про реєстрацію кримінальної справи, ідентифікаційні дані особи, що вчинила кримінальне правопорушення, зазначення статей КК України та інформація про передачу кримінальної справи до Ужгородського міськрайонного суду. Враховуючи наведене, керуючись ст.191 ЦПК України, просить суд відмовити в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, третя особа Перша Ужгородська державна нотаріальна контора про звільнення майна з під арешту.

Позиція сторін справи :

У судове засідання позивач не з`явилася, про час та місце розгляду справи була повідомлена у встановленому законом порядку .

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав викладених у позовній заяві, просила суд задовольнити позовну заяву. Надала пояснення аналогічні викладеним у позові.

Представник відповідача Головного управління Національної поліції в Закарпатській області у судове засідання повторно не з`явився, хоча про час та місце розгляду справи неодноразово були повідомлені у встановленому законом порядку. Подали до суду відзив на позовну заяву. 30.03.2026 року представник відповідача подав до суду заяву про розгляд справи без їх участі.

Представник третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Перша Ужгородська державна нотаріальна контора у судове засідання повторно не з`явився, хоча про час та місце розгляду справи неодноразово були повідомлені у встановленому законом порядку.

Заяви, клопотання.

22.01.2026 року представник позивача подав до суду заяву про усунення недоліків.

10.02.2026 року представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву.

30.03.2026 року представник відповідача подав до суду заяву про розгляд справи без їх участі.

В ході розгляду справи проведені наступні процесуальні дії:

19.01.2026 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду позовну заяву залишено без руху.

29.01.2026 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.

02.03.2026 року ухвалою Ужгородського міськрайонного суду закрито підготовче провадження та призначено справу досудового розгляду.

Заслухавши вступне слово представника позивача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд приходить до наступного.

За правилами ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданими відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною 5. даної статті передбачено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи , а ч.6 що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.7 ст. 81 ЦПК України суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

Фактичні обставини справи:

Судом встановлено, що ОСОБА_7 народилася ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтврджується даними свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 05.10.1967 року. У графі мати зазначено « ОСОБА_4 », а у графі «батько» - ОСОБА_8 .

Судом встановлено, що 13.05.1989 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_9 було зареєстровано шлюб, що підтверджується даними свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_3 від 13.05.1989 року. Після укладення шлюбу ОСОБА_7 присвоєно прізвище « ОСОБА_10 ».

Судом встановлено, що 28.09.1998 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , ОСОБА_1 було укладено договір купівлі продажу квартири за адресою АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Ужгородського міського нотаріального округу ОСОБА_11 за №7-4530. За умовами договору купівлі - продажу ОСОБА_4 , ОСОБА_1 куплено в рівних долях належну продавцю квартиру, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_1 .

Отже, ОСОБА_4 , ОСОБА_1 є власниками квартири за адресою АДРЕСА_1 .

Судом встановлено, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 про що 15.04.2013 року складено відповідний актовий запис №390, що підтверджується даними свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 15.04.2013 року.

Судом встановлено, що постановою про накладення арешту на майно слідчого СВ Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області Скрекля І.В. від 17.01.2006 року у межах кримінальної справи №1100506 постановлено накласти арешт, зокрема на квартиру АДРЕСА_2 .

З матеріалів кримінальної справи №1-620/06 (кримінальне провадження №1100506, яка оглянута в судовому засіданні встановлено, що вироком Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 22 грудня 2006 року ОСОБА_5 засуджено за ст. 358 ч.2, ст. 190 ч.4, ст. 190 ч.3, ст. 358 ч.3 КК України.

Як встановлено із матеріалів справи ні продавець (попередній власник вказаної квартири) ОСОБА_3 , ні покупці ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (позивач по справі), не є сторонами кримінального провадження.

Зі змісту вироку вбачається, що судом не вирішено питання щодо накладеного в межах вказаного кримінального провадження арештів майна згідно постанови слідчого від 17 січня 2006 року.

Судом встановлено, що згідно відповіді адресованої Ковалець М., ГУНП в Закарпатській області за № 166933-2025 від 19.12.2025року, повідомило про те, що згідно відомостей Управління інформаційно-аналітичної підтримки Головного управління Національної поліції в Закарпатській області кримінальна справа № 1100506 зареєстрована Ужгородським МВ УМВС України по чотирьох злочинах за ч. 3 ст. 190, ч. 4 ст. 190, ч. 2 ст. 209, ч. 2 ст. 358 КК України. 31.05.2006 кримінальна справа № 1100506 скерована до суду за ст. 232 КПК. 22.12.2006 року за ч. 3 ст. 190, ч. 4 ст. 190, ч. 3 ст. 358, ч. 3 ст. 358 КК України Ужгородським міським судом винесено вирок 3 роки позбавлення волі, на підставі ст.75 КК звільнена від відбування покарання з іспитовим строком 2 роки. Враховуючи, що кримінальна справа 31.05.2025 скеровано до суду то надати відомості щодо взаємозв`язку між ОСОБА_5 та зазначеною квартирою не є можливим. Для отримання вказаної інформації рекомендовано звернутися безпосередньо до суду.

Суд при розгляді справи враховує те, що позивач не є стороною кримінального провадження №1100506 та відповідно їй не було відомо ні про хід досудового розслідування ні про прийняте судом рішення за результатами розгляду кримінального провадження. Відповідно їй не було відомо і про постанову слідчого якою було накладено арешт на належне їй нерухоме майно. Вказане свідчить про те, що з об`єктивних причин позивач не могла додати до позовної заяви докази та надати відомості щодо кримінального провадження та обставини щодо накладення арешту на належну їй квартиру.

Судом встановлено, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №459961181 від 12.01.2026 року, вбачається, що інформація щодо зареєстрованого права власності на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 відсутня.

Також встановлено, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №459961181 від 12.01.2026 року вбачається, що у розділі "Відомості з Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна" наявна інформація про арешт нерухомого майна від 17.01.2006 року, на підставі постанови серія та номер: б/н , виданий 17.01.2006, сл. СВ Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області, реєстраційний номер обтяження: 2797166, 17.01.2006.

Судом встановлено, що згідно витягу про реєстрацію в Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №6256782 від 17.01.2006 року вбачається, що на нерухоме майно за адресою: АДРЕСА_1 накладено арешт на підставі постанови б/н від 17.01.2006 слідчого СВ Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області.

Нормативно-правове обґрунтування :

Правовідносини між сторонами по справі є цивільно правовими та урегульовані положеннями ЦК України.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є невід`ємною частиною національного законодавства, кожна людина при визначенні її громадянських прав і обов`язків має право на справедливий судовий розгляд. У пункті 35 рішення від 12 березня 2009 року у справі «Плахтєєва та Плахтєєв проти України» (заява № 20347/03; рішення від 12 березня 2009 року) Європейський суд з прав людини вкотре наголосив на гарантованому кожній особі праві на звернення до суду з позовом щодо її прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з ч. 1 ст. 4, ч. 1 ст. 5 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленим цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів, а суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно ч.1 ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно ч.ч.1-4 ст.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердженняїхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд вважає, що кожна із сторін по даній справі була належним чином поінформована про право надати суду будь-які докази для встановлення наявності або відсутності обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, а також прокоментувати їх. Крім того, сторони по справі не були позбавлені можливості повідомити суду й інші обставини,що мають значення для справи.

Отже, кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Зазначений принцип відображено й конкретизовано в частині першій статті 321 Цивільного кодексу України, згідно з якою право власності є непорушним, і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Одним із способів захисту права власності є гарантована статтею 391цього Кодексу можливість власника вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном.

Спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном.

Зі змісту постанови про накладення арешту на майно від 17 січня 20206 року вбачається, що такий накладено на підставі ст. ст. 125,126 КПК України (1960 р.)

Відповідно до ст. ст.125,126 КПК України 1960 року, слідчий за клопотанням цивільного позивача або з своєї ініціативи зобов`язаний вжити заходів до забезпечення заявленого в кримінальній справі цивільного позову, а також можливого в майбутньому цивільного позову, склавши про це постанову.

В справах про злочини, за які кримінальним законом передбачена конфіскація майна, слідчий зобов`язаний вжити необхідних заходів до забезпечення виконаннявирокув частині можливої конфіскації майна, склавши про це постанову.

Стаття126 КПК України 1960 року визначено порядок забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна. Так, забезпеченняцивільного позовуі можливоїконфіскації майнапровадиться шляхом накладення арешту на вклади, цінності та інше майнообвинуваченогочипідозрюваногоабо осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за його дії, де б ці вклади, цінності та інше майно не знаходилось, а також шляхом вилучення майна, на яке накладено арешт.Накладення арешту на вклади зазначених осіб проводиться виключно за рішенням суду.

Майно, на яке накладено арешт, описується і може бути передане на зберігання представникам підприємств, установ, організацій або членам родини обвинуваченого чи іншим особам. Особи, яким передано майно, попереджаються під розписку про кримінальну відповідальність за його незбереження.

Не підлягають описові предмети першої потреби, що використовуються особою, у якої проводиться опис, і членами її родини. Перелік цих предметів визначено вДодатку до Кримінального кодексу України. Арешт майнаі передача його на зберігання оформляються протоколом, який підписується особою, що проводила опис,понятимиі особою, яка прийняла майно на зберігання. До протоколу додається підписаний цими особами опис переданого на зберігання майна. Для встановлення вартості описаного майна в необхідних випадках запрошуєтьсяспеціаліст, який також підписує протокол і опис майна з його оцінкою. Накладення арешту на майно скасовуєтьсяпостановоюслідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба.

Правова природа арешту майна не змінилася і з прийняттям нині чинного КПК України, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження.

Зокрема, згідно зі статтею 170 КПК України завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Арешт на спірне майно було накладено під час дії КПК України 1960 року за процедурою, встановленою цим нормативно-правовим актом.

Відповідно до пункту дев`ятого розділу XI"Перехідні положення"КПК України2012року арешт майна, застосований до дня набрання чинності цим Кодексом, продовжує свою дію до його зміни, скасування чи припинення у порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом. Дана норма узгоджується з вимогами частини першоїстатті 5 КПК України, за якою процесуальна дія проводиться, а процесуальне рішення приймається згідно з положеннями цього Кодексу, чинними на момент початку виконання такої дії або прийняття такого рішення.

Судова юрисдикція - це інститут права, покликаний розмежувати між собою як компетенцію різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського й адміністративного.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин і їх суб`єктний склад. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина першастатті 19 ЦПК України).

Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четвертастатті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 727/2878/19 (провадження № 14-516цс19) зазначено, що: «21. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що вона вже неодноразово вирішувала питання щодо юрисдикції суду за вимогами про звільнення майна з-під арешту, накладеного за правилами кримінального судочинства, та вказала на таке:

21.1. Спір щодо звільнення майна з-під арешту є приватноправовим, якщо арешт накладений на майно особи, яка не була учасником кримінального провадження, розпочатого заКримінально-процесуальнимкодексом України(далі -КПК України 1960 року) та завершеного (вирок, постанова про закриття провадження) у порядку, передбаченомуКПК України1960року(постанова Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2019 року у справі № 372/2904/17-ц) абоКПК України2012року(постанова Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11). Залежно від суб`єктного складу учасників цього спору його слід розглядати за правилами цивільного чи господарського судочинства.

21.2. Якщо арешт накладений на майно особи, щодо якої заКПК України1960 рокубула порушена кримінальна справа, але надалі постанову про порушення кримінальної справи за тим же процесуальним законом суд скасував, не вирішивши питання про зняття зазначеного арешту, спір про звільнення цього майна з-під арешту слід розглядати за правилами цивільного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 766/21865/17).

21.3. Якщо арешт накладений на майно особи під час досудового розслідування за правиламиКПК України 1960 року, ця особа була засуджена, і вирок не виконаний, однак до її засудження інша особа на підставі судового рішення стала власником відповідного майна, то вирішення питання щодо зняття такого арешту здійснюється за правилами кримінального судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 569/4374/16-ц).

21.4. Якщо арешт накладений на майно особи, яка не є учасником кримінального провадження, розпочатого в період діїКПК України1960 року і такого, що триває, а кримінальне провадження не передане до суду на час набрання чинностіКПК України 2012 року, то вирішення питання щодо зняття такого арешту й оскарження відповідних дій або бездіяльності слідчого в кримінальному провадженні здійснюються за правиламиКПК України2012року(постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 335/12096/15-ц з урахуванням ухвали про виправлення описки від 3 липня 2018 року, від 17 жовтня 2018 року у справі № 461/233/17 та від 7 листопада 2018 року у справі № 296/8586/16-ц).

21.5. Якщо арешт накладений заКПК України2012рокуна майно особи, яка не є учасником кримінального провадження, то вирішення питання щодо зняття такого арешту й оскарження відповідних дій або бездіяльності слідчого в кримінальному провадженні здійснюються за правиламиКПК України 2012 року(постанови Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 202/5044/17, від 28 листопада 2018 року у справі № 636/959/16-ц, від 12 грудня 2018 року у справі № 640/17552/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі № 202/1452/18, від 11 вересня 2019 року у справі № 504/1306/15-ц)».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 серпня 2023 року в справі № 760/23634/21 (провадження № 61-5275св23) вказано, що: «у розглядуваній справі суди встановили, що арешт на квартиру було накладено у 2000 році під час виконання вироку суду в частині конфіскації майна, яке належить на праві власності ОСОБА_3 . Рішенням Жовтневого місцевого суду м. Києва від 09 серпня 2001 року в справі № 2-1414/01 звільнено з-під арешту 1/3 частину вказаної квартири. Закриваючи провадження у цивільній справі, суди попередніх інстанцій не звернули увагу, що ОСОБА_1 не була ні учасником кримінального провадження (розпочатого та звершеного за правиламиКПК України 1960 року), ні учасником виконавчого провадження, в межах якого було накладено арешт на квартиру та звернулась до суду із позовом про захист своїх прав співвласника майна, а отже заявлений спір підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 червня 2023 року в справі № 761/30856/21 (провадження № 61-6031св23) зазначено, що: «апеляційний суд залишив поза увагою те, що порядку і способів скасування арешту майна після закінчення судового розгляду та постановлення обвинувального вироку уКПК України1960рокуне було встановлено для осіб, які не були учасниками такої справи. Тож позивач як власник майна, який не мав будь-якого правового статусу у кримінальному провадженні, за чинним на той час кримінально-процесуальним законом не був наділений процесуальним правом ініціювати питання про звільнення майна з-під арешту. Вирішення зазначеного питання судом у порядку цивільного судочинства не приведе до заміщення ним функцій суду кримінальної юрисдикції. Немає жодних підстав для висновку про те, що суд цивільної юрисдикції у справі за позовом Акціонерного товариства «МЕТАБАНК» не є судом, установленим законом. За встановлених судами першої та апеляційної інстанцій обставин цієї справи виключно звернення до суду у порядку цивільного судочинства з позовом про звільнення майна з-під арешту є ефективним способом захисту порушеного права особи, яка наполягає на тому, що є власником спірної квартири».

Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 757/1750/23 (провадження № 61-12325св23).

Згідно зі статтею 174 нині чинного КПК України як підозрюваний, обвинувачений, їх захисник або законний представник, так і інший власник або володілець майна вправі звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна, в тому числі на тій підставі, що в подальшому застосуванні відповідного заходу відпала потреба.

Проте слідчий суддя, як і прокурор, наділений повноваженнями приймати рішення про припинення цього заходу виключно під час досудового розслідування, розпочатого шляхом внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань у порядку, встановленому чинним КПК України. Процедури вирішення означених питань за межами кримінального провадження до набрання чинності цим Кодексом, КПК України не передбачає.

Водночас прокурор, слідчий суддя, суд, як і інші органи державної влади та їх посадові особи відповідно до частини другої статті 19Конституції України зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Однією з загальних засад кримінального провадження згідно з пунктом другим частини першої статті 7, частиною першою статті 9КПК України є законність, що передбачає обов`язок, суду, слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, інших службових осіб органів державної влади неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.

Вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способом захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції. З урахуванням наведеного вище, вирішення цих вимог за правилами кримінального судочинства законом не передбачено.

Відповідно до ч. 2ст.328ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права не встановлена судом.

Відповідно до ст.182ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Відповідно до частин 1, 2 статті 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі ст.1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Право власності належить до основоположних прав людини, втілення яких у життя становить підвалини справедливості суспільного ладу.

Статтею 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованого Верховною Радою України 17.07.1997 року (Закон № 475/97-ВР) визначено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до практики ЄСПЛ втручання в це право повинно мати законні підстави й мету, а також бути пропорційним публічному інтересу. Особи, котрі зазнають порушення права мирного володіння майном, як і інших визначених Конвенцією прав, відповідно до статті 13 цього міжнародно-правового акту повинні бути забезпечені можливістю ефективного засобу юридичного захисту в національному органі.

Згідно ч. 1 ст.263ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.

Згідно зістаттею 170 КПК України, чинного на час розгляду справи, завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження.

Таким чином, оскільки накладення арешту на майно має наслідком заборону відчуження арештованого майна, то ним порушується право власника цього майна.

За змістомстатті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено зокрема у разі, якщо наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно.

У даному випадку, позивач вказує що наявність обтяження щодо належної йому квартири, є перешкодою для оформлення спадщини та її відчуження.

Враховуючи встановлені обставини справи та те, що позивач не був учасником кримінального провадження, вирок суду за результатами розгляду кримінального провадження набув законної сили, однак при його ухваленні та після у рамках кримінальної справи, питання про скасування арешту на квартиру не вирішувалося, минув тривалий час після розгляду справи, а майно у виді зазначеної вище квартири придбано на підставі договору купівлі-продажу який не визнано недійсним (відомості про зворотнє суду не надано), суд дійшов висновку щодо порушення права позивача на мирне володіння своїм майном, у зв`язку з чим наявні підстави для задоволення вимог та звільнення з під-арешту квартири.

Враховуючи наявність накладеного арешту на майно, неможливість скасування арешту в позасудовому порядку та оскільки позивач в інший спосіб, крім звернення до суду з позовом про звільнення майна з-під арешту, захистити своє порушене право власності не може, суд приходить до висновку про необхідність захисту його права шляхом скасування такого арешту, оскільки позовні вимоги знайшли своє повне підтвердження в ході судового розгляду в цій частині.

З огляду на викладені обставини, досліджені докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів в їх сукупності.

Згідно із ст.263 Цивільного процесуального кодексу України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Верховний суд у постанові від 02 жовтня 2019 року у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».

Суд вважає, що позивачем доведено належним чином обґрунтованість підстав позову, а саме звільнення з під арешту житлової квартири за адресою: АДРЕСА_1 , що накладений на підставі постанови про накладення арешту на майно від 17.01.2006 року слідчого СВ Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області Скрекля І.В. у межах кримінальної справи №1100506, відповідачем у свою чергу підстави позову не спростовані.

З урахуванням всіх обставин справи, враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України - кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, виходячи з принципу процесуального рівноправ`я сторін, та враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, виходячи із принципів розумності та справедливості, оцінюючи належність, допустимість, достовірність та достатність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення з підстав та мотивів викладених вище.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргу ментів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Щодо розподілу судових витрат

Частинами першою-другою статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на висновки Суду щодо позовної заяви та задоволення позовних вимог , у порядку частин першої статті 141 ЦПК України, з відповідача за позовом на користь позивача підлягає стягненню фактично сплачений судовий збір за подання позовної заяви у сумі 1331,20 грн.

Керуючись, ст.ст. 2, 13, 82, 141, 142, 178, 255, 259, 263, 265, 268, 354 ЦПК України, ст. ст. 319, 321ЦК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 , подану в особі уповноваженого представника ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції України у Закарпатській області, третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Перша Ужгородська державна нотаріальна контора про звільнення майна з під арештузадовольнити.

Скасувати арешт накладений на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер обтяження: 2797166 від 17.01.2006 року, накладений Першою Ужгородською державною нотаріальною конторою на підставі постанови, б/н, слідчого СВ Ужгородського МВ УМВС України в Закарпатській області лейтенантом поліції І.В. Скрекля від 17.01.2006 року у кримінальній справі №1-620/06 (кримінальне провадження №1100506).

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління Національної поліції України у Закарпатській області (місцезнаходження: м. Ужгород, вул. Ракоці, 13, код ЄДРПОУ 40108913) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) сплачений нею судовий збір в сумі 1331,20 грн.

Рішення може бути оскаржене у апеляційному порядку до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення (ч.1 ст.354, ст.355 ЦПК України).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду (ч.ч.1, 2 ст.273 ЦПК України).

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення (п.1 ч.2 ст.354 ЦПК України).

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин (ч.3 ст.354 ЦПК України).

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 );

Відповідач- Головне управління Національної поліції України у Закарпатській області (місцезнаходження: м. Ужгород, вул. Ракоці, 13, код ЄДРПОУ 40108913);

Третя особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Перша Ужгородська державна нотаріальна контора(місцезнаходження: м. Ужгород, вул. Собранецька, буд.47, код ЄДРПОУ 02884026).

Дата складання повного тексту рішення 14.07.2026 року.

Суддя Ужгородського

міськрайонного суду К.К. Бенца