Рішення № 138231389, 15.07.2026, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 липня 2026 року м. ПолтаваСправа № 440/5266/26

Полтавський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Алєксєєвої Н.Ю., розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини

Інформація не підлягає розголошенню в загальному доступі відповідно до статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

, третя особа: ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини

Інформація не підлягає розголошенню в загальному доступі відповідно до статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

, третя особа: ОСОБА_2 , у якій просить:

- визнати протиправними дії військової частини щодо включення ОСОБА_2 до кола осіб, які отримують грошове забезпечення військовослужбовця ОСОБА_3 ;

- зобов`язати військову частину виключити ОСОБА_2 з наказів (рішень), на підставі яких здійснюється виплата грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_3 ;

- зобов`язати військову частину припинити виплату грошового забезпечення ОСОБА_2 ;

- зобов`язати військову частину здійснити перерахунок грошового забезпечення військовослужбовця ОСОБА_3 відповідно до вимог законодавства та визначити належних отримувачів, а саме: позивачку ОСОБА_1 та неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , як єдиних осіб, які відповідають вимогам законодавства як члени сім`ї військовослужбовця.

Позовні вимоги обґрунтовано протиправністю дій відповідача щодо виплати ОСОБА_2 грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця як члену сім`ї військовослужбовця.

Ухвалою суду від 04.05.2026 позовну заяву залишено без руху.

18.05.2026 позивачем надано до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви та квитанцію про сплату судового збору.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.05.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, а також призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).

Відповідач позов не визнав. У наданому до суду відзиві на позов представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог відмовити посилаючись на те, що 01 лютого 2025 року набули чинності зміни до Порядку виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884 (далі Порядок №884), згідно з якими батьки військовослужбовця набули право на виплату грошового забезпечення зниклих безвісти військовослужбовців, в розмірі та в порядку, передбаченому пунктами 1, 6 згаданої постанови. Листом ІНФОРМАЦІЯ_2 №1741/5282 від 18 листопада 2025 року (додаток 1) до військової частини надійшла заява матері зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_5 на виплату грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця. За результатами розгляду вказаних документів було встановлено їх відповідність вимогам пункту 3 Порядку №884, і наказом командира військової частини (по стройовій частині) від 07 грудня 2025 року №345 (додаток 2), старшому солдату ОСОБА_6 , який перебуває у розпорядженні командира військової частини, зниклому безвісти 08 червня 2024 року, відновлено виплату грошового забезпечення та додаткової винагороди у розмірі 16,67% на ім`я матері ОСОБА_7 , з 01 лютого 2025 року. Підстава: заява ОСОБА_2 від 18.11.2025. В той же час, позивач не надав жодних належних та допустимих доказів, які підтверджуються відсутність у матері військовослужбовця права на отримання грошового забезпечення.

Вказував, що наведене в позовній заяві особисте розпорядження, складене на випадок своєї загибелі (смерті) , про виплату одноразової грошової допомоги особі (особам) за його вибором, може бути використане виключно у випадку загибелі військовослужбовця і не може бути використане при визначенні кола осіб, які мають право на виплату грошового забезпечення при зникненні безвісти військовослужбовця. Особисте розпорядження на випадок загибелі призначене виключно для визначення осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 15 000 000,00 гривень, передбаченої статтями 16, 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а не грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця, передбаченого пунктом 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про шлюб від 15.09.2017, ОСОБА_8 зареєструвала шлюб 15.09.2017 з ОСОБА_3 і змінила прізвище після державної реєстрації шлюбу на ОСОБА_9 , що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії серії НОМЕР_1 .

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , є сином ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 07.11.2017.

ОСОБА_2 є матір`ю ОСОБА_3 .

Сповіщенням №194 від 11.06.2024 повідомлено позивача про те, що її чоловік старший солдат ОСОБА_3 зник безвісти 08.06.2024 в районі н.п. Іванівське Бахмутського району Донецької області в результаті ворожого артилерійського обстрілу, гідно виконуючи свій обов`язок, беручи участь в обороні держави та стримуванні збройної агресії російської федерації.

Позивачка звернулася до військової частини із заявою про виплату їй грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця.

Листом ІНФОРМАЦІЯ_2 №1741/5282 від 18 листопада 2025 року до військової частини надійшла заява матері зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_3 на виплату грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця.

Наказом командира військової частини (по стройовій частині) від 07 грудня 2025 року №345, старшому солдату ОСОБА_3 , який перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_3 , зниклому безвісти 08 червня 2024 року, відновлено виплату грошового забезпечення та додаткової винагороди у розмірі 16,67% на ім`я матері ОСОБА_2 , з 01 лютого 2025 року.

04.03.2026 позивачка звернулася до військової частини із заявою щодо проведення службової перевірки законності визначення кола осіб, яким виплачується грошове забезпечення військовослужбовця та надання роз`яснень щодо прядку здійснення таких виплат.

Листом відповідача від 06.03.2026 позивачку повідомлено про відсутність підстав для проведення службової перевірки.

У подальшому позивачка звернулася до військової частини із заявою щодо роз`яснення стосовно кола осіб, які мають право на отримання виплати грошового забезпечення та додаткової винагороди належних старшому солдату ОСОБА_3 .

Листом відповідача від 18.03.2026 позивачку повідомлено, відповідно абзацу другого пункту 6 постанови Кабінету Міністрів України від 30 листопада 2016 року № 884 (зі змінами від 19.04.2025) Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, виплата грошового забезпечення здійснюється рівними частками в загальній сумі 50 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань) - дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовців аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови, що ці права не були поновлені). Враховуючи вищенаведене, виплата грошового забезпечення та додаткової винагороди у розмірі 16,67% на ім`я матері ОСОБА_2 підпадає під критерії вищезгаданої постанови.

Не погоджуючись з діями військової частини щодо включення ОСОБА_2 до кола осіб, які отримують грошове забезпечення військовослужбовця ОСОБА_3 , позивачка звернулася за захистом своїх прав до суду.

Надаючи оцінку обставинам справи, суд керується таким.

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України від 25.03.1992 року № 2232-ХІІ "Про військовий обов`язок і військову службу" (далі - Закон № 2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 20.12.1991 року № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - це діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до пунктів 1-4 статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

За приписами пункту 6 статті 9 Закону № 2011-XII (у редакції Закону України від 08.10.2024 року № 3995-IX) за військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігається виплата грошового забезпечення.

Військовослужбовець має право скласти у письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження на випадок полону).

Порядок підтвердження справжності підпису військовослужбовця на особистому розпорядженні на випадок полону, оформлення та зберігання такого розпорядження та його скасування здійснюються у порядку, передбаченому пунктом 4 статті 16 цього Закону.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону грошове забезпечення виплачується дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені). Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 50 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці четвертому цього пункту, грошове забезпечення виплачується повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законним представником яких є військовослужбовець. Таким особам рівними частками виплачується частина грошового забезпечення, що в загальній сумі не перевищує 20 відсотків грошового забезпечення, визначеного після здійснення встановлених законом відрахувань.

Виплата грошового забезпечення особі (особам), визначеній (визначеним) в особистому розпорядженні на випадок полону, та особам, передбаченим цим пунктом, здійснюється до повного з`ясування обставин захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, інтернування військовослужбовців у нейтральних державах або зникнення безвісти, їх звільнення з полону або визнання судом безвісно відсутніми чи оголошення судом померлими. У всіх випадках виплата грошового забезпечення здійснюється не більше ніж до дня виключення військовослужбовця із списків особового складу військової частини.

Грошове забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, підлягає індексації відповідно до закону. Порядок та умови перерахунку розміру грошового забезпечення таких військовослужбовців встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

У разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзацах четвертому - п`ятому цього пункту, належні та не виплачені військовослужбовцям, захопленим у полон або заручниками, а також інтернованим у нейтральних державах або зниклим безвісти, суми грошового забезпечення після оголошення їх судом померлими включаються до складу спадщини.

Дія цього пункту не поширюється на військовослужбовців, які добровільно здалися в полон, самовільно залишили військові частини (місця служби) або дезертирували зі Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів.

За військовослужбовцями, захопленими в полон або заручниками, а також інтернованими в нейтральних державах або зниклими безвісти, зберігаються передбачені законом інші види забезпечення.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 року № 884 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення сім`ям військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх (далі - Порядок № 884), який визначає механізм виплати грошового забезпечення, в тому числі додаткових та інших видів грошового забезпечення, сім`ям військовослужбовців Збройних Сил, інших утворених відповідно до законів військових формувань та правоохоронних органів спеціального призначення, Держспецтрансслужби та Держспецзв`язку, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або безвісно відсутніх (далі - військовослужбовці).

Відповідно до пунктів 2-5 Порядку № 884 у цьому Порядку під терміном "безвісно відсутній військовослужбовець" слід розуміти зниклого безвісти під час захисту Вітчизни військовослужбовця, щодо якого понад 15 днів відсутні відомості про місце його перебування, крім відомостей про самовільне залишення військової частини або місця служби.

За військовослужбовцями зберігаються виплати в розмірі посадового окладу за останнім місцем служби, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, інших щомісячних додаткових видів грошового забезпечення постійного характеру та інші види грошового забезпечення (далі - грошове забезпечення) з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Виплата грошового забезпечення здійснюється з дня захоплення військовослужбовців у полон або заручниками, а також інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти, членам сімей військовослужбовців за їх заявою на ім`я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації). До заяви додаються: копії сторінок паспорта повнолітніх членів сім`ї з даними про прізвище, ім`я та по батькові і реєстрацію місця проживання (перебування); довідка про реєстрацію місця проживання (перебування) членів сім`ї (у разі відсутності такої інформації в паспорті); копія свідоцтва про шлюб (у разі наявності); копії свідоцтв про народження дітей (у разі наявності); копія документа, що засвідчує реєстрацію в Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (для осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це контролюючому органу і мають відмітку в паспорті, - копія сторінки паспорта з такою відміткою).

Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) розглядає протягом 15 днів подані документи та приймає рішення щодо виплати або відмови у виплаті грошового забезпечення, про що повідомляється заявнику в письмовій формі.

У рішенні про відмову у виплаті грошового забезпечення обов`язково зазначаються підстави для такої відмови.

Командир (начальник, керівник) військової частини (установи, організації) приймає рішення про відмову у виплаті у разі: подання заяви особами, що не зазначені в пункті 7 цього Порядку; подання не в повному обсязі документів, зазначених у пункті 4 цього Порядку; подання заяви з порушенням строків, визначених абзацами шостим і сьомим пункту 6 цього Порядку; з`ясування в установленому законодавством порядку обставин щодо добровільної здачі військовослужбовця в полон, самовільного залишення військової частини (установи, організації), місця служби або дезертирування.

Прийняття рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення у зв`язку з поданням не в повному обсязі документів не позбавляє заявників права звернутися до командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації) повторно після усунення причин, що стали підставою для відмови у виплаті.

Рішення про відмову у виплаті грошового забезпечення може бути оскаржено у судовому порядку.

Є чинними положення статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" в редакції з 01.02.2025 через набрання чинності Законом України від 08.10.2024 № 3995-IX, а отже з 01.02.2025 вони не дозволяють застосовувати положення статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" у попередній редакції.

Суд враховує, що у змісті рішення від 25 січня 2012 року № 3-рп/2012 Конституційний Суд України вказав, що суди під час вирішення справ про соціальний захист громадян керуються, зокрема, принципом законності. Цей принцип передбачає застосування судами законів України, а також нормативно-правових актів відповідних органів державної влади, виданих на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Велика Палата Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05.06.2024 у справі №910/14524/22 та від 11.09.2024 у справі № 554/154/22, наголошувала на тому, що Суд не може перебирати на себе правотворчі функції законодавчої та виконавчої влади. Порушення такого підходу та, відповідно, ігнорування принципу законності: суперечить, щонайменше, принципам правової визначеності, легітимних очікувань та належного урядування як базовим складовим правовладдя (верховенства права); дискримінує іншу сторону правовідносин; означає, що суд може надати дозвіл будь-кому та будь-коли діяти за межами закону (який містить заборони) або за межами наданих законом прав (повноважень); іде в розріз з принципом поділу влади на законодавчу, виконавчу та судову, а також порушує систему стримувань і противаг (суд втручається в компетенцію суб`єктів нормотворення та може ігнорувати їх волю).

Слід також врахувати, що викладення у новій редакції пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" Законом України "Про внесення зміни до пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" №3995-ІХ від 08.10.2024 не скасовують і не пом`якшують відповідальність та взагалі не стосуються питання відповідальності особи.

Отже, правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем щодо виплати грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця, які виникли до внесення змін до Закону № 2011 Законом № 3995-IX, після набрання чинності таких змін, тобто з 01.02.2025, повинні бути приведені у відповідність із новим юридичним регулюванням.

На виконання положень пункту 6 статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 15.04.2025 №449, якою вніс зміни до постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовців, захоплених у полон або заручниками, а також інтернованих у нейтральних державах або зниклих безвісти" від 30.11.2016 №884.

Ця постанова набирала чинності з дня її опублікування та застосовується з 1 лютого 2025 року (пункт 2).

Так, відповідно до пункту 6 Порядку №884, що застосовується з 1 лютого 2025 року, виплата грошового забезпечення здійснюється:

особам, визначеним в особистому розпорядженні на випадок полону, відповідно до зазначеного розміру частки у відсотках після здійснення встановлених законом відрахувань. У разі відсутності в особистому розпорядженні на випадок полону стовідсоткового розподілу грошового забезпечення нерозподілена частка грошового забезпечення зберігається за військовослужбовцями;

у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону - рівними частками в загальній сумі 50 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань) - дружині (чоловіку), законним представникам малолітніх (неповнолітніх) дітей, дітям з числа осіб з інвалідністю з дитинства (незалежно від віку) або їх законним представникам та батькам військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовців аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови, що ці права не були поновлені);

у разі відсутності особистого розпорядження на випадок полону та осіб, зазначених в абзаці третьому цього пункту, - рівними частками, в загальній сумі 20 відсотків грошового забезпечення (після здійснення встановлених законом відрахувань), - повнолітнім дітям, рідним братам (сестрам), законними представниками яких є військовослужбовці.

Тож зі змісту та аналізу положень законодавства слідує, що до переліку осіб, які мають право на отримання грошового забезпечення військовослужбовця, який зник безвісти, належать батьки військовослужбовців (крім тих із зазначених осіб, які одержують від військовослужбовця аліменти, а також батьків, позбавлених батьківських прав, за умови що ці права не були поновлені).

Згідно матеріалів справи ОСОБА_3 вважається зниклим безвісти з 08.06.2024.

Листом ІНФОРМАЦІЯ_2 №1741/5282 від 18 листопада 2025 року до військової частини надійшла заява матері зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_3 на виплату грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця.

Наказом командира військової частини (по стройовій частині) від 07 грудня 2025 року №345, старшому солдату ОСОБА_3 , який перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_3 , зниклому безвісти 08 червня 2024 року, відновлено виплату грошового забезпечення та додаткової винагороди у розмірі 16,67% на ім`я матері ОСОБА_2 , з 01 лютого 2025 року.

Позивачем доказів, які б підтверджували факт позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав, або одержання нею від військовослужбовця аліментів до суду не надано.

Підсумовуючи викладене вище, враховуючи, що ОСОБА_2 є матір`ю військовослужбовця ОСОБА_11 , яка надала документи, зазначені у пункті 4 Порядку №884 (в редакції чинній на час подання заяв), а також зважаючи на те, що у ОСОБА_3 є ще члени сім`ї - дружина ОСОБА_1 та син ОСОБА_4 , ОСОБА_2 має право на отримання 16,67% грошового забезпечення зниклого безвісти військовослужбовця ОСОБА_3 .

Надаючи оцінку доводам позивача, що ОСОБА_2 є працездатною, не має групи інвалідності, не досягла пенсійного віку, не перебувала на утриманні військовослужбовця, не проживала з ним однією сім`єю, не вела з ним спільного господарства та не була пов`язана спільним побутом, а тому не є членом його сім`ї у розумінні законодаства, суд зазначає наступне.

Положеннями Порядку №884 визначено, що до кола отримувачів грошового забезпечення належного військовослужбовцю, який зник безвісти, належать, зокрема, члени сім`ї військовослужбовця, визначені на підставі документів, що підтверджують родинні зв`язки, у тому числі актових записів цивільного стану. Так, для виплати грошового забезпечення батькам військовослужбовців до заяви про виплату грошового забезпечення, окрім іншого, додається копія свідоцтва про народження військовослужбовців або копія витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження.

Суд зазначає, що чинне законодавство не передбачає автоматичного позбавлення особи, записаної матір`ю відповідно до Сімейного кодексу України, статусу члена сім`ї чи пов`язаних із цим прав. Навпаки, до моменту виключення відповідного запису з актового запису про народження за рішенням суду така особа вважається матір`ю у правовому розумінні.

Позивачкою ні до відповідача, ні до суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження виключення відомостей про матір військовослужбовця з актового запису про народження, зокрема не подано відповідного рішення суду про внесення змін до таких відомостей. За відсутності доказів оспорювання чи скасування запису про батьківство у встановленому законом порядку, відповідні відомості актового запису про народження вважаються чинними та такими, що мають юридичну силу.

Суд також зазначає, що положення Порядку №884 не містять жодного застереження щодо виключення з кола отримувачів грошового забезпечення належного військовослужбовцю, який зник безвісти, зокрема, батьків, які є працездатними, не мають/мають групу інвалідності, не досягли/досягли пенсійного віку, не проживали з ним однією сім`єю, не вели з ним спільного господарства та не були пов`язані спільним побутом.

Відтак, для застосування зазначеного Порядку визначальним є сам факт наявності чинного актового запису про народження, який підтверджує родинний зв`язок, а не спосіб внесення відповідних відомостей.

Як встановлено з матеріалів справи, старший солдат ОСОБА_3 у відповідності до абзацу 1 пункту 6 статті 9 Закону №2011-XII не складав особисте розпорядження на випадок захоплення його в полон або заручником, інтернування в нейтральних державах або зникнення безвісти про виплату належного йому грошового забезпечення особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках.

За таких обставин нарахування та виплата належного військовослужбовцю військової частини ОСОБА_3 грошового забезпечення здійснюється в Порядку №884 визначеним особам за їх заявою на ім`я командира (начальника, керівника) військової частини (установи, організації).

Частиною 1 статті 16 Закону №2011-ХІІ встановлено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 16 Закону №2011-ХІІ одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби.

Військовослужбовець, військовозобов`язаний або резервіст, який призваний на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, має право скласти в письмовій довільній формі особисте розпорядження на випадок своєї загибелі (смерті) про виплату одноразової грошової допомоги особі (особам) за його вибором, визначивши розмір частки таких осіб у відсотках (далі - особисте розпорядження). Справжність підпису військовослужбовця Збройних Сил України, військовозобов`язаного, резервіста, який призваний на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, на особистому розпорядженні засвідчує командир військової частини або нотаріус. Оригінал особистого розпорядження зберігається у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки за місцем реєстрації місця проживання або за місцем призову (прийняття) на військову службу такої особи, якщо такий призов (прийняття) на військову службу здійснювався (здійснювалося) не за місцем реєстрації місця проживання військовозобов`язаного або резервіста. У разі складання особистого розпорядження військовослужбовцем Служби безпеки України, іншого органу або військового формування, крім Збройних Сил України, зазначених у підпункті 1 пункту 1 статті 3 цього Закону, справжність підпису на особистому розпорядженні засвідчує командир/керівник підрозділу органу (служби, військового формування) або нотаріус. Оригінал особистого розпорядження зберігається в особовій справі військовослужбовця Служби безпеки України, іншого органу або військового формування, зазначених у підпункті 1 пункту 1 статті 3 цього Закону. Порядок та строки передачі військовослужбовцем оригіналу особистого розпорядження командиру військової частини, командиру/керівнику підрозділу органу (служби, військового формування) для зберігання в особовій справі визначаються Кабінетом Міністрів України.

Частиною 2 статті 16-1 №2011-ХІІ встановлено, що за наявності особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають особи, на користь яких складено таке особисте розпорядження, у розмірі частки, визначеної в такому розпорядженні у відсотках.

Незалежно від змісту особистого розпорядження право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки загиблої (померлої) особи у розмірі 50 відсотків частки, яка належала б кожному з них у разі призначення і виплати одноразової грошової допомоги за відсутності особистого розпорядження.

Частиною 3 статті 16-1 №2011-ХІІ встановлено, що у разі відсутності особистого розпорядження або за наявності неохопленої особистим розпорядженням частки розміру одноразової грошової допомоги право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги (її частки) мають особи, визначені у пункті 4 цієї статті, у рівних частках.

Частина 4 статті 16-1 №2011-ХІІ зазначає, що до членів сімей загиблих (померлих) осіб, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, належать:

діти, у тому числі усиновлені, зачаті за життя загиблої (померлої) особи та народжені після її смерті, а також діти, стосовно яких загиблу (померлу) особу за її життя було позбавлено батьківських прав;

вдова (вдівець);

батьки (усиновлювачі) загиблої (померлої) особи, якщо вони не були позбавлені стосовно неї батьківських прав або їхні батьківські права були поновлені на час її загибелі (смерті);

внуки загиблої (померлої) особи, якщо на момент її загибелі (смерті) їх батьки загинули (померли);

жінка (чоловік), з якою (з яким) загибла (померла) особа проживали однією сім`єю, але не перебували у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, за умови що цей факт встановлено рішенням суду, яке набрало законної сили;

інші утриманці загиблої (померлої) особи, які мають право на пенсію в разі втрати годувальника відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (частина 4 статті 16-1 Закону №2011-ХІІ).

Відповідно до частини 1 пункту 3 статті 16-2 Закону №2011-ХІІ розмір одноразової грошової допомоги, що виплачується у разі загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби, у тому числі під час перебування у полоні (крім військовослужбовців, які добровільно здалися у полон), становить 15 мільйонів гривень.

Відтак, особисте розпорядження на випадок загибелі призначене для визначення осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги в розмірі 15 000 000,00 гривень, передбаченої статтями 16, 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Надане позивачем до позовної заяви особисте розпорядження ОСОБА_3 , складене на випадок своєї загибелі (смерті), про виплату одноразової грошової допомоги особі (особам) за його вибором, може бути використане виключно у випадку загибелі військовослужбовця і не може бути використане при визначенні кола осіб, які мають право на виплату грошового забезпечення при зникненні безвісти військовослужбовця, передбаченого пунктом 6 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що відповідач діяв виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України, а отже, протиправних дій відповідача щодо виплати грошового забезпечення військовослужбовця, який зник безвісти, суд не встановив.

Відтак, враховуючи вищенаведене, суд вважає, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Частиною першою статті 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом змагальності сторін, диспозитивності та офіційного з`ясування всіх обставин у справі, відповідно до якого розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин (частина друга статті 77 КАС України).

Таким чином, із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову, підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

У Х В А Л И В:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_4 ) до Військової частини

Інформація не підлягає розголошенню в загальному доступі відповідно до статті 7 Закону України "Про доступ до судових рішень"

, третя особа: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н.Ю. Алєксєєва