Рішення № 138230630, 14.07.2026, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа №380/11521/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2026 року

Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Ланкевича А.З., розглянувши у письмовому провадженні в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Національні інформаційні системи» про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії, -

в с т а н о в и в :

Позивач звернулася з позовом, в якому просить:

- визнати протиправними дії Державного підприємства «Національні інформаційні системи» щодо несвоєчасного надання відповіді на запит від 26.11.2025, відмови у задоволенні запиту від 26.11.2025 на отримання публічної інформації та ненадання запитуваної інформації, зазначеної у запиті від 26.11.2025;

- зобов`язати Державне підприємство «Національні інформаційні системи» у п`ятиденний строк з моменту набрання судовим рішенням законної сили розглянути повторно запит від 26.11.2025 та надати запитувану у ньому інформацію.

В обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 26.11.2025 звернулася до відповідача із запитом про надання публічної інформації, у якому просила надати копію чинної інструкції з діловодства в Державному підприємстві «Національні інформаційні системи», а також копію наказу, яким вона була затверджена. Листом-відповіддю від 02.12.2025 №6439/19.2-19 відповідач відмовив у задоволенні запиту, зазначивши, що не є розпорядником публічної інформації у розумінні п.2 ч.1 ст.13 Закону України «Про доступ до публічної інформації», оскільки не фінансується з державного бюджету та функціонує як самостійний суб`єкт господарювання на принципах госпрозрахунку, самофінансування та самоокупності. Вважає, що відповідач виконує делеговані державою функції у сфері забезпечення функціонування державних реєстрів, а тому в частині інформації, пов`язаної з виконанням таких функцій, є розпорядником публічної інформації. Наголошує, що запитувана інструкція з діловодства та наказ про її затвердження є публічною інформацією, доступ до якої не може бути обмежено. Стверджує, що відповідач не застосував «трискладовий тест», а також порушив строк надання відповіді, оскільки відповідь надіслано лише 03.12.2025, тобто після спливу встановленого законом строку. Просить позов задовольнити повністю.

Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому посилається на те, що є суб`єктом господарювання, основною метою діяльності якого є технічне та технологічне забезпечення Єдиних та Державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, не є органом державної влади та не здійснює владних управлінських функцій, не фінансується з державного бюджету та не є розпорядником бюджетних коштів. Зазначає, що коло розпорядників інформації визначено ст.13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» вичерпно та розширеному тлумаченню не підлягає, а до відповідача застосовними є лише критерії п.4 і п.5 ч.1 ст.13 цього Закону, тобто розпорядником він визнається виключно щодо інформації про умови постачання товарів, послуг і цін на них та щодо інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага керівництва. Стверджує, що запитувана інструкція з діловодства та наказ про її затвердження є внутрішніми організаційно-розпорядчими актами, які регулюють виключно внутрішні процеси документообігу, не є нормативно-правовими актами, не містять ознак публічної інформації та не належать до категорій інформації, щодо якої відповідач є розпорядником. Вказує, що «трискладовий тест» застосовується лише у разі обмеження доступу до вже наявної публічної інформації, а в цьому випадку відсутній сам предмет для його застосування. Зазначає, що запит розглянуто у межах установленого законом строку, оскільки запит отримано 26.11.2025, перебіг строку розпочався 27.11.2025, а з урахуванням вихідних днів останнім днем строку було 03.12.2025. Вважає обраний спосіб захисту неналежним. Враховуючи викладене, просить відмовити у задоволенні позову повністю.

Ухвалою суду від 10.06.2026 позивача звільнено від сплати судового збору за подання позову в цій справі.

Ухвалою судді від 10.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; на підставі п.1 ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини справи та надав їм правову оцінку.

26.11.2025 позивач звернулася до Державного підприємства «Національні інформаційні системи» із запитом про надання публічної інформації, у якому просила надати в електронному та паперовому вигляді копію чинної інструкції з діловодства в Державному підприємстві «Національні інформаційні системи», а також копію наказу, яким вона була затверджена.

Листом від 02.12.2025 №6439/19.2-19 Державне підприємство «Національні інформаційні системи» відмовило у задоволенні запиту. У листі зазначено, що відповідач є суб`єктом господарювання, наділеним спеціальними правами при здійсненні повноважень адміністратора Єдиних та Державних реєстрів, створення та забезпечення функціонування яких належить до компетенції Міністерства юстиції України, метою якого є отримання прибутку шляхом здійснення господарської діяльності та у статутному капіталі якого частка держави становить 100 відсотків. Відповідач вказав, що вимоги Закону України «Про доступ до публічної інформації» розповсюджуються на нього в частині п.4, 5 ч.1 ст.13 цього Закону, тобто щодо інформації про умови надання послуг та цін на них, а також щодо інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага генерального директора та його заступників. Разом з тим відповідач зауважив, що не відноситься до розпорядників публічної інформації в розумінні п.2 ч.1 ст.13 Закону, оскільки не фінансується з державного бюджету, не є розпорядником та/або одержувачем бюджетних коштів, а діє на принципах госпрозрахунку, самофінансування та самоокупності. Відповідач дійшов висновку, що вимога щодо надання копії інструкції з діловодства не стосується публічної інформації, щодо якої він визначений розпорядником, та виходить за межі регулювання Закону.

Не погодившись із зазначеними діями відповідача, позивач звернулася до суду з цим позовом.

Змістом спірних правовідносин є відповідність оскаржуваних дій суб`єкта, який є розпорядником публічної інформації, критеріям, визначеним у ч.2 ст.2 КАС України, а також наявність чи відсутність порушення права позивача на доступ до публічної інформації.

Вказані обставини та зміст спірних правовідносин підтверджені наявними у справі доказами.

Вирішуючи спір, суд застосовує наступні норми права.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначає Закон України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 №2939-VI (далі Закон №2939-VI).

Згідно зі ст.1 Закону №2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Відповідно до ч.1 ст.13 Закону №2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків; 4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них; 5) юридичні особи публічного права, державні/комунальні підприємства або державні/комунальні організації, що мають на меті одержання прибутку, господарські товариства, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, - щодо інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради.

Згідно з ч.4 ст.13 Закону №2939-VI усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

Відповідно до п.п.1, 2 ч.1 ст.5 Закону №2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом: систематичного та оперативного оприлюднення інформації; шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

Згідно з ч.1, ч.2 ст.19 Закону №2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні. Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Відповідно до ч.1 ст.20 Закону №2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Згідно з п.1 ч.1 ст.22 Закону №2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту, зокрема, у випадку, якщо він не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам сторін, суд зазначає таке.

Ключовим питанням, яке постало перед судом у цій справі, є те, чи є Державне підприємство «Національні інформаційні системи» розпорядником запитуваної позивачем інформації у розумінні Закону №2939-VI, чи належить запитувана інформація до публічної інформації, а також чи були відповідачем порушені права позивача у сфері доступу до публічної інформації.

Судом встановлено, що Державне підприємство «Національні інформаційні системи» є державним комерційним підприємством, заснованим Міністерством юстиції України, яке належить до сфери управління цього Міністерства. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.1999 №1272 «Деякі питання адміністрування Державних та Єдиних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України» та наказу Міністерства юстиції України від 25.06.2015 №1059/5 відповідач здійснює повноваження адміністратора Єдиних та Державних реєстрів інформаційної системи Міністерства юстиції України. Метою діяльності відповідача, згідно з п.2.1 Статуту, є отримання прибутку шляхом здійснення господарської діяльності у сфері створення, розробки, підтримки, супроводження, удосконалення, модернізації та технічного супроводження Єдиних та Державних реєстрів, автоматизованих систем, баз даних та інших інформаційних систем, держателем яких є Міністерство юстиції України. Відповідно до п.3.5 Статуту відповідач діє на принципах госпрозрахунку, самофінансування та самоокупності та функціонує як самостійний суб`єкт господарювання.

Аналіз наведених норм у їх взаємозв`язку дає підстави для висновку, що ст.13 Закону №2939-VI визначає розпорядників публічної інформації диференційовано - залежно від їх правового статусу та обсягу інформації, щодо якої на них покладається обов`язок з її надання. При цьому обсяг публічної інформації, розпорядником якої є відповідна особа, безпосередньо пов`язаний з тим, за яким саме з пунктів ч.1 ст.13 цього Закону така особа набуває статусу розпорядника.

Здійснюючи повноваження адміністратора Єдиних та Державних реєстрів, держателем яких є Міністерство юстиції України, Державне підприємство «Національні інформаційні системи» виконує делеговані державою функції у сфері забезпечення функціонування державних інформаційних ресурсів. З урахуванням цього суд враховує доводи позивача про те, що відповідач у силу п.3 ч.1 ст.13 Закону №2939-VI є розпорядником публічної інформації.

Разом з тим, за приписами цієї норми, особа, яка виконує делеговані повноваження суб`єкта владних повноважень, є розпорядником інформації не щодо будь-якої інформації, що перебуває у її володінні, а виключно стосовно інформації, пов`язаної з виконанням цих обов`язків.

Аналогічно, відповідно до п.4 та п.5 ч.1 ст.13 Закону №2939-VI відповідач є розпорядником інформації лише щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них, а також щодо структури, принципів формування та розміру оплати праці, винагороди, додаткового блага його керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради.

Отже, набуття особою статусу розпорядника публічної інформації за пунктами 3-5 ч.1 ст.13 Закону №2939-VI не означає, що така особа є розпорядником усієї інформації, яка знаходиться у її володінні. Обов`язок надати інформацію за запитом виникає лише в тому разі, якщо запитувана інформація належить до того обсягу інформації, щодо якого особа визначена розпорядником відповідним пунктом ч.1 ст.13 цього Закону.

Судом встановлено, що предметом запиту позивача є копія чинної інструкції з діловодства в Державному підприємстві «Національні інформаційні системи» та копія наказу, яким вона була затверджена. Інструкція з діловодства за своїм змістом є внутрішнім організаційно-розпорядчим документом підприємства, який регламентує порядок створення, руху, реєстрації, обліку та зберігання документів у межах самого підприємства. Такий документ не належить до інформації, пов`язаної з виконанням делегованих державою повноважень адміністратора Єдиних та Державних реєстрів, не стосується умов постачання товарів, послуг та цін на них, а також не містить відомостей про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага керівництва підприємства.

За наведеного суд приходить висновку, що запитувана інформація не належить до жодної з категорій інформації, щодо якої відповідач визначений розпорядником у розумінні пунктів 3, 4, 5 ч.1 ст.13 Закону №2939-VI.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією, викладеною у п.2.8 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 29.09.2016 №10 «Про практику застосування адміністративними судами законодавства про доступ до публічної інформації», згідно з якою встановлення законом можливості делегування певних повноважень не засвідчує факт такого делегування безпосередньо, а для з`ясування питання, чи є особа, яка надає певний вид державних послуг і до якої надійшов запит на інформацію щодо цих послуг, розпорядником інформації, необхідно встановити зв`язок запитуваної інформації з виконанням делегованих повноважень.

Верховний Суд у постанові від 07.02.2018 у справі №817/1432/15 сформулював висновок, за яким незалежно від наявності у розпорядника інформації статусу суб`єкта владних повноважень спори з приводу оскарження його рішень, дій чи бездіяльності є публічно-правовими і на них поширюється юрисдикція адміністративних судів, проте за обов`язкової умови, що запитувана у нього інформація є публічною у розумінні Закону №2939-VI. Таким чином, поширення на спір юрисдикції адміністративного суду не звільняє суд від встановлення того, чи є запитувана інформація публічною та чи є відповідач її розпорядником.

Суд відхиляє посилання позивача на ч.5 ст.6 Закону №2939-VI як на підставу для віднесення запитуваної інформації до відкритої. Наведена норма гарантує відкритість доступу до інформації про володіння, користування чи розпорядження державним, комунальним майном та до інших відомостей, пов`язаних з розпорядженням бюджетними коштами. Натомість інструкція з діловодства не відображає операцій щодо розпорядження державним майном, а регламентує порядок внутрішнього документообігу підприємства, а тому не охоплюється переліком інформації, наведеним у ч.5 ст.6 Закону №2939-VI.

Крім того, суд не враховує доводи позивача про обов`язковість застосування відповідачем «трискладового тесту». За змістом ч.2 ст.6 Закону №2939-VI обмеження доступу до інформації здійснюється при дотриманні сукупності таких вимог: 1) виключно в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи кримінальним правопорушенням, для охорони здоров`я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя; 2) розголошення інформації може завдати істотної шкоди цим інтересам; 3) шкода від оприлюднення такої інформації переважає суспільний інтерес в її отриманні.

Як роз`яснено у постанові Верховного Суду від 18.07.2019 у справі №554/11837/14-а, запровадження обмеження доступу до конкретної інформації за результатами розгляду запиту допускається лише за умови застосування вимог пунктів 1-3 ч.2 ст.6 Закону №2939-VI, а передумовою для встановлення відкритості чи обмеження інформації є застосування до такої інформації «трискладового тесту». З наведеного слідує, що «трискладовий тест» застосовується виключно у випадку обмеження доступу до інформації, яка є публічною та щодо якої особа є розпорядником. Оскільки у цій справі відповідач не є розпорядником запитуваної інформації, а сама інформація не належить до публічної у розумінні статусу відповідача, підстави для застосування «трискладового тесту» відсутні.

Щодо доводів позивача про порушення строку надання відповіді на запит суд зазначає таке.

Як видно з матеріалів справи, запит позивача отримано відповідачем 26.11.2025; перебіг п`ятиденного строку розпочався 27.11.2025; однак урахуванням того, що 29 та 30 листопада 2025 року припадали на вихідні дні, останнім днем п`ятиденного робочого строку для надання відповіді було 03.12.2025. Лист-відповідь від 02.12.2025 №6439/19.2-19 надіслано на електронну адресу позивача 03.12.2025, тобто в межах установленого ч.1 ст.20 Закону №2939-VI строку. Відтак, доводи позивача про несвоєчасне надання відповіді на запит є безпідставними.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд приходить висновку, що Державне підприємство «Національні інформаційні системи» розглянуло запит позивача у встановлений законом строк та надало вмотивовану відповідь з роз`ясненням правових підстав неможливості надання запитуваного документа в порядку Закону №2939-VI. Оскільки запитувана інструкція з діловодства не належить до інформації, щодо якої відповідач є розпорядником, у відповідача був відсутній обов`язок надати таку інформацію за запитом, а відмова у її наданні відповідає п.1 ч.1 ст.22 Закону №2939-VI.

Незгода позивача зі змістом наданої відповіді та з правовою позицією відповідача сама по собі не свідчить про протиправність його дій.

Оскільки судом не встановлено протиправності дій відповідача та порушення прав позивача, відсутні підстави для задоволення похідної позовної вимоги про зобов`язання відповідача повторно розглянути запит та надати запитувану інформацію.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. А, згідно ч.1 ст.90 цього ж Кодексу, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

На підставі досліджених доказів та встановлених на їх підставі обставин, суд дійшов висновку, що докази, подані позивачем, переконують у безпідставності позовних вимог. Натомість, відповідач виконав покладений на нього ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок, а саме довів правомірність своїх дій та рішень, чим спростував твердження позивача про порушення її прав, свобод та інтересів.

А тому, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд вважає, що в задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства «Національні інформаційні системи» про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити дії слід відмовити.

Враховуючи, що суд відмовляє у задоволенні позову, а позивача звільнено від сплати судового збору, питання про розподіл судових витрат у порядку ст.139 КАС України не вирішується.

Керуючись статтями 2, 5, 6, 9, 72-77, 90, 139, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

в и р і ш и в :

у задоволенні позову відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя Ланкевич А.З.