Рішення № 138230157, 14.07.2026, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2026 року м. Київ справа №320/46259/25

Київський окружний адміністративний суд у складі судді Панченко Н.Д., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу у місті Києві за позовом на ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області в особі Дніпровського відділу про визнання протиправними дій, зобов`язати вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Київського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області (код ЄДРПОУ: 42552598; 02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-А) в особі Дніпровського відділу (код ЄДРПОУ: 42552598; 02094, м. Київ, вул. Ю. Поправки, буд. 14-А), в якому просить суд:

- визнати протиправною викладену у листі від 06.08.2025 за вих. №8027.23- 1177/8027.1-25 Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області в особі Дніпровського відділу відмову в оформленні і видачі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ;

- зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області в особі Дніпровського відділу оформити та видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.

В обґрунтування своїх позовних вимог законний представник позивача зазначив про те, що є матір`ю неповнолітньої дитини ОСОБА_2 . У зв`язку з досягненням дитини 14 років вони звернулися до відповідача із заявою щодо оформлення та видачі паспорта у вигляді паспортної книжечки зразка 1994 р., проте відповідач своїм листом відмовив у задоволенні відповідної заяви. При цьому, вказаний лист-відповідь містить перелік нормативно-правових актів та цитує окремі їх норми, що не вирішує проблеми з отримання на законних підставах паспорта громадянина України в формі книжечки.

Позивач звернув увагу, що оскільки чинна редакція Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" не передбачає альтернативи паспортам з безконтактним електронним носієм дітям з 14 до 16 років і не може забезпечити реалізацію такого права, то це право має реалізовуватись у спосіб, передбачений Положенням про паспорт громадянина України, затвердженим Постановою Верховної Ради України N 2503-XII від 26.06.92, шляхом видачі паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки без електронного носія до досягнення дитини 16 років. На думку позивача, будь-які доводи відповідачів щодо того, що дитина не досягла 16 років, а тому не має право на паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки спростовується тим, що відповідно до ст. 13, ч. 2 ст. 14, ст. 21 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" не забороняють оформлення та видачу паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з досягненням 14 років. Заборони про оформлення такого паспорта при досягненні 14 років у законі відсутні. Більше того, ст. 21 цього ж Закону зобов`язує дитину отримати паспорт громадянина України у зв`язку з досягненням 14 років.

Позивач вважає, що відмова в оформленні паспорту громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки є порушення принципу поваги до приватного життя суб`єкта персональних даних, шляхом електронної обробки таких даних у процесі оформлення ID-паспорту, оскільки позивач згоди на таку обробку не надає, натомість відповідач безпідставно не видає позивачу паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки (на паперових носіях), що стало підставою звернення до суду із зазначеним позовом.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2025 року відкрите провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області подано відзив на позовну заяву.

В обґрунтування відзиву представник відповідача зазначив, що на день звернення позивачів із заявою до органу міграційної служби були відсутні правові підстави для видачі їм паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді книжечки.

Крім того, представник відповідача у відзиві зазначив, що у межах строку визначеного ЗУ "Про звернення громадян" надав позивачу письмову відповідь на їх заяву, в якій роз`яснив, що право на оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до положення "Про паспорт громадянина України", затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.92 N 2503-XII виникає у особи після досягнення 16-річного віку, за умови звернення з відповідною заявою передбаченою цим Положенням.

На момент звернення із заявою про оформлення паспорта у формі книжечки дитині виповнилося тільки 14 років, що унеможливлює видачу їй паспорта у формі книжечки, оскільки законодавством чітко визначено, що по досягненню 14-річного віку оформляється паспорт громадянина України, який містить безконтактний електронний носій.

Відповідач розглянув заяву позивача на підставі ЗУ "Про звернення громадян" зважаючи на те, що вона не є заявою-анкетою встановленого зразка, а тому не може розглядатись відповідно до Порядку N 302, у зв`язку із чим відповідач не приймав рішення про відмову у видачі паспорта громадянина України в формі книжечки.

Крім того, відповідач вважає недоречним посидання позивача щодо застосування у даній справі висновків правової позиції Великої Палати Верховного суду, яка викладена в постанові від 19 вересня 2018 року N 806/3265/17 у зразковій справі.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.

Згідно наявної в матеріалах справи фотокопії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , батько ОСОБА_3 , мати ОСОБА_1 .

У зв`язку з досягненням 14-річного віку ОСОБА_2 звернувся до відповідача із заявою з метою отримання паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.

Листом від 06.08.2025 №8027.23-1177/8027.1-25 заявнику відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки з тих підстав, що реалізація особою такого права є можливою за умови подання заяви для видачі паспорта у формі книжечки, сформованою в установленій формі, та з доданим до неї обов`язковим переліком документів, що є передумовою для розгляду питання про оформлення та видачу паспорта громадянина України встановленого зразка.

Вважаючи таку відмову протиправною, позивачі звернулися до суду з даним адміністративним позовом в інтересах неповнолітньої дитини ОСОБА_2 .

Вирішуючи спірні правовідносини, надаючи юридичну кваліфікацію встановленим обставинам справи, суд виходить з наступного.

Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини (статтею 32 Конституції України).

У відповідності до положень статті 2 Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" від 20.11.2012 р. N 5492-VI (далі - Закон N 5492-VI) розпорядником Єдиного державного демографічного реєстру є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сферах міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

Згідно з частиною 1 статті 13 Закону N 5492-VI документом, що посвідчує особу чи її спеціальний статус та підтверджує громадянство України, оформлення якого передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, є, серед іншого, паспорт громадянина України.

За змістом частини 1 статті 21 зазначеного Закону паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.

Згідно з частиною 3 статті 13 Закону N 5492-VI паспорт громадянина України містить безконтактний електронний носій.

Відповідно до пунктів 3, 5, 6 та 8 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року N 2503-XII (далі - Положення N 2503-XII) бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.

Разом з тим, відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України "Про затвердження зразка бланка, технічного опису та Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України" від 25 березня 2015 року N 302 (далі - Постанова N 302) затверджено зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм згідно з додатками 1 і 2; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, згідно з додатками 3 і 4; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України, що додається.

Пунктом 2 Постанови N 302 із застосуванням засобів Реєстру запроваджено: з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року N 2503-XII; з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.

Відповідно до пункту 3 Постанови N 302 прийняття документів для оформлення паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразок бланка якого затверджено цією постановою, з 01 листопада 2016 року припиняється.

До безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вноситься така інформація: біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи (пункт 131 Постанови N 302).

Безконтактний електронний носій паспорта громадянина України нового зразку містить відцифровані персональні данні особи.

Суд, з урахуванням інформації, яка вноситься до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, знаходить наявність порушення принципу поваги до приватного життя суб`єкта персональних даних, шляхом електронної обробки таких даних у процесі оформлення ID-паспорту, з огляду, зокрема, на відсутність згоди на обробку даних особи, якій оформлюється ID-паспорт.

Так, відповідно до частини 1 статті 6 Закону України "Про захист персональних даних", мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних. Статтею 2 вказаного Закону передбачено, що персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована.

Водночас, як зазначено в частинах 5 та 6 статті 6 вказаного Закону, обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

З огляду на наведене принципами обробки персональних даних є відкритість і прозорість, відповідальність, адекватність та не надмірність їх складу та змісту стосовно визначеної мети їх обробки, а підставою обробки персональних даних є згода суб`єкта персональних даних.

Одночасно, суд зазначає, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює неякість закону та порушення конституційних прав такої особи.

Разом з тим, реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.

Отже, враховуючи все вищезазначене у сукупності, суд приходить до висновку, що положення Закону N 5492-VI в порівнянні з нормами Положення N 2503-XII фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім`я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій.

Разом з тим, такий правовий стан громадянина України є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було "встановлене законом") не було "необхідним у демократичному суспільстві", тобто є непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар, має місце в даних спірних правовідносинах та повинно бути нівельовано шляхом видання особі паспорту громадянина України у вигляді паспортної книжечки.

Таким чином, позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі 806/3265/17 (Пз/9901/2/18).

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

З огляду на матеріали справи, позивачем є фізична особа, якій територіальний орган ДМС України відмовив у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року N 2503-XII; відповідач - територіальні органи ДМС України; предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв`язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов`язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26 червня 1992 року N 2503-XII.

Як і в даному випадку, позивач у справі N 806/3265/17 звернулася до суду з позовом, посилаючись на порушення принципу поваги до приватного життя суб`єкта персональних даних шляхом електронної обробки таких даних у процесі оформлення ID-паспорту, оскільки вона згоди на таку обробку не надає.

Так, беручи до уваги суб`єктний склад спірних правовідносин, зміст позовних вимог та підстави позову (зокрема щодо відмови від обробки персональних даних), а також правове регулювання правовідносин щодо оформлення паспорта громадянина України, хоча обставини справи не є ідентичними, суд вважає за можливе застосувати правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі N 806/3265/17.

Тому, варто зазначити, що дана справа має певні відмінності від зразкової справи N806/3265/17, а саме вік заявника, який на момент звернення до міграційного органу із заявою не досяг шістнадцятирічного віку та відсутність посилання на релігійні переконання.

Відповідно до пункту 2 Положення N 2503-XII паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.

Водночас, частиною 2 статті 21 Закону N 5492-VI передбачено, що кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов`язаний отримати паспорт громадянина України.

Таким чином, вимогами Закону N 5492-VI та Положення N 2503-XII фактично по різному врегульовано вік, з якого особа може отримати паспорт громадянина України.

Враховуючи викладене та з урахуванням положень ч. 3 ст. 7 КАС України, які передбачають, що у разі невідповідності правового акта закону України суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, суд доходить висновку, що у даному випадку застосуванню підлягають саме положення Закону N 5492-VI, яким вікове обмеження на оформлення та видачу паспорта громадянина України визначено з 14-річного віку.

Застосування Закону України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус" в частині віку видачі паспорту громадянина України не позбавляє позивача права на вибір форми паспорта громадянина України.

Що ж до посилань відповідача на те, що заяву позивач та її законний представник в інтересах своєї неповнолітньої дитини подали в довільній формі, тож її було розглянуто на підставі Закону України "Про звернення громадян" та надано відповідь на порушені в заяві питання, суд зазначає наступне.

Реалізація волевиявлення особи на отримання паспорта, незалежно від його форми, здійснювалась і здійснюється шляхом подання заяви-анкети до компетентного органу разом із об`єктивно необхідними для цього документами, зокрема, для паспорта зразка 1994 року - двома фотокартками і свідоцтвом про народження.

Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суд від 21 листопада 2018 року у справі N 821/1974/17, від 26 червня 2019 року у справі N 840/3992/18, від 19 липня 2019 року у справі N 2340/2876/18, від 25 липня 2019 року у справі N 807/85/18, від 07 серпня 2019 року у справі N 520/11053/18, від 29 листопада 2019 року у справі N 260/1414/18.

Суд не приймає до уваги посилання відповідача у відзиві на адміністративний позов в обґрунтування правомірності дій свого територіального підрозділу на те, що заява позивача, з якою він звернувся до відповідача для видачі паспорту громадянина України у вигляді книжечки не є заявою-анкетою встановленого зразка, оскільки будь-яких посилань на невідповідність такої заяви необхідним вимогам, відповідач у листі не зазначив.

Суд також вважає безпідставними посилання відповідача, що відповідачем не приймалося рішення про відмову у видачі паспорта громадянина України в формі книжечки, а заява була розглянута як звернення у межах строку визначеного ЗУ "Про звернення громадян" та надано письмову відповідь на заяву з відповідними роз`ясненнями щодо оформлення та видачі паспорту громадянина України.

Так, відповіддю, окрім роз`яснень зазначено, що підстави для оформлення та видачі паспорту громадянина України відповідно до постанови Верховної Ради України від 26 червня 1992 року N 2503-XII - відсутні, що було обґрунтовано розцінено позивачем як відмова у оформленні і видачі паспорту у формі паспортної книжечки.

Крім того, наказом N 456 затверджено "Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України", який визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року особа щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили про зобов`язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 р., засвідчене в установленому законодавством порядку.

Тобто обов`язковою умовою для видачі позивачу паспорта книжечки є наявність відповідного судового рішення.

Як зазначалося вище, згідно з ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Статтею 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Таким чином, із зазначених конституційних норм, зокрема, випливає, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись, за можливості, від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.

Відповідно до ст. 22 Основного Закону права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Рішенням Конституційного Суду України від 20.01.2012 №2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення частині другій статті 32 Конституції України зокрема: неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У даному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.

Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами: Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР, та відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства.

Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (див. пункт 25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «C. проти Бельгії» від 07.08.1996 (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (див. пункт 61 рішення ЄСПЛ у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа №2346/02, ECHR 2002 та пункт 65 рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява №21722/11).

Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося «згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі «Ельсхольц проти Німеччини» (Elsholz v. Germany) [ВП], заява №25735/94, п.45, ECHR 2000-VIII).

Положенням про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.92 року N 2503-XII, встановлено, що для одержання паспорта у вигляді книжечки громадянин повинен подати: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35х45 мм; у необхідних випадках-документи, що підтверджують громадянство України.

За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.

Тобто, обов`язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На виконання цих вимог відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірність вчинених дій.

Водночас докази, подані позивачем, підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог, та не були спростовані відповідачем.

Системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки матеріали справи не містять доказів понесення сторонами судових витрат, відповідно їх розподіл не здійснюється.

Керуючись статтями 243-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправною відмову, викладену у листі від 06.08.2025 за вих. №8027.23- 1177/8027.1-25 Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області в особі Дніпровського відділу, в оформленні і видачі ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.

Зобов`язати Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області (код ЄДРПОУ: 42552598; 02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-А) в особі Дніпровського відділу (код ЄДРПОУ: 42552598; 02094, м. Київ, вул. Ю. Поправки, буд. 14-А) оформити та видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 14.07.2026.

Суддя Панченко Н.Д.