Ухвала суду № 138229783, 15.07.2026, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

про відмову у задоволенні клопотання

15 липня 2026 рокум. Ужгород№ 260/1735/26

Суддя Закарпатського окружного адміністративного суду Дору Ю.Ю. розглянувши заяву позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернулась до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради (88000, м.Ужгород, пл.Ш.Петефі, 24, код ЄДРПОУ 03192997) , у якому просить:

-Визнати протиправною бездіяльність Департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради, яка полягає у бездіяльності щодо нерозгляду заяви про надання статусу ВПО та відсутності ухваленого рішення за результатом розглянутої заяви ОСОБА_1 .

-Зобов`язати Департамент соціальної політики Ужгородської міської ради повторно розглянути заяву-анкету ОСОБА_1 про надання статусу ВПО їй та малолітній дитині ОСОБА_2 з урахуванням правових висновків суду.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року позов задоволено:

-Визнати протиправною бездіяльність Департаменту соціальної політики Ужгородської міської ради, щодо нерозгляду заяви від 09 грудня 2025 року про надання статусу внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

-Зобов`язати Департамент соціальної політики Ужгородської міської ради розглянути заяву від 09 грудня 2025 року про надання статусу внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , з урахуванням правових висновків суду.

Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 15 червня 2026 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про роз`яснення рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 травня 2026 року по справі №260/1735/26 .

13 липня 2026 року позивачем подано заяву про встановленння судового контролю за виконанням судового рішення по даній справі. Вказує, що після набуття рішення суду від 27.05.2026 року у справі № 260/1735/26 законної сили, ОСОБА_3 звернулася до Департаменту соціальної політики із заявою про виконання судового рішення. У відповідь на звернення № П-134/25 від 02.06.2026 року ОСОБА_1 отримала рішення № П-1344/25 від 30.06.2026 року, оформлене листом, про те, що для надання їй статусу внутрішньо переміщеної особи немає законних підстав, оскільки згідно документів адресою залишеного місця проживання є: АДРЕСА_2 не відноситься до територій, де ведуться бойові дії. В даному конкретному випадку питання, що було предметом розгляду у справі №260/1735/26, всупереч позитивного рішення суду, залишилось невирішеним. Таким чином ОСОБА_1 вказаними діями відповідача фактично знову опинилася перед необхідністю вирішення того ж самого юридичного питання, з яким зверталася до суду в рамках справи №260/1735/26, адже відповідач пропонує оскаржити відмову в судовому порядку, тобто фактично спонукає позивача всупереч рішенню, що набрало законної сили, повторно звертатися до суду для вирішення того ж правового спору, що вже був предметом судового розгляду.

Розглянувши заяву позивача, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з ч. 1 ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.

У відповідності до ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В той же час, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об`єктивних обставин, які підтверджені належними і допустимими доказами.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 26.03.2020 по справі № 823/175/17, від 23.06.2020 по справі № 802/357/17-а.

У свою чергу, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 04.03.2020 по справі № 539/3406/17, від 11.06.2020 по справі № 640/13988/19.

Відтак, при вирішенні питання щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд враховує те, що Кодексом адміністративного судочинства України встановлено право, а не обов`язок суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов`язати суб`єкта владних повноважень, проти якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення та, що наслідком неподання звіту суб`єктом владних повноважень чи його неврахування є застосування до керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При цьому, суд зазначає, що у відповідності до приписів частини першої статті 1 Закону України від 02.06.2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» завершальною стадією судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження.

Отже, у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України «Про виконавче провадження» врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

З огляду на заяву та додатків до неї, судом встановлено, що позивачем не було отримано виконавчий лист та не було пред`явлено його до Відділу примусового виконання рішень.

Суд констатує, ключовим для розмежування нового спору від питань, що підлягають вирішенню в порядку статті 382 КАС України, є те, що позивач оскаржує не сам факт невиконання чи неналежне виконання рішення в справі № 260/1735/26, а законність та правильність застосування відповідачем нових норм матеріального права, які не існували ні на момент виникнення спірних правовідносин, ні на момент їх вирішення судом.

З огляду на матеріали справи, рішенням по справі № 260/1735/26 визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо нерозгляду заяви від 09 грудня 2025 року про надання статусу внутрішньо переміщеної особи та зобов`язано відповідача повторно розглянути заяву від 09 грудня 2025 року.

Однак у даній заяві, про встановлення судового контролю позивачка вказала, що у відповідь на звернення № П-134/25 від 02.06.2026 року ОСОБА_1 отримала рішення № П-1344/25 від 30.06.2026 року, однак вона не погоджується із вказаним рішенням, а тому просить встановити судовий контроль за виконанням судового рішення.

Враховуючи наведене, відповідачем було виконано рішення по даній справі про що свідчить надана позивачем відповідь-рішення № П-1344/25 від 30.06.2026 року, надана позивачу на заяву від 09 грудня 2025 року.

Оскільки позивачка не погоджується із вказаним рішенням від № П-1344/25 від 30.06.2026 року, суд вважає, що дії відповідача містять нову юридичну оцінку права позивача, що не відповідає підходу, визначеному в рішенні у справі № 260/1735/26.

Суд вказує, що тут наявний новий спір, які стосуються нових обставин, що не можуть бути предметом оцінки та судового контролю в межах справи № 260/1735/26.

Отже, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні заяви позивача, поданої в порядку статті 382 КАС України про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в даній справі.

Керуючись статтями 229, 248, 256, 382 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

У задоволенні заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 13 липня 2026 року про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду від 27 травня 2026 року - відмовити.

Ухвалу направити учасникам справи.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення, а у випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено вступну та резолютивну частини ухвали суду, - з дня складення повного судового рішення.

Суддя Ю.Ю.Дору