Рішення № 138226854, 13.07.2026, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Єдиний унікальний номер справи 183/1028/26

Провадження № 2/183/502/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 липня 2026 року м. Самар Дніпропетровської області

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Майної Г. Є.,

з участю: секретаря судового засідання Федорової Є. П.,

представника позивача адвоката Ромашкіної О. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Сіверськодонецької міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області про визнання права власності на квартиру,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2026 року ОСОБА_1 через представника адвоката Ромашкіну О. О., звернулася до суду з позовом у порядку підсудності, визначеної розпорядженням Голови Верховного Суду від 06 березня 2022 року № 1/0/9-22, яким змінено територіальну підсудність судових справ Сєвєродонецького міського суду Луганської області і визначено Самарівському (Новомосковському) міськрайонному суду Дніпропетровської області.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 через початок бойових дій та тимчасову окупацію вимушено перемістилась з м. Сіверськодонецьк Луганської області до м. Самар Дніпропетровської області та є внутрішньо переміщеною особою. Позивач є власником квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 36,3 кв. м, житловою площею 17,0 кв. м, тобто в населеному пункті, в якому органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження. Позивач набула право власності на квартиру внаслідок приватизації, що підтверджується свідоцтвом про право власності на квартиру від 23 лютого 1995 року.

У ході збройної агресії Російської Федерації Сіверськодонецька міська територіальна громада Луганської області окупована з 25 червня 2022 року. Постановою Верховної Ради України від 19 вересня 2024 року № 3984-IX місто Сєвєродонецьк Сєвєродонецького району Луганської області перейменовано на місто Сіверськодонецьк. При виїзді позивача з м. Сіверськодонецька Луганської області оригінали свідоцтва про право власності на житло та технічного паспорта на квартиру залишилися за місцем проживання позивача у м. Сіверськодонецьку та доступ до них є неможливим. У розпорядженні позивача є лише електронні копії зазначених документів. До моменту переміщення позивач постійно проживала та була зареєстрована в квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується витягом про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні.

У зв`язку з проведенням воєнних дій в Україні органи БТІ та архівні установи м. Сєвєродонецьк Луганської області не здійснюють своїх повноважень та не мають можливості надавати довідки або копії документів. Зважаючи на те, що право власності позивачем набувалося до введення в дію Державного реєстру речових прав, реєстру прав власності на нерухоме майно, воно не зареєстровано в цих реєстрах.

Рішенням державного реєстратора від 27 травня 2025 року № 79120930 позивачеві відмовлено у проведенні реєстраційних дій за Заявою, у зв`язку з тим, що неможливо підтвердити державну реєстрацію прав на об`єкт нерухомого майна у встановленому законодавством порядком на паперових носіях інформації.

Позивач указує, що орган місцевої влади підтверджує факт реєстрації позивача у квартирі з 1989 року та підтверджує факт існування житлового приміщення. У 1995 році право власності позивача було зареєстроване в БТІ відповідно до вимог Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу 1966 року, що підтверджується матеріалами справи. Така реєстрація повністю відповідала законодавству, чинному на той час, і відображала факт існування права, набутого на підставі Свідоцтва про право власності. Право виникало з моменту видачі правовстановлювального документа, а БТІ на той час здійснювало облік. Дійсність права власності, що виникло до 2013 року, прямо підтверджується частиною третьою статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». Право позивача повністю відповідає вимогам законодавства, оскільки на момент його виникнення Свідоцтво про право власності було належним правовстановлювальним документом, право було належним чином зареєстроване в БТІ відповідно до Інструкції 1966 року, а чинне у 1995 році законодавство не передбачало жодних додаткових процедур чи умов для виникнення права власності.

Таким чином, процедура набуття та реєстрації права власності Позивача була проведена у повній відповідності до законодавства, чинного на момент виникнення цього права, що забезпечує його належне визнання і в сучасних правових умовах.

Просить визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_2 Луганської області, загальною площею - 36,30 кв.м, житловою площею - 17 кв.м.

Ухвалою судді від 12 лютого 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання, зобов`язано позивача надати суду оригінали письмових доказів, долучених до позову.

Ухвалою суду від 09 квітня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача адвокат Ромашкіна О. О. у судовому засіданні позовні вимоги підтримала, посилаючись на обставини, викладені у позові, просила його задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про день та час розгляду справи повідомлений своєчасно, належним чином. Подав клопотання про розгляд справи у його відсутність

Суд, заслухавши вступне слово та пояснення представника позивача, перевіривши доводи позовної заяви матеріалами справи, висновує таке.

Позивач у позові вказує, що має у власності квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 36,3 кв. м, житловою площею 17, кв. м, та що позивач має у своєму розпорядженні лише електронні фотокопії документів, а саме: електронну копію свідоцтва про право власності на житло та електронну копію технічного паспорта на квартиру, а оригінали зазначених документів залишилися за місцем проживання у місті Сіверськодонецьк та доступ до них є неможливим, у зв`язку з тимчасовою окупацією території.

На підтвердження своїх доводів про право власності на спірну квартиру позивач надає суду:

- копію свідоцтва про право власності на житло від 23 лютого 1995 року, виданого Фондом комунального майна згідно з розпорядженням (наказом) від 22 лютого 1995 року № 7256 стосовно спірної квартири (а.с. 11);

- копію технічного паспорту на спірну квартиру від 20.01.1995 (а.с. 8-9);

- копію паспорту громадянина України, виданого на ім`я позивача серії НОМЕР_1 (а.с. 15);

- копію довідки від 29 жовтня 2024 року № 1215-5003507759 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_1 (а.с. 16), копію витягу про зареєстрованих у житловому приміщенні / будинку осіб станом на 09 вересня 2025 року щодо ОСОБА_1 , в яких зареєстроване місце проживання позивача вказано: АДРЕСА_1 (а.с. 79);

- копію Приватизаційного майнового сертифікату серії НК № 1878028, виданого 27 червня 1997 року Ощадним банком України, де у графі власник зазначена позивач ОСОБА_1 , а графи «сертифікат обмінено» - порожні (а.с. 74);

- копію відповіді № 119/2.1.5-67908-2025 від 09 вересня 2025 року ТОВ «ГК «Нафтогаз України» на адвокатський запит представника позивача, згідно з якою Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» за результатами розгляду адвокатського запиту № 25-2025 від 05.09.2025 повідомляє про те, що Товариство не володіє інформацією щодо об?єкта нерухомого майна, який згадується у Запиті (а.с. 76, 76 зворот).

- Інформаційну довідку з ДРРП щодо спірного об`єкту: АДРЕСА_3 , квартира № 135, за інформацією з якої права власності, інші речові права, іпотеки, обтяження за відповідним об`єктом не зареєстровані за жодною особою (а.с. 75);

- копію відповіді № 3124 ВА/2025 від 10 вересня 2025 року Сєвєродонецької міської військової адміністрації, згідно з якою на адвокатський запит від 05.09.2025 № 26-2025 управління адміністративних послуг Сіверськодонецької міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області надає відомості про зареєстрованих осіб, за адресою: АДРЕСА_1 та копію розпорядження начальника Сєвєродонецької МВА від 19.01.2024 № 47-ВA «Про перейменування вулиць міста Сєвєродонецьк та вулиць населених пунктів Сєвєродонецької міської територіальної громади Сєвєродонецького району Луганської області». Стосовно підтвердження інформації про зареєстроване право власності на квартиру АДРЕСА_2 , повідомляємо, що інформація щодо об?єктів нерухомого майна по Сєверодонецькій міській територіальній громаді зберігалась в архіві комунального підприємства «Сіверськодонецьке БТІ» (далі - БТІ) на паперових носіях. Оскільки архівні документи БТІ на підконтрольну Україні територію вивезені не були, а територія Сєвєродонецької міської територіальної громади на сьогоднішній день є окупованою, БТІ не може надавати інформацію на адвокатські запити про наявні в архівних справах зареєстровані права власності до 01.01.2013.

- копію рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно Нероди Д. Д. № 79120930 про відмову в проведенні реєстраційних дій, оскільки подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження, а саме: не можливо підтвердити державну реєстрацію прав на об`єкт нерухомого майна, що розташований та адресою: АДРЕСА_1 у встановленому законодавством порядком на паперових носіях інформації, оскільки відповідно до інформації, наданої Сіверськодонецькою міською військовою адміністрацією від 08 квітня 2025 року за № 1147 ВА, архівні документи комунального підприємства Сіверськодонецьке БТІ на підконтрольну Україні територію вивезені не були, а територія Сіверськодонецької міської територіальної громади на сьогоднішній день є тимчасово окупованою Російською Федерацією (а.с. 14).

Вирішуючи позов, суд ураховує таке.

Дійсно, на день розгляду справи територія Сіверськодонецької міської територіальної громади є тимчасово окупованою. Про це свідчить те, що Сіверськодонецька міська територіальна громада зазначена в Переліку територіальних громад, що розташовані в районах проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженому наказом Мінреінтеграції від 25 квітня 2022 року № 75. Вона також зазначена як тимчасово окупована територія Російською Федерацією у Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих російською федерацією, затвердженому наказом Мінреінтеграції від 22 грудня 2022 року № 309, який став на заміну зазначеному вище Переліку.

Унаслідок викладеного відновити документ, отримати його дублікат чи засвідчену з оригіналу копію як позивач, так і суд позбавлені можливості.

Про зазначене свідчить й надані позивачем у засвідчених копіях рішення Державного реєстратора прав на нерухоме майно Нероди Д. Д., відповідь Сіверськодонецької міської військової адміністрації № 3124 ВА/2025 від 10.09.2025.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно з ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Частиною першою статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

З приписів ст. 392 ЦК України слідує, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, крім судового, шляху для відновлення порушеного права. Позивачами у позові про визнання права власності є особи, які вже є власниками. Вказана стаття не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Верховний суд України у постанові від 18 лютого 2015 року у справі № 6-244цс14 зазначив, що за правилами статті 392 ЦК України, позов про визнання права власності може бути пред`явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує його право власності.

Крім того, у постанові Верховного суду України від 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1622цс15 указується, що відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України цивільні права і обов`язки можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачає лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (ч. 1 ст. 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, утому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що виникли до 1 січня 2013 року, визнаються дійсними за наявності однієї з таких умов: 1) реєстрація таких прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення.

Відповідно до п. 1.2 глави 2 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, що затверджений наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, право власності на житловий будинок, квартиру, дачу, садовий будинок, гараж, інші будівлі, споруди, земельну ділянку, що відчужуються, може бути підтверджено, зокрема, одним таких документів або їх дублікатів: нотаріально посвідченим договором купівлі-продаж; пожертви, довічного утримання (догляду), ренти, дарування, міни, спадковим договором свідоцтвом про придбання арештованого нерухомого майна з публічних торгів (аукціонів); свідоцтвом про придбання заставленого майна на аукціоні (публічних торгах); свідоцтвом про право власності; державним актом на право власності на земельну ділянку; свідоцтвом про право на спадщину; свідоцтвом про право власності на частку в спільному майн подружжя; договором про поділ спадкового майна; договором про припинення права ні утримання за умови набуття права на нерухоме майно; договором про припинення права на аліменти для дитини у зв`язку з передачею права власності на нерухоме майно; договором про виділення частки в натурі (поділ); іпотечним договором, договором про задоволення вимог іпотекодержателя, якщо умовами таких договорів передбачено передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки; рішенням суду; договором купівлі-продажу, зареєстрованим на біржі, укладеним відповідно до вимог законодавства, тощо.

За ст. 12 Закону України «Про власність», чинного у 1995 році, праця громадян є основою створення i примноження їх власності. Громадянин набуває права власності на доходи від участі в суспільному виробництві, індивідуальної праці, підприємницької діяльності, вкладення коштів у кредитні установи, акціонерні товариства, а також на майно, одержане внаслідок успадкування або укладення інших угод, не заборонених законом.

Згідно зі ст. 15 Закону України «Про власність», чинного у 1995 році, член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно. Наймач жилого приміщення в будинку державного чи громадського житлового фонду та члени його сім`ї мають право придбати у власність відповідну квартиру або будинок шляхом їх викупу або на інших підставах, передбачених законодавством України. Громадянин, який став власником цього майна, має право розпоряджатися ним на свій розсуд: продавати, обмінювати, здавати в оренду, укладати інші угоди, не заборонені законом.

За ст. 9, 48 ЖК України, в редакціях, чинних на 1995 рік, громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законодавством України. Жиле приміщення надається громадянам у межах норми жилої площі, але не менше розміру, який визначається Кабінетом Міністрів України і Федерацією професійних спілок України. При цьому враховується жила площа у жилому будинку (квартирі), що перебуває у приватній власності громадян, якщо ними не використані житлові чеки. При передачі громадянам житла, яке перебуває у їх приватній власності, органу, який здійснює поліпшення житлових умов, вони мають право на одержання житла у межах встановленої норми жилої площі. Громадяни, які одержали житло у державному фонді на цих умовах, мають право на його приватизацію відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» у редакції, чинній на 22 лютого 1995 року приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Державний житловий фонд - це житловий фонд місцевих Рад народних депутатів та житловий фонд, який знаходиться у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, організацій, установ.

Згідно з ч. 1 5 ст. 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» у редакції, чинній на 22 лютого 1995 року приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім`ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов`язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку). Підготовку та оформлення документів про передачу у власність громадян квартир (будинків) може бути покладено на спеціально створювані органи приватизації (агентства, бюро, інші підприємства). Передача квартир (будинків) у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією відповідно до статті 5 цього Закону оформляється свідоцтвом про право власності на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.

Також, до 24 травня 2001 року порядок складання та видачі технічного паспорту на будинок регулювався Інструкцією про порядок проведення реєстрації житлового фонду з типовими формами облікової документації, затвердженої Наказом статистичного управління СРСР від 15 липня 1985 року № 380, згідно з п. 2.1 якого, головними документами, які встановлюють право власності на будівлі є, в тому числі, реєстраційні посвідчення комунальних органів.

Як установлено вимогами ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч.1, 2 ст. 76 ЦПК України).

За положеннями ст. 77-80 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з частинами 2-4, 8, 9 статті 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї. Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними.

За ч. 2 ст. 95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.

Відповідно до ч. 6 ст. 95 ЦПК України якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Позивач, посилаючись на належність йому нерухомого майна, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , на підтвердження вказаного факту надає фотокопії свідоцтва про право власності на спірне житло та технічного паспорту на спірну квартиру. Ці копії подані представником позивача через підсистему Електронний суд, фактично як копії документів, які відповідають оригіналу, у той час, коли оригінали відсутні в розпорядженні позивача та представника позивача, про що зазначено безпосередньо в позовні й заяві.

Ухвалою суду про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі від 12 лютого 2026 року зобов`язано позивача надати суду для огляду в судовому засіданні оригінали документів, копії яких додані до позовної заяви про визнання права власності, а у разі неможливості надання оригіналів, надати нотаріально засвідчені копії документів, належної якості, щоб на них можна було прочитати весь текст, щоб чітко було видно всі реквізити, а поля документів не було порушено, а саме: свідоцтва про право власності на житло від 23 лютого 1995 року; технічного паспорту на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .

Ані оригінали, ані засвідчені нотаріально копії зазначених письмових доказів суду надані не були. У судовому засіданні представник позивачаповідомила про відсутність можливості надання оригіналів, оскільки вони відсутні в розпорядженні позивача через те, що залишилися за місцем проживання в м. Сіверськодонецьку Луганської області.

Указане позбавляє суд можливості перевірити достовірність поданих у копіях доказів у виді свідоцтва про право власності на житло, технічного паспорту. Відтак, застосовуючи положення ч. 6 ст. 95 ЦПК України, суд не бере до уваги свідоцтво про право власності на житло від 23 лютого 1995 року та технічний паспорт на спірну квартиру, при розгляді справи. Інших доказів, які б самі по собі, або у сукупності вказували на належність ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_2 , правові підстави набуття права позивачем не надано.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, в тому числі, роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (п. 3, 4 ч. 5 ст. 12 ЦПК України).

Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З урахуванням викладеного суд висновує, що надані суду докази не підтверджують, як самі по собі, так і у своїй сукупності того, що позивач є власником спірного майна, набула у минулому право власності та не відчужила його до дня розгляду цієї справи судом. А тому довод позивача про наявність у нього права власності на нерухоме майно має характер припущення та не підтверджений доказами. А реєстрація місця проживання не вказує про належне набуття і перебування житла у власності. Відтак, в задоволенні позову позивачеві належить відмовити за недоведеністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 223, 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Сіверськодонецької міської військової адміністрації Сіверськодонецького району Луганської області про визнання права власності на квартиру відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ; зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрована та проживає як ВПО за адресою: АДРЕСА_4 ;

відповідач Сіверськодонецька міська військова адміністрація Сіверськодонецького району Луганської області, код ЄДРПОУ 44083662; місцезнаходження за адресою: Луганська обл., м. Сіверськодонецьк, б-р Незалежності України, буд. 32.

Рішення суду складене та підписане 13 липня 2026 року.

Суддя Г.Є. Майна