Рішення № 138226269, 13.07.2026, Приморський районний суд м. Одеси

Справа №522/6719/26-Е

Провадження №2/522/7429/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2026 року м. Одеса

Приморський районний суду м. Одеси у складі:

головуючої судді Косіциної В.В.,

за участі секретаря судового засідання Гресько Б.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Споживчого товариства «БУДОВА-АРТ» про стягнення моральної шкоди, розірвання договору та стягнення грошових коштів, сплачених за договором,-

ВСТАНОВИВ:

23 квітня 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Споживчого товариства «БУДОВА-АРТ» про стягнення моральної шкоди, розірвання договору та стягнення грошових коштів, сплачених за договором, у якому позивач просив:

- розірвати договір асоційованого членства в споживчому товаристві № 2/124 від 01.02.2021 укладений між СПОЖИВЧИМ ТОВАРИСТВОМ «БУДОВА-АРТ» та ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 );

- стягнути зі СПОЖИВЧОГО ТОВАРИСТВА «БУДОВА-АРТ на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) грошові кошти, сплачені за договором асоційованого членства в споживчому товаристві № 2/124 від 01.02.2021 в розмірі еквівалентному 60 690,00 доларів США за курсом НБУ на момент здійснення платежу;

- стягнути зі СПОЖИВЧОГО ТОВАРИСТВА «БУДОВА-АРТ» на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) моральну шкоду у розмірі 250 000,00 грн.

За результатами автоматизованого розподілу справа була передана на розгляд судді Косіциній В.В.

28 квітня 2026 року ухвалою суду позовну заяву було залишено без руху. Надано позивачеві строк на усунення недоліків в позовній заяві, який не перевищує десять днів з дня вручення ухвали.

04 травня 2026 року від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків. Відповідно до змісту якої, всі недоліки було усунуто.

Ухвалою суду від 06 травня 2026 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Встановлено, що розгляд справи здійснюватиметься в порядку загального позовного провадження в змішаній формі (паперовій та електронній). Надано відповідачеві 15-ти денний строк для подання відзиву. Підготовче засідання призначено на 10 червня 2026 року.

22 травня 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси від СТ «БУДОВА-АРТ» надійшов відзив, у якому відповідач частково визнав позову, не заперечував проти задоволення позовної вимоги про розірвання договору та стягнення грошових коштів у розмірі 1 755 904,00 гривень. В задоволенні інших позовних вимог відповідач просив відмовити.

28 травня 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси від ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив, у якій позивач підтримав заявлені позовні вимоги, просив їх задовольнити.

08 червня 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси надійшло клопотання представника відповідача Дімарського Дмитра Львовича про відкладення розгляду справи, у якому заявник просив відкласти розгляд справи на іншу дату.

10 червня 2026 року до Приморського районного суду м. Одеси від представника позивача адвоката Фомічова Ігоря Олеговича надійшло заперечення на клопотання про відкладення розгляду справи, у якому заявник просив відмовити у задоволенні вказаного клопотання, закрити підготовче провадження у справі та призначити справу до судового розгляду.

У підготовче засідання, призначене на 10 червня 2026 року учасники справи не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду.

Ухвалою суду від 10 червня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи. Закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 02 липня 2026 року.

У судове засідання, призначене на 02 липня 2026 року з`явився представник позивача. Інші учасники справи в судове засідання не з`явилися, хоча були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду.

Ухвалою суду, занесеною до протоколу судового засідання суд перейшов до стадії ухвалення рішення. Встановлено, що текст рішення буде проголошено 13 липня 2026 року.

Суд дослідивши матеріали справи встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

01 лютого 2021 року між СТ «БУДОВА-АРТ» та ОСОБА_1 було укладено договір асоційованого членства в споживчому товаристві №2/124, за яким товариство прийняло пайовика в асоційовані члени товариства.

Відповідно до п.1.2. Договору пайовик зобов`язався прийняти участь в реалізації статутних цілей і завдань Товариства шляхом внесення в повному обсязі своєї частки в Товариство, з метою забезпечення товариством будівництва будинку за рахунок внесеного пайовиком паю, а також прийняти на себе в розмірі цільового внеску, як частини витрат, пов`язаних з утриманням товариства і реалізацію статутних цілей і завдань, на умовах цього договору, а товариство зобов`язується забезпечити будівництво будинку та виконання всіх необхідних дій для завершення будівництва будинку та здачі його в експлуатацію, а також витрати на утримання товариства та реалізацію ним заданих цілей і завдань.

Згідно додатку №1 до Договору, об`єкт, що закріплений за ОСОБА_2 характеризується наступними ознаками:

- місцезнаходження будинку: АДРЕСА_1 ;

- житловий будинок: 2;

- поверх: 13;

- будівельний номер квартири: 125;

- загальна площа квартири: 96,5 кв.м.;

- кількість кімнат: 3 (три).

Заявляючи вимогу про розірвання договору та стягнення сплаченої грошової суми, позивач зазначає про те, що СТ «БУДОВА-АРТ» не виконало свій обов`язок у встановлений строк, який сплинув 01.06.2024, а саме, не передав пайовикові після здачі будинку в експлуатацію трьох кімнатну квартиру, оскільки будівництво в цілому не розпочалося.

Суд погоджується із зазначеним з огляду на наступне.

У п.2.1. Договору визначено, що пайовик в порядку і на умовах, передбачених договором зобов`язується внести частку в розмірі, еквівалентному 112 423 Доларів США, що на момент укладання договору становить 3 164 694 гривень.

При цьому, в абзаці 4 п.2.1. Договору чітко визначено, що пайовик вносить частку (або її частину, згідно графіком) виключно в національній валюті гривні, виходячи з розміру частки (або її частини), закріпленого в еквіваленті долара США, виходячи з комерційного курсу «Середній продаж» долара США, встановленого на інтернет сторінці за адресою: https://minfin.com.ua/ua/currency/auction/usd/buy/kiev/.

На підтвердження внесення частки, позивачем було подано:

- копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 02.02.2021 №416 на суму 49 990,00 гривень, що еквівалентно становить 1 775,843694 Доларів США (згідно середнього курсу 28,15 гривень за 1 долар США);

- копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 03.02.2021 №450 на суму 49 990,00 гривень, що еквівалентно становить 1 776,474769 Доларів США (згідно середнього курсу 28,14 гривень за 1 долар США);

- копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 08.02.2021 №457 на суму 49 990,00 гривень, що еквівалентно становить 1 792,398709 Доларів США (згідно середнього курсу 27,89 гривень за 1 долар США);

- копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 10.02.2021 №504 на суму 49 990,00 гривень, що еквівалентно становить 1 792,398709 Доларів США (згідно середнього курсу 27,89 гривень за 1 долар США);

- копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 11.02.2021 №521 на суму 49 990,00 гривень, що еквівалентно становить 1 782,810271 Доларів США (згідно середнього курсу 28,04 гривень за 1 долар США);

- копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 12.02.2021 №538 на суму 49 990,00 гривень, що еквівалентно становить 1 788,550984 Доларів США (згідно середнього курсу 27,95 гривень за 1 долар США);

- копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 15.02.2021 №558 на суму 49 990,00 гривень, що еквівалентно становить 1 782,174688 Доларів США (згідно середнього курсу 28,05 гривень за 1 долар США);

- копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 16.02.2021 №573 на суму 49 990,00 гривень, що еквівалентно становить 1 788,550984 Доларів США (згідно середнього курсу 27,95 гривень за 1 долар США);

- копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 17.02.2021 №585 на суму 49 990,00 гривень, що еквівалентно становить 1 782,174688 Доларів США (згідно середнього курсу 28,05 гривень за 1 долар США);

- копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 18.02.2021 №601 на суму 49 990,00 гривень, що еквівалентно становить 1 848,05915 Доларів США (згідно середнього курсу 27,05 гривень за 1 долар США);

- копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 19.02.2021 №619 на суму 49 990,00 гривень, що еквівалентно становить 1 788,550984 Доларів США (згідно середнього курсу 27,95 гривень за 1 долар США);

- копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 22.02.2021 №632 на суму 49 990,00 гривень, що еквівалентно становить 1 785,357143 Доларів США (згідно середнього курсу 28 гривень за 1 долар США);

- копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 23.02.2021 №643 на суму 49 990,00 гривень, що еквівалентно становить 1 785,357143 Доларів США (згідно середнього курсу 28 гривень за 1 долар США);

- копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 24.02.2021 №654 на суму 49 990,00 гривень, що еквівалентно становить 1 754,035088 Доларів США (згідно середнього курсу 28,5 гривень за 1 долар США);

- копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 25.02.2021 №666 на суму 49 990,00 гривень, що еквівалентно становить 1 783,446308 Доларів США (згідно середнього курсу 28,03 гривень за 1 долар США);

- копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 26.02.2021 №680 на суму 41 324,00 гривень, що еквівалентно становить 1 475,857143 Доларів США (згідно середнього курсу 28 гривень за 1 долар США);

- копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 08.04.2021 №993 на суму 49 990,00 гривень, що еквівалентно становить 1 785,357143 Доларів США (згідно середнього курсу 28 гривень за 1 долар США);

- копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 09.04.2021 №995 на суму 49 990,00 гривень, що еквівалентно становить 1 785,357143 Доларів США (згідно середнього курсу 28 гривень за 1 долар США);

- копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 12.04.2021 №1004 на суму 49 990,00 гривень, що еквівалентно становить 1 786,63331 Доларів США (згідно середнього курсу 27,98 гривень за 1 долар США);

- копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 13.04.2021 №1015 на суму 31 185,00 гривень, що еквівалентно становить 1 112,161198 Доларів США (згідно середнього курсу 28,04 гривень за 1 долар США);

- копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 13.07.2021 №1690 на суму 49 000,00 гривень, що еквівалентно становить 1 791,590494 Доларів США (згідно середнього курсу 27,35 гривень за 1 долар США);

- копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 14.07.2021 №1708 на суму 49 000,00 гривень, що еквівалентно становить 1 791,590494 Доларів США (згідно середнього курсу 27,35 гривень за 1 долар США);

- копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 15.07.2021 №1723 на суму 49 000,00 гривень, що еквівалентно становить 1 791,590494 Доларів США (згідно середнього курсу 27,35 гривень за 1 долар США);

- копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 16.07.2021 №1758 на суму 30 125,00 гривень, що еквівалентно становить 1 103,075796 Доларів США (згідно середнього курсу 27,31 гривень за 1 долар США);

- копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 17.08.2021 №2259 на суму 49 990,00 гривень, що еквівалентно становить 1 863,907532 Доларів США (згідно середнього курсу 26,82 гривень за 1 долар США);

- копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 19.08.2021 №2325 на суму 49 990,00 гривень, що еквівалентно становить 1 865,994774 Доларів США (згідно середнього курсу 26,79 гривень за 1 долар США);

- копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 20.08.2021 №2343 на суму 49 990,00 гривень, що еквівалентно становить 1 865,298507 Доларів США (згідно середнього курсу 26,8 гривень за 1 долар США);

- копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 25.08.2021 №2362 на суму 34 230,00 гривень, що еквівалентно становить 903,4302759 Доларів США (згідно середнього курсу 26,82 гривень за 1 долар США);

- копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 26.01.2020 №132 на суму 49 990,00 гривень, що еквівалентно становить 1 729,757785 Доларів США (згідно середнього курсу 28,9 гривень за 1 долар США);

- копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 27.01.2022 №142 на суму 49 990,00 гривень, що еквівалентно становить 1 720,826162 Доларів США (згідно середнього курсу 29,05 гривень за 1 долар США);

- копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 28.01.2022 №144 на суму 49 990,00 гривень, що еквівалентно становить 1 724,38772 Доларів США (згідно середнього курсу 28,99 гривень за 1 долар США);

- копію квитанції до прибуткового касового ордеру від 31.01.2022 №157 на суму 37 230 гривень, що еквівалентно становить 1 296,309192 Доларів США (згідно середнього курсу 28,72 гривень за 1 долар США).

Загальний розмір грошових коштів, сплачених позивачем становить 1 510 854,00 гривень, що еквівалентно становить 54 199,308473 Доларів США.

У розрахунку заборгованості, позивач також зазначає про те, що здійснював платежі:

- 01.05.2023 на суму 49 990,00 гривень;

- 02.05.2023 на суму 49 990,00 гривень;

- 03.05.2023 на суму 49 990,00 гривень;

- 04.05.2023 на суму 49 990,00 гривень;

- 05.05.2023 на суму 45 990,00 гривень.

Позивач вказує, що загальний розмір сплачених грошових сум становить 1 756 804,00 гривень, що еквівалентно 60 690,24966 Доларам США.

Проте, позивачем до позову не надано доказів на підтвердження сплати саме вказаної грошової суми, зокрема, відсутні квитанції від 01.05.2023, 02.05.2023, 03.05.2023, 04.05.2023, 05.05.2023 року.

Більше того, у відзиві на позовну заяву відповідач визнає позов у гривні в межах суми 1 755 904,00 гривень, тобто, у меншій сумі, ніж позивачем було сплачено відповідно до його розрахунку.

Відповідно до пункту 3.1.5. пайовик має право вимагати від товариства розірвання даного Договору в разі невиконання товариством своїх зобов`язань згідно п. 4.2.1. цього Договору і повернення фактично внесеної частки на момент розірваного Договору, протягом 20-ти банківських днів з моменту розірвання цього Договору.

Відповідно до п. 4.2. Договору, Товариство зобов`язано:

- забезпечити будівництво Будинку в строк ІІ квартал 2024 року.

- закріпити об`єкт за пайовиком за умови виконання п.2.1., 2.2., 2.3. Договору, .

- після здачі Будинку в експлуатацію письмово повідомити Пайовика про готовність Товариства передати машиномісце у володіння Пайовика і необхідності підписати Акт прийому-передачі машиномісця.

- сумлінно виконувати Договір щодо Пайовика.

- у разі дострокового розірвання Договору з причин, не пов`язаних з невиконанням Товариством своїх зобов`язань за цим договором, повернути Пайовикові внесену ним частину Частки, відповідно до п.п. 2.3., 2.5., 2.6. цього Договору;

- у разі дострокового розірвання Договору з причин, пов`язаних з невиконанням Товариством п.4.2.1. - повернути Пайовикові фактично внесену ним Частку на момент розірвання цього Договору.

СТ «Будова-Арт» не виконало своїх зобов`язань щодо забезпечення будівництва Будинку у строк IІ квартал 2024 року. Доказів зворотного відповідачем надано не було.

Відповідно до пункту 5.1. Договору за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором сторони несуть відповідальність, передбачену цим договором, а у випадках, не передбачених договором, відповідно до чинного законодавства України.

Пунктом 3.2.7. Договору передбачено, що в ході будівництва будинку у зв`язку з технологічною необхідністю та іншими обставинами, що обумовлюють затримку будівництва будинку, товариство має право переносити строк закінчення будівництва будинку, але не більше ніж на 6 (шість) місяців.

Згідно з пунктом 5.2. Договору у разі прострочення у виконанні зобов`язання по п. 4.2.1.цього Договору з боку товариства більш ніж на 180 днів, з урахуванням п.3.2.7. Договору, товариство на письмову вимогу пайовика виплачує пайовикові штраф в розмірі 0,01% від розміру невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення, починаючи з 181 дня прострочення виконання. У випадку розірвання Договору за ініціативою пайовика, якщо товариство прострочило виконання п.4.2.1. цього Договору, товариство зобов`язано повернути пайовику всю суму частки, яка фактично була ним внесена на момент розірвання цього договору на протязі 20-ти банківських днів з моменту розірвання Договору на рахунок пайовика, вказаний в даному Договорі або іншим узгодженим сторонами способом або на депозитний рахунок нотаріуса.

Як вже було встановлено судом, укладеним між позивачем та відповідачем договором договір передбачав завершення будівництва та введення будинку в експлуатацію до IІ квартал 2024 року, однак відповідач порушив умови Договору, у зв`язку з чим наявні підстави для розірвання договору, чого не заперечує відповідач.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 626 ЦК України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 629 ЦК України обов`язковість договору є одним із фундаментів, на якому базується цивільне право. Уклавши договір, сторони набувають не лише суб`єктивні права, а і обов`язки, які вони мають виконувати.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Так, у постанові Верховного Суду від 15.03.2023 по справі № 295/3792/16 вказано, що враховуючи приписи ст. 651 ЦК України істотним порушенням умов договору є таке порушення, що тягне за собою для іншої сторони неможливість досягнення мети договору, тобто, вирішуючи питання про оцінку істотності порушення стороною договору, слід встановити: наявність істотного порушення договору та шкоди, завданої цим порушенням другою стороною, яка може полягати у реальних збитках і (або) упущеної вигоди; її розмір, а також чи є істотною різниця між тим, на що має право розраховувати сторона, укладаючи договір, і тим, що вона змогла отримати.

При цьому, Верховний Суд виснував, що оцінка порушення договору як істотного здійснюється судом відповідно до критеріїв, що встановлені вказаною нормою. Оціночне поняття істотності порушення договору законодавець розкриває за допомогою іншого оціночного поняття - «значної міри» позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Це (друге) оціночне поняття значно звужує сферу повноважень суду. Істотність порушення визначається виключно за об`єктивними обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає розірвання договору. В такому випадку вина (як суб`єктивний чинник) сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін, а вразі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на то вона розраховувала при укладенні договору.

Тому, беручи до уваги те, що у зв`язку із невиконанням СТ «Будова-Арт» умов договору асоційованого членства, ОСОБА_1 був позбавлений можливості отримати у власність проінвестований об`єкт нерухомості, враховуючи те, що відповідач визнає позов в частині розірвання договору, суд доходить до висновку про те, що в даному конкретному випадку наявні правові підстави для розірвання договору, а тому, позовна заява в цій частині підлягає задоволенню.

Щодо стягнення сплачених грошових коштів, суд зазначає наступне.

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечує проти стягнення грошової суми в доларах, зазначаючи про те, що у разі розірвання договору, товариство буде зобов`язання повернути пайовику фактично сплачені грошові кошти у сумі 1 755 904,00 гривень.

Пунктом 2.6 Договору закріплено, що у випадках, коли за цим Договором передбачається повернення Частки (частини Частки) Пайовикові, сума коштів, що повертають визначається розміром фактично сплачених грошових коштів в гривні на момент повернення за вирахуванням санкцій за невиконання Пайовиком своїх зобов`язань, при цьому сума Частки, яка підлягає поверненню не індексується і на неї не нараховуються відсотки.

Також в п. 3.1.5. Договору встановлено право Пайовика вимагати від Товариства розірвання даного Договору в разі невиконання Товариством своїх зобов`язань згідно з п. 4.2.1. цього Договору і повернення фактично внесеної Частки на момент розірвання даного Договору протягом 20-ти банківських днів з моменту розірвання цього Договору.

В абзаці другом п. 4.2.7. Договору встановлено, що Товариство зобов`язано: у разі дострокового розірвання Договору з причин, пов`язаних з невиконанням Товариством своїх зобов`язань за цим Договором - повернути Пайовикові фактично внесену ним Частку на момент розірвання цього Договору.

У п.2.1. Договору визначено, що пайовик в порядку і на умовах, передбачених договором зобов`язується внести частку в розмірі, еквівалентному 112 423 Доларів США, що на момент укладання договору становить 3 164 694 гривень.

При цьому, в абзаці 4 п.2.1. Договору чітко визначено, що пайовик вносить частку (або її частину, згідно графіком) виключно в національній валюті гривні, виходячи з розміру частки (або її частини), закріпленого в еквіваленті долара США, виходячи з комерційного курсу «Середній продаж» долара США, встановленого на інтернет сторінці за адресою: https://minfin.com.ua/ua/currency/auction/usd/buy/kiev/.

Грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (частини перша, друга статті 533 ЦК України).

Традиційним в доктрині приватного права та судовій практиці є розмежування валюти боргу та валюти платежу як елементів грошового зобов`язання. Валюта боргу - це грошові одиниці, в яких обчислена сума зобов`язання (що дозволяє визначити його ціннісне значення). У свою чергу, під валютою платежу розуміються грошові знаки, які є засобом погашення грошового зобов`язання і в яких повинне здійснюватися його фактичне виконання. За загальним правилом при наявності «валютного застереження», тобто визначення грошового еквіваленту в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 вересня 2019 року в справі № 755/9348/15-ц (провадження № 61-30272св18), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16 (провадження № 14-81цс24) зазначено, що: «формулюючи висновок щодо застосування частини другої статті 533 ЦК України у спірних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду констатує, що якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення. Посилання відповідача на те, що сума, яка підлягає сплаті у гривнях, визначається на день подання позову, не ґрунтується на нормах матеріального права. Натомість стягнення судом першої інстанції з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованості у сумі, еквівалентній 65 000 дол. США за курсом Національного банку України на день виконання рішення, повною мірою відповідає приписам частини другої статті 533 ЦК України. На користь цього висновку свідчить і те, що Велика Палата Верховного Суду вже висновувала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які підлягають стягненню з боржника, вносить двозначність у розуміння суті обов`язку боржника (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 761/12665/14). Водночас при стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом Національного банку України на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним / приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу в ході виконання судового рішення».

Касаційний суд вже зазначав, що:

сontra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (not individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the dominant influence of one of the party);

сontra proferentem має на меті поставити сторону, яка припустила двозначність, в невигідне становище. Оскільки саме вона допустила таку двозначність. Сontra proferentem спрямований на охорону обґрунтованих очікувань сторони, яка не мала вибору при укладенні договору (у тому числі при виборі мови і формулювань). Сontra proferentem застосовується у тому випадку, коли очевидно, що лише одна сторона брала участь в процесі вибору відповідних формулювань чи формулюванні тих або інших умов в договорі чи навіть складала проект усього договору або навіть тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. У разі неясності умов договору тлумачення умов договору повинно здійснюватися на користь контрагента сторони, яка підготувала проект договору або запропонувала формулювання відповідної умови. Поки не доведене інше, презюмується, що такою стороною була особа, яка є професіоналом у відповідній сфері, що вимагає спеціальних знань (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2022 року в справі № 613/1436/17 (провадження № 61-17583св20), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 753/8945/19 (провадження № 61-8829сво21)).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 грудня 2025 року у справі № 521/16935/24 (провадження № 61-14094св25) зазначено: «Одним із елементів належного виконання зобов`язання є його виконання у валюті, погодженій сторонами. Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які укладаються та виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті».

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово висновувала, що у цивільному законодавстві відсутня заборона на укладення правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги.

Такий підхід до розуміння правової природи іноземної валюти як валюти зобов`язання є усталеним і послідовним у практиці Великої Палати Верховного Суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16, від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17, від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16-ц констатувала що якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.

Тому, формулюючи висновок щодо застосування частини другої статті 533 ЦК України у спірних правовідносинах, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.

Як вже було встановлено судом, у п.2.1. Договору визначено, що пайовик в порядку і на умовах, передбачених договором зобов`язується внести частку в розмірі, еквівалентному 112 423 Доларів США, що на момент укладання договору становить 3 164 694 гривень.

Тобто, сторони у договорі чітко визначили грошовий еквівалент в іноземній валюті, який підлягає сплаті в гривні, а тому, стягненню підлягає саме грошова сума в іноземній валюті, грошовий еквівалент якої буде визначатися на момент вчинення платежу.

Проте, як вже було встановлено судом, загальний розмір підтверджених грошових коштів, що були сплачені позивачем становить 1 510 854,00 гривень, що еквівалентно становить 54 199,308473 Доларів США.

У розрахунку заборгованості, позивач також зазначає про те, що здійснював платежі:

- 01.05.2023 на суму 49 990,00 гривень;

- 02.05.2023 на суму 49 990,00 гривень;

- 03.05.2023 на суму 49 990,00 гривень;

- 04.05.2023 на суму 49 990,00 гривень;

- 05.05.2023 на суму 45 990,00 гривень.

Позивач вказує, що загальний розмір сплачених грошових сум становить 1 756 804,00 гривень, що еквівалентно 60 690,24966 Доларам США.

Проте, позивачем до позову не надано доказів на підтвердження сплати саме вказаної грошової суми, зокрема, відсутні квитанції від 01.05.2023, 02.05.2023, 03.05.2023, 04.05.2023, 05.05.2023 року.

Більше того, у відзиві на позовну заяву відповідач визнає позов у гривні в межах суми 1 755 904,00 гривень, тобто, у меншій сумі, ніж позивачем було сплачено відповідно до його розрахунку.

Тому, враховуючи факт часткового визнання грошової суми, що була сплачена в гривні, та неможливість точного встановлення дати платежу, та відповідно еквіваленту сплаченої суми в іноземній валюті, суд вважає, що різниця між фактично підтвердженим розміром грошових коштів, що були сплачені позивачем, та розміром грошових коштів, сплату яких визнає відповідач підлягають сплаті в національній валюті (1 755 904,00-1 510 854,00=245 050,00).

У зв`язку з чим, суд доходить до висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення з СТ «БУДОВА-АРТ» грошових коштів у розмірі 54 199,30 Доларів США та 245 050,00 гривень.

Щодо моральної шкоди, суд зазначає наступне.

У позовній заяві позивачка просить стягнути з відповідачів в рівних частках грошову суму у розмірі 250 000,00 гривень в якості моральної шкоди.

Згідно із статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв`язку із приниженням її честі, гідності, а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.

У постанові КЦС ВС від 08.01.2024 у справі № 454/2855/22, для відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення, насамперед спричинення позивачеві моральної шкоди.

При цьому слід ураховувати, що причинний зв`язок між шкодою, завданою потерпілому, та протиправним діянням заподіювача шкоди є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без будь-яких додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.

Позовна заява в частині стягнення моральної шкоди мотивовані тим, що позивач внаслідок протиправної поведінки відповідача, що полягає у тривалому невиконанні взятих на себе договірних зобов`язань, ухилявся від належного реагування на звернення позивача зазнач сильних душевних страждень. Позивач вказує, що внаслідок таких дій відповідач поставив позивача у несприятливе становище, внаслідок якого він був позбавлений як належних грошових коштів, так і нерухомого майна, яке позивач очікував отримати під час укладання договору.

Ухвалюючи рішення про відшкодування шкоди, суд має виходити з того, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації.

При цьому суд має враховувати засади розумності, виваженості та справедливості.

Право на відшкодування моральної шкоди виникає за наявності передбачених законом умов відповідальності за заподіяну шкоду (загальні умови), а саме наявність моральної шкоди як наслідку порушення особистих немайнових прав або посягання на інші нематеріальні блага; неправомірні рішення, дії чи бездіяльність заподіювача шкоди; причинний зв`язок між неправомірною поведінкою і моральною шкодою; вина заподіювача шкоди.

При цьому, обов`язок доведення наявності підстав для відшкодування моральної шкоди покладається на особу, що вимагає її відшкодування, що відповідає змісту ст. ст. 12, 81 ЦПК України. Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України (п.3, 9) № 4 від 31.03.95 р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема, в моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Гроші виступають еквівалентом завданої моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та справедливої сатисфакції потерпілому. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

У відзиві на позовну заяву відповідач посилається на те, що вимога про стягнення моральної шкоди у розмірі 250 000,00 гривень є абсолютно суб`єктивною, штучно завищеною та не підкріпленою жодним розрахунком, суперечить принципам розумності, співмірності та справедливості, спрямована на безпідставне збагачення.

Суд частково погоджується із зазначеними доводами з огляду на наступне.

Як вже було встановлено судом, відповідач дійсно не виконав зобов`язання за взятим договором, а саме, не здав об`єкт в експлуатацію в строк до ІІ кварталу 2024 року та не передав закріплений за позивачем об`єкт нерухомого майна.

В той же час, такі дії позивача не спричинили позивачеві будь-яких фізичних страждань.

Дійсно, позивач був позбавлений можливості користуватися сплаченою сумою грошових коштів.

Проте, сам лише факт позбавлення можливості користуватися сплаченою сумою грошових коштів не є підставою для стягнення з відповідача моральної шкоди у значному розмірі, оскільки чинним законодавством встановлено міру відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, яка виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації за неналежне виконання зобов`язання.

Так, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Умовами договору також передбачено право позивача вимагати сплатити на його користь штрафні санкції внаслідок невиконання відповідачем умов договору.

За таких обставин, позивач з метою захисту свого майнового права не позбавлений можливості вимагати стягнення з СТ «БУДОВА-АРТ» трьох відсотків річних, інфляційних втрат в порядку статті 625 ЦК України, а також штрафу, визначеного умовами договору, які у сукупності будуть забезпечувати належну сатисфакцію за обмеження можливості позивача у користуванні грошовими коштами.

Суд також зауважує, що дійсно, позивач укладаючи договір мав правомірне очікування того, що за наслідком виконання кожною із сторін умов договору, він набуде право власності на об`єкт нерухомого майна, що за ним закріплений.

Проте, ОСОБА_1 не надав доказів на підтвердження, що у нього відсутнє будь-яке інше житло.

Також, позивачем не було надано доказів на підтвердження того, що внаслідок сплати відповідачеві грошових коштів, його майновий стан суттєво погіршився.

Тому, враховуючи характер правопорушення, відсутність фізичних та глибоких душевних страждань, а внаслідок дій відповідача позивач фактично був позбавлений грошовими коштами, беручи до уваги те, що чинним законодавством передбачено особливі форми відповідальності винної особи за порушення зобов`язання за договором, які мають на меті забезпечення справедливої сатисфакції за невиконання такого договору, суд вважає, що 20 000,00 гривень є тією сумою, яка у повній відшкодує завдану шкоду, буде розумною, виваженою та справедливою.

Щодо суми сплаченого судового збору, суд зазначає наступне.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача суму сплаченого судового збору.

Згідно копії платіжної інструкції від 22.04.2026 №9370-9997-7026-9922, позивачем сплачено в якості судового збору грошову суму у розмірі 13 312 гривень.

Також, згідно копії платіжної інструкції від 01.05.2026 №4221-4092-0054-0981, позивачем сплачено в якості судового збору грошову суму у розмірі 1 064,96 гривень.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позовну вимогу немайнового характеру було задоволено повністю.

Позовні вимоги майнового характеру були задоволені частково.

Розмір заявлених позовних вимог 2 006 804 гривень (1 756 804 +250 000).

Розмір задоволених позовних вимог до неї 1 775 904,00 гривень.

Питома вага 0,884 (1 775 904/2 006 804).

Сума судового збору, пропорційна заявленим позовним вимогам майнового характеру 11 767,80 гривень (13 312 * 0,884).

Загальний розмір судового збору, що підлягає стягненню з відповідача 12 832,76 гривень.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги немайнового характеру та часткового задоволення позовних вимог майнового характеру, з СТ «БУДОВА-АРТ» підлягає стягненню сума сплаченого судового збору, пропорційна до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 12 832,76 гривень.

На підставі зазначеного, керуючись ст.ст.2, 4, 12, 13, 27, 64, 76, 81, 95, 133, 141, ч.4 ст. 223, ч. 2 ст. 247, 258-259, 263-265, 268, 280-282, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Споживчого товариства «БУДОВА-АРТ» про стягнення моральної шкоди, розірвання договору та стягнення грошових коштів, сплачених за договором задовольнити частково.

Розірвати договір асоційованого членства в споживчому товаристві від 01 лютого 2021 року №2/124, що укладений між Споживчим товариством «БУДОВА-АРТ», м. Одеса, вул. Осипова, 25, ЄДРПОУ 42071655 та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Стягнути з відповідача Споживчого товариства БУДОВА-АРТ», м. Одеса, вул. Осипова, 25, ЄДРПОУ 42071655, на користь позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , грошову суму, сплачену в рахунок оплати частки у розмірі 54 199 (п`ятдесят чотири тисячі сто дев`яносто дев`ять) доларів США 30 (тридцять) центів.

Стягнути з відповідача Споживчого товариства БУДОВА-АРТ», м. Одеса, вул. Осипова, 25, ЄДРПОУ 42071655, на користь позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , грошову суму, сплачену в рахунок оплати частки у розмірі 245 050 (двісті сорок п`ять тисяч п`ятдесят) гривень 00 (нуль) копійок.

Стягнути з відповідача Споживчого товариства БУДОВА-АРТ», м. Одеса, вул. Осипова, 25, ЄДРПОУ 42071655, на користь позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , моральну шкоду у розмірі 20 000 (двадцять тисяч) гривень 00 (нуль) копійок.

Стягнути з відповідача Споживчого товариства БУДОВА-АРТ», м. Одеса, вул. Осипова, 25, ЄДРПОУ 42071655, на користь позивача ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , витрати по сплаті судового збору у розмірі 12 832 (дванадцять тисяч вісімсот тридцять дві) гривні 76 (сімдесят шість) копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом 30-ти днів з дати складання повного тексту рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 15 липня 2026 року.

Суддя Косіцина В.В.