Рішення № 138222135, 13.07.2026, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

13 липня 2026 року м. ТернопільСправа № 921/376/26

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Шумського І.П.

за участі секретаря судового засідання: Беги В.М.

розглянув справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України (вул. Шолуденка, будинок 1, місто Київ, 04116)

до відповідача Комунального підприємства теплових мереж Тернопільської обласної ради Тернопільтеплокомуненерго (вул. Київська, будинок 3А, місто Тернопіль, 46016)

про стягнення 149171,69 грн заборгованості.

За участі від:

позивача - Пясецький Д.В.

відповідача Гуцалюк А.Р.

Зміст позовних вимог, позиція позивача.

Товариство з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України звернулось до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Комунального підприємства теплових мереж Тернопільської обласної ради Тернопільтеплокомуненерго про стягнення 134401,56 грн основного боргу, 9610,63 грн пені, 961,06 грн 3% річних та 4198,44 грн інфляційних нарахувань.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем своїх зобов`язань за договором постачання природного газу постачальником "останньої надії" в частині оплати за спожитий у період 04.12.2025 31.12.2025 природний газ.

Позиція відповідача.

Відповідач відзиву на позовну заяву, в порядку ст.165 ГПК України, у встановлений строк в ухвалі від 15.06.2026 (про відкриття провадження у справі) не надав.

Частиною 9 статті 165 ГПК України передбачено, що у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Норма такого ж змісту відображена і у ч.2 ст.178 ГПК України.

Процесуальні дії суду у справі.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 15.06.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №921/376/26 за правилами cпрощеного позовного провадження, судове засідання з повідомленням учасників справи призначено на 13.07.2026, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов.

Представником позивача в судовому засіданні 13.07.2026 підтримано позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні 13.07.2026 усно визнав суму основного боргу, неможливість оплати якого пояснив накладенням арешту на рахунки відповідача. Враховуючи важке становище відповідача, представник відповідача просив суд зменшити заявлені до стягнення санкції.

Враховуючи положення ст. ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними матеріалами справи.

Судом враховано, що у силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду).

13.07.2026 суд ухвалив скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

Правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу визначає Закон України «Про ринок природного газу».

Відповідно до пункту 26 частини 1 статті 1 Закону України "Про ринок природного газу" постачальник останньої надії це визначений Кабінетом Міністрів України постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу.

За результатами конкурсу та на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України №917-р від 22.07.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" визначено постачальником "останньої надії" на ринку природного газу строком на три роки як переможця конкурсу.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України №793-р від 12.09.2023 на підставі абзацу четвертого частини першої статті 15 Закону України "Про ринок природного газу" Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" визначено постачальником останньої надії без проведення конкурсу на період воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування.

Згідно з ч.1 ст.12 Закону України «Про ринок природного газу», постачання природного газу постачальником "останньої надії" здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором. Типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" може містити окремі умови для різних категорій споживачів. При цьому в межах кожної категорії споживачів договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" є публічним.

Відповідно до п.32 ч.1 ст.1 Закону України «Про ринок природного газу» регулятор - національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

Зміст Типового договору постачання природного газу постачальником "останньої надії", затверджений постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2501, розміщений на інтернет-сайті Верховної Ради України за електронною адресою: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/z1387-15#n13.

Відповідно до його п. 1 такий договір є типовим договором постачання природного газу постачальником останньої надії є публічним і регламентує порядок та умови постачання природного газу споживачу постачальником останньої надії (надалі - постачальник).

Цей договір є договором приєднання. При укладенні цього договору зі споживачем ураховуються вимоги ст. ст. 205, 633, 634, 641, 642 ЦК України та укладення відбувається шляхом публічної оферти постачальника та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника. Цей договір вважається укладеним зі споживачем з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи (надалі - оператор ГТС) днем початку постачання природного газу споживачу в реєстрі споживачів постачальника останньої надії відповідно до Кодексу газотранспортної системи (п. 1.3 договору).

Згідно п. 1.4 договору постачальник останньої надії - визначений Кабінетом Міністрів України постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу.

Відповідно до пункту 2.1 договору постачальник останньої надії зобов`язується постачати природний газ споживачу в необхідних для нього об`ємах (обсягах), а споживач зобов`язується своєчасно сплачувати постачальнику вартість природного газу у розмірі, строки та порядку, що визначені цим договором.

Пунктами 3.1, 3.3 договору визначено, що постачання природного газу споживачу здійснюється з дня, визначеного інформаційною платформою оператора газотранспортної системи днем початку постачання в Реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

Період безперервного постачання природного газу постачальником не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу споживачу постачальником останньої надії, крім випадків дострокового розірвання договору.

Пунктом 4.1 договору зазначено, що постачання природного газу здійснюється за ціною, оприлюдненою постачальником на своєму сайті. Така ціна визначається постачальником відповідно до розділу VI Правил постачання. Нова ціна є обов`язковою для сторін з дня, наступного за днем її оприлюднення постачальником на власному сайті.

Об`єм (обсяг) постачання природного газу споживачу за розрахунковий період визначається за даними Оператора ГРМ/Оператора ГТС (для прямих споживачів) за підсумками розрахункового періоду, що містяться в інформаційній платформі оператора газотранспортної системи та надані споживачу Оператором ГРМ відповідно до умов договору розподілу природного газу (п. 4.2 договору).

У п. 4.3 договору зазначено, що постачальник зобов`язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено).

Споживач зобов`язаний оплатити рахунок, наданий постачальником останньої надії відповідно до пункту 4.3 цього договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу (п. 4.4 договору).

У п. 4.5 договору обумовлено, що у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Згідно п. 11.1 договору цей договір набирає чинності з дня, визначеного інформаційною платформою оператора ГТС днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника відповідно до Кодексу газотранспортної системи. Дія цього договору не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, наступного за місяцем, в якому почалося фактичне постачання природного газу постачальником.

Розірвання (припинення дії) цього договору не звільняє споживача від обов`язку сплатити заборгованість постачальнику за цим договором.

Відповідно до матеріалів справи, а саме інформації щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника останньої надії (форма №10 згідно з пунктом 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС), під порядковим номером 1 споживачем з ЕІС-кодом 56XQ000039TGE002 зазначене Комунальне підприємство теплових мереж Тернопільської обласної ради Тернопільтеплокомуненерго.

За інформацією листа №ТОВВИХ-26-9580 від 14.05.2026 ТОВ Оператор газотранспортної системи України та додатків до нього, в інформаційній платформі споживач з ЕІС-кодом 56XQ000039TGE002 (відповідач у справі) був закріплений в Реєстрі споживачів постачальника останньої надії ТОВ Газопостачальна компанія Нафтогаз України у період з 04.12.2025 до 31.12.2025, а використаний ним у вказаний період обсяг природного газу становить 4,76867 тис. м3.

На офіційному сайті позивача за інтернет посиланням https://gas.ua/uk/business/news/pon-archive-price розміщено архів цін за грудень 2025 року. За даними вказаного інтернет ресурсу ціна 1 куб. м. газу без урахування вартості послуги з транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи становила, зокрема: 04.12.2025 23,248416 грн; 05.12.2025 22,450251 грн; 06.12.2025, 07.12.2025 22,692888 грн; 08.12.2025 22,368591 грн; 09.12.2025 22,209933 грн; 10.12.2025 22,756516 грн; 11.12.2025 22,288684 грн; 12.12.2025 - 22,613545 грн; 13.12.2025, 14.12.2025 - 22,786749 грн; 15.12.2025 - 22,914286 грн; 16.12.2025 - 22,977269 грн; 17.12.2025 - 22,865057 грн; 18.12.2025 - 23,107369 грн; 19.12.2025 - 22,846577 грн; 20.12.2025, 21.12.2025 - 23,209308 грн; 22.12.2025 - 23,183912 грн; 23.12.2025 - 23,113610 грн; 24.12.2025 - 23,284349 грн; 25.12.2025 - 23,369358 грн; 26.12.2025, 27.12.2025, 28.12.2025 - 23,248802 грн; 29.12.2025 - 23,419649 грн; 30.12.2025 - 23,647212 грн; 31.12.2025 - 23,181537 грн.

З урахуванням оприлюднених показників вартості природного газу позивач визначив вартість поставленого природного газу за період 04.12.2025 31.12.2025 та направив 13.01.2026 на адресу відповідача рахунок №2303 від 09.01.2026 на оплату поставленого природного газу на загальну суму 134401,56 грн (фіскальний чек АТ Укрпошта від 13.01.2026 та список №11.01.26-31 згрупованих рекомендованих відправлень за вказану дату містяться в матеріалах справи).

09.02.2026 позивач звертався до відповідача з вимогою №119/2.4.2-9404-2026 від 09.02.2026 з проханням сплати борг, який станом на 09.02.2026, склав 134401,56 грн.

Відповіді на вказану вимогу відповідач не надав, вищевказаний рахунок не оплатив, що і стало причиною виникнення спору.

Крім основного боргу, позивач нарахував та заявив до стягнення пеню в розмірі 9610,63 грн, 3% річних у розмірі 961,06 грн та інфляційні втрати у розмірі 4198,44 грн.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд при ухвалені рішення, висновки суду.

Статтями 15, 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання; кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Стаття 526 ЦК України передбачає, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу" права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються цим Законом, Цивільним кодексом України, правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.

Постачання природного газу постачальником "останньої надії" здійснюється на підставі типового договору, що затверджується Регулятором. Типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" може містити окремі умови для різних категорій споживачів. При цьому в межах кожної категорії споживачів договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" є публічним.

В силу положень п. 4 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про ринок природного газу" споживач має право, зокрема на отримання природного газу належної якості та кількості, фізико-хімічні показники якого відповідають встановленим нормам, відповідно до умов укладених договорів, крім випадків припинення (обмеження) постачання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договорів.

Згідно з п. 1 розділу 2 Правил постачання природного газу (затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30.09.2015 № 2496) (далі - Правила постачання природного газу) підставою для постачання природного газу споживачу є наявність у споживача укладеного з постачальником договору постачання природного газу та дотримання його умов.

Відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Статтею 714 ЦК України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Приписами ст. 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частинами 1, 2 статті 692 ЦК України на покупця покладається обов`язок оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару; при цьому, покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Відповідно до пункту 26 частини 1 статті 1 Закону України Про ринок природного газу постачальник останньої надії це визначений Кабінетом Міністрів України постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу.

Постачальник "останньої надії" визначається Кабінетом Міністрів України строком на три роки за результатами конкурсу, проведеного у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (абз. 3 ч.1 ст. 15 Закону України Про ринок природного газу).

Як вже зазначалось, за результатами конкурсу та на підставі розпорядження Кабінету Міністрів України №917-р від 22.07.2020 Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" визначено постачальником "останньої надії" на ринку природного газу строком на три роки як переможця конкурсу.

Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів України №793-р від 12.09.2023 на підставі абзацу четвертого частини першої статті 15 Закону України "Про ринок природного газу" Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" визначено постачальником останньої надії без проведення конкурсу на період воєнного стану та протягом шести місяців після його припинення або скасування.

Пунктом 1 глави 5 розділу IV Кодексу газотранспортної системи, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2493 від 30.09.2015 (зареєстровано Мін`юст України, 06.11.2015 за №1378/27823) (далі Кодекс ГТС) визначено, що постачання природного газу споживачу здійснюється на підставі договору постачання природного газу між постачальником та споживачем, який укладається відповідно до Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 30.09.2015 №2496 (далі - Правила постачання природного газу), та за умови включення споживача до Реєстру споживачів постачальника в інформаційній платформі у відповідному розрахунковому періоді. Постачальник, крім постачальника "останньої надії", не має права реєструвати споживача у власному Реєстрі споживачів постачальника в розрахунковому періоді, не погодженому зі споживачем.

Відповідно до пункту 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС з моменту реєстрації споживача за постачальником в інформаційній платформі постачальник набуває статусу діючого постачальника для такого споживача (крім майбутніх періодів постачання, які заброньовані за іншими постачальниками в інформаційній платформі, постачання природного газу постачальником "останньої надії" та випадків, передбачених пунктом 6 цієї глави) та вважається, що з цього моменту зазначений постачальник забронював за собою цього споживача на наступні розрахункові періоди та є відповідальним за обсяги споживання природного газу цим споживачем. Реєстрація споживача в Реєстрі споживачів постачальником "останньої надії" здійснюється на період, що не може перевищувати граничний строк постачання, визначений Законом України Про ринок природного газу та Правилами постачання природного газу.

Реєстрація споживача, що не є побутовим (крім споживача, що здійснює виробництво теплової енергії, та оператора газорозподільної системи), здійснюється автоматично в Реєстрі споживачів постачальника останньої надії на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи за умови відсутності на інформаційній платформі інформації про відключення або ініціювання діючим постачальником відключення його об`єкта у випадку, якщо діючому постачальнику було зупинено дію чи анульовано ліцензію на постачання природного газу.

Дата початку постачання природного газу споживачу постачальником "останньої надії" визначається в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" на інформаційній платформі.

Інформаційна платформа щоденно до 06:00 UTC (08:00 за київським часом) години для зимового періоду та 05:00 UTC (08:00 за київським часом) години для літнього періоду газової доби надсилає операторам газорозподільних систем, оператору газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) та постачальнику "останньої надії" перелік ЕІС-кодів споживачів, які були у попередній газовій добі зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії".

Оператори газорозподільних систем, оператор газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) протягом трьох діб зобов`язані надати постачальнику "останньої надії" через інформаційну платформу інформацію щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії", за формою оператора газотранспортної системи, погодженою Регулятором. Інформація скріплюється електронним підписом уповноваженої особи оператора газорозподільної системи/оператора газотранспортної системи (щодо прямих споживачів) та повинна містити: ЕІС-код споживача або ЕІС-код точки комерційного обліку споживача; назву та ЄДРПОУ (для споживачів, що не є побутовими); поштову адресу об`єкта споживача.

За інформацією листа №ТОВВИХ-26-9580 від 14.05.2026 ТОВ Оператор газотранспортної системи України та додатків до нього, в інформаційній платформі споживач з ЕІС-кодом 56XQ000039TGE002 (відповідач у справі) був закріплений в Реєстрі споживачів постачальника останньої надії ТОВ Газопостачальна компанія Нафтогаз України у період з 04.12.2025 до 31.12.2025, а використаний ним у вказаний період обсяг природного газу становить 4,76867 тис. м3.

У п. 19 ч.1 ст. 1 Закону України Про ринок природного газу оператор газотранспортної системи - суб`єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників).

Відповідно до п. 1 постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 24.12.2019 №3011 «Про видачу ліцензії з транспортування природного газу ТОВ «ОПЕРАТОР ГТС УКРАЇНИ» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з транспортування природного газу Товариству з обмеженою відповідальністю "Оператор газотранспортної системи України".

Згідно з пунктом 1 розділу VI Правил постачання природного газу, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг №2496 від 30.09.2015 (зареєстровано Мін`юст України, 06.11.2015 за №1382/27827) постачальник "останньої надії" здійснює постачання природного газу споживачам на умовах договору постачання природного газу, який укладається з урахуванням вимог цього розділу та має відповідати Типовому договору постачання природного газу постачальником "останньої надії", затвердженому постановою НКРЕКП №2501 від 30.09.2015, який є публічним, а його умови - однаковими для всіх споживачів.

Договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" укладається у випадках, передбачених пунктом 3 цього розділу, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника "останньої надії" та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.

Договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" не потребує двостороннього підписання.

Договір постачання між постачальником "останньої надії" і споживачем вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" відповідно до Кодексу газотранспортної системи.

З урахуванням наведених норм, змісту п. 3.1 договору п.2 гл.5 р.4 Кодексу ГТС, судом встановлено, що за даними Товариства з обмеженою відповідальністю Оператор газотранспортної системи України/оператора ГТС, позивач являвся постачальником природного газу відповідачу з 04.12.2025 до 31.12.2025, на умовах типового договору постачання природного газу постачальником останньої надії та передав природний газ відповідачу за вказаний період обсягом 4,76867 тис. куб. м., вартістю 134401,56 грн.

Здійснивши фактичне споживання газу з 04.12.2025 до 31.12.2025 відповідач, з урахуванням даних названої платформи, визнав дію договору з позивачем у цей проміжок часу.

Ціна природного газу, що постачається постачальником "останньої надії" щоденно розраховується за формулою, наведеною в пункті 24 Порядку проведення конкурсу з визначення постачальника "останньої надії", затвердженого постановою КМУ №809 від 30.09.2015.

Відповідно до пункту 4.1 договору, ціна природного газу за вказаний період оприлюднена на сайті позивача за посиланням https://gas.ua/uk/business/news/pon-archive-price, стала обов`язковою для сторін за договором та у справі.

З урахуванням оприлюднених показників вартості природного газу позивач визначив вартість поставленого природного газу за період з 04.12.2025 до 31.12.2025 та направив на адресу відповідача рахунок на оплату поставленого природного газу №2303 від 09.01.2026 на суму 134401,56 грн.

Рахунок за відповідний період грудня 2025 року відповідач не оплатив.

За п.2 ч.2 ст.13 Закону України "Про ринок природного газу" споживач зобов`язаний забезпечувати своєчасну оплату в повному обсязі послуг з постачання природного газу згідно з умовами договорів.

Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст. 530 ЦК України).

Як вже зазначалось, у п. 4.3 договору зазначено, що постачальник останньої надії зобов`язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником останньої надії і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено).

В свою чергу, споживач зобов`язаний оплатити рахунок, наданий постачальником останньої надії відповідно до пункту 4.3 цього договору, до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу (п. 4.4 договору).

Суд зазначає, що недотримання позивачем строку надіслання засобами поштового зв`язку рахунку на оплату за природний газ за грудень 2025 року (у даному випадку 13.01.2026) не змінює встановленого договором строку оплати такого рахунку, встановленого п. 4.4 договору.

В порушення умов договору, приписів перелічених норм, а також ст.ст. 11,14 ЦК України, оплати вартості отриманого природного газу в строк визначений у договорі, боржник не провів, заборгувавши станом на час розгляду справи в суді 134401,56 грн.

Згідно з ч. 2 ст. 46 ГПК України відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до ч. 1 ст. 191 ГПК України відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

В судовому засіданні 13.07.2026 представник відповідача суму основного боргу визнав усно.

Тобто, заяву про часткове визнання позову відповідач не оформив у встановленому ГПК України порядку.

Згідно з поясненнями представника відповідача, неможливість здійснення оплати спричинена накладенням арешту на рахунки відповідача.

Згідно з ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені законом або договором (ст. 611 ЦК України).

Статтею 599 ЦК України зазначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

За таких обставин, вимоги про примусове стягнення боргу в сумі 134401,56 грн підлягають задоволенню як обґрунтовані.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 ЦК України).

В силу ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Як вже зазначалось, згідно з п. 4.5 договору у разі порушення споживачем, що не є побутовим, строків оплати за цим договором він сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

Разом з цим, відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені (ч. 3 ст. 549).

Зважаючи на наведене, приписи згаданих норм закону, вказані в розрахунку позивача суми боргу, періоди нарахувань, судом здійснено перерахунок заявлених до стягнення сум інфляційних нарахувань, 3% річних та пені за допомогою інформаційно-правової системи "Ліга:Закон".

Згідно проведеного судом перерахунку встановлено, що інфляційні нарахування в сумі 4198,44 грн, 3% річних в сумі 961,06 грн, пеня в сумі 9610,63 грн є правомірними, а позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.

Розрахунки перевірені судом за допомогою калькулятора підрахунку заборгованості та штрафних санкцій на сайті https://ips.ligazakon.net/calculator/ff, а їх результати долучені до матеріалів справи.

Щодо клопотання про зменшення штрафних санкцій.

В усному клопотанні, висловленому представником відповідача в судовому засіданні 13.07.2026, представник відповідача просив зменшити розмір заявлених до стягнення санкцій, зазначивши про важке становище відповідача, накладення арештів на його рахунки. При цьому посилався на правові висновки Верховного Суду, наведені у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Суд наголошує, що положення ст. 551 ЦК України при вирішенні питання про зменшення розміру штрафних санкцій є універсальними у правозастосуванні, що підтверджується сталою та послідовною практикою Верховного Суду.

Зокрема, об`єднана палата у постанові від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 вказала на те, що в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням ч.3 ст. 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України. Такий підхід є усталеним в судовій практиці.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.10.2024 у справі №911/952/22 сформувала висновки щодо застосування означених норм права та у розділі «Висновки щодо застосування норм матеріального права», зокрема, в пунктах 213, 214, зазначила:

« 213. Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

214. Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, свідчать про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права».

У постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду у постанові зазначила, зокрема, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання (пункт 8.38 постанови).

Таким чином, на підставі частини 3 статті 551 ЦК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки до її розумного розміру.

При цьому, ні у зазначених нормах, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, також не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Завдання неустойки - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки.

Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер. Вона не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Зменшення неустойки (зокрема пені) є протидією необґрунтованому збагаченню однієї із сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення неустойки спрямоване на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагента на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

Застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості, водночас зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.

При цьому реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені ст.551 ЦК України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Між тим, в чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку та не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій.

Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Таким чином, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з майнового стану сторін, які беруть участь у зобов`язанні; інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеня виконання зобов`язання; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання; незначності прострочення виконання; наслідків порушення зобов`язання; невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам; поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання; негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Подібний за змістом висновок щодо застосування ст. 551 ЦК України неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 03.06.2019 у справі №914/1517/18, від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19.

При цьому, під винятковістю слід розуміти такі обставини, які дозволяють суду при обов`язковому застосуванні штрафних санкцій, передбачених договором або законом, їх зменшити, а не в будь-якому випадку, в разі подання стороною у справі клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.

Також слід зауважити, що штрафні санкції за своєю природою є засобами стимулювання боржника належним чином виконати свій обов`язок, а не покласти на нього додатковий, тому слід розуміти, що передбачені законом санкції будуть застосовані в разі порушення зобов`язань, а їх зменшення скоріше є виключенням.

Суд звертає увагу, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду. Господарський суд, оцінює надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності та на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10.09.2019 у справі №904/4685/18).

При цьому, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру (постанова Верховного Суду від 30.03.2021 у справі 902/538/18).

При стягненні неустойки шкода кредитору, завдана порушенням зобов`язання презюмуються (її не треба доводити) і компенсується за рахунок неустойки.

При вирішенні питання про зменшення нарахованих штрафних санкцій суд бере до уваги співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі №920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).

У постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.

Також, посилаючись на компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, вказала, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Наведене вище переконливо свідчить про єдність та сталість правових висновків Великої Палати Верховного Суду в цьому питанні.

Щодо зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат, судом враховується наступне.

Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі №903/602/24 зазначено: « 156. Суд може зменшити розмір процентів річних у кожному конкретному випадку з урахуванням таких підтверджених обставинами справи підстав, зокрема, як дії боржника, спрямовані на належне виконання зобов`язання, ступінь вини боржника, міра виконання зобов`язання боржником, майновий стан сторін, інші інтереси сторін, дії чи бездіяльність кредитора, очевидна неспівмірність заявленої суми процентів річних порівняно із сумою боргу тощо, а також дотримуючись принципів розумності, справедливості, пропорційності та балансу між інтересами боржника і кредитора.

157. Заявляти про наявність підстав для зменшення процентів річних та доводити, що вони підтверджуються конкретними обставинами справи має саме боржник, а суд з огляду на наявні в матеріалах справи докази має надати оцінку обґрунтованості таких доводів та вирішити питання про можливість зменшення процентів річних.

158. Розмір процентів річних, який становить три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), - це законодавчо встановлений та мінімальний розмір процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником, не підлягає зменшенню судом.

159. Інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони входять до складу грошового зобов`язання і виступають способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат».

У даній справі сторонами не встановлювався інший розмір процентів за прострочення виконання грошового зобов`язання, а нарахування процентів здійснено позивачем у розмірі, встановленому ч.2 ст.625 ЦК України, а саме у розмірі 3% річних.

Враховуючи можливість зменшення розміру виключно неустойки (штрафу, пені), що прямо встановлено нормами статті 551 ЦК України, законодавством не передбачено можливості суду зменшити нараховані інфляційні втрати.

Наведене вище виключає правові підстави для зменшення заявлених до стягнення позивачем сум 3% річних та інфляційних втрат.

Право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання господарським судом оцінки поданим учасниками справи доказам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Питання про зменшення розміру неустойки вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації, тобто сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність підстав для вчинення зазначеної дії та поданих боржником доказів. Аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 14.08.2018 у справі №903/827/17, від 30.08.2018 у справі №925/1587/17.

У будь якому випадку, наявність підстав для зменшення розміру штрафних санкцій повинна документально підтверджуватися, зокрема якщо заявником відповідне клопотання обґрунтовується тими чи іншими обставинами.

Завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується.

Статтею 14 ГПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до статей 73, 74, 81 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.

Судом кожній стороні судом була надана розумна можливість, представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, в т.ч. подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, прийняти участь у досліджені доказів, надати пояснення, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.

Як зазначалось вище, суд процесуальним законом позбавлений права на збирання доказів по справі з власної ініціативи, що було б порушенням рівності прав учасників судового процесу.

Вказані норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України, згідно з положеннями якої судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч.4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.161 ГПК України при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом.

Заявами по суті справи є, зокрема відзив на позовну заяву (відзив) (ч.2 ст.161 ГПК України).

Згідно з ч.3 ст.80 ГПК України відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву.

Згідно з ч.1 ст.165 ГПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову.

Відповідно до ч.4 ст. 165 ГПК України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Згідно з ст. 41, п. п. 4, 5 ч.2 ст. 42 ГПК України сторони зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.

Як зазначалось раніше, відповідач, всупереч вимогам статей 13, 74 ГПК України, у встановлений судом термін без зазначення причин, відзив не подав взагалі. Як і не подав доказів на підтвердження наведених ним доводів щодо зменшення штрафних санкцій.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.4 ст.13 ГПК України).

Відповідно до змісту п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 13, ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

За таких обставин, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України підлягають до задоволення, шляхом стягнення з Комунального підприємства теплових мереж Тернопільської обласної ради Тернопільтеплокомуненерго 134401,56 грн - боргу, 9610,63 грн - пені, 961,06 грн - 3% річних, 4198,44 грн - інфляційних втрат.

Розподіл судових витрат.

З урахуванням того, що заява про визнання суми основного боргу представником відповідача не оформлена у встановленому ГПК України порядку, суд при розподілі судових витрат не застосовує ч.1 ст. 130 ГПК України, а в порядку ст. 129 ГПК України судовий збір покладає на відповідача.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 3, 4, 12,13, 20, 73-80, 86, 91, 123, 129, 233, 236-240, 247- 252 ГПК України,

ВИРІШИВ:

1.Позов задоволити.

Стягнути з Комунального підприємства теплових мереж Тернопільської обласної ради Тернопільтеплокомуненерго (вул. Київська, будинок 3А, місто Тернопіль, 46016, ідентифікаційний код 03353590) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Газопостачальна компанія Нафтогаз України (вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, отримувач: ТОВ ГК Нафтогаз України, рахунок (IBAN): НОМЕР_1 в АБ Укргазбанк, код ЄДРПОУ: 40121452, МФО банку: 320478) 134401 (сто тридцять чотири тисячі чотириста одну) грн 56 (п`ятдесят шість) коп. боргу, 9610 (дев`ять тисяч шістсот десять) грн 63 (шістдесят три) коп. пені, 961 (дев`ятсот шістдесят одну) грн 06 (шість) коп. 3% річних, 4198 (чотири тисячі сто дев`яносто вісім) грн 44 (сорок чотири) коп. інфляційних нарахувань, 2662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 (сорок) коп. судового збору в повернення сплачених судових витрат.

Видати наказ.

Апеляційна скарга на рішення суду подається в порядку та строки встановлені ст. ст. 256,257 ГПК України.

Повне рішення складено 15 липня 2026 року.

Суддя І.П. Шумський