Рішення № 138222127, 05.03.2026, Господарський суд Тернопільської області

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

05 березня 2026 року м. ТернопільСправа № 921/643/25

Господарський суд Тернопільської області

у складі судді Боровця Я.Я.

за участю секретаря судового засідання Шевчук К.О.

Розглянув справу у порядку загального позовного провадження

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр пекарів "АРІАНТА", вул. Львівська бічна, 4, с. Сокільники, Львівський район, Львівська область

до відповідача Фермерського господарства "Калина 2008", вул. Сонячна, 18, с. Городниця, Підволочиський район, Тернопільська область

про стягнення заборгованості у розмірі 34 100,94 грн (з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог).

За участю учасників судового процесу:

від позивача: Кійко А.І. адвокат (участь в режимі відеоконференції),

від відповідача: Покотило Ю.В. адвокат.

Судові процедури.

Судом роз`яснено форму і стадії судового провадження, що здійснюється у межах справи згідно до вимог ГПК України.

Фіксування судового засідання технічними засобами здійснюється відповідно до статті 222 ГПК України.

Заяв про відвід (самовідвід) судді та секретаря судового засідання з підстав, визначених ст. ст. 35-37 ГПК України не надходило.

Суть справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Центр пекарів "АРІАНТА" звернулося до Господарського суду Тернопільської області до відповідача Фермерського господарства "Калина 2008" про стягнення заборгованості у розмірі 34 100,94 грн (з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог).

Відкриття провадження у справі.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.10.2025, для розгляду справи №921/643/25 визначено суддю Боровця Я.Я.

Ухвалою Господарського суду Тернопільської області від 03.11.2025 відкрито провадження у справі №921/643/25 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 27.11.2025.

Розгляд справи здійснювався за правилами загального позовного провадження.

Підготовче провадження.

Підготовче засідання вперше призначено на 27.11.2025.

Протокольними ухвалами від 27.11.2025 та від 18.12.2025 підготовче засідання відкладено відповідно на 18.12.2025 та на 13.01.2026.

Ухвалою суду від 18.12.2025 продовжено строк підготовчого провадження у справі №921/643/25 на 30 днів.

У підготовчому засіданні 13.01.2026 оголошено перерву до 14.01.2026, про що зазначено у протоколі судового засідання.

Ухвалою суду від 14.01.2026 підготовче засідання призначено на 29.01.2026.

У підготовчому засіданні 29.01.2026 та 04.02.2026 оголошено перерву відповідно до 04.02.2026 та до 17.02.2026, про що зазначено у протоколах судових засідань.

Ухвалою суду від 17.02.2026 закрито підготовче провадження та призначено справу №921/643/25 до судового розгляду по суті на 24.02.2026.

Розгляд справи по суті.

У судовому засіданні 24.02.2026 розпочато розгляд справи по суті.

При розгляді справи по суті, суд з`ясував обставини справи, дослідив докази у справі, заслухав обґрунтування позовних вимог представника позивача, його вступне та заключне слово та заперечення представника відповідача, його вступне та заключне слово.

У судовому засіданні 24.02.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення у справі №921/643/25 та оголошено перерву до 05.03.2026, про що зазначено у протоколі судового засідання.

У судовому засіданні 05.03.2026 суд оголосив скорочене рішення, відповідно до вимог статті 240 ГПК України.

Інші процесуальні дії.

Ухвалою суду від 17.12.2025 заяву задоволено. Внесено дані РНОКПП НОМЕР_1 Сендеги Тараса Романовича до додаткових відомостей про учасника справи для доступу до електронної справи №921/643/25 в підсистемі "Електронний суд", в якості представника позивача відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр пекарів "АРІАНТА". Надано представнику позивача Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр пекарів "АРІАНТА" адвокату Сендезі Тарасу Романовичу доступ до електронної справи №921/643/25 в підсистемі "Електронний суд".

Ухвалами суду від 08.01.2026 заяву представника позивача адвоката Кійка А.І. про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, задоволено.

Ухвалою суду від 14.01.2026 прийнято заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр пекарів "АРІАНТА" про зменшення розміру позовних вимог, до розгляду. Задоволено клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр пекарів "АРІАНТА" про витребування доказів. Витребувано у Головного управління Державної податкової інспекції у Тернопільській області:- інформацію: 1) Чи сформовано податковий кредит Фермерським господарством "Калина-2008" за результатом реєстрації податкової накладної №652 від 12.08.2025 за фактом поставки товару згідно видаткової накладної №12399 від 12.08.2025 року на суму 29 180,00 грн? 2) Чи здійснювались дії з коригування або анулювання такого податкового кредиту? 3) Чи наявні у контролюючого органу будь-які зауваження / встановлені обставини щодо факту реальності господарської операції та відповідності податкової накладної №652 від 12.08.2025 вимогам податкового законодавства?; - докази формування, коригування або анулювання такого податкового кредиту (у разі наявності). Відмовлено у задоволенні клопотання Фермерського господарства "Калина 2008" про залишення позову без розгляду.

Ухвалою суду від 04.02.2026 клопотання представника позивача адвоката Сендеги Т. Р. про поновлення строку на подання клопотання про витребування доказів, задоволено. Клопотання представника позивача адвоката Сендеги Т. Р. про витребування доказів, задоволено частково. Поновлено строк на подання клопотання про витребування доказів та прийняти до розгляду. Витребувано у Фермерського господарства "Калина-2008" інформацію щодо того чи перебував у трудових або цивільно-правових відносинах з ФГ "Калина-2008" ОСОБА_1 станом на 12.08.2025 та на дату надання відповіді, а також чи перебував у власності або користуванні ФГ "Калина-2008" транспортний засіб Mercedes-Benz, номерний знак НОМЕР_2 , станом на 12.08.2025 та на дату надання відповіді. Встановити Фермерському господарству "Калина-2008" строк для подання витребуваних доказів до Господарського суду Тернопільської області до 16.02.2026. В іншій частині вимог клопотання про витребування доказів, відмовлено.

Ухвалою суду від 04.02.2026 клопотання (вх. №678 від 27.01.2026) позивача про поновлення строку на подання доказів, задоволено. Поновлено строк позивачу для подання доказів та приєднати їх до матеріалів справи №921/643/25.

Ухвалою суду від 04.02.2026 клопотання (вх.№477 від 21.01.2026) позивача про поновлення строку на подання доказів, задоволено. Поновлено строк позивачу для подання доказів та приєднати їх до матеріалів справи №921/643/25.

04.02.2026 Головне управління ДПС у Тернопільській області надано відповідь на ухвалу суду від 14.01.206 ( вх. № 895).

16.02.2026 відповідачем надано відповідь на інформацію, яка витребувана ухвалою суду від 04.02.2026 ( вх. № 1190).

Аргументи сторін.

Правова позиція позивача.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем порушено умови Договору поставки товару №13/01-1/25Т від 13.01.2025, в частині несвоєчасного здійснення розрахунку за отриманий товар, внаслідок чого у відповідача виникла заборгованість перед позивачем на суму 29 180,00 грн, з врахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Також, у зв"язку з невиконанням відповідачем умов спірного правочину позивачем нараховано пеню у розмірі 4001,24 грн, інфляційні втрати у розмірі 519,58 грн та 3% річних у розмірі 400,12 грн.

У судовому засіданні представником позивача підтримано позовні вимоги в повному обсязі, просить суд позов задоволити.

Заперечення відповідача.

Представник відповідача заперечив щодо позову з підстав, викладених у відзиві на позов (вх.№8340 від 27.11.2025) та у додаткових поясненнях (вх. №1376 від 23.02.2026). Просить суд відмовити у задоволенні позову.

Відповідь на відзив.

01.12.2025 позивачем надіслано відповідь на відзив (вх.№8462) відповідно до статті 166 ГПК України, згідно якого доводи відповідача вважає безпідставними.

Також, 17.02.2026 позивачем надіслано письмові пояснення ( вх.№1231).

Фактичні обставини, встановлені судом.

13.01.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр Пекарів "АРІАНТА" (Постачальник/позивач) та Фермерським господарством "Калина 2008" (Покупець/відповідач) укладено договір поставки товарів №13/01-1/25Т, відповідно до умов якого Постачальник зобов"язується в порядку і на умовах, визначених цим Договором поставити Покупцю пекарську та кондитерську сировину (товар), а Покупець зобов"язується в порядку і на умовах, передбачених цим Договором приймати і оплатити товар (п.1.1. Договору).

Як визначено пунктом 2.5 Договору передача товару Покупцю здійснюється на підставі довіреності або централізовано-кільцевої довіреності згідно Додатку №1, який Покупець зобов"язаний надати Постачальнику. В разі відсутності такої довіреності Постачальник має право не передавати товар Покупцю, при цьому будь які штрафні санкції за зрив (прострочення) поставки до Постачальника не застосовуються.

Обов"язки Постачальника по передачі партії товару вважаються виконаними після доставки його Покупцеві за місцезнаходженням або за погодженням сторін уповноваженій Покупцем особі (в тому числі перевізнику) (п.2.6 Договору) .

Перехід до Покупця права власності на товар, що поставляється за цим Договором, відбувається в момент передачі товару Постачальником на підставі підписаної Покупцем відповідної накладної на товар (п.2.7 Договору).

Постачальник , одночасно із передачею відповідної партії на товар, надає Покупцю чи уповноваженій ним особі наступні документи на товар: товарну накладну, податкову накладну, документи, що підтверджують якість (п.2.9 Договору).

Пунктом 3.1 Договору передбачено, що товар, що постачається за даним Договором, оплачується Покупцем за цінами, що встановлені Постачальником на момент поставки чи на момент попередньої оплати відповідно до умов п.4.2 даного Договору.

Ціна одиниці товару та загальна вартість кожної партії в цілому вказується у гривнях, включаючи ПДВ у товарних накладних на поставку товару, що є невід"ємною частиною даного Договору (п.3.2 Договору).

Згідно п.4.1 Договору розрахунок за товар здійснюється у безготівковому порядку шляхом перерахування суми вартості товару на розрахунковий рахунок Постачальника.

Розрахунок за товар здійснюється на умовах післяплати ( п.4.2 Договору).

При післяоплаті, кошти за поставлений товар повинні бути перераховані Покупцем в повній сумі на поточний рахунок Постачальника не пізніше ніж на 7 календарний день з моменту відвантаження товару Покупцю ( п.4.3 Договору).

Відповідно до п.7.1 Договору у разі невиконання чи неналежного виконання Покупцем умов, вказаних у п.п.4.2 та 4.3 Договору, він сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості по оплаті товару за кожен день прострочки платежу.

Пунктом 10.1 Договору зазначено, що даний договір вступає в силу з дати його підписання обома сторонами і діє до 31.12.2025.

Згідно Додатку №1 до Договору поставки "Централізовано кільцеве доручення" сторонами затверджено підпис та прізвище довіреної особи щодо отримання доставленого товару Постачальником.

Як зазначає позивач, що на виконання своїх договірних зобов`язань, передав/поставив у власність, а відповідач отримав товар, про що свідчать видаткові накладні №12006 від 05.08.2025 на суму 35 767,00 грн; №12399 від 12.08.2025 на суму 29 180,00 грн.

Також, факт поставки товару на суму 35 767,00 грн підтверджується товарно-транспортною накладною.

Крім того, позивачем сформовано податкові накладні, які зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Як стверджує позивач, що відповідач порушив умови договору, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виник борг у розмірі 64 947,00 грн (на момент звернення з даним позовом до суду), про що свідчить розрахунок боргу та Акти звірки взаємних розрахунків.

Позивачем, у зв"язку з порушенням строків оплати, нараховано відповідачу пеню у розмірі 4 001,24 грн, інфляційні втрати у розмірі 519,58 грн та 3% річних у розмірі 400,12 грн.

11.09.2025 позивач звернувся до відповідача з претензією №11/09/25 щодо сплати заборгованості, яка залишена відповідачем без задоволення та відповіді.

Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку, у зв"язку з чим звернувся до суду з даним позовом.

Проте, 31.10.2025 (після подання позовної заяви до суду) відповідачем здійснено оплату за отриманий товар у розмірі 35 767,00 грн, згідно видаткової накладної №12006 від 05.08.2025 у добровільному порядку, що підтверджується платіжною інструкцією №434.

У зв"язку з чим, 07.01.2026 позивач звернувся до Господарського суду Тернопільської області з заявою (вх. №116) про зменшення розміру позовних вимог, в якій просив суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 34 100,94 грн, з яких: 29 180,00 грн борг (за видатковою накладною №12399 від 12.08.2025), 4 001,24 грн пеня, 400,12 грн 3% річних та 519,58 грн інфляційні втрати з підстав, викладених в ній.

Ухвалою суду від 14.01.2026 прийнято заяву про зменшення розміру позовних вимог, до розгляду.

Таким чином ціна позову, з урахуванням зменшення розміру позовних вимог становить 34 100,94 грн, з яких: 29 180,00 грн борг, 4 001,24 грн пеня, 400,12 грн 3% річних та 519,58 грн інфляційні втрати.

Зміст спірних правовідносин, які склались між сторонами.

Визначаючи правову природу спірних правовідносин, що склалися між позивачем та відповідачем, виходячи з аналізу положень Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку, що між сторонами виникли правовідносини, пов`язані з укладенням Договору поставки товарів №13/01-1/25Т від 13.01.2025, який за правовою природою є договором поставки та які підпадають під правове регулювання глави 54 Цивільного кодексу України.

Норми права, застосовані при вирішенні спору та мотиви, з яких виходив суд при ухваленні рішення.

Всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши у сукупності усі докази, суд дійшов таких висновків.

Статтею 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Тобто, право на судовий захист у суб`єкта господарювання виникає у разі порушення або оспорювання його права або охоронюваного законом інтересу.

Цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Зобов`язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (стаття 509 Цивільного кодексу України).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини (стаття 11 Цивільного кодексу України).

Договір виконує функцію безпосередньої правостворюючої підстави виникнення зобов`язання. Це означає, що права та обов`язки сторін, які становлять зміст зобов`язання, виникають із самого договору і не потребують інших факторів.

У відповідності до частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Отже правочин за своєю природою та законодавчим визначенням є вольовою дією суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки.

Здійснення правочину законодавчо може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів).

У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 Цивільного кодексу України).

Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто, таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі судового рішення.

Таким чином, у разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі №911/2768/20, від 30.06.2021 у справі №910/3140/19.

Те, яким чином та у який спосіб здійснюється (оформлюється) вияв учасників правочину на набуття, зміну, припинення цивільних прав та обов`язків, передбачено статтею 205 Цивільного кодексу України.

Із змісту частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України випливає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно частини 1 статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 628 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Взаємовідносини сторін виникли на підставі Договору поставки товарів №13/01-1/25Т від 13.01.2025, який за правовою природою є договором поставки.

Зазначений правочин підписаний повноважними представниками сторін.

Відомості про визнання його недійсним у суду відсутні.

Вказаний договір є підставою для виникнення у сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Предметом доказування у даній справі є обставини, пов`язані з укладенням договору поставки, строк дії договору, умови продажу, факт поставки, загальна вартість поставленого товару, настання строку його оплати та наявність часткової чи повної оплати.

Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

В свою чергу, згідно статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як за договором купівлі-продажу, так і за договором поставки, обов`язок покупця полягає у оплаті та прийнятті товару, а кореспондуючий обов`язок продавця (постачальника) у передачі товару.

Встановлені обставини у даній справі, свідчать, що 13.01.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Центр Пекарів "АРІАНТА" (Постачальник/позивач) та Фермерським господарством "Калина 2008" (Покупець/відповідач) укладено договір поставки товарів №13/01-1/25Т, відповідно до умов якого Постачальник зобов"язується в порядку і на умовах, визначених цим Договором поставити Покупцю пекарську та кондитерську сировину (товар), а Покупець зобов"язується в порядку і на умовах, передбачених цим Договором приймати і оплатити товар (п.1.1. Договору).

Статтями 662, 663 Цивільного кодексу України визначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Як визначено пунктом 2.5 Договору передача товару Покупцю здійснюється на підставі довіреності або централізовано-кільцевої довіреності згідно Додатку №1, який Покупець зобов"язаний надати Постачальнику. В разі відсутності такої довіреності Постачальник має право не передавати товар Покупцю, при цьому будь які штрафні санкції за зрив (прострочення) поставки до Постачальника не застосовуються.

Обов"язки Постачальника по передачі партії товару вважаються виконаними після доставки його Покупцеві за місцезнаходженням або за погодженням сторін уповноваженій Покупцем особі (в тому числі перевізнику) (п.2.6 Договору) .

Перехід до Покупця права власності на товар, що поставляється за цим Договором, відбувається в момент передачі товару Постачальником на підставі підписаної Покупцем відповідної накладної на товар (п.2.7 Договору).

Постачальник, одночасно із передачею відповідної партії на товар, надає Покупцю чи уповноваженій ним особі наступні документи на товар: товарну накладну, податкову накладну, документи, що підтверджують якість (п.2.9 Договору).

За правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 911/915/15 та від 29.01.2019 у справі № 911/916/15, зі змісту наведеної норми вбачається, що, за загальним правилом, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати. Отже, обов`язок відповідача оплатити товар (з огляду на приписи статті 692 Цивільного кодексу України) виникає з моменту його прийняття.

За твердженнями позивача, на виконання умов Договору ним було відвантажено відповідачу товар на суму 29 180, 00 грн на підставі видаткової накладної №12399 від 12.08.2025.

Відповідач факт отримання товару за видатковою накладною №12399 від 12.08.2025 на суму 29 180,00 грн заперечує.

Судом зауважується щодо належності зазначеної видаткової накладної, як доказу поставки товару, оскільки первинні господарські документи в силу положень Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" підтверджують здійснення господарської операції.

Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні.

Статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Стаття 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" зазначає, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

Вказаний перелік обов`язкових реквізитів кореспондується з пунктом 2.3. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку.

Згідно пункту 2.4. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку документ має бути підписаний особисто, а підпис може бути скріплений печаткою.

При цьому, слід зазначити, що вимоги Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" щодо правильності оформлення первинних документів, передбачають наявність в документах такого реквізиту, як "інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції" лише альтернативно такому обов`язковому реквізиту, як особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність".

Накладна - це супроводжуючий первинний документ, що використовується в бухгалтерському обліку та містить основні облікові дані про товар, що передається, відправляється, транспортується.

Видаткова накладна є двостороннім документом, яка підписується обома сторонами договору, скріплюється печаткою і повинна передбачати та конкретизувати основні умови поставки/передачі товару згідно договору.

За вказаних обставин, факт здійснення господарської операції, а саме продаж товару відповідачу, повинен підтверджуватися належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами.

Отже, видаткова накладна є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і відповідає вимогам, зокрема, статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних зобов`язань, та є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Слід вказати, що за своєю правовою природою видаткові накладні посвідчують виконання зобов`язань - констатують (фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами та мають юридичне значення для встановлення обставин дотримання сторонами умов договору.

Однак таким вимогам видаткова накладна №12399 від 12.08.2025 на суму 29 180,00 грн не відповідає, оскільки не містить підпис, відбиток печатки чи будь-які інші відомості про особу отримувача (покупця), а тому не засвідчує встановлений факт здійснення господарської операції.

Тобто видаткова накладна як первинний документ, містить недоліки, з огляду на що не може бути беззаперечним доказом факту поставки товару.

Таким чином, у відповідача не виникає обов"язку з проведення розрахунку за відпущений позивачем товар на суму 29 180,00 грн.

Положеннями статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін (стаття 632 Цивільного кодексу України ).

Відповідно до статті 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Отже, обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати.

За таких обставин, обов`язок відповідача оплатити товар виникає з моменту його прийняття.

Відповідно до ч. 2 статті 664 Цивільного кодексу України якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Як визначено пунктом 2.5 Договору передача товару Покупцю здійснюється на підставі довіреності або централізовано-кільцевої довіреності згідно Додатку №1, який Покупець зобов"язаний надати Постачальнику. В разі відсутності такої довіреності Постачальник має право не передавати товар Покупцю, при цьому будь які штрафні санкції за зрив (прострочення) поставки до Постачальника не застосовуються.

Обов"язки Постачальника по передачі партії товару вважаються виконаними після доставки його Покупцеві за місцезнаходженням або за погодженням сторін уповноваженій Покупцем особі (в тому числі перевізнику) (п.2.6 Договору) .

Перехід до Покупця права власності на товар, що поставляється за цим Договором, відбувається в момент передачі товару Постачальником на підставі підписаної Покупцем відповідної накладної на товар (п.2.7 Договору).

Постачальник , одночасно із передачею відповідної партії на товар, надає Покупцю чи уповноваженій ним особі наступні документи на товар: товарну накладну, податкову накладну, документи, що підтверджують якість (п.2.9 Договору).

Згідно Додатку №1 до Договору поставки "Централізовано кільцеве доручення" сторонами затверджено підпис та прізвище довіреної особи щодо отримання доставленого товару Постачальником Дацків О.В.

Оскільки позивач стверджує, що поставив відповідачу товар на суму 29 180,00 грн, то повинен довести фактичне (реальне) здійснення, їх документальне підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду.

Суд зазначає, що матеріали справи не містять первинних документів, з яких можна встановити факт поставки товару відповідачу, обсяг і вартість такої поставки, зокрема і саму товарну накладну на суму 29 180,00 грн, а також і довіреність на отримання товару, що передбачено п.2.5 Договору.

Такі обставини свідчать про відсутність доказів реального здійснення господарської операції на суму 29 180,00 грн.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.01.2026 у справі №922/4558/24 зауважено, що факт поставки товару підтверджується не виключно первинними бухгалтерськими документами, а всією сукупністю належних і допустимих доказів, які свідчать про реальне здійснення господарської операції. Вирішуючи питання щодо передачі товару, суд оцінює докази в їх взаємному зв`язку, зокрема видаткові накладні, договори, ділове листування сторін та інші матеріали, що підтверджують фактичність господарських відносин. Ненадання окремих документів (у тому числі товаро-транспортних накладних) або непроведення почеркознавчої експертизи саме по собі не спростовує факту поставки за відсутності з боку заперечуючої сторони належних і переконливих доказів протилежного.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.04.2021 у справі №910/14556/19 наголошено, що постачальник при поставці товару повинен передати покупцю документи, які відповідно до умов договору підлягають переданню разом із товаром, при цьому з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, в силу прямої вказівки закону у покупця виникає обов`язок оплатити прийнятий товар, якщо інше не передбачено умовами укладеного між сторонами договору або актами цивільного законодавства.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 04.06.2019 у справі №915/905/16 виснувано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Накладна - це супроводжуючий первинний документ, що використовується в бухгалтерському обліку та містить основні облікові дані про товар, що передається, відправляється, транспортується.

Отже, накладна є належним документом, що підтверджує оформлення договірних відносин між сторонами. Порушення правил оформлення первинних документів не спричиняє їх недійсність, але безпосередньо впливає на можливість доведення стороною обставин, на підтвердження яких вона подала відповідні документи.

Як вже зазначалося, що вимоги позивача ґрунтуються на неналежному виконанні відповідачем зобов`язань за Договором, згідно якого відповідачу поставлено товар на суму 29 180,00 грн.

Поставку товару позивач доводить, зокрема, видатковою накладною №12399 від 12.08.2025, яка з боку відповідача не підписана.

При цьому позивач стверджує, що за вказаною видатковою накладною склав та відправив на реєстрацію податкову накладну №652, яку було прийнято та зареєстровано 12.08.2025 в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Для підтвердження того, що відповідачем було сформовано податковий кредит за податковою накладною №652 від 12.08.2025, позивач звернувся до суду з клопотанням, в якому просив витребувати у Головного управління ДПС у Тернопільської області інформацію: 1) Чи сформовано податковий кредит Фермерським господарством "Калина-2008" за результатом реєстрації податкової накладної №652 від 12.08.2025 за фактом поставки товару згідно видаткової накладної №12399 від 12.08.2025 на суму 29 180,00 грн? 2) Чи здійснювались дії з коригування або анулювання такого податкового кредиту? 3) Чи наявні у контролюючого органу будь-які зауваження / встановлені обставини щодо факту реальності господарської операції та відповідності податкової накладної №652 від 12.08.2025 вимогам податкового законодавства?; - докази формування, коригування або анулювання такого податкового кредиту (у разі наявності).

Ухвалою суду від 14.01.2026 клопотання задоволено.

04.02.2026 Головне управління ДПС у Тернопільській області надано відповідь на ухвалу суду від 14.01.206 ( вх. № 895).

Зі змісту відповіді, Головне управління ДПС у Тернопільській області повідомило, що відповідно до інформаційних баз даних ДПС України ФГ "Калина 2008" (код ЄДРПОУ 35969937 податковий кредит за податковою накладною від 12.08.2025 за №652 на суму 29 180,00 грн, в т. ч. 4 863,33 грн ПДВ отриманою від ТОВ "Цетнр пекарів "АРІАНТА", сформовано по звітності за серпень 2025 року. Разом з цим, 22.11.2025 підприємство подано уточнюючий розрахунок податкових зобов"язань з податку на додану вартість у зв"язку з виправленням самостійно виявлених помилок до податкової декларації з ПДВ за серпень 2025 року, яким виключено дану суму з податкового кредиту.

З наведеного слідує, що податковий кредит за податковою накладною від 12.08.2025 за №652 на суму 29 180,00 грн у Єдиному реєстрі податкових накладних на момент розгляду справи у суді відсутній.

Окрім того, ухвалою суду від 04.02.2026 витребувано у Фермерського господарства "Калина-2008" інформацію щодо того чи перебував у трудових або цивільно-правових відносинах з ФГ "Калина-2008" ОСОБА_1 станом на 12.08.2025 та на дату надання відповіді, а також чи перебував у власності або користуванні ФГ "Калина-2008" транспортний засіб Mercedes-Benz, номерний знак НОМЕР_2 , станом на 12.08.2025 та на дату надання відповіді.

Згідно відповіді вбачається, що станом на 12.08.2025 та станом на 12.02.2026 ОСОБА_1 у трудових або цивільно-правових відносинах з ФГ "Калина-2008" не перебував; станом на 12.08.2025 та станом на 12.02.2026 транспортний засіб Mercedes-Benz, номерний знак НОМЕР_2 у власності або користуванні ФГ "Калина-2008" не перебував.

За таких обставин, твердження викладені у заявах свідків спростовуються викладеним.

Таким чином, суд дійшов висновку про недоведеність здійснення поставки товару за видатковою накладною №12399 від 12.08.2025 на суму 29 180,00 грн та про відсутність підстав для задоволення позовних вимог у частині стягнення боргу у розмірі 29 180,00 грн.

Підстави припинення зобов`язання передбачені ст.ст. 599 - 601, 604 - 609 ЦК України, зокрема за ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Належним виконанням зобов`язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов`язки сторін зобов`язання.

Статтею 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Укладаючи Договір, сторони погодили всі його істотні умови, зокрема і обсяг відповідальності.

Як визначено статтею 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи недоведеність здійснення поставки товару за видатковою накладною №12399 від 12.08.2025 на суму 29 180,00 грн, а тому суд зазначає про неправомірність та необґрунтованість вимог позивача щодо стягнення з відповідача пені, 3% річних та інфляційних втрат нарахованих на суму боргу - 29 180,00 грн.

Натомість, як вже було зазначено судом, відповідачем порушено строки оплати за товар, поставлений за видатковою накладною № 12006 від 05.08.2025 на суму 35 767,00 грн, у зв"язку з чим, позивачем нараховано та заявлено пеню у розмірі 2 296,53 грн, 3% річних у розмірі 229,65 грн та інфляційні втрати у розмірі 519,58 грн.

Щодо позовних вимог в частині стягнення пені у розмірі 2 296,53 грн на суму боргу 35 767,00 грн, суд зазначає таке.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і сплата неустойки.

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

В силу вимог статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

Суд враховує, що абзац другий частини третьої досліджуваної статті додано відповідно до Закону України "Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб" від 09.01.2025 № 4196-IX, який набрав чинності 28.02.2025, але введений в дію через шість місяців з дня набрання чинності (ч. 1ст. 17 Закону України від 09.01.2025 № 4196-IX), тобто 28.08.2025, тому така норма застосовується починаючи з 28.08.2025.

Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань. Суб`єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб`єкти підприємницької діяльності.

Згідно статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Отже, в силу наведених положень законодавства, пеня може бути стягнута у передбачених в письмовому договорі випадках (встановлено за згодою сторін).

Відповідно до п.7.1 Договору у разі невиконання чи неналежного виконання Покупцем умов, вказаних у п.п.4.2 та 4.3 Договору, він сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості по оплаті товару за кожен день прострочки платежу.

Факт неналежного виконання відповідачем зобов`язання щодо своєчасної поставки товару за договором згідно видаткової накладної №12006 від 05.08.2025 на суму 35 767,00 грн підтверджується матеріалами справи, є доведеним та визнаним відповідачем, зокрема 31.10.2025 (після подання позову - 29.10.2025) здійснено оплату, що підтверджується платіжною інструкцією №434 від 31.10.2025, у зв"язку з чим позивачем подана заява про зменшення розміру позовних вимог, яка судом прийнята до розгляду (ухвала суду від 14.01.2026).

Отже, пеня за порушення строків оплати товару на суму 35 767,00 грн підлягає нарахуванню за період з 13.08.2025 по 29.10.2025.

Оскільки поставка товару по видатковій накладній №12399 від 12.08.2025 на суму 29 180,00 грн не відбулася, а тому нарахування пені по цій накладній є безпідставним.

Судом, перевірено розрахунок пені нарахованої на суму боргу 35 767,00 грн та вважає вірно обрахованим, а тому позовні вимоги в цій частині стягнення пені підлягають задоволенню у розмірі 2 296,53 грн.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо позовних вимог в частині стягнення 3% річних у розмірі 229,65 грн на суму боргу 35 767,00 грн, суд встановив таке.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Так, матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем строків оплати за отриманий товар на суму 35 767,00 грн, у зв`язку з чим позивачем за неналежне виконання умов Договору нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 229,65 грн, відповідно до вимог статті 625 ЦК України.

Судом, здійснено розрахунок 3 % річних, за допомогою калькулятора програми "Ліга", який становить 229,30 грн (міститься в матеріалах справи).

Отже, суд прийшов до висновку, що вірно обрахованими є 3% річних у розмірі 229,30 грн та такими, що підлягають задоволенню в цій частині. В іншій частині щодо стягнення 3 % у розмірі 0,30 грн, то суд вважає їх безпідставно нарахованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Щодо позовних вимог в частині стягнення інфляційних втрат у розмірі 519,58 грн, суд встановив таке.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

Згідно з положеннями статті 1 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Отже, зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен місяць щодо якого обчислюється відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція.

При цьому індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальність передбачена частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

У зв"язку з порушенням відповідачем строків оплати вартості за отриманий товар, позивачем нараховано інфляційні втрати у розмірі 519,58 грн.

Судом, здійснено розрахунок інфляційних втрат на суму боргу 35 767,00 грн, за допомогою калькулятора програми "Ліга", який становить 35,55 грн (міститься в матеріалах справи).

Отже, суд прийшов до висновку, що вірно обрахованими є інфляційні втрати у розмірі 35,55 грн та такими, що підлягають задоволенню в цій частині. В іншій частині щодо стягнення інфляційних втрат у розмірі 484,03 грн, то суд вважає їх безпідставно нарахованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Згідно з усталеною судовою практикою застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань "господарський суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості".

Щодо наявних в матеріалах справи заяв свідків ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 2 статті 87 Господарського процесуального кодексу України показання свідка - це повідомлення про відомі йому обставини, які мають значення для справи. Не є доказом показання свідка, який не може назвати джерела своєї обізнаності щодо певної обставини, або які ґрунтуються на повідомленнях інших осіб. На підставі показань свідків не можуть встановлюватися обставини (факти), які відповідно до законодавства або звичаїв ділового обороту відображаються (обліковуються) у відповідних документах. Законом можуть бути визначені інші обставини, які не можуть встановлюватися на підставі показань свідків.

Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд зауважує про те, що позивач та відповідач є юридичними особами, а відтак належними доказами поставки постачальником товару та отримання замовником є належним чином оформленні первинні документи, які відображають господарські операції.

Тому, суд доходить висновку про те, що заяви свідків, які надана сторонами до матеріалів справи не можуть бути прийняті судом у якості допустимих доказом вчинення/не вчинення юридичними особами будь-яких господарських операцій за укладеним договором.

Позивач, стверджуючи про існування певної обставини подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази. Про перевагу однієї позиції над іншою суд і виносить власне рішення.

Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.

При аналізі доводів сторін, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, який у рішенні "Трофимчук проти України" зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не слід розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід (рішення від 28.10.2010, заява № 4241/03).

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Правова позиція, наведена у постановах Верховного суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.

З огляду на викладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Висновок суду.

Відповідно до статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є зокрема справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві, що вимагає від держави його втілення в правотворчу та правозастосовчу діяльність, зокрема в закони, зміст яких має відповідати критеріям соціальної справедливості, рівності тощо.

Справедливість - одна з основних засад права - є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальних вимірів права.

Частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно частин 2-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України).

Приписами статті 79 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Пунктами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Частиною 4 статті 236 ГПК України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов`язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Судові витрати.

При ухваленні рішення в справі, суд, у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами (пункт 5 частини 1 статті 237 ГПК України).

Як передбачено пунктом 2 частини 5 статті 238 ГПК України, в резолютивній частині рішення зазначається про розподіл судових витрат.

Щодо судового збору у розмірі 2 422,40 грн.

Відповідно до частини 2 статті 9 Закону України "Про судовий збір" суд перед відкриттям провадження у справі, прийняттям до розгляду заяв (скарг) перевіряє зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.

Факт зарахування сплаченого позивачем при зверненні до суду з позовом судового збору в сумі 2 422,40 грн до спеціального фонду державного бюджету України підтверджується Випискою про зарахування судового збору до спеціального фонду державного бюджету України, сформованою Господарським судом Тернопільської області.

В силу приписів статті 129 ГПК України, судовий збір у розмірі 2 422,40 грн покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись статтями 7, 13, 42, 86, 129, 210, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задоволити частково.

2. Судові витрати у складі судового збору у розмірі 1 328,90 грн покласти на відповідача та у розмірі 1 093,50 грн покласти на позивача.

3. Стягнути з Фермерського господарства "Калина 2008", код ЄДРПОУ 35969937, вул. Сонячна, 18, с. Городниця, Підволочиський район, Тернопільська область на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Центр пекарів "АРІАНТА", код ЄДРПОУ 38231264, вул. Львівська бічна, 4, с. Сокільники, Львівський район, Львівська область 2 296,53 грн пені, 229,30 грн 3% річних, 35,55 грн інфляційних втрат та 1 328,90 грн судового збору.

4. Видати наказ стягувачу після набрання рішенням законної сили.

5. У решті позовних вимог, відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статті 256-257 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Примірник рішення надіслати сторонам у справі до електронного кабінету в електронній формі із застосуванням ЄСІТС в порядку, визначеному ГПК України.

Учасники справи можуть отримати інформацію у справі на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.

Повне рішення складено та підписано "15" липня 2026 року.

Суддя Я.Я. Боровець