Ухвала суду № 138222059, 14.07.2026, Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

"14" липня 2026 р. м. Рівне Справа № 918/644/26

Господарський суд Рівненської області у складі судді А.Качура,

розглянув матеріали справи

за позовом: фізичної особи - підприємця Марчука Олександра Анатолійовича

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркетсервіс"

про: стягнення 127 890,00 грн

секретар судового засідання: С.Коваль

представники:

від позивача: Г.Півень (поза межами приміщення суду)

від відповідача: О.Фльорків (поза межами приміщення суду)

Фізична особа - підприємець Марчук Олександр Анатолійович звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркетсервіс" про стягнення 127 890,00 грн.

Ухвалою суду від 19 травня 2026 року відкрито провадження у справі, розгляд справи призначений на 16 червня 2026 року.

У судовому засіданні 16 червня 2026 року суд оголосив перерву до 14 липня 2026 року.

13 липня 2026 року відповідач заявив клопотання про закриття провадження у справі в частині вимог про стягнення заборгованості в розмірі 127 890,00 грн у зв`язку зі сплатою заборгованості в підтвердження чого надав суду копію платіжної інструкції №527980391 від 10 липня 2026 року, а також сплату судового збору в розмірі 3 328,00 грн.

Розглянувши вказане клопотання суд зазначає наступне.

Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв`язку з виявленням після порушення провадження у справі обставин, з якими закон пов`язує неможливість судового розгляду справи.

Під предметом спору розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Господарський суд закриває провадження у справі з підстав відсутності предмета спору, якщо наявними в матеріалах справи доказами підтверджується відсутність предмета спору, зокрема, у випадку припинення його існування (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 13/51-04 та постановах Касаційного господарського суду від 25.07.2019 у справі № 916/144/18, від 15.01.2020 у справі №911/3197/17, від 14.05.2020 у справі №907/737/18.

У матеріалах справи наявна платіжна інструкція №527980391 від 10 липня 2026 року про сплату позивачу 131 218,00 грн з призначенням платежу 127 890,00 грн вартості перевезення за договором №02-02/26 від02.02.2026 року та 3 328,00 грн судового збору.

Таким чином, суд приходить до висновку про задоволення клопотання відповідача та закриття провадження у справі на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України (відсутній предмет спору).

Згідно з правилами частини 4 статті 231 ГПК України, про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з бюджету.

16 червня 2026 року позивач подав до суду клопотання про стягнення з відповідача 18 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Щодо вказаного клопотання суд зазначає наступне.

Згідно з частиною 3, 6 статті 130 ГПК України, у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

У випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановляння ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини восьмої статті 129 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1 статті 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (частина 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Разом із тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 ГПК України).

Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 126 ГПК України).

Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1)чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку /дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

У статті 130 ГПК України встановлені спеціальні правила, які стосуються окремих випадків розподілу судових витрат, зокрема, у разі закриття провадження у справі.

Сукупний аналіз норм процесуального кодексу, якими врегульовано питання розподілу судових витрат, статей 129 - 130 ГПК України дає підстави для висновку, що у разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду суд зобов`язаний виходити з положень частини 3-5 статті 130 ГПК України, оскільки вказані норми є спеціальними.

У своїй постанові від 11 січня 2024 року у cправі №904/2291/23 щодо застосування положень статті 130 ГПК України Верховний Суд вказав, що у спірних правовідносинах розподіл витрат на професійну правничу допомогу, ураховуючи обставини цієї справи, зокрема, має здійснюватись з огляду на частину п`яту статті 130 ГПК України у системно-логічному зв`язку із частиною четвертою статті 126 ГПК України та з частиною п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України. Подібна позиція викладена Верховним Судом в постанові від 12.01.2023 у справі №908/2702/21.

Також, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У рішенні (щодо справедливої сатисфакції) від 19 жовтня 2000 року у справі "Іатрідіс проти Греції" (Iatridis v. Greece, заява 31107/96) ЄСПЛ вирішував питання обов`язковості для цього суду угоди, укладеної заявником зі своїм адвокатом стосовно плати за надані послуги, що співставна з "гонораром успіху". ЄСПЛ указав, що йдеться про договір, відповідно до якого клієнт погоджується сплатити адвокату як гонорар відповідний відсоток суми, якщо така буде присуджена клієнту судом. Такі угоди, якщо вони є юридично дійсними, можуть підтверджувати, що у заявника дійсно виник обов`язок заплатити відповідну суму гонорару своєму адвокатові. Однак, угоди такого роду, зважаючи на зобов`язання, що виникли лише між адвокатом і клієнтом, не можуть зобов`язувати суд, який має оцінювати судові та інші витрати не лише через те, що вони дійсно понесені, але й ураховуючи також те, чи були вони розумними.

Отже, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою та необхідною, чи пов`язані ці витрати з розглядом справи.

Так, на підтвердження понесених судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем було подано копії: договору про надання правової допомоги від 21.04.2026 року, розрахунок, акт надання послуг від 16 червня 2026 року, платіжну інструкцію №168 від 24.04.2026 року.

Згідно з умовами договору про надання правової допомоги, клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов`язання здійснювати від імені клієнта наступні юридичні дії: провести збір необхідних документів для підготовки претензії, підготувати та у випадку необхідності позовну заяву клієнта до товариства з обмеженою відповідальністю "Маркетсервіс" про стягнення коштів згідно умов договору №02-02/26 про надання послуг по перевезенню вантажів від 02.02.2026 року; представити інтереси клієнта у судовій справі за вказаною позовною заявою у Господарському суді Рівненської області; під час здійснення представництва у разі необхідності подавати від імені та в інтересах клієнта до суду клопотання, заяви, додаткові пояснення по суті спору; представництво інтересів клієнта у даній судовій справі здійснюється адвокатом у Господарському суді Рівненської області з усіма правами передбаченими ст. ст. 42, 46 Господарського процесуального кодексу України для сторін та учасників справи; повноваження адвоката реалізуються останнім з дотриманням чинного законодавства України та тривають з початку розгляду судової справи до закінчення або припинення (закриття) провадження в суді першої інстанції.

Згідно пункту 3.1. договору, гонорар адвоката з приводу здійснення необхідного збору документів для підготовки претензії, підготовки претензії та позовної заяви, а також представництва інтересів клієнта в суді першої інстанції становить 18 000 грн. Передбачену суму клієнт вносить на банківський рахунок адвоката, вказаний у даному договорі до 24.04.2026 року.

Згідно з актом наданих послуг від 16 червня 2026 року сторонами погоджено надання правової допомоги та її вартість в розмірі 18 000,00 грн.

Відповідно до платіжної інструкції №168 від 24.04.2026 року позивач сплатив адвокату 18 000,00 грн.

Таким чином суд констатує, що позивачем надано докази про понесення витрат на професійну правничу допомогу у справі в розмірі 18 000,00 грн.

Суд відзначає, що виходячи з аналізу положень статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту адвокат отримує винагороду у вигляді гонорару, обчислення якого, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Водночас, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.

Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.

Одним із принципів господарського судочинства, який передбачено положеннями статті 129 ГПК України, є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення. Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Як встановив суд, загальний розмір понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу становить 18 000,00 грн.

Водночас необхідно зазначити, відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, які викладені у постановах Верховного Суду.

У постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду сформулювала такі висновки щодо застосування норм права при вирішенні питання про розподіл судових витрат на правову допомогу:

1) за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 126 цього Кодексу);

2) зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи;

3) загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. За таких умов, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат;

4) під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

У частині 5 статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Таким чином, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. Розмір таких витрат також повинен бути обґрунтованим. У зв`язку з наведеним суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову та предмету спору, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

На думку суду цей спір про стягнення заборгованості за договором перевезення не відноситься до категорії складних оскільки обмежується одним актом прийому - передачі послуг.

На переконання суду, підготовка до справи не потребувала дослідження значного обсягу законодавства, судової практики чи опрацюванню великого обсягу документів.

Суд не знаходить підстав повного покладення на відповідача витрат на професійну правничу допомогу, відповідач не заперечував проти позову та оплатив заборгованість.

Даний спір не містив складності у трактуванні законодавства, дослідження судової практики чи вирішення виключних правових питань, необхідності вчинення додаткових процесуальних дій.

Щодо обґрунтованості та пропорційності судових витрат до предмету спору та їх завищення щодо іншої сторони спору суд відзначає, що такий спір про стягнення заборгованості є типовим спором, що не потребує залучення значних ресурсів для здійснення представництва та надання послуг із правового захисту.

За таких обставин суд вважає, що вартість послуг з представництва не у повній мірі відповідає принципу пропорційності судових витрат.

Отже, при здійсненні розподілу витрат судом надано правову оцінку обґрунтованості заявлених витрат з врахуванням критеріїв: пов`язаності витрат з розглядом справи; обґрунтованості та пропорційності їх розміру до предмета спору та ціни позову; важливості та значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 та п. 135 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

З огляду на такі обставини суд вважає, що покладення на відповідача витрат зі збору необхідних документів для підготовки претензії не були необхідними та неминучими, оскільки в даних правовідносинах направлення претензії не є обов`язковим та не стосується розгляду даного спору, а являється ініціативою позивача з вирішення спору в позасудовому порядку.

Оцінюючи витрати позивача з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також час, який міг би витратити адвокат, суд робить висновок про те, що обґрунтованим, розумним, справедливим та співрозмірним у даному випадку є призначення відповідачу 10 000,00 грн компенсації витрат на професійну правничу допомогу (8 000,00 грн підготовка позову та 2 000,00 грн представництво інтересів під час розгляду спору).

Решту витрат суд покладає на позивача.

Керуючись статтями 129-130, 231, 232, 234, 252 ГПК України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Закрити провадження у справі за позовом фізичної особи - підприємця Марчука Олександра Анатолійовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркетсервіс" про стягнення 127 890,00 грн на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України.

2. Клопотання фізичної особи - підприємця Марчука Олександра Анатолійовича про розподіл судових витрат задоволити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Маркетсервіс" (34000, Рівненська обл., Вараський р-н, селище міського типу Зарічне, вул.Аерофлотська, будинок 2-Б, офіс 1, ідентифікаційний код 44117680) на користь фізичної особи - підприємця Марчука Олександра Анатолійовича ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_1 ) 10 000 (десять тисяч) витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвала набирає законної сили в порядку статті 235 ГПК України та може бути оскаржена в порядку, передбаченому статтями 256, 257 ГПК України.

Інформацію по справі, що розглядається, можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Суддя Андрій КАЧУР