Рішення № 138221881, 15.07.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

______________________________

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" липня 2026 р. Справа № 916/1640/26Господарський суд Одеської області у складі судді Нікітенка С.В., розглянувши заяву (вх. суду № 2-1371/26 від 13.07.2026) Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАЛІЗНИЧНІ ЕКСПРЕС-ПЕРЕВЕЗЕННЯ" про ухвалення додаткового рішення, у справі

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАЛІЗНИЧНІ ЕКСПРЕС-ПЕРЕВЕЗЕННЯ" (54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, буд. 15/2, офіс 3; код ЄДРПОУ 42098436),

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "МАЛ-АГРО-ТРЕЙД" (66352, Одеська обл., Подільський р-н., с. Липецьке(пн), вул. Одеська, буд. 67ж1; код ЄДРПОУ 38443011),

про стягнення 171026,52 грн.

Розгляд заяви здійснюється без повідомлення (виклику) учасників справи.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ЗАЛІЗНИЧНІ ЕКСПРЕС-ПЕРЕВЕЗЕННЯ" звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "МАЛ-АГРО-ТРЕЙД" про стягнення суми основної заборгованості у розмірі 95465,61 грн, суми пені у розмірі 35652,64 грн, суми 3% річних у розмірі 8793,26 грн та суми інфляційних втрат у розмірі 31115,01 грн. Судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3328,00 грн та витрати на оплату правничої допомоги у розмірі 60000,00 грн позивач просить суд стягнути з відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на неналежне виконання відповідачем грошових зобов`язань за договором № 26/05-2023 від 26.05.2023 про надання послуг, пов`язаних з обробкою вагонів.

Крім того, позивач в позовній заяві відповідно до вимог ст. 162 ГПК України зазначив, що орієнтовний розмір його витрат на правничу допомогу становить 60000,00 грн.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 09.07.2026 позов задоволено частково, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "МАЛ-АГРО-ТРЕЙД" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАЛІЗНИЧНІ ЕКСПРЕС-ПЕРЕВЕЗЕННЯ" суму заборгованості у розмірі 95465,61 грн, суму пені у розмірі 33057,32 грн, суму 3 % річних у розмірі 8777,57 грн, суму інфляційних втрат у розмірі 31115,01 грн та суму судових витрат по сплаті судового збору у розмірі 2385,42 грн.

13 липня 2026 року до Господарського суду Одеської області від ТОВ "ЗАЛІЗНИЧНІ ЕКСПРЕС-ПЕРЕВЕЗЕННЯ" надійшла заява про ухвалення додаткового рішення (вх. суду № 2-1371/26), в якій заявник просить суд стягнути з ТОВ "МАЛ-АГРО-ТРЕЙД" на користь ТОВ "ЗАЛІЗНИЧНІ ЕКСПРЕС-ПЕРЕВЕЗЕННЯ" витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 60000,00 грн.

Розглянувши заяву ТОВ "ЗАЛІЗНИЧНІ ЕКСПРЕС-ПЕРЕВЕЗЕННЯ" про ухвалення додаткового рішення, суд дійшов до таких висновків.

Відповідно до ч. 3 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.

З матеріалів справи слідує, що представником позивача є адвокат Калініченко Борис Ігорович.

На підтвердження повноважень адвоката надано ордер серія АІ № 2031141 від 20.10.2025 (т. 1, а.с. 6).

Матеріали справи свідчать, що 17 жовтня 2025 року між Калініченком Борисом Ігоровичем (надалі Адвокат) та ТОВ "ЗАЛІЗНИЧНІ ЕКСПРЕС-ПЕРЕВЕЗЕННЯ" (надалі Клієнт) був укладений Договір про надання правничої допомоги б/н (надалі Договір).

Відповідно до умов п. 1.1. Договору адвокат бере на себе зобов`язання за плату (гонорар) в порядку та на умовах, визначених цим Договором, забезпечити представництво інтересів клієнта в суді, щодо стягнення заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю "МАЛ-АГРО-ТРЕЙД", а клієнт зобов`язується оплатити надані послуги адвоката на умовах, визначених цим Договором.

Згідно з п. 4.1. Договору за правову допомогу, передбачену пунктом 1.1. цього Договору клієнт сплачує адвокату винагороду (гонорар) у розмірі 60000,00 грн.

Матеріали справи також свідчать, що 09.07.2026 Товариство з обмеженою відповідальністю "Залізничні Експрес-Перевезення" (далі - клієнт) та адвокат Калініченко Б.І. склали та підписали Акт № 2 надання послуг, відповідно до якого виконавцем було виконано роботи на суму 60000,00 грн.

Згідно з Описом наданих послуг за договором про надання правничої допомоги б/н від 17.10.2025, складеним 09.07.2026, кількість витраченого часу адвокатом складає 11 годин.

Суд зазначає, що відповідно до частин 1-3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України) витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Згідно з частиною четвертою статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 29.04.2021 у справі № 916/3904/19.

Близька за змістом правова позиція викладена у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

Судом встановлено, що представництво інтересів ТОВ "Залізничні Експрес-Перевезення" в даній справі здійснювалось адвокатом Калініченком Борисом Ігоровичем, який представляв інтереси позивача у справі згідно укладеного Договору про надання правничої допомоги б/н від 17.10.2025.

На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, яку надавав адвокат Калініченко Б.І., надано: Договір про надання правничої допомоги б/н від 17.10.2025, Акт наданих послуг № 2 від 09.07.2026, Опис наданих послуг за Договором про надання правничої допомоги б/н від 17.10.2025, ордер серія АІ № 2031141 від 20.10.2025.

Як вже зазначалось, загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, в частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною четвертою статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 129 цього Кодексу.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Близька за змістом правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Такі критерії оцінки поданих заявником доказів суд застосовує з урахуванням особливостей кожної справи та виходячи з принципів верховенства права та пропорційності, приписів статей 123-130 ГПК України та з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, що суди застосовують як джерело права згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини.

Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі Двойних проти України (пункт 80), від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі East/West Alliance Limited проти України, від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Тобто, суд оцінює рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Як слідує з наданих документів на підтвердження таких витрат - розмір витрат на правничу допомогу погоджено між позивачем та його адвокатом у фіксованому розмірі.

Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.

Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (пункти 133-134 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (пункт 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)).

Із урахуванням конкретних обставин, суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо (пункт 6.52 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22).

Суд також враховує, що цю справу не можна віднести до категорії складних чи таких, що формують нову правову позицію, оскільки спір стосувався стягнення заборгованості за договором про надання послуг.

Розгляд справи не супроводжувався призначенням експертиз, витребуванням значного масиву нових доказів чи дослідженням спеціальних знань, а кількість поданих процесуальних документів та проведених судових засідань не свідчить про підвищену складність спору, що додатково підтверджується тривалістю судових засідань в суді першої інстанції.

Тому час, витрачений на аналіз чинного законодавства, судової практики та підготовки позовної заяви у справі № 916/1640/26, при належному рівні професійної юридичної підготовки та правової кваліфікації адвоката, не міг бути тривалим, а сама підготовка матеріалів у даній справі викликати складнощі.

Суд також наголошує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.10.2021 у справі № 640/8316/20, від 21.10.2021 у справі № 420/4820/19).

Водночас процедура стягнення витрат на правову допомогу не може використовуватись як інститут безпідставного збагачення та як інститут покарання за недобросовісну процесуальну поведінку одного з учасників провадження, оскільки таке стягнення не переслідуватиме легітимну мету та не відповідатиме процесуальній суті передбаченої положеннями ГПК України компенсації таких витрат (подібна позиція викладена в додаткових постановах Верховного Суду від 03.12.2024 у справі № 908/314/18, від 12.12.2024 у справі № 920/882/23(920/234/19), від 26.11.2024 у справі № 922/1792/24, від 19.11.2024 у справі № 873/103/24).

Отже, стягнення витрат на професійну правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу та розмір таких витрат, який може бути відшкодований за рахунок іншої сторони.

Також, суд зазначає, що самі по собі представлені акти наданих послуг не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони. Суд виходить з того, що розмір таких витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат та їх співмірності.

У договорі про надання правничої допомоги клієнт та адвокат вправі визначити розмір винагороди адвоката за надання клієнту юридичних послуг на власний розсуд. Проте, ці витрати не повинні бути непомірним тягарем для іншого учасника справи, який не є стороною цього договору.

Суд зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21, у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.

Підсумовуючи вищевикладене, виходячи із критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), критерію розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи, а також те, що заявлений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, який підлягає відшкодуванню за рахунок відповідача, є, за висновком суду, завищеним та неспівмірним з обсягом наданих послуг адвоката, господарський суд доходить висновку про часткове задоволення заяви позивача та стягнення з відповідача 15000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, які, на думку суду вважаються розумними, співмірними та справедливими.

В іншій частині вимог заяви позивача щодо стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, заявлені безпідставно, а тому задоволенню не підлягають.

Отже, проаналізувавши надані позивачем докази в обґрунтування заяви про ухвалення додаткового рішення, суд дійшов висновку про їх часткову обґрунтованість.

Крім того, відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З врахуванням вищевказаного, з огляду на те, що рішенням Господарського суду Одеської області від 09.07.2026 по справі № 916/1640/26 позов ТОВ Залізничні експрес-перевезення було задоволено частково, суд доходить висновку про задоволення заяви ТОВ Залізничні експрес-перевезення пропорційно розміру задоволених позовних вимог та відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України, зі стягненням з відповідача 14770,50 грн - витрат на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У відповідності до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

За приписами статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

За таких обставин, враховуючи критерій реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерій розумності їхнього розміру і ці витрати є співрозмірні з виконаною роботою у суді першої інстанції, у зв`язку з чим суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення заяви ТОВ "ЗАЛІЗНИЧНІ ЕКСПРЕС-ПЕРЕВЕЗЕННЯ" про ухвалення додаткового рішення.

Керуючись ст. ст. 129, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАЛІЗНИЧНІ ЕКСПРЕС-ПЕРЕВЕЗЕННЯ" про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "МАЛ-АГРО-ТРЕЙД" (66352, Одеська обл., Подільський р-н., с. Липецьке(пн), вул. Одеська, буд. 67ж1; код ЄДРПОУ 38443011) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАЛІЗНИЧНІ ЕКСПРЕС-ПЕРЕВЕЗЕННЯ" (54020, м. Миколаїв, вул. Заводська, буд. 15/2, офіс 3; код ЄДРПОУ 42098436) 14770,50 грн витрат на професійну правничу допомогу.

3. У задоволенні решти вимог заяви відмовити.

4. Наказ видати після набрання додатковим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строки, визначені ст. 256 ГПК України.

Додаткове рішення підписано 15.07.2026.

Суддя Нікітенко С.В.