Рішення № 138221862, 07.07.2026, Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_____________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"07" липня 2026 р.м. Одеса Справа № 916/4514/25

Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,

за участю секретаря судового засідання Волкової Ю.О.,

за участю представників:

від позивача: адвокат Левіт В.С.,

від відповідача: Качур О.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 916/4514/25

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Серпа» (просп. Гагаріна, № 12-А, оф. 1402, м. Одеса, 65039, код ЄДРПОУ 39257304)

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Лука і Компанія» (вул. Академіка Вільямса, № 67, кв. 72, м. Одеса, 65015, код ЄДРПОУ 36919688)

про стягнення 62 643,56 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.

10.11.2025 до Господарського суду Одеської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Серпа» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Лука і Компанія» про стягнення з відповідача на користь позивача 32365,68 грн основного боргу, 4921,46 грн 3% річних та 25356,42 грн інфляційних втрат.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору купівлі-продажу № 31/20 від 21.06.2017 в частині повної та своєчасної оплати поставленого позивачем товару.

Як зазначає позивач, між ТОВ «Серпа» та ТОВ «Лука і Компанія» 21.06.2017 укладено договір купівлі-продажу № 31/20, за умовами якого ТОВ «Серпа» зобов`язалося продати ТОВ «Лука і Компанія» полімерні емульсії, ефіри целюлози, полімерні порошки та інші добавки (товар). При цьому, розрахунок за товар повинен був здійснений на умовах відстрочення платежу на 14 календарних днів з моменту відвантаження товару. Також, за умовами договору, він вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2018, а в частині взаєморозрахунків до повного їх завершення між сторонами. Якщо за 30 календарних днів до закінчення строку дії цього договору жодна із сторін письмово не повідомила іншу сторону про намір припинити/розірвати договір, строк дії договору автоматично пролонгується на кожний наступний календарний рік, а загальний строк дії договору з пролонгаціями не має перевищувати 3 роки.

За ствердженням позивача, згідно видаткової накладної № 478 від 21.07.2020 продавець поставив на користь покупця товар на суму 2365,68 грн, проте зі сторони покупця вказана накладна не оплачена. Крім того, продавець у зв`язку з наведеним постачанням товару видав на користь відповідача податкову накладну № 74 від 21.07.2020, яка зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Також, як додає позивач, згідно видаткової накладної № 729 від 06.10.2020 продавець поставив на користь покупця товар на суму 80699,58 грн, однак зі сторони покупця вказана накладна оплачена частково у розмірі 50699,58 грн, а заборгованість за цією видатковою накладною становить 30000,00 грн. Продавець у зв`язку з наведеним постачанням товару також видав на користь відповідача податкову накладну № 9 від 06.10.2020, яка зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відтак, за ствердженням позивача, відповідачем не здійснено оплату в розмірі 32365,68 грн, чим порушено свої зобов`язання, у зв`язку з чим позивачем також нараховано та заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати та 3% річних.

Надавши відповідь на відповідь, позивачем було зазначено, що дійсно між сторонами був укладений лише договір купівлі-продажу № 31/20 від 21.06.2017 та інший договір не укладався. Між тим, у видаткових накладних зазначено договір № 42/20 від 15.01.2020, який не укладався та зазначення номеру та дати договору є помилкою. Проте, на думку позивача, зазначена помилка не спростовує сам факт складання сторонами видаткових накладних та факту поставки товару. При цьому, позивач звертає увагу, що зі сторони покупця вказана накладна оплачена частково у розмірі 50699,58 грн п`ятьма частинами, де платник у призначенні платежу вказував «часткова сплата за товар згідно рахунку № 753 від 05.08.2020», тому ствердження про помилковість таких розрахунків, на думку позивача, свідчить про недобросовісну процесуальну поведінку відповідача та бажання уникнути відповідальності за несплату за поставлений товар.

Щодо форми складання видаткових накладних позивач пояснює, що видаткові накладні, за якими здійснено постачання товару, були складені в електронному вигляді з використанням електронних цифрових підписів сторін, а склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. При цьому, на переконання позивача, допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підстав того, що він має електронну форму.

Стосовно отримання відповідачем товару позивач зазначив про замовлення у спрощеній формі послуг з перевізником ОСОБА_1 , яким здійснювалося фактичне отримання товару на складі та його перевезення на адресу відповідача, а також про отримання товару на складі безпосередньо відповідачем за видатковою накладною № 478 від 21.07.2020 власним транспортом.

ТОВ «Лука і Компанія» надано до суду відзив на позов, де останній щодо позовних вимог позивача зазначив, що не погоджується із заявленими вимогами, вважає, що такі не відповідають фактичним обставинам та суперечать чинному законодавству, оскільки дія договору купівлі-продажу № 31/20 від 21.06.2017 юридично закінчилася 21.06.2020 і в подальшому нові договори між сторонами не укладалися.

Водночас, відповідач звертає увагу, що у наданих позивачем видаткових накладних вказано договір № 42/20 від 15.01.2020, який відповідач ніколи не підписував, а позивач не надає його в якості доказової бази. При цьому, за всі поставки товару в рамках договору купівлі-продажу № 31/20, які відбувалися в період з 21.06.2017 по 21.06.2020, відповідач повністю розрахувався з позивачем.

Також відповідач заперечує щодо здійснення самого факту господарської операції, оскільки останній не виявив у себе ані відповідних записів в журналі «обліку сировини та тари», ані первинних документів, зокрема, видаткових та товаро-транспортних накладних. Окрім того, відповідач зазначає, що не використовував свій електронний підпис для засвідчення податкових накладних № 74 від 20.07.2020 та № 9 від 06.10.2020, а всі первинні документи як-то видаткові та товаро-транспортні накладні, довіреності та інші, відповідач підписує особисто та завіряє підпис печаткою підприємства. При цьому, відповідач запевнив, що ці податкові накладні не включені відповідачем в перелік фінансової звітності на право отримання податкового кредиту.

Щодо перерахування коштів на рахунок позивача відповідач пояснює, що ці кошти були помилково перераховані на рахунок позивача, бо бухгалтер ТОВ «Лука і Компанія» не мала підстав для перерахування цих коштів на рахунок ТОВ «Серпа». Між тим, більше п`яти років на адресу ТОВ «Лука і Компанія» від позивача не надходило жодної офіційної претензії ані щодо повернення коштів, ані щодо врегулювання спірних моментів.

Відтак, відповідач підсумовує, що надані позивачем документи ніякого відношення до договору купівлі-продажу № 31/20 від 21.06.2017 не мають, оскільки договір втратив юридичну силу 21.06.2020 згідно п. 9.2. цього ж договору, а після закінчення дії договору нові договору між сторонами не укладалися. Між тим, позивач жодним чином не підтвердив самого факту здійснення господарських операцій, а саме передачі товару відповідачу, оскільки позивач не надав жодного з первинних документів з живими підписами та печатками обох сторін, які би підтверджували реальний факт передачі товарно-матеріальних цінностей відповідачу.

В свою чергу, на переконання відповідача, позивач безпідставно виписав податкові накладні № 74 від 20.07.2020 та № 9 від 06.10.2020, не маючи жодного з первинних документів, що ввело в оману бухгалтера ТОВ «Лука і Компанія», яка перерахувала кошти на рахунок позивача, не маючи для цього жодних підстав, а відповідач, в свою чергу, не використовував свій електронний підпис для засвідчення наданих позивачем документів, а також не включив ці податкові накладні в розрахунок податкових зобов`язань з податку на додану вартість.

Відповідач зауважує, що дійсно згідно ст. 5 Закону для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис, але це не виключає можливість його фальсифікації та підробки, якщо факт не підтверджено самою подією та обставинами його складання.

У подальших поясненнях відповідач наполягав на тому, що господарська операція поставки товару між сторонами фактично не відбулася, оскільки товар відповідачем не отримувався та не приймався уповноваженими особами, а сам факт підписання електронного документа КЕП не може безумовно підтверджувати факт реальної поставки товару.

Стосовно наданих позивачем пояснень відносно факту здійснення спірних господарських операцій відповідач додатково зауважував, що наявність у позивача договору з третьою особою про складські послуги, так само як і платіжні інструкції на оплату таких послуг, не свідчить про належне та допустиме підтвердження фактичної поставки товару на адресу відповідача. Аналогічно, документи про залучення перевізника, на переконання відповідача, підтверджують лише організацію перевезення, але не факт прийняття товару уповноваженою особою відповідача.

За висновком відповідача, надані позивачем документи не спростовують доводів відповідача про відсутність належного підтвердження саме факту прийняття товару відповідачем. При цьому, оскільки перевезення товару було покладене на позивача, то згідно зі ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товару покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві.

2. Процесуальні питання, вирішені судом.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.11.2025 позовна заява вх.№ 4644/25 була передана на розгляд судді Цісельського О.В.

17.11.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Серпа» (вх. № 4655/25 від 10.11.2025) залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків протягом семи днів з дня вручення ухвали суду.

19.11.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Серпа» надійшла заява про усунення недоліків (вх.№ 36899/25), із змісту якої було встановлено усунення недоліків, встановлених ухвалою суду від 17.11.2025 та додані відповідні документи.

24.11.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№4644/25 від 10.11.2025) до розгляду та відкрито провадження у справі № 916/4514/25. Справу № 916/4514/25 постановлено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку ст.ст.247-252 ГПК України без виклику сторін.

04.12.2025 ТОВ «Лука і Компанія» було подано до суду відзив (вх. № 38757/25) на позовну заяву, який судом був прийнятий до розгляду та долучений до матеріалів справи разом із доданими до нього доказами.

05.12.2025 від ТОВ «Серпа» до суду надійшла відповідь (вх. № 39040/26) на відзив, яка судом також була прийнята до розгляду та долучена до матеріалів справи разом із доданими до неї доказами.

05.12.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Лука і Компанія» звернулося до Господарського суду Одеської області через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС із зустрічною позовною заявою, в якій просило суд стягнути з ТОВ «Серпа» на свою користь безпідставно отримані грошові кошти в сумі 56699,58 грн.

10.12.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області залишено без руху зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Лука і Компанія» (вх. № 5004/25 від 05.12.2025) та встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Лука і Компанія» строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

12.12.2025 відповідачем надано до суду заперечення (вх. № 39929/25) на відповідь на відзив, які були судом прийняті до розгляду та долучені до матеріалів справи.

18.12.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Лука і Компанія» повторно звернулося до Господарського суду Одеської області через підсистему «Електронний суд» ЄСІТС із зустрічною позовною заявою (вх. № 5195/25), в якій просило суд стягнути з ТОВ «Серпа» на свою користь безпідставно отримані кошти в сумі 50699,58 грн, 3% річних в сумі 6766,97 грн та інфляційні втрати в сумі 84991,38 грн.

23.12.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Лука і Компанія» (вх. № 5195/25 від 18.12.2025) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Серпа» про стягнення 142 457,93 грн повернуто позивачу без розгляду.

29.12.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Лука і Компанія» (вх. № 5004/25 від 05.12.2025) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Серпа» про стягнення 56 699,58 грн, з доданими до неї документами також повернуто заявнику.

23.03.2026 постановою Південно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лука і Компанія» на ухвалу Господарського суду Одеської області від 23.12.2025 у справі №916/4514/25 залишено без задоволення та ухвалу Господарського суду Одеської області від 23.12.2025 у справі №916/4514/25 залишено без змін.

Окрім того, 23.03.2026 постановою Південно-західного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Лука і Компанія» на ухвалу Господарського суду Одеської області від 29.12.2025 у справі №916/4514/25 залишено без задоволення, а ухвалу Господарського суду Одеської області від 29.12.2025 у справі №916/4514/25 залишено без змін.

16.06.2026 відповідач звернувся до суду із клопотанням (вх. № 13171/26), згідно якого просив витребувати у ТОВ «Серпа» оригінали наступних документів: товарно-транспортні накладні, що підтверджують перевезення товару на адресу ТОВ «Лука і Компанія»; довіреності або інші документи, що підтверджують повноваження осіб на отримання товару від імені відповідача; документи, що підтверджують фактичну передачу товару, а саме: акти приймання-передачі, підписані уповноваженими особами видаткові накладні (із зазначенням ПІБ та підстав повноважень); документи, що підтверджують спосіб та обставини передачі товару (самовивіз/перевізник), із зазначенням: дати відвантаження, місця відвантаження, особи, яка отримала товар; договори або документи з перевізниками (у разі здійснення доставки з перевізником).

17.04.2026 позивач надав до суду заперечення (вх. № 13314/26) на клопотання відповідача про витребування доказів, де зазначив, що відповідач не наводить обґрунтування неможливості подання такого клопотання у встановлений строк з причин, що не залежали від нього.

Того ж дня позивач звернувся до суду із клопотанням (вх. № 13338/26 від 17.04.2026) про прискорення розгляду справи.

19.04.2026 представник ТОВ «Лука і Компанія» через систему «Електронний суд» подав до суду додаткові пояснення (вх. № 13486/26 від 20.04.2026) щодо його клопотання про витребування доказів та заперечень позивача стосовно вказаного клопотання.

27.04.2026 ухвалою Господарського суду Одеської області призначено розгляд справи № 916/4514/25 у судовому засіданні з повідомленням сторін, судове засідання для розгляду справи по суті призначено на "05" травня 2026 року о 12:20 год.

28.04.2026 до суду від представника ТОВ «Серпа» надійшла заява (вх.№ 14586/26), згідно якої заявник просив проводити судові засідання у справі в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, яка судом була задоволена відповідною ухвалою від 29.04.2026.

05.05.2026 у судовому засіданні по справі № 916/4514/25 судом було запропоновано позивачу надати до суду докази на підтвердження підписання відповідних документів та фактичної поставки товару, у зв`язку з чим було постановлено протокольну ухвалу про перерву до "21" травня 2026 року о 14:20 год.

07.05.2026 від ТОВ «Серпа» до суду надійшли додаткові пояснення (вх. № 15968/26) щодо обставин отримання відповідачем товару, які судом були долучені до матеріалів справи разом із доданими до них документами.

Також, 08.05.2026 позивачем було подано до суду додаткові пояснення (вх. № 16023/26) стосовно надання оригіналу електронного доказу в судовому засіданні на матеріальному носії.

18.05.2026 від відповідача до суду надійшли заперечення (вх. № 17129/26) щодо додаткових письмових пояснень та додаткових доказів, поданих позивачем, які судом були долучені до матеріалів справи.

21.05.2026 у судовому засіданні по справі № 916/4514/25 судом було запропоновано відповідачу надати до суду відомості з податкової служби стосовно відображення податкових накладних у складі податкового кредиту, у зв`язку з чим було постановлено протокольну ухвалу про перерву до "16" червня 2026 року об 11:40 год.

15.06.2026 ТОВ «Лука і Компанія» надало до суду пояснення (вх. № 20820/26), де відповідач повідомив, що ним було направлено відповідний запит до ГУ ДПС в Одеській області щодо надання інформації, запропонованої судом, проте наразі відповідь контролюючого органу не отрримана, підготовка відповіді триває та після її отримання невідкладно буде подана до суду.

16.06.2026 у судовому засіданні по справі № 916/4514/25, з метою надання відповідачу часу для отримання відповіді від ГУ ДПС в Одеській області, судом було постановлено протокольну ухвалу про перерву до "30" червня 2026 року об 11:00 год.

29.06.2026 відповідач звернувся до суду з клопотанням (вх. № 22638/26), яким просив відкласти судове засідання у справі, призначене на 30.06.2026, оскільки представник відповідача через стан здоров`я не має можливості взяти участь у судовому засіданні.

30.06.2026 відповідач подав до суду пояснення (вх. № 22732/26), згідно яких, серед іншого, просив долучити відповідь ГУ ДПС в Одеській області до матеріалів справи та врахувати її під час розгляду справи.

30.06.2026 у судовому засіданні по справі № 916/4514/25, у зв`язку з неявкою відповідача з поважних пичин та неможливістю завершити розгляд даної справи, судом було постановлено протокольну ухвалу про перерву до "07" липня 2026 року о 09:30 год. ТОВ «Лука і Компанія» про дату, місце та час судового засідання по суті у справі № 916/454/25 було повідомлено ухвалою суду від 01.07.2026, постановленою відповідно до вимог ст. 120 ГПК України.

Під час розгляду справи по суті представник позивача виступив із вступною промовою, заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд позов задовольнити повністю з підстав, викладених ним у заявах по суті, та підтверджених наданими до матеріалів справи доказами.

Представник відповідача під час розгляду справи по суті також виступив із вступною промовою, проти позовних вимог заперечував з підстав, викладених у поданих ним відзиві на позов та пояснення, в задоволенні позову просив відмовити повністю.

Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об`єктивного дослідження всіх обставин справи.

Щодо строків розгляду справи суд зауважує, що за змістом статей 10, 12-2 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

При цьому, згідно Рекомендацій прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час, рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов`язків є суттєво ускладненою. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії».

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку «розумності строку» розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Окрім того, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі «Штеґмюллер проти Австрії»).

У справі «Bellet v. France» Суд зазначив, що «стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права».

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що «при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом» (див. рішення у справі «Walchli v. France», заява № 35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; «ТОВ «Фріда» проти України», заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі «Ашингдейн проти Великої Британії»).

При цьому, ворожі війська постійно здійснюють масований ракетний обстріл по об`єктам енергетичної інфраструктури України і через це в багатьох містах України, зокрема і у місті Одесі, де розташований Господарський суд Одеської області, періодично відсутнє електропостачання та, відповідно, інтернет-зв`язок. Поновлення постачання електроенергії та інтернет-зв`язку потребує додаткового часу. Водночас, у місті Одесі періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких суддя та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров`ю.

На підставі вищевикладеного, суд звертає увагу, що враховуючи наявність загрози, у зв`язку зі збройною агресією збоку РФ, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, поточну обстановку, що склалася в місті Одесі, постійні повітряні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, наявної беззаперечної та відкритої інформації щодо постійних обстрілів всієї країни, з метою всебічного, повного, об`єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов`язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, суд був вимушений вийти за межі граничного процесуального строку розгляду даної справи встановленого ГПК України, здійснивши її розгляд у розумний строк, застосувавши ст.ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.

З урахуванням викладеного, за об`єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В процесі розгляду справи всі подані учасниками справи клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах судових засідань.

Відповідно до ст.ст.209, 210 ГПК України судом були з`ясовані всі обставини, на які учасники справи посилалися під час судового розгляду як на підставу своїх вимог і заперечень, а також безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи та їм надана відповідна оцінка.

В судовому засіданні, 07.07.2026 господарським судом був завершений розгляд справи по суті, відповідно до ч.1 ст.219 ГПК України оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення та, відповідно до ч.1 ст.240 ГПК України, в присутності представників сторін було проголошено скорочене (вступна та резолютивна частини) судове рішення.

3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.

Як слідує з матеріалів справи, 21.06.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Серпа» (продавець, позивач, ТОВ «Серпа») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лука і Компанія» (покупець, відповідач, ТОВ «Лука і Компанія») укладено договір купівлі-продажу № 21/20 (далі - договір), пунктом 1.1. якого встановлено, що продавець зобов`язується продати й доставити власними силами (у межах України) покупцеві полімерні емульсії, ефіри целюлози, полімерні порошки та інші добавки (далі по тексту «товар») в асортименті й кількості, зазначеній у накладних, що є невід`ємною частиною даного договору, а покупець зобов`язується прийняти зазначений товар, і оплатити його вартість. Продавець є платником податків на загальних умовах.

За умовами п. 5.1 договору розрахунки за товари, що постачаються за даним договором, здійснюються покупцем у такий спосіб: відстрочення платежу на 14 календарних днів із моменту відвантаження товару.

В п.п. 9.1, 9.2 договору передбачено, що цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.12.2018, а в частині взаєморозрахунків до повного їх завершення між сторонами. Якщо за 30 (тридцять) календарних днів до закінчення строку дії цього договору жодна із сторін письмово не повідомила іншу сторону про намір припинити/розірвати договір, строк дії договору автоматично пролонгується на кожний наступний календарний рік. Загальний строк дії договору з пролонгаціями не має перевищувати 3 (три) роки.

З матеріалів справи вбачається, що ТОВ «Серпа» виставило ТОВ «Ліка і Компанія» до оплати рахунок №514 від 21.07.2020 на загальну суму 2365,68 грн, зазначивши у ньому наступну інформацію: 1) найменування товару воскова емульсія Chemipol Р 60 у кількості 20 кг, сума без ПДВ 1971,40 грн; постачальник ТОВ «Серпа» (зазначені платіжні реквізити); покупець ТОВ «Ліка і Компанія»; договір № 42/20 від 15.01.2020.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Серпа», як постачальник, здійснило поставку товару Товариству з обмеженою відповідальністю «Лука і Компанія», як покупцю, на загальну суму 2365,68 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною №478 від 21.07.2020, а саме: воскову емульсію Chemipol Р 60 у кількості 20 кг. У вказаній видатковій накладній міститься посилання на договір № 42/20 від 15.01.2020 та рахунок на оплату покупцеві № 514 від 21.07.2020, а також визначено: склад ЕИК склад вул. Аеропортівська, 4, м. Одеса; адреса доставки: м. Одеса, вул. Локомотивна, 30.

05.10.2020 ТОВ «Серпа» було виставлено ТОВ «Лука і Компанія» рахунок на оплату № 753 на загальну суму 80699,58 грн, зазначивши у ньому наступну інформацію: 1) найменування товару: акриловий полімер Kemiline CE 808 у кількості 2000 кг вартістю 56820,00 грн без ПДВ; консервант Biopol JM 15 у кількості 75 кг вартістю 4172,25 грн без ПДВ; воскова емульсія Chemipol Р 60 у кількості 60 кг вартістю 6257,40 грн без ПДВ; постачальник ТОВ «Серпа» (зазначені платіжні реквізити); покупець ТОВ «Ліка і Компанія»; договір № 42/20 від 15.01.2020.

На підставі видаткової накладної № 729 від 06.10.2020 ТОВ «Серпа» передано, а ТОВ «Лука і Компанія» отримано товар на загальну суму 80699,58 грн з ПДВ, а саме: акриловий полімер Kemiline CE 808 у кількості 2000 кг; консервант Biopol JM 15 у кількості 75 кг; воскова емульсія Chemipol Р 60 у кількості 60 кг. У вказаній видатковій накладній також міститься посилання на договір № 42/20 від 15.01.2020 та рахунок на оплату покупцеві № 753 від 05.10.2020, і визначено: склад ЕИК склад вул. Аеропортівська, 4, м. Одеса; адреса доставки: м. Одеса, вул. Локомотивна, 30.

Вказані видаткові накладні в електронному вигляді за допомогою програми електронного документообігу підписано електронним цифровим підписом (ЕЦП) уповноваженою особою позивача та завантажено до системи «M.E.Doc», через яку первинні облікові документи складаються та направляються контрагенту з обов`язковою верифікацією особи шляхом накладення її електронного підпису та печатки, (спосіб відправки: з використанням гарантованої доставки), через яку вони були доставлені до електронного кабінету відповідача та затверджені останнім шляхом накладання електронних цифрових підписів (ЕЦП) директора ТОВ «Лука і Компанія» Качура О.І. та відповідної електронної печатки підприємства.

За результатами поставок товару позивач зареєстрував податкові накладні № 74 від 21.07.2020 на суму 2365,68 грн, в тому числі ПДВ 394,28 грн, та № 9 від 06.10.2020 на суму 80699,58 грн, в тому числі ПДВ 13449,93 грн, які зареєстровано в Єдиному реєстрі податкових накладних. Податкові накладні №9 від 06.10.2020 на суму 80699,58 грн прийнято відповідачем, про що свідчать проставлені на них відмітки «документ прийнято контрагентом» та електронні повідомлення про доставку та результат обробки вказаних документів.

Відповідно до змісту платіжної інструкції №1533 від 25.01.2021, доданої позивачем до позовної заяви, ТОВ «Лука і Компанія» ініціювало переказ коштів і 25.01.2021 такий переказ було виконано банком, що підтверджується відміткою банку на платіжній інструкці, у сумі 5699,58. на користь ТОВ «Серпа» з призначенням платежу: «часткова сплата за товар згідно рахунку № 753 від 05 серпня 2020р., у сумі 4749,65 грн, ПДВ 20% 949,93 грн».

05.02.2021 відповідач ініціював переказ коштів і 05.02.2021 такий переказ було виконано банком, що підтверджується відміткою банку на платіжній інструкції № 1546 від 05.02.2021, у сумі 10000,00 грн. на користь ТОВ «Серпа» з призначенням платежу: «часткова сплата за товар згідно рахунку № 753 від 05 серпня 2020р., у сумі 8333,33 грн, ПДВ 20% 1667,67 грн».

Як слідує з платіжної інструкції № 1709 від 25.08.2021 ТОВ «Лука і Компанія» здійснило оплату коштів в розмірі 15000,00 грн. на рахунок ТОВ «Серпа» з призначенням платежу: «часткова сплата за товар згідно рахунку № 753 від 05 жовтня 2020р., у сумі 12500,00 грн, ПДВ 20% 2500,00 грн».

Відповідно до платіжної інструкції № 1714 від 30.08.2021 ТОВ «Лука і Компанія» здійснило оплату коштів в розмірі 10000,00 грн. на рахунок ТОВ «Серпа» з призначенням платежу: «часткова сплата за товар згідно рахунку № 753 від 05 жовтня 2020р., у сумі 8333,33 грн, ПДВ 20% 1667,67 грн».

Згідно платіжної інструкції № 1738 від 04.10.2021 ТОВ «Лука і Компанія» знову здійснило оплату коштів в розмірі 10000,00 грн. на рахунок ТОВ «Серпа» з призначенням платежу: «часткова сплата за товар згідно рахунку № 753 від 05 жовтня 2020р., у сумі 8333,33 грн, ПДВ 20% 1666,67 грн».

В матеріалах справи міститься товарно-транспортна накладна № 273 від 05.10.2020, з якої вбачається, що позивачем передано автомобільному перевізнику ФОП Кононенко К.К. для перевезення на адресу вантажоодержувача ТОВ «Лука І Компанія» товар, який відповідає переліку, визначеному у видатковій накладній № 729 від 06.10.2020. Однак вказана товарно-транспортна накладна містить підписи лише водія та вантажовідправника, проте не містить підпису вантажоодержувача.

Також, як вбачається з матеріалів справи, на запит відповідача ГУ ДПС в Одеській області надано відповідь № 22973/6/15-32-04-04-06 від 29.06.2026 в якій зазначено, що згідно з даними Єдиного реєстру податкових накладних ТОВ «Серпа» складено та зареєстровано на адресу ТОВ «Лука і Компанія» податкові накладні, зокрема, за липень 2020 року: № 7 від 02.07.2020 на загальну суму 62085 грн; № 74 від 21.07.2020 на загальну суму 2365,68 грн; № 867 від 23.07.2020 на загальну суму 6454,20 грн; № 80 від 23.07.2020 на загальну суму 42705,96 грн. Згідно даних поданої декларації з податку на додану вартість (далі ПДВ), сума 18935,14 грн по операціям з ТОВ «Серпа» включена до складу податкового кредиту ТОВ «Лука і Компанія» за липень 2020 року. За жовтень 2020 року: № 9 від 06.10.2020 на загальну суму 80699,58 грн, у т.ч. ПДВ у сумі 13449,93 грн. Згідно даних поданої декларації з ПДВ, сума 13449,93 грн по операціям з ТОВ «Серпа» включена до складу податкового кредиту ТОВ «Лука і Компанія» за жовтень 2020 року.

Також зазначено, що згідно даних інформаційно-комунікаційної системи ДПС України, за результатами декларування, у податковій декларації з ПДВ за жовтень 2025 року ТОВ «Лука і Компанія» проведено коригування (зменшення) податкового кредиту на суму 13844 грн, у тому числі за липень 2020 року на суму 394,28 грн, за жовтень 2020 на суму 13449, 93 грн.

Невиконання відповідачем зобов`язання зі своєчасного здійснення належних розрахунків з позивачем стало підставою для нарахування інфляційних втрат в розмірі 25356,42 грн і 3 % річних в розмірі 4921,46 грн та звернення позивача до господарського суду з позовом про примусове стягнення суми існуючої заборгованості.

Під час розгляду справи відповідачем доказів погашення заборгованості суду не надано.

4. Норми права, з яких виходить господарський суд при ухваленні рішення.

Частиною першою статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, зокрема, з договорів та інших правочинів.

В силу положень ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У відповідності до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням (ст. 205 ЦК України).

При цьому, згідно зі статтею 206 Цивільного кодексу України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Юридичній особі, що сплатила за товари та послуги на підставі усного правочину з другою стороною, видається документ, що підтверджує підставу сплати та суму одержаних грошових коштів. Правочини на виконання договору, укладеного в письмовій формі, можуть за домовленістю сторін вчинятися усно, якщо це не суперечить договору або закону.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (частини перша та друга статті 207 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Статтею 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

У відповідності до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Договір, відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України , є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Згідно зі ст. 640 Цивільного кодексу України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції

Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 Цивільного кодексу України).

Статтею 641 Цивільного кодексу України передбачено, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

Відповідно до ст. 642 Цивільного кодексу України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

З моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції договір є укладеним (частина перша статті 640 Цивільного кодексу України). Натомість відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію (стаття 646 Цивільного кодексу України).

Положеннями частини першої статті 655 Цивільного Кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства (стаття 662 Цивільного кодексу України).

Стаття 663 Цивільного кодексу України регламентує, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Частиною першою статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України визначено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Відповідно до частини першої статті 712 Цивільного Кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина друга статті 712 Цивільного кодексу України)

На відносини, що виникають у процесі створення, відправлення, передавання, одержання, зберігання, оброблення, використання та знищення електронних документів поширюється дія Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг».

Статтею 5 зазначеного Закону визначено, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

За змістом статей 6, 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Для підтвердження достовірності походження та цілісності електронного документа може використовуватися електронна печатка. Накладанням електронного підпису та/або електронної печатки завершується створення електронного документа. У разі створення електронного документа з використанням більш як одного електронного підпису та/або більш як однієї електронної печатки його створення завершується накладанням електронного підпису або електронної печатки останнім підписувачем чи створювачем електронної печатки відповідно до технології створення такого електронного документа. Суб`єкти електронного документообігу використовують електронні підписи та електронні печатки у випадках, встановлених законодавством, або за домовленістю між відповідними суб`єктами.

Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги».

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан та результати діяльності підприємства.

Відповідно до ч. 1,2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.

Як убачається з матеріалів справи, між сторонами існували правовідносини, що виникли на підставі договору купівлі-продажу № 31/20 від 21.06.2017. Між тим, укладаючи вказаний договір, сторони чітко погодили строк його дії - до 31.12.2018 з можливістю його пролонгації на кожний наступний календарний рік, проте загальний строк дії договору не мав перевищувати 3 роки. При цьому, сторонами під час розгляду даної справи не надано суду доказів пролонгації дії вказаного договору після спливу загального строку його дії в передбаченому законом та цим правочином порядку. Відтак, судом встановлено що зазначений договір купівлі-продажу № 31/20 припинив свою дію з 22.06.2020.

При цьому, як встановлено судом та підтверджено позивачем і відповідачем, договір № 42/20 від 15.01.2020, зазначений у видаткових накладних, між сторонами не укладався. Протилежного матеріали справи не містять.

З огляду на положення частини першої статті 202 та частини першої статті 626 Цивільного кодексу України договір є правочином.

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Наведеними вище нормами господарського законодавства врегульовано правові підстави виникнення господарських зобов`язань, до яких, зокрема, належить господарський договір. Порядок укладення господарських договорів врегульовано нормами цивільного права та господарського законодавства.

Господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України; чинний на момент виникнення спірних правовідносин; втратив чинність 28.08.2025).

Майново-господарські зобов`язання, які виникають між суб`єктами господарювання або між суб`єктами господарювання і негосподарюючими суб`єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов`язаннями (частина 1 стаття 179 Господарського кодексу України; чинний на момент виникнення спірних правовідносин; втратив чинність 28.08.2025).

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору (частина 2, 3 стаття 180 Господарського кодексу України; чинний на момент виникнення спірних правовідносин; втратив чинність 28.08.2025).

Строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору. Закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору (частина 7 стаття 180 Господарського кодексу України; чинний на момент виникнення спірних правовідносин; втратив чинність 28.08.2025).

Укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого статтею 181 цього Кодексу (частина 2 стаття 184 Господарського кодексу України; чинний на момент виникнення спірних правовідносин; втратив чинність 28.08.2025).

Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів (частина 1 стаття 181 Господарського кодексу України; чинний на момент виникнення спірних правовідносин; втратив чинність 28.08.2025).

Отже, законом передбачено можливість укладення договорів у спрощеному порядку, зокрема, через ділову переписку - шляхом обміну документами та у вигляді конклюдентних дій (прийняття замовлення до виконання, здійснення та отримання коштів попередньої оплати). При цьому договори, укладені зазначеними способами, вважаються такими, що укладені в письмовій формі.

Дослідивши письмові докази, що містяться у матеріалах справи, суд доходить до висновку, що між сторонами існують майново-господарські зобов`язання.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що правовідносини, які склалися між сторонами, фактично є укладенням договорів в спрощений спосіб. Таке оформлення договірних правовідносин сторонами відповідає приписам законодавства України та за своєю правовою природою укладені сторонами правочини за видатковою накладною від 21.07.2020 № 478 та за видатковою накладеною від 06.10.2020 № 729 є договорами поставки, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Цивільне та господарське законодавство України зобов`язує сторін правочину (договору) при його вчиненні (укладенні) включити до змісту правочину (договору) передбачені законодавством обов`язкові умови та надає право сторонам правочину (договору) на власний розсуд визначити та погодити будь-які інші умови, в тому числі умови стосовно припинення договірних правовідносин. Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 30.07.2024 у справі № 904/1593/22.

У відповідності до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (стаття 638 ЦК України). Близька за змістом позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16.09.2025 у справі №907/439/22.

Крім того, відповідно до правових позицій, викладених у постановах Верховного Суду від 23.01.2025 у справі № 922/1139/24, від 10.07.2024 у справі № 906/1108/23, від 30.11.2023 у справі № 910/9557/20, допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення цього виду договорів.

Отже, суд зазначає, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Договір вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Відтак, законом передбачено можливість укладення договорів у спрощеному порядку, зокрема, через ділову переписку - шляхом обміну документами та у вигляді конклюдентних дій (прийняття замовлення до виконання, здійснення та отримання коштів попередньої оплати). При цьому договори, укладені зазначеними способами, вважаються такими, що укладені в письмовій формі.

Отже, суб`єкти господарської діяльності можуть укладати господарські договори, в тому числі договори купівлі-продажу товару, у письмовій формі як шляхом складення єдиного документа за підписом обох сторін, так й у спрощеній формі на підставі видаткових накладних, які у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку та Цивільного кодексу України, є первинними документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її здійснення та засвідчують факт поставки товару, відтак є підставою виникнення у сторін зобов`язань, зокрема обов`язку щодо сплати коштів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2024 у справі № 204/8017/17 наведена правова позиція, щодо розмежування укладених та неукладених правочинів купівлі-продажу, основними критерієм за якими можна їх розмежувати є факт вираження сторонами правочину їх волевиявлення - зовнішньої об`єктивної форми виявлення волі особи, що проявляється у вчиненні цілеспрямованих дій з метою зміни цивільних правовідносин, що склалися на момент вчинення правочину. Відсутність підпису (чи його підроблення) сторони правочину, щодо якого передбачена обов`язкова письмова форма, за загальним правилом не свідчить про недійсність цього правочину, а вказує на дефект його форми та за відсутності підтвердження волевиявлення сторони на його укладення свідчить про неукладеність такого правочину.

Враховуючи те, що позивач та відповідач підписали видаткові накладні, у яких вказано про поставку товарів, його кількість, ціну, суд доходить висновку, що між сторонами укладений договір купівлі-продажу товару в спрощений спосіб.

Як встановлено судом, на підставі вищезазначених видаткових накладних позивачем було поставлено, а відповідачем без жодних зауважень та заперечень прийнято товар на загальну суму 83065,26 грн.

Надані позивачем видаткові накладні містять найменування суб`єктів господарювання, а також електронні підписи осіб, які передають та отримують товар, найменування товару, його кількість, вартість, та інші необхідні реквізити, тобто відповідають вимогам законодавства, тому є первинним документом, який фіксує факт здійснення господарської операції та є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар.

Факт доставки видаткових накладних системою електронного документообігу підтверджено технічними протоколами, що додаються до справи. Відповідно до функціоналу системи M.E.Doc, спосіб гарантованої доставки означає: документ направляється виключно через пряме підключення до електронного кабінету контрагента; якщо контрагент не має налаштованого або активного з`єднання - доставка не відбувається і документ переходить у статус «не відправлено»; Якщо документ отримує статус «відправлено», це означає, що він гарантовано доставлений до системи контрагента за ЄДРПОУ.

Наданими позивачем доказами підтверджено, що видаткові накладні підписаний ЕЦП директора ТОВ «Лука і Компанія» - Качуром Олегом Івановичем (ІПН: НОМЕР_1 ), завірені електронною печаткою підприємства (ЄДРПОУ: 36919688), надіслані з використанням гарантованої доставки - тобто в зашифрованому вигляді за ЄДРПОУ контрагента із перевіркою статусу доставки через сервіс OCSP.

Видаткова накладна - це документ, що засвідчує факт переходу права власності від продавця до покупця, при цьому вказаний документ, містить вартість товару, право власності на яке переходить. Отже, за своєю правовою природою видаткові накладні посвідчують виконання зобов`язань - констатують (фіксують) певні факти господарської діяльності у правовідносинах між сторонами та мають юридичне значення для встановлення обставин дотримання сторонами умов договору.

Верховний Суд у постанові від 10.11.2020 у справі № 910/14900/19 зазначив, що за загальним правилом фактом підтвердження здійснення господарської операції є саме первинні документи бухгалтерського обліку, до яких належать усі документи в їх сукупності, складені щодо господарської операції, що відповідають вимогам закону, зокрема статті 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» та пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та відображають реальні господарські операції.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні»).

Так само пунктом 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995, визначено, що первинні документи це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів.

Відповідно до п.2.3 Наказу №88 від 24.05.1995, первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у грошовому та за можливості у натуральних вимірниках), посади і прізвища (крім первинних документів, вимоги до яких встановлюються Національним банком України) осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Залежно від характеру операції та технології обробки даних до первинних документів можуть бути включені додаткові реквізити: печатка, ідентифікаційний код підприємства, установи з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, номер документа, підстава для здійснення операцій, дані про документ, що засвідчує особу-одержувача тощо.

Неістотні недоліки в документах, що містять відомості про господарську операцію, не є підставою для невизнання господарської операції, за умови, що такі недоліки не перешкоджають можливості ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та містять відомості про дату складання документа, назву підприємства, від імені якого складено документ, зміст та обсяг господарської операції тощо.

У статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» визначено, що електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов`язкові реквізити документа. Склад та порядок розміщення обов`язкових реквізитів електронних документів визначається законодавством. Електронний документ може бути створений, переданий, збережений і перетворений електронними засобами у візуальну форму. Візуальною формою подання електронного документа є відображення даних, які він містить, електронними засобами або на папері у формі, придатній для приймання його змісту людиною.

Відповідно до статті 1 зазначеного Закону обов`язковий реквізит електронного документа - обов`язкові дані в електронному документі, без яких він не може бути підставою для його обліку і не матиме юридичної сили.

За змістом ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Для підтвердження достовірності походження та цілісності електронного документа може використовуватися електронна печатка. Накладанням електронного підпису та/або електронної печатки завершується створення електронного документа. Суб`єкти електронного документообігу використовують електронні підписи та електронні печатки у випадках, встановлених законодавством, або за домовленістю між відповідними суб`єктами.

Оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов`язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронну ідентифікацію та електронні довірчі послуги» (ст. 7 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»).

Згідно ст. 8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.

Статтею 11 названого закону встановлено, що електронний документ вважається одержаним адресатом з часу надходження авторові повідомлення в електронній формі від адресата про одержання цього електронного документа автора, якщо інше не передбачено законодавством або попередньою домовленістю між суб`єктами електронного документообігу.

Якщо попередньою домовленістю між суб`єктами електронного документообігу не визначено порядок підтвердження факту одержання електронного документа, таке підтвердження може бути здійснено в будь-якому порядку автоматизованим чи іншим способом в електронній формі або у формі документа на папері. Зазначене підтвердження повинно містити дані про факт і час одержання електронного документа та про відправника цього підтвердження.

У разі ненадходження до автора підтвердження про факт одержання цього електронного документа вважається, що електронний документ не одержано адресатом.

Згідно із пунктом 12 частини першої статті 1 Закону «Про електронні довірчі послуги» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) електронний підпис - електронні дані, які додаються підписувачем до інших електронних даних або логічно з ними пов`язуються і використовуються ним як підпис. Кваліфікованим електронним підписом є удосконалений електронний підпис, який створюється з використанням засобу кваліфікованого електронного підпису і базується на кваліфікованому сертифікаті відкритого ключа (пункт 23 частини першої статті 1 зазначеного Закону).

У постанові від 03.08.2022 у справі № 910/5408/21 Верховний Суд дійшов висновку про те, що поняття електронного документа та електронного доказу не є тотожними, оскільки поняття електронного доказу є значно ширшим, та, окрім власне електронних документів, оформлених відповідно до статей 5, 6 Закону «Про електронні документи та електронний документообіг», включає в себе будь-яку інформацію в цифровій формі, що має значення для розгляду справи, в тому числі повідомлення, відправлені електронною поштою або іншими засобами електронного зв`язку.

Згідно з приписами Закону України «Про електронні довірчі послуги» використання електронного підпису, який відповідає вимогам до кваліфікованого електронного підпису, дозволяє забезпечити електронну ідентифікацію підписувача і гарантує цілісність підписаних даних, а також має презумпцію відповідності особистому підпису (статті 14, 18, 23 Закону).

Відповідач стверджує про те, що ніколи не здійснював підписання видаткових накладних електронним підписом, а також посилається на відсутність у матеріалах справи належних доказів отримання та підписання відповідачем видаткових накладних його живим підписом та печаткою підприємства. Однак, на переконання суду, такі твердження не спростовують того, що між сторонами фактично могла скластися ділова практика складання видаткових накладних, їх підписання електронним підписом та надсилання в електронному вигляді за допомогою програми електронного документообігу, що не суперечить чинному законодавству.

Наведеним вище спростовуються доводи відповідача про неотримання ним видаткових накладних та відсутності згоди з його боку на ведення між сторонами електронного документообігу.

Отже суд сприймає надані позивачем видаткові накладні, які оформлені відповідно до положень чинного законодавства, містять відомості про господарську операцію, та не є підставою для визнання господарської операції не здійсненою або недійсною, та докази їх надсилання за допомогою програми електронного документообігу, в якості належних та допустимих доказів їх підписання та надсилання на адресу замовника.

Згідно з усталеними правовими позиціями Верховного Суду, викладеними в постановах Верховного Суду від 23.01.2025 у справі №910/55/23, від 30.04.2024 у справі №910/5729/21, від 11.07.2023 у справі №905/1223/21, від 09.03.2023 у справі №910/5041/22, від 11.01.2022 у справі №927/738/19, від 29.01.2020 у справі №916/922/19, визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з`ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірними видатковими накладними, обставини зберігання та використання цього товару у господарській діяльності покупця, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.

Так, дійсно матеріали справи наразі не містять належних доказів здійснення перевезення товару, поставленого за спірними видатковими накладними.

Водночас, відповідно до сталої правової позиції Верховного Суду, порушення правил оформлення первинних документів не спричиняє їх недійсність, але безпосередньо впливає на можливість доведення стороною обставин, на підтвердження яких вона подала відповідні документи. Прийняття товару за усними домовленостями не заборонено законодавством, разом з тим, господарським процесуальним законодавством встановлений відповідний порядок доказування та засоби доказування фактичних обставин у справі. Суб`єкти господарської діяльності здійснюють господарську діяльність на власний ризик, самостійно обирають способи поведінки з контрагентами, способи та оформлення господарських операцій тощо. У разі дефектів первинних документів та невизнання стороною факту постачання спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару.

Таким чином, у випадку невизнання стороною факту поставки спірного товару, сторони не позбавлені можливості доводити постачання товару іншими доказами, які будуть переконливо свідчити про фактичні обставини здійснення поставки товару. Схожа правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.12.2020р. у справі № 910/14900/19.

Крім того, суд звертає увагу на те, що процес поставки товару є господарською операцією. У зв`язку з чим, на суб`єктів підприємницької діяльності поширюється обов`язок вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність до уповноважених осіб, що у свою чергу є фактичним обґрунтуванням поставки погодженого між сторонами товару замовнику.

Усі господарські операції, у тому числі і надання послуг, відображаються в бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування.

Разом з тим, в матеріалах справи наявні копії податкових накладних та квитанцій ДПС, які підтверджують реєстрацію позивачем податкових накладних по факту поставки товару для покупця.

Відповідно до п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних (далі - ЄРПН) та надати покупцю за його вимогою.

Підтвердженням продавцю про прийняття його податкової накладної та/або розрахунку коригування до ЄРПН є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається протягом операційного дня.

Водночас, з огляду на п. 2 ст. 3 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту, тобто спричиняють правові наслідки; підставою для виникнення в платника права на податковий кредит з податку на додану вартість є факт реального здійснення операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку, а також оформлення відповідних операцій належним чином складеними первинними документами, які містять достовірні відомості про їх обсяг та зміст; встановлюючи правило щодо обов`язкового підтвердження сум податкового кредиту, врахованих платником податку на додану вартість при визначенні податкових зобов`язань, законодавець, безумовно, передбачає, що ці документи є достовірними, тобто операції, які вони підтверджують, дійсно мали місце.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Великої Палати Верховного Суду від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17.

Верховний Суд у справі № 922/2115/19 у постанові від 03.06.2022 зазначив, що, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дії як постачальника так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару. Якщо сторона заперечує факт передачі товару за договором поставки за податковими накладними, але одночасно реєструє податкові накладні на придбання товарів від постачальника та формує як покупець податковий кредит за фактом поставки товару на підставі спірних видаткових накладних, і жодним чином не пояснює свої дії та правову підставу виникнення в платника права на податковий кредит з ПДВ за цими накладними, то така поведінка сторони не є добросовісною та розумною. У такому випадку дії сторони з реєстрації податкових накладних засвідчують волю до настання відповідних правових наслідків, тому податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (постачальником) на постачання послуг на користь другої сторони (покупця), може бути допустимим доказом факту прийняття товару від контрагента на визначену суму, якщо покупець вчинив юридично значимі дії, зокрема, відобразив податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом.

Отже, суд зазначає, що наявна чітка правова позиція Верховного Суду у питанні зв`язку між формуванням податкового кредиту та підтвердженням факту господарських взаємовідносин між сторонами.

Суд враховує наявність в матеріалах справи податкових накладних № 74 від 20.07.2020 та № 9 від 06.10.2020 із зазначенням аналогічних характеристик товару, які містять спірні видаткові накладні. Крім того, з даних податкових накладних вбачається, що вони акцептовані відповідачем як контрагентом, докази про що містяться у Єдиному реєстрі податкових накладних.

Отже спірні господарські операції із спірного постачання товару відображені у податкових зобов`язаннях позивача та були добросовісно відображені в податковому та бухгалтерському обліку позивача. Тобто, виходячи з наведеного, відповідні податкові накладна є додатковим доказом здійснення позивачем операції щодо поставки спірного товару.

При цьому, суд враховує позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 29.06.2021 у справі №910/23097/17, за якою податкова накладна, виписана однією стороною в договорі (підрядником) на постачання послуг на користь другої сторони (замовника), може бути доказом правочину з огляду на те, що така поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків (п.п. 4.28, 4.29, 4.30, 4.31).

Також платник податків при виборі контрагента та укладенні з ним договорів має керуватись і належною обачністю, оскільки від цього залежить подальше фактичне виконання таких договорів, отримання прибутку та права на отримання певних преференцій, зокрема формування податкового кредиту з ПДВ.

З огляду на викладене, суд критично оцінює твердження відповідача про те, що він не використовував свій електронний підпис для засвідчення зареєстрованих позивачем податкових накладних та вказане не є волевиявленням щодо погодження ціни чи прийняття товару, оскільки факт формування податкового кредиту свідчить про наявність фактичних дій господарських правовідносин.

Окрім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідач проводив оплати на користь позивача, саме на рахунок позивача. При цьому, в кожній з перелічених вище оплат призначення платежу зазначено: «часткова сплата за товар згідно рахунку № 753 від 05 серпня 2020р./05 жовтня 2020р.»

Суд звертає увагу на те, що відповідні оплати здійснювались не одноразово, а протягом січня жовтня 2021 року, що свідчить про можливість відповідача у цей час встановити відсутність надання спірного товару. Проте, за вказаний період жодної претензії або вимоги стосовно порушення виконавцем умов укладеного у спрощений спосіб договору у матеріалах справи не міститься.

Тобто, відповідач проводив оплати за спірною поставкою вже не вперше та, при цьому, тричі зазначав правильні реквізити призначення платежу, із посиланням саме на рахунок № 753 від 05.10.2020, на підставі якого, у тому числі, у сторін виникли взаємовідносини.

Відтак, суд відхиляє твердження позивача щодо нездійснення поставки товару, сплаченого позивачем, оскільки, по-перше, перерахування мали тривалий характер; по-друге, спірних перерахувань було 5 (п`ять) і вони здійснювались лише після виставлення відповідного рахунку.

Також, суд розцінює критично пояснення відповідача щодо помилкового перерахування вказаних коштів бухгалтером, оскільки такі твердження не підтверджені відповідачем жодними належними та допустимими доказами.

Суд бере до уваги також значний проміжок часу (з 04.10.2021 і аж по дату звернення з позовом 10.11.2025), протягом якого відповідач не звертався ні до позивача, ні до правоохоронних органів чи суду щодо фактів не передання йому товару за відповідними видатковими накладними та сплаченими ним рахунками, реквізити яких він вказав у призначенні платежу.

У даному випадку сукупність встановлених обставин, зокрема зміст здійсненого відповідачем платежу, його спрямованість на оплату конкретного товару та відсутність ознак випадковості чи технічної помилки при здійсненні платежу, свідчить про наявність між сторонами правовідносин, пов`язаних із вчиненням господарської операції.

Відтак, за результатами аналізу вказаних накладних, останні відповідають вимогам щодо заповнення обов`язкових реквізитів у відповідності до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Тобто, товар був поставлений постачальником та прийнятий належним чином відповідачем без застережень щодо недоліків за кількістю, якістю та відсутності необхідних товаросупровідних документів.

Відповідач набувши право власності на товар, що відчужувався на підставі вищезазначених видаткових накладних, тим самим погодився із такою його ціною. Отримання відповідачем поставленого товару є підставою виникнення у останнього зобов`язання оплатити поставлений товар відповідно до умов договору, а також чинного законодавства на підставі оформлених видаткових накладних.

Верховний Суд неодноразово наголошував (з урахуванням конкретних обставин справи) на необхідності врахування поведінки учасників спору з точку зору її відповідності принципу добросовісності.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.02.2026 у справі №911/969/24 зазначила: « 81. Верховний Суд (як Велика Палата, так і касаційні суди - цивільний, господарський і адміністративний) у своїх численних рішеннях неодноразово звертав увагу на те, що однією з основних засад цивільного законодавства є добросовісність, а дії учасників цивільних (господарських) правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідних правовідносин. У зв`язку із цим Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується принципу venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), який базується на давньоримській максимі non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). Основою цієї доктрини є принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України).

82. Подібний підхід узгоджується також із правовими концепціями, яких дотримуються вищі суди інших демократичних держав із розвинутою ринковою економікою. Зокрема, у країнах загального права діє доктрина estoppel, відповідно до якої сторона не може посилатися на право або вимогу, якщо її попередня поведінка створила в іншої сторони обґрунтоване уявлення про відмову від такого права або про інший правовий стан, і ця інша сторона діяла, покладаючись на таку поведінку. У німецькому праві споріднені висновки випливають із принципу добросовісності (Treu und Glauben) та доктрини Verwirkung, згідно з якою право не підлягає судовому захисту, якщо управнена сторона протягом тривалого часу не здійснювала його, створивши тим самим у зобов`язаної сторони обґрунтоване переконання, що таке право більше не буде реалізоване. Аналогічний зміст має іспанська doctrina de los actos propios, яка виключає можливість діяти всупереч власній попередній поведінці, а також французький принцип loyaute contractuelle, що вимагає від сторін послідовної, чесної та передбачуваної поведінки під час здійснення договірних прав і обов`язків (при цьому Касаційний суд Франції прямо застосовує принцип nul ne peut se contredire au detriment d'autrui - ніхто не може суперечити собі на шкоду іншому). Таким чином, висновок про те, що сторона не може після тривалого прийняття певного правового стану посилатися на протилежну правову позицію, відповідає загальновизнаному в сучасному приватному праві стандарту добросовісності та правової визначеності».

Таким чином, дії покупця, який прийняв поставлений за означеними вище видатковими накладними товар без жодних зауважень, а згодом ухиляється від оплати поставленого товару та просить визнати це зобов`язання нікчемним суперечить його попередній поведінці та свідчить про явну недобросовісність з його боку.

З урахуванням викладеного вище суд зазначає, що відповідачем не надано жодних доказів на спростування доводів позивача щодо беззаперечного прийняття товару уповноваженими на це відповідачем особами.

Відповідач набувши право власності на товар, що відчужувався на підставі вищезазначених видаткових накладних, тим самим погодився із такою його ціною, а отримання відповідачем поставленого товару є підставою виникнення у останнього зобов`язання оплатити поставлений товар відповідно до вимог чинного законодавства на підставі оформлених відповідно видаткових накладних. При цьому, цей товар не був повернутий відповідачем, як нереалізований та не був оплачений.

Враховуючи, що строк оплати товару за спірними видатковими накладним є таким, що настав, бездіяльність відповідача, яка виражається у несплаті цих коштів, суперечить вищевказаним нормам права, а також те, що в установленому порядку відповідач обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, суд дійшов висновку, що позов в частині стягнення заборгованості в сумі 32365,68 грн є обґрунтованим, нормативно та документально доведеним, та підлягає задоволенню.

Щодо вимог в частині стягнення 3% річних збитків від інфляції суд зазначає наступне.

За частиною 1 статті 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В матеріалах справи відсутні докази на підтвердження обставин узгодження сторонами строку виконання зобов`язання відповідачем, а саме строку та порядку здійснення розрахунків за поставлений позивачем товар.

Отже, однією із основних умовою виконання зобов`язання - є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до ст.530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Письмової вимоги до відповідача про сплату заборгованості матеріали справи не містять, проте, за висновками суду, даний позов є вимогою про сплату заборгованості за договором, укладеним у спрощений спосіб.

За вказаних обставин, враховуючи, що позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача грошових коштів, суд розцінює поданий позов як вимогу позивача в порядку ст.530 ЦК України.

Приписами частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи положення статті 625 ЦК України, позивач вправі вимагати від відповідача сплати втрат від інфляції та 3% річних лише за період прострочення сплати основної заборгованості.

Таким чином, для нарахування 3% річних та інфляційних необхідно встановити момент виникнення прострочення, з яким пов`язується початок застосування відповідальності за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару

Водночас, як вже зазначалось, матеріали справи не містять відповідних документів на підтвердження здійснення перевезення товару на адресу відповідача. Відтак, суд визначив строк виконання зобов`язання відповідачем щодо оплати поставленого товару з дати звернення позивача до суду.

Оскільки укладеним між сторонами спору договором у спрощений спосіб строк виконання грошового зобов`язання не визначений, позовні вимоги про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 4921,46 грн та інфляційних втрат в сумі 25356,42 грн є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

При цьому судом враховано, що відповідно до положень ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами ст.ст.73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ст.ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21).

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс.

Таким чином, керуючись стандартами доказування, передбаченими процесуальним законом, вбачається, що покладений на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічна правова позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі № 916/3027/21).

Згідно ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Всупереч наведеним нормам, відповідач не надав суду жодних належних та допустимих доказів належного виконання ним грошових зобов`язань за договором поставки та доказів, які підтверджують здійснення ним повної оплати за отриманий товар, а також доказів, які підтверджують неможливість здійснення ним своєчасної та повної оплати, а тому дії відповідача щодо несвоєчасної сплати коштів за поставлений товар є порушенням положень договору та норм чинного законодавства.

Суд зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 справа «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії», №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Відповідно до п.5 ч.4 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для задоволення позову не спростовує.

Враховуючи те, що позивачем подано достатньо об`єктивних, допустимих та переконливих доказів в підтвердження своїх позовних вимог, а отже обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, належним чином доведені і відповідачем жодним чином не спростовані, виконавши вимоги процесуального права, всебічно і повно перевіривши обставини справи в їх сукупності, дослідивши представлені докази у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Згідно з ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову на відповідача; 2) у разі відмови в позові на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по оплаті позову судовим збором підлягають покладення на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог в сумі 1251,57 грн.

Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 202, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лука і Компанія» (вул. Академіка Вільямса, № 67, кв. 72, м. Одеса, 65015, код ЄДРПОУ 36919688) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Серпа» (просп. Гагаріна, № 12-А, оф. 1402, м. Одеса, 65039, код ЄДРПОУ 39257304) суму основної заборгованості в розмірі 32 365 (тридцять дві тисячі триста шістдесят п`ять) грн 68 коп та судовий збір в розмірі 1 251 (одна тисяча двісті п`ятдесят одна) грн 57 коп.

3. В решті позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.241 ГПК України.

Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.

Повне рішення буде складено 13 липня 2026 р.

Суддя О.В. Цісельський