Рішення № 138221654, 01.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

01.07.2026Справа № 910/2876/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Нечая О.В., за участю секретаря судового засідання Будніка П.О., розглянувши у загальному позовному провадженні матеріали справи № 910/2876/26

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Джетлайн (Україна, 01010, м. Київ, пров. Хрестовий, буд. 2, оф. 401; ідентифікаційний код: 44058568)

до Товариства з обмеженою відповідальністю Ей Ві Групп (Україна, 02132, м. Київ, Дніпровська набережна, буд. 26-Ж, група приміщень 6; ідентифікаційний код: 44783733)

про стягнення 4 230 964,10 грн

Представники учасників справи:

від позивача: Шлейченко Ж.В., ордер АІ №2206213;

від позивача: Руденко О.А., ордер АІ №1396631;

від відповідача: Лушкін М.Ю., ордер №2182490.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю Джетлайн (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю Ей Ві Групп (далі відповідач) про стягнення 4 230 964,10 грн, з яких 3 789 274,44 грн заборгованості, 258 837,18 грн пені, 6 748,81 грн 3 % річних та 176 103,67 грн 28% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов`язань за Договором поставки нафтопродуктів № ДЖ-267 від 03.11.2025.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.03.2026 вказану позовну заяву було залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків - протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали.

23.03.2026 представником позивача сформовано в системі Електронний суд заяву про усунення недоліків позовної заяви з додатками, яка 24.03.2026 зареєстрована в автоматизованій системі Діловодство спеціалізованого суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.03.2026 було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/2876/26, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 29.04.2025.

У підготовче засідання 29.04.2025 з`явились представники сторін.

У підготовчому засіданні 29.04.2025 оголошено перерву до 20.05.2026.

06.05.2026 представником відповідача сформовано в системі Електронний суд відзив на позовну заяву, який 06.05.2026 зареєстровано в автоматизованій системі Діловодство спеціалізованого суду.

11.05.2026 представником позивача сформовано в системі Електронний суд відповідь на відзив, яку 11.05.2026 зареєстровано в автоматизованій системі Діловодство спеціалізованого суду.

У підготовче засідання 20.05.2025 з`явились представники сторін.

У підготовчому засіданні 20.05.2025 судом було поновлено відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву, прийнято до розгляду відзив на позовну заяву та відповідь на відзив, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 17.06.2026.

17.06.2026 представником відповідача сформовано в системі Електронний суд клопотання про долучення доказів, яке 17.06.2026 зареєстровано в автоматизованій системі Діловодство спеціалізованого суду.

У судове засідання 17.06.2026 з`явились представники позивача, представник відповідача не з`явився, про дату, час та місце проведення судового засідання відповідач був повідомлений належним чином, явка представників сторін обов`язковою судом не визнавалась, від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 17.06.2026 судом оголошено перерву до 01.07.2026.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.06.2026, в порядку статей 120, 121 Господарського процесуального кодексу України, відповідача було повідомлено про те, що судове засідання у справі № 910/2876/26 призначено на 01.07.2026.

У судове засідання 01.07.2026 з`явились представники сторін.

Представники позивача надали суду усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримали.

Представник відповідача надав суду усні пояснення по суті спору, проти задоволення позовних вимог заперечував.

У судовому засіданні 01.07.2026 судом було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ:

03.11.2025 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Джетлайн" (далі постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ей Ві Групп" (далі покупець) було укладено Договір поставки нафтопродуктів №ДЖ-267 (далі Договір), за яким постачальник зобов`язується передати у власність покупця нафтопродукти: дизельне паливо, паливо для реактивних двигунів, бензини марки А-92, А-95, газ вуглеводневий скраплений, масла та інше, а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його вартість відповідно до умов цього договору та Додаткових угод до нього.

Відповідно до п. 1.2 Договору товар поставляється окремими партіями на підставі відповідних Додаткових угод до договору, в яких сторонами узгоджується асортимент, ціна, кількість, умови поставки, строки відвантаження товару, умови і строки оплати та інші необхідні умови поставки відповідної партії товару. Додаткові угоди до цього договору є його невід`ємними частинами, кожна наступна додаткова угода до цього договору не припиняє та не призупиняє дію попередніх додаткових угод ні в цілому, ні в будь-якій частині, за умови, якщо це прямо не обумовлено у відповідній додатковій угоді.

Згідно з п. 6.4 Договору наявність підписів уповноважених представників сторін на видаткових та/або товарно-транспортних накладних, актах приймання-передачі товару свідчить про те, що всі відомості зазначені в них є вірними, погодженими та прийнятими сторонами без претензій щодо предмету поставки, асортименту, кількості, якості, ціни товару.

Відповідно до п. 7.1 Договору ціна на товар, що буде постачатися окремими партіями на підставі цього договору, є договірною та буде визначатися сторонами на підставі відповідних Додаткових угод до цього договору для кожної партії окремо.

Пунктом 7.2 Договору визначено, що покупець здійснює 100% передоплату за товар шляхом перерахування грошових коштів в сумі, визначеній відповідною Додатковою угодою, на поточний рахунок постачальника до моменту поставки товару на підставі рахунку-фактури постачальника, якщо інше не зазначено у відповідній Додатковій угоді до цього договору.

Постачальник має право відвантажити покупцю товар без передоплати. Сторони домовилися, що у такому випадку покупець зобов`язується сплатити за поставлений товар на підставі договору протягом 3 (трьох) банківських днів з дати поставки товару, визначеної п.5.4 Договору, якщо інше не зазначено у відповідній Додатковій угоді (п. 7.3 Договору).

Додатковою угодою №3 до Договору сторони погодили поставку товару загальною вартістю 9 402 743,20 грн. Строк поставки: 07.01.2026 - 08.01.2026. Оплата до 14.01.2026.

На виконання умов Договору позивачем було поставлено відповідачу товар загальною вартістю 10 739 274,44 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних №93 від 08.01.2026 на суму 1 289 153,12 грн, №94 від 08.01.2026 на суму 1 371 976,43 грн, №95 від 08.01.2026 на суму 1 333 083,95 грн, №96 від 08.01.2026 на суму 1 339 448,17 грн, №102 від 08.01.2026 на суму 1 455 639,46 грн, №121 від 08.01.2026 на суму 1 279 562,59 грн, №123 від 08.01.2026 на суму 1 333 879,48 грн, №157 від 09.01.2026 на суму 1 336 531,24 грн, а також відповідними товарно-транспортними накладними.

У період з 16.01.2026 по 12.03.2026 відповідачем було сплачено позивачу 6 950 000,00 грн, що підтверджується Довідкою АТ "ПУМБ" № КІЕ-07.8/1511 від 16.03.2026.

З огляду на те, що відповідачем не було виконано грошові зобов`язання за Договором у повному обсязі, позивач звернувся до суду з цим позовом та просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 3 789 274,44 грн, пеню в розмірі 258 837,18 грн, 3% річних у розмірі 6 748,81 грн та 28% річних у розмірі 176 103,67 грн.

Після звернення позивача до суду з позовом відповідачем було частково погашено основну заборгованість у розмірі 750 000,00 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних інструкцій №37979409 від 16.03.2026 на суму 100 000,00 грн, №37979410 від 17.03.2026 на суму 100 000,00 грн, №411 від 18.03.2026 на суму 100 000,00 грн, №418 від 19.03.2026 на суму 50 000,00 грн, №438 від 20.03.2026 на суму 100 000,00 грн, №448 від 24.03.2026 на суму 100 000,00 грн, №37979420 від 25.03.2026 на суму 100 000,00 грн та №37979421 від 26.03.2026 на суму 100 000,00 грн.

Окрім того, після відкриття судом провадження у цій справі відповідачем було сплачено решту основної заборгованості в розмірі 3 039 274,44 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями платіжних інструкцій №43533503 від 02.04.2026 на суму 100 000,00 грн, №43533510 від 03.04.2026 на суму 100 000,00 грн, №43533578 від 30.04.2026 на суму 500 000,00 грн, №43533617 від 13.05.2026 на суму 100 000,00 грн, №43533626 від 15.05.2026 на суму 100 000,00 грн, №43533637 від 19.05.2026 на суму 200 000,00 грн, №43533658 від 27.05.2026 на суму 100 000,00 грн, №43533662 від 28.05.2026 на суму 100 000,00 грн, №654 від 09.06.2026 на суму 200 000,00 грн та №44185062 від 17.06.2026 на суму 1 539 274,44 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про наступне.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина перша статті 626 Цивільного кодексу України визначає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Укладений сторонами Договір, з огляду на встановлений статтею 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою, у розумінні статті 11 Цивільного кодексу України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків та за своєю правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі статтею 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Суд встановив факт поставки позивачем в січні 2025 року товару за Договором загальною вартістю 10 739 274,44 грн, про що свідчать наявні в матеріалах справи підписані обома сторонами видаткові накладні.

Вищезазначені видаткові накладні відповідають вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", будь-які істотні недоліки у них відсутні, відтак суд приймає зазначені видаткові накладні як належні докази на підтвердження поставки товару позивачем та його прийняття відповідачем.

Факт своєчасної поставки товару також визнається відповідачем.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

За приписами частин 1, 2 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи встановлений пунктом 7.2 Договору та Додатковою угодою №3 до Договору порядок розрахунків, остаточний розрахунок за поставлений товар згідно наведених видаткових накладних мав бути здійснений відповідачем до 14.01.2026.

Відповідно до частин 1, 2 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач здійснив часткову оплату заборгованості за Договором у розмірі 6 950 000,00 грн до звернення позивача до суду.

Заборгованість у розмірі 750 000,00 грн була сплачена відповідачем після звернення позивача до суду з позовом, але до відкриття провадження у справі.

Заборгованість у розмірі 3 039 274,44 грн була сплачена відповідачем після відкриття провадження у справі.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 13/51-04 викладено правовий висновок, згідно з яким закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України можливе у разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина зумовлює відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Таким чином, провадження у справі в частині стягнення з відповідача заборгованості за Договором у розмірі 3 039 274,44 грн підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України, у зв`язку з відсутністю предмета спору.

У свою чергу, позовні вимоги про стягнення заборгованості у розмірі 750 000,00 грн задоволенню не підлягають, оскільки ці вимоги позивача були задоволені відповідачем до відкриття провадження у справі.

У разі порушення зобов`язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

За приписами частин 1, 2 статті 551 Цивільного кодексу України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з п. 8.4 Договору в разі несплати або несвоєчасної оплати вартості отриманого товару, покупець сплачує постачальнику пеню з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період за який стягується пеня, від вартості несплаченого або невчасно сплаченого товару. У разі якщо прострочення оплати буде більшим ніж 10 (десять) календарних днів, покупець, окрім пені визначеної в цьому пункті договору, зобов`язаний сплатити постачальнику інфляційні втрати та проценти у розмірі 28% річних від суми заборгованості за весь період такого прострочення відповідно до норм ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України. Оплата неустойки (штрафних санкцій) не звільняє покупця від виконання прийнятих на себе зобов`язань за цим договором.

Оскільки несвоєчасне виконання відповідачем своїх грошових зобов`язань за Договором підтверджується матеріалами справи, обставин, які є підставою для звільнення відповідача від відповідальності не наведено, позовні вимоги про стягнення пені, нарахованої на підставі п. 8.4 Договору, визнаються судом обґрунтованими.

Наданий позивачем розрахунок пені є арифметично вірним, у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню в заявленому розмірі.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За перші 10 днів прострочення оплати за Договором позивачем нараховано до стягнення 3% річних у розмірі 6 748,81 грн. Надалі, з урахуванням п. 8.4 Договору, позивачем нараховувались 28% річних на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України у загальному розмірі 176 103,67 грн.

Надані позивачем розрахунки відсотків річних є арифметично вірними, відтак позовні вимоги про їх стягнення підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідачем, у свою чергу, заявлено клопотання про зменшення розміру пені, 3% річних та 28% річних.

Згідно з ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Водночас вказана норма законодавства не містить переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже, питання зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судом фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Подібний за змістом висновок щодо застосування статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України неодноразово викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, від 26.07.2018 у справі №924/1089/17, від 12.12.2018 у справі №921/110/18, від 14.01.2019 у справі №925/287/18, від 22.01.2019 у справі №908/868/18, від 27.03.2019 у справі №912/1703/18, від 13.05.2019 у справі №904/4071/18, від 03.06.2019 у справі №914/1517/18, від 23.10.2019 у справі №917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі №916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі №911/873/19, від 10.02.2020 у справі №910/1175/19, від 19.02.2020 у справі №910/1303/19, від 26.02.2020 у справі №925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі №904/3491/19 та від 14.04.2021 у справі №922/1716/20.

У постановах від 12.06.2019 у справі №904/4085/18 та від 09.10.2019 у справі №904/4083/18 Верховний Суд вказав на те, що зменшення розміру пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

Суд також враховує, що в постанові Верховного Суду від 07.04.2020 у справі №910/4590/19 зазначено, що стягнення інфляційних і процентів річних, передбачених ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, є способом компенсації майнових втрат кредитора, а не способом відшкодування шкоди.

Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що за змістом наведених норм закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Така правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, від 04.10.2019 у справі № 915/880/18, від 26.09.2019 у справі № 912/48/19 та від 18.09.2019 у справі № 908/1379/17.

При цьому, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Такий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду 18.03.2020 у справі № 902/417/18.

Водночас, суд враховує, що заявлені позивачем до стягнення відсотки річних не є надмірними порівняно з розміром основної заборгованості. Окрім того, суд погоджується з доводами позивача щодо неможливості закупки нових партій нафтопродуктів у лютому квітні 2026 року через затримку розрахунку з боку відповідача.

Відповідачем, у свою чергу, не доведено суду належними доказами об`єктивної неможливості оплати товару за Договором в обумовлений строк, а також не доведено невідповідності розміру стягуваної неустойки та відсотків річних наслідкам порушення зобов`язання, тому суд дійшов висновку про відсутність об`єктивних підстав для зменшення розміру штрафних санкцій та відсотків річних, заявлених позивачем до стягнення.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення Європейського суду з прав людини від 09.12.1994 у справі Руїс Торіха проти Іспанії).

Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на вищевикладене, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають пеня в розмірі 258837,18 грн, 3% річних у розмірі 6748,81 грн та 28% річних у розмірі 176103,67 грн.

Суд відмовляє у задоволенні позову в частині стягнення заборгованості в розмірі 750000,00 грн, яка була сплачена відповідачем до відкриття провадження в цій справі.

Судові витрати позивача по сплаті судового збору, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача в розмірі 5 064,63 грн.

У зв`язку із необхідністю закриття провадження у справі в частині стягнення частини основного боргу, сплачена сума судового збору в розмірі 45 706,94 грн підлягає поверненню позивачеві в порядку статті 7 Закону України "Про судовий збір".

Керуючись статтями 129, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі № 910/2876/26 в частині позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю Ей Ві Групп заборгованості в розмірі 3 039 274,44 грн.

2. В іншій частині позов задовольнити частково.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Ей Ві Групп (Україна, 02132, м. Київ, Дніпровська набережна, буд. 26-Ж, група приміщень 6; ідентифікаційний код: 44783733) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Джетлайн (Україна, 01010, м. Київ, пров. Хрестовий, буд. 2, оф. 401; ідентифікаційний код: 44058568) пеню в розмірі 258837 (двісті п`ятдесят вісім тисяч вісімсот тридцять сім) грн 18 коп., 3% річних у розмірі 6748 (шість тисяч сімсот сорок вісім) грн 81 коп., 28% річних у розмірі 176103 (сто сімдесят шість тисяч сто три) грн 67 грн та витрати по сплаті судового збору в розмірі 5064 (п`ять тисяч шістдесят чотири) грн 63 коп.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю Джетлайн (Україна, 01010, м. Київ, пров. Хрестовий, буд. 2, оф. 401; ідентифікаційний код: 44058568) з Державного бюджету України судовий збір в сумі 45706 (сорок п`ять тисяч сімсот шість) грн 94 коп., сплачений на підставі платіжної інструкції №629 від 16.03.2026.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 15.07.2026.

Суддя О.В. Нечай