Рішення № 138221623, 09.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

09.07.2026Справа № 910/18934/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Турчина С.О. за участю секретаря судового засідання Невечери С.А., розглянув матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ПРОМБУДСЕРВІС"

до Державного підприємства "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" в особі Одеської філії Державного підприємства "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" (АДМІНІСТРАЦІЯ ОДЕСЬКОГО МОРСЬКОГО ПОРТУ)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛІГОС УА" (припинена юридична особа)

про стягнення 1658861,50 грн

за участю представників:

від позивача: Сільницький І.В.

від відповідача: Андреєв А.Е.

РОЗГЛЯД СПРАВИ СУДОМ.

Короткий зміст позовних вимог.

Товариство з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ПРОМБУДСЕРВІС" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" в особі Одеської філії Державного підприємства "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" (АДМІНІСТРАЦІЯ ОДЕСЬКОГО МОРСЬКОГО ПОРТУ) про стягнення 1658861,50 грн, з яких: 867938,49 грн інфляційні втрати, 790923,01 грн 3% річних.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 16.01.2017 між ТОВ "ЛІГОС УА" та ТОВ "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ПРОМБУДСЕРВІС" укладено договір про відступлення права вимоги, відповідно до умов якого ТОВ "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ПРОМБУДСЕРВІС" набуло права вимоги за договором від 25.06.2015 №653-В-ОДФ-15, укладеного між ДП "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" та ТОВ "ЛІГОС УА". Рішенням Господарського суду Одеської області від 28.02.2020 у справі №916/712/17 стягнуто з ДП "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" в особі Одеської філії ДП "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ПРОМБУДСЕРВІС" 47997767,70 грн основного боргу, 6381730,59 грн пені, 4489842,98 грн інфляційних втрат, 1901500,61 грн 3% річних, 566166,84 грн судового збору. Рішення у справі №916/712/17 виконано Державним підприємства "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" 07.07.2020. Оскільки рішенням у справі №916/712/17 інфляційні втрати стягнуті з ДП "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" за період з 25.01.2017 по 22.05.2017 та з 20.12.2018 по 30.11.2019, а 3% річних за період з 25.01.2017 по 22.05.2017 та з 20.12.2018 по 18.12.2019, Товариством з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ПРОМБУДСЕРВІС" нараховано інфляційні втрати та 3% річних по дату фактичного виконання рішення у справі №916/712/17: інфляційні втрати з 01.12.2019 по 06.07.2020, 3%річних з 19.12.2019 по 06.07.2020.

Процесуальні дії у справі, розгляд заяв, клопотань.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.12.2020 дану позовну заяву залишено без руху.

22.12.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 28.12.2020 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі №910/18934/20, розгляд справи постановив здійснювати за правилами загального позовного провадження, залучив до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "ЛІГОС УА", підготовче засідання у справі призначив на 04.02.2021.

21.01.2021 через канцелярію суду від відповідача надійшов відзив на позов та клопотання про зупинення провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2021 повідомлено учасників справи № 910/18934/20, що призначене на 04.02.2021 підготовче засідання не відбудеться, підготовче засідання у справі призначено на 23.02.2021.

02.02.2021 через канцелярію суду від позивача надійшли заперечення на клопотання про зупинення провадження у справі та відповідь на відзив.

Протокольною ухвалою від 23.02.2021 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 16.03.2021.

16.03.2021 на електронну пошту суду від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

У підготовчому засіданні 16.03.2021 представник відповідача надав суду пояснення щодо клопотання про зупинення провадження у справі.

Протокольною ухвалою від 16.03.2021 відкладено підготовче судове засідання на 01.04.2021.

01.04.2021 на електронну пошту суду від представника позивача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та документи по справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.04.2021 відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ПРОМБУДСЕРВІС" про проведення судового засідання в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою від 01.04.2021 Господарський суд міста Києва постановив: клопотання Державного підприємства "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" в особі Одеської філії Державного підприємства "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" (АДМІНІСТРАЦІЯ ОДЕСЬКОГО МОРСЬКОГО ПОРТУ) про зупинення провадження у справі № 910/18934/20 задовольнити; зупинити провадження у справі №910/18934/20 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №916/1759/20.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.06.2021 залишено без змін ухвалу Господарського суду міста Києва від 01.04.2021 у справі №910/18934/20.

04.06.2026 через систему "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання про поновлення провадження у справі, відповідно до якого останній зазначає, що відповідно до ухвали Господарського суду Одеської області від 14.05.2026 провадження у справі №916/1759/20, до набрання законної сили судовим рішенням, у якій суд зупиняв провадження, було закрито, у зв`язку із чим наявні підстави для поновлення провадження у справі №910/18934/20.

Ухвалою від 08.06.2026 Господарський суд міста Києва поновив провадження у справі №910/18934/20 та призначив підготовче засідання на 18.06.26.

Ухвалою від 15.06.2026 Господарський суд міста Києва задовольнив клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ПРОМБУДСЕРВІС" про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

Ухвалою від 15.06.2026 Господарський суд міста Києва задовольнив заяву Державного підприємства "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" в особі Одеської філії Державного підприємства "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" (АДМІНІСТРАЦІЯ ОДЕСЬКОГО МОРСЬКОГО ПОРТУ) про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

У підготовчому засіданні 18.06.2026 суд оголосив про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 09.07.2026, про що постановлено ухвалу, без оформлення окремого документа, яка внесена до протоколу судового засідання.

Ухвалою від 08.07.2026 Господарський суд міста Києва задовольнив заяву Державного підприємства "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" в особі Одеської філії Державного підприємства "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" (АДМІНІСТРАЦІЯ ОДЕСЬКОГО МОРСЬКОГО ПОРТУ) про участь у судовому засіданні 09.07.2026 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

09.07.2026 через систему "Електронний суд" від відповідача надійшли письмові пояснення по справі.

Представник позивача у судовому засіданні 09.07.2026 надав пояснення по суті позовних вимог, просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні 09.07.2026 заперечив проти позовних вимог, надав пояснення по суті заперечень.

Щодо третьої особи, то суд зазначає, що 13.07.2022 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений запис №1005561170022069053 про проведення державної реєстрації припинення юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІГОС УА", підстава судове рішення про припинення юридичної особи у зв`язку з визнанням її банкрутом. Відтак, з 13.07.2022 цивільна правоздатність Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІГОС УА", припинилася у зв`язку з його ліквідацією.

У судовому засіданні 09.07.2026, суд, дослідивши матеріали справи, пояснення представників сторін, оголосив про перехід до стадії ухвалення рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні.

У порядку ст.240 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні у судовому засіданні 09.07.2026 судом проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення.

ПОЗИЦІЯ УЧАСНИКІВ СПРАВИ.

Позиція позивача.

На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 16.01.2017 між ТОВ "ЛІГОС УА" та ТОВ "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ПРОМБУДСЕРВІС" укладено договір про відступлення права вимоги, за умовами якого ТОВ "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ПРОМБУДСЕРВІС" набуло права вимоги за договором від 25.06.2015 №653-В-ОДФ-15, укладеного між ДП "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" та ТОВ "ЛІГОС УА".

Рішенням Господарського суду Одеської області від 28.02.2020 у справі №916/712/17 стягнуто з ДП "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" в особі Одеської філії ДП "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ПРОМБУДСЕРВІС" 47997767,70 грн основного боргу, 6381730,59 грн пені, 4489842,98 грн інфляційних втрат, 1901500,61 грн 3% річних, 566166,84 грн судового збору.

07.07.2020 Державне підприємство "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" виконало рішення у справі №916/712/17.

Посилаючись на наявність прострочення відповідачем грошового зобов`язання зі сплати заборгованості у сумі 47997767,70 грн, позивач нарахував інфляційні втрати та 3% річних по дату фактичного виконання рішення у справі №916/712/17, а саме інфляційні втрати з 01.12.2019 по 06.07.2020 у сумі 867938,49 грн та 3%річних з 19.12.2019 по 06.07.2020 у сумі 790923,01 грн.

Позиція відповідача.

У відзиві на позов відповідач проти позовних вимог заперечив, посилаючись на те, що під час укладення договору № 653-В-ОДФ-15 від 25.06.2015 не було додержано вимог, встановлених ч.1 ст.203 ЦК України, оскільки вказаний договір: укладено за результатами процедури конкурсних торгів, що була проведена з порушенням ч.1 ст.29 Закону України "Про здійснення державних закупівель". За доводами відповідача за наявності ознак недійсності договору підряду, відсутні підстави для стягнення з Державного підприємства "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" 3% річних та інфляційних втрат.

У письмових поясненнях відповідач зазначив, що незважаючи на закриття кримінального провадження №22015000000000323 від 20.10.2015 за фактом підробки документів та завищення цін за договором підряду від 25.06.2015 №653-В-ОДФ-15 та закриття провадження у справі №916/1759/20 за позовом Державного підприємства "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІГОС УА" про визнання недійсним договору №653-В-ОДФ-15 від 25.06.2015, укладеного між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛІГОС УА", питання щодо недійсності договору фактично залишається невирішеним.

На думку відповідача з огляду на тривалий розгляд справи №916/712/17 та добровільне виконання рішення у зазначеній справі, нарахування 3% річних та інфляційних втрат за період з дати, по який здійснено їх розрахунок у позовній заяві у справі №916/712/17, по день фактичного виконання рішення у цій справі, суперечить принципам справедливості, законності та розумності.

Також відповідач заявив про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, посилаючись на те, що право нараховувати до стягнення суми, передбачені ст. 625 ЦК України у позивача виникло з 25.01.2017, а з позовом, що розглядається позивач звернувся у грудні 2020 року.

Крім того, відповідач зазначає, що вже поніс відповідальність за невиконання своїх зобов`язань перед позивачем шляхом сплати пені, 3% річних та інфляційних втрат на виконання рішення Господарського суду Одеської області від 28.02.2020 у справі №916/712/21, а додаткове нарахування 3% річних та інфляційних втрат по дату фактичного виконання вказаного рішення є неспівмірним з сумою основного боргу та непропорційним наслідкам правопорушення, порушує баланс інтересів сторін та ставить відповідача у скрутне становище. Такі обставини у їх сукупності свідчать про наявність підстав для зменшення розміру пред`явлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат, у разі визнання судом позовних вимог обґрунтованими, до 1000 грн.

Додатково відповідач звертає увагу на те, що враховуючи статус Державного підприємства "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" як стратегічного державного підприємства, особливості її діяльності в умовах воєнного стану та спрямування власних коштів на забезпечення безперебійної роботи й відновлення пошкодженої портової інфраструктури, покладення на неї обов`язку зі сплати інфляційних втрат та 3% річних не забезпечить справедливого балансу інтересів сторін та суперечитиме принципам добросовісності, розумності й пропорційності.

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

30.04.2015 між Товариством з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ПРОМБУДСЕРВІС" (субпідрядник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛІГОС УА" (підрядник) укладено договір №30/04, відповідно до умов якого (з урахуванням додаткової угоди від 14.08.2015 № 1 до нього) підрядник доручає, а субпідрядник забезпечує відповідно до проектної документації та умов договору виконання робіт з будівництва об`єкту: ДСТУ Б Д.1.1- 1:2013 Будівництво об`єкту "Причал № 1-з для генеральних вантажів на Андросівському молу зі сполученнями ДП "Одеський морський торговельний порт". Комплекс завершальних робіт за відкоригованим робочим проектом" (далі - роботи), зазначені в Технічних вимогах (додаток № 3 до договору, який є його невід`ємною частиною) в обсязі Договірної ціни (додаток № 2 до договору, який є його невід`ємною частиною) у порядку та на умовах, визначених цим договором, а підрядник зобов`язується прийняти і оплатити такі роботи (далі - договір № 30/04).

25.06.2015 Державним підприємством "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" в особі Одеської філії (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛІГОС УА" (виконавець) укладено договір № 653-В-ОДФ-15 (далі - договір №653), за умовами якого замовник доручає, а виконавець забезпечує відповідно до проектної документації та умов договору виконання робіт на будівництво об`єкту: ДСТУ Б Д.1.1 - 1:2013 Будівництво об`єкту "Причал № 1-з для генеральних вантажів на Андросівському молу зі сполученнями ДП "Одеський морський торговельний порт». Комплекс завершальних робіт за відкоригованим робочим проектом" (далі - роботи), зазначені в Технічних вимогах (додаток № 1 до договору, який є його невід`ємною частиною) в обсязі Договірної ціни (додаток № 2 до договору, який є його невід`ємною частиною) у порядку та на умовах, визначених договором, а замовник зобов`язується прийняти і оплатити такі роботи.

Ціна договору з ПДВ становить 252 803 911,45 грн. (пункт 3.1 договору №653).

Ціна цього договору включає: вартість виконання робіт відповідно до умов цього договору; витрати на сплату портових зборів, лоцманське проведення та послуги служби регулювання руху суден, а також інших портових послуг; вартість матеріальних ресурсів, необхідних для виконання робіт; вартість розробки та погодження технічної документації, необхідної для виконання робіт; сплату податків і зборів (обов`язкових платежів) та усіх інших витрат; інші витрати виконавця, необхідні для виконання робіт (п.3.4 договору №653).

Відповідно до п.4.1,4.2. договору №653 замовник здійснює попередню оплату у розмірі 30% від ціни цього договору, що складає 75841173,43 грн. з ПДВ, протягом 15 банківських днів з дати набрання чинності цим договором. Розрахунки проводяться шляхом: оплати замовником після підписання сторонами Акта приймання виконаних підрядних робіт (за формою Ф-КБ-2в), Довідки про вартість виконаних робіт (за формою КБ-3) на виконані виконавцем роботи, яка здійснюється на підставі отриманого замовником відповідного рахунку виконавця банківським переводом на розрахунковий рахунок виконавця у термін до 15 банківських днів від дати отримання рахунку у розмірі вартості виконаних робіт у термін дії договору

Цей договір діє протягом 2015 - 2016 років, але в будь-якому випадку, - до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за договором (п.16.6 договору № 653).

16.01.2017 між Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛІГОС УА" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ПРОМБУДСЕРВІС" (новий кредитор) укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до п.2.1 якого первісний кредитор відступає право вимоги новому кредитору, а новий кредитор приймає право вимоги, що належить первісному кредиторові і стає кредитором за договором № 653 (основний договір), укладеним між первісним кредитором та ДП "АМПУ" (боржник).

За цим договором новий кредитор одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання грошових зобов`язань по основному договору за грудень 2016 року у сумі 47997767,70 грн з ПДВ (п.2.2 договору відступлення права вимоги).

Відповідно до п.п.2.3-2.5 договору відступлення права вимоги до нового кредитора переходять права первісного кредитора за основним договором в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав. Новий кредитор набуває усіх прав нового кредитора у відповідності із п.2.2 цього договору з моменту його укладання. З моменту укладання цього договору новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника сплати суми основного боргу, процентів, нарахованих на суму основного боргу, а також права вимоги до боржника щодо сплати штрафних санкцій за основним договором.

Новий кредитор оповіщає боржника про відступлення первісним кредитором права вимоги за цим договором шляхом надання супровідного листа (повідомлення) боржнику особисто або надсиланням поштою листа з повідомленням про вручення: копії цього договору та банківських реквізитів кредитора (п.4.3 договору відступлення права вимоги).

У подальшому Товариство з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ПРОМБУДСЕРВІС" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою, в якій в останній редакції позовних вимог просило суд: доповнити договір від 25.06.2015 №653-В-ОДФ-15, пунктом 4.8 такого змісту: "замовник (ДП "АМПУ") оплачує роботи, виконані субпідрядником (ТОВ "БК "ПРОМБУДСЕРВІС") на підставі складених та підписаних замовником документів про прийняття виконаних робіт та їх вартість безпосередньо на поточний рахунок ТОВ "БК "ПРОМБУДСЕРВІС", як субпідрядника"; стягнути з ДП "Адміністрація морських портів України" в особі Одеської філії на користь ТОВ "Будівельна компанія «ПРОМБУДСЕРВІС" 47 997 767,70 грн основного боргу, 6 381 730,59 грн пені, 13 583 367,94 грн інфляційних витрат, 4 205 393,45 грн - 3% річних; стягнути з ТОВ "СВС АГРОХІМСТАНДАРТ" на користь ТОВ "Будівельна компанія "ПРОМБУДСЕРВІС" грошові кошти у сум 80 000,00 грн. за договором поруки.

У свою чергу ДП "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" в особі Одеської філії заявило зустрічний позов, в якому просило визнати недійсним договір від 16.01.2017 відступлення права вимоги, який укладений ТОВ "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ПРОМБУДСЕРВІС" та ТОВ "ЛІГОС УА".

Рішенням Господарського суду Одеської області від 28.02.2020 зі справи №916/712/17, яке залишено без змін постановою Південно - західного апеляційного господарського суду від 18.06.2020, первісний позов задоволено частково: стягнуто з ДП "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" в особі Одеської філії на користь ТОВ "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ПРОМБУДСЕРВІС" 47997767,70 грн основного боргу, 6381730,59 грн пені, 4489842,98 грн інфляційних втрат, 1901500,61 грн - 3% річних, 566166,84 грн судового збору. У решті в задоволенні первісного позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Судове рішення мотивоване тим, що факт виконання у грудні 2016 року робіт за договором від 25.06.2015 № 653-В-ОДФ-15 на суму 68568239,56 грн підтверджено належними і допустимими доказами у вигляді складених сторонами актів приймання - передачі та висновком від 25.10.2019 №19-1777/1778 судової будівельно - технічної експертизи, наданим на виконання ухвали суду; з урахуванням сплаченого авансу на суму 20570471,86 грн та заміни кредитора у зобов`язанні згідно з договором від 16.01.2017 відступлення права вимоги з ДП "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" в особі Одеської філії на користь ТОВ "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ПРОМБУДСЕРВІС" підлягає стягненню 47997767,70 грн основного боргу, а також 6381730,59 грн пені, 4489842,98 грн інфляційних втрат, 1901500,61 грн - 3% річних згідно з перерахунком суду. У задоволенні вимоги про стягнення з ТОВ "СВС АГРОХІМСТАНДАРТ" на користь ТОВ "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ПРОМБУДСЕРВІС" 80000,00 грн коштів за договором поруки від 30.04.2015 судом відмовлено, оскільки борг за договором, за виконання зобов`язання за яким поручилося ТОВ "СВС АГРОХІМСТАНДАРТ", - погашено, про що зазначено в угоді від 05.10.2018 про врегулювання господарських відносин, яка укладена ТОВ "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ПРОМБУДСЕРВІС" та ТОВ "ЛІГОС УА". Також судом відмовлено у задоволенні вимоги про доповнення договору від 25.06.2015 № 653-В-ОДФ-15, який укладений ДП "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" та ТОВ "ЛІГОС УА" пунктом 4.8, з огляду на те, що ТОВ "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ПРОМБУДСЕРВІС" не є стороною такого договору і не має права ініціювати внесення змін до його умов в силу приписів статті 651 Цивільного кодексу України.

У задоволенні зустрічного позову у справі судом відмовлено, з посиланням на те, що оспорюваний правочин жодним чином не порушує права ДП "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" в особі Одеської філії, оскільки такий правочин спрямований виключно на заміну кредитора, перед яким існуватиме обов`язок боржника, а умови договору від 25.06.2015 № 653-В-ОДФ-15 не містять обмежень щодо можливості передачі права вимоги за договором іншій особі лише за згодою замовника (ДП "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ"). Також судами зазначено про схвалення 05.10.2018 оспорюваного правочину загальними зборами учасників ТОВ "ЛІГОС УА" (з моменту вчинення такого правочину), що унеможливлює визнання його недійсним з підстав відсутності волевиявлення ТОВ "ЛІГОС УА" на його укладення.

Постановою Верховного Суду від 12 листопада 2020 року у справі №916/712/17 рішення Господарського суду Одеської області від 28.02.2020 та постанову Південно - західного апеляційного господарського суду від 18.06.2020 у справі № 916/712/17 залишено без змін.

07.07.2020 ДП "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" на виконання рішення Господарського суду Одеської області від 28.02.2020 у справі № 916/712/17 платіжним дорученням №925 від 07.07.2020 сплатило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ПРОМБУДСЕРВІС" кошти у загальній сумі 61337008,72 грн (копії платіжного доручення №925 від 07.07.2020 та банківської виписки від 31.03.2021 наявні у матеріалах справи, том 1 арк. 97, том 2 арк. 27).

При цьому рішенням у справі №916/712/17 з ДП "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" стягнуті інфляційні втрати за період з 25.01.2017 по 22.05.2017 та з 20.12.2018 по 30.11.2019, а 3% річних за період з 25.01.2017 по 22.05.2017 та з 20.12.2018 по 18.12.2019.

Посилаючись на прострочення відповідачем виконання зобов`язання, яке підтверджене судовим рішенням у справі №916/712/17 та було виконано відповідачем 07.07.2020, позивачем нараховано інфляційні втрати та 3% річних по дату фактичного виконання рішення у справі №916/712/17, а саме: інфляційні втрати у сумі 867938,49 грн з 01.12.2019 по 06.07.2020, 3%річних у сумі 790923,01 грн з 19.12.2019 по 06.07.2020. Нарахування інфляційних втрат та 3% річних здійснено на суму 47997767,70 грн основного боргу, за наступний період, що не був охоплений судовими рішеннями у справі №916/712/17.

ДЖЕРЕЛА ПРАВА. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Як встановлено судом вище, рішенням Господарського суду Одеської області від 28.02.2020 у справі №916/712/17, яке набрало законної сили з ДП "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" на користь ТОВ "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ПРОМБУДСЕРВІС" 47997767,70 грн основного боргу, 6381730,59 грн пені, 4489842,98 грн інфляційних втрат, 1901500,61 грн - 3% річних, 566166,84 грн судового збору.

Рішенням суду у справі №916/712/17 встановлено зобов`язання ДП "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" в особі Одеської філії за договором № 653-В-ОДФ-15 від 25.06.2015 на суму 47997767,70 грн, яку відповідач зобов`язаний сплатити на користь ТОВ "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ПРОМБУДСЕРВІС" у зв`язку із укладенням попереднім кредитором договору відступлення права вимоги від 16.01.2017.

Законодавчі вимоги щодо застосування преюдиції у господарському процесі передбачені ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 23.05.2018 по справі №910/9823/17.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо.

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи. Вказану правову позицію викладено у постанові від 03.07.2018 Великої палати Верховного Суду по справі №917/1345/17.

Отже, наявність зобов`язання відповідача по сплаті позивачу заборгованості у сумі 47997767,70 грн встановлено рішення Господарського суду Одеської області від 28.02.2020, яке залишено без змін постановою Південно - західного апеляційного господарського суду від 18.06.2020 та постановою Верховного Суду від 12.11.2020 у справі №916/712/17 у справі №916/712/17 та повторного доведення не потребують.

Статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За змістом ст.ст.524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Відповідно до ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов`язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов`язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.

Отже, наявність судового рішення про стягнення основної заборгованості не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки право кредитора вимагати сплату боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредитору.

Оскільки чинне законодавство не пов`язує припинення зобов`язання з постановленням судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, а наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє зобов`язальних правовідносин сторін вказаного договору та не звільняє останнього від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання, а також не позбавляє кредитора права на отримання коштів, передбачених частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.05.2018 у справі №902/330/17).

Аналогічна правова позиція висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/190/18, від 19.06.2019 у справі №703/2718/16-ц, а також у постанові Верховного Суду від 22.04.2020 у справі №922/795/19.

Отже, наявність судового рішення не свідчить про припинення зобов`язання, а тому наявність судових рішень про стягнення заборгованості не припиняє грошових зобов`язань боржника та не позбавляє кредитора права отримати передбачені частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України суми. Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зауважувала, що ст. 625 ЦК України розміщена в розділі І "Загальні положення про зобов`язання" книги 5 ЦК України. Тому приписи цього розділу поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Отже, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань (постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №758/1303/15-ц, від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц, від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц).

Окрім того, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19.06.2019 у справі №646/14523/15-ц зробила висновок, за яким положення ст. 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

Судове рішення про стягнення коштів є рішенням про примусове виконання обов`язку в натурі, тобто підтверджує грошове зобов`язання, зокрема те, що виникло у боржника у зв`язку із завданням ним шкоди потерпілому (кредитору) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.10.2023 у справі №686/7081/21).

Лише окремі зобов`язання можуть виникати із судового рішення та мати статус простроченого грошового зобов`язання, наприклад у деліктних зобов`язань.

Відтак, у розумінні положень ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов`язання.

Як встановлено судом вище, відповідач здійснив сплату присуджених до стягнення рішенням у справі №916/712/17 сум, у тому числі, основного боргу у розмірі 47997767,70 грн 07.07.2020.

Таким чином, суд погоджується з доводами позивача щодо наявності правових підстав для застосування положень ч.2 ст.625 ЦК України, у зв`язку із порушенням відповідачем грошового зобов`язання у сумі 47997767,70 грн та нарахування інфляційних втрат з 01.12.2019 по 06.07.2020 та 3%річних з 19.12.2019 по 06.07.2020. Нарахування інфляційних втрат та 3% річних здійснено за наступний період, що не був охоплений судовими рішеннями у справі №916/712/17.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат у сумі 867938,49 грн та 3% річних у сумі 790923,01 грн, суд встановив, що розрахунок є арифметично правильним та обґрунтованим.

З приводу доводів відповідача, що під час укладення договору № 653-В-ОДФ-15 від 25.06.2015 не було додержано вимог, встановлених ч.1 ст.203 ЦК України, оскільки вказаний договір: укладено за результатами процедури конкурсних торгів, що була проведена з порушенням ч.1 ст.29 Закону України "Про здійснення державних закупівель", то суд зазначає таке.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.

Порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Так, договори, укладені між сторонами, як цивільно-правові правочини, є правомірними на час розгляду справи, якщо їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов`язання за цими договорами мають виконуватися належним чином. Наведене вбачається з положень статті 204 ЦК України, у якій зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним) (правовий висновок викладено Верховним Судом у постанові від 11.08.2021 у справі №344/2483/18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Водночас у статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментальних принципів цивільного права обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати (постанова Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі 355/385/17).

Суд зазначає, що провадження у цій справі зупинялося до набрання законної сили рішенням суду у справі №916/1759/20 за позовом Державного підприємства "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІГОС УА" про визнання недійсним договору № 653-В-ОДФ-15 від 25.06.2015, укладеного між Державним підприємством "Адміністрація морських портів України" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ЛІГОС УА".

Ухвалою від 14.05.2026 Господарський суд Одеської області закрив провадження у справі 916/1759/20 на підставі п.6 ч.1 ст.231 ГПК України, оскільки цивільна правоздатність Товариства з обмеженою відповідальністю "ЛІГОС УА" припинилася у зв`язку із його ліквідацією.

Наразі, в матеріалах справи відсутні докази визнання недійним договору №653-В-ОДФ-15 від 25.06.2015 в установленому законом порядку, а відтак, зобов`язання за договором у сумі 47997767,70 грн є обов`язковим для виконання відповідачем.

З приводу аргументів відповідача про несправедливий, непропорційний розмір заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних, а також наявність підстав для зменшення 3% річних та інфляційних втрат, то суд зазначає таке.

Так, з метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.

Як вже зазначалося вище, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання.

При цьому сторони не встановлювали в договорі іншого розміру процентів річних, то у цій справі до спірних правовідносин щодо нарахування процентів річних на заборгованість слід застосовувати положення частини другої статті 625 Цивільного кодексу України.

Визначене частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і трьох відсотків річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).

У разі несвоєчасного виконання боржником грошового зобов`язання у такого боржника в силу закону (ч.2 ст.625 ЦК України) виникає обов`язок сплатити кредитору, поряд із сумою основного боргу, суму "інфляційних втрат" як компенсацію знецінення грошових коштів за основним зобов`язанням внаслідок інфляційних процесів у період прострочення їх оплати.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 (провадження № 12-79гс19) дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника.

Водночас у справі № 902/417/18 Велика Палата Верховного Суду зробила загальний висновок про можливість суду за певних умов зменшити розмір процентів річних, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, тоді як підстави для такого зменшення процентів річних суд повинен установлювати в кожному конкретному випадку.

До того ж у постанові від 05 червня 2024 року у справі № 910/14524/22 (провадження № 12-4гс24) Велика Палата Верховного Суду зазначала, що зменшення судом заявлених до стягнення штрафних санкцій чи відсотків, нарахованих на підставі статті 625 Цивільного кодексу України, є правом, а не обов`язком суду і може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи та наданих учасниками справи доказів.

З огляду на зазначені правові висновки Верховного Суду та висновки Великої Палати Верховного Суду, враховуючи правову природу процентів річних як визначеної законом плати боржника за користування грошовими коштами кредитора, їх розмір може бути зменшено.

При цьому суд при визначенні розміру, до якого можна зменшити проценти річних, обмежений нормою частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, яка визначає, що боржник має сплатити кредитору три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) від простроченої суми.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 по справі №903/602/24, вирішуючи питання щодо можливості зменшення трьох процентів річних та інфляційних втрат, зазначила, що саме три проценти річних є законодавчо встановленим розміром процентів річних, які боржник повинен сплатити у разі неналежного виконання грошового зобов`язання. Три проценти річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом) є мінімальним розміром процентів річних, на які може розраховувати кредитор у разі неналежного виконання зобов`язання боржником. Тому зменшення судом процентів річних можливе лише до такого розміру, тобто не менше ніж три проценти річних (п.117 постанови).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 дійшла висновку, що розмір процентів річних, який становить законодавчо встановлений розмір трьох процентів річних (якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом), не підлягає зменшенню судом (п.118 постанови).

Враховуючи вище викладене у суду відсутні правові підстави для зменшення 3% річних, що нараховані у розмірі встановленому нормою частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та складають 867938,49 грн, які суд визнав обґрунтованими.

Щодо зменшення інфляційних втрат, то суд зазначає, що нормами чинного законодавства не передбачено повноважень суду на зменшення розміру інфляційних втрат; нарахування інфляційних втрат є відшкодуванням матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, та їх розмір не підлягає зміні за домовленістю сторін, а порядок їх нарахування є чітко регламентованим.

Так, інфляція - це знецінювання грошей і безготівкових коштів, що супроводжується ростом цін на товари і послуги (Методологічні положення щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на спожиті товари (послуги) і розрахунку індексу споживчих цін, затверджені наказом Державного комітету статистики України від 14 листопада 2006 року № 519).

Інфляційні втрати є наслідком інфляційних процесів в економіці, вони об`єктивно виникають унаслідок знецінення грошових коштів, а їх стягнення є компенсацією за понесені втрати.

Компенсація кредитору інфляційних втрат згідно з положеннями частини другої статті 625 Цивільного кодексу України є мінімальною гарантією захисту його інтересів, яка забезпечує збереження цінності грошових коштів протягом прострочення оплати боржником відповідних товарів, робіт чи послуг.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 по справі №903/602/24, зазначила, що інфляційні втрати не є штрафними санкціями чи платою боржника за користування коштами кредитора, вони, як уже зазначалося, входять до складу грошового зобов`язання і є способом захисту майнового права та інтересу. Тому, на відміну від процентів річних, суд не може зменшити розмір інфляційних втрат (п.125 постанови).

Верховний Суд у своїй практиці послідовно дотримується правової позиції щодо неможливості зменшення розміру інфляційних втрат - висновки про це викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05 жовтня 2023 року у справі № 904/4334/22, від 24 січня 2024 року у справі № 917/991/22, від 01 жовтня 2024 року у справі № 910/18091/23 та від 05 листопада 2024 року у справі № 902/43/24, а також у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13 березня 2024 року у справі № 712/4975/22.

Отже, у суду відсутні підстави для зменшення заявлених до стягнення інфляційних втрат у загальній сумі 790923,01 грн, які підлягають задоволенню.

Поряд з цим, відповідач також заявив про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, посилаючись на те, що право нараховувати до стягнення суми, передбачені ст. 625 ЦК України у позивача виникло з 25.01.2017, а з позовом, що розглядається позивач звернувся у грудні 2020 року.

Статтею 256 Цивільного кодексу України унормовано, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

За приписами статті 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 Цивільного кодексуУкраїни).

Зі змісту статей 256, 257 та 261 Цивільного кодексу України в їх сукупності і взаємозв`язку можна дійти висновку, що до правових наслідків порушення грошового зобов`язання, передбачених статтею 625 Цивільного кодексу України, застосовується загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2024 року у справі № 657/1024/16-ц (провадження № 14-5цс23) зауважила, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов`язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених статтею 625 цього Кодексу, за увесь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення.

Також Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19) вказала, що невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 Цивільного кодексу України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі такого позову.

За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.

Водночас, законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.

Статтею 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Як зазначалося раніше, у травні 2017 року ТОВ "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ПРОМБУДСЕРВІС" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом до ДП "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" про стягнення 47997767,70 грн основного боргу, 6381730,59 грн пені, 13583367,94 грн інфляційних витрат, 4205393,45 грн 3% річних.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 28.02.2020 зі справи №916/712/17 встановлено, що прострочення виконання зобов`язання ДП "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" розпочалося з 25.01.2017.

Відповідач сплатив заборгованість після прийняття рішення Господарського суду Одеської області від 28.02.2020 зі справи №916/712/17 07.07.2020.

З огляду на правову природу нарахувань за статтею 625 ЦК України як триваючого правопорушення, яке припиняється лише в момент повного виконання основного зобов`язання, встановлений статтею 257 ЦК України строк позовної давності щодо таких нарахувань обраховується за останні три роки, які передували зверненню кредитора з позовом, якщо основне зобов`язання боржником не виконано.

Більше того, у даному випадку мало місце переривання строку позовної за вимогами про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, відповідно до статті 264 Цивільного кодексу України - внаслідок звернення позивача з позовом щодо стягнення відповідних нарахувань у справі № 916/712/17.

Водночас, Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.

Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.

Підсумовуючи вищевикладене у сукупності, аргументи відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності за вимогами про стягнення 1нфляційних втрат та 3% річних є помилковими, а позивач звернувся до суду із розглядуваним позовом у межах строків позовної давності.

За змістом ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справу не інакше як, зокрема, на підставі доказів поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч.3 ст.13, ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Приписами ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вище встановлені обставини, приписи ст.74, 76, 77-79, 86 Господарського процесуального кодексу України, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат у загальній сумі 867938,49 грн та 3% річних у сумі 790923,01 грн.

Суд також зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" (рішення від 28.10.2010) ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

З огляду на викладене суд зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

ВИСНОВКИ СУДУ

З урахуванням встановлених обставин, відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, оскільки відповідач допустив прострочення виконання зобов`язання за договором від 25.06.2015 №653-В-ОДФ-15, суд задовольняє позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ПРОМБУДСЕРВІС" про стягнення з Державного підприємства "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" в особі Одеської філії Державного підприємства "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" інфляційних втрат у сумі 867938,49 грн та 3% річних у сумі 790923,01 грн.

РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ

За приписами ст.129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Керуючись ст. ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 240, 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Державного підприємства "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" (01135, місто Київ, проспект Берестейський, будинок 14, ідентифікаційний код 38727770) в особі Одеської філії Державного підприємства "АДМІНІСТРАЦІЯ МОРСЬКИХ ПОРТІВ УКРАЇНИ" (АДМІНІСТРАЦІЯ ОДЕСЬКОГО МОРСЬКОГО ПОРТУ) (65026, Одеська обл., місто Одеса, площа Митна, будинок 1, ідентифікаційний код 38728457) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ "ПРОМБУДСЕРВІС" (67661, Україна, Біляївський р-н, Одеська обл., село Нерубайське, вулиця Зелена, будинок 20-А, ідентифікаційний код 25433556) інфляційні втрати у сумі 867938,49 грн, 3% річних у сумі 790923,01 грн та витрати зі сплати судового збору у сумі 24882,92 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 15.07.2026.

Суддя С.О. Турчин