Ухвала суду № 138221515, 15.07.2026, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

УХВАЛА

м. Київ

15.07.2026Справа № 910/413/25Суддя Господарського суду міста Києва Карабань Я.А., розглянувши

заяву Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

про забезпечення позову

у справі №910/413/25

за позовом Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації)

до Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця»

про стягнення 42 898 339, 37 грн,

ВСТАНОВИВ:

Департамент економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) (надалі позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» (надалі відповідач) про стягнення суми грошових коштів у розмірі 42 898 339,37 грн, з яких: 27 516 574,32 грн безпідставно збережені грошові кошти пайової участі, 12 905 273,36 грн інфляційні втрати та 2 476 491,69 грн 3% річних.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.01.2025 дану позовну заяву залишено без руху, встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали.

21.01.2024 від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в справі №910/413/25. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 26.02.2025.

11.02.2025 від представника відповідача надійшов відзив на позов.

12.02.2025 від представника позивача надійшла відповідь на відзив.

17.02.2025 від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

20.02.2025 від представника відповідача надійшло клопотання про зупинення провадження в даній справі до справи № 320/14125/24.

25.02.2025 від представника позивача надійшла заява про зменшення позовних вимог, в якій позивач просив суд зменшити розмір позовних вимог та стягнути з відповідача суму грошових коштів у загальному розмірі 42 633 845, 60 грн, з яких: 26 983 446, 55 грн безпідставно збережені грошові кошти пайової участі, 13 221 888, 81 грн інфляційні втрати та 2 428 510, 19 грн 3% річних.

26.02.2025 від представника позивача надійшли заперечення на клопотання відповідача про зупинення провадження в даній справі до справи № 320/14125/24.

У підготовче засідання 26.02.2025 з`явились представники сторін. Суд, з урахуванням думки представника позивача, протокольною ухвалою відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження в даній справі до справи № 320/14125/24, з огляду на його необґрунтованість. Також суд протокольною ухвалою продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів. Крім цього, суд запропонував сторонам надати пояснення щодо призначення в справі будівельно-технічної експертизи та з рекомендованим переліком питань.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.02.2025 відкладено підготовче засідання на 08.04.2025.

07.04.2025 від представника відповідача надійшли пояснення щодо призначення в справі будівельно-технічної експертизи, з рекомендованим переліком питань.

08.04.2025 від представника відповідача надійшло клопотання про долучення доказів та про поновлення строку на їх подання.

У підготовче засідання 08.04.2025 з`явились представники сторін. Суд, з урахуванням думки представників сторін, протокольною ухвалою прийняв до розгляду заяву позивача від 25.02.2025 про зменшення позовних вимог та подальший розгляд справи постановив здійснювати з її урахуванням. Крім цього, протокольною ухвалою суд задовольнив клопотання представника відповідача про поновлення строку на подання доказів та долучив подані документи до матеріалів справи.

Також у підготовчому засіданні судом постановлено на обговорення питання щодо призначення в даній справі будівельно-технічної експертизи, проти призначення якої представник позивача заперечувала, тоді як представник позивача підтримала проведення зазначеної експертизи та вказала, що відповідач оплатить її вартість.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2025 призначено в справі №910/413/25 судову будівельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Київському науково-дослідному інституту судових експертиз. Провадження в справі на час проведення судової експертизи та отримання висновку експерта зупинено.

02.06.2025 на адресу суду надійшло клопотання судового експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Лісниченка Сергія про надання додаткових матеріалів, необхідних для проведення судової експертизи №4108/25-42.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.06.2026 поновлено провадження в справі, задоволено клопотання судового експерта Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Лісниченка Сергія та зобов`язано сторін у строк протягом 7 днів з дня отримання даної ухвали надати до суду додаткові документи для направлення до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз, а саме: технічні паспорти на об`єкти, про які зазначено в питаннях ухвали суду від 08.04.2025; проектну документацію (загальна пояснювальна записка) на об`єкти, про які зазначено в питаннях ухвали суду від 08.04.2025. Зупинено провадження у справі на час проведення експертизи.

11.06.2026 від представника відповідача, на виконання ухвали суду, надійшла інформація.

25.06.2026 від представника відповідача, на виконання ухвали суду, надійшли документи.

14.07.2026 від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову, у якій останній просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» (ЄДРПОУ: 00849296) як в національній валюті (гривня), так і в іноземній, що розміщені на відкритих рахунках у банківських або інших фінансово-кредитних установах, у тому числі інших держав, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення ухвали про забезпечення позову та належать Державного підприємства «Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат «Пуща-Водиця» (ЄДРПОУ: 00849296), у межах суми позовних вимог на загальну суму 42 898 339, 37 грн.

В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач посилається на те, що відповідач з 11.01.2022 не виконав передбачений законом обов`язок щодо сплати коштів пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, у зв`язку з чим безпідставно зберіг грошові кошти у розмірі 42 898 339, 37 грн, тривалий час не виконує зазначене грошове зобов`язання, має необмежену можливість у будь-який момент розпорядитися належними йому грошовими коштами та іншим майном, що, на думку заявника, створює ризик утруднення або неможливості виконання майбутнього рішення суду. Крім того, позивач зазначає, що провадження у справі зупинено у зв`язку з призначенням судової будівельно-технічної експертизи, проведення якої може істотно збільшити строк розгляду справи, а також посилається на необхідність захисту майнових інтересів територіальної громади міста Києва, забезпечення надходжень до місцевого бюджету в умовах воєнного стану, судову практику Верховного Суду щодо застосування заходів забезпечення позову та просить накласти арешт на грошові кошти відповідача в межах суми позовних вимог.

Згідно з частиною першою статті 230 Господарського процесуального кодексу України провадження у справі поновлюється за клопотанням учасників справи або за ініціативою суду не пізніше десяти днів з дня отримання судом повідомлення про усунення обставин, що викликали його зупинення.

З огляду на надходження заяви про забезпечення позову та необхідність її розгляду у встановлений процесуальним законом строк, суд дійшов висновку про необхідність поновлення провадження у справі для вирішення питання щодо розгляду поданої заяви про забезпечення позову.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, суд приходить до висновку про таке.

Процесуальні підстави для застосування заходів забезпечення позову визначає стаття 136 Господарського процесуального кодексу України, згідно з приписами якої господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до частини 1 статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; 6) зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно, або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об`єкти інтелектуальної власності; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Інститут вжиття заходів забезпечення позову є одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту.

Тобто забезпечення позову за правовою природою є засобом запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, метою якого є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів позивача, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів при виконанні у випадку задоволення позову.

Аналогічні правові висновки щодо застосування статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України викладені у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/19256/16, від 14.05.2018 у справі № 910/20479/17, від 23.06.2018 у справі № 916/2026/17, від 16.08.2018 у справі № 910/5916/18, від 11.09.2018 у справі № 922/1605/18, від 14.01.2019 у справі № 909/526/18, від 21.01.2019 у справі № 916/1278/18, від 25.01.2019 у справі № 925/288/17, від 26.09.2019 у справі № 904/1417/19.

Виходячи з положень статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України при вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову господарський суд має оцінити обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням таких умов: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між заявленим заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду, ймовірності ускладнення чи не поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, у разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду та наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Обранням належного заходу забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу забезпечення позову із вимогами позивача, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи.

Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову необхідно дотримуватися принципу їх співмірності із заявленими позивачем вимогами. Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову та не повинні порушувати прав інших осіб, не залучених до участі у справі. Під час вирішення питання про вжиття заходів щодо забезпечення позову слід враховувати, що такими заходами не повинні порушуватися права осіб, що не є учасниками справи, застосовуватися обмеження, не пов`язані з предметом спору.

Отже, в кожному конкретному випадку, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суду належить встановити наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди для виконання рішення суду у разі задоволення позову. При цьому обов`язок доказування наявності таких обставин покладається на заявника. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до ст.73, 74, 76-79 Господарського процесуального кодексу України, яка передбачає обов`язковість подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Так, предметом даної справи є майнові вимоги позивача до відповідача про стягнення суми грошових коштів у розмірі 42 898 339,37 грн.

Суд зазначає, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення (правова позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.01.2020 по справі № 915/1912/19).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 висловлено позицію про те, що необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.

При цьому, обов`язок доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини).

За приписами ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визначені в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції).

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року в справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Поняття «ефективний засіб», за висновками Європейського суду з прав людини (рішення від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії»), передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Отже, в розумінні зазначених положень, обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов`язано вирішення питання про забезпечення позову. З урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 73 Господарського процесуального кодексу України , обов`язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову. Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 14.06.2018 по справі №910/361/18.

Так, зі змісту заяви вбачається, що необхідність вжиття заходів забезпечення позову заявник обґрунтовує тим, що відповідач з 11.01.2022 не виконав передбачений законом обов`язок щодо сплати коштів пайової участі у створенні і розвитку соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури міста Києва, внаслідок чого безпідставно зберіг у себе грошові кошти у розмірі 42 898 339,37 грн, тривалий час не виконує відповідне грошове зобов`язання, має можливість у будь-який момент розпорядитися належними йому коштами та майном, а також тим, що провадження у справі зупинено у зв`язку з призначенням судової будівельно-технічної експертизи, проведення якої може тривати невизначений час. Крім того, заявник посилається на необхідність захисту майнових інтересів територіальної громади міста Києва, забезпечення надходжень до місцевого бюджету в умовах воєнного стану, а також на висновки Верховного Суду, викладені у низці постанов щодо застосування заходів забезпечення позову.

Разом із тим суд зазначає, що наведені заявником обставини самі по собі не є безумовною підставою для застосування заходів забезпечення позову.

Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України підставою для застосування заходів забезпечення позову є не сам факт існування між сторонами спору про стягнення грошових коштів, тривале невиконання відповідачем спірного зобов`язання чи значний розмір заявлених позовних вимог, а встановлення судом на підставі належних і допустимих доказів конкретних фактичних обставин, які свідчать про існування реальної, а не гіпотетичної загрози утруднення або неможливості виконання рішення суду у разі задоволення позову.

Разом із тим із поданої заяви вбачається, що позивач пов`язує необхідність застосування заходів забезпечення позову виключно з тим, що відповідач протягом тривалого часу не сплатив кошти пайової участі, сума заявлених до стягнення вимог є значною, провадження у справі зупинено на час проведення судової експертизи, а відповідач як власник майна має можливість у будь-який момент розпорядитися належними йому коштами та іншими активами. Водночас наведені доводи мають характер загальних припущень та самі по собі не свідчать про вчинення відповідачем конкретних дій, спрямованих на ухилення від виконання можливого рішення суду.

Зокрема, до заяви не додано жодного доказу, який би підтверджував, що після відкриття провадження у справі або під час її розгляду відповідач здійснював відчуження належного йому нерухомого чи рухомого майна, корпоративних прав або інших активів, передавав їх третім особам, укладав правочини, спрямовані на зменшення власної майнової маси, виводив грошові кошти з банківських рахунків, закривав рахунки, припиняв або істотно скорочував господарську діяльність, змінював місцезнаходження, ініціював реорганізацію чи ліквідацію підприємства або вчиняв будь-які інші дії, які могли б об`єктивно свідчити про намір уникнути виконання майбутнього судового рішення.

Крім того, матеріали заяви не містять жодних відомостей про перебування відповідача у процедурі банкрутства, санації чи припинення, відкриття щодо нього провадження у справі про банкрутство, прийняття рішення про ліквідацію юридичної особи, наявність значної кількості невиконаних виконавчих документів, численних арештів майна чи рахунків, відсутність у відповідача ліквідних активів, критичне погіршення його фінансового стану або інші об`єктивні обставини, які могли б свідчити про реальну загрозу невиконання рішення суду в разі задоволення позову.

Посилання заявника на те, що відповідач як власник майна має право у будь-який момент розпорядитися належними йому грошовими коштами та іншими активами, саме по собі не може бути достатньою підставою для застосування заходів забезпечення позову.

Суд виходить із того, що можливість володіти, користуватися та розпоряджатися належним майном є складовою права власності та однаковою мірою притаманна будь-якому суб`єкту господарювання. Відтак сама лише наявність у відповідача права розпорядження належним йому майном без встановлення конкретних обставин, які б свідчили про вчинення або підготовку до вчинення дій, спрямованих на відчуження активів чи ухилення від виконання можливого судового рішення, не може розцінюватися як достатньо обґрунтоване припущення про існування ризику, передбаченого статтею 136 Господарського процесуального кодексу України.

При цьому у поданій заяві позивач не навів жодних відомостей про те, що відповідач після виникнення спору або після відкриття провадження у справі здійснював дії щодо відчуження майна, виведення коштів, зміни структури активів чи іншим чином намагався зменшити власну майнову масу або унеможливити виконання майбутнього рішення суду.

Отже, доводи заявника фактично ґрунтуються виключно на припущенні про те, що відповідач, користуючись належним йому правом розпорядження власним майном, може у майбутньому вчинити дії, які ускладнять виконання судового рішення. Проте саме лише припущення про можливість настання таких обставин без їх належного документального підтвердження не відповідає вимогам статті 136 Господарського процесуального кодексу України та не може бути достатньою правовою підставою для застосування такого виняткового заходу процесуального примусу, як забезпечення позову.

Суд також критично оцінює доводи заявника про те, що тривале невиконання відповідачем обов`язку щодо сплати коштів пайової участі та безпідставне, на думку позивача, збереження коштів у розмірі 42 898 339,37 грн саме по собі свідчить про існування ризику невиконання майбутнього рішення суду.

Такі доводи фактично стосуються обґрунтованості заявлених позовних вимог та правової позиції позивача щодо наявності у відповідача обов`язку зі сплати коштів пайової участі відповідно до статті 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України №132-ІХ, а також щодо правомірності заявленої до стягнення суми безпідставно збережених коштів, інфляційних втрат і трьох процентів річних.

Водночас саме зазначені обставини становлять предмет доказування у даній справі та підлягають встановленню судом під час розгляду спору по суті на підставі оцінки поданих сторонами доказів, у тому числі висновку призначеної у справі судової будівельно-технічної експертизи.

Отже, сам факт пред`явлення до відповідача вимоги про стягнення коштів, тривалий характер невиконання спірного, на думку позивача, грошового зобов`язання або твердження про безпідставне збереження відповідачем грошових коштів не є доказом існування ризику, передбаченого статтею 136 Господарського процесуального кодексу України, а свідчить лише про наявність між сторонами невирішеного спору щодо існування, змісту та обсягу відповідного грошового зобов`язання.

За таких обставин посилання заявника на зазначені факти як на підтвердження недобросовісної поведінки відповідача є передчасними, оскільки до вирішення спору по суті судом не встановлено ні факту порушення відповідачем вимог законодавства, ні факту безпідставного збереження ним спірних коштів, ні розміру грошового зобов`язання, яке підлягає стягненню. Саме тому наведені заявником обставини не можуть одночасно використовуватися як самостійний доказ існування ризику утруднення або неможливості виконання майбутнього судового рішення.

Не погоджується суд і з доводами заявника про те, що саме факт зупинення провадження у справі у зв`язку з призначенням судової будівельно-технічної експертизи свідчить про необхідність накладення арешту на грошові кошти відповідача.

Призначення експертизи є процесуальною дією суду, необхідною для встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, а зупинення провадження є передбаченим процесуальним законом наслідком призначення такої експертизи. Сам по собі факт зупинення провадження в справі на час проведення експертизи не свідчить про виникнення ризику невиконання рішення суду та не може бути самостійною підставою для застосування заходів забезпечення позову без встановлення конкретних дій відповідача, спрямованих на ухилення від виконання такого рішення.

Посилання заявника на судові справи №910/682/23 та №910/2619/24, у яких після призначення експертиз відповідні юридичні особи були ліквідовані або визнані банкрутами, також не приймаються судом як належне обґрунтування заявленого клопотання, оскільки наведені приклади стосуються інших юридичних осіб, інших фактичних обставин, іншого фінансового стану підприємств та інших правовідносин, а тому самі собою не підтверджують існування аналогічних ризиків щодо відповідача.

При цьому заявником не надано жодних доказів того, що відповідач перебуває у подібному фінансовому чи правовому становищі або щодо нього вже здійснюються процедури, які можуть призвести до його ліквідації, банкрутства чи втрати активів.

Отже, наведені заявником доводи фактично ґрунтуються виключно на припущенні, що у майбутньому з відповідачем можуть відбутися події, аналогічні тим, які мали місце у справах за участю інших суб`єктів господарювання, що не відповідає встановленому процесуальним законом стандарту доказування.

За таких обставин суд доходить висновку, що заява про забезпечення позову ґрунтується переважно на припущеннях, а не на належних та допустимих доказах існування реальної загрози невиконання рішення суду, у зв`язку з чим правові підстави, визначені статтею 136 Господарського процесуального кодексу України, для застосування заходів забезпечення позову відсутні.

Враховуючи наведене вище, суд зазначає, що позивачем у заяві про забезпечення позову не наведено належних обґрунтувань та не доведено належними доказами того факту, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Наведені позивачем обставини щодо необхідності застосування заходів до забезпечення позову ґрунтуються виключно на припущеннях, які не підтверджені відповідними доказами.

З огляду на наведене вище, підстав для задоволення заяви про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, які знаходяться на банківських рахунках, суд на даний час не вбачає, а тому в задоволенні заяви відмовляє.

У зв`язку з відмовою в задоволенні заяви, сплачена позивачем сума судового збору за її подання покладається на позивача та йому не відшкодовується.

Керуючись статтями 136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Поновити провадження в справі № 910/413/25.

2. У задоволенні заяви Департаменту економіки та інвестицій виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) про забезпечення позову відмовити.

3. Провадження у справі № 910/413/25 зупинити на час проведення експертизи.

4. Ухвала набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у встановленому законом порядку.

Суддя Я.А.Карабань